Петер Мадяр переміг на парламентських виборах в Угорщині 12 квітня 2026 року і це стало однією з найгучніших політичних подій у Європі: після 16 років влади Віктор Орбан програв, а його партія втратила контроль над державою. Уже 13 квітня на першій великій пресконференції Мадяр окреслив, якою бачить нову Угорщину, її відносини з Україною, Росією та ЄС. І головний висновок тут такий: Будапешт, імовірно, перестане бути головним саботажником європейських рішень щодо Києва, але це ще не означає автоматичного перетворення Угорщини на безумовного союзника України.
Перемога Мадяра: не просто зміна уряду, а заявка на “зміну режиму”
Перший і, можливо, найважливіший політичний сигнал Мадяра після перемоги стосувався не України, а самої Угорщини. Він подав результат виборів не як звичайну ротацію влади, а як “зміну режиму”. За його словами, угорці підтвердили місце країни в Європі та обрали проєвропейський шлях. Паралельно він пообіцяв швидко відновлювати верховенство права, демократичні стандарти, баланс інституцій, свободу преси й антикорупційні механізми, щоб розблокувати заморожені кошти ЄС.
Ця лінія принципова, бо саме конфлікт Орбана з Брюсселем через верховенство права, права людини та контроль над інституціями призвів до заморожування для Угорщини мільярдів євро. Мадяр відразу дав зрозуміти, що хоче не “воювати з Європою”, а домовлятися з нею і повертати Угорщину в європейський мейнстрим. Саме тому його перемогу в ЄС сприйняли як шанс на нормалізацію відносин і кінець орбанівського стилю постійних блокувань.
У внутрішньополітичному вимірі Мадяр також ударив безпосередньо по спадщині Орбана. Він заявив, що нова влада змінить Основний закон і закріпить правило: одна людина може бути прем’єром не більш як два терміни. За його логікою, це означає, що Орбан більше не зможе повернутися на посаду. Тут видно, що Мадяр сприймає свою перемогу не лише як зміну персоналії, а як спробу демонтувати сам механізм довготривалого персоналістського правління.
Читайте також: Перезавантаження Угорщини: що означає падіння Орбана для України і чого чекати від Петера Мадяра
Україна для Мадяра — жертва війни, але не центр його політики
Найбільш резонансною стала його формула: “Україна — жертва у цій війні.” Для угорської політики останніх років це майже розрив із орбанівською риторикою, яка систематично уникала чіткого морально-політичного визначення агресора й часто перекладала акценти на “ризики для Угорщини”, “втягування у війну” або конфлікти довкола Закарпаття. Мадяр публічно визнав право України захищати свою територіальну цілісність і суверенітет, пославшись навіть на Будапештський меморандум.
Ще важливіше інше: Мадяр сказав, що жодна зовнішня сила не має права вказувати Україні, на яких умовах вона повинна завершувати війну, і що не можна вимагати від будь-якої країни відмовитися від своєї території. У політичному сенсі це чіткий відхід від логіки “замирення будь-якою ціною”, яка часто звучала в європейському популістському таборі. Водночас це не означає, що Мадяр переходить у табір безумовних лобістів Києва: він радше визнає базову правоту України, але залишає за собою право діяти суто з позицій угорського інтересу.
На практичному рівні він заявив, що уряд Tisza прагнутиме “союзницьких, а якщо можливо — дружніх” відносин із сусідніми державами, а із Зеленським він “безумовно зустрінеться”, якщо не деінде, то на засіданні Європейської ради. Це дуже показово: замість стилю публічного приниження і взаємних інформаційних атак, характерного для фінального періоду Орбана, Мадяр пропонує повернення до нормального політичного діалогу.
Читайте також: Вибори в Угорщині 12 квітня: чому голосування може змінити баланс сил у ЄС, США, Росії та Україні
Але “дружба” з Києвом у нього одразу обмежена Закарпаттям
Попри помітно м’якший тон щодо України, Мадяр не відмовився від традиційної для Будапешта вимоги: нормалізація відносин із Києвом має супроводжуватися вирішенням питання прав угорської меншини на Закарпатті. Він прямо говорив про мовні та культурні права як про передумову для перезавантаження. Це означає, що навіть за нового уряду тема закарпатських угорців залишиться важелем у двосторонніх відносинах.
Отже, Мадяр не скасовує старі угорські претензії до України, а лише переводить їх із режиму шантажу й постійного блокування в режим переговорної умови. Для Києва це, безумовно, легший формат, ніж за Орбана, але все одно не “чиста сторінка”. Це буде не союз без застережень, а прагматична спроба відбудувати канал комунікації, у якому історичні й етнополітичні суперечності нікуди не зникають.
€90 млрд для України: так, але без угорських грошей
Окремим великим блоком стала тема європейського кредиту для України. Мадяр фактично дав зрозуміти, що не бачить сенсу знову розігрувати історію з вето, адже рішення вже було погоджене в грудні за умови, що воно не поширюється на Угорщину. Він сказав, що не до кінця розуміє, навіщо уряд Орбана знову піднімав це питання, якщо компроміс уже існував.
Його позиція тут дуже прагматична: Будапешт, на його думку, не повинен брати на себе нові боргові зобов’язання, бо сама Угорщина перебуває у важкій економічній ситуації, але це не означає, що потрібно блокувати допомогу Україні на рівні всього ЄС. Тобто він пропонує модель: “не заважаємо Євросоюзу, але самі фінансово не беремо участі”. Для Києва цього вже достатньо, щоб зрушити рішення з мертвої точки, а для Брюсселя — це кінець орбанівської практики вето як інструменту торгу.
Саме тому після виборів у ЄС і в Україні з’явилися очікування, що угорське блокування пакета для Києва невдовзі зникне. Але важливо не перебільшувати: Мадяр не пообіцяв, що Угорщина стане донором України; він лише показав, що готовий перестати бути її блокувальником. Це важлива, але доволі стримана зміна.
Росія: не орбанівська близькість, але й не розрив
Ще одна ключова частина його позиції — відносини з Москвою. Мадяр сказав, що якщо Путін йому подзвонить, він візьме слухавку, але використає цю розмову, щоб сказати: час припинити вбивства й завершити війну. Уже сама ця формула показує різницю зі стилем Орбана: не дружні демонстративні жести на адресу Кремля, а радше готовність до холодного, короткого, функціонального контакту.
Однак Мадяр не пропонує розриву з Росією. Навпаки, він говорить про “прагматичні” відносини і визнає, що Угорщина, з її географією та енергетичною залежністю, не може діяти так, ніби Росії не існує. Після виборів він підтвердив намір Будапешта підтримувати саме прагматичні зв’язки з Москвою, хоча й одночасно обіцяв диверсифікувати енергетику.
Отже, у зовнішній політиці щодо РФ Мадяр не є ані “яструбом”, ані продовжувачем орбанівської особистої близькості до Путіна. Його модель — це відхід від політичного союзу з Кремлем без відмови від господарського прагматизму. Саме тому в Москві на його перемогу відреагували стримано: Кремль заявив, що поважає вибір угорців і готовий працювати з новим керівництвом, але російські прокремлівські коментатори побачили в поразці Орбана серйозний удар по російських інтересах у ЄС.
Російська нафта й газ: диверсифікація без повної відмови
Найбільше суперечок викликала енергетична частина його виступу. Мадяр заявив, що уряд Tisza буде диверсифікувати джерела постачання енергії, бо енергетична безпека — пріоритет. Але відразу додав: це не означає припинення закупівель російської нафти. За його логікою, Угорщина має купувати енергоносії там, де це найдешевше і найвигідніше, а конкуренція між постачальниками лише знижує ціну.
Його фраза “ми не можемо змінити географію” фактично стала короткою формулою всієї майбутньої енергетичної стратегії. Це означає: так, Будапешт шукатиме альтернативні канали постачання, нові домовленості та інфраструктуру; але ні, він не збирається перетворювати розрив із російською нафтою й газом на ідеологічну самоціль. У цьому питанні Мадяр лишається ближчим до реалістичного економічного націоналізму, ніж до жорсткої енергетичної лінії частини східноєвропейських держав.
Санкції проти Росії: поки триває війна — так, після війни — під питанням
Найделікатніша частина його заяв — санкції проти РФ. За повідомленням Telex із його пресконференції, Мадяр сказав, що після завершення російсько-української війни Європа, ймовірно, скасує санкції, бо купувати паливо дорожче “не в інтересах Європи”, і що не слід “стріляти собі в ногу”. Це дуже важлива теза: вона показує, що Мадяр не мислить санкції як довгостроковий геополітичний каркас стримування Росії незалежно від контексту війни.
В ЄС і серед аналітиків очікують: після його приходу Угорщина може зняти вето не лише з кредиту для України, а й із чергового пакета санкцій проти РФ. Тобто на сьогодні його позицію точніше описувати так: він не виглядає прихильником безстрокового санкційного режиму після війни, але й не зафіксований як людина, що збирається негайно зірвати чинну санкційну політику ЄС.
Саме тут проявляється подвійність Мадяра. Для Брюсселя він — шанс позбутися орбанівського саботажу. Для України — шанс на спокійніші відносини та менше блокувань. Але для жорсткої антиросійської лінії в Європі він не є гарантованим союзником, бо його кінцева рамка — не ідеологічна, а економічно-прагматична.
Членство України в ЄС: ні “швидкій доріжці”, так референдуму в Угорщині
Ще одна центральна позиція Мадяра — рішуче несприйняття прискореного вступу України до ЄС. Він пояснив це тим, що країна перебуває у стані війни, а отже повноцінні переговори про вступ зараз неможливо вести як слід. За його словами, це не лише угорська позиція — подібні сумніви мають і інші члени Євросоюзу.
Водночас тут теж важлива межа: Мадяр не сказав, що виступає проти членства України в ЄС взагалі. Його лінія звучить інакше: не “ніколи”, а “не зараз і не в прискореному форматі”. Крім того, він повторив, що коли питання стане практично актуальним, в Угорщині має відбутися референдум. Це суттєво відрізняє його від Орбана не в бік підтримки України, а в бік більш інституційної форми заперечення: замість особистого блокування — апеляція до волі угорських виборців.
Для Києва це означає просту річ: із приходом Мадяра Угорщина, швидше за все, перестане бути найагресивнішим противником України в ЄС, але вона не стане мотором її євроінтеграції. У найкращому разі Будапешт переміститься з позиції активного саботажника на позицію скептичного, але передбачуваного опонента “швидкого треку”. Саме так описують його й аналітики.
Орбан: головний внутрішній опонент і символ старої епохи
У ставленні до Орбана Мадяр після перемоги був максимально жорстким. Він наполягав на швидкій передачі влади, вимагав від президента Тамаша Шуйока забезпечити перехід якнайшвидше, а також повторив вимогу про його відставку. Усе це показує, що нова влада не збирається намагатися інтегрувати орбанівську систему в нову політичну реальність — вона хоче її розібрати.
Показовою була і його заява про Польщу: Мадяр сказав, що його першою закордонною поїздкою після вступу на посаду стане Варшава, бо це “тисячолітній союз”, а Орбан, на його думку, завдав польсько-угорській дружбі великої шкоди. Це важливе зовнішньополітичне повідомлення: він намагається повернути Угорщину з орбіти конфліктів і двозначностей до центральноєвропейського та проєвропейського кола партнерств.
Сійярто: найбільш вибухова заява після перемоги
Окремим блоком прозвучала заява про міністра закордонних справ Петера Сійярто. Мадяр публічно сказав, що отримав від інсайдерів інформацію, нібито Сійярто та його найближчі колеги знищують у МЗС документи, пов’язані із санкційними матеріалами. Euronews наводить його слова про те, що “знищення документів” уже почалося не лише в міністерствах, а й в інших установах, пов’язаних з елітами Орбана.
Якою буде Угорщина Мадяра для України та Європи
Якщо скласти всі ці заяви в одну картину, то Мадяр постає не як “анти-Орбан у всьому”, а як політик, який хоче деідеологізувати угорську зовнішню політику. Він не прагне ані бути троянським конем Москви в ЄС, ані перетворюватися на нового східноєвропейського адвоката України. Його рамка інша: повернути Угорщину до Європи, розморозити європейські кошти, припинити конфліктну стилістику Орбана, але при цьому зберегти для Будапешта свободу маневру в питаннях енергетики, санкцій і темпів євроінтеграції України.
Для ЄС це добра новина, бо зникає найгучніший системний блокувальник рішень.
Для України — помірно добра, бо замість демонстративно ворожого Будапешта може з’явитися складний, але переговорний партнер.
Для Росії — однозначно погана, бо Орбан був для Кремля винятково цінним союзником усередині Євросоюзу.
Але для самої Угорщини головне питання поки інше: чи зможе Мадяр справді реалізувати те, що наобіцяв — від верховенства права до зовнішньополітичного розвороту — і не зупинитися на зміні декорацій.
Після перемоги на виборах Петер Мадяр сказав достатньо, щоб зрозуміти головне: він не буде другим Орбаном у питаннях України та ЄС, але й не стане безумовно проукраїнським прем’єром. Він визнає Україну жертвою війни, не хоче знову блокувати €90 млрд допомоги, готовий говорити із Зеленським і не заперечує право Києва боротися за свою територію. Але водночас він не підтримує прискорений вступ України до ЄС, хоче референдуму з цього питання в Угорщині, не планує відмовлятися від дешевої російської нафти й допускає перегляд санкцій після закінчення війни.
Інакше кажучи, Мадяр — це не політик української мрії, а політик угорського інтересу без орбанівської токсичності. Для Києва цього вже може бути достатньо, щоб зняти найболючіші блокування. Але недостатньо, щоб вважати Будапешт автоматично надійним союзником у всіх стратегічних питаннях.
За матеріалами obozrevatel.com
