10 пунктів Тегерана: що Іран хоче від США в обмін на паузу у війні
Двотижневе припинення вогню між США та Іраном не означає, що сторони раптово домовилися про мир. Швидше навпаки: Вашингтон погодився взяти паузу, а Тегеран поклав на стіл жорсткий перелік вимог — від зняття санкцій до фактичного визнання нової ролі Ірану в Ормузькій протоці. Сам Дональд Трамп назвав іранський документ лише «робочою основою для переговорів», тобто не готовою угодою, а стартовою позицією для великого торгу.
Станом на 8 квітня 2026 року США та Іран підтверджують двотижневе перемир’я, досягнуте за посередництва Пакистану. Наступний крок — переговори в Ісламабаді в п’ятницю, 10 квітня. Для Вашингтона ця пауза напряму прив’язана до відновлення судноплавства через Ормузьку протоку — маршрут, через який у нормальному режимі проходить приблизно п’ята частина світових поставок нафти та СПГ.
Що саме входить до 10-пунктного плану Ірану
Іранська переговорна заявка містить такі пункти:
- Гарантії неагресії / припинення нових атак проти Ірану.
- Збереження іранського контролю над Ормузькою протокою.
- Визнання права Ірану на збагачення урану.
- Скасування всіх первинних санкцій США.
- Скасування всіх вторинних санкцій США.
- Припинення дії резолюцій Ради Безпеки ООН, спрямованих проти Ірану.
- Припинення дії рішень Ради керуючих МАГАТЕ проти Ірану.
- Компенсації Ірану за збитки від війни.
- Виведення американських бойових сил із регіону.
- Припинення війни на всіх фронтах, включно з Ліваном / ударами по союзниках Ірану.
Чому головний вузол — це Ормузька протока
Ормузька протока стала не просто частиною переговорів, а їхнім центром. Іран погодився на відновлення проходу суден лише в режимі, де безпечне судноплавство координуватиметься під іранським військовим контролем. Саме це робить план політично вибуховим: Тегеран намагається перетворити короткостроковий важіль тиску на довгостроковий геополітичний здобуток.
За повідомленнями медіа, в іранському баченні через протоку можуть також запровадити плату за прохід суден, яку Іран і Оман використали б для відбудови. Якщо це справді стане частиною домовленості, то йтиметься вже не просто про відкриття водного шляху, а про спробу інституціоналізувати нову економічну роль Ірану в одному з головних енергетичних коридорів світу.
Чи погодяться на це США
У нинішньому вигляді — майже напевно ні. Публічна позиція Трампа поки зводиться до того, що іранський документ є придатною базою для розмови, але не схваленою угодою. Reuters і Guardian однаково показують: між сторонами є пауза для переговорів, а не згода Вашингтона на всі іранські умови.
Судячи з відкритих заяв, найменше шансів на американське схвалення мають чотири пункти: фактичне визнання іранського контролю над Ормузом, повне зняття санкцій, виведення США з регіону та безумовне прийняття збагачення урану. Усі ці вимоги прямо суперечать довготривалим позиціям Вашингтона щодо Ірану, регіональної безпеки й ядерної програми Тегерана. Це не пряма офіційна відмова, але саме такий висновок випливає з того, що США поки не підтвердили жоден із цих пунктів окремо.
Натомість простір для торгу є в іншому: часткове або поетапне послаблення санкцій, розмороження частини активів, технічний режим проходу через Ормуз, міжнародні гарантії виконання домовленостей і новий формат переговорів про ядерну програму. Іншими словами, Вашингтон може погодитися не на іранський пакет, а на обрізану, компромісну версію кількох його елементів. Це вже скоріше логіка деескалації, ніж капітуляції.
Яку роль зіграли Пакистан і Китай
Пакистан став головним посередником у домовленості: прем’єр Шехбаз Шаріф не лише публічно оголосив про паузу, а й запросив делегації Ірану та США до Ісламабада на подальші переговори. Саме пакистанський канал зараз виглядає основним дипломатичним маршрутом між Тегераном і Вашингтоном.
Китай формально не був центральним медіатором, але фактор Пекіна також присутній. Трамп заявив, що, на його думку, саме Китай підштовхнув Іран до переговорів, а МЗС КНР підтвердило, що Пекін працював на користь припинення вогню, хоч і не розкрив деталей. Це важливо, бо показує: тиск на Тегеран ішов не лише через військову ескалацію, а й через дипломатичні сигнали від його найбільшого торговельного партнера.
Чи є Ізраїль частиною цієї угоди
Так, але лише частково. Ізраїль підтримав рішення США про двотижневу паузу в ударах по Ірану, однак офіс Біньяміна Нетаньягу окремо наголосив, що це не поширюється на Ліван. Тут уже видно першу тріщину в трактуванні домовленості: Пакистан заявляв ширше, а Ізраїль — значно вужче.
Саме тому нинішнє припинення вогню виглядає радше як асиметрична пауза, ніж як цілісне регіональне перемир’я. Для США головне зараз — не допустити нового зриву в Ормузі та виграти час для переговорів; для Ізраїлю — не зв’язати собі руки в ліванському напрямку; для Ірану — конвертувати військово-енергетичний тиск у політичні поступки.
Що буде далі
Найближчий тест для цієї конструкції — переговори в Ісламабаді 10 квітня. Якщо вони дадуть бодай рамковий результат, нинішня двотижнева пауза може стати переходом до більш формалізованого процесу. Якщо ж ні, Ормузька протока знову перетвориться на важіль шантажу, а сама пауза — на короткий епізод перед новим раундом ескалації.
Іранський 10-пунктний план — це не мирна угода, а максималістський перелік умов, із яким Тегеран зайшов у переговори після того, як зумів зробити Ормузьку протоку ключовим фактором глобального тиску. США навряд чи погодяться на цей пакет у повному обсязі, але можуть використати його як основу для обмеженого компромісу: відкриття протоки, часткового пом’якшення санкцій, розмороження активів і нової рамки переговорів. Головне питання найближчих днів звучить так: чи зможе коротка пауза перетворитися на дипломатичний процес, перш ніж сторони знову повернуться до сили як головного аргументу.
За матеріалами theguardian.com
