США та Іран підписали остаточно узгоджений меморандум про взаєморозуміння, який має стати першим кроком до мирної угоди. Документ запускає 60-денний переговорний період, передбачає припинення бойових дій, зняття морської блокади, відновлення судноплавства через Ормузьку протоку, поетапне скасування санкцій, дозвіл на експорт іранської нафти, розблокування активів і створення економічного фонду для Ірану щонайменше на $300 млрд. Але це ще не мир — радше дипломатична пауза, яку можуть зірвати одразу кілька факторів.
Після кількох тижнів інтенсивних переговорів США та Іран зробили перший формальний крок до припинення війни. Президент США Дональд Трамп і президент Ірану Масуд Пезешкіан підписали остаточно узгоджену версію меморандуму про взаєморозуміння — документа, який має відкрити шлях до повноцінної мирної угоди.
Підписання відбулося раніше, ніж очікувалося. Спочатку офіційну церемонію планували провести у п’ятницю, 19 червня, у Швейцарії за участі віцепрезидента США Джей Ді Венса. Однак сторони вирішили не чекати: електронну версію меморандуму вони підписали ще 15 червня, а згодом документ був формально завершений у паперовій версії.
Трамп поставив підпис у французькому Версалі, де перебував після саміту G7 і вечері з президентом Франції Емманюелем Макроном. Пезешкіан опублікував фото підписаного документа у своєму кабінеті. Речник МЗС Ірану Есмаїл Багаї заявив, що меморандум тепер “офіційно завершено”, оскільки його підписали обидві сторони.
Пакистанський прем’єр Шехбаз Шаріф, який був одним із посередників у переговорах, повідомив, що документ набуває чинності негайно. Це означає, що Іран має почати розблокування Ормузької протоки, а США — зняття морської блокади іранських портів.
Проте ключове застереження залишається незмінним: меморандум про взаєморозуміння — це не повноцінний мирний договір. Він не завершує конфлікт остаточно, а лише створює рамку для переговорів. Попереду — максимум 60 днів, протягом яких Вашингтон і Тегеран мають домовитися про фінальну угоду. Цей термін можна продовжити, але тільки за взаємною згодою.
Саме тому підписаний документ варто розглядати не як завершення війни, а як початок найскладнішої частини дипломатичного процесу.
Що саме підписали США та Іран
Меморандум складається з 14 пунктів. Його головна логіка — взаємний обмін деескалації на політичні, економічні та безпекові зобов’язання.
США та Іран оголошують про негайне і остаточне припинення бойових дій на всіх фронтах, зокрема в Лівані. Сторони зобов’язуються не атакувати одна одну, не погрожувати силою, поважати суверенітет і територіальну цілісність одна одної та не втручатися у внутрішні справи.
Далі документ запускає переговори про остаточну угоду. На це відводиться 60 днів. У цей період сторони мають узгодити всі ключові питання: від ядерної програми Ірану до санкцій, активів, судноплавства й майбутнього механізму контролю за виконанням домовленостей.
Окремий блок стосується морської безпеки. США зобов’язуються почати знімати морську блокаду Ірану одразу після підписання меморандуму і повністю припинити її протягом 30 днів. Іран, зі свого боку, має забезпечити відновлення руху торговельних суден із Перської затоки до Оманського моря і назад. Для цього Тегеран повинен усунути технічні перешкоди та провести розмінування.
Економічна частина документа є однією з наймасштабніших. США разом із регіональними партнерами мають розробити план реконструкції та економічного розвитку Ірану на суму щонайменше $300 млрд. Також Вашингтон зобов’язується поетапно скасувати всі санкції проти Тегерана — як односторонні американські, так і пов’язані з міжнародними рішеннями.
До моменту повного скасування санкцій США мають видавати дозволи на експорт іранської сирої нафти, нафтохімічної продукції та пов’язані з цим послуги — банківські, страхові, транспортні та інші. Крім того, меморандум передбачає розблокування заморожених або обмежених іранських коштів та активів.
Ядерний блок документа виглядає одночасно важливим і неповним. Іран повторює, що ніколи не вироблятиме ядерну зброю. Але долю запасів збагаченого урану, майбутній режим інспекцій, технічні обмеження та всі інші питання, пов’язані з ядерною програмою, сторони мають погодити вже в остаточній угоді.
До цього моменту США та Іран домовилися зберігати статус-кво: Іран не розширює свою ядерну програму, а США не запроваджують нових санкцій і не посилюють військову присутність у регіоні.
Фінальна угода, якщо її вдасться погодити, має бути затверджена обов’язковою резолюцією Ради Безпеки ООН.
Чому це не мир, а лише рамка для миру
Меморандум про взаєморозуміння — це політична декларація намірів. Він фіксує, що сторони готові припинити ескалацію і вести переговори. Але він не дорівнює мирному договору.
У цьому головна сила й головна слабкість документа.
Його сила — у тому, що він дозволяє швидко зупинити бойові дії, запустити перші практичні кроки й створити переговорне вікно. Для конфлікту, який уже зачепив не лише США й Іран, а й Ліван, Ізраїль, Перську затоку, судноплавство, нафтові ринки та ядерну безпеку, навіть тимчасова деескалація має велике значення.
Але слабкість меморандуму — в тому, що найскладніші питання фактично відкладені на потім. Документ не дає остаточної відповіді, що буде з іранським збагаченим ураном. Не визначає повністю майбутній режим інспекцій. Не розв’язує питання ізраїльської присутності в Лівані. Не пояснює детально, як саме працюватиме фонд на $300 млрд. Не гарантує, що судноплавство через Ормузьку протоку швидко повернеться до довоєнного рівня.
Інакше кажучи, меморандум ставить війну на паузу. Але мир ще треба створити.
Що отримує Іран
Для Ірану підписання меморандуму — це можливість вийти з гострої фази війни без формального визнання поразки.
Тегеран отримує одразу кілька важливих переваг.
По-перше, США починають знімати морську блокаду. Це відкриває шлях до відновлення торгівлі, логістики й політичного впливу Ірану в регіоні.
По-друге, Іран отримує перспективу повернення на енергетичні ринки. Якщо Вашингтон справді видаватиме дозволи на експорт іранської нафти та нафтохімії, це може швидко дати Тегерану нові доходи.
По-третє, меморандум передбачає розблокування заморожених активів. Для іранської економіки, яка роками перебувала під санкційним тиском, це може стати суттєвим ресурсом.
По-четверте, у документі закладено створення економічного плану для реконструкції та розвитку Ірану щонайменше на $300 млрд. Навіть якщо механізм цього фонду ще не визначений остаточно, сама цифра створює сильний політичний стимул для Тегерана залишатися в процесі переговорів.
По-п’яте, ядерне питання не вирішується негайно. Іран підтверджує, що не створюватиме ядерну зброю, але не бере на себе в меморандумі всіх технічних обмежень, які можуть бути прописані у фінальній угоді.
Саме це може стати головним аргументом критиків: Тегеран отримує економічні й політичні вигоди вже зараз, тоді як найболючіші поступки щодо ядерної програми відкладаються на наступний етап.
Що отримують США
Для Вашингтона меморандум — це спроба зупинити війну без втрати важелів тиску.
США отримують припинення бойових дій, шанс стабілізувати ситуацію на Близькому Сході й відновити свободу судноплавства через Ормузьку протоку. Для світової економіки це критично: будь-яка тривала блокада цього маршруту б’є по нафті, газу, страхових тарифах, логістиці й цінах.
Крім того, США отримують політичну рамку для обмеження іранської ядерної програми. Тегеран знову підтверджує, що не вироблятиме ядерну зброю, а фінальна угода має визначити, що саме станеться із запасами збагаченого урану та ядерною інфраструктурою.
Для Дональда Трампа це також можливість представити угоду як дипломатичний результат: США зберігають силу, але дають дипломатії шанс. Водночас Трамп уже попередив, що документ не є остаточним, і заявив, що Вашингтон може повернутися до силового сценарію, якщо домовленість не спрацює.
Цей сигнал важливий: США не відмовляються від тиску. Вони лише відкладають його, якщо Іран виконуватиме умови.
Чому Ліван може першим зірвати угоду
Найнебезпечнішим політичним ризиком для меморандуму є Ліван.
У документі прямо згадується припинення військових дій “на всіх фронтах, включно з Ліваном”. Для Ірану це принципово: Тегеран вважає закінчення війни в Лівані невід’ємною частиною загального припинення війни.
Але позиція Ізраїлю значно жорсткіша. Ізраїль продовжив удари по Лівану навіть після оголошення домовленості. Його посадовці заявляють, що ізраїльські сили залишатимуться в зонах безпеки на півдні Лівану без часових обмежень і збережуть право завдавати ударів у разі загроз.
США, за повідомленнями, визнають, що Ліван підпадає під режим припинення вогню, але виведення ізраїльських військ із ліванської території не є прямою умовою меморандуму. Ізраїль також зберігає право на самооборону.
Це створює небезпечну розбіжність у трактуванні документа. Іран і “Хезболла” можуть наполягати, що без повного припинення ізраїльських операцій і виведення військ меморандум порушується. Ізраїль, навпаки, може стверджувати, що його дії є оборонними й не залежать від американо-іранських домовленостей.
Саме тут угода може почати руйнуватися ще до того, як сторони перейдуть до складних технічних переговорів щодо ядерної програми. Якщо Іран буде втягнутий у нову конфронтацію через Ліван, дипломатичне вікно може швидко закритися.
Для самого Лівану ці домовленості мають екзистенційне значення. Війна вже призвела до тисяч загиблих, масового переміщення населення та масштабних руйнувань на півдні країни. Десятки тисяч будинків були пошкоджені або знищені. Тому припинення бойових дій там — це не лише пункт великої дипломатичної гри, а питання виживання для сотень тисяч людей.
Ядерна програма: головне питання відклали на потім
Другий великий ризик — іранська ядерна програма.
Тегеран послідовно стверджує, що його ядерна програма має мирний характер. У меморандумі Іран знову повторює, що не прагнутиме створення ядерної зброї. Але однієї політичної заяви для США, Ізраїлю та міжнародних інспекторів недостатньо.
Головне питання — що робити з уже накопиченим збагаченим ураном.
За даними, наведеними в матеріалі BBC, Іран мав близько 400 кг урану, збагаченого до 60%. Для створення ядерної зброї потрібен вищий рівень збагачення — близько 90%. Але запас урану високого рівня збагачення сам по собі робить ситуацію критично чутливою.
Меморандум не визначає остаточно, що має статися з цим матеріалом. Один із варіантів — розбавлення урану на місці під наглядом МАГАТЕ. Проте це ще не фінальне рішення, а лише один із можливих елементів майбутньої угоди.
Проблема в тому, що саме ядерний блок є серцем усього врегулювання. Якщо сторони не домовляться про уран, інспекції, технічні обмеження, доступ МАГАТЕ й механізм реагування на порушення, остаточна угода може не відбутися.
Упродовж 60 днів сторони мають зберігати статус-кво: Іран не розширює ядерну діяльність, США не вводять нові санкції й не нарощують сили в регіоні. Але будь-яке взаємне звинувачення може зламати цю конструкцію.
Якщо США вирішать, що Іран рухається до збагачення урану збройового рівня, Вашингтон може повернутися до військового сценарію. Якщо Іран вирішить, що США затягують санкційне послаблення або готують новий тиск, Тегеран може відмовитися від статус-кво.
Саме тому ядерне питання — це не просто один із пунктів переговорів. Це головний тест на довіру, якої між сторонами майже немає.
Ормузька протока: відкрити на папері легше, ніж у реальності
Третій великий ризик — Ормузька протока.
Меморандум передбачає її повторне відкриття після підписання документа, а повноцінне відновлення руху — протягом 30 днів. Іран має провести розмінування та усунути технічні й безпекові перешкоди.
Але практична реалізація цього пункту може виявитися набагато складнішою, ніж політична домовленість.
Ормузька протока — один із найважливіших морських маршрутів світу. До війни через неї проходила значна частина світових поставок нафти й газу. Її блокування з лютого стало ударом не лише по регіональній торгівлі, а й по глобальній енергетичній безпеці.
Навіть якщо сторони оголосять протоку відкритою, судноплавні компанії не обов’язково одразу повернуться до нормального режиму. Для цього потрібні гарантії безпеки, оцінка мінної загрози, страхове покриття, стабільне припинення вогню і впевненість, що нова ескалація не почнеться посеред маршруту.
Розмінування може тривати від тижнів до місяців. А капітани й компанії, які відповідають за судна, вантажі й екіпажі, діятимуть обережно. Формально відкрита протока ще не означає, що нею одразу підуть потоки довоєнного масштабу.
Є й інша проблема — майбутнє управління протокою. Іран заявляє, що хоче відігравати більшу роль у цьому питанні, а також говорить про можливі сервісні збори із суден. США та держави Перської затоки натомість наполягають, що доступ має залишатися вільним.
Міжнародне право не дозволяє стягувати плату просто за прохід, але допускає оплату окремих послуг. І саме тут може виникнути конфлікт: що вважати сервісом, а що — прихованою платою за доступ до одного з ключових морських шляхів світу.
Якщо Іран наполягатиме на зборах, а США й країни Перської затоки розцінять це як обмеження свободи судноплавства, Ормузька протока може знову стати точкою ескалації.
Санкції та $300 млрд: економічний стимул чи політична пастка
Один із найгучніших пунктів меморандуму — економічний план для Ірану на щонайменше $300 млрд.
За задумом, США разом із регіональними партнерами мають створити комплексний план реконструкції та розвитку країни. Це може включати інвестиції, інфраструктурні проєкти, відновлення енергетичного сектору, модернізацію логістики та ширші економічні програми.
Для Ірану це сильний стимул не зривати переговори. Країна, яка роками жила під санкціями, отримує перспективу доступу до великих ресурсів, ринків і фінансової системи.
Але для США цей пункт може стати внутрішньополітичною проблемою. Опоненти домовленості можуть представити фонд як “винагороду” для Тегерана після війни. Навіть якщо гроші не будуть прямими виплатами з американського бюджету, сама сума виглядає політично вибуховою.
Схожа проблема — із санкціями. Меморандум говорить про поетапне скасування всіх видів санкцій проти Ірану. Але графік, умови й механізм такого скасування мають бути визначені у фінальній угоді.
Тут можливий конфлікт очікувань. Іран хотітиме швидкого й відчутного послаблення. США можуть наполягати на поступовості та прив’язці кожного кроку до виконання умов. Якщо темп санкційного послаблення не задовольнить Тегеран, він може звинуватити Вашингтон у затягуванні. Якщо поступки будуть надто швидкими, адміністрація США зіткнеться з критикою вдома і з боку союзників.
Чому Ізраїль — ключовий непідписант
Хоча меморандум підписали США та Іран, його доля значною мірою залежить від Ізраїлю.
Ізраїль не є стороною документа, але саме його дії в Лівані, позиція щодо “Хезболли” та ставлення до іранської ядерної програми можуть визначити, чи витримає угода перші тижні.
Для Ізраїлю головна загроза — не лише іранська держава як така, а й мережа її союзників у регіоні. Тому ізраїльське керівництво не хоче втратити свободу дій у Лівані та не готове автоматично приймати трактування угоди, вигідне Тегерану.
Для США це створює складну дилему. Вашингтон є стороною меморандуму з Іраном, але водночас залишається ключовим союзником Ізраїлю. Якщо США тиснутимуть на Ізраїль, це може викликати напругу у двосторонніх відносинах. Якщо не тиснутимуть — Іран може заявити, що Вашингтон не здатен забезпечити виконання домовленості.
Саме тому Ізраїль може стати головним зовнішнім фактором ризику для меморандуму.
Що буде далі: п’ять індикаторів
Найближчі 60 днів покажуть, чи є меморандум реальним дипломатичним проривом, чи лише короткою паузою перед новою ескалацією.
Перший індикатор — Ліван. Якщо бойові дії там справді припиняться або суттєво зменшаться, це зміцнить довіру до процесу. Якщо удари продовжаться, угода може почати сипатися одразу.
Другий індикатор — Ормузька протока. Важливо не лише оголосити її відкритою, а й реально відновити судноплавство. Якщо комерційні судна почнуть повертатися, це буде першим матеріальним доказом, що меморандум працює.
Третій індикатор — ядерний статус-кво. Іран має не розширювати програму, а США — не вводити нові санкції. Будь-яке порушення або навіть підозра може стати приводом для зриву.
Четвертий індикатор — санкційні дозволи. Якщо Вашингтон швидко видасть дозволи на експорт іранської нафти та пов’язані фінансові операції, Тегеран отримає стимул залишатися в переговорах.
П’ятий індикатор — позиція Ізраїлю і країн Перської затоки. Без їхньої хоча б мінімальної згоди або стриманості угода може залишитися лише домовленістю між Вашингтоном і Тегераном, яка не контролює реальну ситуацію в регіоні.
Три сценарії розвитку подій
1. Оптимістичний сценарій
Сторони виконують перші положення меморандуму. Іран відкриває Ормузьку протоку, США знімають морську блокаду і запускають санкційні винятки, бойові дії в Лівані зменшуються, а ядерні переговори переходять у технічну площину.
У такому разі через 60 днів сторони можуть погодити остаточну угоду або продовжити переговорний період із реальним прогресом.
2. Проміжний сценарій
Меморандум працює частково. Ормузька протока відкривається повільно, судноплавство відновлюється обережно, санкції послаблюються вибірково, а переговори щодо ядерної програми затягуються.
Це не буде повноцінним миром, але дозволить уникнути великої війни. Такий сценарій означатиме довгу дипломатичну паузу з постійним ризиком зриву.
3. Сценарій провалу
Угоду руйнує один із трьох головних факторів: нова ескалація в Лівані, суперечка щодо збагаченого урану або конфлікт навколо Ормузької протоки. США повертаються до військового тиску, Іран — до жорсткішої позиції, а регіон входить у новий виток війни.
Цей сценарій особливо небезпечний, бо після провалу дипломатичного вікна сторони можуть вважати, що переговорний шлях себе вичерпав.
Підписаний меморандум США та Ірану — це важливий дипломатичний прорив, але не мир у повному сенсі. Він не розв’язує головних суперечок, а лише створює рамку для їхнього вирішення.
Документ дає сторонам 60 днів, щоб домовитися про остаточну угоду. За цей час вони мають вирішити питання, які роками були джерелом конфлікту: іранська ядерна програма, санкції, заморожені активи, експорт нафти, Ормузька протока, роль Ізраїлю та війна в Лівані.
Найбільша проблема в тому, що кожен із цих пунктів може сам по собі зірвати весь процес. Ліван може втягнути Іран у нову конфронтацію. Ядерна програма може зламати переговори через недовіру. Ормузька протока може залишитися небезпечною навіть після формального відкриття. Санкції можуть стати політичною пасткою для Вашингтона. А Ізраїль, який не є стороною меморандуму, може залишитися головним непередбачуваним фактором.
Поки що війну вдалося поставити на паузу. Але ця пауза не гарантує миру. Вона лише дає сторонам шанс довести, що вони здатні перейти від взаємних погроз до правил, які справді працюватимуть.
Наступні два місяці покажуть, чи стане меморандум початком нового регіонального врегулювання — чи лише коротким перемир’ям перед наступною кризою.
За матеріалами english.alarabiya.net
