У парламенті пропонують повернути святкові неробочі дні, бізнес говорить про ризики для економіки, а психологи нагадують: країна, яка воює роками, не може триматися лише на режимі постійної мобілізації.

Понад чотири роки повномасштабної війни змінили саме уявлення українців про нормальне життя. Робота, тривоги, втрати, донати, мобілізація, блекаути, адаптація до небезпеки стали буденністю. У цьому контексті питання святкових вихідних здається не просто трудовою нормою, а тестом на зрілість держави: чи може країна, яка воює, дозволити собі більше відпочивати — і чи може вона дозволити собі не відпочивати взагалі?

Вихідні під час війни: економіка, виснаження і право на паузу

Після початку повномасштабного вторгнення Україна скасувала державні святкові та неробочі дні. Логіка була зрозумілою: війна потребує максимальної концентрації ресурсів — людських, фінансових, виробничих, управлінських. У країні, де частина громадян воює без вихідних у буквальному сенсі, додаткові дні відпочинку для цивільного сектору могли виглядати недоречно.

Але війна затягнулася. Те, що у 2022 році сприймалося як тимчасовий режим надзвичайної мобілізації, у 2026-му стало новою реальністю. І саме тому в парламенті з’явилася ініціатива повернути святкові неробочі дні. Її аргумент простий: українці втомилися, психологічно виснажені, емоційно вигорілі, а постійна робота без повноцінного відновлення не лише не підсилює країну, а з часом починає її послаблювати.

Проте відповідь на це питання не може бути однозначною. Для одних бізнесів державні вихідні — це втрата темпу, замовлень і грошей. Для інших — необхідна інвестиція в людей, без яких жодна економіка не працює. Для психологів — це питання не комфорту, а довгострокової витривалості суспільства.

Що саме хочуть повернути

До повномасштабного вторгнення святкові та неробочі дні визначалися Кодексом законів про працю. Серед них були:

1 січня — Новий рік;
8 березня — Міжнародний жіночий день;
1 травня — День праці;
8 травня — День пам’яті та перемоги над нацизмом;
28 червня — День Конституції України;
15 липня — День Української Державності;
24 серпня — День незалежності України;
1 жовтня — День захисників і захисниць України;
25 грудня — Різдво Христове.

Окремо неробочими були релігійні свята — Пасха, Трійця та Різдво.

Після 2022 року ці додаткові вихідні фактично зникли з трудового календаря. І тепер дискусія точиться не лише про конкретні дати, а про сам принцип: чи має держава централізовано визначати, коли країна відпочиває, чи це рішення краще залишити бізнесу, командам і конкретним роботодавцям.

Аргумент бізнесу: під час війни треба працювати більше

Найсильніший аргумент противників повернення святкових вихідних — економічний. Україна живе у стані величезного бюджетного навантаження: армія, оборонні закупівлі, соціальні видатки, відновлення інфраструктури, підтримка енергетики, допомога переселенцям. У такій ситуації кожен робочий день має значення.

Підприємці, які виступають проти обов’язкового повернення свят, наголошують: якщо бізнес має можливість працювати — він має працювати. Якщо ж роботи немає, ринок сам зупинить процес. Додаткове державне регулювання, на їхню думку, лише зменшить гнучкість компаній.

Особливо це стосується виробництва, ритейлу, логістики, оборонного сектору, сервісів, де зупинка навіть на один день може означати зрив поставок, втрату клієнтів або додаткові витрати.

У цій логіці святкові вихідні — не стільки про відпочинок, скільки про ризик повернення до старої практики “довгих канікул”, коли один офіційний святковий день міг перетворюватися на кілька днів фактичного простою. Для економіки воєнного часу це справді небезпечний сценарій.

Гнучкість замість однакового правила для всіх

Частина бізнесу пропонує компроміс: держава може задати загальну рамку, але не повинна змушувати всіх зупинятися одночасно. Компанії мають самі вирішувати, як організовувати роботу, коли давати людям додатковий відпочинок і як не втрачати продуктивність.

Цей підхід особливо важливий для бізнесів із різними моделями роботи. Наприклад, магазин електроніки, виробництво, ІТ-компанія, медіа, аграрне підприємство чи логістичний оператор не можуть однаково реагувати на святковий календар. Для одних вихідний означає втрату продажів. Для інших — можливість перезавантажити команду без критичних економічних наслідків.

Тому ідея “одна норма для всіх” дедалі більше виглядає застарілою. Воєнна економіка потребує не лише мобілізації, а й адаптивності.

Аргумент психологів: постійна мобілізація виснажує

Протилежна позиція базується на іншому питанні: чи справді людина працює краще, якщо в неї забрати паузи?

Після років війни українці живуть у стані хронічного стресу. Це не короткий кризовий період, після якого можна швидко відновитися. Це довга дистанція, де накопичується втома, знижується мотивація, погіршується концентрація, зростає дратівливість, апатія і ризик професійного вигорання.

Тому святкові вихідні — це не лише “додатковий день без роботи”. Це можливість створити ритуал нормальності: побути з родиною, перемкнутися, відновити відчуття контролю над життям, повернути собі бодай частину мирної рутини.

І тут важливо: відпочинок не суперечить війні. Навпаки, він може бути умовою здатності витримати війну довше.

Втомлена людина не дорівнює продуктивна людина

Проблема в тому, що в українському суспільстві досі сильна культура “терпіти”. Вона допомогла вистояти у перші місяці вторгнення, але на четвертому році війни може стати пасткою. Постійне самопримушення не створює нескінченний ресурс. Воно лише відкладає момент зриву.

Працівник, який формально перебуває на роботі, але емоційно виснажений, не обов’язково приносить більше користі бізнесу. Він може повільніше ухвалювати рішення, частіше помилятися, гірше комунікувати з командою, втрачати ініціативність.

Саме тому частина компаній зберегла додаткові вихідні навіть після скасування державної норми. Для них це не жест доброти, а частина політики управління людьми. Відпочинок стає інструментом збереження продуктивності.

Чи справді вихідні шкодять економіці

У 2022 році скасування святкових вихідних могло мати помітний ефект. Тоді економіка пережила шок, країна втратила частину територій, підприємств, логістичних шляхів, робочої сили. Кожен додатковий робочий день був способом пом’якшити падіння.

Але з часом цей ефект зменшується. Коли війна стає довгостроковою, економіка починає працювати не лише за рахунок кількості годин, а за рахунок якості управління, адаптивності, технологій, мотивації людей, організації процесів.

І тут виникає ключова дилема: чи дає скасування святкових вихідних реальне зростання продуктивності, чи лише створює ілюзію більшої мобілізації?

Якщо люди працюють більше днів, але з нижчою концентрацією, гіршим настроєм і вищим рівнем вигорання, економічний результат може бути сумнівним. У деяких сферах додатковий вихідний справді означатиме втрати. В інших — може дати позитивний ефект через відновлення команди.

Економіка — це не лише робочі години

Під час війни легко звести економіку до простої формули: більше працюємо — більше виробляємо. Але сучасна економіка складніша. Її результат залежить не лише від кількості робочих днів, а й від:

продуктивності працівників;
якості управлінських рішень;
стабільності команд;
рівня стресу;
кадрового дефіциту;
здатності бізнесу утримувати людей;
психологічної витривалості суспільства.

Якщо люди масово вигорають, звільняються, втрачають мотивацію або працюють “на автоматі”, формальне збільшення робочого часу не рятує економіку. Навпаки, воно може поглибити проблему.

Тому питання вихідних — це не тільки про календар. Це про модель воєнної економіки: чи вона будується на виснаженні, чи на довгостроковій стійкості.

Символічний вимір: чи доречні свята під час війни

Окрема частина дискусії — моральна. Для багатьох українців святкувати під час війни психологічно складно. Коли на фронті немає вихідних, коли щодня є втрати, коли країна живе під обстрілами, додатковий святковий день може сприйматися як щось недоречне.

Саме тому противники повернення свят наголошують: відсутність офіційних вихідних символізує єдність цивільних і військових. Це сигнал, що країна мобілізована, що тил не розслабляється, що всі працюють на перемогу.

Але в цієї логіки є і зворотний бік. Військові також потребують ротацій і відновлення. Лікарі, волонтери, енергетики, рятувальники, працівники критичної інфраструктури — теж. Якщо суспільство перетворює втому на норму, це не обов’язково є проявом солідарності. Іноді це шлях до колективного виснаження.

Свята під час війни не мають бути поверненням до довоєнної безтурботності. Але вони можуть бути формою підтримки життя, яке Україна захищає.

Можливий компроміс: не “повернути все”, а змінити підхід

Найреалістичніше рішення, ймовірно, лежить між двома крайнощами. Повне повернення всіх святкових неробочих днів у довоєнному форматі може бути надмірним для воєнної економіки. Але повне ігнорування потреби у відпочинку — теж небезпечне.

Компромісна модель могла б включати кілька підходів.

1. Обмежене повернення ключових державних свят

Наприклад, можна говорити не про всі святкові дні, а лише про ті, що мають особливе державне й суспільне значення: День незалежності, День Конституції, Різдво, День захисників і захисниць України. Це дало б людям символічні точки відновлення, але не створило б надмірного навантаження на економіку.

2. Право бізнесу адаптувати графік

Для критичних секторів і компаній, де зупинка неможлива, має залишатися можливість працювати. Але тоді працівники повинні отримувати компенсацію — інший день відпочинку, оплату за особливим режимом або гнучкий графік.

3. Перехід від “святкового вихідного” до “дня відновлення”

У воєнних умовах важливо змінити сенс таких днів. Це не обов’язково має бути гучне святкування. Це може бути день для родини, пам’яті, психологічного відновлення, волонтерства, локальних спільнот, тиші й перезавантаження.

4. Більше відповідальності роботодавців

Компанії не повинні чекати лише державного рішення. Якщо бізнес бачить, що команда виснажена, він має реагувати: давати додаткові дні відпочинку, впроваджувати гнучкий графік, уникати культури постійної доступності, підтримувати психологічне здоров’я працівників.

Головний ризик — не вихідні, а імітація продуктивності

Українська дискусія про святкові дні часто зводиться до питання: “Можемо ми собі це дозволити чи ні?” Але, можливо, правильніше запитання інше: “Яку ціну ми платимо за відсутність відпочинку?”

Якщо скасування вихідних реально дає економіці додатковий ресурс — це один аргумент. Якщо ж воно лише створює відчуття мобілізації, але не підвищує ефективність, тоді варто переглянути підхід.

Бо країна не стає сильнішою автоматично від того, що люди формально працюють більше. Вона стає сильнішою, коли люди здатні працювати довго, якісно, з мотивацією і відчуттям сенсу.

Україна не може дозволити собі безвідповідального розслаблення під час війни. Але вона так само не може дозволити собі нескінченного виснаження людей, які тримають тил, економіку, родини, бізнес, освіту, медицину й державу.

Повернення святкових вихідних — це не проста історія про “більше відпочивати”. Це дискусія про нову воєнну нормальність. У 2022 році країна виживала через максимальну мобілізацію. У 2026-му вона має навчитися не лише мобілізуватися, а й відновлюватися.

Оптимальним рішенням може бути не механічне повернення довоєнного календаря і не повне збереження режиму без свят, а гнучка модель: частина ключових свят — як дні відновлення і символічної єдності, для бізнесу — право адаптації, для працівників — гарантія компенсації й поваги до людського ресурсу.

Бо у довгій війні перемагає не той, хто ніколи не зупиняється. Перемагає той, хто вміє відновлювати сили, не втрачаючи мети.

Питання святкових вихідних під час війни не має простого рішення. Україні потрібна не довоєнна модель відпочинку і не режим нескінченного виснаження, а гнучкий баланс: економіка має працювати, але люди — мати можливість відновлюватися.

За матеріалами liga.net