США та Іран наблизилися до першої великої рамкової домовленості від початку нової війни на Близькому Сході. За даними іранського агентства Mehr, сторони обговорюють 14-пунктний меморандум про взаєморозуміння, який має стати першим кроком до остаточної мирної угоди. Документ передбачає припинення бойових дій, зняття морської блокади Ірану, відкриття Ормузької протоки, призупинення нафтових санкцій, розмороження частини іранських активів, запуск 60-денних переговорів щодо ядерної програми та створення механізму контролю за виконанням домовленостей.
13 червня інтригу посилив прем’єр-міністр Пакистану Шехбаз Шаріф. Він заявив, що США та Іран погодили фінальний текст мирної угоди, а її електронне підписання може відбутися протягом доби. Пакистан, за його словами, також готується підписати документ в електронному форматі, а вже наступного тижня мають розпочатися технічні переговори.
Однак це ще не означає, що мир гарантований. Іранські представники обережніше коментують строки, а сам текст меморандуму потребує погодження відповідними інституціями в Тегерані. Крім того, найскладніші питання — ядерна програма, збагачений уран, санкції, регіональні проксі, ракетна програма, позиція Ізраїлю та контроль над Ормузькою протокою — або відкладені на наступний етап, або винесені за межі переговорів.
Тому нинішня домовленість — це не остаточний мир, а спроба створити дипломатичний коридор між війною та великою угодою.
Від загрози удару до розмови про мир
Ще кілька днів тому ситуація виглядала майже протилежно. Президент США Дональд Трамп заявляв про можливий «дуже сильний» удар по Ірану та погрожував, що США можуть взяти під контроль острів Харг та інші об’єкти нафтової інфраструктури. Це звучало як сигнал до нового витка ескалації.
Харг має для Ірану стратегічне значення: це один із ключових вузлів нафтового експорту. Удар по такій інфраструктурі або спроба встановити над нею контроль означали б не просто військову операцію, а спробу вдарити по економічній основі іранської держави.
Пізніше Трамп скасував удар і заявив, що мирні переговори вийшли на найвищий рівень іранського керівництва. Це стало різким поворотом: за лічені години риторика змінилася від демонстрації сили до очікування угоди.
Саме після цього іранське медіа Mehr опублікувало деталі 14-пунктного проєкту меморандуму про взаєморозуміння між США та Іраном. А вже наступного дня Пакистан повідомив, що фінальний текст нібито погоджений, і підписання може відбутися найближчим часом.
Що це за документ
Меморандум про взаєморозуміння — це не остаточний мирний договір. Це рамковий документ, який має зафіксувати базові політичні принципи та відкрити шлях до фінальних переговорів.
Його логіка така:
- Спершу сторони зупиняють бойові дії.
- США знімають морську блокаду та призупиняють частину санкцій.
- Іран погоджується на відновлення проходу через Ормузьку протоку.
- Частину заморожених іранських коштів розморожують.
- Починаються 60-денні переговори щодо фінальної угоди.
- Остаточний документ має врегулювати ядерну програму, санкції, долю збагачених матеріалів і програму економічної реконструкції Ірану.
- Фінальна угода має бути затверджена резолюцією Ради Безпеки ООН.
Тобто меморандум не розв’язує всі проблеми. Він лише створює рамку, в якій сторони мають спробувати це зробити.
14 пунктів меморандуму: що саме пропонується
1. Негайне та постійне припинення війни
Перший пункт передбачає повне припинення бойових дій на всіх фронтах, включно з Ліваном. Це важливо, бо конфлікт США та Ірану давно вийшов за межі прямого двостороннього протистояння. Він зачепив Ізраїль, Ліван, арабські країни Перської затоки, Ормузьку протоку та судноплавство.
Згадка про Ліван означає, що Іран хоче включити в рамку домовленостей не лише власну територію чи прямі удари між США та Іраном, а й ширший регіональний контур, зокрема конфлікт навколо «Хезболли».
2. Невтручання США у внутрішні справи Ірану
Другий пункт передбачає, що США зобов’язуються не втручатися у внутрішні справи Ірану та поважати суверенітет Ісламської Республіки.
Для Тегерана це один із ключових політичних пунктів. Іран давно сприймає американський тиск не лише як санкційну чи військову політику, а як загрозу зміні режиму. Тому формула про невтручання є для нього гарантією, що угода не стане прикриттям для нового етапу тиску.
3. Зняття морської блокади протягом 30 днів
США мають повністю зняти морську блокаду протягом 30 днів. Це одна з найконкретніших поступок Вашингтона.
Морська блокада стала відповіддю на дії Ірану в Ормузькій протоці та загрозу для судноплавства. Її зняття дозволило б Ірану відновити частину економічної активності, а також зменшило б ризик прямого зіткнення між американськими та іранськими силами на морі.
4. Виведення американських сил із територій навколо Ірану
Проєкт передбачає зобов’язання США вивести війська з регіонів навколо Ірану. Це один із найбільш політично чутливих пунктів.
Для Ірану американські бази в регіоні — це постійна військова загроза. Для США вони є елементом стримування Ірану, захисту союзників і контролю над критичними маршрутами в Перській затоці.
Тому цей пункт може стати одним із найскладніших у реалізації: Вашингтон навряд чи легко погодиться на швидке скорочення присутності без гарантій безпеки для партнерів у регіоні.
5. Відкриття Ормузької протоки протягом 30 днів
Ормузька протока — центральний елемент цієї угоди. Через неї проходить значна частина світового експорту нафти й газу. Її блокування одразу впливає на ціни на енергоносії, страхування суден, логістику та глобальну інфляцію.
За проєктом, рух через протоку має бути відновлений протягом 30 днів за домовленістю з Іраном. Це формулювання важливе: Тегеран не просто відкриває протоку, а претендує на участь у визначенні умов її роботи.
Для США це головний практичний виграш. Для Ірану — спосіб показати, що без урахування його інтересів світова енергетична безпека залишається вразливою.
6. Призупинення нафтових санкцій
США мають призупинити санкції на продаж іранської нафти, нафтохімічної продукції та її похідних. Крім того, Іран повинен отримати доступ до своїх фінансових ресурсів.
Цей пункт є економічним серцем меморандуму. Без нього Тегеран навряд чи погодився б на подальші переговори. Іран хоче отримати не просто обіцянки майбутнього скасування санкцій, а негайний економічний ефект.
Для США це ризикований крок. Якщо санкції послаблять до того, як Іран зробить незворотні ядерні поступки, Вашингтон може зіткнутися з критикою, що віддав головний важіль тиску занадто рано.
7. План реконструкції Ірану на щонайменше $300 млрд
Один із найамбітніших пунктів — вимога, щоб США та їхні союзники представили план реконструкції Ірану вартістю щонайменше $300 млрд.
Це не просто економічна допомога. Це фактично спроба включити Іран у післявоєнну архітектуру відновлення, де Захід або його союзники мають профінансувати частину наслідків руйнувань.
Політично цей пункт може бути дуже складним для США. Пояснити американському виборцю, чому Вашингтон має брати участь у реконструкції Ірану після війни, буде непросто. Але для Тегерана це спосіб перетворити угоду з режиму «зняття покарання» на режим «компенсації та відновлення».
8. 60 днів переговорів щодо фінальної угоди
Сторони мають отримати 60 днів для переговорів про остаточний документ. Він повинен охоплювати ядерні питання, повне скасування первинних і вторинних санкцій США, а також відповідні рішення Ради Безпеки ООН і Ради керуючих МАГАТЕ.
Це означає, що меморандум запускає дипломатичний таймер. Протягом двох місяців США та Іран мають перейти від загальних політичних принципів до технічних, юридичних і контрольних механізмів.
Саме на цьому етапі можуть виникнути найгостріші суперечки: що робити зі збагаченим ураном, як перевіряти виконання, які санкції скасовувати першими, хто буде гарантом угоди і що станеться у разі порушення.
9. Іран підтверджує, що не створюватиме ядерної зброї
Іран має підтвердити зобов’язання за Договором про нерозповсюдження ядерної зброї не створювати ядерної зброї.
Це політично важливо, але недостатньо саме по собі. Іран і раніше заявляв, що не прагне ядерної зброї. Головне питання — не декларація, а практичні гарантії: рівень збагачення, обсяг запасів, інспекції МАГАТЕ, доступ до об’єктів і механізм швидкого реагування на порушення.
10. США не нарощують сили та не вводять нові санкції під час переговорів
Під час 60-денного переговорного періоду США зобов’язуються не збільшувати військову присутність у регіоні та не запроваджувати нові санкції.
Цей пункт потрібен Ірану, щоб переговори не відбувалися під зростаючим військовим тиском. Для Тегерана це гарантія, що Вашингтон не використає переговорний процес як паузу для підготовки нового удару або санкційного пакета.
Для США це обмеження власної гнучкості. Якщо Іран або пов’язані з ним сили порушать перемир’я, Вашингтону буде складніше реагувати, не зруйнувавши переговорну рамку.
11. Розмороження $24 млрд іранських коштів
Проєкт передбачає розмороження $24 млрд заблокованих іранських коштів протягом 60-денного періоду. Половина цієї суми має бути передана Ірану ще до початку фінальних переговорів.
Це один із найчутливіших пунктів. Для Ірану попереднє розмороження коштів — доказ серйозності намірів США. Для Вашингтона — потенційна проблема, бо критики можуть заявити, що Тегеран отримує гроші до того, як виконає ключові безпекові умови.
Саме навколо цього пункту може виникнути найбільше торгу: чи будуть гроші передані напряму, через спеціальний механізм, траншами, під гуманітарні цілі або під міжнародним контролем.
12. Механізм моніторингу
Меморандум передбачає створення механізму моніторингу виконання угоди.
Це необхідний, але поки що нечіткий пункт. Невідомо, хто саме контролюватиме виконання: ООН, МАГАТЕ, посередники, окрема міжнародна група чи спільна комісія США та Ірану.
Без такого механізму угода ризикує залишитися політичною декларацією. З ним — вона може стати керованим процесом, у якому порушення фіксуються, а сторони мають процедуру для вирішення криз.
13. Фінальна угода через Раду Безпеки ООН
Остаточна угода має бути схвалена резолюцією Ради Безпеки ООН.
Це підвищує статус домовленості, але водночас ускладнює її реалізацію. Рада Безпеки — це не технічний орган. Там є постійні члени з правом вето, власними інтересами та геополітичними розрахунками.
Якщо фінальна угода справді дійде до Радбезу, це означатиме, що США та Іран хочуть надати їй міжнародно-правової ваги. Але це також відкриє новий етап дипломатичного торгу.
14. Переговори не почнуться без попередніх поступок
Останній пункт фактично підсумовує іранську логіку: фінальні переговори не розпочнуться, доки не буде розморожено половину заморожених коштів, призупинено нафтові санкції та знято морську блокаду.
Крім того, остаточна угода має стосуватися лише чотирьох тем:
- долі збагачених матеріалів;
- збагачення урану;
- скасування санкцій;
- програми економічної реконструкції Ірану.
Найважливіше: іранська ракетна програма та підтримка «груп опору» мають бути остаточно зняті з порядку денного.
Саме цей пункт може стати найбільш конфліктним для Ізраїлю та частини американського політичного істеблішменту.
Роль Пакистану: чому саме Ісламабад вийшов на перший план
Заява прем’єра Пакистану Шехбаза Шаріфа стала важливим елементом цієї історії. Вона показала, що Пакистан не просто спостерігає за переговорами, а є одним із посередників або принаймні каналів комунікації між сторонами.
Для Ісламабада це можливість посилити власну дипломатичну вагу. Пакистан має складне геополітичне положення: він межує з Іраном, має тісні зв’язки з мусульманським світом, водночас намагається підтримувати робочі відносини зі США та країнами Перської затоки.
Якщо угоду справді підпишуть за участі Пакистану, це буде великим дипломатичним успіхом для Шаріфа. Ісламабад зможе подати себе як країну, яка допомогла зупинити одну з найнебезпечніших криз у світі.
Але є й ризик. Якщо підписання зірветься або Іран спростує пакистанський оптимізм, це може вдарити по репутації Пакистану як посередника. Саме тому заява Шаріфа виглядає сміливою: він фактично публічно зафіксував очікування, що угода вже майже готова.
Чому Іран обережний
Попри заяви Пакистану, Тегеран не поспішає остаточно підтверджувати строки підписання. І це логічно.
Іран хоче зберегти простір для торгу. Якщо він передчасно оголосить угоду завершеною, йому буде важче вимагати додаткових гарантій щодо санкцій, коштів, блокади та Ормузької протоки.
Крім того, текст меморандуму має пройти внутрішнє погодження. Для Ірану це не лише дипломатичне питання. Угода зачіпає баланс між урядом, військовими, силовими структурами, дипломатами та релігійно-політичним керівництвом.
Іран також намагається подати домовленість як власну перемогу. У Тегерані важливо показати, що країна не поступилася під тиском, а домоглася зняття блокади, повернення коштів, відновлення нафтового експорту та визнання своїх червоних ліній.
Що отримує Іран
Якщо умови меморандуму будуть реалізовані, Іран отримує одразу кілька стратегічних виграшів.
Економічне полегшення
Призупинення нафтових санкцій дозволить Ірану активніше продавати нафту та нафтохімію. Розмороження коштів дасть доступ до фінансових ресурсів. А потенційна програма реконструкції на $300 млрд може стати основою післявоєнного відновлення.
Зняття блокади
Морська блокада обмежувала іранські можливості та створювала постійний ризик прямого зіткнення зі США. Її скасування — важлива політична і військова перемога для Тегерана.
Збереження ракетної програми поза переговорами
Якщо пункт про виключення ракетної програми справді залишиться у фінальному тексті, це буде одним із найбільших досягнень Ірану. Ракетна програма є для Тегерана ключовим елементом стримування.
Збереження регіональних важелів
Підтримка «груп опору» — ще одна червона лінія Ірану. Тегеран не хоче, щоб його вплив у Лівані, Ємені, Іраку чи Сирії став предметом американсько-іранської угоди.
Політична легітимація
Якщо фінальна угода буде затверджена Радою Безпеки ООН, Іран зможе подати її як міжнародне визнання своїх прав і ролі в регіоні.
Що отримують США
Для США головний виграш — не в тому, що Іран одразу відмовляється від усіх спірних програм. Головний виграш — у зниженні ризику великої війни та відкритті Ормузької протоки.
Відновлення судноплавства
Відкриття Ормузької протоки може стабілізувати нафтовий ринок і знизити тиск на світові ціни. Для адміністрації США це важливо не лише геополітично, а й внутрішньополітично: високі ціни на пальне завжди б’ють по рейтингах.
60 днів дипломатичного часу
Меморандум дає Вашингтону два місяці для переговорів щодо ядерної програми. Це краще, ніж неконтрольована ескалація, в якій кожен новий удар може спровокувати ширшу війну.
Формальне підтвердження Ірану щодо ядерної зброї
Пункт про те, що Іран не створюватиме ядерної зброї, дає США політичну основу для подальших переговорів. Але цього недостатньо без механізмів контролю.
Збереження ролі США як головного арбітра
Навіть якщо угода виглядає вигідною для Ірану, США залишаються головним зовнішнім гравцем, без якого неможливе зняття санкцій, розблокування активів і міжнародне затвердження фінальної угоди.
Ормузька протока: чому навколо неї все крутиться
Ормузька протока — це вузький морський коридор між Іраном та Оманом, який з’єднує Перську затоку з Індійським океаном. Через неї проходить значна частина світових енергетичних потоків.
Коли протока блокується або стає небезпечною для судноплавства, це одразу впливає на:
- ціни на нафту;
- страхування танкерів;
- маршрути постачання;
- доходи країн Перської затоки;
- глобальну інфляцію;
- політичний тиск на уряди країн-імпортерів енергоносіїв.
Для Ірану Ормуз — головний важіль. Тегеран не може конкурувати зі США у глобальній військовій силі, але може створити ризик для критичного енергетичного маршруту.
Для США відкриття протоки — ключова умова будь-якої домовленості. Без цього меморандум не матиме практичного сенсу.
Ядерна програма: головна проблема просто відкладена
У меморандумі є пункт про те, що Іран підтверджує зобов’язання не створювати ядерної зброї. Але справжня складність полягає не в декларації, а в деталях.
На фінальних переговорах доведеться вирішити:
- який рівень збагачення урану буде дозволений;
- що станеться з уже збагаченими матеріалами;
- чи будуть вони вивезені, розбавлені або поставлені під міжнародний контроль;
- який доступ отримають інспектори МАГАТЕ;
- що буде вважатися порушенням;
- які санкції автоматично повернуться у разі порушення;
- хто буде гарантом домовленості.
Це найскладніша частина майбутньої угоди. Якщо сторони не домовляться щодо ядерного питання за 60 днів, меморандум може перетворитися на тимчасову паузу, після якої конфлікт відновиться.
Найнебезпечніший пункт: ракети та «групи опору» поза переговорами
Окремо в проєкті зазначено, що іранська ракетна програма та підтримка «груп опору» знімаються з порядку денного.
Для Ірану це принципово. Ракети та союзні угруповання в регіоні — основа його стратегії стримування. Тегеран вважає, що без них він буде вразливим перед США, Ізраїлем та регіональними противниками.
Для Ізраїлю це потенційно неприйнятно. Ізраїль сприймає іранську ракетну програму та підтримку «Хезболли» як пряму загрозу. Якщо угода не обмежуватиме ці напрями, ізраїльське керівництво може вважати її недостатньою або небезпечною.
Саме тут може виникнути головний конфлікт між американською логікою деескалації та ізраїльською логікою безпеки.
Ізраїльський фактор
Ізраїль не є стороною меморандуму, але без його позиції угода не може бути повністю стабільною. Якщо Ізраїль вважатиме, що домовленість залишає Ірану занадто багато простору для відновлення сил, він може продовжити військові операції самостійно.
Особливо чутливими для Ізраїлю є три теми:
- Іранське збагачення урану.
- Ракетна програма Ірану.
- Підтримка «Хезболли» та інших союзних Тегерану сил.
Якщо ці теми не будуть включені до фінальної угоди, Ізраїль може не вважати її достатньою гарантією безпеки.
Чому угода виглядає вигідною для Тегерана
За структурою меморандуму Іран отримує значну частину того, чого вимагав:
- зняття морської блокади;
- відкриття доступу до фінансових ресурсів;
- призупинення нафтових санкцій;
- розмороження $24 млрд;
- гарантії невтручання;
- виключення ракетної програми з переговорів;
- виключення підтримки «груп опору» з порядку денного;
- перспективу великої програми реконструкції.
Натомість головні зобов’язання Ірану щодо ядерної програми переносяться на майбутні переговори. Це створює враження, що Тегеран отримує значну частину попередніх поступок ще до остаточної угоди.
Але для США це може бути свідомим компромісом. Вашингтон, імовірно, прагне перш за все відкрити Ормузьку протоку, стабілізувати ринок енергоносіїв і не допустити великої регіональної війни.
Чому угода все одно вигідна США
Попри критику, Вашингтон також має раціональні причини погоджуватися на такий формат.
По-перше, військова ескалація з Іраном може бути дорогою, непередбачуваною і політично токсичною.
По-друге, США не хочуть тривалої кризи в Ормузькій протоці, бо це б’є по світовій економіці.
По-третє, дипломатична рамка дозволяє США повернути ядерне питання під контроль переговорів, а не залишати його у форматі взаємних ударів і погроз.
По-четверте, угода може послабити тиск на американських союзників у Перській затоці, які зацікавлені в стабільності енергетичних маршрутів.
Головні ризики
Ризик 1. Угода зірветься до підписання
Попри заяви Пакистану, документ ще може не бути підписаний. Іран може вимагати додаткових гарантій. США можуть змінити позицію під тиском союзників або внутрішньої критики. Ізраїль може виступити проти.
Ризик 2. Підписання відбудеться, але виконання забуксує
Навіть якщо меморандум підпишуть, найскладніше почнеться після цього. Потрібно буде одночасно знімати блокаду, відкривати Ормуз, розморожувати кошти, призупиняти санкції та контролювати припинення вогню.
Будь-який збій може зруйнувати довіру.
Ризик 3. Сторони по-різному трактуватимуть документ
Іран може вважати, що США зобов’язані першими виконати економічні умови. США можуть наполягати, що санкційні поступки залежать від іранського виконання. Така різниця в трактуванні може швидко створити кризу.
Ризик 4. Регіональні союзники не вкладуться в рамку
Навіть якщо США та Іран домовляться, це не гарантує автоматичного припинення дій усіх пов’язаних сил у регіоні. Ліван, Ємен, Ірак, Сирія та Ізраїль мають власну логіку конфлікту.
Ризик 5. Ядерні переговори проваляться
60 днів — дуже короткий термін для складної ядерної угоди. Якщо сторони не домовляться про долю збагачених матеріалів, інспекції та санкції, меморандум може залишитися лише тимчасовою паузою.
Три сценарії розвитку
Сценарій перший: контрольована деескалація
США та Іран підписують меморандум. Ормузька протока поступово відкривається. Морську блокаду знімають. Іран отримує частину коштів. Нафтові санкції призупиняють. Починаються технічні переговори.
Це найкращий сценарій. Він не гарантує остаточного миру, але знижує ризик великої війни та дає сторонам час.
Сценарій другий: угода на папері, криза на практиці
Документ підписують, але кожен пункт починає буксувати. США зволікають із санкціями, Іран — із повним відкриттям Ормузу, Ізраїль — із припиненням операцій, а технічні переговори загрузнуть у деталях.
Цей сценарій найімовірніший для складних дипломатичних процесів: формальний прорив є, але практична реалізація залишається нестабільною.
Сценарій третій: зрив і нова ескалація
Підписання не відбувається або меморандум руйнується одразу після старту. Сторони звинувачують одна одну. США повертаються до військового тиску. Іран знову використовує Ормузьку протоку як важіль. Ізраїль посилює власні дії.
Це найнебезпечніший сценарій, бо після зірваної угоди рівень недовіри буде ще вищим.
Чому це важливо для світу
Ця угода важлива не лише для США та Ірану.
Для Європи вона означає шанс на стабілізацію енергетичних ринків і зниження ризику нової хвилі інфляції.
Для країн Перської затоки — зменшення ризику ударів по інфраструктурі та судноплавству.
Для Ізраїлю — складну дилему між підтримкою американської дипломатії та страхом, що Іран збереже критичні військові можливості.
Для Китаю та Індії — можливе відновлення більш стабільних постачань енергоносіїв.
Для України — це також має значення. Будь-яка велика криза на Близькому Сході відволікає увагу США, Європи та світових медіа від російської війни проти України. Якщо близькосхідна ескалація піде на спад, це може повернути більше дипломатичного й політичного ресурсу до українського питання. Якщо ж угода зірветься, Вашингтон і союзники можуть знову опинитися в ситуації, де доведеться одночасно реагувати на кілька великих криз.
Проєкт меморандуму між США та Іраном — це найсерйозніша спроба зупинити нову близькосхідну війну з моменту її початку. Він не є остаточним миром, але створює рамку для деескалації: припинення бойових дій, відкриття Ормузької протоки, зняття морської блокади, призупинення нафтових санкцій, розмороження частини іранських коштів і запуск переговорів щодо ядерної програми.
Заява прем’єра Пакистану про можливе підписання протягом доби показує, що переговори справді вийшли на фінальну стадію. Але обережність Ірану свідчить, що головний торг ще триває.
Найбільша сила меморандуму — у тому, що він може зупинити ескалацію зараз. Найбільша слабкість — у тому, що він відкладає найважчі питання на потім.
Тому нинішній момент можна описати так: США та Іран справді ближчі до угоди, ніж будь-коли за останні місяці. Але між «близькі до підписання» і «мають стабільний мир» — ще велика дистанція.
Якщо сторони використають меморандум як міст до реальної ядерної та безпекової угоди, Близький Схід може отримати шанс на деескалацію. Якщо ж документ стане лише паузою для перегрупування, регіон отримає не мир, а коротку передишку перед новою кризою.
За матеріалами babel.ua
