Масована нічна атака в ніч проти 18 травня Росії по Україні із застосуванням сотень дронів і ракет, нові українські удари по російських військових об’єктах у глибокому тилу, поява в України власної керованої планерної бомби та дедалі помітніші проблеми російської економіки — усе це свідчить про новий етап війни на виснаження. Фронт залишається важким, але дедалі більше значення мають не лише просування на карті, а й здатність сторін руйнувати логістику, енергетику, авіаційні можливості, фінансову стійкість і систему управління противника.
Оцінка російської наступальної кампанії за 18 травня 2026 року показує одразу кілька важливих тенденцій. Росія продовжує робити ставку на масовані комбіновані удари по українських містах, енергетиці та цивільній інфраструктурі. Україна, своєю чергою, розширює далекобійну кампанію проти російських військових і нафтових об’єктів, а також нарощує власні технологічні можливості для ураження цілей у ближньому та оперативному тилу ворога.
На землі російські війська на багатьох напрямках не мають підтвердженого значного просування. Натомість вони дедалі частіше повертаються до тактики малих піхотних груп, інфільтрацій, дронового тиску та спроб розширити «зону ураження» за лінією фронту. Це свідчить не про відмову від наступу, а про зміну його форми: замість великих механізованих проривів — повільне виснаження, просочування, удари по логістиці та спроби створити для України постійну кризу ресурсів.
Масована атака 17–18 травня: Росія підвищує ставку на комбінований терор
У ніч із 17 на 18 травня російські війська здійснили один із масштабних комбінованих ударів по Україні, застосувавши 546 засобів повітряного нападу — ракети та безпілотники. Серед них були 14 балістичних ракет, крилаті ракети «Іскандер-К», а також сотні ударних дронів типів «Шахед», «Гербера», «Італмас» і дронів-приманок.
Цей удар важливий не лише кількістю. Він демонструє кілька рис нинішньої російської повітряної кампанії.
По-перше, Москва намагається перевантажити українську систему ППО одночасним використанням різних типів цілей. Дрони-камікадзе, дрони-приманки, крилаті та балістичні ракети мають різні траєкторії, швидкість і складність перехоплення. Така комбінація змушує Україну витрачати ресурси на розпізнавання, пріоритезацію та знищення загроз у дуже короткий проміжок часу.
По-друге, Росія, за оцінкою, останніми тижнями запускає більше балістичних ракет, ніж зазвичай. Це може бути пов’язано з обмеженнями української протиповітряної оборони, зокрема через глобальну нестачу ракет-перехоплювачів Patriot. Балістичні ракети є особливо складними цілями, і саме дефіцит сучасних систем перехоплення створює для України одну з найнебезпечніших вразливостей.
По-третє, російські удари вкотре були спрямовані не лише на військову інфраструктуру. Йдеться про ураження цивільної, житлової та енергетичної інфраструктури, зокрема в Дніпрі та Дніпропетровській області, а також про удари по інших регіонах — Одеській, Харківській, Чернігівській, Кіровоградській, Херсонській областях. Це підтверджує давню російську логіку: бити по тилу, щоб створювати суспільний тиск, виснажувати енергосистему та змушувати Україну розпорошувати сили ППО.
Дніпро, Одеса і цивільна інфраструктура: географія удару як сигнал
Особлива увага в оцінці приділена Дніпру та Дніпропетровській області. За даними документа, саме цей регіон був одним із головних напрямків російського удару. Це не випадково.
Дніпропетровщина має стратегічне значення одразу з кількох причин. Це великий промисловий, логістичний і транспортний вузол, який пов’язує центральну Україну з фронтовими районами на сході та півдні. Удари по такому регіону можуть бути спрямовані на порушення перевезень, ремонту, енергопостачання, роботи підприємств і загального тилового забезпечення.
Окремо згадується удар по Одесі, зокрема по судну китайської власності, яке наближалося до порту. Такий епізод має ширший політичний вимір. Росія не лише атакує українську портову інфраструктуру, а й створює ризики для міжнародного судноплавства та комерційних інтересів третіх держав. Це частина ширшого тиску на українську економіку, експорт і морську логістику.
Тобто йдеться не просто про чергову нічну атаку. Росія намагається одночасно досягти кількох ефектів: виснажити ППО, пошкодити енергетику, вдарити по логістиці, залякати цивільне населення та показати, що український тил залишається вразливим.
Українська відповідь: удари по Каспійську, Єйську та військовій інфраструктурі РФ
Паралельно Україна продовжує власну далекобійну кампанію проти російських військових об’єктів. У ніч із 17 на 18 травня українські сили завдали удару по російському протидиверсійному катеру проєкту 21980 «Грачонок» поблизу Каспійська в Дагестані — приблизно за 1000 кілометрів від лінії фронту. Також згадується удар по патрульному кораблю проєкту 10410 «Світляк», що належав Прикордонній службі ФСБ РФ.
Ці удари важливі з кількох причин.
Насамперед вони демонструють географічне розширення української кампанії. Каспійське море — це не традиційний театр бойових дій у російсько-українській війні. Проте російські військові кораблі та пов’язана з ними інфраструктура можуть бути частиною ширшої системи ракетних, логістичних або безпекових можливостей РФ. Сам факт ураження цілей на такій відстані створює для Росії нову дилему: тепер захисту потребують не лише прикордонні області та тимчасово окуповані території, а й об’єкти далеко в тилу.
Окремо Генеральний штаб України підтвердив, що 15 травня українським ударом було знищено багатоцільовий літак-амфібію Бе-200 та корабельний гелікоптер Ка-27 на авіабазі Єйськ у Краснодарському краї. Це вже інший вимір кампанії — системне знищення авіаційних і морських засобів, які Росія використовує для контролю простору, розвідки, патрулювання та підтримки операцій.
Таким чином, Україна дедалі активніше переносить війну у російський військовий тил. І це не символічні удари, а цілеспрямована кампанія проти інфраструктури, яка підтримує російську бойову машину.
Власна українська керована планерна бомба: чому це може змінити баланс у тиловому ураженні
Одним із найважливіших пунктів оцінки є повідомлення про першу українську керовану планерну бомбу вітчизняного виробництва, яка, за словами міністра оборони Михайла Федорова, вже готова до бойового застосування. Заявлене корисне навантаження — 250 кілограмів, а дальність ураження — десятки кілометрів від місця запуску.
Це має велике значення для України з кількох причин.
Росія протягом тривалого часу активно використовує керовані авіабомби для ударів по українських позиціях, укріпленнях, логістиці та населених пунктах поблизу фронту. Їхня небезпека полягає в тому, що літак-носій може не заходити безпосередньо в зону дії ближньої української ППО, а скидати боєприпас із відносно безпечної відстані.
Українська власна планерна бомба може стати відповіддю на цю проблему — не дзеркальною в повному сенсі, але концептуально схожою. Вона дозволяє уражати цілі у ближньому та оперативному тилу ворога більшим боєзарядом, ніж більшість дронів. Це важливо для ударів по укріплених позиціях, складах, пунктах управління, логістичних вузлах або інших стійких цілях, які складно знищити легшими засобами.
Особливо важливо, що цей інструмент доповнює вже наявну українську кампанію ударів безпілотниками. Дрони ефективні проти техніки, складів, пунктів запуску, логістики та окремих цілей, але не завжди мають достатню потужність для руйнування укріплених об’єктів. Планерна бомба з більшим корисним навантаженням може закрити цю прогалину.
У ширшій перспективі це означає, що Україна продовжує створювати власну багаторівневу систему ураження: від FPV-дронів і наземних роботизованих платформ до далекобійних безпілотників, морських дронів і авіаційних засобів. Саме така система поступово компенсує кількісну перевагу Росії.
Читайте також: “Україна входить у клуб виробників керованих авіабомб: чому це важливо для війни”
Російська економіка: війна, санкції та удари по нафті починають накладатися одне на одне
Оцінка також вказує на погіршення ситуації в російській економіці. Міністр економічного розвитку РФ Максим Решетніков визнав, що російський уряд переглядає очікування щодо зростання ВВП на наступний трирічний період. Серед причин названі дефіцит робочої сили, санкції, зовнішні умови, зміни у федеральних витратах і висока ключова ставка.
Це важливий сигнал, тому що російська офіційна риторика довго намагалася подавати низьке безробіття як доказ «здоров’я» економіки. Але на практиці дефіцит робочої сили може бути не перевагою, а симптомом перенапруження. Війна вилучає з цивільної економіки сотні тисяч людей: частина мобілізована, частина залучена до оборонного сектору, частина виїхала, частина працює в умовах викривленого ринку зарплат.
Коли держава масово спрямовує ресурси у військову сферу, це створює короткострокову ілюзію активності: заводи працюють, зарплати в оборонці зростають, бюджетні видатки великі. Але довгостроково така модель породжує інфляційний тиск, дефіцит кадрів, перекоси в інвестиціях і залежність від воєнних витрат.
Окремий удар по російській стійкості — українська кампанія проти нафтової інфраструктури. У документі зазначається, що Росія скоротила переробку нафти щонайменше на 10% у 2026 році, а одна неназвана нафтова компанія закрила 400 свердловин. Також ідеться про проблеми з ліквідністю, підготовку частини фінансових установ до ліквідації та дефіцит федерального бюджету майже 80 мільярдів доларів за перші п’ять місяців 2026 року.
Це не означає, що російська економіка миттєво зламається. Але це означає, що війна стає дедалі дорожчою. Українські удари по нафтопереробці, санкції, дефіцит робочої сили, зростання бюджетних витрат і проблеми банківського сектору поступово формують для Кремля складнішу фінансову реальність.
Нафта як нерв російської війни
Нафтова інфраструктура — одна з ключових опор російської держави. Вона забезпечує валютні надходження, бюджетні доходи, експортні можливості та фінансування війни. Саме тому українські удари по НПЗ, нафтобазах, трубопровідній та супутній інфраструктурі мають стратегічний, а не лише тактичний характер.
Документ підкреслює, що з березня 2026 року Україна суттєво збільшила частоту, масштаб та інтенсивність ударів по російській нафтовій інфраструктурі. Це впливає на експорт, переробку та здатність Росії отримувати вигоду від зростання світових цін на нафту.
Інакше кажучи, Україна намагається бити не лише по військах на фронті, а й по джерелах, які дозволяють Росії ці війська утримувати, забезпечувати та поповнювати. Це війна проти фінансового тилу противника.
Для Москви це створює складну дилему. Щоб захистити нафтові об’єкти, потрібно розосереджувати системи ППО, посилювати охорону, вкладатися в ремонт і резервні потужності. Але кожен ресурс, перекинутий на захист глибокого тилу, — це ресурс, який не може бути використаний на фронті або для прикриття інших критичних об’єктів.
Читайте також: “Серія ударів України 16-17 травня довела: Росія не здатна ефективно захищати російську столицю — ISW”
Фронт: Росія наступає, але просування обмежене
Попри інтенсивність бойових дій, оцінка не фіксує великих підтверджених російських проривів на більшості напрямків. Російські війська продовжують наступальні операції на півночі Сумської області, у Харківській області, на Куп’янському, Слов’янському, Костянтинівсько-Дружківському, Добропільському, Покровському, Новопавлівському, Гуляйпільському, Запорізькому та Херсонському напрямках. Але формула часто повторюється: «продовжували наступальні операції, але не просунулися» або «не досягли підтвердженого прогресу».
Це важливий маркер нинішньої фази війни. Росія не припиняє тиску. Вона атакує на широкому фронті, намагається змусити Україну тримати резерви на багатьох ділянках і шукає слабкі місця. Але ці атаки часто не перетворюються на швидкі оперативні прориви.
Натомість російська армія дедалі частіше використовує малі групи, інфільтрацію, дрони, розвідку та артилерію. Це менш видовищна, але небезпечна тактика. Вона не завжди дає миттєвий результат на карті, однак виснажує українську оборону, створює постійні загрози для логістики та змушує витрачати ресурси на зачистку малих груп противника.
Харківщина: від механізованих штурмів до інфільтрації
На півночі Харківської області російські війська, за оцінкою, значною мірою відмовилися від спроб механізованих штурмів після важких втрат і повернулися до тактики інфільтрації. Це означає використання невеликих груп піхоти, які намагаються проникати між позиціями, закріплюватися, виявляти слабкі місця або створювати загрозу для тилових маршрутів.
Українські сили, зі свого боку, застосовують безпілотні наземні транспортні засоби для дистанційного ураження російської піхоти. Це ще один приклад роботизації війни: поле бою стає середовищем, де людина дедалі частіше діє через дистанційні платформи — повітряні, наземні, морські.
Особливість Харківського напрямку полягає в тому, що Росія прагне створити буферну зону біля Бєлгородської області та відсунути українські сили від кордону. Але висока щільність української оборони, втрати та розвиток дронових засобів роблять масштабні механізовані операції надзвичайно дорогими.
Куп’янський напрямок: погода, дрони і боротьба за видимість
На Куп’янському напрямку російські війська також не мали підтвердженого просування, але інтенсивність їхніх атак залежить від погодних умов. У ясну погоду вони активніше використовують розвідувальні та FPV-дрони, а в хмарну — більше покладаються на міномети й артилерію.
Ця деталь добре показує, наскільки сучасна війна залежить від видимості, сенсорів і безпілотників. Погода стала не просто фоном бойових дій, а фактором, який безпосередньо визначає темп наступу. Коли дрони бачать краще, противник активізується. Коли видимість погіршується, змінюється характер вогневого ураження.
Росія також використовує розвідувальні дрони Supercam і ZALA для пошуку української артилерії. Це створює серйозний тиск на українські артилерійські підрозділи, змушує їх частіше змінювати позиції, маскуватися та діяти обережніше. Контрбатарейна боротьба дедалі більше залежить не лише від гармат і радарів, а й від постійного дронового спостереження.
Окремо в оцінці зазначено, що українські чиновники та відкриті джерела спростували російські заяви про захоплення Борової. Це ще один приклад інформаційного виміру війни: Росія намагається створювати враження просування навіть там, де воно не підтверджене.
Російські військові інсценували захоплення селища Борова Харківської області, перебуваючи в Луганській області.
Звіт про фейкове «захоплення» Борової передали до російського Генштабу.
Начальник Генерального штабу РФ Валерій Герасимов відразу публічно заявив про «успішне звільнення» селища.
«Перша танкова армія звільнила село Борова», — заявив Герасимов.
В російських Telegram-каналах, зокрема каналі «Оперативный простор» почали публікувати постановочні відео, на яких російські військові штурмують порожні будинки нібито в селищі Борова.
OSINT-аналітики одразу встановили, що постановочні відео були зняті в інших населених пунктах.
Зокрема, росіяни штурмували будинки у вже окупованому селі Коломийчиха на Луганщині, повідомив OSINT-аналітик Zoam, додавши мапи для порівняння.
В останніх зведеннях українського Генштабу про бої за селище Борова навіть не йдеться. Селище залишається під контролем українських сил.
Також аналітики DeepState, які аналізують карту бойових дій, заявили, що селище перебуває під українським контролем.
«Росіяни вирішили, що не потрібно навіть туди бігти з прапором. Достатньо нарізати кадрів руху піхоти за 25 км, домонтувати проліт розвідувального дрона над самою Боровою — і все, як кажуть, “діло в шляпі”», — зазначили аналітики.
Селище Борова розташоване на лівому березі Оскільського водосховища у місці впадання в нього невеликої річки Борова. Селище витягнуто вздовж річки на 8 км.Для росіян селище потрібно для форсування річки Оскіл та для просування у бік міста Ізюм.
Донеччина: Костянтинівка, Дружківка, Покровськ і розширення «зони ураження»
На Донеччині Росія продовжує головне стратегічне зусилля — прагнення захопити всю область і просунутися в напрямку Дніпропетровщини. Але й тут оцінка не фіксує значного підтвердженого просування на низці ключових напрямків.
На тактичному напрямку Костянтинівка-Дружківка російські війська розширюють кампанію дронового та повітряного тиску по українських цілях у ближньому й оперативному тилу. За повідомленням українського командира, російська «зона ураження» дронами може сягати приблизно 30 кілометрів за лінією фронту.
Це надзвичайно важлива зміна. Якщо раніше відносно безпечні тилові райони починалися на меншій відстані від передової, то тепер логістика, евакуація, ротація, ремонт і командні пункти можуть бути під загрозою значно глибше. Це змінює всю організацію оборони.
На Покровському напрямку російські війська намагаються розгортати артилерію та створювати мережу позицій для запуску дронів, зокрема для підтримки операцій у напрямку Гришиного. Це свідчить, що Росія готує не лише піхотний тиск, а й інфраструктуру для тривалої кампанії ураження.
Покровський напрямок залишається одним із ключових, адже він пов’язаний із ширшою логікою російського наступу на Донбасі: тиснути на українську оборону, загрожувати логістичним маршрутам і поступово розхитувати лінію фронту через постійні атаки.
Олександрівський напрямок: українські контратаки і російські спроби повернути позиції
Оцінка окремо вказує, що українські війська просунулися на Олександрівському напрямку, а російські сили не змогли повернути позиції, втрачені під час українських весняних контратак 2026 року.
Це важливий елемент загальної картини. Попри російський тиск, Україна не лише обороняється, а й проводить локальні контратаки, які змушують противника перекидати додаткові сили для стабілізації ситуації.
Росія, за повідомленням військового оглядача Костянтина Машовця, розгортає додаткових військовослужбовців зі 120-ї дивізії морської піхоти для підтримки дій 36-ї загальновійськової армії. Їхня мета — просування до річки Вовча та забезпечення важливої наземної лінії зв’язку вздовж дороги Гуляйполе — Велика Новосілка.
Проте російські спроби обійти Січневе, змусити українські війська відступити з Новомиколаївки та Калинівського, а також просунутися на інших ділянках наразі не дали вирішального результату. Це показує, що російська армія продовжує шукати слабкі місця, але стикається з жорсткою українською обороною та контрдіями.
Гуляйпільський напрямок: інфільтрація без контролю території
На Гуляйпільському напрямку російські війська також намагаються діяти через інфільтрацію. Але, за оцінкою, ці місії не забезпечують значного контролю над місцевістю. Російські групи можуть проникати на певну глибину, але не завжди здатні закріпитися, утримати позиції та перетворити просування на стабільну зміну лінії фронту.
Це дуже важливе розрізнення. На карті може виглядати, що група противника «просунулася» на кілька кілометрів. Але військове значення має не сам факт проникнення, а здатність утримати місцевість, підтягнути логістику, створити оборону, забезпечити постачання і відбити контратаки. Якщо цього немає, інфільтрація залишається рейдом або тимчасовою присутністю, а не повноцінним контролем.
Українські сили, за оцінкою, здатні зачищати такі неконсолідовані позиції. Згадується, що протягом попереднього тижня українські війська очистили невеликі російські угруповання поблизу кількох населених пунктів у районі Гуляйполя.
Це ще раз підтверджує головну рису нинішньої фази війни: лінія фронту може бути не суцільною стіною, а складною сірою зоною, де малі групи, дрони, розвідка та швидкі зачистки відіграють ключову роль.
Запорізький напрямок і Степногірськ: боротьба за вузли та перехрестя
У західній Запорізькій області російські війська продовжували обмежені наземні атаки, але не просувалися. Водночас геолокаційні відео підтверджують присутність українських військ у центральній частині Степногірська та поблизу перехрестя автомагістралі М-18 Василівка — Кам’янське.
Степногірськ важливий не лише як населений пункт, а й як елемент контролю над підступами до Запорізького напрямку. Перехрестя, траси, висоти, логістичні маршрути — усе це має значення в обороні та наступі.
ГУР повідомило, що українські війська очистили південну частину Степногірська від російських диверсантів. Це вкладається в ширшу картину: російські війська намагаються проникати малими групами, а українські сили ведуть боротьбу за зачистку, повернення позицій і недопущення закріплення противника.
Бійці спецпідрозділу ГУР МО України «Артан» провели зачищення частини селища Степногірськ у Запорізькій області від російських окупантів.
У Головному управлінні розвідки повідомили, що ключові позиції у Степногірську перейшли під контроль українських сил.
Операцію провели у щільній координації із суміжними підрозділами.
На підступах до російських позицій окупанти розмістили FPV-дрони в режимі очікування.
«Штурмові дії проводилися злагоджено, з використанням аеророзвідки та точкового вогневого ураження. Кожен будинок перевірили на наявність “сюрпризів” і залишків живої сили окупантів. Ми не виключаємо, що противник продовжить спроби знову заходити, втім — готові до цього», — розповів командир «Артану» Віктор Торкотюк.
У Генштабі повідомили, що Сили оборони зупинили дві спроби противника просунутися вперед у районах Білогір’я та Степногірська.
За даними DeepState, лише невелика частина селища залишається під російською окупацією.
Також відомо, що по російських позиціях у селищі працюють французькі винищувачі Mirage 2000-5 Повітряних сил України.
Вони скидають авіабомби по будинках, у підвалах яких намагаються переховуватися російські військові.
Дістатися до Степногірська нині непросто: основна траса періодично перебуває під російськими обстрілами.
Селище Степногірськ має важливе значення для української оборони, адже його захоплення росіянами дало б їм можливість підтягнути артилерію та операторів дронів і ще активніше атакувати Запоріжжя та прилеглі населені пункти.
Також Україна продовжила удари по російських ближніх тилах у Запорізькій області, зокрема по пункту управління безпілотниками поблизу Кам’янського. Це показує, що українська відповідь спрямована не лише на передові підрозділи, а й на системи, які забезпечують російський дроновий тиск.
Херсонський напрямок: обмежені атаки РФ і українські удари по скупченнях військ
На Херсонському напрямку російські війська продовжували обмежені наземні атаки, але не мали просування. Українські сили, своєю чергою, завдали удару по скупченню російських військ в окупованому Ольгиному, приблизно за 22 кілометри від лінії фронту.
Херсонський напрямок залишається специфічним через річку Дніпро, складну логістику та високу роль артилерії, дронів і малих груп. Тут масштабні маневри обмежені географією, але постійна боротьба за острови, переправи, населені пункти та тилові райони триває.
Удари по скупченнях військ у ближньому тилу свідчать про прагнення України не дозволити Росії накопичувати сили для нових атак або ротацій. Це частина загальної логіки: бити по підготовці наступу ще до того, як він почнеться.
Білоруський фактор: ядерні навчання як політичний і психологічний тиск
Окремий блок оцінки стосується Білорусі. 18 травня білоруські та російські війська розпочали спільні навчання з відпрацювання застосування ядерної зброї, включно з доставкою ядерних боєприпасів і підготовкою до бойового застосування у координації з російськими військами.
Такі навчання мають не лише військовий, а й політичний сенс. Росія регулярно використовує ядерну риторику для залякування України та Заходу, стримування військової допомоги й створення враження ескалаційного ризику.
Білорусь у цій схемі виступає як додатковий інструмент тиску. Її територія вже використовувалася Росією для воєнних цілей, а подальша інтеграція білоруських структур у російські військові рамки збільшує стратегічну залежність Мінська від Москви.
Водночас сам факт таких навчань не обов’язково означає неминучу ескалацію. Але він є частиною ширшої кампанії психологічного впливу, у якій Росія намагається поєднувати реальні удари по Україні з демонстративними сигналами для Заходу.
Читайте також: “Білорусь у ядерній грі Кремля: що стоїть за новими навчаннями з Росією”
Кадрові ротації в РФ: Лапін, Картаполов і логіка путінської системи
У політичному блоці оцінки згадується можлива заміна Андрія Картаполова на генерал-полковника Олександра Лапіна на посаді голови Комітету оборони Державної думи РФ. Якщо це підтвердиться, такий крок вписуватиметься в практику путіна переводити високопоставлених командирів на інші посади навіть після невдалих бойових результатів.
Лапін — показовий приклад російської кадрової системи. Він обіймав важливі командні посади під час повномасштабного вторгнення, згодом був переведений, а потім опинився в іншій ролі після заміни на посаді командувача Ленінградського військового округу та Північного угруповання військ.
Можливе висування Лапіна до Думи свідчить про те, що російська система не завжди карає за неефективність. Часто вона просто переміщує людей з одного вузла влади до іншого. Це дозволяє зберігати лояльність, уникати відкритого визнання провалів і підтримувати баланс між різними групами впливу.
У випадку Картаполова важливий ще один аспект: він вважається близьким до колишнього міністра оборони Сергія Шойгу. Тому його можливе послаблення може бути частиною ширшого процесу витіснення людей, пов’язаних із шойгівською вертикаллю, із ключових оборонних позицій.
Головна тенденція: війна стає боротьбою систем
Оцінка за 18 травня показує, що війна дедалі менше зводиться до окремих штурмів чи просувань на кілька сотень метрів. Вона перетворюється на боротьбу систем.
Росія намагається системно бити по українському тилу: енергетиці, містах, логістиці, портах, психологічній стійкості населення. Вона використовує масовані комбіновані атаки, балістичні ракети, дрони, манекени, інфільтраційні групи, дронову розвідку та артилерію.
Україна відповідає системним тиском на російський військовий і економічний тил: удари по кораблях, авіабазах, пунктах управління дронами, нафтовій інфраструктурі, логістичних вузлах, скупченнях військ. Паралельно Україна розвиває власні технологічні можливості — від далекобійних дронів до керованих планерних бомб.
Це означає, що вирішальним стає не лише питання, хто контролює конкретний населений пункт сьогодні. Вирішальним стає те, чия система довше витримає: економіка, виробництво, ППО, логістика, мобілізація, технології, ремонт, фінанси та політична воля.
Що це означає для найближчого етапу війни
Найімовірніше, Росія продовжить широкофронтовий тиск без великих пауз. Вона шукатиме слабкі місця на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі та півдні, поєднуючи піхотні атаки з дроновим ураженням і ударами по українському тилу.
Водночас Україна, судячи з оцінки, робитиме ставку на три ключові напрями.
Перший — захист неба. Масовані атаки показують, що дефіцит сучасних систем ППО та ракет-перехоплювачів залишається критичним питанням. Без посилення протиповітряної оборони Росія й надалі намагатиметься використовувати балістичні ракети та комбіновані удари для ураження міст і енергетики.
Другий — удари по російському тилу. Кампанія проти нафтової інфраструктури, військових кораблів, авіабаз і пунктів управління має не лише військовий, а й економічний ефект. Вона змушує Росію витрачати дедалі більше ресурсів на захист, ремонт і компенсацію втрат.
Третій — технологічна асиметрія. Власна керована планерна бомба, ударні дрони, наземні роботизовані системи та засоби дальнього ураження дають Україні шанс компенсувати російську перевагу в чисельності та ресурсах. Але для цього потрібні масштабування виробництва, стабільне фінансування й інтеграція нових засобів у бойову систему.
Оцінка російської наступальної кампанії за 18 травня 2026 року показує війну, у якій фронт залишається важким, але головна боротьба дедалі більше розгортається в тилу. Росія намагається зламати Україну масованими ударами, дроновим тиском та інфільтраціями. Україна відповідає ударами по російських військових, нафтових і логістичних об’єктах, а також нарощує власні високоточні можливості.
Ключове питання найближчого періоду — не лише в тому, чи зможе Росія просунутися на окремих ділянках фронту. Головне — чи зможе вона витримати дедалі дорожчу війну, коли її економіка, нафтова інфраструктура, військова логістика та тилові об’єкти стають регулярними цілями українських ударів. Україна ж, своєю чергою, має втримати оборону, посилити ППО й перетворити технологічну адаптацію на системну перевагу.
За матеріалами understandingwar.org
