Верховна Рада зробила крок до однієї з найпомітніших податкових змін для української цифрової економіки останніх років. Парламент ухвалив законопроєкт №15111-д про оподаткування доходів, отриманих через цифрові платформи. У публічному просторі він швидко отримав назву «податок на OLX», хоча насправді його дія значно ширша: документ стосується не лише онлайн-дошок оголошень, а й маркетплейсів, сервісів таксі, доставки, оренди житла, платформ із надання послуг і продажу товарів.
За рішення проголосував 241 народний депутат. Для уряду та парламентської більшості це не просто податкова ініціатива, а частина міжнародних зобов’язань України перед МВФ та ЄС. Для бізнесу — спроба встановити зрозумілі правила гри на ринку, де частина учасників працювала офіційно, а частина роками залишалася в тіні. Для звичайних користувачів — потенційно чутлива тема, адже будь-яка згадка про оподаткування онлайн-продажів одразу викликає побоювання: чи доведеться платити податок за продаж старого телефона, дитячих речей або велосипеда?
Фінальна редакція законопроєкту стала м’якшою, ніж початкові варіанти. З неї прибрали найконфліктніші норми — обов’язкові спецрахунки, надмірний доступ до банківської інформації та ризик автоматичного визнання відносин між платформою і продавцем трудовими. Але суть документа збереглася: цифрові платформи мають стати частиною системи податкового контролю, а регулярні доходи, отримані через них, більше не повинні залишатися невидимими для держави.
Читайте також: “Без ПДВ для ФОПів — поки що. Чому уряд розібрав «великий податковий закон» на частини”
Що означає «податок на OLX» на практиці
Не податок на кожен продаж, а контроль регулярних доходів.
Платять: ті, хто системно заробляє через цифрові платформи — продає товари, надає послуги, здає житло чи транспорт в оренду.
Не головна ціль закону: люди, які нерегулярно продають власні вживані речі.
Пільговий поріг: до 2000 євро на рік від продажу товарів через платформи — без оподаткування.
Ставка: 5% ПДФО + 5% військового збору = 10%.
Хто адмініструє: платформа, а не сам користувач.
Що прибрали з фінального тексту: спецрахунки, надмірне розкриття банківської таємниці, ризик автоматичного визнання продавців працівниками платформ.
Коли: не раніше 2027 року, повноцінно — ймовірно ближче до 2028-го.
Головний сенс: легалізувати регулярні онлайн-доходи й наблизити українські правила до європейської системи DAC7.
Чому цей закон назвали «податком на OLX»
Назва «податок на OLX» з’явилася не тому, що закон стосується лише однієї платформи. OLX просто став символом масового онлайн-продажу — місцем, де українці продають усе: від уживаного одягу й техніки до меблів, автомобільних запчастин і товарів дрібного бізнесу.
Але документ охоплює ширшу екосистему. Йдеться про будь-які цифрові платформи, через які фізичні особи можуть отримувати дохід. Це можуть бути маркетплейси, сервіси доставки, таксі, оренди житла, оренди транспорту, платформи для фрилансерів або виконавців побутових послуг.
Умовно кажучи, закон спрямований не на платформу як бренд, а на економічну модель: коли людина знаходить клієнта через цифровий сервіс, отримує оплату, а держава досі не має прозорого механізму побачити цей дохід і коректно його оподаткувати.
Саме тому у фокусі закону не лише OLX, а й Bolt, Uklon, Uber, Glovo, Airbnb, Prom, Rozetka, Kabanchik та інші сервіси, через які українці продають товари, здають майно в оренду або надають послуги.
Яку проблему намагається вирішити держава
Українська цифрова економіка давно випередила податкову інфраструктуру. Сотні тисяч людей заробляють через онлайн-платформи: продають товари, виконують замовлення, доставляють їжу, перевозять пасажирів, здають житло, надають ремонтні, побутові чи консультаційні послуги.
Частина з них працює офіційно — як ФОПи або компанії. Вони ведуть облік, сплачують податки й несуть адміністративні витрати. Інша частина фактично веде підприємницьку діяльність, але юридично залишається «просто фізичною особою». Саме ця друга категорія і стала головним об’єктом нового регулювання.
Проблема не лише у втрачених податках. Вона також у нерівних умовах конкуренції. Якщо один продавець зареєстрований як ФОП, платить податки, веде звітність і працює відкрито, а інший продає аналогічні товари через маркетплейс без будь-якої реєстрації, другий отримує цінову перевагу. Він може продавати дешевше або заробляти більше просто тому, що не несе податкового навантаження.
Держава намагається закрити цю прогалину. Новий закон має не стільки «обкласти податком інтернет», скільки вивести з тіні регулярну комерційну діяльність, яка вже давно існує в цифровому середовищі.
Як працюватиме нова система
Головна зміна полягає в тому, що цифрові платформи отримують роль податкових посередників. Вони мають збирати інформацію про користувачів, які отримують доходи, передавати ці дані податковим органам і, у передбачених випадках, утримувати податок.
Тобто держава не очікує, що кожен продавець або виконавець самостійно піде до податкової, правильно визначить свій режим, заповнить декларацію і сплатить податки. Натомість адміністрування значною мірою перекладається на платформу, яка вже бачить операції користувача, його обороти, кількість угод і характер діяльності.
Це принципова зміна. У старій моделі податкова часто могла реагувати лише постфактум або вручну шукати порушників. У новій моделі дані мають надходити системно й автоматично.
Для фізичних осіб передбачено спеціальний пільговий режим оподаткування доходів із цифрових платформ. У публічних повідомленнях його описують як знижене навантаження порівняно зі стандартною моделлю оподаткування таких доходів. Логіка проста: краще встановити нижчу й простішу ставку, яку реально адмініструвати, ніж зберігати формально вищі правила, які масово ігноруються.
Чи доведеться платити податок за продаж особистих речей
Це головне питання для більшості користувачів. Саме воно зробило законопроєкт політично чутливим.
У початкових дискусіях довкола документа критики попереджали: якщо держава почне стягувати податки з усіх продажів на маркетплейсах, це вдарить по звичайних людях, які не ведуть бізнес, а просто продають власні вживані речі. Наприклад, дитячий візок, стару шафу, телефон, книжки, одяг чи побутову техніку.
У фінальній логіці законопроєкту цей ризик намагалися зменшити. Для продажу товарів фізичними особами передбачено неоподатковуваний поріг — до 2000 євро на рік. Ідея полягає в тому, що разові або побутові продажі не мають ставати об’єктом нового податкового тиску.
Тобто людина, яка час від часу продає власні речі, не є головною ціллю закону. Головна ціль — ті, хто системно використовує платформи як канал бізнесу, але не реєструє підприємницьку діяльність і не сплачує податки.
Однак на практиці важливим буде не лише формулювання закону, а й те, як платформи й податкова його застосовуватимуть. Адже межа між «продав кілька особистих речей» і «веду регулярну торгівлю» іноді може бути нечіткою. Саме тому технічні правила, алгоритми ідентифікації та комунікація з користувачами матимуть вирішальне значення.
Що буде з ФОПами
Для зареєстрованих ФОПів новий закон не повинен створити дублювання податків. Якщо підприємець уже офіційно працює, має відповідний КВЕД і продає товари чи надає послуги через платформу в межах своєї підприємницької діяльності, він має продовжити сплачувати податки за своїм режимом.
Це важлива відмінність. Закон не має перетворити маркетплейси на інструмент подвійного оподаткування тих, хто вже легалізований.
Водночас для ФОПів залишаються нюанси. Якщо фізична особа-підприємець здійснює через платформу діяльність, яка не відповідає її зареєстрованим видам діяльності, така операція може розглядатися інакше. У доопрацьованій редакції намагалися розвести підприємницьку діяльність ФОПа і доходи фізичної особи, щоб зменшити хаос в адмініструванні.
Цей блок особливо важливий для малого бізнесу. Українські маркетплейси давно стали каналом продажів для ФОПів — від виробників одягу й косметики до продавців техніки, аксесуарів, товарів для дому, рукоділля та послуг. Для них передбачуваність правил є не менш важливою, ніж сама ставка податку.
Чому закон важливий для МВФ та ЄС
Законопроєкт №15111-д — це не лише внутрішня податкова ініціатива. Його ухвалення пов’язане з міжнародними фінансовими зобов’язаннями України.
Україна рухається до імплементації підходів, близьких до європейської системи обміну податковою інформацією про доходи з цифрових платформ. Ідеться про логіку DAC7 — європейської директиви, яка зобов’язує платформи збирати й передавати податковим органам інформацію про доходи продавців і виконавців.
Для ЄС і МВФ це питання не лише податків, а й інституційної спроможності. Партнери очікують, що Україна поступово наближатиме своє законодавство до європейських стандартів, розширюватиме податкову базу, зменшуватиме тіньову економіку і створюватиме прозоріші правила для бізнесу.
Для України це також питання бюджетної стійкості. В умовах війни та великої залежності від зовнішнього фінансування будь-яке джерело внутрішніх надходжень має значення. Але політично влада намагається подати цей закон не як підвищення податків, а як легалізацію тих доходів, які вже існують, але не завжди декларуються.
Що саме змінили після критики
Законопроєкт пройшов складну політичну й публічну дискусію. Початкові версії викликали спротив у частини бізнесу, платформ, опозиції та користувачів. Найбільше критики було навколо ризику надмірного контролю, ускладнення роботи для продавців і можливого удару по дрібних побутових продажах.
Після доопрацювання з тексту прибрали кілька найконфліктніших положень.
По-перше, відмовилися від обов’язкових спеціальних рахунків для продавців. Це була одна з норм, яку бізнес сприймав як зайве ускладнення. Спецрахунки могли створити додаткові витрати, технічні проблеми та бар’єри для користувачів.
По-друге, вилучили положення, які створювали ризики надмірного розкриття банківської таємниці. Це було важливо з погляду довіри: користувачі цифрових платформ не повинні відчувати, що будь-яка операція автоматично відкриває державі доступ до всієї їхньої банківської інформації.
По-третє, прибрали ризик автоматичного визнання відносин між платформою та продавцем трудовими. Для платформ це було принципове питання. Якщо кожного виконавця або продавця можна було б трактувати як працівника платформи, це радикально змінило б модель роботи сервісів таксі, доставки, маркетплейсів і платформ послуг.
По-четверте, спростили правила для іноземних операторів. Для них передбачили звітність через спеціальне портальне рішення та можливість сплати податків в іноземній валюті. Це має допомогти залучити до системи міжнародні платформи, а не виштовхнути їх із українського ринку через надмірну бюрократію.
Що остаточно ухвалила Рада: коротко
| Питання | Що ухвалили остаточно |
|---|---|
| Суть закону | Запроваджується система автоматичного обміну інформацією про доходи, які фізичні особи отримують через цифрові платформи. |
| Кого стосується | Продавців товарів, надавачів послуг, орендодавців нерухомості чи транспорту, які отримують дохід через онлайн-платформи. |
| Які платформи підпадають | Маркетплейси, сервіси таксі, доставки, оренди житла, продажу товарів і надання послуг: OLX, Prom, Rozetka, Kabanchik, Uber, Uklon, Bolt, Glovo, Airbnb та інші подібні сервіси. |
| Ставка податку | Для фізичних осіб запроваджується спеціальний режим: 5% ПДФО + 5% військового збору. Сумарне навантаження — 10%. |
| Хто утримує податок | Податковим агентом стає оператор цифрової платформи. Він має розраховувати, утримувати та перераховувати податок до бюджету. |
| Чи треба громадянам подавати декларації | Ні, звичайним користувачам не потрібно самостійно подавати декларацію лише через отримання доходу з платформи. Якщо є перевищення лімітів або порушення, податкове зобов’язання визначатиме ДПС. |
| Пільга для дрібних продажів | Доходи від продажу товарів через цифрові платформи до еквівалента 2000 євро на рік не оподатковуються. Це має захистити людей, які продають власні вживані речі нерегулярно. |
| Продаж особистих речей | Разові або нерегулярні продажі вживаних особистих речей не є головною ціллю закону. Основний фокус — на тих, хто системно заробляє через платформи. |
| Що з ФОПами | Якщо ФОП працює через платформу в межах свого зареєстрованого КВЕДу, він продовжує сплачувати податки за своїм режимом. Дублювання податку не має бути. |
| Спецрахунки | Із фінальної редакції прибрали вимогу обов’язково відкривати спеціальні рахунки для продавців. |
| Банківська таємниця | Із фінальної редакції прибрали норми, які створювали ризик надмірного розкриття банківської таємниці. |
| Трудові відносини | Прибрали ризик автоматичного визнання відносин між платформою і продавцем або виконавцем трудовими. |
| Нерезиденти-платформи | Для іноземних операторів передбачили спрощену звітність через спеціальне портальне рішення та можливість сплати податків в іноземній валюті. |
| Коли запрацює | Формально — не раніше 1 січня 2027 року. Повноцінний обмін даними та практичний запуск системи можуть запрацювати ближче до 2028 року. |
| Навіщо це ухвалили | Це частина зобов’язань України перед МВФ та ЄС, а також крок до гармонізації з європейськими правилами обміну податковою інформацією. |
| Головний ефект | Держава хоче вивести з тіні регулярні доходи з цифрових платформ, не зачіпаючи дрібні побутові продажі особистих речей. |
Коли закон реально запрацює
Формально нові правила мають стартувати не раніше 2027 року. Водночас повноцінний запуск може зміститися ближче до 2028-го, оскільки система потребує технічної та міжнародної підготовки.
Платформи мають стати на облік, налаштувати збір даних, створити механізми ідентифікації користувачів, адаптувати свої внутрішні системи, а держава — забезпечити інфраструктуру для прийому, обробки та обміну інформацією.
Окреме питання — міжнародний автоматичний обмін. Для його запуску потрібні не лише зміни в українському законодавстві, а й приєднання до відповідних міжнародних механізмів та укладення необхідних домовленостей.
Тому ухвалення закону — це не моментальне стягнення податків із кожного користувача маркетплейсу. Це старт переходу до нової системи, яка розгортатиметься поступово.
Хто відчує зміни найбільше
Найменше зміни мають зачепити звичайних громадян, які продають власні речі нерегулярно й у межах встановленого порогу.
ФОПи, які вже працюють легально, також не повинні стати головними постраждалими, якщо їхня діяльність відповідає зареєстрованим видам бізнесу і вони сплачують податки у звичайному порядку.
Найбільше закон зачепить тих, хто фактично веде підприємницьку діяльність через платформи, але не оформлює її юридично. Це можуть бути регулярні продавці товарів, виконавці послуг, орендодавці, водії, кур’єри, посередники або люди, які мають стабільний дохід через цифрові сервіси, але не декларують його.
Для них нова система означатиме кінець звичної «сірої зони». Платформа бачитиме обсяг доходів, держава отримуватиме інформацію, а податкові зобов’язання виникатимуть автоматично або на основі даних, переданих платформою.
Чи можуть зрости ціни
Ймовірність зростання цін є, але вона не буде однаковою для всіх сегментів.
Якщо продавець або виконавець раніше не платив податки, а тепер буде змушений це робити, він може спробувати перекласти частину податкового навантаження на покупця. Це означає, що деякі товари або послуги на платформах можуть подорожчати.
Найбільший ризик — у секторах, де конкуренція висока, маржа невелика, а значна частина учасників працювала неофіційно. Там навіть 5–10% додаткового навантаження можуть вплинути на кінцеву ціну.
Водночас не варто очікувати автоматичного подорожчання всього. Продаж особистих уживаних речей у межах пільгового порогу не має оподатковуватися. ФОПи й бізнеси, які вже закладали податки у свої ціни, не отримують нового принципового навантаження. А частина платформ може бути зацікавлена в тому, щоб не допустити різкого відтоку користувачів.
Що це означає для платформ
Для цифрових платформ закон означає нову роль і нові витрати. Вони перестають бути лише технологічними посередниками між продавцем і покупцем або між виконавцем і клієнтом. Тепер вони стають ще й учасниками податкової інфраструктури.
Це передбачає ідентифікацію користувачів, збір даних, звітність, можливе утримання податку, комунікацію з ДПС і технічну адаптацію сервісів.
Для великих платформ це складне, але посильне завдання. Багато міжнародних сервісів уже працюють із подібними правилами в ЄС. Для менших українських платформ адміністративне навантаження може бути відчутнішим.
Саме тому важливо, щоб держава не перетворила нову систему на бюрократичну пастку. Якщо звітність буде надто складною, а відповідальність — непропорційною, частина малого платформного бізнесу може отримати додаткові бар’єри для розвитку.
Чому бізнес частково підтримав закон
На перший погляд може здатися дивним, що частина бізнес-асоціацій підтримала закон, який вводить нові обов’язки. Але логіка тут зрозуміла.
Легальний бізнес давно конкурує з тими, хто працює без реєстрації та податків. Для компаній і ФОПів, які вже виконують податкові правила, детінізація ринку може бути вигідною. Вона зменшує нерівність між офіційними й неофіційними учасниками.
Крім того, після доопрацювання закон став менш загрозливим для платформ. Прибрали спецрахунки, пом’якшили адміністрування, уточнили правила для нерезидентів, зняли ризик автоматичної перекваліфікації відносин у трудові.
У результаті фінальна редакція виглядає для бізнесу прийнятнішою, ніж початкові версії. Вона не ідеальна, але дає більше передбачуваності.
Політичний вимір: чому закон було складно ухвалити
Законопроєкт став політично токсичним через просте пояснення: «держава хоче обкласти податком OLX». Для широкої аудиторії це звучало як податок на бідність або на людей, які продають власні речі, щоб отримати додаткові гроші.
Опозиційні політики використали саме цей аргумент, наголошуючи, що в умовах війни й падіння доходів не можна тиснути на громадян, які продають уживані речі. Платформи також попереджали про ризики: частина користувачів може перейти в соцмережі, месенджери або неформальні канали продажів, де більше шахрайства й менше захисту.
Прихильники закону відповідали, що йдеться не про випадкові побутові продажі, а про регулярний бізнес, який роками не платив податки. Саме тому ключовим компромісом стали пільгові пороги й вилучення найжорсткіших норм.
У підсумку закон ухвалили лише після суттєвого доопрацювання. Це показує, наскільки чутливою є будь-яка спроба держави зайти у сферу повсякденних цифрових сервісів.
Ризики, які залишаються
Попри пом’якшення документа, кілька ризиків залишаються.
Перший — ризик складного адміністрування. Якщо платформи не зможуть зручно пояснити користувачам нові правила, виникне плутанина: хто платить, коли платить, за що саме і як уникнути помилкових нарахувань.
Другий — ризик надмірного контролю. Навіть якщо закон формально захищає разові продажі особистих речей, користувачі можуть боятися, що будь-яка активність на платформі автоматично приверне увагу податкової.
Третій — ризик переходу частини операцій у ще більш неформальний сегмент. Якщо люди вирішать, що працювати через офіційні платформи стало складно або невигідно, вони можуть перейти в Telegram-чати, соцмережі чи готівкові домовленості. Це зменшить прозорість і може підвищити ризики шахрайства.
Четвертий — ризик різного трактування правил. Наприклад, коли людина продає багато речей після переїзду або розпродає майно родини, це може виглядати як регулярна діяльність, хоча фактично не є бізнесом. Саме такі ситуації потребуватимуть чітких роз’яснень.
Що має зробити держава, щоб закон не став репутаційною проблемою
Ключовим буде не лише сам закон, а й комунікація.
Держава має дуже чітко пояснити громадянам кілька речей: разовий продаж особистих речей — це не те саме, що регулярна комерційна діяльність; ФОПи не повинні платити податок двічі; платформи мають адмініструвати процес так, щоб користувач не потонув у деклараціях; податкова не повинна перетворити нові дані на інструмент масового тиску.
Також потрібні зрозумілі приклади. Наприклад: що буде, якщо людина продала старий ноутбук; що буде, якщо вона щомісяця продає десятки нових товарів; що буде, якщо водій працює через сервіс таксі; що буде, якщо власник квартири здає житло через платформу; що буде, якщо ФОП продає товари через маркетплейс.
Без таких роз’яснень закон ризикує залишитися в суспільній уяві саме «податком на OLX» — тобто символом чергового тиску на громадян. З роз’ясненнями він може бути сприйнятий як спроба навести лад у великому сегменті цифрової економіки.
Що означає закон для цифрової економіки України
У стратегічному сенсі закон означає дорослішання українського платформного ринку. Держава визнає, що значна частина економічної активності давно перейшла в онлайн, і намагається адаптувати податкові правила до цієї реальності.
Це не унікальний український процес. Європейські країни також пройшли шлях від майже повної свободи платформ до обов’язкового обміну інформацією, ідентифікації продавців та контролю за доходами. Україна фактично вбудовується в цю модель.
Питання лише в тому, чи зможе вона зробити це без надмірного тиску на користувачів і без руйнування довіри до платформ. Бо цифрова економіка тримається не лише на законах, а й на зручності, швидкості та відчутті безпеки.
Якщо правила будуть простими, податкове навантаження — помірним, а адміністрування — автоматизованим, закон може справді допомогти детінізувати частину ринку. Якщо ж система виявиться складною, непрозорою або каральною, користувачі шукатимуть способи обійти її не через ухилення як таке, а через недовіру.
Закон про оподаткування цифрових платформ — це не просто «податок на OLX». Це спроба держави побачити і впорядкувати величезний сегмент економіки, який роками розвивався швидше, ніж податкові правила.
Його головна ціль — не людина, яка раз на рік продає старий телефон чи дитячий візок, а ті, хто системно заробляє через платформи, але не оформлює свою діяльність і не сплачує податки. Саме тому фінальна редакція містить запобіжники для дрібних побутових продажів і пом’якшені правила адміністрування.
Для держави це шанс збільшити бюджетні надходження і виконати міжнародні зобов’язання. Для платформ — нова роль і нова відповідальність. Для бізнесу — можливість вирівняти правила конкуренції. Для громадян — нова реальність, у якій онлайн-доходи поступово перестають бути приватною «сірою зоною».
Але успіх реформи залежатиме не від самої назви закону і не від кількості голосів у парламенті. Він залежатиме від того, чи зможуть держава і платформи зробити нову систему зрозумілою, технічно зручною і справедливою. Бо в цифровій економіці податкова прозорість працює лише тоді, коли вона не перетворюється на цифровий хаос.
Закон про цифрові платформи — це спроба легалізувати регулярні доходи з онлайн-продажів, сервісів таксі, доставки, оренди та послуг. Разові продажі особистих речей мають залишитися поза основним податковим ударом, але для тих, хто фактично веде бізнес через платформи без реєстрації й податків, правила зміняться суттєво.
