Попри впертість Кремля, фронт дедалі більше перетворюється для Росії на війну виснаження без швидкого результату. Україна стабілізує лінію бойового зіткнення, б’є по транспортних артеріях окупантів і змушує Москву витрачати дедалі більше ресурсів заради мінімальних здобутків.
Оцінка російської наступальної кампанії станом на 22 травня 2026 року демонструє важливий зсув: Росія все ще намагається наступати майже по всій лінії фронту, однак її просування стає дедалі дорожчим, повільнішим і менш результативним. Західні політики дедалі частіше визнають те, про що Інститут вивчення війни послідовно пише останніми тижнями: Україна стримує російський наступ, стабілізує фронт і водночас нарощує удари по тиловій інфраструктурі РФ та окупаційних військ.
Ключова тенденція — війна для Кремля перестає бути історією про поступове «дотискання» України. Натомість вона дедалі більше нагадує виснажливу кампанію, у якій Росія витрачає особовий склад, техніку, логістику, ППО, паливну інфраструктуру та політичний ресурс, але не отримує стратегічного прориву. Водночас путін, попри ознаки занепокоєння серед частини російських еліт, імовірно, не відмовляється від початкових максималістських цілей — насамперед від наміру захопити всю Донецьку та Луганську області.
Головна зміна: Росія наступає, але дедалі гірше конвертує втрати у результат
Оцінка ISW за 22 травня фіксує важливий момент: Україна не лише обороняється, а й дедалі частіше створює для російської армії оперативні проблеми. Йдеться не про один окремий епізод, а про сукупність факторів: стабілізацію фронту, українські локальні просування, удари по логістиці, по командних пунктах, по складах, по переправах, по об’єктах безпілотних підрозділів і по нафтовій інфраструктурі РФ.
Це означає, що російська кампанія входить у фазу, коли просте нарощування атак уже не гарантує результату. Москва може кидати в бій нові підрозділи, проводити інфільтраційні місії, намагатися створювати інформаційну картинку «просування», але на землі це дедалі частіше не дає очікуваного ефекту.
Важливо й інше: у західних оцінках дедалі чіткіше звучить теза, що Україна не просто «тримається», а перешкоджає реалізації російського плану. Це не тотожне швидкому перелому війни, але це серйозна зміна рамки. Росія більше не виглядає стороною, яка повільно, але невідворотно тисне. Натомість вона виглядає стороною, що загрузла в кампанії з величезними витратами й дедалі меншою віддачею.
путін не відмовився від максималістських цілей — навіть якщо еліти бачать глухий кут
Один із найважливіших політичних висновків оцінки ISW: навіть якщо частина російської еліти усвідомлює, що війна зайшла у складну й невизначену фазу, Кремль не демонструє готовності до реального перегляду цілей. За оцінкою ISW, путін і надалі прагне завершити війну на власних умовах, зокрема через повне захоплення Донецької та Луганської областей.
Це дуже важливо для розуміння переговорної логіки Москви. Російська риторика про «мир», «переговори» або «врегулювання» не означає, що Кремль готовий до компромісу. Навпаки: російська стратегія, схоже, полягає в тому, щоб воювати доти, доки Україна, Захід або обидва одночасно не погодяться на російські умови.
Але проблема Кремля полягає в тому, що реальність на фронті дедалі гірше відповідає його політичним амбіціям. Для захоплення всього Донбасу Росії потрібні не символічні «прапори» в окремих населених пунктах і не інфільтраційні групи, а системне руйнування української оборони. Саме цього, за наявними даними, наразі не відбувається.
Читайте також: “Глухий кут для Кремля: як війна на виснаження починає працювати проти путіна”
Українська стратегія: бити не лише по фронту, а й по системі, яка живить фронт
Найпоказовіший блок оцінки ISW — українська кампанія ударів середньої дальності по російських наземних лініях комунікацій в окупованій Україні. Йдеться про удари по транспортних маршрутах, вантажівках, складах, вузлах зв’язку, командних пунктах і місцях концентрації російських сил.
Це не просто тактичні епізоди. Це спроба впливати на всю російську операційну машину. Російський наступ залежить від здатності регулярно підвозити боєприпаси, паливо, резерви, ремонтні ресурси, засоби РЕБ, безпілотники та інженерне обладнання. Якщо ці ланцюги стають небезпечними або нестабільними, фронтова активність РФ сповільнюється.
Особливо показова ситуація з трасою М-14 Маріуполь — Бердянськ — Мелітополь — Генічеськ, яку окупаційна влада називає «Р-280 Новоросія». Це один із ключових сухопутних маршрутів, що з’єднує Росію, окуповані райони півдня України та Крим. Обмеження руху вантажного транспорту на цій ділянці, про яке йдеться в оцінці ISW, фактично свідчить: маршрут став настільки вразливим, що окупаційна адміністрація змушена змінювати режим його використання.
Українські дрони змусили окупантів обмежити рух вантажівок окупованими територіями Херсонської області до Криму.
Очільник окупаційної адміністрації Херсонщини, колаборант Володимир Сальдо, розповів, що це стосується траси «Р-280».
Ця траса, яку окупанти назвали «Новороссия», проходить з Ростова-на-Дону до Криму, повз окуповані на Донеччині міста, зокрема Маріуполь.
Рішення діятиме до окремого розпорядження окупаційної влади.
Проте обмеження не стосуватимуться вантажів військового призначення, спецвантажів, ліків, техніки для інфраструктури, пального, швидкопсувних продуктів і товарів першої необхідності.
Крім того, зранку окупаційна влада Севастополя запровадила ліміти на купівлю — до 20 літрів пального в одні руки на АЗС найбільшої в Криму мережі ТЕС, яка контролює близько половини всього ринку.
Сили оборони України почали активно завдавати ударів дронами по логістичних вантажівках і бензовозах на трасах, що ведуть із Росії до окупованого Криму.
Водії, які порушують український кордон та незаконно здійснюють рейси сухопутним коридором через окуповані території, розповідають про напруженість на трасі останнім часом.
«На узбіччях стоять спалені внаслідок ударів дронами вантажівки. Основна порада — не зупинятися на узбіччях уночі, не ночувати в автомобілях», — розповідають водії логістичних вантажівок росіян.
Українські дрони вже почали уражати логістичний транспорт поблизу окупованого контрольно-пропускного пункту на Донеччині.
Безпілотники залітають на понад 150 км углиб від лінії бойових дій.
І тут для Росії виникає пастка. Якщо вона зменшує рух вантажів — погіршується постачання. Якщо концентрує вантажі у більших партіях — вони стають ціннішими цілями. Якщо намагається перекидати логістику на інші маршрути — збільшується навантаження на альтернативні дороги, склади та вузли.
Удари по нафтовій інфраструктурі РФ: війна повертається в російський тил
Паралельно Україна продовжує далекобійну кампанію проти російської нафтової інфраструктури. 22 травня українські сили атакували російський НПЗ у Ярославлі — приблизно за 700 км від українського кордону; президент Володимир Зеленський також підтвердив роботу українських сил по цілях, пов’язаних із Ярославським НПЗ.
Сили оборони України у ніч на 22 травня відправили ударні дрони атакувати російський нафтопереробний завод у Ярославлі.
Про це повідомив президент України Володимир Зеленський.
За його словами, Україна продовжує захисні операції на визначених напрямках активних дій, зокрема з використанням далекобійних дронів проти російської нафтопереробки та експортних позицій.
«…Зокрема, цієї ночі Сили оборони України діяли по напрямку НПЗ в Ярославлі — це близько 700 кілометрів від нашої території. Повертаємо війну додому, в Росію, і це цілком справедливо», – повідомив Зеленський.
Про атаку дронів та вибухи у Ярославлі місцеві жителі почали повідомляти після першої години ночі.
У Astra після аналізу опублікованих в мережі відео підтвердили ймовірність атаки дронів на російський НПЗ.
Йдеться про «Славнефть-ЯНОС», який є найбільшим нафтопереробним підприємством у Центральному федеральному окрузі РФ. Потужності заводу дозволяють переробляти до 15 млн тонн нафти на рік.
Водночас офіційно про ураження будь-якого підприємства регіону не повідомлялося. Губернатор Ярославської області Михайло Євраєв лише заявив про відбиття атаки БпЛА, таким чином підтвердивши українську операцію.
Завод є основним переробним активом компанії ПАТ «НГК «Славнефть», 99,7% акцій якої на паритетних засадах контролюють компанії ПАТ «НК «Роснефть» та ПАТ «Газпром».
Підприємство виробляє широку номенклатуру нафтопродуктів: від автомобільного бензину до палива для реактивних двигунів та мастил.
Серед споживачів продукції — практично всі великі підприємства Центрального та Північно-Західного регіонів Росії, а також аеропорти, Управління Північної залізниці та об’єкти військово-промислового комплексу.
Українські дрони неодноразово атакували завод «Славнефть-ЯНОС» раніше. Попередній удар відбувся вранці 19 травня, а внаслідок атаки у ніч на 8 травня на НПЗ сталася пожежа.
Це частина ширшої кампанії, мета якої — не просто завдати точкових збитків, а порушити здатність Росії переробляти нафту, виробляти паливо та фінансувати війну. Україна останнім часом активізувала удари по російській нафтовій галузі, а українське Міноборони повідомляло про удари по 11 російських нафтових об’єктах у травні станом на 21 травня.
Окремо важливий кейс — НПЗ «Лукойл-Нижегороднафтооргсинтез» у Кстово. Удар 20 травня змусив підприємство частково зупинити роботу, зокрема установку первинної переробки нафти, що може суттєво вплинути на випуск нафтопродуктів.
Російський нафтопереробний завод «Лукойл-Нижегороднефтеоргсинтез» у місті Кстово Нижньогородської області частково зупинив роботу.
Про це повідомляє агентство Reuters із посиланням на джерела у галузі.
Це сталося внаслідок успішної атаки українських безпілотників вранці 20 травня.
За інформацією співрозмовників агентства, підприємство, яке є четвертим за потужністю НПЗ у Росії, закрило свій основний технологічний блок — установку первинної переробки нафти АВТ-6.
Зупинка установки призведе до різкого падіння виробництва нафтопродуктів на заводі.
Це додасть ще більшої невизначеності енергетичному сектору та постачанню пального в Росії, адже НПЗ у Кстово є другим за величиною виробником бензину в країні-агресорі.
Виробнича потужність заводу «Лукойл-Нижегороднефтеоргсинтез» становить 17 млн тонн нафти на рік. Це становить приблизно 5% від загального обсягу переробки нафти в Росії.
Відео та фото з місця удару українських безпілотників підтвердили ураження установки АВТ-6, унаслідок чого на ній розпочалася пожежа.
Призупинення роботи НПЗ
Раніше Reuters також повідомило, що практично всі великі нафтопереробні заводи в центральній Росії були змушені зупинити або скоротити виробництво пального після атак українських дронів останнім часом.
За інформацією джерел агентства, сукупна потужність НПЗ, які повністю або частково припинили роботу, перевищує 83 млн тонн на рік (близько 238 000 тонн на добу).
Це становить приблизно чверть загальних нафтопереробних потужностей Росії.
Водночас сукупна частка вказаних підприємств у виробництві російського пального перевищує 30% для бензину та близько 25% для дизельного палива.
Для Росії це створює кілька проблем одночасно:
| Напрям впливу | Що це означає для РФ |
|---|---|
| Військова логістика | Паливо стає вразливішим елементом забезпечення армії |
| Економіка | Переробка нафти та доходи від енергетики зазнають тиску |
| Внутрішня безпека | Росія змушена перекидати ППО й ресурси для захисту глибокого тилу |
| Політичний ефект | Населення РФ бачить, що війна вже не є «далекою» |
Ця кампанія не означає миттєвого обвалу російської економіки. Але вона підвищує ціну війни для Кремля — і робить її дедалі менш «контрольованою» для російської влади.
Старобільськ і «Рубікон»: удар, навколо якого Росія будує інформаційну операцію
У ніч з 21 на 22 травня українські сили завдали удару по окупованому Старобільську Луганської області. За повідомленням Генерального штабу України, ціллю був штаб російського Центру передових безпілотних технологій «Рубікон». Російська сторона заявила про удар по гуртожитку педагогічного коледжу та про жертви серед цивільних, тоді як Україна заперечила, що била по цивільному об’єкту.
Цей епізод важливий не лише як військовий, а й як інформаційний. Російські посадовці, включно з путіним, швидко використали удар для просування традиційного наративу про нібито «терористичний» характер дій України. Така реакція вписується у ширшу російську інформаційну лінію: Москва намагається зобразити українські удари по військовій інфраструктурі в окупації як атаки на цивільних, водночас замовчуючи або виправдовуючи власні системні удари по українських містах, енергетиці та гуманітарних об’єктах.
Що кажуть окупанти
Тим часом окупаційна влада Росії заявляє, що вночі ЗСУ нібито завдали прицільного удару безпілотниками по навчальному корпусу та гуртожитку Старобільського коледжу педагогічного університету. Глава самопроголошеної “ЛНР” Леонід Пасічник стверджує, що в момент удару там нібито перебували 86 дітей віком від 14 до 18 років.
Російський диктатор повідомив, що міноборони доручено “підготувати пропозиції” щодо зустрічних заходів. Що показово – Пасічник ще числа не називав, проте ватажок Кремля каже, що йому “відомо, що шість людей загинули, 39 постраждали, 15 вважаються зниклими безвісти, оскільки розбір завалів ще триває”.
“Рубікон” – російський військовий спецпідрозділ “Центр перспективних безпілотних технологій”, представники якого регулярно завдають уражень по мирному населенню та цивільних об’єктах на території України.
Старобі́льськ – адміністративний центр однойменного району Луганської області, місто розташоване на лівому березі річки Айдар.
Старобільськ було окуповано лише у березні 2022 року. У 2014 році бойовики Олексія Мозгового намагалися захопити місто й навіть провели у ньому кілька показових “мітингів”, але не змогли закріпитися у місті. Всього кілька днів на адміністрації Старобільська не було прапора України.
Очевидно, що Росія використовує цей епізод для інформаційного тиску, дипломатичного шуму й внутрішньої мобілізації аудиторії.
Сумщина: Росія хоче буферну зону, але Україна контратакує
На північній осі російська мета залишається незмінною: створити буферну зону вздовж кордону в Сумській області. Однак за оцінкою ISW, українські війська нещодавно просунулися на північний схід від Сум, зокрема в районі Варачиного.
Цей напрямок важливий для Росії не лише з військової, а й з політичної точки зору. Кремль намагається підтримувати постійну загрозу для прикордонних областей України, змушувати Київ тримати там сили та створювати відчуття, що РФ може відкривати або розширювати нові ділянки фронту.
Проте українські удари по російських командно-спостережних пунктах і скупченнях особового складу на сумському напрямку показують, що Україна не просто реагує на тиск, а намагається руйнувати російську систему управління ще до того, як вона розгортається в повномасштабні атаки.
Харківщина та Оскіл: Росія тисне, але не прориває
На Харківському напрямку російські війська продовжували атаки в районі Вовчанська та прилеглих населених пунктів. Їхня загальна мета — відтіснити українські сили від кордону, створити буфер із Бєлгородською областю та наблизити Харків до зони більш інтенсивного вогневого впливу.
Однак у звіті немає ознак значного російського прориву. Це важливо, бо Харківський напрямок Кремль періодично намагається подавати як зону потенційної великої ескалації. Натомість фактична картина більше схожа на обмежені атаки, контратаки, локальні зміни позицій і боротьбу за тактичну ініціативу.
На напрямку річки Оскіл російські війська також не досягли помітного просування. Український удар по російській переправі через Оскіл поблизу Голубівки є ще одним прикладом кампанії проти логістики та мобільності РФ. Якщо російські сили не можуть стабільно перекидати підрозділи й ресурси через водні перешкоди, їхня здатність розвивати наступ суттєво обмежується.
Донеччина: інфільтрації замість проривів
На Донецькому напрямку Росія зберігає головну стратегічну мету — захопити всю область. Проте оцінка ISW показує, що на низці ділянок російська активність дедалі частіше має характер інфільтраційних місій, а не повноцінного прориву.
Українські сили просунулися на Слов’янському напрямку, а також у районі Покровська. Водночас російські війська, за оцінкою ISW, намагалися проникати навколо українських позицій, зокрема на схід від Слов’янська та в районі Лимана.
Це важливий симптом. Коли армія має достатню силу для прориву, вона намагається ламати оборону фронтально або через фланги з подальшим розвитком успіху. Коли сил недостатньо або оборона противника тримається, зростає роль малих груп, проникнення, прапорів, відео для пропаганди й заяв про «захоплення» територій без стійкого контролю.
Саме так ISW трактує й частину російських дій на півдні — зокрема підняття прапорів у населених пунктах як елемент когнітивної війни. Мета таких дій — створити враження, що українська оборона сиплеться, навіть якщо доступні дані цього не підтверджують.
Покровський напрямок: Україна б’є по ближніх тилах
Покровський напрямок залишається одним із найважливіших і найнапруженіших. Росія давно намагається розхитати українську оборону на цій ділянці, однак оцінка ISW за 22 травня фіксує українське просування на північний захід від Котлиного, тобто на південний захід від Покровська.
Крім того, українські сили завдавали ударів по скупченнях російського особового складу в Селидовому, Українці та Покровську, а також по командних пунктах дронів, складах, системах ППО й логістичних об’єктах в окупованій частині Донеччини.
Це показує, що Україна працює не лише по передовій, а й по ближньому тилу — там, де російські підрозділи збираються, отримують накази, запускають дрони, накопичують боєприпаси й готуються до нових атак. Така тактика може бути не такою видовищною, як звільнення великих населених пунктів, але вона прямо впливає на здатність РФ підтримувати темп наступу.
Запорізький напрямок: російські прапори не дорівнюють контролю
На південній осі Росія намагається утримувати позиції, захищати тилові райони від українських ударів і просуватися ближче до Запоріжжя. Проте ситуація там також не виглядає як односторонній російський наступ.
ISW повідомляє про українське просування на заході Запорізької області, зокрема на південний захід від Новоданилівки. Також російський мілблогер, пов’язаний із Кремлем, визнав, що українські війська значною мірою контролюють Малу Токмачку після контратак.
Водночас російські підрозділи проводили інфільтраційні місії в районі Гуляйполя та заявляли про захоплення окремих населених пунктів після підняття прапорів. Але ISW оцінює такі епізоди як частину інформаційно-психологічних зусиль Кремля, спрямованих на перебільшення масштабів російського просування.
Іншими словами, Росія намагається продавати картинку руху вперед навіть там, де її контроль є нестійким, сумнівним або результатом короткочасного проникнення малих груп.
Російська повітряна кампанія: масовані дронові атаки тривають
У ніч проти 22 травня Росія запустила по Україні 124 безпілотники різних типів — зокрема Shahed, «Гербера», «Італмас» і дрони-імітатори. Українська ППО, за повідомленням Повітряних сил, знешкодила 115 із них; влучання були зафіксовані в п’яти локаціях.
Цей тип атак має кілька цілей. По-перше, Росія намагається виснажувати українську ППО. По-друге, бити по енергетиці, адміністративній та цивільній інфраструктурі. По-третє, підтримувати постійний психологічний тиск на населення.
Укренерго повідомляло про відключення електроенергії в кількох областях після ударів по енергетичній інфраструктурі, а українські чиновники повідомляли про удари по цивільній та адміністративній інфраструктурі в Дніпропетровській і Миколаївській областях.
Тобто навіть тоді, коли Росія не досягає великих проривів на фронті, вона продовжує ставку на повітряний терор і руйнування тилової стійкості України.
Удар по складу UNHCR у Дніпрі: атака не лише по будівлі, а й по гуманітарній підтримці
Окремий тривожний епізод — російський удар по складу гуманітарної допомоги Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR) у Дніпрі 20 травня. За даними UNHCR, було знищено близько 900 палет гуманітарних товарів і матеріалів для житла на суму понад $1 млн; допомога призначалася для вимушено переміщених і постраждалих від війни людей у прифронтових регіонах. Внаслідок удару по складу загинули двоє людей.
Про це повідомила представниця UNHCR в Україні Бернадетт Кастель-Голлінгворт під час брифінгу в Палаці Націй у Женеві.
20 травня склад, який орендує UNHCR, зазнав прямого влучання ракети під час російського авіаудару по місту. За інформацією Повітряних сил, атаку здійснили балістичною ракетою «Іскандер-М».
Було знищено близько 900 палет із базовими гуманітарними товарами та матеріалами для укриттів вартістю понад 1 млн доларів, підготовленими для розподілу серед переміщених осіб і людей, які постраждали від війни у прифронтових регіонах.
«Це була перша така атака на об’єкт UNHCR від початку повномасштабного російського вторгнення. Вона не лише позбавила людей критично важливої допомоги, а й підірвала гуманітарне реагування в момент, коли потреби ніколи не були такими великими. UNHCR висловлює найглибші співчуття близьким тих, хто постраждав унаслідок цієї атаки, а також усіх ударів по цивільних… Повторні атаки на гуманітарних працівників під час виконання обов’язків є явним порушенням міжнародного права. Цивільні та гуманітарні працівники ніколи не мають бути цілями», — заявила вона.
За даними Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні (HRMMU), протягом перших чотирьох місяців року загинули щонайменше 815 цивільних, ще 4174 дістали поранення — це на 21% більше, ніж за аналогічний період минулого року.
Нагадаємо, що нещодавно росіяни атакували дві чітко марковані колони ООН із гуманітарними працівниками: одну вантажівку, що доставляла допомогу в Дніпропетровській області, водій якої зазнав поранень, і колону, що прямувала до Острова — одного з найбільш постраждалих районів Херсонщини.
Після атаки голова Управління ООН з координації гуманітарних справ (УКГС ООН) в Україні Андреа де Доменіко, який перебував в атакованій колоні, що пересувалася підконтрольною Україні територією, заявив, що не розуміє, хто здійснив удар.
Невдовзі після цього росіяни показали декілька своїх ударів дронами по ООН у Херсоні. Удари по цивільних автомобілях росіяни виправдовують тим, що транспорт нібито може бути «подвійного призначення». Атака на машини ООН не стала винятком.
Цей удар має значення поза межами суто військової логіки. Він б’є по системі гуманітарної підтримки, яка допомагає людям переживати евакуації, обстріли, руйнування житла та життя у прифронтових громадах. Для Росії це частина ширшої стратегії тиску на українське суспільство: не лише фронт, а й тил має відчувати нестабільність, дефіцит і загрозу.
Білорусь: військова інфраструктура зростає, але риторика лишається обережною
Білоруський напрямок у звіті ISW виглядає як зона повільного, але важливого накопичення ризиків. Супутникові знімки, за оцінкою ISW, свідчать про будівництво нового військового об’єкта на місці колишнього військового містечка «Павлівка» приблизно за 185 км від українського кордону.
Водночас Олександр Лукашенко після спільних російсько-білоруських навчань заявив, що Білорусь нібито не має наміру нападати на західних сусідів, але готова відповідати «усіма засобами» у разі зовнішнього втручання.
Це традиційна білоруська подвійна гра: з одного боку — демонстрація лояльності Москві, розвиток військової інфраструктури та участь у спільних навчаннях; з іншого — спроби не виглядати стороною, яка безпосередньо готується до нового нападу. Для України це означає необхідність зберігати пильність, але не обов’язково свідчить про неминучу атаку з півночі.
Оцінка російської наступальної кампанії за 22 травня 2026 року показує, що війна входить у фазу, в якій Росія все ще має ресурси для атак, але дедалі гірше перетворює ці атаки на стратегічний результат. Україна не лише утримує фронт, а й дедалі активніше б’є по тому, що забезпечує російський наступ: дорогах, складах, командних пунктах, вузлах зв’язку, переправах, безпілотних центрах і нафтовій інфраструктурі.
Кремль не демонструє готовності відмовитися від максималістських цілей. Але реальна ситуація на фронті й у російському тилу дедалі більше суперечить російській пропагандистській картині. Москва хоче показати невідворотне просування, однак фактично стикається з війною, у якій кожен кілометр коштує дедалі дорожче, а українські удари розширюють географію вразливості РФ — від окупованого Донбасу до Ярославля.
Саме в цьому і полягає головний сенс нинішнього етапу: Україна не просто обороняється. Вона змінює ціну російської війни.
Російський наступ не зупинився повністю, але втрачає темп і ефективність. Україна стабілізує фронт, просувається на окремих ділянках і дедалі системніше нищить логістику, тилову інфраструктуру та економічну базу російської воєнної машини. путін, схоже, не готовий до компромісу, але його армія вже не демонструє здатності швидко реалізувати політичні амбіції Кремля.
За матеріалами understandingwar.org
