У звіті JPMorganChase йдеться, що війна дедалі більше переходить у фазу дипломатичного, фінансового та військового ендшпілю: Україна може зберегти суверенітет і західний курс, але ціною територіальних втрат, обмежених безпекових запевнень і довгого періоду стратегічної вразливості.
Як JPMorganChase бачить можливий фінал війни — і чому для України головним ризиком стає не лише фронт, а й час, гроші та міцність західної підтримки
Війна Росії проти України входить у фазу, де вирішальними стають не лише кілометри фронту, а й дипломатичні формули, бюджетні дефіцити, запаси ракет, політичні цикли у США та Європі, готовність партнерів гарантувати безпеку — і межа того, що українське суспільство зможе прийняти як ціну припинення бойових дій.
У травневому звіті JPMorganChase Center for Geopolitics під назвою Ukraine Endgame: The Path to an Imperfect Peace (Український ендшпіль: шлях до недосконалого миру) автори описують можливий шлях до «недосконалого миру» — сценарію, який не дає Україні повної справедливості, але може зберегти її суверенітет, західний курс і більшу частину території під контролем Києва. Ключова теза звіту: найімовірнішим стає не «корейський», не «ізраїльський» і не «грузинський» сценарій, а умовно «фінська» модель — вимушений компроміс із територіальними втратами, обмеженими гарантіями безпеки та продовженням європейської інтеграції України.
Від «грузинського» страху до «фінської» моделі: що змінилося
Ще рік тому, за оцінкою авторів звіту, довгострокова перспектива України виглядала гірше. Основним ризиком був сценарій, подібний до Грузії після війни 2008 року: формальна незалежність, але поступове повернення у сферу впливу Москви через втому Заходу, заморожений конфлікт, політичну нестабільність і обмежені можливості для євроатлантичної інтеграції.
Тепер JPMorganChase переглядає базовий прогноз. Причина — дві важливі зміни.
Перша — Європа стала головним фінансовим і політичним тилом України. На тлі різкого скорочення прямої американської військової допомоги європейські країни збільшили підтримку, закриваючи частину прогалин у фінансуванні, обороні та довгостроковій інтеграції України в ЄС.
Друга — почали вимальовуватися контури західних безпекових запевнень. Вони не дорівнюють повноцінним гарантіям НАТО і не створюють автоматичного механізму військової відповіді на новий напад Росії. Але, на думку авторів, вони можуть дати Україні мінімально необхідну основу для стримування РФ після припинення вогню.
Саме тому звіт говорить про перехід від ризику «Грузії» до моделі, ближчої до Фінляндії до вступу в НАТО: держава зберігає суверенітет, демократію, власну армію та економічний розвиток, але змушена враховувати агресивного сусіда і діяти обережніше, ніж хотіла б.
Головна теза звіту: війну вирішить не поле бою, а переговорний стіл
Автори документа виходять із того, що війна перейшла у стан умовного глухого кута. Фронт за останні роки змінився обмежено, Росія просувається повільно й дорого, Україна зберігає обороноздатність, але також має серйозні обмеження.
У звіті наголошується: військова динаміка все ще важлива, бо вона визначає переговорну позицію сторін. Але сам результат, найімовірніше, буде сформований не «однією великою битвою», а поєднанням трьох театрів:
- Дипломатичного — які домовленості готові прийняти Україна, Росія, США та Європа.
- Фінансового — чи вистачить Україні грошей, щоб втриматися до угоди й після неї.
- Військового — чи зможе Україна зберігати оборонну рівновагу за умов браку людей, боєприпасів і систем ППО.
Це означає, що майбутній мир залежатиме не лише від лінії фронту, а й від того, чи збережуться західні гроші, чи не вичерпаються запаси ракет, чи не зміниться політична воля у Вашингтоні, чи не послабне Європа зсередини — і чи не отримає Москва більше часу, ніж Київ може собі дозволити.
Дипломатичний театр: запевнення є, гарантій немає
Найважливіша дипломатична проблема для України — різниця між security assurances і security guarantees (гарантіями запевнення і гарантіями безпеки).
Інакше кажучи, Захід може обіцяти підтримку, навчання, зброю, моніторинг перемир’я, розвіддані, допомогу у відновленні армії. Але це не те саме, що стаття 5 НАТО або присутність великого іноземного контингенту, який автоматично втягнув би США чи Європу у війну в разі нового російського нападу.
Звіт описує можливий пакет безпекових запевнень як комбінацію кількох елементів:
- довгострокові двосторонні угоди України з партнерами;
- багаторічне постачання озброєнь;
- навчання та переозброєння українських сил;
- підтримка оборонно-промислової бази;
- розвідувальна й кіберспівпраця;
- потенційна роль «коаліції охочих» на чолі з Великою Британією та Францією;
- американська участь у моніторингу припинення вогню.
Але критичне обмеження залишається: це не класична гарантія безпеки. Захід, за оцінкою авторів, намагається знайти проміжну формулу — достатньо сильну, щоб Україна не залишилася сам-на-сам із Росією, але достатньо обережну, щоб не перейти червоні лінії Кремля щодо НАТО і прямої присутності західних військ.
Для Києва це болісна дилема. Без гарантій будь-яке перемир’я виглядатиме як пауза перед наступною війною. Але вимога повноцінних гарантій може зробити угоду недосяжною, якщо Росія наполягатиме на праві вето щодо майбутньої безпекової архітектури України.
Територіальне питання: найважчий вузол переговорів
Найболючіша частина будь-якої потенційної домовленості — території.
У звіті зазначено, що Росія прагне закріпити контроль над окупованими територіями, а також домагається повного контролю над Донбасом. Для України це означало б не лише політичну і моральну травму, а й серйозну військову проблему.
Особливо важливим є так званий «фортечний пояс» на Донеччині — укріплений промисловий коридор міст, який виконує роль оборонного буфера. Його втрата, за логікою звіту, могла б погіршити стратегічне становище України і зробити майбутню оборону значно складнішою.
Окремим питанням є Запорізька АЕС. Для України це критично важливий енергетичний актив. Для Росії — не лише джерело енергетичного впливу, а й символічний та стратегічний плацдарм на південному сході.
Ще один великий вузол — Крим. Москва домагається міжнародного визнання контролю над півостровом, тоді як Україна та більшість міжнародної спільноти вважають його окупованою територією.
Саме тому територіальна частина майбутньої угоди буде не просто «лінією на карті». Вона визначатиме, чи зможе Україна оборонятися, відновлюватися, розвивати економіку й уникнути нової залежності від Росії.
Час працює проти Києва — і це головний важіль Москви
Одна з найжорсткіших тез звіту: час і тиск більше грають на користь Росії, ніж України.
Росія має більший мобілізаційний ресурс, глибшу оборонну економіку, здатність довше терпіти санкційні втрати й політичну систему, яка менш чутлива до суспільного тиску. Водночас Україна залежить від зовнішнього фінансування, західних боєприпасів, політичної єдності партнерів і внутрішньої стійкості.
Для Москви затягування війни може бути способом посилити переговорну позицію. Чим довше триває війна, тим більше:
- зростає втома західних суспільств;
- накопичується бюджетний тиск на Україну;
- виснажуються запаси ППО та високоточних боєприпасів;
- посилюється тиск на Київ щодо компромісу;
- з’являється ризик, що конфлікт просто «заморозиться» без справжнього миру.
Для України це створює стратегічну пастку. Поспішна угода може бути несправедливою й небезпечною. Але нескінченне затягування війни може зробити умови ще гіршими.
Фінансовий театр: Україна має вистояти не лише військово, а й бюджетно
Окремий блок звіту присвячений фінансам. Автори прямо вказують: найближче обмеження України — це не тільки зброя, а й платоспроможність держави.
Йдеться про величезний бюджетний дефіцит, потребу у зовнішньому фінансуванні та відсутність повністю зрозумілої довгострокової моделі відбудови. Європа бере на себе дедалі більшу частину фінансової відповідальності, але ця архітектура залишається вразливою.
У звіті згадується кілька ключових фінансових тем:
- кредитна підтримка МВФ;
- великий пакет позик ЄС;
- заморожені російські активи;
- дискусія про використання не лише доходів від цих активів, а й основної суми;
- потенційний багаторічний план відбудови;
- потреба залучення приватного капіталу після стабільного припинення вогню.
Найбільша проблема — масштаб відбудови. Автори посилаються на оцінки, за якими потреби України у відновленні сягають майже 600 млрд доларів протягом наступного десятиліття. Це робить реконструкцію України однією з найбільших інвестиційних і політичних задач для Заходу.
Але приватні інвестори не прийдуть масово без зрозумілої безпекової рамки. Тобто мирна угода, гарантії, фінансування та інвестиції взаємопов’язані. Без безпеки не буде капіталу. Без капіталу буде складно відновити країну. Без відновлення Україна залишатиметься вразливою.
Військовий театр: фронт застиг, але рівновага крихка
У військовій частині звіту Україна описана як держава, яка зуміла не лише вистояти, а й розвинути унікальні компетенції — особливо у сфері дронів, контрдронових технологій і адаптації оборонної промисловості до війни.
Водночас автори наголошують: стабільність фронту не означає, що ситуація безпечна. Це умовна рівновага, яка залежить від постійного доступу України до зовнішньої допомоги.
Ключові проблеми:
- нестача особового складу;
- високий рівень втрат;
- постійні атаки на критичну інфраструктуру;
- дефіцит боєприпасів;
- обмежені запаси систем ППО;
- конкуренція за західні ракети та перехоплювачі з іншими кризовими регіонами;
- ризик, що Захід фізично не встигатиме виробляти потрібну кількість озброєнь.
Окремо у звіті підкреслено значення «математики боєприпасів». Гроші можна виділити відносно швидко. Ракети Patriot, далекобійні боєприпаси, високоточні системи та інші критичні засоби не можна виготовити за кілька тижнів. Якщо запаси Заходу вичерпуються швидше, ніж виробництво їх поповнює, політики будуть змушені вирішувати, кому віддавати пріоритет.
Для України це небезпечно: навіть якщо політична підтримка формально зберігається, фізична нестача засобів ППО чи ракет може швидко змінити баланс на фронті.
Чому «фінський сценарій» став базовим
JPMorganChase розглядає п’ять сценаріїв майбутнього України.
1. «Південна Корея» — найкращий, але малоймовірний сценарій
Це варіант, за якого Україна отримує НАТО або повноцінну американську гарантію безпеки, а також іноземну військову присутність, яка стримує Росію. Такий сценарій міг би забезпечити стабільність, швидке економічне зростання і перетворення України на ключовий елемент західної безпекової системи.
Але автори вважають його малоймовірним, бо Захід поки не демонструє готовності до настільки жорстких гарантій.
2. «Ізраїль» — фортеця з потужною армією
У цьому сценарії Україна не має іноземних військ на своїй території, але отримує довгострокову військову й фінансову підтримку США, розбудовує власну потужну армію і стає державою-фортецею.
Цей варіант дає Україні більше свободи оборонятися, але залишає постійну загрозу війни на кордоні. Для Москви такий сценарій був би важким для прийняття, якщо не супроводжувався б значними поступками.
3. «Фінляндія» — базовий сценарій
Це нині головна модель у звіті. Україна втрачає частину територій, не отримує швидкого вступу до НАТО, але зберігає суверенітет, демократичні інститути, власну армію, курс на ЄС і поступово зміцнює свою обороноздатність.
Це не справедливий мир. Але, на думку авторів, це може бути мир, який дозволить Україні вижити, відновитися й зберегти стратегічний напрямок на Захід.
4. «Грузія» — повільний дрейф назад
Це сценарій слабких запевнень, нестабільної підтримки, замороженого конфлікту й поступового розмивання західної інтеграції. Україна формально залишається незалежною, але її розвиток блокується, а Москва з часом повертає вплив.
Саме цей сценарій раніше виглядав більш імовірним, але тепер, на думку авторів, його вдалося частково відсунути завдяки активнішій ролі Європи.
5. «Білорусь» — найгірший сценарій
Це повна або майже повна політична субординація України Москві. Такий сценарій став би катастрофою не лише для України, а й для всієї післявоєнної системи міжнародної безпеки.
Автори не вважають його базовим, але попереджають: якщо США відмовляться від підтримки, а Європа не зможе компенсувати втрату, Росія отримає шанс нав’язувати максималістські умови.
«Фінляндія без повної фінляндизації»: що це означає для України
Фінська аналогія у звіті подається обережно. Автори визнають, що вона не ідеальна і політично суперечлива.
Фінляндія після Другої світової війни втратила частину територій, змушена була рахуватися з інтересами СРСР, але зберегла демократію, ринкову економіку, суверенітет і поступово поглиблювала зв’язки із Заходом. Зрештою, вже у XXI столітті вона стала членом НАТО.
Для України, за логікою звіту, подібна модель могла б означати:
- формальну нейтральність або відкладене членство в НАТО;
- збереження курсу на ЄС;
- поступове відновлення економіки;
- розвиток власної оборонної промисловості;
- сильну, але, можливо, частково обмежену армію;
- стратегічну обережність щодо Росії;
- відсутність повноцінної західної військової парасольки;
- можливість повернутися до ширших безпекових амбіцій у майбутньому, якщо зміниться геополітичний баланс.
Ключова думка: суверенітет не завжди є абсолютно захищеним або абсолютно втраченим. Держава може жити під тиском, але зберігати ідентичність, армію, політичну систему, економічну траєкторію і шанс на посилення в майбутньому.
Для України це, однак, набагато складніше, ніж було для Фінляндії. Україна має більший масштаб руйнувань, глибшу травму війни, сильніше символічне значення для російського імперського проєкту і набагато більшу територіальну проблему.
Що може змусити путіна погодитися на угоду
Попри те що час частково працює на Москву, автори звіту вважають, що путін може бути зацікавлений у фіксації результату, якщо отримає достатньо вигідну комбінацію.
Для Кремля потенційна угода могла б дати:
- територіальну перемогу — контроль над частиною українських земель;
- символічну перемогу — заяву, що НАТО не прийшло в Україну;
- санкційне полегшення — хоча, ймовірно, часткове й поетапне;
- час на переозброєння російської армії;
- можливість перейти від воєнної економіки до більш стабільної моделі;
- пропагандистське оформлення війни як “успішної” для внутрішньої аудиторії.
Особливо важливо, що Москва може хотіти домовитися, доки у Вашингтоні є адміністрація, яка, за оцінкою авторів звіту, більше схильна тиснути на Київ щодо компромісу і менш готова просувати швидке членство України в НАТО.
Санкції та бізнес: чому мирна угода матиме глобальний економічний ефект
Звіт написаний не лише як геополітичний аналіз, а й як орієнтир для бізнесу. Тому в ньому багато уваги приділено тому, що будь-яке припинення війни змінить санкційний режим, енергетичні ринки, інвестиційні ризики й перспективи відбудови України.
Автори очікують, що мирна домовленість майже напевно поставить питання про часткове пом’якшення санкцій проти Росії. Але масштаби, швидкість і синхронність такого пом’якшення будуть критично важливими.
Можливі варіанти:
- США можуть бути готові до швидшого послаблення частини санкцій;
- ЄС і Велика Британія можуть діяти обережніше;
- часткове зняття санкцій без європейської участі може мати обмежений ефект;
- заморожені російські активи можуть залишитися важелем тиску;
- компанії не поспішатимуть повертатися в Росію без чіткої правової рамки.
Водночас Україна після припинення бойових дій може стати одним із найбільших ринків відбудови у світі. Енергетика, житло, транспорт, агросектор, інфраструктура, оборонні технології, будівництво, фінансові послуги — всі ці сфери потребуватимуть масштабного капіталу.
Але інвестори чекатимуть відповіді на головне питання: чи є мир достатньо стійким?
«Чорні лебеді»: що може зламати базовий сценарій
Автори звіту окремо перелічують ризики, які можуть змінити прогноз.
Дефіцит боєприпасів і систем ППО
Якщо Захід не зможе одночасно підтримувати Україну та реагувати на інші кризи, українська оборона може швидко ослабнути.
Зміна політики США
Найбільший ризик — якщо Вашингтон втратить терпіння до Києва або почне шукати ширшу домовленість із Москвою. У такому разі Україна може опинитися під набагато сильнішим тиском.
Навпаки, жорсткіша позиція США щодо Росії
Менш імовірний, але можливий сценарій — США різко посилюють підтримку України, збільшують санкційний тиск на Москву і покращують переговорні позиції Києва.
Політична крихкість Європи
Європейська підтримка України залежить від єдності 27 країн, внутрішньої політики, виборів, бюджетних обмежень і зростання сил, симпатичних до Росії або втомлених від війни.
Енергетичний шок
Якщо світові ціни на енергоносії різко зростуть, санкційна дисципліна може послабитися, а Росія отримає додаткові доходи.
Внутрішня нестабільність в Україні
Корупційні скандали, політична фрагментація, падіння морального духу або конфлікти навколо територіальних поступок можуть ускладнити переговори й послабити довіру партнерів.
Нестабільність у Росії
Хоча звіт не бачить очевидних ознак близького падіння режиму, будь-яка різка зміна влади в Кремлі могла б повністю змінити логіку війни й переговорів.
Найболючіша реальність: Україна може виграти майбутнє, навіть програвши частину справедливості
Центральна ідея звіту — жорстка й неприємна: найімовірніший мир не буде повністю справедливим.
Україна може бути змушена прийняти:
- територіальні втрати;
- відкладене членство в НАТО;
- обмежені, а не повноцінні гарантії безпеки;
- стратегічну стриманість;
- складний внутрішній референдум або іншу форму політичного схвалення компромісу;
- довгу залежність від західних грошей і зброї.
Але автори вважають, що навіть такий сценарій може зберегти головне:
- українську державність;
- контроль Києва над більшістю території;
- шлях до ЄС;
- розвиток власної оборонної промисловості;
- демократичну систему;
- можливість відновлення;
- шанс на сильнішу інтеграцію із Заходом у майбутньому.
Це і є логіка «недосконалого миру»: не перемога у максимальному сенсі, але й не поразка у стратегічному.
Що потрібно відстежувати далі
Звіт пропонує кілька ключових індикаторів, які покажуть, чи рухається ситуація до угоди або, навпаки, до нового затягування війни.
Найважливіші сигнали:
- чи будуть формалізовані західні безпекові запевнення;
- чи погодиться Росія хоча б на обмежену західну роль після перемир’я;
- чи відновляться тристоронні переговори;
- чи можлива пряма зустріч Зеленського й путіна;
- чи готуватиме українська влада суспільство до компромісу;
- чи збережеться єдність ЄС щодо фінансування;
- чи не погіршаться відносини США та Європи;
- чи не скоротить Вашингтон військову присутність у Європі;
- чи не спричинять інші конфлікти дефіцит зброї для України;
- чи залишиться стабільним енергетичний і санкційний тиск на Росію.
Звіт JPMorganChase описує не оптимістичну й не катастрофічну, а проміжну картину: Україна, найімовірніше, не отримає швидкої повної перемоги, але й не приречена на втрату суверенітету. Найреалістичнішим автори вважають сценарій, у якому Київ буде змушений прийняти болісний компроміс, однак збереже західний курс, державність і потенціал для майбутнього посилення.
У цьому баченні головна боротьба точиться вже не лише за кожен населений пункт, а й за час, гроші, ракети, гарантії, політичну волю Заходу і здатність України пережити недосконалий мир так, щоб він не став прологом до нової війни.
Найбільший виклик для України — не просто дійти до припинення вогню, а не дозволити йому перетворитися на пастку. Недосконалий мир може дати країні паузу для відновлення, інтеграції з Європою та зміцнення оборонної промисловості. Але без достатніх західних запевнень, стабільного фінансування і довгострокового військового стримування такий компроміс ризикує стати не завершенням війни, а лише відкладенням нової фази російської агресії.
За матеріалами jpmorganchase.com
