Інтерв’ю Кирила Буданова для РБК-Україна — це не розмова з великою кількістю гучних формулювань, а радше набір коротких, жорстких і часто навмисно лаконічних сигналів. У них — бачення нинішнього етапу війни, логіка українських ударів по російській логістиці, межі можливих переговорів, ставлення до ультиматумів союзників і ворогів, а також оцінка того, як Україна може втримати підтримку США.
Ключова думка інтерв’ю: Україна входить у фазу, де дипломатія і поле бою остаточно зливаються в один процес. Буданов прямо говорить, що війна не завершиться окремо «в кабінетах» або окремо «на фронті»: політичні рішення залежать від воєнної динаміки, а воєнна динаміка створює рамку для переговорів. Саме тому нинішню ескалацію він описує не як випадковість, а як етап, без якого, на його думку, може не відбутися наступна деескалація.
Нова роль Буданова: не «цивільний чиновник», а керівник воєнного часу
2 липня виповнилося півроку з моменту, як Кирило Буданов очолив Офіс президента. У розмові він дає зрозуміти: не сприймає цю роботу як різкий перехід із військової сфери у звичайну державну бюрократію. За його словами, Україна перебуває у стані війни, тому робота в ОП так само перетинається з військовою та «білявійськовою» специфікою. Він називає перехід на нову посаду легким, а рутину — звичною частиною будь-якої великої системи управління.
Буданов не драматизує сам момент призначення. За його словами, було кілька розмов із президентом, а сам процес він описує як «нормальну технократичну бесіду». Це важлива деталь: він намагається не створювати навколо свого переходу в ОП ореолу політичної інтриги, хоча сама посада традиційно має величезний вплив у системі української влади.
Водночас у відповідях Буданова чітко видно дистанціювання від стилю попереднього керівництва Офісу. На запитання про манеру комунікації з президентом і відмінність від Андрія Єрмака він відповідає різко: «Куди його манера завела, всі в принципі побачили». Але одразу заперечує, що саме це було причиною відходу попередника.
Це не просто персональна шпилька. Це маркер іншої моделі управління: менше постійної фізичної присутності біля президента, більше робочої комунікації за потребою. Буданов прямо каже, що є підлеглим президента і не має з цим проблем, зважаючи на військовий бекграунд.
«Притирка» із Зеленським: перехідний період без публічної драми
Одна з політично найцікавіших частин інтерв’ю — про стосунки Буданова із Володимиром Зеленським. Журналіст прямо запитує про чутки щодо «прохолодного» старту і нібито серйозної розмови, після якої відносини покращилися. Буданов це не підтверджує, але фактично визнає наявність перехідного періоду.
Його формула така: у нього своя модель роботи й управління, президент звик до іншої, а в будь-якому колективі потрібна «притирка». На запитання, чи вже притерлися, Буданов відповідає: «Я думаю, що так».
Ця відповідь важлива не стільки через персональний аспект, скільки через управлінський. Буданов демонструє, що не намагається копіювати попередню вертикаль, але й не показує конфлікту з президентом. Він подає процес як нормальну адаптацію системи до нового стилю керівництва.
Якби Росія знала ціну війни, вона могла б не почати вторгнення
На запитання, чи ризикнула б Росія повномасштабним вторгненням у 2022 році, якби знала, що війна триватиме так довго, Буданов відповідає: на його думку, ні. Він додає, що так само вважають і багато людей із російського боку, з якими він стикався.
Це один із небагатьох моментів, де Буданов дозволяє собі майже історичну оцінку. У ній закладена важлива теза: рішення Кремля про вторгнення базувалося на хибному розрахунку — щодо швидкості операції, стійкості України, реакції партнерів і, ймовірно, власної здатності витримати довгу війну.
Однак із цього не випливає, що Москва вже готова зупинитися. Навпаки, Буданов говорить, що російська концепція станом на зараз — «рухатись далі». Не просто пересидіти чи перетерпіти, а продовжувати наступальний тиск, бо саме в це російська сторона наразі вірить.
Український план: стабілізація фронту і руйнування логістики РФ
Коли мова заходить про український план, Буданов уникає широких декларацій. Він не називає нової політичної формули, не презентує «план перемоги 2.0», а концентрується на практичній воєнній логіці: зниження функціонування російської логістики, збільшення інтенсивності ударів і стабілізація фронту.
За його словами, Україна багато разів намагалася ускладнювати логістику РФ, але тепер це стало легше через розвиток технологій. Прорив він пояснює передусім кількістю: українське виробництво вийшло на рівень, який дозволяє збільшувати інтенсивність ударів.
Це одна з ключових тез усього інтерв’ю. Буданов фактично описує нову фазу війни як фазу накопичення технологічної маси. Не один гучний удар, не символічна операція, а системність: багато засобів, більша частота, повторюваність, тиск на вузли забезпечення.
Другий елемент — стабілізація фронту. Буданов каже прямо: фронт має бути «більш-менш сталим», а для цього потрібне знищення або максимальне ускладнення логістики ворога.
Тобто логіка така: Україна не просто б’є по тилу РФ заради демонстрації можливостей. Вона намагається зробити російське просування дорожчим, повільнішим і менш керованим. У цьому сенсі удари по логістиці — не окрема кампанія, а частина оборонної стратегії.
Крим: не символ, а логістичний вузол війни
Окремий блок інтерв’ю присвячений Криму. Буданов говорить про півострів одночасно політично і військово. Політичний меседж — Крим є Україною, і цей зв’язок нікому не вдасться розірвати. Водночас він визнає, що українські дії по російських об’єктах створюють проблеми і для цивільних українців, які живуть в окупації: нестача бензину, перебої зі світлом і водопостачанням.
Його пояснення жорстке: ці незручності — «заради великої мети», тобто повернення додому. Але ще важливіше — конкретна військова ціль. За словами Буданова, головне зараз — обрізати південну логістику, бо через окупований Крим серйозно забезпечується російське угруповання «Днєпр».
Це робить Крим не лише політичним символом, а й одним із центральних логістичних вузлів війни. Якщо його пропускна здатність падає, це впливає на російські можливості на південному напрямку.
Паливна криза: для Києва ознак немає, але прифронтові АЗС під ударом
Росія, за словами Буданова, інтенсифікує удари по АЗС, передусім у прифронтових регіонах. Він називає це великою проблемою, але додає, що її будуть вирішувати. На пряме запитання про можливу паливну кризу в Києві відповідає, що не бачить для цього ознак.
Цей фрагмент важливий для розуміння російської тактики дзеркального тиску. Якщо Україна б’є по логістиці й паливній інфраструктурі противника, Росія намагається бити по українських елементах забезпечення. Але масштаб і наслідки цих дій, за словами Буданова, не означають автоматичної паливної кризи в столиці.
Трамп і підтримка США: «всі люблять переможців»
Один із центральних політичних блоків інтерв’ю — про Дональда Трампа. Буданов не намагається пояснити його останні проукраїнські заяви дипломатичними деталями. Натомість дає максимально прагматичну формулу: треба думати не про те, як Україна отримала підтримку, а як її не втратити.
Його відповідь: у світі люблять переможців, а тих, хто програє, не поважають і не сприймають серйозно. Трамп, за словами Буданова, «любить переможців», тому Україна має не просто демонструвати перемогу, а мати її насправді.
Це дуже важливий сигнал. Буданов фактично говорить, що американська підтримка — не гарантована емоційна прихильність, а ресурс, який треба втримувати результатом. Не презентаціями, не картами і не фотографіями ударів, а реальною здатністю України перемагати або принаймні змінювати баланс на свою користь.
У цьому ж контексті він применшує ризик того, що Трамп після виборів до Конгресу стане «кульгавою качкою». На думку Буданова, незалежно від результатів цих виборів Трамп залишатиметься головним політичним центром, хоча внутрішньополітичні ускладнення можливі.
«Дух Анкоріджа»: російська формула «3+2»
Один із найзмістовніших фрагментів інтерв’ю — пояснення того, що росіяни називають «духом Анкоріджа». Буданов каже, що йдеться про російську інтерпретацію подій на Алясці. У російській логіці це формула «3+2»: Крим, Донецька і Луганська області плюс окуповані частини Херсонської та Запорізької областей.
Сенс цієї формули — завершення війни на умовах визнання повного суверенітету РФ над цими територіями. Буданов одразу підкреслює: для України це неприйнятно.
Ця частина інтерв’ю показує, що територіальне питання залишається головним вузлом переговорів. І Буданов формулює українську позицію без простору для подвійного трактування: територіальні компроміси неможливі «в принципі» і «без жодних варіантів».
Він також відкидає ідею, що якісь внутрішні законодавчі поступки — наприклад мовне питання — можуть змінити російську позицію або повернути Крим. Його логіка проста: війна зайшла надто далеко, і символічні або юридичні поступки вже не є реальним предметом торгу.
Переговори: поле бою і кабінети нероздільні
Буданов не дає прогнозу, де саме завершиться війна — на фронті чи за столом переговорів. Навпаки, він відкидає саму постановку питання. За його словами, поле бою не може бути від’єднане від кабінетів, окрім ситуації, коли одна країна перестає існувати.
Це фактично опис гібридної логіки завершення війни: переговорна позиція формується військовими результатами, а військові рішення ухвалюються з огляду на майбутню політичну рамку.
На запитання, хто може змусити путіна припинити війну, Буданов називає скоординовану роботу України, США, Європи та Китаю. Водночас він розставляє вагу гравців: США — передусім, Європа — у другому плані з погляду впливу на російське мислення, але з великим практичним значенням, Китай — окремий фактор зі своїми інтересами.
Чи може активна фаза війни завершитися цього року
Найбільш обговорювана відповідь інтерв’ю — про шанси завершення активної фази війни у 2026 році. Буданов каже: шанси є. Але одразу додає, що після весняної інтенсивності переговорів сторони пішли в ескалацію.
Його формула звучить так: щоб вийти з ескалації, часто потрібна її максималізація. Тобто спочатку ескалація, потім деескалація, а далі — продовження діалогу, якщо сторони будуть у цьому зацікавлені.
Це не оптимістичний прогноз у прямому сенсі. Буданов не говорить, що завершення близьке або гарантоване. Він радше описує можливу траєкторію: нинішнє загострення може бути не кінцем дипломатії, а дорогою до нового вікна переговорів.
Важливо, що американські вибори він називає лише одним із факторів, але не головним. Тобто українська логіка не зводиться до календаря Вашингтона, хоча він залишається вагомим.
Польща: криза союзників і межа ультиматумів
Одна з найжорсткіших частин інтерв’ю — про Польщу. Буданов очікує подальшої ескалації навколо 11 липня, річниці Волинської трагедії, і говорить про підготовку польською стороною низки «незрілих ескалаційних кроків».
Його головна теза: Україна не прийматиме ультиматумів ні від кого. Він порівнює це з російським ультиматумом, який Україна не прийняла, попри величезну ціну війни. Польщу Буданов називає важливим партнером, але формулювання залишається жорстким: якщо навіть ультиматум Росії не був прийнятий, то немає підстав думати, що Україна прийме ультиматум від іншої сторони.
Водночас він не закликає до симетричної ескалації наперед. Його позиція: не робити хибних кроків до того, як інша сторона зробить свій, але й не сидіти мовчки.
Це показує дуже складний баланс: Україна хоче уникнути катастрофічного сценарію у відносинах із Польщею, але не готова приймати політичний тиск у формі ультиматуму.
Білорусь: «не треба робити ще одного ворога»
На відміну від польського блоку, у питанні Білорусі Буданов демонструє стриманість. Він каже, що Лукашенко, судячи з усього, почув українські застереження, а Україні не вигідно створювати ще одного ворога і ще одну зону бойових дій.
Буданов не бачить сенсу для Білорусі вступати у війну проти України. За його словами, для Мінська це завершилося б крахом: з одного боку — Росія, яка «душитиме в братських обіймах», з іншого — Україна, яка «може чимало». Станом на момент розмови він не бачить загроз наступу з території Білорусі.
Цей фрагмент важливий тим, що Буданов явно не хоче роздмухувати білоруський напрям. Його логіка прагматична: не варто шукати там додаткової війни, якщо її можна уникнути.
Ресурси Росії і головна умова української стійкості
Буданов визнає: у Росії дуже багато ресурсів. Він не заперечує поширену тезу про масштаб російських територій, людей і матеріальних можливостей. Але додає ключове уточнення: якби Україна була сам на сам із Росією, це була б одна ситуація. Проте Україна не сама.
Звідси головна умова української стійкості: не втратити друзів, партнерів і союзників. Саме це, за Будановим, є критичним ресурсом України в довгій війні. Він визнає, що серед європейців не всі готові йти з Україною «скільки б не тривало», але частина партнерів — зокрема країни Балтії та Півночі — виглядають найбільш стійкими.
Щодо російської мобілізації Буданов також говорить без заспокійливих ілюзій. За його словами, у 2022 році РФ провела часткову, а не загальну мобілізацію, і мобілізувала близько 450 тисяч людей протягом року. Подібний масштаб вона технічно може повторити, хоча не хоче цього робити без крайньої потреби.
Ризик війни РФ проти Європи: готовність не означає рішення
Ще один важливий блок — про можливість російського нападу на Європу. Буданов каже, що раніше росіяни чітко розмежовували: спочатку завершення бойових дій в Україні, а вже потім інші сценарії. Але тепер плани коригуються.
За його словами, у російських документах готовність до таких дій мала бути досягнута на початок 2027 року. Водночас він уточнює: готовність не означає автоматичного рішення почати війну.
Це важлива різниця. Буданов не стверджує, що напад неминучий, але говорить, що планування і підготовка в РФ існують. Для України та Європи це означає: час на зміцнення оборони обмежений.
Після війни: діалог із Росією колись повернеться, але не зараз
Наприкінці інтерв’ю Буданов торкається непопулярної, але стратегічно важливої теми: чи можлива в Україні політична сила, яка через десяток років виступатиме за відновлення зв’язків із Росією. Його відповідь — так, така сила однозначно буде.
Він порівнює це з післявоєнною Німеччиною: через 10 років після завершення Другої світової війни відносини з нею вже активно відновлювалися. Буданов визнає, що це неприємна розмова, але світ часто працює саме так.
Ще жорсткіше звучить його оцінка європейських настроїв: багато хто в Європі не просто хотів би відновити економічні відносини з Росією, а «майже страждає», що їх немає. Тобто після припинення вогню або завершення гарячої фази може виникнути сильний тиск на зняття санкцій і повернення до бізнесу.
Його висновок — Україні треба думати про своє, а не про те, хто як дивиться навколо. Це, мабуть, одна з найбільш тверезих і водночас неприємних думок інтерв’ю: навіть після величезної війни частина світу швидко шукатиме шлях назад до економічної вигоди.
Інтерв’ю Буданова — це не про швидкий мир і не про простий сценарій перемоги. Воно про складну фазу, де Україна одночасно має:
- втримати фронт;
- бити по російській логістиці;
- не втратити підтримку США;
- не допустити розколу з ключовими союзниками;
- не погодитися на територіальні ультиматуми;
- бути готовою до довгої війни;
- і водночас шукати момент, коли ескалація може перейти в деескалацію.
Буданов говорить мовою жорсткого реалізму. Росія має ресурси і не збирається сама зупинятися. США важливі, але їхню підтримку треба постійно підкріплювати результатом. Європа потрібна, але не вся однаково витривала. Польща — союзник, але ультиматуми неприйнятні. Білорусь — ризик, але не варто власноруч створювати ще один фронт. Крим — не лише символ, а логістична артерія ворога. Територіальні поступки — неможливі.
Найкоротше це інтерв’ю можна звести до однієї формули: Україна має перемагати не для картинки, а для того, щоб її позицію не можна було обійти ні на полі бою, ні за столом переговорів.
«Нам треба про своє думати, а не про те, хто як на кого дивиться».
