Другий день саміту НАТО в Анкарі став для України днем конкретизації: союзники зафіксували довгострокову військову підтримку, підтвердили курс на переозброєння Альянсу, а українська делегація провела серію зустрічей, у центрі яких були ППО, антибалістика, дрони, бойова авіація та політичний тиск на Росію.
Саміт НАТО в Анкарі 7–8 липня 2026 року завершився підсумковою декларацією, яка стала не просто черговим документом про єдність Альянсу. Вона показала, що НАТО переходить від мови кризового реагування до мови довготривалої оборонної мобілізації: більше витрат, більше виробництва, більше спільних закупівель, більше ролі Європи — і окремий блок про Україну як частину трансатлантичної безпеки.
Для Києва головний результат другого дня саміту — не формула про членство, а практична оборонна архітектура на найближчі роки. Йдеться про обіцянку союзників надати Україні у 2026 році €70 млрд військового обладнання, допомоги та навчання, а також зберегти щонайменше еквівалентний рівень підтримки у 2027-му. У декларації НАТО прямо зазначено, що Україна робить внесок у трансатлантичну безпеку, а підтримка має бути справедливою, передбачуваною і довгостроковою.
Коротко: головні підсумки другого дня
1. НАТО закріпило €70 млрд військової підтримки Україні на 2026 рік. Союзники також підтвердили намір зберегти не менший рівень у 2027 році. Це означає спробу перевести допомогу Україні з режиму політичних торгів у режим планового фінансування.
2. ППО і протиракетна оборона стали центральною темою українського порядку денного. Україна просить насамперед ракети-перехоплювачі для Patriot, посилення антибалістичних спроможностей і участь партнерів у програмі PURL.
3. США заявили про готовність обговорювати виробництво ракет для Patriot в Україні. Дональд Трамп підтвердив ідею ліцензії для України. Це ще не готовий промисловий контракт, але політично — один із найважливіших сигналів саміту.
4. Швеція і Україна виводять тему Gripen на новий рівень. Київ очікує 16 Gripen C/D як військову допомогу на початку 2027 року, а також просуває угоду про закупівлю Gripen E. Паралельно сторони говорили про прискорення підготовки українських пілотів.
5. Drone Deal стає окремим напрямом української дипломатії. Україна обговорювала дронові угоди з Італією, ЄС, Швецією та іншими партнерами. Це частина ширшого зсуву: Україна намагається бути не лише отримувачем зброї, а й технологічним партнером НАТО.
6. НАТО зафіксувало нову оборонну логіку Альянсу. Декларація говорить про далекобійні високоточні системи, інтегровану ППО/ПРО, безпілотні системи, штучний інтелект, розвідку і трансатлантичну військову хмару.
7. Політичний фронт також був активним. Зеленський зустрівся з Трампом, лідерами ЄС, Польщі, Швеції, Італії, Болгарії, Південної Кореї та делегацією Конгресу США. Усі ці зустрічі зводилися до однієї рамки: Україна хоче увійти в зиму сильнішою — у повітрі, в енергетиці, у санкційному тиску на Росію та в оборонній промисловості.
Декларація Анкари: що вирішили союзники
Підсумкова декларація саміту складається з кількох ключових політичних блоків.
Перший — підтвердження статті 5 Вашингтонського договору. Союзники наголосили, що напад на одного члена НАТО є нападом на всіх, а єдність і колективна сила залишаються основою безпеки для мільярда громадян країн Альянсу. Це класична, але важлива формула: на тлі війни Росії проти України, нестабільності на Близькому Сході та внутрішніх суперечок у західних демократіях НАТО демонструє, що фундамент колективної оборони не переглядається.
Другий блок — Росія. У декларації Москва названа довгостроковою загрозою євроатлантичній безпеці та стабільності. Саме цим союзники пояснюють необхідність виконання оборонних зобов’язань, узятих на попередньому саміті в Гаазі, а також нарощування витрат, виробництва і закупівель. У 2025 році європейські союзники й Канада збільшили інвестиції в ключові оборонні потреби більш ніж на $139 млрд, а в Анкарі НАТО оголосило про нові закупівлі на понад $50 млрд.
Третій блок — модернізація Альянсу. НАТО прямо говорить про “сильнішу Європу в сильнішому НАТО”. Це означає, що європейські країни та Канада мають брати на себе більше відповідальності за оборону, діючи разом зі США. У практичному вимірі йдеться про розвиток ядерних, звичайних і протиракетних спроможностей, космічних і кіберзасобів, високоточних далекобійних систем, інтегрованої ППО і ПРО, безпілотних систем, штучного інтелекту та розвідки.
Четвертий блок — Україна. І це, по суті, найважливіша для Києва частина документа. НАТО не просто підтвердило підтримку України, а вписало її в ширшу логіку трансатлантичної безпеки: Україна вже не описується лише як держава, якій допомагають, а як держава, що сама посилює безпеку Альянсу. Це важливо політично, бо така формула змінює тон: Україна — не “тягар”, а стратегічний актив.
€70 млрд: що означає головне фінансове зобов’язання
Зобов’язання надати Україні €70 млрд у 2026 році — центральний практичний пункт декларації. Формально це військове обладнання, допомога та навчання. Політично — спроба зробити допомогу Україні прогнозованою.
Для Києва це має кілька наслідків.
По-перше, Україна отримує орієнтир для планування війни на 2026–2027 роки. Військова допомога стає не лише реакцією на черговий російський удар чи загострення на фронті, а елементом довгострокової стратегії.
По-друге, НАТО визнає, що короткі пакети допомоги вже не відповідають масштабу війни. Росія веде війну як довгу індустріальну кампанію — із виробництвом ракет, дронів, боєприпасів, перекиданням ресурсів і залученням партнерів. Відповідь Заходу також має бути індустріальною, а не епізодичною.
По-третє, цей пункт зміщує центр ваги до Європи й Канади. У декларації прямо зазначено, що саме європейські союзники та Канада нині фінансують переважну більшість безпекової допомоги Україні через двосторонні й багатосторонні механізми.
Водночас €70 млрд — це не автоматично “гроші на рахунку України”. Це політичне зобов’язання союзників щодо військового обладнання, допомоги та навчання. Його реальна цінність залежатиме від швидкості контрактів, виробництва, логістики, розподілу внесків і того, чи зможуть партнери уникнути затримок, які раніше часто коштували Україні часу й життів.
ППО і Patriot: головний український пріоритет
Другий день саміту відбувався на тлі російських ударів по українських містах. Саме тому ППО стала головною темою української дипломатії в Анкарі.
На зустрічі з делегацією Конгресу США Зеленський окремо говорив про потребу в ракетах-перехоплювачах до Patriot і наголошував, що внески до програми PURL та інші постачання ППО є основним пріоритетом для захисту України.
PURL важлива тим, що дозволяє партнерам фінансувати закупівлю критично необхідного американського обладнання для України. За поясненням НАТО, у межах Prioritised Ukraine Requirements List Альянс координує закупівлю критичного оборонного обладнання зі США коштом інших союзників і партнерів; SACEUR регулярно визначає пакети техніки та боєприпасів, яких Україна потребує і які США можуть надати у більших обсягах, ніж самі європейські союзники й Канада.
Це ключовий механізм саме для таких систем, як Patriot, де проблема полягає не лише в політичній волі, а й у дефіциті перехоплювачів, конкуренції за виробничі потужності та необхідності швидкого поповнення запасів.
Ідея ліцензійного виробництва ракет для Patriot в Україні може стати принциповим зламом. Але тут важливо розрізняти політичний сигнал і промислову реальність. Навіть якщо США погодяться на ліцензію, знадобляться рішення виробників, технологічні процедури, контроль експорту, захист виробництва та час для запуску. Тому це не відповідь на атаки найближчих тижнів, а потенційна ставка на багаторічну оборонну стійкість.
Антибалістична коаліція: українська війна змінює оборону Європи
Окремою лінією пройшла тема європейської антибалістичної системи. Зеленський говорив про потребу в антибалістичних ракетах зі шведським прем’єром Ульфом Крістерссоном; з Джорджею Мелоні обговорювали створення європейської Антибалістичної коаліції та додаткові ракети для систем ППО.
Це один із найважливіших стратегічних висновків саміту: російські удари по Україні вже не сприймаються лише як українська проблема. Вони стали лабораторією майбутньої оборони Європи. Якщо Росія може застосовувати балістику, крилаті ракети, ударні дрони й комбіновані атаки проти України, то країни НАТО мають готуватися до схожих сценаріїв у разі ширшої кризи.
Саме тому ППО/ПРО в декларації НАТО стоїть серед ключових пріоритетів разом із далекобійними високоточними системами, дронами, розвідкою, штучним інтелектом і військовою хмарою. Це вже не вузька українська потреба, а елемент нової архітектури стримування.
Gripen: ставка на українську авіацію після F-16
Зустріч Зеленського з прем’єр-міністром Швеції Ульфом Крістерссоном стала одним із головних оборонних епізодів другого дня. Сторони говорили про наслідки російських атак, потреби в антибалістичних ракетах, участь Швеції у PURL і посилення української бойової авіації. Найважливіше — підтверджено значення угоди про закупівлю Україною винищувачів Gripen E, а також очікування постачання 16 Gripen C/D як військової допомоги від Швеції на початку 2027 року.
Це означає, що авіаційна коаліція для України поступово перестає бути лише історією про F-16. Gripen — це ще один напрям створення сучасного повітряного компонента, який має працювати разом із наземною ППО, розвідкою, дронами та далекобійними засобами.
Політично домовленість зі Швецією важлива з трьох причин.
Перша — вона показує, що Україна планує бойову авіацію на роки вперед, а не лише закриває поточні потреби.
Друга — постачання Gripen C/D як допомоги і закупівля Gripen E створюють дві паралельні доріжки: коротшу, військово-допомогову, і довшу, закупівельну.
Третя — прискорення підготовки українських пілотів стає не менш важливим, ніж самі літаки. Без людей, інфраструктури, обслуговування й інтеграції з ППО будь-яка авіаційна допомога перетворюється на політичний символ. Україна ж намагається перетворити її на реальну бойову систему.
Drone Deal: Україна продає союзникам не лише потреби, а й досвід
Дрони були ще одним наскрізним сюжетом саміту. Україна обговорювала Drone Deal з Італією, Євросоюзом і Швецією; напередодні, 7 липня, Україна й Данія вже підписали відповідну угоду. Офіс президента повідомив, що Зеленський і Мелоні говорили про Drone Deal між Україною та Італією, а з Урсулою фон дер Ляєн — про наступні кроки й можливі терміни підписання документа між Україною та ЄС.
Це дуже показово. Україна приходить на саміт НАТО не лише з переліком того, чого їй бракує. Вона приходить із технологічним продуктом війни — досвідом масового застосування безпілотників, швидкої адаптації, фронтових інновацій і виробництва в умовах постійної загрози.
На рівні НАТО ця тема також стала окремим пріоритетом. Генсек Марк Рютте після саміту заявив, що Альянс запускає ініціативу NATO’s Drone Edge, яка передбачає $40 млрд інвестицій у безпілотні системи протягом п’яти років.
Для України це шанс закріпити себе як центр оборонних інновацій, а не лише як отримувача допомоги. Саміт в Анкарі показав: український досвід війни вже інтегрується в оборонне планування Заходу.
Зустріч Зеленського і Трампа: прагматична розмова під шум російських атак
Зустріч Зеленського з Дональдом Трампом стала політичним центром другого дня. Офіс президента повідомив, що сторони говорили про ідеї, які могли б зміцнити українські позиції та наблизити мир, а Зеленський подякував Трампу за акцент на посиленні української ППО.
Публічна частина зустрічі була неоднозначною: Трамп знову поєднував заяви про тиск на Росію з суперечливими формулюваннями про путіна і війну. Але для Києва головне — не риторика, а практичні сигнали. І таким сигналом стала готовність Вашингтона обговорювати ліцензійне виробництво ракет для Patriot.
У дипломатії Зеленського щодо Трампа помітна чітка тактика: не сперечатися з кожною політичною метафорою американського президента, а витискати з контакту конкретні рішення — ППО, виробництво, санкції, підтримку Конгресу, PURL, тиск на Москву.
Це прагматичний підхід. Україна не може дозволити собі розкіш реагувати лише на тональність американської політики. Їй потрібні перехоплювачі, фінансування, виробництво і рішення, які працюватимуть до зими.
Конгрес США і санкції: тиск має бути подвійним
Зустріч із двопартійною делегацією Конгресу США посилила ще одну лінію української позиції: дипломатія має сенс лише тоді, коли Росія відчуває військовий і економічний тиск.
Зеленський заявив конгресменам і сенаторам, що є реальний шанс підштовхнути путіна до переговорів цього року, але для цього потрібна єдність партнерів. Окремо сторони говорили про законопроєкт щодо санкцій проти Росії; Зеленський наголосив, що продовження тиску на Москву може допомогти миру.
Це важливий баланс. Україна на саміті не протиставляла переговори силі. Навпаки, логіка Києва така: переговори можливі лише тоді, коли Росія не може досягти цілей війною. Саме тому ППО, далекобійність, авіація, дрони, санкції та фінансова допомога — частини однієї формули.
ЄС, енергетика і кластери: саміт був не лише про зброю
Зустрічі Зеленського з Урсулою фон дер Ляєн і Антоніу Коштою показали, що Анкара стала майданчиком не тільки оборонної, а й євроінтеграційної дипломатії.
З президенткою Єврокомісії Зеленський говорив про можливість відкриття решти п’яти переговорних кластерів найближчим часом, Drone Deal між Україною та ЄС, майбутні міжнародні заходи й енергетичну підтримку. Окрема увага була до готовності України до зими та посилення енергетичної безпеки Європи.
Це важливо, бо російська стратегія на зиму традиційно поєднує удари по енергетиці, цивільній інфраструктурі та психологічний тиск. Тому енергетична стійкість і ППО — фактично дві частини однієї оборони.
З Болгарією Україна обговорювала енергетичну співпрацю, зокрема потенціал постачання скрапленого природного газу. Це вписується в ширшу логіку: зменшення залежності Європи від російських енергоресурсів — не лише економічна, а й безпекова політика.
Польща: складні питання не скасовують спільної загрози
Окрему увагу привернула зустріч Зеленського з президентом Польщі Каролем Навроцьким. Вона тривала понад годину. Офіс президента повідомив, що Зеленський наголосив на спільній загрозі з боку Росії, а обидва президенти погодилися, що партнерство між Україною та Польщею є спільним пріоритетом.
Ця зустріч важлива саме на тлі складних українсько-польських питань — історичних, політичних, внутрішньоелекторальних. Анкара дала можливість зафіксувати базову рамку: попри суперечки, стратегічний інтерес Києва і Варшави збігається, бо головна загроза для обох — Росія.
Південна Корея і глобальний вимір
Перша зустріч Зеленського з президентом Республіки Корея Лі Чже Мьоном додала до саміту ще один вимір — азійський. Південна Корея вже виділила $100 млн на комплексний пакет підтримки України, а сторони говорили про економічну співпрацю та спільні проєкти.
Це важливо не лише через гроші. Південна Корея — країна з потужною оборонною промисловістю, досвідом стримування агресивного сусіда і високотехнологічною економікою. Для України така співпраця може бути корисною в довшій перспективі: від відновлення до оборонних технологій.
Що саміт означає для України
Другий день саміту НАТО в Анкарі не дав Україні запрошення до Альянсу. Але він дав інше — чіткішу рамку тривалої війни і тривалої підтримки.
Україна отримала:
- політичне визнання свого внеску в трансатлантичну безпеку;
- зобов’язання союзників щодо €70 млрд допомоги у 2026 році;
- підтвердження не меншого рівня підтримки на 2027-й;
- рух у питанні Patriot і можливого ліцензійного виробництва;
- посилення PURL як механізму закупівель американської зброї коштом партнерів;
- розвиток авіаційної лінії Gripen;
- нові розмови про Drone Deal;
- акцент на антибалістичній обороні Європи;
- підтримку євроінтеграційного треку та енергетичної стійкості.
Але саміт також показав обмеження. НАТО поки не готове перевести українське членство з політичної перспективи в конкретний календар. США залишаються ключовим партнером, але американська політика за Трампа є нестабільною за риторикою. Європа бере на себе більше, але її оборонна промисловість ще має довести, що здатна швидко виробляти потрібні обсяги.
Тому головний висновок Анкари для України такий: підтримка стає більш системною, але її ще треба перетворити на ракети, літаки, дрони, контракти, навчання і захищені енергетичні об’єкти.
Саміт НАТО в Анкарі став не самітом вступу України до Альянсу, а самітом її військово-промислового вбудовування в західну систему безпеки.
Україну дедалі менше описують як зовнішнього прохача і дедалі більше — як державу, чий воєнний досвід, армія, дронові технології та оборонна промисловість потрібні самому НАТО. Це не замінює членства, але створює нову реальність: Україна вже впливає на те, як Альянс переозброюється, планує ППО, розвиває дрони, готується до довгої конфронтації з Росією і розподіляє відповідальність між США та Європою.
Для Києва тепер головне — швидкість. Бо декларації не збивають ракети. Їх збивають перехоплювачі, системи ППО, підготовлені екіпажі, виробничі лінії та політичні рішення, ухвалені вчасно. Анкара дала Україні важливу політичну рамку. Наступний тест — чи стане вона реальним захистом українського неба до зими.
За матеріалами president.gov.ua
