Кабінет Міністрів затвердив новий порядок логістичного супроводу іноземців та осіб без громадянства, які хочуть добровільно долучитися до Сил оборони України. Формально це технічна процедура: хто зустрічає кандидата, хто перевіряє документи, хто платить за дорогу, проживання і повернення в разі відмови. Але політично й військово рішення значно ширше. Україна намагається перетворити іноземний добровольчий рух із частково ручного й фрагментованого процесу на керовану систему рекрутингу — з приватними компаніями, державним контролем і фіксованою оплатою за кожного кандидата.
Що сталося
Уряд затвердив єдині правила супроводу іноземців та осіб без громадянства, які добровільно хочуть вступити до Сил оборони України. Процедура має охоплювати весь шлях кандидата — від прибуття в Україну до укладення контракту на військову службу. Міністерство оборони повідомило про це 4 липня 2026 року, назвавши рішення частиною реформи рекрутингу.
Новий порядок стосується насамперед організаційного, документального та логістичного супроводу кандидатів. Послуги мають надавати приватні компанії, але не будь-які: працювати з іноземними добровольцями зможуть лише ті, кого включить до спеціального переліку Центр рекрутингу іноземців та осіб без громадянства.
Це означає, що держава вводить посередника між потенційним добровольцем і військовою системою — але одночасно намагається поставити цього посередника під контроль. Компанії мають пройти перевірку, відповідати встановленим вимогам, не перебувати під санкціями, не мати зв’язків із державою-агресором і внести забезпечувальний платіж у розмірі 5 млн грн. Рішення про включення компанії до переліку має ухвалюватися протягом 10 робочих днів після перевірки.
Чому це важливо
Іноземні добровольці воюють за Україну з початку повномасштабного вторгнення, а юридична можливість служби іноземців за контрактом в українському війську існує давно. Законодавство дозволяє приймати іноземців та осіб без громадянства на військову службу за контрактом до Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України. Такі кандидати мають перебувати в Україні на законних підставах, не мати судимості, пройти спеціальну перевірку, медичний та професійно-психологічний відбір, а також відповідати вимогам щодо фізичної підготовки.
Однак одна справа — юридично дозволити іноземцям служити. Інша — побудувати масштабовану систему, здатну регулярно залучати, перевіряти, супроводжувати й інтегрувати таких людей у бойові підрозділи. Саме на це й спрямований новий порядок.
Прем’єр-міністерка Юлія Свириденко заявила, що уряд хоче масштабувати цей напрям до рівня, коли іноземні добровольці закриватимуть 30–50% посад піхотинців і штурмовиків. Це дуже амбітна ціль, яка показує: йдеться не лише про символічну присутність іноземців у війську, а про спробу створити додаткове джерело поповнення найважчих бойових спеціальностей.
Як працюватиме новий механізм
Урядова логіка виглядає так: держава не відмовляється від контролю за рекрутингом іноземців, але делегує частину організаційної роботи приватним компаніям. Вони мають забезпечити те, що часто є найскладнішим у міжнародному рекрутингу: комунікацію з кандидатом, первинний збір документів, логістику, страхування, проживання, харчування та повернення кандидата, якщо він не буде прийнятий на службу.
Міноборони описує цей механізм як супровід кандидатів саме на солдатські та сержантські посади. Тобто йдеться не про загальний імпорт військових фахівців на всі рівні, а передусім про посилення бойового складу там, де навантаження найбільше.
Умовно процес можна поділити на кілька етапів.
1. Компанія подає заявку до Центру рекрутингу
Щоб отримати право супроводжувати іноземних добровольців, компанія має подати заяву й пакет документів до Центру рекрутингу іноземців та осіб без громадянства. Центр перевіряє, чи відповідає компанія встановленим вимогам.
Серед ключових умов — реєстрація в Україні, відсутність боргів, відсутність санкцій, відсутність зв’язків із Росією або іншими структурами держави-агресора. Окремий фільтр — забезпечувальний платіж у 5 млн грн. Його логіка проста: якщо компанія порушить умови договору, держава матиме фінансовий запобіжник.
2. Компанію вносять до переліку
Після перевірки Центр має ухвалити рішення протягом 10 робочих днів. Якщо компанія проходить відбір, вона потрапляє до спеціального переліку й отримує право працювати з кандидатами.
Це важливий елемент, бо без такого переліку ринок міг би швидко перетворитися на хаотичну систему посередників: хтось шукав би кандидатів через соцмережі, хтось — через неформальні мережі, хтось — через сумнівні канали. Новий порядок має відсіяти випадкових гравців і залишити лише тих, кого держава формально перевірила.
3. Компанія супроводжує кандидата до моменту контракту
Після включення до переліку компанія зможе запрошувати кандидатів, збирати документи й передавати їх на погодження Центру. Далі вона бере на себе практичну частину: оформлення документів, страхування, логістику до України, проживання і харчування до моменту укладення контракту.
Це не означає, що компанія сама прийматиме людину на службу. Рішення про допуск кандидата, перевірки, медичні процедури й контракт залишаються в межах державної та військової системи. Компанія відповідає за супровід, але не замінює державу.
4. Оплата — 300 тис. грн за кандидата
Вартість послуг компанії за одного кандидата встановлена на рівні 300 тис. грн. Міноборони уточнює, що кошти мають виплачуватися поетапно — саме для того, щоб зменшити ризик тіньових схем і зловживань.
Це одна з найчутливіших частин рішення. З одного боку, фіксована сума робить систему передбачуваною: держава знає, скільки коштує супровід одного кандидата. З іншого — сама поява винагороди за кандидата створює ризик гонитви за кількістю, а не якістю. Тому ключове питання — як саме буде влаштована поетапна оплата: чи буде компанія отримувати повну суму лише після проходження всіх перевірок і підписання контракту, чи частину коштів — раніше.
5. Якщо кандидат не підписав контракт — компанія платить за повернення
Компанії відповідатимуть за законність процедур і достовірність документів. Якщо кандидат не пройде військово-лікарську комісію або відмовиться підписувати контракт, компанія має власним коштом забезпечити його повернення до країни вибуття.
Це важливий запобіжник проти ситуації, коли до України масово привозитимуть людей, які не відповідають вимогам, не мають достатньої мотивації або не готові до служби. Фінансовий ризик у такому разі перекладається не на державу, а на компанію-посередника.
Що змінюється порівняно з попередньою моделлю
Попередня модель залучення іноземних добровольців значною мірою трималася на поєднанні державних каналів, військових підрозділів, дипломатичних контактів, особистих рішень добровольців і вже сформованих міжнародних мереж. Вона працювала, але мала обмеження: складна логістика, різна якість первинного відбору, бюрократичні бар’єри, проблеми з документами, житлом, медичною перевіркою та легальним статусом.
Україна поступово намагалася врегулювати ці питання. У 2024 році законодавство деталізувало порядок прийняття іноземців на службу, зокрема спеціальні перевірки, вимоги до кандидатів і роль Центру рекрутингу іноземців та осіб без громадянства. У 2026 році було також врегульовано правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які вже проходять військову службу: вони мають отримувати посвідки на тимчасове проживання, а строк такої посвідки прив’язується до строку контракту і додаткового періоду після його припинення.
Новий порядок логістики — наступний крок. Він не стільки відповідає на питання “чи можуть іноземці служити?”, бо відповідь уже давно “так”. Він відповідає на інше питання: як зробити цей процес масовішим, швидшим і більш контрольованим.
Навіщо Україні іноземні добровольці саме зараз
Головний мотив очевидний — людський ресурс. Четвертий рік повномасштабної війни створює величезне навантаження на українські бойові підрозділи. Найважче воювати піхоті та штурмовим підрозділам: саме вони тримають позиції, заходять у зруйновані населені пункти, витримують артилерію, дрони, авіаційні бомби й постійні спроби російських штурмів.
Тому заява про 30–50% посад піхотинців і штурмовиків, які уряд хотів би закривати іноземними добровольцями, є показовою. Це не просто дипломатичний жест і не лише історія про міжнародну солідарність. Це спроба знайти додатковий кадровий канал для найдефіцитніших і найризикованіших посад.
Для України це також спосіб частково зменшити тиск на внутрішню мобілізаційну систему. Іноземні добровольці не можуть замінити українську армію, але можуть стати помітним підсиленням у тих підрозділах, де командири потребують мотивованих людей із готовністю до бойової служби.
Читайте також: “Нова модель війська: контракти, іноземці, відстрочки й демобілізація”
Чому держава залучає приватні компанії
На перший погляд, участь приватних компаній у рекрутингу іноземців може виглядати суперечливо. Армія, війна, контракт, перевірки — усе це сфери, де державний контроль має бути максимальним. Але логістика міжнародного рекрутингу — це не лише військова процедура. Це документи, перетин кордону, переклади, комунікація, проживання, страхування, харчування, маршрут, юридичний супровід і повернення людини в разі відмови.
Держава може робити це сама, але тоді їй доведеться створювати великий адміністративний апарат. Інший варіант — доручити частину роботи приватним підрядникам, залишивши за собою контроль, перевірку й остаточні рішення.
Саме таку модель і запускає уряд. Компанії виконують сервісну функцію. Центр рекрутингу, спецслужби, військова система й медичні комісії залишають за собою функцію допуску. Це принципова різниця: приватні компанії не мають перетворитися на “приватні армії” чи автономних рекрутерів без контролю. Вони мають бути логістичним інструментом держави.
Де можуть виникнути ризики
Новий механізм має очевидні переваги: прозорий перелік компаній, фінансовий запобіжник, поетапна оплата, відповідальність за документи й повернення кандидата. Але ризики теж серйозні.
Ризик перший — кількість замість якості
Коли компанія отримує гроші за кандидата, у неї може виникнути стимул приводити якомога більше людей. Для армії ж важлива не кількість заявок, а якість відбору: мотивація, психологічна стійкість, фізична готовність, відсутність кримінального минулого, відсутність зв’язків із ворожими структурами, здатність працювати в українській військовій системі.
Якщо поетапна оплата буде прив’язана до реального проходження перевірок і підписання контракту, ризик зменшиться. Якщо ж компанії отримуватимуть значні кошти ще до фінального рішення, система може швидко породити конфлікт інтересів.
Ризик другий — безпека
Іноземний доброволець — це не лише потенційний боєць, а й потенційний безпековий виклик. Українське законодавство прямо передбачає спеціальні перевірки іноземців: з’ясовується законність перебування в Україні, можливі факти кримінальної відповідальності, причетність до тероризму, розвідувальної діяльності чи інших дій, що можуть загрожувати національній безпеці.
Це критично важливо. Росія може намагатися використати будь-який відкритий канал для проникнення агентури, збору інформації, дискредитації іноземних добровольців або створення провокацій. Тому ефективність нового механізму напряму залежатиме від якості перевірок.
Ризик третій — репутація
Якщо система буде непрозорою, навколо неї швидко виникнуть підозри: хто саме отримує 300 тис. грн, як обирають компанії, скільки кандидатів реально підписують контракт, скільки повертаються, скільки не проходять ВЛК, які компанії працюють найкраще.
Для уряду важливо не лише запустити механізм, а й регулярно звітувати про його результати. Без публічної статистики навіть правильна ідея може стати об’єктом критики.
Ризик четвертий — інтеграція в підрозділи
Навіть добре відібраний іноземний доброволець не автоматично стає ефективним бійцем у конкретній українській бригаді. Потрібні мова, командна взаємодія, розуміння українських процедур, дисципліна, сумісність із підрозділом, базова загальновійськова підготовка й адаптація до реалій фронту.
Міноборони зазначає, що після укладення контракту іноземні добровольці проходитимуть базову загальновійськову підготовку та долучатимуться до Сил оборони на тих самих умовах, що й українські військовослужбовці. Але на практиці ключовим буде те, наскільки якісно їх розподілятимуть по підрозділах.
Що це означає для самих іноземців
Для потенційних добровольців новий механізм має зробити процес зрозумілішим. Замість неформального пошуку контактів, різних маршрутів і бюрократичної невизначеності має з’явитися контрольований шлях із відповідальним супроводом.
Водночас це не скасовує вимог до кандидатів. Іноземці та особи без громадянства мають проходити перевірки, відповідати вимогам за станом здоров’я, фізичною підготовкою та професійно-психологічним відбором. Законодавство також передбачає спеціальну перевірку, яка може тривати до одного місяця і проводиться за участю СБУ та інших державних органів.
Окремо Україна врегульовує питання легального перебування таких військовослужбовців. У лютому 2026 року МВС повідомляло, що іноземці та особи без громадянства, які служать за контрактом в українських військових формуваннях, отримуватимуть посвідки на тимчасове проживання; посвідка видаватиметься на строк дії контракту і ще на шість місяців після його припинення або розірвання.
Це важлива зміна, бо без врегульованого статусу військовослужбовець-іноземець стикається з побутовими проблемами: банківські послуги, медична допомога, нотаріальні дії, документи, перебування після завершення контракту. Правовий статус робить службу не лише можливою, а й адміністративно передбачуваною.
Чи може це реально змінити ситуацію на фронті
Сам по собі новий порядок не вирішує проблему особового складу. Він лише створює канал, через який Україна може залучати більше іноземців. Ефект залежатиме від кількох речей.
По-перше, від того, скільки якісних компаній реально зайде в систему. Забезпечувальний платіж у 5 млн грн може відсіяти слабких гравців, але також обмежить коло потенційних учасників.
По-друге, від того, наскільки великим буде міжнародний пул охочих. На початку повномасштабної війни Україна мала хвилю глобальної солідарності. У 2026 році мотивація іноземців може бути іншою: частина людей має бойовий досвід, частина бачить війну як захист демократії, частина — як професійну військову службу, частина може мати змішані мотиви. Система має вміти відрізняти мотивованого добровольця від випадкової людини.
По-третє, від здатності Сил оборони інтегрувати цих людей. Якщо іноземні добровольці потраплятимуть у підрозділи, де є підготовлені командири, переклад, нормальна адаптація і зрозумілі правила, вони можуть стати реальним підсиленням. Якщо ж система буде поспішною, ефект може бути меншим за очікування.
Головна інтрига — не в сумі 300 тис. грн
У публічній дискусії найбільше уваги, ймовірно, приверне цифра 300 тис. грн за кандидата. Але головне питання не в самій сумі. Головне — що саме держава отримає за ці гроші.
Якщо 300 тис. грн — це оплата за реальний, перевірений і доведений до контракту результат, система може бути виправданою. Якщо ж вона перетвориться на оплату за “привезену людину”, незалежно від якості кандидата, це створить проблему.
Так само 5 млн грн забезпечувального платежу — не гарантія прозорості сама по собі. Це лише один із запобіжників. Реальний контроль залежатиме від договорів, аудитів, відкритості даних, відповідальності компаній і здатності держави швидко виключати з переліку тих, хто порушує правила.
Що далі
Найближчі місяці покажуть, чи стане новий механізм реальною реформою, чи залишиться формальним документом. Ключові показники будуть простими: скільки компаній подадуть заявки, скільки пройдуть перевірку, скільки кандидатів буде супроводжено, скільки з них підпишуть контракт, скільки не пройдуть ВЛК або відмовляться, скільки реально потраплять у бойові підрозділи.
Для армії це питання не бюрократії, а людей. Україна шукає спосіб посилити найважчі ділянки фронту, не руйнуючи контроль над безпекою і не створюючи хаосу в рекрутингу. Для уряду це тест на здатність поєднати приватну ініціативу з військовою дисципліною. Для суспільства — ще один показник того, наскільки масштабною стає війна і скільки різних ресурсів Україна змушена залучати для оборони.
Новий порядок залучення іноземних добровольців — це не просто про логістику. Це спроба створити окрему інфраструктуру міжнародного військового рекрутингу: з перевіреними компаніями, державною координацією, фінансовою відповідальністю і зрозумілим маршрутом кандидата до контракту.
Потенційно це може допомогти Силам оборони закривати дефіцитні посади в піхоті та штурмових підрозділах. Але успіх залежатиме від контролю. Система має не просто приводити більше людей — вона має приводити придатних, мотивованих і безпечних для українського війська добровольців.
Якщо цей баланс вдасться втримати, Україна отримає новий канал посилення фронту. Якщо ні — механізм ризикує стати ще одним полем для бюрократії, скандалів і неефективного використання коштів.
За матеріалами mod.gov.ua
