Президент Володимир Зеленський затвердив для Служби безпеки України 40-денну операцію впливу на Росію. Її заявлена мета — спонукати державу-агресора до завершення війни. Уже наступного дня після оголошення кампанія отримала перший публічний вимір: воїни Центру спецоперацій «А» СБУ атакували в окупованій Керчі два російські судна військового забезпечення, вантажопасажирський пором і засоби протиповітряної оборони.
Це важливий момент. До 26 червня формулювання «операція впливу» могло звучати як широка політична або інформаційна рамка. Після удару по Керчі стало зрозуміло: йдеться про фізичний, військовий, економічний і психологічний тиск на ключові елементи російської воєнної машини.
Першою публічною сценою цієї кампанії став Крим. І це не випадково. Півострів залишається для Росії не лише символом, а й великим військово-логістичним вузлом: аеродроми, порти, ППО, кораблі забезпечення, поромні переправи, Керченська протока, Кримський міст, склади, паливна інфраструктура. Якщо цей вузол перестає працювати як безпечний тил, уся російська конструкція на півдні стає значно вразливішою.
Що саме оголосив Зеленський
25 червня Володимир Зеленський повідомив, що після доповіді виконувача обов’язків голови СБУ генерал-майора Євгенія Хмари затвердив для Служби 40-денну операцію впливу на державу-агресора. Її мета сформульована прямо — спонукання Росії до закінчення війни.
Президент також окреслив три напрями, які обговорювалися під час доповіді:
- далекобійні санкції,
- санкції середньої дальності та
- результати роботи ЦСО «А» СБУ на фронті.
Це важлива деталізація. Вона показує, що 40-денна операція — не лише про удари далеко в російському тилу. Йдеться не про одну масштабну атаку і не лише про інформаційно-психологічну кампанію. Це може бути комплекс взаємопов’язаних заходів: далекобійні удари по військових, логістичних та енергетичних об’єктах Росії, бойова робота дронових підрозділів на фронті, операції на окупованих територіях, кібердії, контррозвідка та створення економічного і психологічного тиску на російське керівництво.
Але навіть успішна 40-денна кампанія сама по собі навряд чи змусить Росію припинити війну. Її реалістичне завдання — підвищити для Кремля ціну продовження агресії, послабити військові можливості РФ і створити Україні сильнішу позицію для дипломатії.
Зеленський окремо наголосив на ролі спецпризначенців «Альфи». За його словами, СБУ вже кілька місяців поспіль демонструє найвищі показники захисту українських позицій завдяки застосуванню дронів різних типів. Це означає, що нова кампанія виростає не з нуля, а з уже наявної практики: СБУ дедалі активніше діє як структура, що поєднує спецоперації, далекобійність, дрони та фронтову результативність.
Що означає «операція впливу»
Формулювання «операція впливу» може створювати враження, що йдеться передусім про інформаційно-психологічні заходи. Однак у заяві Зеленського цей термін прозвучав у безпосередньому зв’язку з далекобійними ударами, операціями середньої дальності та бойовою роботою «Альфи».
Тому слово «вплив» у цьому контексті, ймовірно, використовується у ширшому значенні — як сукупність дій, які повинні змінити військові, економічні та політичні розрахунки російського керівництва.
Можна виділити кілька рівнів такого впливу.
Перший — фізичне знищення ресурсів, необхідних Росії для війни: боєприпасів, пального, техніки, засобів ППО, зв’язку та розвідки.
Другий — примушування РФ витрачати більше ресурсів на захист тилу. Що ширшою стає географія українських ударів, то більше зенітних комплексів, радіолокаційних станцій, систем радіоелектронної боротьби та особового складу Росії мусить відводити від фронту.
Третій — економічні втрати через пошкодження нафтобаз, переробних підприємств, насосних станцій і експортних терміналів.
Четвертий — психологічний ефект. Україна намагається руйнувати уявлення росіян про те, що війна відбувається далеко і не впливає на їхнє повсякденне життя.
П’ятий — дипломатичний тиск. Демонстрація здатності завдавати Росії дедалі більших втрат може посилити переговорну позицію Києва та переконати партнерів у тому, що додаткові санкції й військова допомога дають результат.
Таким чином, 40-денна операція може бути не окремою місією, а обмеженою в часі кампанією з визначеними цілями, ресурсами та критеріями ефективності.
Перший видимий епізод: удар по Керчі
26 червня СБУ повідомила, що воїни спецпідрозділу «Альфа» атакували в окупованій Керчі два російські кабельні кораблі проєкту 15310 — «Волга» і «Вятка». Вони будувалися для Міністерства оборони РФ і мали використовуватися для розгортання системи гідроакустичного спостереження «Гармонія», тобто для підводної військової розвідки.
Воїни Центру спеціальних операцій «А» Служби безпеки України вночі 26 червня дронами уразили кабельні судна «Волга» і «Вятка», які будуються для ВМФ Росії та пором «Петропавловск» на заводі «Залив» у тимчасово окупованій Керчі.
Про це повідомила пресслужба СБУ.
Удар є частиною 40-денної операції впливу на РФ, яку напередодні затвердив Президент України Володимир Зеленський.
«Під час спецоперації безпілотники СБУ вдарили по кабельних кораблях проєкту 15310 «Волга» та «Вятка», а також по вантажопасажирському порому «Петропавловск», готовність якого становила 96%. Унаслідок ударів на них виникла масштабна пожежа», – розповіли у Службі безпеки.
За даними української спецслужби, «Волга» та «Вятка» призначаються для розгортання системи гідроакустичного спостереження «Гармония» для підводної військової розвідки.
Це не просто допоміжні судна. Їхнє значення полягає в роботі з підводною інфраструктурою та морським спостереженням. Такі кораблі можуть бути потрібні Росії для контролю акваторій, обслуговування підводних систем, кабелів, датчиків, а також для дій, пов’язаних із морською мінною загрозою. За повідомленнями СБУ, ці судна також можуть встановлювати неконтактні міни для ураження кораблів, підводних трубопроводів, кабелів та інших об’єктів критичної інфраструктури.
Крім «Волги» і «Вятки», у Керчі після атаки загорівся вантажопасажирський пором «Петропавлівськ», готовність якого становила 96%. Це ще один показовий вибір цілі. Поромна інфраструктура має значення для російської логістики навколо Керченської протоки, особливо в умовах, коли Кримський міст і суміжні транспортні маршрути регулярно перебувають під ризиком ударів або обмежень.
Третій компонент атаки — засоби ППО. Дрони атакували озброєння та радіолокаційну станцію зі складу С-400, який прикривав район Керченської протоки. Саме цей елемент робить удар по Керчі частиною ширшої стратегії: Україна не лише б’є по кораблях і поромах, а й послідовно послаблює російську протиповітряну парасольку над Кримом.
Чому С-400 — не менш важлива ціль, ніж кораблі
Ураження елементів С-400 має стратегічний сенс. Такі комплекси прикривають найцінніші для Росії об’єкти: Кримський міст, порти, аеродроми, склади, командні пункти, флотську інфраструктуру. Але комплекс ППО — це не лише пускові установки. Його ефективність залежить від радарів, командних пунктів, зв’язку, машин забезпечення та інтеграції з іншими системами.
Якщо вивести з ладу радіолокаційну станцію, комплекс може частково втратити здатність виявляти цілі. Якщо уражені окремі елементи озброєння, падає його бойова цінність. Якщо ППО змушена постійно маневрувати, змінювати позиції, ховатися або чекати повторних ударів, вона перестає повноцінно виконувати головну функцію — стабільно прикривати російську логістику й військові об’єкти.
Саме тому удари по ППО біля Керчі не варто сприймати ізольовано. За кілька днів до атаки на кораблі та пором СБУ вже повідомляла про ураження засобів ППО в районі Керченської протоки, а також інфраструктури військових аеродромів «Саки» і «Гвардійське». За попередніми даними, на «Саках» були уражені ангари для зберігання авіаційної техніки, а поблизу Керчі — елементи С-400 і комплекси «Панцир-С1».
Це схоже на послідовне «відкривання» Криму. Спочатку вибиваються радари та комплекси ближнього чи дальнього прикриття. Потім під удар потрапляють аеродроми, кораблі, пороми, склади або паливна інфраструктура. Після цього Росія змушена перекидати нові системи ППО — і вони також стають цілями.
Крим як перший полігон 40-денної кампанії
Крим є очевидним кандидатом на роль першої великої ділянки цієї операції. Для України це окупована територія, з якої Росія роками завдавала ударів, забезпечувала війська на півдні та тримала Чорноморський флот. Для Росії це символічний актив, який Кремль намагається подавати як «невразливий» і остаточно інтегрований у свою воєнну систему.
Саме тому удари по Криму мають не лише військовий, а й політичний ефект. Кожна атака по Керчі, Севастополю, аеродромах, ППО чи паливній інфраструктурі руйнує російську тезу про безпечний тил. Україна показує, що півострів не є закритою фортецею, а його ключові об’єкти можуть бути уражені системно й повторно.
Удар по Керчі особливо показовий, бо він з’єднав в одній операції кілька категорій цілей: морські судна спеціального призначення, поромну логістику та ППО. Тобто атака була спрямована не на один об’єкт, а на цілий вузол можливостей РФ у районі Керченської протоки.
Це і є головна логіка 40-денної операції: впливати не окремим вибухом, а ланцюгом уражень, які послаблюють здатність Росії вести війну.
Що означають «далекобійні санкції»
Українська влада вже тривалий час використовує формулу «далекобійні санкції» для опису ударів по об’єктах, які забезпечують російську війну. Це не санкції в класичному юридичному сенсі, які ухвалюють уряди чи міжнародні організації. Це військовий аналог санкцій: якщо Росія обходить економічні обмеження, нарощує виробництво, фінансує армію через енергетичні доходи й продовжує атаки по Україні, тоді відповідь приходить у вигляді дронів і ракет по об’єктах, що живлять війну.
У цьому сенсі удари по НПЗ, нафтобазах, портових терміналах і логістиці — не просто спроба завдати матеріальної шкоди. Це спосіб примусити Росію витрачати дедалі більше ресурсів на ремонт, захист, перекидання ППО, зміну маршрутів і компенсацію втрат.
За день до оголошення 40-денної операції Зеленський підтвердив удари по нафтобазі «Полтавська» в Краснодарському краї та двох НПЗ в Уфі — «Башнефть-Уфанефтехим» і «Башнефть-Новойл». Відстань до уфимських цілей — близько 1500 кілометрів від лінії фронту. Це демонстрація того, що українська далекобійність уже не обмежується прикордонними регіонами РФ.
Ще 19 травня Зеленський повідомляв, що затвердив план далекобійних операцій на червень і доручив «творчо розвинути» цей напрям. За словами президента, удари в травні вже вплинули на ситуацію на користь України.
Протягом наступних тижнів СБУ повідомляла про низку операцій.
29 травня «Альфа» атакувала нафтоперекачувальну станцію «Ярославль-3» і газовий термінал у порту Темрюк. Станція належить до Балтійської трубопровідної системи та забезпечує сировиною Ярославський НПЗ і російські експортні термінали. Того ж дня СБУ заявила про ураження центру радіоелектронної розвідки ФСБ у Краснодарському краї, який, за версією Служби, використовувався для наведення ракет і дронів по Україні.
3 червня українські безпілотники подолали близько 1100 кілометрів і атакували Петербурзький нафтовий термінал. Одночасно було завдано ударів по місцях стоянки військових кораблів у Кронштадті. Операцію проводили спільно СБУ, Сили безпілотних систем, ССО, ГУР і Держприкордонслужба.
6 червня СБУ та інші складові Сил оборони атакували 15-й арсенал ВМФ РФ у Ленінградській області, Кронштадтську військово-морську базу та нафтобазу в Усть-Лабінську. На арсеналі, де зберігалися ракети й боєприпаси, після удару фіксували пожежу та вторинні вибухи.
У середині червня Служба також заявляла про ураження комплексу перевалки вуглеводнів «Таманьнафтогаз» і нафтобази Росрезерву «Темп», розташованої більш ніж за 700 кілометрів від України.
Ці атаки показують, що перелік потенційних напрямів значно ширший за нафтопереробні заводи. До нього можуть входити:
- арсенали та склади боєприпасів;
- підприємства військово-промислового комплексу;
- аеродроми й авіаційна інфраструктура;
- військово-морські бази та судноремонтні підприємства;
- центри радіоелектронної розвідки;
- нафтобази, насосні станції та експортні термінали;
- логістичні вузли, які забезпечують російську армію.
Водночас сам факт вибуху або пожежі ще не означає тривалого виведення об’єкта з ладу. Справжню ефективність таких ударів визначають масштаби пошкоджень, терміни ремонту, втрачені обсяги виробництва та здатність Росії переорієнтувати логістику.
Нафтова інфраструктура для Росії критична з двох причин. По-перше, це гроші для бюджету, з якого фінансується війна. По-друге, це пальне для армії, авіації, залізничної та автомобільної логістики. Якщо НПЗ, нафтобази або перевалочні потужності працюють нестабільно, це не завжди миттєво зупиняє російський наступ, але поступово підвищує ціну війни.
Середня дальність: тиск на оперативний тил
Окремо Зеленський згадав «санкції середньої дальності». Це формулювання менш публічно розшифроване, але за логікою війни воно може означати удари по об’єктах ближче до фронту або на окупованих територіях: складах, пунктах управління, переправах, логістичних вузлах, техніці, артилерії, засобах ППО та РЕБ.
Якщо далекобійні удари працюють по стратегічній економіці та глибокому тилу, то середня дальність безпосередніше впливає на фронт. Знищений склад боєприпасів може зменшити інтенсивність обстрілів на конкретній ділянці. Уражена переправа може ускладнити підвезення техніки. Виведений із ладу командний пункт може порушити управління. Пошкоджена ППО відкриває шлях для наступних ударів.
У цю ж логіку вписується системне руйнування російської логістики в Криму та на півдні. Зокрема, залізничний міст через Північнокримський канал біля Роздольного 22–23 червня знищили підрозділи Сил спеціальних операцій разом із представниками Руху опору. Спочатку дрони пошкодили колію та спричинили обвал одного з прогонів, а після прибуття ремонтної техніки по мосту вдарили повторно. Це була операція ССО, а не СБУ.
Водночас важливо розмежовувати операції різних структур. Наприклад, не всі останні удари по кримських мостах чи переправах здійснювала саме СБУ. Частину таких операцій проводили інші складові Сил оборони, зокрема Сили спеціальних операцій. Але загальна стратегічна картина одна: Україна намагається зробити російську логістику нестабільною, дорогою та небезпечною.
«Альфа» як дроновий ударний інструмент
ЦСО «А» СБУ давно вийшов за межі класичного образу антитерористичного спецпідрозділу. У повномасштабній війні «Альфа» стала одним із головних інструментів високоточної дронової війни: розвідка, ураження техніки, боротьба з ППО, удари по операційній глибині, робота малих груп, наведення та знищення цілей.
Заяви Зеленського про найвищі показники СБУ у застосуванні дронів важливі саме в цьому контексті. Українська війна дронів уже не є допоміжним елементом. Вона стала окремою системою тиску, де FPV, далекобійні безпілотники, морські дрони, розвідувальні платформи та ударні групи працюють як єдина мережа.
За даними СБУ, у травні 2026 року спецпризначенці «Альфи» знешкодили понад 8000 російських військових. Також Служба заявила про ураження:
- 5535 безпілотників різних типів;
- 2807 автомобілів;
- 2214 антен і вузлів зв’язку;
- 1781 фортифікаційного та інженерного об’єкта;
- 123 складів із боєприпасами та військовим майном;
- 101 артилерійської системи;
- 62 одиниць бронетехніки;
- 35 засобів ППО;
- 23 радіолокаційних станцій;
- 11 реактивних систем залпового вогню.
СБУ стверджує, що у квітні, травні та червні «Альфа» посідала перше місце серед підрозділів Сил оборони за кількістю уражених цілей. Йдеться про внутрішні верифіковані дані профільної системи обліку, однак незалежно перевірити всі ці цифри в умовах війни неможливо.
У привітанні до 32-ї річниці «Альфи» Євгеній Хмара заявив, що на рахунку підрозділу — до 20% уражень російської піхоти, 1896 танків, 3952 артилерійські системи, 344 РСЗВ і 649 засобів ППО. Це сукупні показники, наведені самою СБУ.
Удар по Керчі показує, що «Альфа» діє не лише по фронтових цілях, а й по складних об’єктах у глибині окупованої території. І якщо ці удари справді є частиною 40-денної операції, то найближчими тижнями варто очікувати не одиничної акції, а серії операцій із різною географією та різними типами цілей.
Четвертий напрям: кібероперації та контррозвідка
СБУ є не тільки бойовою структурою, а й контррозвідувальним та правоохоронним органом. Тому поняття «операція впливу» потенційно може охоплювати дії в кіберпросторі, боротьбу з російською агентурою, блокування каналів постачання та виявлення схем обходу санкцій.
Серед можливих завдань:
- проникнення в інформаційні системи російських державних або військових структур;
- порушення роботи зв’язку та управління;
- отримання даних про військові перевезення й виробництво;
- викриття агентів, які коригують російські удари;
- припинення постачання Росії санкційних компонентів;
- протидія диверсіям і терактам усередині України;
- інформаційне супроводження бойових операцій.
За офіційною статистикою СБУ, від початку повномасштабного вторгнення її фахівці нейтралізували близько 15 000 критичних кіберінцидентів та атак на українські державні установи. Служба також заявляє про понад 200 000 розслідуваних кримінальних проваджень.
Результати таких операцій зазвичай стають відомими значно пізніше або не оприлюднюються взагалі. Тому публічний список ударів може показувати лише видиму частину 40-денної кампанії.
Чому Україна робить ставку на російську енергетику
Нафтова галузь залишається одним із головних джерел доходів російського бюджету. Водночас пальне необхідне армії, авіації, військовій логістиці та промисловості. Саме тому українські удари мають подвійний ефект: скорочують економічні надходження і створюють проблеми для війська.
Навіть якщо окремий НПЗ або термінал відновлює роботу, Росія мусить витрачати гроші на ремонт, посилення ППО, переміщення запасів, страхування перевезень і захист дедалі більшої кількості об’єктів.
Постійна загроза також змушує Кремль визначати пріоритети: прикривати Москву, підприємства ВПК, нафтопереробні заводи, аеродроми чи фронт. Одночасно захистити всю територію Росії неможливо.
25 червня Зеленський заявив, що після українських атак РФ перекидає значну частину протиповітряної оборони для захисту Москви та інших особливо важливих об’єктів.
Це один із непрямих результатів далекобійної кампанії: навіть перехоплений дрон змушує противника витрачати ресурси й тримати дефіцитні системи далеко від лінії фронту.
Чому 40 днів
Офіційного пояснення, чому операція розрахована саме на 40 днів, немає. Тому не варто перебільшувати символіку цього числа. Набагато практичніше пояснення — це операційний цикл.
Сорок днів достатньо, щоб провести кілька хвиль ударів, оцінити реакцію противника, змусити Росію перекидати ППО, виявити нові слабкі місця, повторно атакувати відновлювані об’єкти й поєднати військові дії з дипломатичним тиском.
Це також зручний політичний сигнал. Україна повідомляє Росії та партнерам: кампанія має термін, мету і логіку. Її сенс — не хаотична ескалація, а спроба змінити розрахунок Кремля. Продовження війни має стати для РФ дорожчим, ризикованішим і менш контрольованим, ніж рух до реального завершення бойових дій.
Якщо відраховувати 40 днів від 25–26 червня, орієнтовний горизонт кампанії припадає на початок серпня. Але точну дату старту президент не назвав, тому говорити про конкретний день завершення некоректно.
Дипломатія і удари: не суперечність, а один механізм
На перший погляд, оголошення 40-денної операції може виглядати як військова ескалація. Але в українській логіці це частина дипломатичної стратегії.
Київ неодноразово заявляв про готовність до припинення вогню та переговорів, але не на умовах російського ультиматуму. Українська позиція полягає в тому, що реальні переговори мають починатися з повного припинення бойових дій, нинішньої лінії зіткнення як стартової точки, юридично зобов’язувальних гарантій безпеки та компенсацій за завдану шкоду.
Європейські партнери України також підтримували логіку, за якою справедливий мир має включати припинення вогню, гарантії безпеки, врахування європейських інтересів і збереження замороженими російських активів до компенсацій.
У цьому контексті удари по російській військовій та енергетичній інфраструктурі мають не замінити дипломатію, а створити для неї умови. Україна намагається змусити Кремль відчути, що час більше не працює автоматично на Росію. Що затягування війни означає не лише нові спроби наступу, а й удари по тилу, енергетиці, логістиці, ППО, флоту та символічно важливих об’єктах.
Реакція Росії: між обороною і закликами до ескалації
Російська реакція на українські далекобійні удари має дві площини.
Перша — практична. РФ змушена посилювати ППО навколо Москви, Кримського мосту, Керченської протоки, великих промислових об’єктів, портів, нафтопереробних заводів і військових баз. Але Росія має величезну територію, а систем ППО не вистачає, щоб одночасно прикрити все. Кожен комплекс, перекинутий у тил, — це ресурс, якого може бракувати на фронті або в інших регіонах.
Друга — політична. Усередині російського інформаційного поля посилюються заклики до жорсткішої відповіді, розширення ударів і відмови від переговорів. Це показує, що українські атаки створюють тиск не лише на інфраструктуру, а й на російську політичну систему. Кремлю доводиться балансувати між демонстрацією контролю, вимогами радикальніших сил і необхідністю не визнавати вразливість.
Саме це і є одним із ефектів операції впливу. Україна змушує Росію реагувати, витрачати ресурси, пояснювати невдачі, посилювати оборону тилу й водночас утримувати фронт.
Чи здатна 40-денна операція завершити війну
Одна кампанія навряд чи змусить Кремль автоматично припинити війну. Росія має значні ресурси, авторитарну систему управління, здатність приховувати втрати й перекладати економічні проблеми на населення. Навіть успішні удари по кораблях, НПЗ, ППО чи аеродромах не гарантують швидкої зміни політичного рішення в Москві.
Але мета операції може бути реалістичнішою: не завершити війну за 40 днів, а змінити її ціну.
Для російської армії це означає складнішу логістику, менше безпечних тилових зон, втрату ППО, ризики для аеродромів і складів. Для російської економіки — ремонти, простої, дефіцити, втрати від ударів по енергетиці та необхідність захищати дедалі більшу кількість об’єктів. Для політичної системи — зростання тривоги, тиску з боку радикальних груп і потребу пояснювати, чому війна приходить у російський тил. Для партнерів України — аргумент, що українська далекобійність працює і потребує подальшого посилення.
Тому успіх 40-денної операції варто вимірювати не лише кількістю уражених цілей. Важливішими будуть системні наслідки: чи погіршиться російська логістика в Криму, чи змушена РФ буде перекидати ППО, чи збільшаться перебої в паливному секторі, чи знизиться інтенсивність окремих російських атак, чи посилиться готовність Москви до предметних переговорів.
За чим стежити найближчими тижнями
Перший показник — частота ударів. Якщо атака по Керчі була лише стартом, наступні тижні можуть принести серії ударів по різних категоріях цілей: ППО, аеродромах, складах, нафтобазах, НПЗ, портах, кораблях, переправах і логістичних вузлах.
Другий показник — повторність. Найбільшого ефекту дають не разові влучання, а удари по ланцюгах: спочатку ППО, потім об’єкт, який вона прикривала; спочатку НПЗ, потім інфраструктура постачання; спочатку міст або пором, потім ремонтна чи резервна логістика.
Третій показник — реакція РФ. Перекидання ППО, обмеження руху мостами, перебої з пальним, закриття аеродромів, посилення охорони портів або евакуація техніки можуть бути такими ж важливими індикаторами ефективності, як і офіційні звіти про ураження.
Четвертий показник — дипломатія. Якщо військовий тиск збігатиметься з новими санкціями, посиленням української далекобійності та підтримкою партнерів, Росії буде важче зберігати позицію затягування.
40-денна операція СБУ — це не просто чергова серія ударів по Росії й окупованих територіях. Це спроба оформити український військовий тиск у чітку політичну кампанію: бити по тому, що дозволяє Росії продовжувати війну, і водночас показувати, що шлях до її завершення лежить не через українські поступки, а через зростання ціни агресії для Кремля.
Перший публічний епізод цієї кампанії — удар по Керчі — добре розкриває її логіку. Україна атакувала не випадкові цілі, а цілий вузол російських можливостей: кораблі підводної розвідки й забезпечення, майже готовий пором, елементи С-400, що прикривали Керченську протоку. У поєднанні з попередніми ударами по аеродромах «Саки» і «Гвардійське», ППО біля Керчі, нафтобазі в Краснодарському краї та НПЗ в Уфі це виглядає як системне нарощування тиску.
Чи змусить це Росію швидко завершити війну — невідомо. Але вже очевидно інше: Україна намагається перетворити далекобійність, дрони, спецоперації та економічні удари на єдиний механізм примусу. Його мета — зробити продовження війни для Росії настільки дорогим і нестабільним, щоб переговори перестали бути для Кремля тактичним маневром і стали вимушеним рішенням.
За матеріалами babel.ua
