Візит Володимира Зеленського до Дамаска 5 квітня 2026 року — це значно більше, ніж протокольна зустріч із новим сирійським керівництвом. На тлі регіональної війни довкола Ірану, зміни влади в Сирії та боротьби великих гравців за вплив у східному Середземномор’ї Україна намагається зайти на Близький Схід не як прохач зброї, а як експортер безпекового досвіду, продовольства, технологій і політичної суб’єктності. Саме тому Дамаск у цій історії — не екзотика, а частина ширшої зовнішньополітичної конструкції Києва.
5 квітня президент України прибув до Сирії з першим офіційним візитом і провів переговори з президентом Ахмедом аш-Шараа в Дамаску. За повідомленням Офісу президента, сторони обговорили ситуацію на Близькому Сході та в регіоні Затоки, війну Росії проти України, продовольчу безпеку, а також домовилися працювати разом над посиленням безпеки та розширенням можливостей для розвитку обох суспільств. Зеленський окремо наголосив на інтересі до обміну воєнним і безпековим досвідом.
Цей візит не виник із нуля. Ще 25 вересня 2025 року в Нью-Йорку Зеленський і аш-Шараа провели зустріч, під час якої глави МЗС підписали Спільне комюніке про відновлення дипломатичних відносин між Україною та Сирією. А вже тепер, після особистої зустрічі в Дамаску, сторони переходять від політичного символізму до спроб наповнити відносини конкретним змістом.
Чому цей візит справді важливий
Найперше — тому, що Україна вперше за довгий час пробує діяти на Близькому Сході не реактивно, а наступально. Останніми днями Зеленський уже провів зустріч у Стамбулі з Реджепом Таїпом Ердоганом, а попередній тур президента країнами регіону завершився низкою безпекових домовленостей або переговорами про них із Саудівською Аравією, Катаром, ОАЕ та іншими державами. Сирія в цій логіці — ще один вузол нової української присутності в регіоні.
По суті, Київ пропонує регіону те, чого раніше від України майже ніхто не очікував: не лише зерно, а й практичний досвід великої сучасної війни. Зеленський просуває українську експертизу в протидії іранським дронам і ракетам — ту саму, яку Україна накопичила за роки війни з Росією. Для Сирії, яка не має потужної системи ППО проти такого типу загроз, це може бути особливо цінно.
І тут криється головна новизна: Україна намагається перетворити власний воєнний досвід на зовнішньополітичний актив. Якщо раніше головним змістом української дипломатії було переконати партнерів допомогти Києву, то тепер з’являється інша модель — Київ сам пропонує безпекову цінність. Це не означає, що Україна перестала бути стороною, яка потребує допомоги. Але це означає, що вона намагається вийти з образу виключно реципієнта підтримки.
Що саме обговорювали в Дамаску
Офіційна комунікація Києва окреслює чотири головні блоки.
Перший — безпека. Зеленський заявив про інтерес до обміну воєнним і безпековим досвідом, а Reuters уточнює, що йдеться насамперед про українську експертизу у протидії дронам і ракетам. Для Сирії це важливо не лише через загальну нестабільність, а й через війну США та Ізраїлю проти Ірану, яка вже кілька тижнів дестабілізує увесь регіон.
Другий блок — продовольча безпека. Зеленський наголосив на ролі України як надійного постачальника продовольства, а Офіс президента окремо підкреслив готовність працювати над посиленням продовольчої стабільності в регіоні. Для Києва це не просто гуманітарна тема. Це спосіб закріпитися в близькосхідному порядку денному через те, в чому Україна традиційно сильна — зерно, логістика, аграрний експорт, ланцюги постачання.
Третій блок — енергетика та інфраструктура. У повідомленні Банкової наголошено, що сторони говорили про енергетичні та інфраструктурні виклики Сирії. На перший погляд це звучить загально, але фактично йдеться про спробу зайти в майбутню відбудову країни. Сирія після падіння режиму Асада — це держава, якій доведеться відновлювати логістику, мережі, базові сервіси, енергозабезпечення та торговельні маршрути. Для України тут важливі не лише політичні, а й економічні перспективи.
Четвертий блок — дипломатична інфраструктура. За результатами переговорів Андрія Сибіги з главою МЗС Сирії Асаадом Хасаном аш-Шейбані сторони домовилися найближчим часом відкрити посольства в Києві та Дамаску. Це одна з найконкретніших новин за підсумками візиту, бо вона означає, що Україна хоче мати не епізодичний контакт із новою Сирією, а постійний канал політичної, економічної та безпекової комунікації.
Туреччина в цій історії — не тло, а ключ
Дуже показово, що в Дамаску відбулася ще й тристороння зустріч Україна–Сирія–Туреччина. Зеленський заявив, що в цьому форматі сторони говорили про безпеку, торгівлю, енергетику, інфраструктуру та ширший регіональний контекст. Це означає, що турецький фактор є не додатком до візиту, а одним із його головних конструктивних елементів.
Напередодні, 4 квітня, Зеленський зустрічався з Ердоганом у Стамбулі. За підсумками тієї розмови сторони говорили про зміцнення співпраці у сферах безпеки та енергетики, домовилися про нові кроки у сфері безпекової співпраці, з акцентом на українські технології, досвід і експертизу. Додатково обговорювалися спільні газові проєкти та безпека енергопостачання.
Із цього випливає важлива річ: Україна намагається входити в сирійський кейс не самотужки, а через партнерство з Туреччиною — державою, яка має власний масштабний вплив у Сирії, Чорному морі та ширшому регіоні. У практичному сенсі це означає, що для Києва Дамаск є не ізольованим напрямом, а частиною ширшої осі Київ–Анкара–арабський світ.
Що змінилося в самій Сирії
Щоб зрозуміти вагу цього візиту, треба дивитися не лише на Україну, а й на Сирію. Після падіння Башара Асада наприкінці 2024 року нова влада на чолі з Ахмедом аш-Шараа намагається вивести країну з тривалої ізоляції, не втягуючись у нову велику війну. 31 березня аш-Шараа публічно заявив, що Сирія залишатиметься поза війною США та Ізраїлю проти Ірану, якщо сама не стане об’єктом агресії, і наголосив, що країна “не хоче бути ареною війни”.
У тому ж виступі він сказав, що Сирія прагне вибудовувати стратегічні зв’язки з Туреччиною, Саудівською Аравією, Ліваном, Іраком, а також із Великою Британією, Францією, Німеччиною та США. Тобто новий Дамаск відкрито шукає багатовекторних зв’язків, намагаючись перестати бути лише уламком старої осі Москва–Тегеран–Асад. У цьому сенсі Україна дуже вчасно заходить у сирійський простір: не тоді, коли все вже поділено, а в момент, коли архітектура відносин ще формується.
Чи означає це розрив Сирії з Росією
Ні — і саме тут важливо не впасти в спокусу надто простого сюжету. Так, падіння Асада стало серйозним геополітичним ударом по Москві, а Росія після цього почала гарячково домовлятися з новою сирійською владою про збереження свого впливу. У січні 2026 року Путін приймав аш-Шараа в Кремлі, де однією з головних тем були майбутнє російської військової присутності та статус баз у Тартусі й Хмеймімі. Reuters прямо писав, що Москва прагне зберегти військовий плацдарм у Сирії як опору для впливу на Близькому Сході.
Тому правильніше говорити не про остаточний розворот Дамаска від Росії, а про спробу Сирії розширити простір маневру. Вона не закриває російський канал, але водночас відкриває інші — турецький, західний, арабський і тепер український. Для Києва це означає, що головне завдання — не “переманити” Сирію одномоментно, а закріпитися в ній як корисний, потрібний і практичний партнер у момент перебудови регіону.
Більше того, Reuters уже повідомляв, що сирійська сторона розглядає варіанти переосмислення російської військової присутності. Це не обов’язково означає негайний демонтаж баз, але означає, що їхній статус більше не є недоторканним, як за Асада. Саме на цьому тлі прихід України до Дамаска набуває додаткового стратегічного змісту: Київ з’являється в країні, де російський вплив уже не виглядає безальтернативним.
Що Україна реально може отримати
Політично — розширення присутності в регіоні, де раніше український голос був слабким.
Дипломатично — нові канали впливу, включно з посольством у Дамаску.
Безпеково — можливість продавати або політично просувати власний досвід у сфері протидії дронам, інфраструктурної стійкості, прикордонної та енергетичної безпеки.
Економічно — роботу в темах зерна, логістики, енергетики та майбутньої відбудови.
Усе це прямо або опосередковано випливає зі змісту переговорів, які Київ вів у Сирії, Туреччині та інших країнах регіону впродовж останніх днів.
Але є й обмеження. Сирія сама перебуває в нестійкому стані, регіон охоплений масштабною кризою довкола Ірану, а нова влада в Дамаску ще тільки формує баланс між зовнішніми центрами сили. Це означає, що швидких проривів може й не бути. Частина домовленостей залишиться політичним наміром, доки не з’являться інституції, фінанси, логістика й безпекові гарантії. Саме тому нинішній візит важливіше читати як закладення фундаменту, а не як готовий пакет великих угод.
Візит Зеленського до Сирії — це не дипломатична екзотика, а продовження нової української стратегії на Близькому Сході. Київ намагається конвертувати досвід великої війни у вплив, партнерства й економічні можливості. Сирія ж, у свою чергу, шукає нових союзників без остаточного спалення мостів із старими. Саме тому Дамаск сьогодні — не периферія української політики, а один із майданчиків, де вирішується, наскільки далеко Україна здатна вийти за межі суто європейського фронту.
За матеріалами ukrinform.ua
