Фраза «дітям заборонять TikTok та Instagram» звучить просто, емоційно й добре працює в заголовках. Але поки вона значно випереджає реальний стан справ.
У Верховній Раді розпочали підготовку ініціативи про захист неповнолітніх у цифровому просторі. Однак готового законопроєкту ще немає, а модель, яку публічно описують його автори, передбачає не лише віковий поріг, а й безпечні налаштування, обмеження алгоритмів і відповідальність платформ.
У Верховній Раді справді почали опрацьовувати майбутню законодавчу ініціативу щодо захисту дітей у соціальних мережах. Про це повідомила народна депутатка, членкиня парламентського Комітету з питань освіти, науки та інновацій Юлія Гришина. Проте станом на 26 липня 2026 року у відкритій базі парламенту немає оприлюдненого тексту або номера відповідного законопроєкту. Невідомими залишаються ключові параметри: віковий поріг, перелік платформ, винятки, спосіб перевірки віку, санкції та строки запровадження нових правил.
Ба більше, на засіданні Верховної Ради від 15 липня Гришина описала бажану для України модель не як суцільну заборону, а як багаторівневу систему. Йдеться про надійну перевірку віку, безпечні налаштування за замовчуванням, обмеження маніпулятивних алгоритмів і реклами, а також чіткий розподіл відповідальності між державою, платформами та батьками.
Отже, головне питання майбутньої дискусії звучатиме ширше, ніж «дозволити чи заборонити соцмережі». Україні доведеться вирішити, які цифрові сервіси справді становлять підвищений ризик для дітей, як підтверджувати вік без масового збору паспортів і біометрії, хто контролюватиме глобальні платформи та як не перетворити захист неповнолітніх на обмеження їхніх прав.
Гучний заголовок випередив закон
Наразі можна впевнено говорити лише про початок політичної та експертної роботи. Публічного тексту, який можна було б аналізувати стаття за статтею, ще немає. Тому твердження про вже визначену «заборону TikTok та Instagram», конкретний мінімальний вік або покарання для родин є передчасними.
Водночас напрям роботи окреслено досить виразно. У парламентському виступі Юлія Гришина назвала три групи проблем:
- небезпечні контакти та втягування дітей у протиправну діяльність;
- вплив дизайну платформ, рекомендаційних алгоритмів і реклами;
- надмірне та неконтрольоване використання гаджетів, зокрема під час навчання.
Депутатка також заявила про 325 зафіксованих за два роки злочинів, пов’язаних із вербуванням українських дітей через Telegram, TikTok, Instagram та онлайн-ігри.
Підготовка ініціативи відбувається не у вакуумі. Дослідницька служба Верховної Ради вже аналізувала зарубіжні підходи до обмеження доступу неповнолітніх до соцмереж. Її висновок важливий: країни обирають різні вікові межі та юридичні механізми, а ефективність залежить не тільки від формальної заборони, а й від технології перевірки віку, контролю за платформами та можливості реально виконувати закон.
Чому проблема не зводиться до кількості годин перед екраном
Суспільна тривога навколо соцмереж має підстави. Діти можуть стикатися з кібербулінгом, небезпечними контактами, дезінформацією, прихованою рекламою, агресивним збиранням даних та алгоритмами, що постійно підштовхують дивитися наступне відео або повертатися до застосунку. В українських умовах до цього додаються воєнна пропаганда, шахрайство та спроби вербування.
Проте наукова картина складніша за формулу «соцмережі однозначно шкодять усім дітям». У звіті спеціальної панелі Європейської комісії, оприлюдненому 13 липня 2026 року, наголошено: значна частина наявних досліджень показує кореляцію, але не дає змоги автоматично довести, що саме користування соцмережами спричинило конкретні негативні наслідки. На результат впливають вік, тривалість і спосіб використання, тип контенту, сімейне середовище та вразливість конкретної дитини.
Це не аргумент нічого не робити. Це аргумент регулювати точніше.
Соцмережі одночасно можуть бути простором навчання, творчості, спілкування, громадянської участі та підтримання зв’язку. Тому сучасні європейські підходи дедалі частіше спрямовані не на саме існування цифрової комунікації, а на ризикову архітектуру сервісів: нескінченну стрічку, автоматичне відтворення, нав’язливі сповіщення, непрозорі рекомендації, профілювання для реклами та можливість незнайомців безперешкодно контактувати з дитиною.
Інакше кажучи, об’єктом регулювання стає не лише поведінка дитини, а й бізнес-модель платформи.
Що означає «багаторівневий захист»
Якщо майбутня українська ініціатива справді піде шляхом, який окреслила Гришина, вона може складатися з кількох взаємопов’язаних рівнів.
| Рівень | Що може змінитися | Для чого це потрібно |
|---|---|---|
| Перевірка віку | Платформа отримує підтвердження, що користувач досяг певного віку | Щоб дитина не могла безперешкодно вказати довільну дату народження |
| Безпека за замовчуванням | Профіль неповнолітнього закритий; геолокація та контакти від незнайомців вимкнені | Дитина отримує захист без необхідності самостійно шукати складні налаштування |
| Контроль рекомендацій | Менше персоналізованого просування ризикового або нав’язливого контенту; можливість обрати неперсоналізовану стрічку | Щоб зменшити вплив непрозорих алгоритмів |
| Обмеження стимулів | Вимкнені за замовчуванням автопрогравання, нічні сповіщення та частина механік нескінченного перегляду | Щоб сервіс не був спроєктований на максимальне утримання уваги дитини |
| Захист даних і реклами | Заборона поведінкового профілювання та таргетованої реклами для неповнолітніх | Щоб комерційна вигода не залежала від детального стеження за дитиною |
| Відповідальність платформи | Аудити, звіти, обов’язок оцінювати ризики, штрафи за системне невиконання | Щоб правила не перекладалися винятково на дітей, батьків або школи |
Жоден із цих елементів окремо не гарантує результату. Слабка перевірка віку зробить обмеження формальним. Надмірно жорстка перевірка може створити нову базу паспортних або біометричних даних. Без незалежного контролю платформа сама оцінюватиме, чи достатньо вона захищає дітей. А без права на оскарження підліток, якого система помилково визначила молодшим, може втратити акаунт без зрозумілої процедури відновлення.
Австралія: перший великий тест, але ще не остаточний доказ
Австралія стала першою країною, яка запровадила загальнонаціональне обмеження акаунтів у визначених соцмережах для осіб молодше 16 років. Із 10 грудня 2025 року платформи повинні вживати «розумних заходів», щоб такі користувачі не створювали і не зберігали облікові записи. Відповідальність покладено на компанії, а не на дітей чи батьків. За системне порушення передбачені штрафи в десятки мільйонів австралійських доларів.
Під дію режиму потрапили, зокрема, Facebook, Instagram, TikTok, Snapchat, X, Reddit, Threads, Twitch, Kick і YouTube. Водночас існують винятки для сервісів, основною функцією яких є приватні повідомлення, онлайн-ігри, освіта або охорона здоров’я.
Це важливе уточнення: Австралія не «вимкнула інтернет» для всіх дітей і не заборонила переглядати будь-яку відкриту сторінку. Закон передусім обмежує можливість мати акаунт на визначених платформах, а отже — публікувати, коментувати, вести власну стрічку та отримувати персоналізовані рекомендації.
За даними eSafety, у перші тижні платформи обмежили приблизно 4,7 мільйона акаунтів, які вони пов’язували з користувачами молодше 16 років. До березня 2026 року уряд повідомляв уже приблизно про п’ять мільйонів видалених або обмежених облікових записів. Але ці цифри показують активність платформ, а не доведене покращення добробуту дітей. Для оцінки довгострокового ефекту потрібні роки, незалежні дослідження і дані про те, куди перемістилася дитяча аудиторія.
Британія: заборону оголосили, але вона ще не діє
У публічних дискусіях британський приклад часто описують так, ніби доступ до соцмереж для дітей молодше 16 років уже заборонений. Станом на липень 2026 року це неточно.
15 червня британський уряд оголосив про намір запровадити мінімальний вік 16 років. Законодавство планують подати до кінця 2026 року, а новий режим — запустити навесні 2027-го. Передбачені винятки для приватних повідомлень, навчальних ресурсів, новин, ігор та деяких інших сервісів.
Окремо уряд запропонував правила для 16–17-річних: нічний режим із півночі до шостої ранку, вимкнені за замовчуванням автопрогравання й нескінченні персоналізовані стрічки, обмеження небажаних контактів та окремих функцій. Це не «комендантська година у смартфоні» в буквальному сенсі: йдеться про доступ до визначених соціальних функцій, а не про блокування всього пристрою.
Британська модель показує, наскільки важливо розрізняти політичну заяву, закон, що проходить парламент, і правила, які вже набрали чинності.
Європейський Союз: від одного вікового порогу до регулювання дизайну
У ЄС немає єдиної чинної заборони соцмереж для всіх дітей. Натомість уже працює ширша система обов’язків платформ.
Акт про цифрові послуги зобов’язує сервіси, доступні неповнолітнім, забезпечувати високий рівень приватності, безпеки та захисту, а також забороняє таргетовану рекламу дітям на основі профілювання. Європейська комісія окремо опублікувала рекомендації щодо захисту неповнолітніх, які охоплюють безпечні налаштування, рекомендаційні системи, контакти та механіки, здатні формувати надмірне користування.
Європейський парламент у листопаді 2025 року закликав установити орієнтир у 16 років, допускаючи доступ із 13 років за згодою батьків. Ця резолюція не стала автоматично чинним віковим цензом.
У липні 2026-го спеціальна панель експертів Єврокомісії запропонувала іншу рамку: гармонізоване обмеження самостійного доступу до ризикових соціальних сервісів для дітей молодше 13 років, із можливістю держав установлювати додаткові обмеження для старших вікових груп. Це також поки рекомендація, а не закон.
Тобто навіть усередині ЄС дискусія не завершена. Поріг у 13 років розглядають як мінімальну спільну межу, 15 або 16 років — як можливі національні стандарти, а безпечний дизайн та відповідальність платформ — як обов’язкові елементи незалежно від конкретної цифри.
Який статус мають різні моделі
| Юрисдикція | Вікова рамка | Станом на 26 липня 2026 року |
| Австралія | до 16 років | Закон діє з 10 грудня 2025 року; обмежуються акаунти на визначених платформах |
| Велика Британія | до 16 років; окремі правила для 16–17 | Політику оголошено, але основний закон ще не набрав чинності; запуск очікується навесні 2027 року |
| ЄС | спільного чинного порогу немає | Діє Акт про цифрові послуги; парламент пропонував 16 років, експертна панель — базову межу 13 років |
| Данія | переважно до 15 років, із можливістю згоди від 13 | Є політична угода, законодавчу модель доопрацьовують |
| Франція | орієнтир 15 років із різними режимами для різних сервісів | Законодавчий процес триває |
| Україна | не визначено | Є публічно оголошена робота над концепцією, але немає оприлюдненого тексту законопроєкту |
Читайте також: “Світ “прикручує гайки” соцмережам для дітей: що саме обмежують, як це працює і що це означає для України”
Перевірка віку: головний технічний і правовий вузол
Написати у законі «не допускати користувачів до 16 років» значно легше, ніж побудувати систему, яка достовірно визначить вік і не створить нової загрози приватності.
Самодекларація дати народження майже нічого не змінює. Завантаження паспорта безпосередньо кожній платформі точніше, але змушує мільйони людей передавати надлишкові персональні дані приватним компаніям. Автоматична оцінка віку за обличчям може помилятися, дискримінувати окремі групи користувачів і перетворювати віковий контроль на біометричне спостереження.
Найперспективнішим виглядає підхід, за якого незалежний довірений сервіс підтверджує лише потрібний факт — наприклад, «користувачеві є 13» або «користувачеві є 16» — і не передає соцмережі ім’я, дату народження, адресу чи копію документа.
Європейська комісія вже розробляє технічну модель вікової перевірки, сумісну з майбутнім європейським цифровим гаманцем. Її принцип — довести досягнення певного віку, розкривши мінімум інформації. Подібна система могла б стати орієнтиром і для України.
Але закон повинен передбачити не лише «основний» шлях. Потрібні альтернативи для дітей, які не мають цифрових документів або стабільного сімейного доступу до них; процедура виправлення помилки; заборона зберігати віковий доказ довше, ніж необхідно; незалежний аудит постачальників перевірки; чіткі правила щодо витоку даних.
Інакше захист від однієї цифрової загрози породить іншу.
На що вже може спертися Україна
Українське законодавство не починається з нуля. Закон «Про медіа» містить норми про захист дітей від шкідливого контенту, вікові позначки, умовний доступ до окремих аудіовізуальних матеріалів та обов’язки платформ спільного доступу до відео, які перебувають під українською юрисдикцією. Однак ці правила не утворюють повного аналога європейського регулювання глобальних соцмереж.
Друга опора — захист персональних даних. Перевірка віку майже неминуче передбачає обробку даних, а щодо неповнолітніх вимоги мають бути особливо суворими. Водночас комплексний законопроєкт №8153, який має наблизити українську систему до європейських правил, ще проходить парламентську процедуру.
Майбутньому закону про дітей у соцмережах доведеться відповісти щонайменше на три інституційні питання:
- Який орган контролюватиме виконання — Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, орган із захисту персональних даних, окремий цифровий регулятор чи кілька установ?
- Як Україна змусить виконувати правила компанії, головні офіси яких розташовані за кордоном?
- Чи будуть санкції розраховані від глобального або українського обороту платформи, і які порушення вважатимуться системними?
Без чіткої відповіді закон ризикує стати декларативним: обов’язки існуватимуть на папері, але держава не матиме даних, повноважень або технічної спроможності їх перевірити.
Як могла б виглядати українська модель
Наведена нижче конструкція не є змістом майбутнього законопроєкту — його тексту ще немає. Це один із можливих варіантів, що поєднує європейські рекомендації, австралійський досвід і українські умови.
Не один поріг, а вікові рівні
Для дітей молодшого віку може діяти заборона самостійних акаунтів на сервісах із високим ризиком, але залишатися доступ до освітніх, медичних і комунікаційних ресурсів. Для підлітків середнього віку — спеціальний безпечний режим із мінімальним профілюванням та обмеженими контактами. Для 16–17-річних — ширший доступ, але без поведінкової реклами та з базовими захисними налаштуваннями.
Такий підхід точніший за однакову заборону для шестирічної дитини й сімнадцятирічного підлітка.
Класифікація сервісів за функціями, а не за брендами
Закон не повинен перераховувати лише TikTok, Instagram або Facebook. Платформи змінюються, а нові сервіси з’являються швидше, ніж парламент встигає оновлювати перелік.
Критеріями можуть бути публічне поширення контенту, персоналізована рекомендаційна стрічка, можливість контакту з незнайомцями, пряма трансляція, алгоритмічна реклама та механіки безперервного залучення. Окремі режими потрібні для месенджерів, ігор, навчальних платформ, новин і сервісів підтримки.
Безпечний підлітковий акаунт за замовчуванням
Після підтвердження віку система може автоматично:
- робити профіль приватним;
- приховувати точну геолокацію;
- забороняти повідомлення від незнайомців;
- вимикати поведінкову рекламу;
- давати вибір неперсоналізованої або хронологічної стрічки;
- обмежувати нічні сповіщення, автопрогравання та окремі механіки нескінченного перегляду;
- спрощувати скарги, блокування і звернення по допомогу.
Ключове слово — «автоматично». Захист не повинен залежати від того, чи знає дитина про прихований пункт у багаторівневому меню.
Відповідальність — насамперед на компаніях
Дитина не повинна отримувати штраф за неправильно вказаний вік, а родина — ставати головним об’єктом покарання. Саме платформа проєктує сервіс, збирає дані, налаштовує алгоритми й отримує прибуток. Тому вона має доводити, що оцінила ризики, застосувала захисні механізми та регулярно перевіряє їхню ефективність.
Це не означає абсолютної гарантії, що жоден неповнолітній не обійде систему. Реалістичний юридичний стандарт — обов’язок вживати достатніх, пропорційних і перевірюваних заходів.
Батьківська участь без тотального стеження
Батькам потрібні зрозумілі інструменти: керування часовими рамками, сповіщення про істотну зміну налаштувань безпеки, пояснення алгоритмів і простий канал скарги. Але автоматичний доступ дорослих до всього приватного листування підлітка може порушувати його право на приватність і в окремих сім’ях створювати додаткові ризики.
Тому закон має розмежувати батьківський контроль за налаштуваннями та тотальний перегляд особистої комунікації. Потрібні й альтернативні процедури для дітей, які не можуть безпечно отримати згоду або допомогу законного представника.
Незалежна перевірка результатів
Через 12–24 місяці після запуску варто оцінювати не тільки кількість заблокованих акаунтів. Важливішими показниками будуть:
- скільки дітей продовжують користуватися ризиковими сервісами;
- чи не перейшли вони на менш регульовані майданчики;
- як змінилася кількість небажаних контактів і скарг;
- скільки було помилкових вікових блокувань;
- які дані збиралися і чи траплялися витоки;
- чи зберігся доступ до навчання, новин і безпечної комунікації.
Без такої оцінки держава знатиме, скільки акаунтів зникло зі статистики платформ, але не знатиме, чи стали діти захищенішими.
Гаджети на уроках — окрема історія
Паралельно у Верховній Раді перебуває законопроєкт №15105 про використання телефонів, планшетів і смартгодинників під час уроків. Він пропонує зобов’язати учнів не користуватися такими пристроями, крім випадків, коли вони потрібні для навчання або з медичних причин.
Це не законопроєкт про віковий доступ до TikTok чи Instagram. Він регулює поведінку під час занять, а не реєстрацію у соціальній мережі.
Згідно з офіційною карткою законопроєкту, профільний комітет рекомендував Верховній Раді за результатами розгляду в першому читанні повернути документ автору на доопрацювання. Під час засідання депутати, представники освітньої спільноти та освітній омбудсмен звертали увагу на практичні проблеми:
- під час війни телефон може бути важливим каналом зв’язку між дитиною та родиною;
- учитель не повинен автоматично відповідати за зберігання десятків дорогих пристроїв;
- гаджет іноді є навчальним або допоміжним інструментом;
- загальна заборона сама собою не покращить якість уроку;
- правила мають бути зрозумілими для школи, учнів і батьків та враховувати винятки.
Комітет також закликав Міністерство освіти разом із зацікавленими сторонами розробити комплексний підхід. Це показова логіка і для регулювання соцмереж: просте слово «заборонити» не замінює механізму виконання.
Аргументи прихильників і критиків
Прихильники вікових обмежень виходять із принципу обережності. Якщо платформа знає, що її дизайн може створювати підвищений ризик для дитини, вона не повинна чекати беззаперечного доказу шкоди у кожному окремому випадку. Як виробники дитячих товарів зобов’язані враховувати вік користувача, так само цифрові сервіси мають проєктувати середовище, безпечне для неповнолітніх.
Критики наголошують на можливих побічних наслідках. Надто жорстке обмеження може витіснити дітей на менш відомі й слабше модеровані платформи, стимулювати приховування віку, позбавити частину підлітків корисних спільнот і змусити всіх користувачів передавати більше персональних даних. Помилки автоматичних систем можуть непропорційно зачіпати окремі групи людей.
Обидві сторони мають рацію в одному: сам віковий поріг не розв’язує проблему. Закон буде ефективним лише тоді, коли поєднає пропорційні обмеження, мінімізацію даних, безпечний дизайн, цифрову освіту, незалежний нагляд і зрозумілі права на оскарження.
Не покарати дитину, а змінити цифрове середовище
Українська дискусія лише починається, і остаточних рішень ще немає. Саме тому зараз важливо не підміняти її гучною, але неточною формулою про «повну заборону TikTok та Instagram».
Світовий досвід показує кілька речей. Австралія вже перевіряє на практиці жорсткий поріг у 16 років, але довгострокових висновків іще немає. Велика Британія оголосила подібний курс, проте закон ще готується. Європейський Союз рухається до поєднання вікової перевірки, безпечного дизайну та суворішої відповідальності платформ, водночас продовжуючи сперечатися, де саме має проходити вікова межа.
Для України сильним рішенням буде не закон, який просто наказує дітям «не заходити», а система, що змінює правила роботи самих платформ. Вона має збирати мінімум даних, захищати акаунти неповнолітніх автоматично, обмежувати профілювання та маніпулятивні функції, передбачати винятки для освіти й безпечного спілкування, а відповідальність покладати передусім на компанії, які створюють цифрове середовище.
Справжній вибір — не між необмеженим доступом і тотальною забороною. Він між показовим рішенням, яке добре звучить, та складною, але виконуваною політикою, що справді робить онлайн-простір безпечнішим для дітей.
