Міністр оборони, який оголосив про намір залишити посаду, перетворив підсумковий звіт на публічне звинувачення військової системи. Федоров заявив про блокування реформ, ручний розподіл ресурсів, переслідування успішних командирів і конфлікт із головнокомандувачем. Окремо він розповів про розмову із Зеленським, пропозицію стати радником президента та акції на свою підтримку
Брифінг Михайла Федорова 16 липня став значно більшим, ніж звичайний звіт про роботу Міністерства оборони.
Фактично це був публічний розрив із частиною військового керівництва, спроба пояснити причини можливої відставки та водночас політичний маніфест про те, як, на думку Федорова, Україна повинна змінити спосіб ведення війни.
Упродовж понад години він говорив про технологічні здобутки, дрони, цифровізацію, закупівлі та протиповітряну оборону. Однак центральною темою виступу став конфлікт між Міністерством оборони та Генеральним штабом.
Федоров заявив, що ініціативи цивільного оборонного відомства систематично блокувалися, ефективні командири ставали об’єктами адміністративного тиску, а головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський нібито поставив політичному керівництву ультиматум.
Кульмінацією стало твердження, що без зміни головнокомандувача та начальника Генштабу Україна не зможе побудувати армію, здатну перемагати Росію асиметрично і зберігати життя військових.
Ці заяви перетворюють кадрову історію навколо Міноборони на значно глибшу кризу — суперечку про модель управління війною, межі цивільного контролю над армією та відповідальність за рішення на фронті.
Від звіту про дрони — до розмови про системну кризу
На початку виступу Федоров намагався помістити свою роботу в оборонному секторі у ширший контекст.
Він наголосив, що працює в команді президента з 2019 року, а безпосередньо військовими технологіями почав займатися після повномасштабного вторгнення — ще до переходу в Міністерство оборони. Йшлося про Starlink, «Армію дронів», UNITED24, розвиток безпілотних систем і цифрових платформ.
Федоров описував створену за кілька років систему як послідовний ланцюг рішень: відкриття ринку дронів, фінансування морських безпілотників, закупівля перших далекобійних систем, розвиток бойової системи Delta, формування рот ударних БпЛА та створення Сил безпілотних систем.
За його версією, головним досягненням стало не запровадження одного окремого продукту, а формування цілої технологічної екосистеми. Вона мала поєднати виробників, військові підрозділи, систему верифікації уражень, фінансування та швидке надходження нових технологій на фронт.
Саме через цю призму Федоров пояснював і свій конфлікт із традиційною військовою системою. На його думку, Україна вже веде технологічну війну, однак система управління армією значною мірою залишається бюрократичною, повільною та побудованою на персональній лояльності.
Тому брифінг поступово змінив тональність. Зі звіту про досягнення він перетворився на перелік проблем, які, за словами міністра, були виявлені після аудиту Міноборони та розмов із військовими.
У чому Федоров звинувачує військову систему
Федоров назвав низку взаємопов’язаних проблем, які, на його думку, не дозволяють Україні повною мірою використати технологічну перевагу.
Незавершена корпусна реформа
Однією з основних претензій стала непослідовність переходу до корпусної структури.
За словами Федорова, частина корпусів уже перетворилася на повноцінні організації зі своєю доктриною, управлінням і відповідальністю за ділянку фронту. Водночас в інших корпусах постійно змінюються командувачі, кількість підпорядкованих бригад суттєво відрізняється, а вертикаль управління залишається нечіткою.
Він також критикував практику, коли батальйони вилучають зі складу одних бригад і передають іншим. У такій системі, на його думку, командири не можуть будувати довгострокове управління, планувати операції та відповідати за результат.
Федоров описав це як «розривання» бригад і корпусів, за якого відповідальність розмивається між кількома рівнями командування.
Відсутність персональної відповідальності
Другою фундаментальною проблемою він назвав культуру уникнення відповідальності.
За його словами, після невдалих операцій відповідальність часто перекладають на командирів нижчого рівня або військових, які безпосередньо виконували накази. Натомість системні рішення, логіка операції та розподіл ресурсів залишаються поза аналізом.
Федоров стверджував, що службові розслідування нерідко стають не інструментом встановлення причин, а способом знайти виконавця, на якого можна покласти провину.
Ручний розподіл дронів і ресурсів
Одним із найгостріших звинувачень стала заява про ручний принцип розподілу ресурсів.
Федоров сказав, що за п’ять місяців держава закупила більше дронів, ніж за весь попередній рік, але значна частина підрозділів не відчула збільшення постачання.
Причиною він назвав систему, за якої розподіл відбувається не автоматично через корпуси та бригади, а в ручному режимі. За його формулюванням, «лояльний отримав, нелояльний не отримав».
Через це підрозділи не знають, скільки безпілотників, боєприпасів чи інших засобів вони отримають наступного місяця, а отже не можуть планувати бойову роботу.
Федоров стверджував, що Міноборони протягом чотирьох місяців погоджувало відносно простий проєкт базового забезпечення бригад дронами. Наказ зрештою підписали, але його практичне виконання ще належить оцінити.
Дані збирають, але рішення на їхній основі не ухвалюють
Окремо колишній керівник Мінцифри говорив про цифрову аналітику бойової ефективності.
За його словами, Міністерство оборони створило систему, яка показує показники кожної бригади та корпусу: втрати й повернення територій, кількість загиблих і поранених, рівень самовільного залишення частини та інші параметри.
Однак сама наявність інформації не змінює систему, якщо немає посадовця чи органу, який готовий використовувати її для кадрових і управлінських рішень.
Федоров поставив питання: хто повинен аналізувати, чому в одній бригаді високий рівень СЗЧ, чому військові масово просять про переведення або чому командир отримує ресурси, але не демонструє результату.
На його думку, проблема полягає не у відсутності даних, а у відсутності реального замовника на чесний аналіз.
«Успішних токсикізують»: історії Драпатого та Єлізарова
Ще одним системним явищем Федоров назвав тиск на командирів, які демонструють результат і намагаються змінювати усталені правила.
Як приклад він згадав командувача Об’єднаних сил Михайла Драпатого, який, за словами Федорова, вже має три догани. Міністр припустив, що після його публічного виступу Драпатий може отримати четверту.
Цю ситуацію Федоров описував як механізм адміністративного стримування: якщо командир стає надто самостійним, демонструє результат або підтримує реформаторські ініціативи, його навантажують додатковою бюрократією, обмежують у кадрових рішеннях або позбавляють ресурсів.
Схожу логіку він побачив у ситуації із заступником командувача Повітряних сил Павлом Єлізаровим із позивним «Лазар».
Єлізаров, за словами Федорова, мав займатися створенням системи так званого малого ППО — мережі, яка могла б масово перехоплювати російські ударні дрони та частину крилатих ракет дешевшими засобами.
Проте реалізація проєкту наштовхнулася на організаційні проблеми, а сам Єлізаров подав рапорт на звільнення зі служби. Федоров висловив сподівання, що це рішення ще може змінитися.
У його інтерпретації ці випадки є не особистими конфліктами, а симптомами системи, яка боїться незалежних центрів компетенції та сильних командирів.
Звинувачення у «замовленні» розслідування про «Скелю»
Однією з найбільш резонансних частин брифінгу стала згадка про штурмовий підрозділ «Скеля».
Федоров заявив, що його звинувачували у замовленні медійного розслідування про ситуацію в підрозділі. Ймовірно, йшлося про публікацію «Бабеля», автори якої описували свідчення про можливі знущання, насильство та загибель військовослужбовців.
Сам Федоров відкинув причетність до організації медійної кампанії.
Він наголосив, що не створював «Скелю» або інші підрозділи й не відповідав за можливі порушення всередині них. Натомість спроби пояснити появу журналістських матеріалів «замовленням» він назвав частиною культури, за якої система шукає зовнішню змову замість розв’язання внутрішніх проблем.
Ця заява важлива не лише через конкретне розслідування. Вона демонструє, що конфлікт між Федоровим і військовим керівництвом, за його версією, поширився на інформаційну сферу.
Міністр фактично стверджує, що критичні матеріали про армію сприймаються не як сигнал для перевірки, а як елемент боротьби між посадовцями.
Як виник відкритий конфлікт із Сирським
Під час брифінгу журналістка Politico прямо запитала Федорова, чи не стали держава й суспільство заручниками «битви двох его» — міністра оборони та головнокомандувача.
Федоров відповів, що після рішення президента залишити Сирського на посаді був готовий із ним працювати.
Він пояснив це тим, що головним «клієнтом» і для цивільного, і для військового керівництва є українське суспільство. Тому особиста симпатія або антипатія не повинна була впливати на роботу.
Однак, за словами Федорова, запропоновані Міноборони ініціативи почали блокуватися. Він також звинуватив Сирського в тому, що той не говорив про проблеми безпосередньо, а натомість проводив окремі зустрічі, підозрював міністра в організації медійних кампаній і «плів інтриги».
Федоров заявив, що головнокомандувач зрештою поставив ультиматум. Його точного змісту міністр не розкрив, але дав зрозуміти, що питання стосувалося подальшого перебування одного з них у системі управління обороною.
Попри гостру критику, Федоров визнав заслуги Сирського на попередніх етапах війни. Він згадав оборону Києва, Харківську операцію та участь у звільненні Херсона.
Але, за його словами, війна радикально змінилася. Технології та архітектура застосування дронів оновлюються кілька разів на рік, а окремі технічні рішення — десятки разів. Тому підходи, які були ефективними у 2022 році, не обов’язково залишаються ефективними у 2026-му.
Саме ця теза стала основою його аргументації: Федоров не заперечує минулих заслуг Сирського, але вважає, що нинішня модель управління не відповідає характеру сучасної війни.
Вимога змінити головнокомандувача та начальника Генштабу
Найрадикальнішою пропозицією Федорова стали «кардинальні кадрові рішення».
Він заявив про необхідність змінити і головнокомандувача ЗСУ, і начальника Генерального штабу.
На його думку, без цього неможливо створити систему, в якій сильні командири отримують можливість розвиватися, а не стають об’єктами доган, розслідувань і кадрового тиску.
Федоров пояснив, що технологічна армія потребує іншої моделі лідерства. Вона передбачає роботу з великою кількістю сенсорів, програмістами, аналітиками, інженерами та виробниками. Така структура не може ефективно функціонувати лише через накази згори та жорсткий адміністративний контроль.
Серед інших запропонованих рішень він назвав призначення сильних командирів корпусів, розподіл ресурсів через корпусну систему, створення дроново-штурмових військ та розвиток академії сучасної війни.
Принцип дроново-штурмової моделі він сформулював максимально просто: спочатку працюють технології й знищують ворожі позиції, а лише після цього заходить піхота. Україна, наголосив Федоров, не може змагатися з Росією кількістю людей, тому повинна будувати асиметричну модель війни.
Мобілізація: чому проблема не зводиться до ТЦК
Окремий блок брифінгу стосувався мобілізації.
Федоров заявив, що протягом шести місяців не відповідав на критику з цього питання, оскільки не хотів перекладати відповідальність на інші органи та створювати публічний конфлікт.
Однак під час брифінгу він звернув увагу, що територіальні центри комплектування належать до структури Сухопутних військ, які, своєю чергою, підпорядковуються головнокомандувачу. Генеральний штаб також бере участь у формуванні політики мобілізації.
Водночас Федоров не переклав усю проблему винятково на Генштаб.
Він визнав, що під час першого етапу трансформації служби та розроблення нових контрактів його команда припустилася серйозної помилки — не провела достатньої розмови із суспільством, військовими експертами та народними депутатами.
На його думку, нова мобілізаційна політика повинна починатися не з посилення примусу, а з формування нового суспільного договору.
Для цього необхідно публічно представити візію, провести консультації з військовими, депутатами, поліцією, керівниками ТЦК і представниками регіонів.
Федоров наголосив, що суспільство оцінює не лише умови контрактів, а й те, куди саме потрапить мобілізована людина.
На рішення громадян впливають репутація конкретного підрозділу, якість командування, можливість переведення, строки служби, забезпечення, ставлення до військових і зрозумілість бойових завдань.
Тому, за його логікою, неможливо розв’язати проблему мобілізації, не змінивши саму армію.
Він навів приклади підрозділів, які не мають такого гострого кадрового дефіциту, оскільки пропонують зрозумілу систему управління, сильне лідерство, належне забезпечення та відповідальність за конкретну смугу фронту.
Отже, головна теза Федорова полягає в тому, що мобілізаційна криза — це не лише проблема ТЦК. Це криза довіри до військової системи загалом.
Що Федоров сказав про Зеленського
Попри жорсткість заяв щодо Генштабу, Федоров намагався уникати прямого конфлікту з президентом Володимиром Зеленським.
Він кілька разів наголосив, що сім років працював поруч із президентом, не будував окремої політичної кар’єри та залишався членом його команди.
Федоров розповів, що мав із Зеленським «нормальну розмову». Президент запропонував йому стати радником або знайти інший формат, який дозволив би залишитися в команді.
Від посади радника Федоров відмовився.
За його словами, він ніколи не прагнув обіймати конкретні посади, а нинішній публічний виступ продиктований необхідністю сказати правду про проблеми, які він побачив у системі.
На запитання, чим саме президент був незадоволений у його роботі, Федоров відповів, що конкретних аргументів не почув.
Він припустив, що рішення могло бути ухвалене раніше, а причиною невдоволення стали скарги представників військового керівництва, які стверджували, що міністр їм заважав або недостатньо допомагав.
Федоров заявив, що особисто такого зворотного зв’язку від військового керівництва не отримував. За його словами, зауваження йому не висловлювали безпосередньо, хоча сам він регулярно говорив про проблеми відкрито.
Водночас він не заявив про остаточний розрив із Зеленським. Навпаки, висловив упевненість, що президент чує суспільство і ситуація ще може бути виправлена.
Чи готовий Федоров залишитися міністром
Під час брифінгу Федорова запитали, чи готовий він залишитися на посаді, якщо рішення про звільнення переглянуть.
Прямої відповіді він не дав.
Федоров наголосив, що посада міністра оборони є президентською квотою, а головним питанням залишається не його особиста кар’єра, а конструкція управління обороною.
Він заявив, що ніколи не ставив президенту умови у форматі «або я, або Сирський». Однак додав, що не розуміє, як можна перемогти у війні в нинішній конфігурації.
Формально це не ультиматум, але фактично позиція Федорова означає: повернення або збереження його на посаді без змін у військовому керівництві навряд чи усуне першопричину конфлікту.
«Люди вийшли не за мене, а за себе»
Окремо Федоров прокоментував акції на свою підтримку, які відбулися в різних містах України.
Він заявив, що учасники протестів вийшли не за конкретного міністра.
На його думку, люди відреагували на ризик зламу позитивної траєкторії — розвитку технологічної армії, посилення протиповітряної оборони та перехоплення ініціативи на фронті й у небі.
«Український народ вийшов за себе», — пояснив він.
Таким чином Федоров намагався дистанціюватися від образу політика, який використовує вуличну підтримку для боротьби за посаду. Але водночас він фактично надав протестам ширшого політичного значення, назвавши їх реакцією суспільства на відхід держави від необхідного курсу.
Наприкінці брифінгу він подякував людям, але закликав не розхитувати країну та пам’ятати, що Росія спробує використати будь-який внутрішній конфлікт.
Федоров сформулював бажаний результат не як зміну влади чи масовий протест, а як ухвалення «правильних управлінських рішень».
Які досягнення Федоров захищає
Велика частина виступу була присвячена тому, що може бути втрачено після його відходу.
Федоров говорив про відкриття ринку дронів-перехоплювачів, розвиток наземних роботизованих комплексів, дроново-штурмові підрозділи, цифрову систему верифікації уражень і фінансування найефективніших частин.
За його словами, держава створила модель, у якій результати підрозділів можна об’єктивно оцінювати, а найефективніші команди — оперативно фінансувати.
Він також повідомив про створення реєстру військовослужбовців, наповненого приблизно на 95%. Система має охоплювати весь шлях людини — від мобілізації та навчання до бойових виходів, виплат, озброєння і місця служби.
На основі реєстру планувалося запустити електронний документ військовослужбовця — аналог цифрового паспорта в «Дії».
Іншим напрямом стала реформа закупівель.
Федоров заявив, що Міноборони почало відходити від практики, коли Генштаб фактично визначав конкретні компанії для закупівлі продукції. Новий підхід мав орієнтуватися на рейтинг виробників, підтверджену ефективність техніки та відкриті тендери.
За його твердженням, конкуренція під час закупівлі артилерійських боєприпасів дозволила знизити ціну одного снаряда приблизно на тисячу доларів, а загальна економія перевищила 100 мільйонів доларів.
Політичний сенс цієї частини виступу очевидний: міністр намагався показати, що його відхід може поставити під загрозу не лише окремі проєкти, а й зміну принципів розподілу оборонного бюджету.
Чому цей брифінг став політичною подією
Публічні суперечки між цивільним керівником Міноборони та головнокомандувачем під час війни — надзвичайно чутлива тема.
З одного боку, цивільний контроль над армією передбачає, що міністр оборони має право порушувати питання ефективності, закупівель, кадрових рішень і використання ресурсів.
З іншого боку, персоналізований публічний конфлікт між керівниками оборонної системи може впливати на командування, довіру військових і політичну стабільність.
Федоров намагався представити свій виступ не як боротьбу за посаду, а як спробу відкрити суспільству системні проблеми. Проте за масштабом звинувачень брифінг неминуче став політичним.
Він фактично поставив перед президентом і парламентом вибір не між двома посадовцями, а між двома моделями армії.
Перша модель спирається на жорстку вертикаль, централізоване командування та традиційні процедури.
Друга — на дані, автономію ефективних командирів, технології, конкуренцію виробників, швидке масштабування успішних рішень і сильні корпуси.
Насправді сучасна армія потребує елементів обох моделей. Питання полягає в тому, чи здатні вони співіснувати та хто має визначати баланс між військовою дисципліною і управлінською гнучкістю.
Які питання залишилися без відповіді
Після брифінгу Федорова суспільство отримало докладну версію лише однієї сторони конфлікту.
Для повної картини необхідні відповіді головнокомандувача, Генерального штабу, президента та нового або чинного керівництва Міністерства оборони.
Зокрема, залишається незрозумілим, у чому саме полягав заявлений ультиматум Сирського, які документи Генштаб не погоджував і з яких формальних чи військових причин, чи справді ресурси розподілялися за принципом персональної лояльності та які конкретні претензії військове керівництво мало до роботи Федорова.
Окремої перевірки потребують заяви про тиск на командирів, корупційні зв’язки, витоки інформації із закритих нарад і медійні кампанії.
Невідомою залишається і доля ключових реформ: базового забезпечення бригад дронами, малого ППО, системи оцінювання бойової ефективності, цифрового реєстру військовослужбовців, відкритих тендерів і фінансування технологічних підрозділів.
Сам Федоров висловив упевненість, що відкотити ці зміни буде складно. Але інституційна стійкість реформ перевіряється саме тоді, коли їхній головний політичний ініціатор залишає посаду.
Брифінг Михайла Федорова став одним із найвідвертіших публічних виступів керівника українського оборонного відомства від початку повномасштабної війни.
Він не обмежився поясненням кадрового рішення, а поставив під сумнів саму модель управління Збройними силами.
Федоров звинуватив Генштаб у блокуванні ініціатив, ручному розподілі ресурсів, недостатньому використанні даних та адміністративному тиску на ефективних командирів. Головнокомандувача Сирського він звинуватив у небажанні відкрито обговорювати проблеми й заявив про необхідність зміни військового керівництва.
Водночас Федоров визнав власні помилки у підготовці мобілізаційної реформи, відмовився від посади радника президента та залишив відкритим питання про своє політичне майбутнє.
Тепер головне питання полягає не в тому, чи залишиться Федоров у владі.
Значно важливіше, чи буде проведено незалежний аналіз озвучених ним проблем і чи зможе держава продовжити технологічні та управлінські реформи без перетворення конфлікту на боротьбу персоналій.
Тому що в умовах війни суперечка про командні посади насправді є суперечкою про значно більше — про те, як Україна воюватиме далі, скільки життів зможе зберегти і чи встигне її система управління змінюватися так само швидко, як змінюється сама війна.
