Росія знову намагається перетворити переговори на ультиматум: спершу Україна має віддати території, які Москва не змогла захопити силою, і лише після цього Кремль нібито готовий говорити про завершення війни. Оцінка Інституту вивчення війни за 13 травня 2026 року показує: політичні апетити путіна дедалі більше розходяться з реальними можливостями російської армії, тоді як Україна нарощує удари по глибокому тилу РФ і змушує Москву витрачати ресурси на оборону власної критичної інфраструктури.

Новий старий ультиматум Кремля

Головний політичний сигнал із російського боку — Кремль знову висуває територіальну капітуляцію України як передумову для будь-яких переговорів. Речник путіна Дмитро Пєсков 13 травня заявив, що українські війська мають припинити вогонь і вийти з областей, на які претендує Росія. Йдеться, найімовірніше, не лише про Донецьку й Луганську області, а також про Запорізьку та Херсонську — тобто про території, які Москва незаконно оголосила «своїми» у 2022 році, але так і не змогла повністю окупувати.

Фактично це означає, що Росія намагається винести за дужки головне питання війни — сам факт агресії та окупації — і замінити його вимогою до України добровільно віддати те, що російська армія не здатна взяти на полі бою. Така логіка не є переговорною позицією у класичному розумінні. Це ультиматум, у якому Москва пропонує Києву спершу поступитися стратегічно важливими територіями, а вже потім слухати, які додаткові умови Кремль висуватиме далі.

Особливо показово, що, за даними джерел Financial Times, путін може планувати й нові територіальні вимоги у межах майбутньої угоди про припинення вогню. Тобто навіть потенційна згода України на російські попередні умови не гарантувала б завершення війни. Навпаки — вона могла б лише відкрити простір для наступних вимог.

Чому вимоги Росії не відповідають ситуації на фронті

Оцінка ISW наголошує: російські територіальні амбіції не збігаються з реальним станом бойових дій. За наявними даними, високопоставлені російські командири переконують путіна, що армія РФ здатна захопити всю Донецьку й Луганську області до осені 2026 року. Але реальні темпи просування свідчать про інше.

З початку 2026 року російські сили просунулися в Донецькій області лише приблизно на 349,89 квадратного кілометра. Це в середньому 2,63 квадратного кілометра на день. Для великої наступальної кампанії, метою якої є захоплення всієї області, такий темп є вкрай повільним. Він не свідчить про швидкий прорив української оборони, а радше про виснажливу боротьбу за обмежені тактичні результати.

Саме тому ISW уже не готовий прогнозувати, коли Росія може захопити Донецьку область, включно з так званим Фортечним поясом. Причина — не лише в уповільненні російського просування, а й у характері української оборони. Українські укріплення, складна географія, міська забудова, логістичні вузли, контратаки та удари середньої дальності створюють для російських військ набагато складніше завдання, ніж це подається у кремлівських політичних заявах.

Фортечний пояс як символ межі російських можливостей

Окреме місце в оцінці ISW займає ситуація навколо Костянтинівки та ширшого тактичного району Костянтинівка — Дружківка. Російські війська вперше проникли до Костянтинівки ще у жовтні 2025 року, однак за наступні шість місяців не змогли досягти там значних тактичних успіхів. Це важливий показник: навіть коли росіянам вдається просочитися на окремі ділянки, це не означає, що вони здатні закріпитися, розгорнути наступ і перетворити проникнення на контроль над містом.

ISW звертає увагу, що російські сили часто діють через місії інфільтрації — невеликі групи намагаються проникати крізь українські позиції, обходити опорні пункти або створювати враження просування. Але такі дії не завжди означають реальне захоплення території. У випадку південної околиці Костянтинівки геолокаційні кадри російського авіаудару по українській позиції свідчать радше про те, що росіяни не контролювали цю зону повністю. Якби там діяли суміжні російські підрозділи, удар по таких позиціях був би ризикованим для самих окупантів.

Це підриває одну з ключових тез російської пропаганди — про нібито неминучий обвал українського фронту. Насправді картина складніша: Росія тисне, намагається просочуватися, шукати слабкі місця, масово використовує дрони, але не демонструє темпів, які відповідали б її політичним претензіям.

Українські контратаки змушують Росію розпорошувати сили

Ще один важливий висновок оцінки ISW — Україна не лише обороняється, а й змушує російське командування ухвалювати складні рішення щодо розподілу ресурсів. Українські контратаки на півдні з початку 2026 року поставили Росію перед вибором: або перекидати сили на пріоритетні ділянки наступу, зокрема до Фортечного поясу, або захищатися від української активності на інших напрямках.

Це має не лише тактичне, а й оперативне значення. Якщо російське командування не може концентрувати ресурси на одному вирішальному напрямку, його наступальний потенціал розмивається. Українські удари по командних пунктах, логістичних вузлах, складах і скупченнях військ у ближньому тилу додатково ускладнюють росіянам підготовку до масштабних дій.

У Донецькій області українські сили, за оцінкою ISW, нещодавно просунулися на Слов’янському напрямку, в тактичному районі Костянтинівка — Дружківка, а також у напрямку Олександрівки. На півдні українські війська мали просування в напрямку Гуляйполя. Це не означає стратегічного перелому, але показує: фронт не є одностороннім процесом російського тиску. Українська сторона зберігає здатність атакувати, контратакувати і змінювати локальну динаміку.

путін хоче більше, ніж може взяти армія

Найбільш політично важлива частина оцінки ISW полягає в тому, що мислення путіна дедалі більше віддаляється від реальності поля бою. За даними джерел, які брали участь у закулісних переговорах, амбіції російського президента можуть сягати контролю над усією українською територією між Росією та Дніпром, а можливо — й далі, до Києва та Одеси.

Це означає, що питання не зводиться лише до Донбасу. Донбас у російській риториці може бути етапом, а не кінцевою метою. Якщо Кремль продовжує мислити категоріями максимального територіального підпорядкування України, то будь-яке «перемир’я» без реальних гарантій безпеки може розглядатися Москвою як пауза для перегрупування, а не як шлях до миру.

Саме тому вимога про виведення українських військ з Донбасу є стратегічно небезпечною. Вона не тільки не вирішує проблему війни, а може створити для Росії кращі умови для наступних етапів агресії. Україна втратила б укріплені позиції, промислові й логістичні вузли, а Росія отримала б політичну перемогу без відповідної військової ціни.

Позиція США: Трамп заперечує згоду на передачу Донбасу Росії

На цьому тлі важливою є заява президента США Дональда Трампа, який 13 травня сказав, що не погоджувався з путіним щодо передачі Росії контролю над усім Донецьком і Луганськом. Це має значення, оскільки Кремль часто намагається створювати враження, ніби великі держави можуть домовитися про українські території без України або за її спиною.

Заява Трампа, принаймні у формулюванні, наведеному в оцінці ISW, спростовує російську спробу подати максималістські територіальні вимоги як нібито вже погоджену рамку. Водночас сама поява такого питання демонструє, наскільки активно Москва просуває ідею «територіальної ціни миру» у міжнародному інформаційному полі.

Українська далекобійна кампанія: Росія втрачає безпечний тил

Паралельно з політичними ультиматумами Кремля Україна продовжує розширювати власну далекобійну ударну кампанію. За оцінкою ISW, українські сили збільшують дальність і частоту ударів безпілотниками по російській нафтовій та газовій інфраструктурі, використовуючи перевантаженість російської ППО.

У ніч з 12 на 13 травня українські війська завдали серії ударів по цілях у Росії на відстані до 1500 кілометрів від міжнародного кордону. Серед уражених або атакованих об’єктів згадуються нафтовий термінал «Таманнефтогаз» у Краснодарському краї, Ярославський нафтопереробний завод, Астраханський газопереробний завод, а також лінійно-диспетчерська та насосна станція «Нурліно» в Уфі.

Українські ударні дрони атакували територію морського порту Тамань Краснодарського краю.

Про атаку на об’єкт повідомляє Telegram-канал «Оперативный штаб — Краснодарский край».

За їхньою інформацією, дрон упав на територію одного з підприємств регіону, унаслідок чого там розпочалася пожежа.

У селищі Волна розташований один із ключових логістичних об’єктів російського паливно-енергетичного комплексу на Чорному морі.

Йдеться про термінал компанії «Таманьнефтегаз» (входить до групи «ОТЭКО»), що працює в порту Тамань поблизу мису Залізний Ріг.

Цей об’єкт відіграє важливу роль у забезпеченні експорту російської нафти та логістиці Чорноморського флоту РФ, враховуючи близькість до Кримського мосту та окупованого півострова.

За доступною інформацією, потужність термінала сягає близько 19,9 млн тонн нафти та нафтопродуктів на рік.

У ніч на 13 травня українські ударні дрони FP-1/2 уразили інфраструктуру морського термінала «Таманьнефтегаз» у порту Тамань. Удар припав на з’єднувальну естакаду, що розташована між причалами №3 та №4.

Аналіз атаки Сил спеціальних операцій ЗСУ провели OSINT-аналітики «КіберБорошно».

Біля причалу в момент удару перебував танкер, на який саме завантажували продукцію. Судно могло також отримати ушкодження разом із елементами естакади внаслідок вибухів БпЛА.

Порт Тамань виконує роль одного з ключових морських експортних вузлів Росії в акваторії Чорного моря. Через нього країна-агресор перевалює значні обсяги нафти та нафтопродуктів.

Також через цей вузол проходять потоки скрапленого вуглеводневого газу, вугілля та сірки.

Сервіс NASA FIRMS зафіксував, що пожежа виникла безпосередньо на території порту, а саме в районі нафтопаливних резервуарів біля залізничних колій.

Пожежу зафіксували о 02:54, хоча офіційні повідомлення почали надходити лише о 03:31. Крім того, згідно з повідомленнями телеграм-каналу «Крымский ветер», місцеві жителі чули над Керченською протокою звук реактивних дронів.

У Республіці Башкортостан спалахнула масштабна пожежа на території лінійної виробничо-диспетчерської станції (ЛПДС) «Нурлино», що належить структурі «Транснефть».

Про це повідомляє Astra.

Об’єкт розташований поблизу Уфи та відіграє роль стратегічного вузла в системі магістральних нафтопроводів країни-агресора.

Наразі точні причини пожежі невідомі, втім, відповідно до моніторингових ресурсів Росії, у регіоні не оголошували повітряну небезпеку ще з вівторка.

Стовпи густого чорного диму мешканці Уфи помітили за 25-30 км від промислової зони.

Загальна ємність станції становить 500 000 м³ станом на завершення основних етапів розширення. На майданчику розташовано близько 25–27 резервуарів, де переважну більшість складають вертикальні сталеві конструкції з понтоном типу РВСП-20000 об’ємом 20 000 м³ кожен.

Згідно з документами за 2024 рік, заплановане збільшення кількості об’єктів до 27 одиниць.

Варто зауважити, що ЛПДС «Нурлино» є одним із ключових вузлів російської системи магістральних нафтопроводів. Станція забезпечує перекачування нафти із родовищ Західного Сибіру та Уралу до центральних і південних регіонів Росії.

Через подальшу мережу трубопроводів ця сировина може надходити до експортної інфраструктури на Чорному морі, зокрема до терміналів у Новоросійську, Туапсе та Тамані.

Варто зауважити, що об’єкт ще жодного разу не перебував під ударами українських дронів. Втім, попри значну відстань від України — у межах 1300–1500 км — українські дрони вже довели здатність досягати нових рубежів у 1800 км.

Ударні дрони атакували промисловий об’єкт у Ярославлі.

Про це повідомив губернатор Ярославської області Михайло Євраєв.

За його словами, під час роботи російських засобів протиповітряної оборони та РЕБ уламки деяких дронів упали на територію підприємства. Водночас жодні інші деталі щодо підприємства та його місцезнаходження невідомі.

Варто зауважити, що нещодавно сили оборони України в ніч на 8 травня уразили російський нафтопереробний завод «Славнефть-ЯНОС» у місті Ярославль.

Тоді на відео від очевидців було видно, що на території НПЗ після удару спалахнула масштабна пожежа. Сам же «Славнефть-ЯНОС» є найбільшим нафтопереробним підприємством у Центральному федеральному окрузі РФ.

Особливо показовою є географія цих ударів. Це не лише прикордонні регіони чи окуповані території. Йдеться про об’єкти, розташовані на сотні й навіть півтори тисячі кілометрів від українського кордону. Такий масштаб демонструє, що Росія більше не може розраховувати на глибокий тил як на безпечну зону.

Чому удари по нафтовій інфраструктурі мають стратегічне значення

Нафтова і газова інфраструктура — це не просто економічні активи. Для Росії це джерело валютних надходжень, інструмент підтримки бюджету, логістична база для воєнної машини і символ здатності держави контролювати власну територію. Коли Україна регулярно вражає такі об’єкти, вона створює для Москви кілька проблем одночасно.

По-перше, Росія змушена перерозподіляти системи ППО. Якщо об’єкти в Татарстані, Башкортостані, Ярославській, Астраханській чи Ленінградській областях стають потенційно вразливими, їх потрібно прикривати. Але ППО не є безмежним ресурсом. Чим більше об’єктів треба захищати в глибині РФ, тим складніше забезпечувати щільне прикриття фронту, окупованих територій, військових баз і критичних промислових вузлів.

По-друге, удари по енергетичній інфраструктурі можуть впливати на експорт, переробку, логістику та ремонтні можливості. Наприклад, ISW згадує повідомлення Reuters про те, що український удар 7 травня по Пермському НПЗ «Лукойл» міг призвести до повної зупинки виробництва на об’єкті, а ремонт може тривати тижні.

По-третє, такі удари мають психологічний ефект. Вони показують російським елітам і суспільству, що війна, яку Кремль намагається подати як далеку й контрольовану, повертається всередину самої Росії — у вигляді пожеж на заводах, збоїв у логістиці та необхідності захищати дедалі більшу кількість об’єктів.

Росія відповідає масованим дроновим терором

На тлі українських ударів по російському тилу Москва продовжує масштабну повітряну кампанію проти України. У ніч на 13 травня та протягом дня російські війська завдали масованих ударів безпілотниками. За даними Повітряних сил України, з вечора 12 травня до ранку 13 травня Росія запустила 139 дронів, а зранку до вечора 13 травня — ще 753. Українська ППО збила 821 безпілотник, але частина дронів влучила в різних локаціях, а уламки падали у багатьох місцях.

Президент Володимир Зеленський повідомив, що внаслідок російських ударів загинули щонайменше шестеро людей, десятки були поранені. Під ударами опинилися західні, центральні, південні та східні області України, зокрема Закарпатська, Львівська, Волинська, Івано-Франківська, Рівненська, Вінницька, Чернівецька, Хмельницька, Житомирська, Черкаська, Дніпропетровська, Харківська, Херсонська та Одеська області.

Це показує зміну російської тактики: Москва намагається не просто пробити ППО разовою хвилею, а розтягувати атаки в часі, виснажувати українську оборону, тримати в напрузі багато регіонів і створювати тривалий тиск на цивільну інфраструктуру.

Читайте також: “Понад 800 БпЛА, шестеро загиблих і удари по заходу України: головне про масовану атаку РФ 13 травня”

Перемир’я як пауза для підготовки ударів

Окремо ISW звертає увагу на те, що Росія, ймовірно, використала припинення вогню на День Перемоги 9–11 травня для підготовки до нової масштабної хвилі ударів. Якщо ця оцінка правильна, вона ще раз підкреслює проблему короткострокових або символічних перемир’їв без контролю, гарантій і механізмів відповідальності.

Для Кремля такі паузи можуть бути не кроком до деескалації, а інструментом оперативної підготовки. Росія отримує час для накопичення засобів ураження, планування маршрутів, розвідки української ППО і синхронізації наступних атак. Це робить будь-які пропозиції «тимчасового затишшя» небезпечними, якщо вони не супроводжуються реальним обмеженням російських військових можливостей.

Внутрішня економіка РФ: націоналізація та попит на готівку

Оцінка ISW також показує, що російська воєнна система тисне не лише назовні, а й усередину країни. Російські суди дедалі частіше використовують звинувачення у корупції як привід для націоналізації великих корпорацій. Показовим прикладом стало вилучення «Русагро» — одного з найбільших аграрних холдингів Росії та найціннішого активу мільярдера Вадима Мошковича.

Цей процес має ширший сенс. Кремль шукає додаткові ресурси для підтримки бюджету і воєнних витрат. Націоналізація активів найбагатших росіян може бути способом не лише поповнити державний контроль над економікою, а й запобігти формуванню всередині еліт групи, здатної чинити організований спротив політиці путіна.

Паралельно в Росії різко зріс попит на готівку. За даними, наведеними в оцінці ISW, обсяг готівки в обігу між 30 квітня та 11 травня збільшився на 210,5 млрд рублів — це найбільше зростання з початку збору таких даних Банком Росії у 2011 році. Причинами називають обмеження інтернету напередодні Дня Перемоги та податкову політику, яка стимулює бізнес і громадян частіше використовувати готівкові розрахунки.

Це тривожний сигнал для самої Росії. Якщо люди і бізнес дедалі більше переходять у готівку, це може розширювати тіньову економіку, знижувати прозорість фінансових потоків і підривати очікувані податкові надходження. Для держави, яка веде дорогу війну, така тенденція є проблемною.

Новий російський закон: правова рамка для операцій за кордоном

Ще один небезпечний елемент — ухвалення Держдумою законопроєкту, який надає президенту РФ повноваження використовувати російські збройні сили для «захисту громадян Росії за кордоном» у разі їхнього арешту, затримання, кримінального переслідування або судових проваджень в іноземних судах.

На перший погляд, така норма може виглядати як юридична деталь. Насправді вона створює потенційну правову та інформаційну рамку для виправдання майбутніх військових або силових дій за межами РФ. Кремль уже багато років використовує риторику «захисту російськомовних» або «захисту громадян Росії» для тиску на сусідні держави, зокрема Україну, Молдову та країни Балтії.

У цьому контексті новий закон може стати ще одним інструментом легітимації агресивної політики. Він не обов’язково означає негайну військову операцію, але розширює набір формальних приводів, якими Кремль може скористатися у майбутньому.

Читайте також: ““Нульова фаза” війни з Європою: навіщо Кремль узаконює право вводити війська “для захисту росіян””

Білоруський фактор

Оцінка ISW також згадує заяви Олександра Лукашенка про продовження підготовки білоруських збройних сил до можливої війни та цілеспрямовану мобілізацію окремих підрозділів для підтримки бойової готовності.

Це не обов’язково означає негайну загрозу нового наступу з території Білорусі. Але для України білоруський напрямок залишається фактором постійного стратегічного навантаження. Навіть якщо активних бойових дій там немає, Київ змушений враховувати можливі ризики, утримувати ресурси для оборони північного кордону і реагувати на будь-яке посилення військової активності Мінська.

Загальна картина: війна переходить у фазу взаємного виснаження, але не симетрії

Оцінка ISW за 13 травня показує складну, але принципову картину. Росія намагається одночасно робити кілька речей: тиснути на фронті, висувати максималістські політичні вимоги, бити по українських містах і цивільній інфраструктурі, мобілізувати внутрішні ресурси та створювати правові підстави для ширшої зовнішньої агресії.

Україна, зі свого боку, дедалі активніше переносить війну в російський тил — не в сенсі дзеркального удару по цивільному населенню, а через системне ураження нафтової, газової, портової, логістичної та військової інфраструктури. Це змінює баланс тиску. Росія більше не може вести війну, залишаючи власну стратегічну інфраструктуру поза ризиком.

Ключова відмінність полягає в тому, що російська стратегія залишається імперською й максималістською: Кремль хоче змусити Україну погодитися на втрату територій, послаблення оборони та фактичне визнання російських претензій. Українська стратегія спрямована на те, щоб зробити продовження агресії дорожчим для Москви — військово, економічно, логістично і політично.

Оцінка ISW за 13 травня демонструє головний парадокс нинішнього етапу війни: Кремль висуває дедалі ширші територіальні вимоги саме тоді, коли його армія не демонструє здатності швидко досягати цих цілей на полі бою. Російське просування в Донецькій області залишається повільним, українські контратаки ускладнюють російське планування, а далекобійні удари України змушують Москву захищати дедалі більшу частину власної території.

Це не означає, що загроза зникла. Навпаки, Росія продовжує масштабні удари по Україні, шукає нові способи виснаження ППО, тисне на фронті й готує юридичні механізми для зовнішніх операцій. Але водночас ця оцінка показує: російська стратегія має дедалі більший розрив між політичними амбіціями і військовими можливостями.

Саме цей розрив може стати одним із ключових чинників наступного етапу війни. Якщо Україна зберігатиме оборонну стійкість, посилюватиме далекобійну кампанію і змушуватиме Росію розпорошувати ресурси, Кремлю буде дедалі складніше перетворити ультиматуми на реальні здобутки.

За матеріалами understandingwar.org