АЗС, поштові термінали, невеликі склади, ремонтні бази, залізниця та місцеві підстанції можуть дедалі частіше ставати цілями російських ударів. Що означає попередження Сергія «Флеша» Бескрестнова, чому лінія фронту більше не визначає межі небезпечної зони та як змінюється логіка війни
Російсько-українська війна вступає у фазу, в якій відстань від лінії бойового зіткнення дедалі менше гарантує безпеку. Паралельно з боями на фронті розгортається масштабне протистояння за тил: логістику, енергетику, транспорт, паливне забезпечення, промислові потужності та здатність держави підтримувати нормальне життя в регіонах.
Радник міністра оборони України з технологічних напрямів Сергій Бескрестнов, відомий за позивним «Флеш», попередив, що Росія може розширити кампанію ударів по об’єктах на глибині приблизно до 100 кілометрів. Ідеться не лише про великі військові бази, склади боєприпасів чи енергетичні вузли. Потенційними цілями можуть ставати автозаправні станції, поштові відділення, логістичні термінали, підприємства, бази сільськогосподарської і будівельної техніки, ділянки залізниці, автомобільні дороги та підстанції місцевого значення.
Це попередження не слід сприймати як офіційно встановлений перелік майбутніх російських цілей або як точну географічну межу небезпечної зони. Бескрестнов описує тенденцію: противник отримує дедалі більше відносно дешевих засобів ураження середньої дальності й може використовувати їх для системного тиску не лише на фронт, а й на всю інфраструктуру, яка забезпечує життя та економічну активність прифронтових і прикордонних регіонів.
Від війни за позиції — до війни за функціонування тилу
Традиційне уявлення про війну передбачає фронт, найближчий оперативний тил і віддалені території, де працює економіка, зберігаються ресурси та відновлюються сили. Однак масове застосування безпілотників і далекобійних систем поступово стирає ці межі.
Лінія бойового зіткнення залишається місцем найінтенсивніших боїв, але вже не є єдиним простором, де визначається результат війни. На стійкість оборони впливають десятки процесів далеко від окопів:
- чи надходить пальне;
- чи працює залізниця;
- чи можуть ремонтувати техніку;
- чи зберігається електропостачання;
- чи функціонують склади та логістичні центри;
- чи можуть підприємства продовжувати виробництво;
- чи є можливість швидко доставляти вантажі;
- чи залишається населення в громадах;
- чи здатна місцева влада забезпечувати базові послуги.
Саме тому сучасна війна дедалі більше перетворюється на боротьбу не лише за територію, а й за функціональність тилу. Навіть якщо удар не змінює положення військ безпосередньо, він може створити затримки у перевезеннях, дефіцит пального, перебої з електроенергією, зупинку підприємства або необхідність перекидати додаткові сили ППО для захисту другорядних об’єктів.
Заява Бескрестнова фактично описує перехід від вибіркових ударів по великих цілях до моделі постійного інфраструктурного виснаження. За такої логіки значення має не лише масштаб кожного окремого влучання, а сукупний ефект десятків або сотень атак.
Що означають «дипстрайки» та «мідлстрайки»
Сергій Бескрестнов використав поняття deep strike та middle strike — «глибокий удар» і «удар на середню глибину». Це не універсальна юридична класифікація і не точний поділ за кількістю кілометрів. У контексті його заяви терміни радше пояснюють, наскільки далеко за межами фронту розташована ціль.
Deep strike, або глибокий удар, — це ураження об’єктів у віддаленому тилу противника. Такими цілями можуть бути підприємства оборонної промисловості, великі нафтопереробні заводи, стратегічні склади, військові аеродроми, порти, енергетичні вузли та логістичні центри.
Middle strike, або удар на середню глибину, стосується простору між безпосереднім фронтом і стратегічним тилом. Для України це може означати зону на десятки кілометрів від лінії бойового зіткнення або державного кордону, де розташовано багато об’єктів, необхідних одночасно військовим, бізнесу та цивільному населенню.
Саме ця зона є особливо складною для захисту. В ній надто багато потенційних цілей, щоб прикрити кожну окремим комплексом ППО. Водночас концентрація інфраструктури достатньо висока, щоб навіть невеликі удари створювали помітні наслідки.
Чому в центрі уваги опинилися саме 100 кілометрів
Згадані Бескрестновим 100 кілометрів варто розглядати як приблизну оперативну глибину, а не як лінію, за якою ризик раптово зникає.
У межах такого поясу часто розташовані районні логістичні вузли, промислові майданчики, аграрні підприємства, паливні бази, ремонтні станції, залізничні колії, депо, локальні енергетичні об’єкти та склади торговельних компаній.
Це територія, де цивільна і військова логістика тісно переплітаються. Одними й тими самими дорогами рухаються гуманітарні вантажі, продукти, будівельні матеріали, техніка підприємств і транспорт Сил оборони. На тих самих заправках обслуговуються цивільні автомобілі, громадський транспорт, швидкі допомоги та машини комунальних служб.
Для Росії масові удари по такій зоні можуть мати кілька завдань:
- Порушувати логістику. Навіть тимчасове закриття дороги, залізничної ділянки або термінала змушує змінювати маршрути й збільшує час доставки.
- Розосереджувати українську ППО. Чим більше різнотипних об’єктів потребують захисту, тим складніше концентрувати системи навколо найважливіших напрямків.
- Створювати економічні втрати. Бізнес змушений витрачати кошти на ремонти, резервне живлення, охорону, страхування та перенесення потужностей.
- Посилювати психологічний тиск. Регулярні удари по звичних цивільних об’єктах формують відчуття, що безпечного місця поблизу фронту немає.
- Погіршувати умови життя в громадах. Перебої з пальним, електроенергією, доставкою товарів і поштовими послугами можуть прискорювати відтік населення.
Отже, метою може бути не лише фізичне знищення конкретної споруди, а й поступове ускладнення всіх процесів, на яких тримається прифронтовий тил.
Чому потенційною ціллю може стати АЗС
Автозаправна станція зазвичай сприймається як невеликий цивільний комерційний об’єкт. Але в умовах війни пальне є основою практично всієї мобільності.
Без стабільного постачання пального ускладнюється робота:
- громадського транспорту;
- швидкої допомоги;
- пожежно-рятувальних підрозділів;
- комунальної техніки;
- аграрних підприємств;
- будівельних компаній;
- вантажних перевізників;
- ремонтних служб;
- резервних генераторів.
Навіть одна знищена або тимчасово закрита заправка може не мати значного впливу на великий регіон. Але серія ударів по мережі АЗС, нафтобазах, автоцистернах і транспортних вузлах здатна спричинити локальний дефіцит, черги, зростання навантаження на сусідні станції та ускладнення постачання.
У цьому й полягає логіка інфраструктурної війни: противнику не обов’язково повністю позбавляти область пального. Достатньо зробити його доставку нестабільною, дорожчою та небезпечнішою.
Поштові відділення та термінали як частина логістичної системи
Згадка про поштові відділення може видатися особливо тривожною, адже вони безпосередньо асоціюються із цивільним населенням. Проте сучасні поштові оператори — це не лише місця видачі посилок. Вони мають сортувальні центри, склади, автомобільний транспорт і розгалужені мережі доставки.
Для прифронтових громад пошта нерідко виконує ширшу соціальну функцію. Через неї люди отримують ліки, одяг, техніку, документи, гуманітарні вантажі та інші необхідні речі. Порушення роботи мережі посилює ізоляцію населених пунктів і створює додаткове навантаження на волонтерські та державні структури.
Попередження Бескрестнова означає, що Росія може оцінювати такі об’єкти не за їхньою формальною назвою, а за здатністю переміщувати вантажі. Водночас сама по собі участь об’єкта в цивільній логістиці не робить його законною військовою ціллю.
Чому під загрозою склади та підприємства
Слово «склад» охоплює дуже різні об’єкти — від великих промислових комплексів до невеликих приміщень із продуктами, будівельними матеріалами або запчастинами.
Російські оператори можуть не мати достовірної інформації про вміст кожного приміщення. В умовах масового застосування безпілотників це створює ризик атак за непрямими ознаками: розташуванням, активністю транспорту, розміром території або припущенням щодо призначення об’єкта.
Крім того, Росія може свідомо розширювати поняття «логістична ціль», намагаючись виправдати удари по цивільній економіці. Підприємства, які ремонтують трактори, вантажівки, генератори або будівельну техніку, можуть потрапляти під удар лише тому, що їхня продукція чи послуги теоретично можуть використовуватися в оборонних цілях.
Таке розмивання меж між цивільною та військовою інфраструктурою є особливо небезпечним для промислових регіонів. Фактично будь-яке підприємство з ангарами, транспортом, складськими площами або енергетичним обладнанням може опинитися в зоні ризику.
Залізниця, дороги та підстанції: удар по системі, а не лише по об’єкту
Транспортна та енергетична інфраструктура працює як мережа. Руйнування одного елемента іноді можна швидко компенсувати, але повторні удари змушують систему працювати в постійному аварійному режимі.
Пошкодження залізничної ділянки означає не лише зупинку поїзда в конкретному місці. Воно може спричинити перенаправлення руху, накопичення вантажів, затримки пасажирських рейсів і додаткове навантаження на автомобільні дороги.
Так само локальна електропідстанція може не мати стратегічного значення на рівні всієї країни, однак її втрата здатна залишити без електрики кілька населених пунктів, промисловий майданчик, насосну станцію або залізничну інфраструктуру.
Саме тому згадка Бескрестнова про підстанції «не лише великої потужності» є важливою. Вона свідчить про ризик переходу від атак на центральні енергетичні об’єкти до руйнування розподільчої мережі на місцевому рівні.
Такий підхід може бути менш видовищним, але він створює постійне навантаження на ремонтні бригади, збільшує потребу в обладнанні та ускладнює відновлення після кожного наступного удару.
Масовість дешевших засобів змінює вибір цілей
Ракетні удари по невеликій заправці або локальному складу можуть бути економічно невигідними, якщо йдеться про дорогу високоточну ракету. Однак поширення різних типів ударних безпілотників змінює співвідношення між вартістю засобу ураження і потенційною шкодою.
Безпілотні системи дозволяють атакувати більше об’єктів і створювати постійну загрозу без використання найдорожчого ракетного озброєння. Частина апаратів може спрямовуватися на основні цілі, інша — перевантажувати ППО, змушувати населення годинами перебувати в укриттях або шукати слабко захищені об’єкти.
Повітряні атаки вже мають комбінований характер: Росія поєднує ударні безпілотники з ракетами різних типів, намагаючись ускладнити роботу української протиповітряної оборони. Під час нічної атаки 12 липня 2026 року російські війська, за даними Повітряних сил, застосували 115 безпілотників і 13 ракет.
Одна така атака ще не підтверджує окремої кампанії саме проти об’єктів у 100-кілометровій зоні. Але вона демонструє масштаб засобів, які Росія може одночасно залучати для ударів по різних регіонах.
Чому Бескрестнов пов’язує нову фазу війни з переговорами
Радник міністра оборони заявив, що чим ближчою видається перспектива переговорів, тим активніше сторони намагаються сформувати вигідніше підґрунтя для них.
Військовий тиск напередодні дипломатичних контактів може бути спрямований на покращення переговорної позиції, демонстрацію спроможностей або погіршення становища противника.
У такій логіці інфраструктура стає засобом політичного тиску. Сторона, яка здатна завдавати відчутних втрат далеко від фронту, намагається переконати противника, що продовження війни коштуватиме дедалі дорожче.
Однак сам факт посилення ударів не свідчить про неминучість переговорів. Він може означати і протилежне — підготовку до тривалого протистояння, накопичення засобів ураження та спробу позбавити Україну ресурсів для подальшої оборони.
Українські далекобійні удари та нове командування
Попередження Бескрестнова пролунало на тлі різкого посилення української кампанії ударів по російській енергетичній, паливній і логістичній інфраструктурі, пов’язаній із веденням війни.
10 липня президент Володимир Зеленський повідомив про створення у складі Збройних сил спеціального командування далекобійного впливу. За його словами, нова структура має зосередити наявні ресурси на подальшому зниженні здатності Росії продовжувати війну.
Українські сили протягом останніх місяців атакують російські нафтопереробні заводи, паливні термінали, нафтобази, військові підприємства, склади та транспортні об’єкти. Київ пояснює цю кампанію необхідністю послабити економічну основу російської агресії та скоротити ресурси, які Москва може спрямовувати на війну.
За даними Reuters, українські удари вже призводили до зупинки окремих російських переробних потужностей, дефіциту пального в низці регіонів і запровадження Москвою обмежень на експорт дизельного пального. Російська влада також тимчасово обмежувала судноплавство поблизу Азовського моря після атак на паливну логістику та судна.
Росія має значно більшу територію та набагато більше розосереджених промислових, енергетичних і транспортних об’єктів. Повністю прикрити їх системами протиповітряної оборони практично неможливо. Саме це Бескрестнов називає однією з переваг України в новій фазі протистояння.
Чому це не «симетрична війна інфраструктур»
Фраза про те, що сторони знищують інфраструктуру одна одної, може створити враження повної симетрії. Однак для оцінки кожного удару принципове значення має статус цілі, її фактичне використання та очікувані наслідки для цивільного населення.
Міжнародне гуманітарне право вимагає розрізняти військові цілі й цивільні об’єкти. Атаки можуть бути спрямовані лише на об’єкти, які роблять реальний внесок у військові дії та знищення яких за конкретних обставин дає визначену військову перевагу. Невибіркові удари та атаки, очікувана шкода від яких для цивільного населення є надмірною порівняно з військовою перевагою, заборонені.
АЗС, поштове відділення, цивільний склад чи аграрне підприємство не стають законною військовою ціллю лише через своє розташування в прифронтовій області або теоретичну можливість використання їхніх послуг військовими.
Моніторингова місія ООН неодноразово наголошувала, що російські удари по українській енергетичній інфраструктурі спричиняють масштабну шкоду цивільному населенню, впливаючи на опалення, водопостачання, медичні послуги, освіту та інші основні сфери життя.
Тому українські удари по об’єктах, які безпосередньо забезпечують російську воєнну машину, та російські атаки по цивільній інфраструктурі України не можна автоматично прирівнювати. Кожен епізод потребує окремої оцінки, але визначальною є не назва об’єкта, а його реальний зв’язок із бойовими діями та дотримання правил ведення війни.
Що означає нова загроза для прифронтових областей
Найбільше ризиків припадає на області, які межують із Росією, окупованими територіями або розташовані поблизу активної лінії фронту.
Для таких регіонів війна може ще більше перейти в режим постійного порушення нормального життя. Загроза стосуватиметься не лише великих міст, військових об’єктів чи критичної інфраструктури, а й менших населених пунктів, промислових зон і транспортних коридорів.
Можливими наслідками є:
- частіші перебої в роботі бізнесу;
- ускладнення доставки продуктів і медикаментів;
- локальні дефіцити пального;
- пошкодження енергетичних мереж;
- зростання вартості логістики;
- скорочення кількості працюючих підприємств;
- відтік працівників і населення;
- збільшення навантаження на рятувальників та ремонтні служби;
- необхідність частіше змінювати маршрути перевезень;
- посилення залежності громад від резервного живлення.
Особливо складною залишається ситуація для малого та середнього бізнесу. Велика компанія може розподілити склади між кількома регіонами, створити запаси обладнання чи побудувати додаткові захисні споруди. Невелике підприємство часто має лише один майданчик і може втратити можливість працювати після одного серйозного влучання.
Як має змінюватися захист тилу
Повністю закрити системами ППО кожну заправку, склад, відділення пошти або невелику підстанцію неможливо. Тому відповідь на нову загрозу не може обмежуватися лише збільшенням кількості засобів перехоплення.
Ключовою стає стійкість усієї системи. Вона передбачає розосередження запасів, альтернативні маршрути, резервне електроживлення, дублювання критичних функцій, швидке відновлення та здатність продовжувати роботу після пошкодження окремих елементів.
Для держави й місцевої влади це означає потребу:
- переглядати плани цивільного захисту;
- визначати найважливіші об’єкти на рівні громад;
- створювати резерви обладнання для аварійних ремонтів;
- забезпечувати альтернативні джерела живлення;
- підвищувати готовність пожежно-рятувальних служб;
- організовувати зрозуміле оповіщення працівників і населення;
- заздалегідь планувати об’їзні логістичні маршрути.
Для підприємств — розробляти реальні, а не формальні алгоритми дій під час тривоги, знати місця укриттів, не накопичувати всі критичні ресурси в одному місці та мати резервні канали зв’язку.
ДСНС наголошує, що під час кожного сигналу повітряної тривоги працівники та відвідувачі мають переходити до визначених укриттів, а відповідальні особи підприємств повинні заздалегідь організувати алгоритм оповіщення й евакуації.
Водночас інформація про маршрути, розташування важливих об’єктів, місця зберігання ресурсів і наслідки влучань не повинна публікуватися в режимі реального часу. Надмірна деталізація може допомагати противнику оцінювати результат атаки або коригувати повторні удари.
Чи означає попередження неминучу масовану кампанію
Заява Сергія Бескрестнова є серйозним попередженням, але не доказом того, що Росія вже ухвалила окремий план тотального ураження всіх об’єктів у межах 100 кілометрів.
Російські можливості також мають обмеження. Для системної кампанії потрібні тисячі безпілотників, розвідувальна інформація, оператори, канали зв’язку, пускові майданчики та здатність регулярно долати українську протиповітряну оборону.
Крім того, не кожна атака досягає мети. Частину дронів збивають мобільні вогневі групи, авіація, зенітні комплекси та засоби радіоелектронної боротьби. Інші втрачають керування або не можуть точно уразити об’єкт.
Однак навіть обмежена ефективність не робить загрозу незначною. Якщо противник запускає велику кількість відносно дешевих засобів, окремі прориви стають неминучими. Тому головним завданням є не створення ілюзії повної захищеності, а зменшення наслідків кожного можливого удару.
Війна дедалі більше стає змаганням систем
Попередження Бескрестнова показує, що наступний етап війни може визначатися не лише кількістю захоплених посадок або населених пунктів. Не менш важливим буде питання, яка зі сторін довше збереже здатність ремонтувати, перевозити, виробляти, забезпечувати енергією та поповнювати втрати.
Росія намагатиметься перетворити близькість українських регіонів до фронту на постійне джерело нестабільності. Для цього їй не обов’язково руйнувати великі міста повністю. Достатньо регулярно пошкоджувати транспорт, енергетику, зв’язок і бізнесову інфраструктуру, змушуючи Україну витрачати дедалі більше ресурсів на відновлення.
Українська відповідь полягає у двох паралельних процесах. Перший — посилення далекобійних ударів по об’єктах, які живлять російську воєнну машину. Другий — перетворення власного тилу на децентралізовану систему, в якій втрата одного складу, маршруту чи енергетичного вузла не зупиняє роботу цілого регіону.
Саме стійкість, а не лише здатність перехопити кожен дрон, стає одним із ключових ресурсів сучасної війни.
Заява Сергія «Флеша» Бескрестнова не означає, що всі об’єкти в межах 100 кілометрів будуть атаковані або що за цією відстанню територія автоматично є безпечною. Вона вказує на масштабнішу зміну: Росія може намагатися перетворити весь прифронтовий і прикордонний тил України на простір постійного вогневого тиску.
Під загрозою опиняються не лише військові бази та великі енергетичні підприємства, а вся мережа, яка забезпечує повсякденне функціонування регіонів: пальне, пошта, склади, транспорт, ремонт, аграрне виробництво та місцеве електропостачання.
Мета такої кампанії — не обов’язково знищити кожен об’єкт. Значно реалістичніше завдання Росії — зробити роботу українського тилу дорожчою, повільнішою, небезпечнішою та менш передбачуваною.
Тому відповіддю має бути не паніка, а системна адаптація: сильніша ППО, розосередження ресурсів, резервні маршрути, дублювання критичних функцій, захищені укриття, швидке відновлення та готовність громад і підприємств працювати в умовах постійної загрози.
Війна дедалі більше виходить за межі фронту. І перемагатиме в цьому протистоянні не лише той, хто має більше засобів ураження, а й той, чия держава, економіка та суспільство здатні довше зберігати функціональність під ударами.
