Дмитро Пєсков заявив, що російська «спеціальна військова операція» нібито перетворилася на повномасштабну війну через підтримку України західними державами. Однак це не раптове визнання реальності й не формальне оголошення війни. Кремль одночасно готує російське суспільство до нових витрат, виправдовує можливу ескалацію, перекладає відповідальність за агресію на Захід і намагається представити капітуляцію України як єдиний шлях до миру.
Для України та більшої частини світу жодної термінологічної загадки не існувало: Росія веде війну проти України з 2014 року, а 24 лютого 2022-го розпочала повномасштабне вторгнення. Генеральна асамблея ООН офіційно назвала дії РФ агресією, зажадавши негайно припинити вторгнення та вивести російські війська з української території.
Проте всередині Росії протягом років використовувалася інша реальність. Кремль називав вторгнення «спеціальною військовою операцією», підкреслюючи його нібито обмежений характер. Саме слово «війна» залишалося політично небезпечним: незалежне висвітлення бойових дій, яке суперечило офіційній версії, могло кваліфікуватися як поширення «фейків» про армію або її «дискредитація» і каратися тривалим ув’язненням.
Тепер Кремль знову піднімає градус. Але важливо розуміти: відбулася не відмова від терміна «СВО», а перехід до подвійної мови. Для юридичних документів і бюрократичної системи Росія й далі проводить «спецоперацію». Для мобілізації суспільства, залякування Європи та пояснення невдач Москва дедалі частіше говорить про «справжню війну» — причому не стільки з Україною, скільки з усім Заходом.
Що саме сказав Пєсков
На початку липня Дмитро Пєсков заявив, що так звана «СВО» нібито «перетворилася на справжню війну». За його версією, це сталося тому, що за Україною стоять європейські столиці та Сполучені Штати, які постачають зброю, надають розвіддані й допомагають українській обороні.
Таким чином Кремль намагається провести зручну для себе межу:
- у 2022 році Росія нібито починала обмежену операцію проти України;
- згодом Захід нібито «втягнувся» у конфлікт;
- тому відповідальність за його тривалість та ескалацію начебто лежить не на Москві.
В окремому інтерв’ю швейцарському виданню Die Weltwoche, опублікованому 7 липня, Пєсков повторив територіальний ультиматум. Він заявив, що війна може завершитися «наступного дня», якщо Україна виведе війська з територій, які Москва оголосила російськими, та юридично визнає встановлені окупацією «реалії».
Ці заяви є частинами одного повідомлення. Його суть така: Росія нібито не є агресором, вона вимушено протистоїть Заходу, а закінчити війну може лише Україна — погодившись на російські територіальні вимоги.
Це не перше «визнання війни»
Попри заголовки про раптову зміну риторики, Пєсков не вперше використовує слово «війна».
Ще 22 березня 2024 року він заявив, що Росія перебуває «у стані війни», оскільки «колективний Захід» нібито став учасником конфлікту на боці України. Тоді ж Пєсков наголосив, що росіяни повинні усвідомити це задля своєї «внутрішньої мотивації».
Формулювання про мотивацію було принциповим. Кремль уже тоді сигналізував, що суспільству потрібно готуватися не до швидкого завершення кампанії, а до тривалого протистояння, яке вимагатиме більше людей, ресурсів і жертв.
Однак Пєсков одразу зробив уточнення: юридично російські дії в Україні продовжують називатися «спеціальною військовою операцією». Отже, навіть у 2024 році йшлося не про формальну зміну статусу, а про коригування політичної та пропагандистської рамки.
Така подвійність зберігається і тепер. Лише через кілька днів після заяв про «справжню війну» Пєсков у відповіді Reuters знову сказав, що Росія має можливості «продовжувати спеціальну військову операцію».
Тобто термін «СВО» Кремль не скасував. Москва використовує два поняття залежно від того, якого ефекту хоче досягти.
Навіщо Кремлю потрібні обидва терміни
«Спеціальна військова операція» залишається зручною для внутрішньої бюрократії. Вона дозволяє владі уникати формального оголошення війни, зберігати ілюзію контрольованості та стверджувати, що звичайне життя в Росії нібито триває.
Слово «війна» виконує іншу функцію. Воно виправдовує надзвичайні вимоги до населення та еліт.
Коли держава говорить про обмежену операцію, громадянин може запитати, чому вона триває роками, поглинає дедалі більше грошей і спричиняє зростання втрат. Коли ж держава заявляє про екзистенційну війну з усім Заходом, будь-які труднощі оголошуються неминучою платою за виживання країни.
У результаті Кремль отримує зручну конструкцію:
| Для чого використовується | «СВО» | «Справжня війна» |
|---|---|---|
| Юридична та офіційна мова | Зберігає видимість обмеженої операції | Не передбачає автоматичної зміни правового статусу |
| Внутрішня пропаганда | Обіцяє контрольованість | Вимагає згуртованості та нових жертв |
| Пояснення невдач | Ускладнює відповідь, чому цілі не досягнуті | Дозволяє звинувачувати весь Захід |
| Зовнішній сигнал | Росія нібито проводить локальну кампанію | Росія натякає на ризик прямого зіткнення з НАТО |
| Мобілізація | Підтримує контрактний набір | Може виправдовувати примусові заходи |
Це не суперечність, а свідомий поділ аудиторій. Усередині офіційної системи діє «СВО», а в пропаганді та зовнішньополітичному тиску дедалі частіше з’являється «війна».
Сигнал про можливу мобілізацію
Одним із найважливіших пояснень нової хвилі риторики є потреба Росії в людях.
Керівник Центру протидії дезінформації при РНБО Андрій Коваленко вважає систематичне використання Пєсковим слова «війна» інформаційною підготовкою росіян до можливої нової хвилі мобілізації восени та пов’язаних із нею обмежень. Це оцінка української сторони, а не підтверджене рішення Кремля.
Однак припущення має певну логіку. За даними Reuters, деякі західні військові аналітики вважають, що для захоплення всієї території Донбасу, якої прагне путін, Росії може знадобитися обов’язковий призов чоловіків бойового віку. Водночас відкрита мобілізація залишається політично ризикованою для Кремля після досвіду осені 2022 року.
Риторика про війну з НАТО може знизити цей політичний ризик. Якщо населення переконують, що російська армія протистоїть не Україні, а об’єднаним ресурсам США та Європи, новий набір сотень тисяч людей можна представити не як наслідок невдалого вторгнення, а як вимушену оборону батьківщини.
Проте сама поява слова «війна» ще не доводить, що рішення про загальну мобілізацію вже ухвалене. Кремль може й надалі використовувати приховані механізми поповнення армії: високі регіональні виплати, контракти, тиск на строковиків, вербування засуджених та рекрутинг у бідніших регіонах.
Тому правильніше говорити про створення інформаційної готовності. Якщо масштабніші мобілізаційні заходи знадобляться, влада матиме заздалегідь підготовлене пояснення.
Чому Кремль посилює риторику саме зараз
1. путін не отримав потрібної йому «перемоги»
Росія не змогла досягти максимальних цілей вторгнення. Навіть після років бойових дій вона не контролює повністю всі території, які оголосила анексованими.
За даними Reuters, путін вважає захоплення решти Донбасу принципово важливим і нещодавно відкинув пропозиції радників погодитися на компромісне припинення вогню вздовж чинної лінії фронту. Джерела агентства оцінюють імовірність російської ескалації протягом наступних місяців як високу.
Отже, Кремлю потрібно пояснювати, чому війна триває, попри величезні витрати та відсутність швидкого результату. Відповідь Пєскова проста: Росія нібито не може перемогти швидко, бо воює не з однією Україною.
2. Наслідки війни дедалі помітніші в самій Росії
Українські далекобійні удари по нафтопереробних заводах, портах, паливних базах та інших об’єктах дедалі сильніше впливають на російську економіку й повсякденне життя. Reuters повідомляло про серйозні проблеми з пальним після атак на російську нафтову інфраструктуру.
Поки війна для більшості росіян залишалася телевізійною картинкою, влада могла підтримувати образ віддаленої «операції». Коли її наслідками стають перебої з пальним, атаки дронів, закриття аеропортів і зростання витрат бюджету, старий евфемізм працює гірше.
Термін «справжня війна» допомагає Кремлю пояснювати внутрішні проблеми не власною агресивною політикою, а діями зовнішнього ворога.
3. Підтримка України не припинилася
На саміті НАТО в Анкарі Росію назвали довгостроковою загрозою євроатлантичній безпеці. Союзники також підтвердили масштабну військову підтримку України на 2026–2027 роки.
Для Москви це створює потребу переконати російське суспільство, що війна є частиною глобального протистояння, а не наслідком рішення путіна напасти на сусідню державу.
При цьому сама західна допомога Україні не змінює характеру війни та не робить Росію стороною оборонного конфлікту. Вона залишається державою, яка здійснила вторгнення, тоді як Україна реалізує право на самооборону.
4. Кремль намагається впливати на переговори
Жорсткіша риторика є також інструментом торгу.
Москва хоче створити враження, що має необмежений час, людські ресурси та готовність до подальшої ескалації. Мета — переконати партнерів України, що продовження підтримки лише збільшить ризики, а поступки Росії нібито є єдиним реалістичним шляхом до миру.
Однак повідомлення Reuters про позицію путіна свідчать про інше: російський лідер наразі не демонструє готовності до компромісу й розглядає переговори переважно як спосіб домогтися територіальних поступок.
«Мир наступного дня» як формула капітуляції
Пєсков стверджує, що війну можна завершити майже миттєво. Для цього Україна має вивести свої сили й визнати російський контроль над захопленими територіями.
Формально це подається як мирна пропозиція. Насправді йдеться про ультиматум.
По-перше, Москва вимагає юридичного визнання наслідків агресії. Це означало б легалізацію захоплення територій силою.
По-друге, за кремлівською логікою Україна повинна відступити не лише з окупованої Росією землі, а й із частин регіонів, які перебувають під українським контролем, але були односторонньо оголошені Москвою російськими.
По-третє, така формула не містить надійних гарантій, що після поступок Росія не висуне нових вимог. Під час війни Москва неодноразово розширювала поняття так званої «зони безпеки», якою виправдовувала претензії на додаткові українські території. У липні путін знову пов’язував українські удари по російській інфраструктурі з наміром захоплювати нові землі вздовж кордону.
Теза про «мир наступного дня» виконує пропагандистську функцію: вона перекладає відповідальність за продовження війни з агресора на жертву. Росія начебто готова зупинитися, але Україна «відмовляється від миру», бо не погоджується віддати власну територію.
Ядерний шантаж під виглядом заспокоєння
В інтерв’ю Die Weltwoche Пєсков заявив, що Росія нібито не збирається розпочинати Третю світову війну і може застосувати ядерну зброю лише за умови загрози існуванню російської держави.
На перший погляд це має звучати заспокійливо. Однак сама згадка про ядерну зброю в розмові про підтримку України є формою тиску.
До того ж формулювання Пєскова є простішим і вужчим, ніж чинна російська ядерна доктрина, оновлена путіним у листопаді 2024 року. Документ передбачає ширший набір сценаріїв, зокрема можливу ядерну відповідь на масштабний звичайний напад, який Москва визнає критичною загрозою суверенітету або територіальній цілісності. Напад неядерної держави за підтримки ядерної держави Росія може трактувати як їхній спільний напад.
Таким чином Кремль одночасно надсилає два сигнали:
- Росія начебто є відповідальною ядерною державою, яка не прагне світової війни;
- будь-яка подальша підтримка України теоретично може бути представлена Москвою як загроза, що виправдовує ескалацію.
Це класична стратегічна двозначність. Кремль не оголошує конкретних намірів, але підтримує страх перед можливими «непередбачуваними наслідками».
Для кого насправді прозвучала заява Пєскова
Російське суспільство
Головний сигнал: війна буде довгою, а рівень вимог держави може зрости. Населення привчають до думки, що компроміс неможливий, оскільки Росії нібито протистоїть увесь західний світ.
Російські еліти
Чиновникам і бізнесу нагадують, що нейтралітет або дистанціювання від війни дедалі менше припустимі. У логіці «фортеці в облозі» економічні втрати, нові податки, конфіскації та бюджетні пріоритети можна пояснювати воєнною необхідністю.
Україна
Києву демонструють, що Москва не відмовилася від максималістських вимог і не збирається обмежуватися нинішньою лінією фронту.
Європа та США
Захід намагаються залякати перспективою прямого зіткнення з Росією, щоб уповільнити постачання зброї, розвиток оборонного виробництва й підтримку українських далекобійних можливостей.
Країни поза західним блоком
Для держав Азії, Африки та Латинської Америки Кремль просуває образ Росії як жертви західного тиску. У цій версії війни Україна перетворюється на інструмент США і Європи, а російське вторгнення — на нібито оборонну реакцію.
Чого заява Пєскова не означає
Зміна риторики не є автоматичним оголошенням війни Україною чи НАТО.
Вона також не означає, що в Росії негайно запровадять загальну мобілізацію, закриють кордони або переведуть усю державну систему в новий правовий режим.
Між політичною риторикою, юридичним статусом і конкретним рішенням про мобілізацію існує суттєва різниця. У 2024 році Пєсков уже говорив про «стан війни», однак Кремль зберіг формальне визначення «СВО».
Проте слова створюють політичний фон, на якому такі рішення стають легшими. Населення поступово привчають до того, що війна є не тимчасовою кампанією путіна, а постійним станом Росії.
Саме тому риторичну зміну не варто ані перебільшувати, ані ігнорувати. Вона не є доказом уже підписаного указу про мобілізацію, але може бути частиною підготовки до нового етапу війни.
Що це означає для України та Європи
Найголовніший висновок полягає в тому, що заява Пєскова не свідчить про наближення Кремля до компромісу.
Навпаки, вона супроводжується:
- вимогами територіальних поступок;
- запереченням відповідальності Росії за початок війни;
- погрозами розширити так звану буферну зону;
- ядерними нагадуваннями;
- підготовкою громадської думки до тривалого протистояння.
За даними Reuters, путін відкинув варіант припинення вогню вздовж чинної лінії фронту і продовжує вважати захоплення решти Донбасу необхідною для себе перемогою. Це робить ескалаційний зміст нової риторики важливішим за сам термінологічний ребрендинг.
Для України це означає необхідність готуватися не тільки до продовження бойових дій, а й до посилення російських інформаційних операцій. Москва намагатиметься переконати зовнішню аудиторію, що саме західні поставки зброї перешкоджають миру, тоді як російські вимоги є нібито незмінною реальністю, яку треба прийняти.
Для Європи заява Пєскова є нагадуванням: Кремль розглядає війну проти України як частину ширшого протистояння із Заходом. Водночас це не означає, що Росія обов’язково прагне негайної прямої війни з НАТО. Погроза такого зіткнення сама по собі є інструментом — вона має розколювати союзників і змушувати їх обмежувати допомогу Україні через страх перед ескалацією.
Пєсков не відкрив росіянам правду, якої Кремль раніше не знав. Російська влада чудово розуміла масштаб розв’язаної нею війни від самого початку.
Термін «СВО» був потрібен, щоб створити ілюзію короткої, контрольованої та віддаленої кампанії. Тепер цієї конструкції дедалі менше вистачає. Війна триває п’ятий рік, заявлені цілі не досягнуті, українські удари переносять її наслідки на територію Росії, а продовження наступу потребує нових ресурсів.
Тому Кремль переходить до жорсткішої формули: Росія нібито веде «справжню війну» з усім Заходом.
Ця формула дозволяє одночасно виправдовувати втрати, вимагати нових жертв, готувати ґрунт для мобілізаційних рішень, залякувати НАТО та представляти російський територіальний ультиматум як мирну пропозицію.
Але юридично й бюрократично «СВО» нікуди не зникла. Кремль просто залишив собі обидва слова: одне — щоб уникати відповідальності за війну, друге — щоб вимагати від суспільства поведінки воєнного часу.
