Поки Росія намагається виснажити українську ППО масованими ударами та тисне на кількох ділянках фронту, всередині самої РФ посилюються ознаки нервовості: влада змінює губернаторів прикордонних областей, обмежує інформацію про українські удари й просуває у владу лояльних ветеранів війни.
Росія за дві доби випустила по Україні понад 1600 далекобійних дронів і ракет, зосередивши значну частину ударів на Києві. Попри масштаб атаки, українська ППО збила більшість повітряних цілей, а на фронті російські війська не продемонстрували проривів, яких Кремль прагне досягти на тлі тиску на Донеччині, Харківщині, Сумщині та півдні. Водночас Москва посилює цензуру, змінює керівників прикордонних областей і просуває у владу ветеранів війни проти України — як частину ширшої мілітаризації російської держави.
Оцінка російської наступальної кампанії за 14 травня 2026 року демонструє одразу кілька ключових тенденцій. Перша — Росія нарощує масштаб повітряного терору, намагаючись перевантажити українську протиповітряну оборону та завдати політичного й психологічного удару по Києву. Друга — попри інтенсивність боїв, російські війська не мають стабільного прориву на більшості напрямків і часто обмежуються локальними атаками, інфільтраційними групами та спробами тиску на українську логістику.
Третя тенденція — Кремль дедалі більше переносить наслідки воєнних провалів на регіональний рівень: змінює губернаторів прикордонних областей, посилює цензуру щодо українських ударів по російському тилу та призначає на цивільні посади людей із військовим бекграундом. Це свідчить не лише про спробу приховати слабкість російської системи безпеки, а й про глибшу трансформацію самої російської держави в режим воєнного типу.
Масований удар по Україні: Росія намагається виснажити ППО
Одним із головних елементів оцінки стала безпрецедентна за інтенсивністю повітряна атака Росії. За дві доби російські війська застосували понад 1600 далекобійних дронів і ракет. Удар був спрямований передусім проти Києва, але також зачепив інші регіони — зокрема Одеську, Хмельницьку, Чернігівську та Харківську області.
З вечора 12 травня до вечора 13 травня Росія випустила по Україні 892 дрони та ракети. Наступної ночі, з 13 на 14 травня, було застосовано ще 731 повітряну ціль. Серед них — аеробалістичні ракети Х-47 «Кинжал», балістичні ракети «Іскандер-М» або С-400, крилаті ракети Х-101, ударні безпілотники, дрони-приманки та крилаті ракети на базі БпЛА типу «Бандероль».
При цьому протиповітряна оборона і засоби РЕБ станом на 18:30 13 травня збили/подавили 710 ворожих БпЛА різних типів у регіонах України.
А до 08:00 14 травня українські воїни ППО знищили і подавили ще 652 безпілотники різних типів.
Ключова мета такої тактики — не лише завдати фізичної шкоди інфраструктурі чи житловим районам. Росія намагається створити умови, за яких українська ППО буде змушена працювати на межі можливостей. Комбінація ракет різних типів, дронів-приманок і ударних БпЛА покликана ускладнити виявлення пріоритетних цілей, виснажити запаси ракет до систем ППО та перевантажити українські розрахунки.
Однак навіть у таких умовах Україна продемонструвала високу ефективність оборони. За даними, наведеними в оцінці, українські сили збили більшість запущених цілей: зокрема 29 ракет Х-101, 12 балістичних ракет «Іскандер-М» або С-400 та 652 безпілотники. Президент Володимир Зеленський повідомив, що з вечора 12 травня до ранку 14 травня Україна збила близько 94% російських дронів і 73% ракет.
Ці показники свідчать, що стратегія виснаження української ППО не дала Кремлю швидкого результату. Водночас сама інтенсивність атак показує: Росія готова витрачати великі ресурси на спроби прориву української оборони в повітрі, особливо коли йдеться про політично чутливі цілі на кшталт столиці.
Удар по Києву як політичний сигнал
Окрема увага в оцінці приділена Києву. Російські удари пошкодили щонайменше 20 об’єктів у столиці. У Дарницькому районі Києва внаслідок російського масованого удару 14 травня кількість загиблих зросла до 24 людини, серед них – три дитини. Про це повідомляє Державна служба з надзвичайних ситуацій у п’ятницю, 15 травня.
Росія давно використовує атаки по Києву не лише як військовий, а й як політичний інструмент. Столиця для Кремля — це символ української державності, центр ухвалення рішень і головний об’єкт психологічного тиску. Саме тому масовані атаки по Києву часто мають демонстративний характер: вони покликані показати російській аудиторії, що Москва нібито зберігає здатність «карати» Україну, а українському суспільству — нав’язати відчуття вразливості.
Водночас оцінка підкреслює важливий політичний контекст: масштабний удар по Києву не порушив формально оголошене російсько-українське припинення вогню до Дня перемоги, однак продемонстрував недобросовісність Росії як переговорника. Кремль перед цим погрожував ударами по «центрах ухвалення рішень» у Києві у разі українських атак по Москві під час святкувань 9 травня. Україна, як зазначається в оцінці, не завдавала ударів по Москві під час домовленого періоду.
Тобто Росія формально могла не порушити конкретну часову рамку припинення вогню, але її подальша поведінка показала: для Кремля паузи в бойових діях можуть бути не кроком до деескалації, а елементом тактичної гри. Москва використовує такі перерви для політичного маневру, накопичення ресурсів або підготовки нових ударів.
Фронт без прориву: де Росія тисне найактивніше
Попри масштаб повітряних атак, на землі ситуація для російських військ залишається складною. Оцінка показує, що 14 травня Росія продовжувала наступальні дії на кількох напрямках, але в багатьох випадках не досягла підтвердженого просування.
На півночі Сумської області російські війська вели наступальні операції, однак не просунулися вперед. Мета Росії на цьому напрямку — створення так званої буферної зони вздовж міжнародного кордону, яка мала б зменшити вразливість російської території та водночас тиснути на українську оборону.
У Харківській області Росія також продовжувала атаки на півночі регіону. Однак навіть російські джерела визнавали, що заяви про нібито захоплення окремих населених пунктів не відповідають повній картині. Зокрема, один із російських мілблогерів спростував твердження про захоплення Чайківки, зазначивши, що бої там тривають.
Це важлива деталь: російський інформаційний простір часто намагається випереджати реальну ситуацію на полі бою. Оголошення про «захоплення» населених пунктів може з’являтися ще до того, як російські війська встановили там контроль. Такі заяви працюють на внутрішню пропаганду, але не завжди відображають реальну оперативну ситуацію.
Куп’янський напрямок: дрони як фактор стримування
На Куп’янському напрямку російські війська продовжували спроби тиску, зокрема в районі Куп’янська та Куп’янська-Вузлового. Пов’язані з Кремлем джерела заявляли про просування на східних околицях, однак визнавали, що повного контролю над Куп’янськом Росія не має.
Українська сторона, своєю чергою, повідомляла, що російські війська не досягли успіхів, попри сезонне збільшення зелених насаджень, які можуть допомагати піхоті приховуватися від спостереження. Це показує, що навіть природні умови, які теоретично могли б полегшити російське просування, не гарантують результату в умовах активної роботи українських безпілотників.
Особливо важливим є те, що українські оператори БпЛА не лише атакують штурмові групи, а й полюють на російських операторів дронів, а також б’ють по наземних лініях зв’язку. Це поступово розширює українську зону ураження в російський тил і ускладнює для противника координацію атак.
Фактично Куп’янський напрямок демонструє, як дрони змінили логіку війни. Тепер важлива не лише кількість піхоти чи артилерії, а й здатність сторін зберігати зв’язок, вести розвідку, захищати операторів БпЛА та швидко реагувати на виявлені цілі.
Слов’янський напрямок: українське просування і російський тиск
На Слов’янському напрямку українські війська, за оцінкою, нещодавно просунулися до центральної частини Закітного. Це відбулося на тлі продовження російських наступальних операцій у цьому районі.
Росія, ймовірно, концентрує увагу на Рай-Олександрівці, яку російські джерела описують як важливий український опорний пункт. Для Кремля цей напрямок має значення через потенційний вихід до агломерації Слов’янськ-Краматорськ — одного з ключових оборонних і політичних центрів української Донеччини.
Однак між локальними атаками та реальною можливістю штурму великої агломерації — величезна дистанція. Щоб створити загрозу Слов’янську й Краматорську, російським військам потрібно не лише просунутися на окремих ділянках, а й забезпечити стабільну логістику, захист від дронів, артилерійську підтримку, резерви та контроль над складною місцевістю.
Саме тому локальне посилення атак не варто автоматично трактувати як початок неминучого великого прориву. Радше йдеться про спробу Росії знайти слабке місце в українській обороні, розтягнути ресурси ЗСУ та змусити українське командування реагувати одразу на кілька загроз.
Костянтинівка: інфільтрація замість великого прориву
Костянтинівський напрямок залишається одним із найважливіших для російського командування. Росія прагне захопити агломерацію Костянтинівка-Дружківка, але, за оцінкою, більшість російських сил усе ще перебуває за межами міста.
Російські війська намагалися використовувати невеликі інфільтраційні групи, щоб проникати до міста або закріплюватися на околицях. Водночас українські контратаки на півдні та сході Костянтинівки, а також поблизу Іллінівки, Берестока й Часового Яру, стримують російський рух.
На підходах до Часового Яру українські військові помітили колону окупантів і одразу завдали удару.
Операцію провели бійці 24-ї окремої механізованої бригади у взаємодії з 427-ю окремою бригадою безпілотних систем «РАРОГ».
Понад 20 російських військових відкрито рухалися з боку Бахмута.
По колоні одразу спрямували FPV-дрони, які підбили причіп із квадроциклом. Згодом дрони уразили частину піхоти.
На кадрах також зафіксовані кадри з камери самих росіян. На них видно український дрон, який влучає в одного з піхотинців, а уламки зачіпають інших окупантів.
Попри те, що Росія контролює східну та центральну частини Часового Яру на Донеччині, Україна частково утримує західну частину міста.
Часів Яр має оперативне значення для обох сторін війни.
Для РФ захоплення міста відкрило б нові підступи до Костянтинівки.
Водночас для України Часів Яр є ключовою частиною оборонної мережі, яка стримує просування російських військ за межі Бахмута.
Російські атаки на Часів Яр розпочалися у квітні 2024 року після падіння Бахмута.
Українські наземні дрони з вибухівкою допомогли знищити російських військових, які проникли до Костянтинівки.
У 100 окремій механізованій бригаді повідомили, що до міста зайшла ворожа група з восьми бійців.
Із радіоперехоплень стало відомо, що йдеться про колишніх російських ув’язнених, яких підготували для диверсійних дій.
Група зайшла до покинутої багатоповерхівки, яка мала стати їхньою базою.
Однак їхнє переміщення відстежили розвідувальні дрони.
Поблизу будинку розташовувалася позиція українських військових, які не мали достатньо сил для штурму. Тому командування ухвалило рішення відправити до будинку з окупантами наземні дрони з вибухівкою.
Для операції використали три наземні дрони, кожен із яких мав власне завдання.
Перший виконував функцію відволікання, щоб росіяни зосередили на ньому вогонь.
Другий дрон, оснащений 300 кілограмами вибухівки, відправили в тил окупантам. Він заїхав безпосередньо до будинку. В останній момент російські військові помітили дрон і сховалися в шахті ліфта, яка заблокувалася після вибуху.
Одразу після цього будинок оточили українські військові із сусідньої позиції.
Третій дрон доставив українським бійцям протитанкові міни, які ті скинули на росіян.
«Їм запропонували здатися, проте вони почали відстрілюватися, тож не залишалося іншого вибору, окрім ліквідації восьми окупантів», – розповіли у бригаді.
Цей напрямок добре показує проблему російської армії: вона може концентрувати значну кількість живої сили, але не завжди здатна швидко конвертувати це в оперативний результат. За оцінкою українського військового оглядача, російські війська на Костянтинівському напрямку просуваються повільно — приблизно до одного кілометра на тиждень протягом більш ніж місяця.
Така швидкість просування є надто малою для швидкого захоплення великої міської агломерації. Вона також створює для Росії проблему виснаження: що довше триває повільний наступ, то більше ресурсів потрібно для підтримання темпу, ротації підрозділів, евакуації поранених, підвозу боєприпасів і захисту логістики.
Покровськ і Добропілля: Росія шукає обхідні варіанти
На напрямках Добропілля та Покровська російські війська також продовжували атаки, але без підтвердженого просування 14 травня. Український 7-й корпус швидкого реагування Десантно-штурмових військ повідомляв, що Росія перекидає до району Покровська резерви, техніку, артилерію та особовий склад, намагаючись перетворити місто на логістичний центр для своїх сил.
Це може свідчити про те, що російське командування шукає альтернативну логіку наступу. Якщо пряме просування на Костянтинівку є надто повільним і дорогим, Росія може намагатися тиснути південніше й південно-західніше, створюючи загрозу українським комунікаціям.
Водночас оцінка підкреслює: обхід Краматорська з півдня або південного заходу виглядає малоймовірним через величезну відстань, яку російським військам довелося б подолати, а також через повільний темп їхнього просування.
Тобто Росія може мати амбітні плани, але їхня реалізація впирається в реальні обмеження: українську оборону, дрони, складну місцевість, логістичні проблеми та високу ціну кожного кілометра.
Південь: обмежені атаки й українські удари по тилу
На південній осі Росія продовжувала обмежені наступальні операції. Зокрема, йшлося про Гуляйпільський напрямок, захід Запорізької області та Херсонський напрямок. У більшості випадків підтвердженого російського просування не було.
475-й штурмовий полк CODE 9.2 застосував невідомі ударні дрони середньої дальності з автонаведенням для знищення російської логістики.
Відео ударів по окупантах підрозділ опублікував на своєму YouTube-каналі, а на новий засіб звернув увагу Telegram-канал In Factum.
На кадрах видно, як дрон за допомогою камери захоплює ціль та веде її до моменту ураження.
Під час цієї серії атак 475-й полк цим безпілотником уразив невідому легкову машину, дві «Буханки» та вантажівку.
Усі ці автомобілі мали різні засоби радіоелектронної боротьби.
У Криму українські дрони вдарили авіаційними ракетами по мобільних групах ППО росіян.
Одну з таких атак вдалося зафіксувати на відео. Кадри оприлюднили у Telegram-групі «13 TACTICAL», де показали роботу мобільної групи ППО росіян під час удару.
За інформацією окупантів, для атаки українські сили застосували ударні дрони FP-1/2 виробництва компанії Fire Point.
Російські військові стверджують, що на дрон встановлюють спеціальний пусковий блок.
Конструкція дозволяє розмістити одразу чотири авіаційні ракети.
Таке переоснащення безпілотників значно розширює їхні ударні можливості та дозволяє атакувати наземні цілі без прямого удару самим дроном.
Російські джерела заявляли про просування поблизу Гуляйполя та Малої Токмачки, однак такі заяви потребують обережного трактування. У цьому звіті не йдеться про суттєвий прорив на півдні. Навпаки, картина залишається радше позиційною: локальні атаки, спроби повернути раніше втрачені позиції, удари по логістиці та боротьба за тактичну перевагу.
Водночас Україна продовжує бити по російських військових об’єктах у глибині окупованих територій. У ніч з 13 на 14 травня українські сили атакували об’єкти в окупованих частинах Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей, а також у Криму. Серед цілей згадувалися системи ППО, вузли зв’язку, командні пункти, ремонтні підрозділи та склади матеріально-технічного забезпечення.
Сили безпілотних систем у ніч на 14 травня уразили російський ЗРК, засоби зв’язку та бази операторів безпілотників на кількох напрямках.
Про результати бойової роботи повідомили підрозділи Сил безпілотних систем та командувач СБС Роберт «Мадяр» Бровді, оприлюднивши відео уражень.
Полювання на російську ППО
Серед цілей опинився російський зенітний ракетний комплекс «Тор», який уразили поблизу Брусівки на Луганщині.
Удар по комплексу завдали оператори 427-ї окремої бригади безпілотних систем «Рарог», які регулярно працюють по російських засобах ППО та техніці в оперативній глибині.
Ураження засобів зв’язку
Оператори «Загону 13» 414-ї ОБр СБС «Птахи Мадяра» уразили російський комплекс зв’язку «Редут-2УС» поблизу Фролівського на Донеччині.
Цей комплекс використовується російськими військами для забезпечення зв’язку, передачі даних та координації дій між підрозділами.
Також під удар потрапив російський комунікаційний вузол у районі Кінських Роздорів Запорізької області, який уразили оператори 412-ї ОБр СБС «Немезіс».
Удар по операторах БпЛА
Окремою ціллю став командний пункт та тимчасовий пункт дислокації російського підрозділу операторів БпЛА «Кайра» у районі Старомлинівки на Донеччині.
Ураження цього об’єкта здійснили оператори 1-го окремого центру СБС.
Це важливо, бо такі удари не завжди мають миттєвий видимий ефект на лінії фронту, але вони поступово ускладнюють російське управління військами, ремонт техніки, зв’язок, координацію дронових підрозділів і логістику.
Українська кампанія ударів по Росії та окупованих територіях
Окремим елементом оцінки стала українська кампанія далекобійних і середньої дальності ударів. У ніч з 13 на 14 травня українські війська атакували російські військові об’єкти в Бєлгородській області, зокрема систему ППО «Тор» поблизу Старого Оскола та контрбатарейну радіолокаційну станцію поблизу Новоселівки.
Такі удари демонструють, що українська стратегія не обмежується обороною на лінії фронту. Україна системно працює по російській військовій інфраструктурі, яка забезпечує бойові дії: ППО, радарах, пунктах управління, зв’язку, місцях дислокації, складах і ремонтних об’єктах.
Особливо чутливими для Росії є удари по системах ППО. Кожна втрата такої системи зменшує здатність російських військ прикривати тилові райони, командні пункти, склади й логістичні вузли. Це створює ефект накопичення: чим більше дірок у російській протиповітряній обороні, тим легше наступні українські удари можуть досягати цілей.
Українські удари по окупованому Криму також залишаються важливою частиною кампанії. У звіті згадується удар по російському складу матеріально-технічного забезпечення в Перевальному. Це свідчить, що Крим для України залишається не лише політичним, а й військовим театром, де Росія має важливу інфраструктуру забезпечення.
Кремль змінює губернаторів: пошук винних за провали безпеки
Одна з найпоказовіших політичних частин оцінки — кадрові зміни в російських прикордонних областях. Президент РФ 13 травня підписав укази про відставку губернатора Бєлгородської області В’ячеслава Гладкова та губернатора Брянської області Олександра Богомаза. Формально вони пішли «за власним бажанням».
На їхні місця були призначені нові виконувачі обов’язків: генерал-майор Олександр Шуваєв у Бєлгородській області та Єгор Ковальчук у Брянській області. Особливо показовим є призначення Шуваєва — військового, який пройшов через програму «Час героїв», створену для просування ветеранів війни проти України на державні посади.
Ці перестановки не можна розглядати лише як ротацію кадрів. Вони відбуваються на тлі постійних проблем у прикордонних регіонах РФ: українських ударів, скарг місцевих мешканців, невдоволення діями влади та нездатності Кремля гарантувати безпеку навіть на власній території.
Заміна губернаторів може виконувати одразу кілька функцій. По-перше, Кремль демонструє, що нібито «реагує» на проблеми. По-друге, він переводить відповідальність за провали безпеки з федерального центру на регіональний рівень. По-третє, напередодні виборів до Державної думи у вересні 2026 року Москва може намагатися знизити політичні ризики в прикордонних регіонах.
«Час героїв»: як путін формує нову воєнну еліту
Призначення Олександра Шуваєва в Бєлгородській області є частиною ширшого процесу. Кремль системно просуває ветеранів війни проти України на цивільні, муніципальні, регіональні та федеральні посади. Програма «Час героїв» має створити нову лояльну еліту, пов’язану з війною, армією та особистою відданістю путіну.
Це не просто кадрова політика. Це спроба інтегрувати війну в саму структуру російського суспільства й державного управління. Люди з військовим минулим стають не лише символами «патріотизму», а й інструментами контролю над регіонами, особливо там, де безпекова ситуація є напруженою.
Для Кремля такі призначення мають кілька переваг. Ветерани війни проти України сприймаються режимом як ідеологічно надійніші. Вони можуть бути жорсткішими в управлінні. Їх легше подати російській аудиторії як «людей дії», здатних навести порядок у прикордонних регіонах.
Але така політика має і зворотний бік. Вона ще більше мілітаризує цивільне управління. Регіони, які потребують ефективної адміністрації, економічної підтримки, евакуаційних планів, інфраструктурного захисту та роботи з населенням, отримують керівників, чия легітимність базується насамперед на участі у війні.
Цензура ударів по Москві: Кремль боїться не лише дронів, а й паніки
Ще один важливий сигнал — посилення цензури в Москві. Антитерористична комісія російської столиці 12 травня ухвалила постанову, яка забороняє державним органам, ЗМІ, екстреним службам і громадянам поширювати інформацію про удари до офіційних повідомлень Міністерства оборони РФ або московської влади.
Це означає, що Кремль боїться не лише самих українських ударів, а й інформаційного ефекту від них. Фото, відео, повідомлення очевидців і незалежні свідчення можуть руйнувати головний пропагандистський міф — що війна залишається десь «далеко», а російська столиця надійно захищена.
Цензура також є непрямим визнанням проблеми. Якщо влада забороняє публікувати інформацію про удари, це означає, що вона очікує їх продовження. Ба більше, вона допускає, що частина ударів може бути успішною й завдавати помітної шкоди інфраструктурі.
Для російського режиму контроль над інформацією є майже таким самим важливим, як контроль над територією. Український удар по військовому або логістичному об’єкту має один ефект. Але відео такого удару, поширене в російських соцмережах, має ще й політичний ефект: воно показує громадянам РФ, що держава не здатна повністю захистити навіть стратегічні райони.
Російське виробництво ракет: ознаки напруження
В оцінці також згадується, що Росія, ймовірно, відстає від планів виробництва балістичних ракет. За даними українського джерела «Мілітарний», російське Конструкторське бюро машинобудування в Коломні мало замовлення на сотні ракет «Іскандер-М» у 2024 та 2025 роках.
Водночас дані про фактичне застосування балістичних ракет і рівень російських резервів можуть свідчити, що Росія не накопичує значні нові запаси. Уламки ракет кінця 2025-го та початку 2026 року вказували на використання нещодавно вироблених боєприпасів. Це може означати, що нове виробництво швидко йде на фронт і не дозволяє створити великий резерв.
Ймовірні причини — санкційний тиск, проблеми з компонентами та українські удари по російській оборонно-промисловій базі. Це не означає, що Росія втратила здатність виробляти ракети. Але це показує, що її ресурси не є безмежними, а інтенсивність ударів має для Кремля дедалі вищу ціну.
Що це означає для України
Загальна картина оцінки така: Росія продовжує вести війну на виснаження, але її можливості не є необмеженими. Повітряні атаки залишаються масштабними й небезпечними, проте українська ППО зберігає високу ефективність. На землі Росія тисне одразу на кількох напрямках, але часто не має підтвердженого просування. Українські контратаки, дрони та удари по тилу ускладнюють для російських військ перехід від локального тиску до оперативного прориву.
Для України ключовими залишаються кілька завдань. Перше — підтримувати й посилювати ППО, адже Росія явно робить ставку на комбіновані удари дронами, приманками та ракетами. Друге — зберігати дронову перевагу на тактичному рівні, особливо проти російських операторів БпЛА, логістики та штурмових груп. Третє — продовжувати удари по російських тилових об’єктах, які забезпечують наступальну кампанію.
Водночас важливо розуміти: Росія адаптується. Вона змінює тактику, використовує інфільтраційні групи, намагається накопичувати сили під прикриттям пауз, посилює інформаційний контроль і просуває у владу людей, пов’язаних із війною. Тобто Кремль не лише воює на фронті — він перебудовує власну політичну систему під довгу війну.
Оцінка кампанії за 14 травня показує, що Росія одночасно намагається тиснути на Україну ракетно-дроновими ударами, шукати слабкі місця на фронті та приховувати власні вразливості в тилу. Масовані атаки по Києву демонструють не силу переговорної позиції Кремля, а його ставку на виснаження й залякування. На землі російські війська просуваються повільно й не мають стабільного прориву, тоді як українські сили продовжують бити по російських системах ППО, зв’язку, складах і командних пунктах. Паралельно Кремль мілітаризує управління, змінює губернаторів прикордонних регіонів і посилює цензуру — ознаки того, що війна дедалі глибше вбудовується в саму російську державу.
За матеріалами understandingwar.org
