Звіт ISW за 3 травня 2026 року показує не лише динаміку фронту, а й нову логіку кампанії: Україна дедалі системніше б’є по російській нафтовій, портовій, військово-морській та ППО-інфраструктурі, змушуючи Москву одночасно захищати фронт, столицю, експортні порти й джерела бюджетних доходів.

Удар по Приморську — це вже не просто епізод у війні дронів. Це сигнал про те, що Україна поступово перетворює далекобійну кампанію на інструмент стратегічного тиску: поєднує удари по військових кораблях, «тіньовому флоту», нафтових терміналах, радарах, ППО та логістиці на окупованих територіях. Росія у відповідь намагається компенсувати втрати за рахунок високих цін на нафту, але економічна картина для Кремля залишається крихкою: додаткові доходи не скасовують бюджетного дефіциту, воєнних витрат, проблем із рублем і виснаження резервів.

Звіт ISW за 3 травня фіксує одразу три важливі процеси.

Перший — Україна нарощує далекобійні удари по російській нафтовій та військовій інфраструктурі.

Другий — Росія зберігає наступальний тиск на кількох напрямках, але без ознак оперативного прориву.

Третій — війна дедалі більше переходить у площину змагання економік, логістики й систем ППО: хто швидше адаптується, виробляє дрони, захищає критичні вузли та виснажує ресурси противника.

Приморськ як символ нової фази: Україна б’є не лише по НПЗ, а по експортній артерії

Ключовий акцент звіту — удар України по порту Приморськ у Ленінградській області. За повідомленнями, були уражені об’єкти нафтової інфраструктури, малий ракетний корабель класу «Каракурт», патрульний катер і танкер, пов’язаний із російським «тіньовим флотом». Удар спричинив пожежу в Приморську, а Зеленський заявив про значну шкоду нафтовому терміналу та ураження військових і нафтових цілей.

Серед уражених місць помітно, що пожежа сталася на нафтоналивному причалі, а також у місці, де, за інформацією Astra, розміщувався ЗРГК «Панцирь».

МРК «Каракурт»

Малі ракетні кораблі (МРК) проєкту 22800 «Каракурт» насамперед є носіями крилатих ракет. Корабель оснащений вертикальною пусковою установкою з вісьмома комірками, які можуть споряджатися крилатими ракетами «Калибр» та надзвуковими протикорабельними ракетами «Оникс».

Артилерійське озброєння включає 76,2-мм універсальну автоматичну артилерійську установку АК-176МА, дві шестиствольні 30-мм гармати АК-630М і два 12,7-мм кулемети «Корд».

Повноцінну зенітну систему на кораблях проєкту «Каракурт» почали встановлювати лише, починаючи з третього корабля серії, інтегрувавши корабельну версію ЗРПК «Панцирь-МЕ». Додатково на борт МРК може бути встановлений модуль ЗРК «Тор-М2КМ».

Водотоннажність становить близько 800 тонн, довжина — 60 метрів, ширина — 9 метрів, а осадка — 4 метри. Максимальна швидкість сягає приблизно 30 вузлів, дальність плавання — близько 2500 морських миль. Автономність ракетного корабля — до 15 діб.

Важливість Приморська в тому, що це не периферійний об’єкт. Порт є одним із найбільших російських експортних шлюзів і має потужність до 1 млн барелів на добу. Тобто удар по ньому — це не лише військова демонстрація дальності, а й спроба бити по місцю, де російська нафта перетворюється на валюту для бюджету війни.

Окремо важливо, що Україна, за заявами Зеленського, одночасно вдарила і по двох танкерах біля входу в порт Новоросійськ. Ці судна Київ пов’язує з російським «тіньовим флотом», який використовується для обходу санкцій та обмежень на російську нафту.

Стратегія “кінетичних санкцій”: чому ціллю стала нафта

Українська логіка виглядає дедалі чіткішою: якщо санкції Заходу мають обмежити російські нафтові доходи юридично й фінансово, то далекобійні удари роблять це фізично — через пошкодження портів, резервуарів, перевалочної інфраструктури, танкерів, НПЗ і логістичних вузлів.

“Кінетичні” тут означає силові, фізичні, ударні — тобто такі, що мають реальний матеріальний ефект: вибух, руйнування, пошкодження інфраструктури, знищення техніки. Йдеться не про класичні санкції на папері — заборони, обмеження, ембарго, фінансові блокування, коли Росії забороняють продавати, купувати, перевозити чи страхувати нафту — а про удари по об’єктах, які дають Росії гроші на війну, коли Україна фізично б’є по портах, танкерах, НПЗ, нафтобазах, радарах і ППО, які забезпечують цю нафтову логістику.

Це особливо важливо на тлі того, що глобальна нафтово-енергетична ситуація після війни на Близькому Сході дає Росії шанс на додаткові доходи. МЕА у квітневому звіті зафіксувало масштабний шок на нафтовому ринку: світова пропозиція нафти у березні впала на 10,1 млн барелів на добу, а ціни показали найбільше місячне зростання на тлі обмежень руху танкерів через Ормузьку протоку.

Саме тому для України удари по російській нафтовій інфраструктурі мають подвійний сенс. Вони не тільки знижують спроможність Росії експортувати нафту, а й намагаються не дати Кремлю повністю монетизувати глобальний стрибок цін. Reuters із посиланням на МЕА повідомляв, що російські нафтові та паливні доходи у березні майже подвоїлися — до $19 млрд із $9,75 млрд у лютому — саме через зростання цін.

Кремлівська арифметика: нафта дорожчає, але бюджет не стає здоровим

На перший погляд, високі ціни на нафту можуть бути подарунком для Кремля. Міністр фінансів РФ Антон Сілуанов 3 травня заявив, що російський бюджет отримає близько 200 млрд рублів додаткових доходів через зростання нафтових цін. Але він же визнав, що рівні отриманих доходів і недоотримань за останні два місяці залишалися приблизно однаковими.

Це означає: нафтовий бонус не обов’язково перекриває структурні проблеми. Росія одночасно фінансує війну, підтримує оборонну промисловість, підвищує виплати контрактникам, утримує соціальні зобов’язання й намагається стабілізувати валютний ринок. Moscow Times раніше писала, що на початку року нафто-газові доходи РФ скоротилися приблизно вдвічі, через що Мінфіну доводилося продавати близько 200 млрд рублів на місяць із Фонду національного добробуту.

Тобто головна теза ISW виглядає переконливо: навіть якщо Росія тимчасово отримує більше через дорогішу нафту, це не змінює фундаментальної проблеми — війна стає дедалі дорожчою, а інфраструктура, яка генерує валюту, дедалі вразливішою.

ППО як вузьке місце: Росія мусить обирати, що прикривати

Окремий важливий висновок звіту — українська кампанія змушує Росію перерозподіляти ППО. Якщо удари йдуть одночасно по Ленінградській області, Краснодарському краю, окупованому Донбасу, Запоріжжю, Луганщині, Криму та військових об’єктах у глибокому тилу, то Москва не може однаково щільно прикрити все.

Це створює дилему: захищати Москву перед 9 травня, прикривати нафтові порти, утримувати ППО біля фронту, берегти Крим чи закривати промислові вузли? ISW прямо пов’язує цю проблему з українськими ударами по російських системах ППО та з необхідністю Кремля ухвалювати складні рішення щодо розподілу дефіцитних засобів.

У Москві помітили переміщення далекобійних комплексів ППО С-400, які, ймовірно, задіють для охорони параду на Червоній площі 9 травня.

Фото переміщення техніки опублікував Telegram-канал «Еж».

Це може свідчити про перекидання до столиці Росії додаткових зенітних комплексів для прикриття знакової для російського режиму події на тлі посилення українських дронових та ракетних ударів.

Водночас у самій Москві вже розміщено декілька позицій комплексів С-400, тому достеменно стверджувати, чи на фото зафіксовані додаткові системи, чи переміщення між позиціями комплексів, які вже перебувають на чергуванні, неможливо.

Загалом станом на весну 2026 року Москва прикрита двома щільними кільцями систем ППО на додачу до декількох позицій у самому місті. За підрахунками осінтерів, у місті та навколо нього розміщено 130 позицій для зенітних систем.

Основу ППО столиці РФ складають близько сотні зенітних ракетно-гарматних комплексів «Панцир-С1» та невелика кількість ЗРК «Тор», призначених для перехоплення українських дронів та крилатих ракет. Їх доповнюють близько двох десятків батарей С-400, призначених для перехоплення крилатих і балістичних ракет.

Попри таку масштабну систему протиповітряної оборони, у 2026 році російський режим уперше від початку війни з Україною проведе парад 9 травня у скороченому форматі — без участі військової техніки.

За інформацією Джерела видання додають, що 5, 7 і 9 травня в Москві можуть запровадити жорсткі обмеження на мобільний зв’язок., розглядається сценарій проведення лише пішого маршу без залучення курсантів військових училищ і кадетів із посиланням на міркування безпеки. Водночас авіаційна частина параду 2026 року все ж має відбутися.

Джерела видання додають, що 5, 7 і 9 травня в Москві можуть запровадити жорсткі обмеження на мобільний зв’язок.

Окрім столиці, у цілій низці регіонів скасовують або суттєво обмежують проведення військових парадів до 9 травня через загрозу ударів українських безпілотників.

Так, губернатор Краснодарського краю Веніамін Кондратьєв повністю скасував урочисте проходження військ в обласному центрі, а акцію «Бессмертный полк» перевів в онлайн-формат. Аналогічне рішення ухвалили у Калінінграді та Самарі.

У Санкт-Петербурзі, Чувашії та Калузькій області паради пройдуть без залучення військової техніки, включаючи традиційний прохід танка Т-34.

Тут важливий не лише сам факт ураження конкретної установки. Важливіше те, що Україна, схоже, намагається створити для Росії ефект розтягнутої ковдри: що більше об’єктів треба захищати, то більше прогалин виникає в системі оборони.

Фронт: Росія тисне, але без великого прориву

На лінії фронту звіт фіксує продовження російського наступального тиску, але без картини швидкого обвалу української оборони.

Сумський напрямок. Російські війська намагаються просунутися вздовж кордону, особливо в районах Грабовського та Миропільського, але підтвердженого просування ISW не фіксує.

Харківщина. Росія продовжує атаки на північний схід від Харкова. Російські мілблогери заявляють про просування, але підтвердження таких заяв немає.

Куп’янський напрямок. Тут ситуація серйозніша: російські сили активізували тиск після періоду ротацій. Весняна рослинність і погода можуть допомагати інфільтраційним діям, водночас ускладнюючи роботу українських безпілотників.

Донецька область. Росія посилює атаки на висоти на північний схід від Слов’янська та проводить інфільтраційні місії в районі Костянтинівка–Дружківка. Це не схоже на великий прорив, але створює небезпечну тактичну напругу.

Покровськ і Добропілля. Російські війська продовжують атаки, але звіт не фіксує підтвердженого просування 3 травня.

Оріхівський напрямок: важливий контрапункт до російського наступального наративу

Найцікавіший елемент на південній осі — повідомлення про просування українських військ на північний захід від Оріхова. ISW зазначає, що російські мілблогери дедалі частіше визнають українські контратаки в районі Лук’янівського, Степового, Новобойківського та суміжних ділянок.

Це важливо не тому, що йдеться про стратегічний перелом. А тому, що українські сили демонструють здатність не лише тримати оборону, а й локально відтісняти росіян там, де їхні позиції виявляються нестійкими. Для інформаційного поля це теж має значення: російський наратив про «постійне просування» розмивається, коли самі російські джерела визнають втрату повного контролю над окремими районами.

Російська повітряна кампанія: масованість зростає, але Україна тримає високий рівень перехоплення

У ніч на 3 травня Росія запустила по Україні одну балістичну ракету «Іскандер-М» і 268 дронів різних типів. Українські Повітряні сили повідомили про збиття ракети та 249 безпілотників; влучання були зафіксовані у 15 місцях.

Цей показник демонструє ефективність української ППО та мобільних вогневих груп, але сама кількість дронів показує інше: Росія продовжує робити ставку на перевантаження систем оборони. Використання дронів-приманок типу «Пародія» вписується саме в цю логіку — не обов’язково знищити ціль кожним апаратом, а змусити Україну витрачати ресурс, увагу й боєкомплект.

Під час останньої атаки на Київщину окупанти використали незвичну тактику, застосувавши дрони-імітатори. Йдеться про масове використання БПЛА типу “Пародія”, які мають відволікати українську протиповітряну оборону.

Про це повідомив радник міністра оборони Сергій Бескрестнов, також відомий як “Флеш”. Він описав особливості атаки та пояснив призначення таких безпілотників.

За його словами, атака відрізнялася від попередніх, зокрема через нетиповий вигляд дронів, на який звернули увагу мешканці кількох районів. Після кількамісячної перерви окупанти знову почали активно використовувати імітатори “Пародія”.

Основна функція цих безпілотників – відволікати увагу систем ППО. У повітрі одночасно перебували десятки таких апаратів, які кружляли над територією, створюючи звуковий ефект наближення дронів.

Також зазначається, що росіяни продовжують тестувати нові підходи до застосування БПЛА.

Нагадаємо, увечері в суботу, 2 травня, російські загарбники влаштували чергову атаку на Київ. 

Білоруський фактор: не фронт, але інфраструктура підтримки ударів

Звіт також згадує про використання повітряної кулі з ретранслятором сигналу дронів, яка зайшла в український повітряний простір із боку Білорусі. Це ще не означає відкриття нового фронту, але показує, що білоруський простір і телекомунікаційна інфраструктура можуть використовуватися як допоміжний елемент російської ударної кампанії.

Використання повітряних куль є типовим інструментом гібридного тиску Мінська на сусідні держави. Протягом останнього року такі об’єкти регулярно фіксують у повітряному просторі країн Балтії та Польщі.

Зокрема, у 2025 році польські прикордонники зафіксували близько 200 подібних інцидентів.

Для Литви проблема також набула системного характеру: наприкінці 2025 року кількість куль, що залетіли з Білорусі, досягла 623, після чого уряд країни запровадив надзвичайний стан.

Окремі випадки створювали загрози цивільній авіації — метеозонди пролітали над ключовими аеропортами, змушуючи тимчасово закривати летовища та затримувати рейси.

Хоча зазвичай такі кулі використовуються для транспортування контрабанди, польські військові розглядають їх і як інструмент розвідки та перевірки реакції систем протиповітряної оборони.

Паралельно надходить інформація про розширення інфраструктури управління російськими безпілотниками на теритоії Білорусі.

Наприкінці березня повідомлялося, що російські сили розгортають нові станції керування далекобійними дронами як на тимчасово окупованих територіях України, так і в Білорусі.

Перші згадки про використання білоруської території для керування дронами типу Shahed з’явилися ще наприкінці січня, однак без конкретних деталей.

Згодом, у лютому, міжнародна розвідувальна спільнота InformNapalm спільно з аналітичним кіберцентром Fenix отримали доступ до систем моніторингу, які використовують російські оператори безпілотників, зламавши їхні облікові записи.

У практичному сенсі це додає Україні ще одну проблему: загроза з півночі не обов’язково має виглядати як сухопутний наступ. Вона може проявлятися через зв’язок, ретрансляцію, маршрути дронів і підтримку ударних операцій.

Головна інтрига: чи зможе Україна перетворити удари на системний економічний ефект

Поки що найважливіше питання — не скільки саме об’єктів уражено за одну ніч, а чи зможе Україна підтримувати темп кампанії місяцями. Бо стратегічний ефект виникає не від одиничного удару, а від регулярності: коли ремонт не встигає за новими атаками, страхові й логістичні витрати зростають, танкери уникають ризикованих маршрутів, порти працюють неповну добу або з обмеженою пропускною здатністю, а Росія змушена розтягувати ППО.

Саме в цьому сенсі звіт ISW за 3 травня важливий: він показує, що Україна не просто «відповідає» на російські удари, а формує власну далекобійну кампанію з економічною логікою.

Звіт ISW за 3 травня описує війну, в якій фронт залишається важливим, але вже не є єдиним центром ваги. Україна дедалі активніше переносить тиск у російський тил — по нафтових портах, кораблях, тіньовому флоту, ППО, радарах і військовій логістиці. Росія продовжує наступати на сході й атакувати Україну масованими дроновими хвилями, але змушена паралельно захищати дедалі ширший простір власної інфраструктури.

Головна формула моменту така: Москва може заробляти більше на дорогій нафті, але Україна намагається зробити так, щоб Росія не могла стабільно цю нафту експортувати. Якщо ця кампанія стане довготривалою, вона може перетворитися на один із ключових інструментів виснаження російської воєнної економіки.

За матеріалами understandingwar.org