25 червня у польському Гданську відкрилася Ukraine Recovery Conference 2026 — головний міжнародний майданчик року, присвячений відбудові України. Формально це конференція про гроші, інвестиції, енергетику, інфраструктуру, громади та бізнес. Політично — тест на те, чи здатні Київ і Варшава втримати стратегічне партнерство, коли історичні суперечки знову виходять на перший план.
У четвер, 25 червня, у польському Гданську стартувала дводенна Конференція з питань відновлення України — Ukraine Recovery Conference 2026. Це вже п’ятий такий форум після Лугано, Лондона, Берліна та Рима. Захід давно планувався як спільна україно-польська подія і мав стати демонстрацією того, що відбудова України — це не лише український, а й загальноєвропейський проєкт.
Однак цього року конференція отримала ще один, незапланований вимір. Вона відкрилася на тлі найпомітнішої за останні роки кризи у відносинах між Києвом і Варшавою. Президент України Володимир Зеленський до Гданська не поїхав. Президент Польщі Кароль Навроцький також не бере участі. Українську делегацію очолює прем’єр-міністерка Юлія Свириденко.
Цей склад учасників сам по собі став політичним сигналом. Київ і польський уряд Дональда Туска намагаються знизити градус напруги, не дати конференції перетворитися на майданчик для історичного конфлікту і сфокусуватися на практичному результаті: фінансуванні, контрактах, гарантіях, енергетиці, житлі, логістиці та довгостроковому відновленні України.
Що таке Ukraine Recovery Conference
Ukraine Recovery Conference — це щорічна міжнародна платформа, створена для координації відбудови України, залучення інвестицій і узгодження допомоги між урядами, міжнародними фінансовими інституціями, бізнесом, громадами та громадянським суспільством.
Після повномасштабного вторгнення Росії ці конференції стали одним із ключових інструментів, через які Україна намагається не просто отримувати допомогу, а формувати модель майбутнього відновлення. Йдеться не лише про ремонт зруйнованих будівель чи мостів. У центрі — питання, якою буде українська економіка після війни, хто її фінансуватиме, які гарантії отримають інвестори, як працюватимуть громади, якою буде енергосистема і як відбудова буде пов’язана з європейською інтеграцією.
Гданська конференція має особливий масштаб. Очікується близько 5 тис. учасників: представники урядів, міжнародних фінансових інституцій, ЄС, бізнесу, міст, регіонів, громадських організацій та українських компаній. Участь мають взяти близько 1000 компаній: третина з них — українські, третина — польські, решта — міжнародні.
Фокус цьогорічного форуму — енергетика, критична інфраструктура та логістика. Це саме ті сфери, які Росія системно намагається зруйнувати ударами по українських містах, електростанціях, мережах, портах, залізниці та промисловості.
Окремою новацією URC 2026 стала безпеково-оборонна складова. Це важлива зміна логіки: партнери дедалі чіткіше визнають, що відновлення України неможливо відокремити від безпеки. Будувати електростанції, дороги чи логістичні хаби без захисту від нових атак означає ризикувати повторною втратою вже відновленого.
Чому Гданськ має символічне значення
Місце проведення конференції обране не випадково. Гданськ — місто, пов’язане з польським рухом «Солідарність», який у 1980-х став одним із символів демократичних змін у Центральній і Східній Європі. Для України, яка воює не лише за територію, а й за право бути частиною демократичної Європи, така локація має очевидний політичний підтекст.
Гданськ мав би стати символом солідарності Польщі, України та Європи. Але саме ця символіка робить нинішню ситуацію особливо незручною. Конференція, яка мала підкреслити близькість Києва і Варшави, стартує в момент, коли польсько-українські відносини переживають гостру кризу через історичну пам’ять, тему УПА та Волинської трагедії.
Для Польщі ця тема залишається однією з найболючіших у відносинах з Україною. Для України історія УПА часто розглядається інакше — через призму антирадянського спротиву та боротьби за незалежність. Цей конфлікт пам’ятей існував роками, але після 24 лютого 2022 року був частково відсунений на другий план через спільну загрозу з боку Росії.
Тепер він повернувся у найгірший для обох країн момент — напередодні конференції, яка має залучати ресурси для української відбудови і демонструвати єдність союзників.
Чому Зеленський не поїхав
Ключове політичне питання останніх днів — чому Володимир Зеленський не бере участі в конференції.
Формальна відповідь Києва: українську делегацію очолює прем’єр-міністерка Юлія Свириденко, тому що захід має урядовий, економічний, інфраструктурний і бізнесовий характер. У Міністерстві закордонних справ України пояснили, що присутність президента чи міністра закордонних справ не є обов’язковою, а головна мета — уникнути зайвої політизації.
Неформально причина очевидна: візит Зеленського до Гданська на тлі конфлікту з президентом Польщі Каролем Навроцьким міг би перетворити всю конференцію на одну велику дипломатичну драму. Замість дискусії про інвестиції, енергетику, житло та відновлення медіа говорили б насамперед про те, чи зустрінуться Зеленський і Навроцький, як вони поведуться, чи буде рукостискання і хто що скаже про історичний конфлікт.
Київ, схоже, вирішив уникнути цього сценарію. Делегацію очолила Свириденко — посадовиця, яка може говорити про економіку, фінансування, інвестиції, бізнес і стійкість держави без перетворення конференції на президентський конфлікт.
Польський прем’єр Дональд Туск назвав відсутність Зеленського жестом деескалації. На його думку, це може навіть допомогти провести конференцію ефективніше — з менше емоцій і більше змістовної роботи.
Чому Навроцький також поза конференцією
Президент Польщі Кароль Навроцький участі в конференції також не бере. Його канцелярія заявляла, що він не був запрошений. Уряд Дональда Туска відповів, що URC 2026 — це урядовий, а не президентський формат.
У Варшаві нагадують: попередні конференції з відбудови України проходили в Берліні та Римі, і президенти Німеччини та Італії не були центральними учасниками цих подій. Тож формально відсутність Навроцького не є винятком.
Але в нинішньому контексті вона має значно ширший сенс. У Польщі конфлікт навколо України наклався на внутрішню політичну боротьбу між урядом Дональда Туска і президентом Каролем Навроцьким. Туск намагається зберегти стратегічну співпрацю з Києвом і не допустити, щоб історичні суперечки зруйнували відносини. Навроцький, навпаки, демонструє жорстку позицію у питаннях історичної пам’яті.
Саме тому конференція в Гданську стала не лише українсько-польською подією, а й частиною польської внутрішньої політики.
Що стало причиною кризи
Відправною точкою нинішнього загострення стало рішення Володимира Зеленського присвоїти одному з підрозділів Сил спеціальних операцій почесне найменування, пов’язане з Героями УПА. У Польщі це сприйняли як болісний і політично неприйнятний крок.
Після цього Кароль Навроцький позбавив Зеленського ордена Білого Орла — найвищої державної нагороди Польщі, яку український президент отримав у 2023 році. У відповідь від польських нагород відмовилися низка українських політиків і діячів, зокрема колишні президенти України.
Так історична суперечка швидко переросла у дипломатичний конфлікт. Він виявився особливо небезпечним, тому що Польща залишається для України одним із ключових партнерів: логістичним коридором для допомоги, важливим адвокатом у Європі, країною, яка прийняла мільйони українців, і майбутнім учасником відбудови.
Для Києва сварка з Варшавою — це не просто неприємність. Це ризик для логістики, політичної підтримки, бізнесових контактів і європейської інтеграції. Для Польщі конфлікт з Україною також небезпечний, бо послаблює східний фланг Європи і грає на користь Росії, яка зацікавлена у розколах між союзниками Києва.
Які гроші стоять за конференцією
Попри політичний шум, головна мета URC 2026 — гроші та практичні домовленості.
Україна очікує, що в межах конференції будуть підписані угоди, меморандуми та інші документи на суму понад 1,5 млрд євро. За словами віцепрем’єра з відновлення Олексія Кулеби, ключові напрями — житло, інфраструктура і регіональне відновлення.
Окремо Польща підготувала близько 200 бізнес-контрактів і угод, багато з яких стосуються безпосередньої польсько-української співпраці. Для Варшави це також прагматичний інтерес: польські компанії хочуть бути серед тих, хто братиме участь у майбутній відбудові України.
Європейський банк реконструкції та розвитку очікує підписання нових інвестиційних угод на понад 500 млн євро. Йдеться про критично важливі сектори української економіки, зокрема енергетику, фінансову систему та інфраструктурні проєкти.
Ще один важливий елемент — фінансування ЄС. Очікується перший транш у межах великого 90-мільярдного кредитного пакета Євросоюзу для України на 2026–2027 роки. Частина цих грошей має підтримати бюджет, частина — оборонно-промислові спроможності та закупівлю необхідного обладнання.
Усе це показує: конференція у Гданську — не символічна зустріч і не просто дипломатичний форум. Це майданчик, де Україна намагається конвертувати політичну підтримку в конкретні фінансові інструменти.
Чому масштаби відбудови такі великі
Потреби України у відновленні вже обчислюються сотнями мільярдів доларів. За останньою оцінкою RDNA5, підготовленою Світовим банком, урядом України, ЄС та ООН, прямі збитки від війни перевищують 195 млрд доларів. Загальні потреби у відновленні та реконструкції на наступні 10 років оцінюються майже у 588 млрд доларів.
Найбільше постраждали житло, транспорт і енергетика. Це важливо для розуміння логіки конференції. Коли партнери говорять про відбудову, йдеться не лише про післявоєнний план на майбутнє. Йдеться про нагальні потреби вже зараз: відновлення електрики, тепла, водопостачання, мостів, доріг, шкіл, лікарень, укриттів, житла і логістичних маршрутів.
Росія продовжує руйнувати те, що Україна намагається відновити. Тому українська відбудова відбувається не після завершення війни, а під час війни. Це робить її дорожчою, складнішою і ризикованішою.
Енергетика: головний фронт відновлення
Енергетика — одна з центральних тем конференції. Це не випадково. Росія системно атакує українські енергетичні об’єкти, намагаючись занурити країну в блекаути, зірвати роботу промисловості, послабити економіку і тиснути на цивільне населення.
Тому відновлення енергетики — це не лише технічне питання. Це питання виживання держави, економічної стійкості та безпеки.
На конференції йдеться про кілька напрямів: ремонт пошкоджених об’єктів, розвиток децентралізованої генерації, посилення захисту критичної інфраструктури, інтеграцію з європейською енергосистемою, залучення приватних інвестицій у відновлювану енергетику і створення фінансових механізмів, які зроблять такі інвестиції можливими.
Україні потрібна енергосистема, яку важче зруйнувати одним масованим ударом. Це означає менше залежності від великих централізованих об’єктів, більше локальної генерації, швидші ремонти, кращий фізичний захист і глибшу інтеграцію з Європою.
Інфраструктура і логістика: не просто відбудувати, а перебудувати
Другий великий блок — інфраструктура і логістика. Війна показала, що логістика є частиною національної безпеки. Дороги, залізниця, порти, прикордонні переходи, склади, енергетичні вузли та транспортні коридори — усе це впливає не лише на економіку, а й на здатність країни оборонятися.
Україна вже не може просто відновлювати все «як було». Інфраструктура має бути стійкішою, гнучкішою і краще пов’язаною з європейськими мережами. Саме тому на конференції обговорюються не лише ремонти, а й нова логістична архітектура: транспортні коридори до ЄС, модернізація портів, залізничні рішення, прикордонна інфраструктура, концесії та державно-приватне партнерство.
У цьому сенсі Гданськ — ще й майданчик для майбутньої економічної інтеграції України в ЄС. Відновлена українська інфраструктура має бути сумісною з європейськими правилами, стандартами і ринками.
Житло і громади: людський вимір відбудови
Один із найважливіших напрямів — житло. Мільйони українців втратили домівки або не можуть повернутися в міста й села, які постраждали від російських обстрілів чи окупації. Без вирішення житлового питання неможливо говорити ні про повернення людей, ні про відновлення громад, ні про нормальну роботу економіки.
На конференції очікуються домовленості щодо фінансування житлових програм, зокрема для людей, які втратили житло. Серед можливих інструментів — житлові ваучери, компенсації, програми на кшталт «єВідновлення», кошти міжнародних банків розвитку та урядів-партнерів.
Але житло — лише частина ширшого людського виміру. Відбудова України має відповідати на питання: хто житиме у відновлених громадах, хто працюватиме на нових підприємствах, хто будуватиме інфраструктуру, як повертати людей з-за кордону, як інтегрувати ветеранів, як створювати робочі місця для молоді.
Саме тому на полях конференції багато говорять про громадянське суспільство, молодь, профорієнтацію, місцеве самоврядування, людський капітал і співпрацю громад із міжнародними партнерами.
Чому без приватного капіталу відбудова не спрацює
Державних і донорських грошей для повної відбудови України не вистачить. Масштаб потреб такий великий, що без приватного капіталу відновлення буде або дуже повільним, або фрагментарним.
Але приватний бізнес не заходить у країну з високими воєнними ризиками без гарантій. Компаніям потрібні страхування, політичні гарантії, зрозумілі правила, захист інвестицій, доступ до фінансування і впевненість, що вкладені кошти не будуть знищені черговим ударом.
Тому одна з ключових тем URC 2026 — страхування воєнних ризиків і фінансові гарантії для бізнесу. Це менш помітна, але надзвичайно важлива частина відбудови. Якщо такі механізми працюватимуть, Україна зможе залучати не лише гранти й кредити, а й приватні інвестиції у промисловість, енергетику, логістику, агросектор, технології та інфраструктуру.
Інакше кажучи, конференція має відповісти на головне питання інвестора: як працювати в Україні, якщо війна ще триває?
Євроінтеграція як умова відбудови
URC 2026 відбувається в момент, коли Україна рухається до ЄС і має адаптувати свої правила до європейських стандартів. Це означає, що відбудова буде пов’язана з реформами: антикорупційною політикою, судовою системою, державним управлінням, закупівлями, фінансовим сектором, прозорістю та підзвітністю.
Для партнерів це принципове питання. Вони готові давати гроші, але хочуть бачити, що ці кошти використовуються прозоро, а проєкти мають зрозумілу логіку, контроль і результат.
Для України це теж шанс. Якщо відбудова буде прив’язана до європейських стандартів, країна зможе не просто відновити втрачене, а модернізувати економіку. Тобто будувати не довоєнну Україну, а нову — більш інтегровану в ЄС, стійкішу, технологічнішу і менш залежну від старих моделей.
Польський інтерес: не лише солідарність, а й бізнес
Польща має очевидний стратегічний інтерес у відбудові України. Це не лише питання підтримки сусіда, який стримує Росію. Це також економічна можливість для польських компаній.
Польський бізнес може отримати контракти у будівництві, логістиці, енергетиці, промисловості, транспорті, консалтингу, страхуванні, фінансах і постачанні обладнання. Польща також може стати мостом між Україною та єдиним ринком ЄС.
Саме тому уряд Дональда Туска намагається не допустити, щоб політичний конфлікт зруйнував практичну роботу. Для Варшави участь у відбудові України — це не благодійність. Це спосіб посилити власну роль у Європі, отримати економічні вигоди і закріпити Польщу як ключовий хаб між Україною та ЄС.
Що може зірвати успіх конференції
Головний ризик — політизація. Якщо інформаційний фокус залишиться на конфлікті Зеленського і Навроцького, практичні результати конференції можуть відійти на другий план. Це небезпечно, бо саме угоди, транші, гарантії та проєкти є головною цінністю URC 2026.
Другий ризик — розрив між деклараціями і виконанням. На таких конференціях часто оголошують великі суми і амбітні наміри. Але важливо, що буде після: коли гроші надійдуть, які проєкти стартують, хто контролюватиме їх виконання, як швидко громади й бізнес відчують результат.
Третій ризик — воєнна невизначеність. Поки Росія продовжує атаки, будь-який інвестор рахуватиме ризики. Тому безпекові гарантії, ППО, захист критичної інфраструктури та страхування воєнних ризиків стають не додатком до відбудови, а її передумовою.
Четвертий ризик — втома партнерів. Україна потребує сотень мільярдів доларів упродовж багатьох років. Це довга дистанція, і Києву важливо постійно доводити, що допомога Україні — це не витрати «в нікуди», а інвестиція в європейську безпеку, економіку і стабільність.
Які результати варто відстежувати
Після завершення конференції важливо дивитися не лише на красиві заяви, а на конкретику.
Перший показник — які фінансові угоди підписані і коли кошти реально надійдуть. Особливо важливі домовленості щодо житла, енергетики, інфраструктури та регіонального відновлення.
Другий — чи з’являться нові механізми страхування воєнних ризиків. Саме вони можуть відкрити шлях для більшого приватного капіталу.
Третій — чи будуть окремі рішення щодо енергетики: генерації, мереж, захисту об’єктів, децентралізованих рішень і відновлюваних джерел.
Четвертий — чи вдасться Україні та Польщі зменшити напругу. Навіть якщо історичні питання не будуть швидко вирішені, важливо, щоб вони не паралізували стратегічну співпрацю.
П’ятий — чи отримають громади прямі партнерства. Відбудова не може бути лише процесом на рівні столиць. Її результат буде видно в конкретних містах, селах, школах, лікарнях, дорогах і будинках.
Чому ця конференція важлива саме зараз
Гданська конференція проходить у момент, коли Україна одночасно воює, відновлюється, проводить реформи і рухається до ЄС. Це надзвичайно складне поєднання. Країна не може чекати завершення війни, щоб почати відбудову. Але й відбудова під час війни вимагає набагато більших ресурсів, захисту і координації.
URC 2026 має показати, що Україна залишається в центрі міжнародного порядку денного. Що партнери готові не лише реагувати на руйнування, а й вкладатися в майбутню економіку. Що Європа бачить відновлення України як частину власної безпеки. І що попри політичні конфлікти, Київ і Варшава здатні працювати там, де це життєво необхідно.
Відсутність Зеленського і Навроцького робить конференцію менш символічною на найвищому політичному рівні. Але водночас може зробити її більш прагматичною. Менше протоколу — більше угод. Менше емоцій — більше роботи. Менше історичної полеміки — більше енергетики, житла, інфраструктури і грошей.
Конференція з відновлення України у Гданську — це не просто черговий міжнародний форум. Це зріз усіх ключових викликів, перед якими зараз стоїть Україна.
Їй потрібні гроші — і йдеться про сотні мільярдів доларів на десятиліття.
Їй потрібні інвестори — але для цього необхідні гарантії, страхування ризиків і прозорі правила.
Їй потрібна енергетика — не така, як до війни, а більш стійка, децентралізована і захищена.
Їй потрібна інфраструктура — не просто відремонтована, а переосмислена під воєнні й європейські реалії.
Їй потрібні люди — ті, хто повернеться, працюватиме, будуватиме, навчатиметься і житиме у відновлених громадах.
І їй потрібна Польща — навіть тоді, коли відносини з Варшавою переживають кризу.
Саме тому головний сенс Гданська — не в тому, хто не приїхав. А в тому, чи зможе Україна разом із партнерами перетворити політичну підтримку на конкретні рішення: гроші, контракти, гарантії, проєкти і довгострокову модель відновлення.
Якщо це вдасться, URC 2026 стане не конференцією на тлі скандалу, а доказом того, що навіть у момент дипломатичної напруги Україна і Європа здатні працювати на майбутнє.
За матеріалами espreso.tv
