Палата представників США підтримала створення постійного механізму оборонно-технологічної співпраці з Ізраїлем — від протиповітряної оборони й боротьби з дронами до штучного інтелекту, квантових технологій та кіберзахисту. Прихильники обіцяють швидше впровадження перевірених технологій і нові виробництва на території США. Критики побоюються, що разом із чужими розробками Вашингтон імпортує й чужий вплив на те, де та проти кого можна застосовувати американську зброю. Для України ця дискусія не теоретична: один такий конфлікт уже позбавив Київ можливості отримати американські батареї Iron Dome.
Суперечка, що почалася з України
У центрі нинішньої дискусії опинилося просте, але принципове питання: хто насправді контролює озброєння, якщо одна країна фінансує його розроблення або закупівлю, а технологічні права належать іншій?
У 2023 році сенатор-республіканець Ліндсі Грем підтримував передачу Україні двох батарей протиракетної оборони Iron Dome, які перебували у США. Вашингтон придбав їх за кошти американських платників податків, однак ізраїльська сторона не погодилася на передачу.
За даними The Washington Post, прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу скористався можливостями, закладеними в угодах про спільне виробництво, і заблокував відправлення систем до України. Формально батареї належали США, але походження технології, ліцензійні обмеження та правила її поширення давали Ізраїлю вирішальний голос.
Посольство Ізраїлю пояснило відмову ризиком того, що компоненти або технічні рішення Iron Dome могли потрапити до Ірану — безпосередньо чи через Росію. Ізраїльська сторона також наголосила, що натомість повернула США батареї Patriot, які можна було передати Україні.
Цей аргумент не переконав критиків рішення. Вони вказують, що Вашингтон уже постачав Києву значно складніші й чутливіші системи, включно з Patriot, а ризик захоплення окремих компонентів існує під час будь-якої війни. На їхню думку, випадок з Iron Dome продемонстрував іншу проблему: навіть повністю оплачена Сполученими Штатами система може виявитися недоступною для застосування відповідно до рішення американського уряду.
Iron Dome не є повноцінною заміною Patriot. Система передусім призначена для перехоплення ракет і снарядів малої дальності, тоді як Patriot має ширший спектр завдань, зокрема протидію балістичним цілям. Проте для України американські батареї Iron Dome могли стати додатковим ешелоном захисту окремих міст, військових об’єктів або критичної інфраструктури.
Саме тому історія їхньої заблокованої передачі стала головним аргументом противників нового американсько-ізраїльського оборонного партнерства.
Що пропонує Палата представників
Ініціативу включили до версії Закону про повноваження у сфері національної оборони на 2027 фінансовий рік — NDAA. Це щорічний великий законопроєкт, який визначає оборонну політику США, граничні рівні фінансування, структуру військових програм, кадрові рішення та правила закупівель.
Ключове положення міститься у секції 219, яка спочатку мала номер 224. Вона передбачає створення United States–Israel Defense Technology Cooperation Initiative — Ініціативи оборонно-технологічної співпраці США та Ізраїлю.
Відповідно до тексту проєкту Палати представників, міністр оборони США повинен визначити спеціального виконавчого агента — уповноважений компонент або посадовця Пентагону, відповідального за синхронізацію спільних програм.
Його завданням буде не лише координувати контакти між урядами. Законопроєкт передбачає значно глибшу взаємодію:
- пошук ізраїльських або спільно розроблених технологій, які можна включити до офіційних програм озброєння США;
- переведення перспективних проєктів зі стадії досліджень і прототипів до закупівель та серійного виробництва;
- створення спільних підприємств і ліцензійних угод;
- організацію виробництва ізраїльських або спільних систем на території США;
- координацію роботи з DARPA, Агентством протиракетної оборони, Defense Innovation Unit, Космічним командуванням та іншими структурами Пентагону;
- спільні навчання та розширення механізмів обміну інформацією.
Таким чином, ідеться не про окремий грант, контракт чи тимчасову програму, а про постійну інституційну інфраструктуру. Її завдання — системно вбудовувати перспективні ізраїльські розробки в американський оборонний комплекс.
Від дронів до квантових технологій
Перелік напрямів співпраці надзвичайно широкий. Законопроєкт називає:
- системи боротьби з повітряними, морськими та наземними безпілотниками;
- технології протидії підземним загрозам;
- протиповітряну та протиракетну оборону;
- штучний інтелект, машинне навчання, квантові й автономні системи;
- спрямовану енергію та перспективні сенсори;
- кіберзахист, радіоелектронну боротьбу та цифрову стійкість;
- біотехнології, біовиробництво й медичний захист;
- об’єднання мереж, аналіз і злиття даних, логістику в умовах бойового протистояння;
- спільне виробництво та розвиток оборонно-промислової бази.
Перелік залишається відкритим: США та Ізраїль зможуть домовлятися і про інші перспективні технології. Це дає програмі гнучкість, але водночас посилює побоювання критиків щодо надто широких повноважень виконавчої влади.
У Палаті представників погодили поправку, яка вилучила з положення слово «інтеграція». Однак завдання виконавчого агента, механізми спільного виробництва та можливість включати ізраїльські технології до американських програм озброєння збереглися. Тобто риторика стала обережнішою, але зміст ініціативи принципово не змінився.
Чи справді законопроєкт дає Ізраїлю право вето
Безпосередньої норми, яка дозволяла б Ізраїлю забороняти США застосування або передачу будь-якої американської зброї, у законопроєкті немає. Тому твердження про автоматичне «право вето» було б перебільшенням.
Ризик виникає на іншому рівні — у майбутніх контрактах, ліцензіях, правах інтелектуальної власності та угодах про експорт.
Якщо ізраїльський сенсор, програмне забезпечення, система наведення чи інший критичний компонент буде вбудований у серійну американську зброю, Вашингтон може виявитися залежним від умов використання цієї технології. Для її передачі третій країні іноді потрібна згода власника розробки або окрема експортна ліцензія.
Така залежність може діяти через кілька механізмів.
По-перше, партнер може зберігати права на програмний код, технічну документацію або виробничі процеси. Без доступу до них США не зможуть самостійно ремонтувати, модифікувати чи масштабувати систему.
По-друге, спільна зброя може містити компоненти, реекспорт яких обмежений двосторонньою угодою. У такому разі формально американський комплекс не можна буде передати іншому союзникові без додаткового погодження.
По-третє, інтеграція технології в так звану program of record — офіційну довгострокову програму Пентагону — створює значні витрати на її заміну. Навіть без юридичного вето технологічний партнер отримує практичний важіль впливу: швидко вилучити його компонент із готової системи буде складно й дорого.
По-четверте, спільне виробництво передбачає узгодження питань технологічної безпеки. Держава, яка вважає передачу третій країні ризикованою, може відмовитися надати необхідні дозволи або дані.
Отже, позиції двох сторін суперечки не обов’язково взаємовиключні. Прихильники законопроєкту мають рацію, коли кажуть, що він не містить прямого права вето. Критики теж мають підстави побоюватися, що таке право може фактично виникнути внаслідок конкретних угод.
Аргументи прихильників: швидкість, досвід і виробничий масштаб
Підтримка ініціативи пояснюється не лише політичним союзом Вашингтона та Єрусалима. Ізраїль має розвинений сектор військових технологій, особливо у сферах протиповітряної оборони, безпілотних систем, сенсорів, кібербезпеки та аналізу даних.
Ізраїльські компанії працюють у середовищі постійної загрози й часто швидше проходять шлях від військової потреби до прототипу та польового випробування. Сполучені Штати, зі свого боку, мають значно більший бюджет, промисловий масштаб, глобальні ланцюги постачання та можливість запускати масове виробництво.
У теорії така комбінація вигідна обом сторонам: Ізраїль надає технологічні рішення й оперативний досвід, а США — фінансування, виробничу базу та глобальний ринок.
Державний секретар Марко Рубіо заявив The Washington Post, що обмеження на подальшу передачу технологій є звичайною частиною спільного виробництва. На його думку, поглиблення партнерства дозволить обом державам користуватися технологічними проривами одна одної.
Конгресмен Ронні Джексон наголошує на іншій перевазі: перевірені рішення можуть швидше надходити до американських військових. Замість багаторічного циклу досліджень Пентагон отримає доступ до технологій, які вже пройшли практичне випробування.
Спільне виробництво на території США також означає нові заводи, контракти, робочі місця та розширення внутрішніх ланцюгів постачання. На тлі дефіциту ракет, перехоплювачів і безпілотних систем цей аргумент має особливу вагу.
Аргументи критиків: суверенітет, контроль і політична залежність
Проти ініціативи сформувалася незвична коаліція. До неї увійшли як прогресивні демократи, так і консервативні республіканці, які зазвичай мають протилежні погляди на зовнішню політику.
Демократ Ро Ханна та республіканець Томас Массі намагалися повністю вилучити спірну секцію з законопроєкту. Їхня двопартійна поправка не пройшла.
Для частини демократів проблема полягає у відсутності достатніх запобіжників щодо прав людини, технологічної безпеки та контролю Конгресу. Вони вважають, що особливий статус Ізраїлю не повинен автоматично відкривати доступ до найчутливіших програм Пентагону — особливо на тлі критики дій ізраїльської влади в Газі та на Західному березі.
Для Массі та частини правих республіканців головне питання — американський суверенітет. Вони не хочуть, щоб інша держава, навіть близький союзник, отримувала можливість впливати на розгортання систем, оплачених США.
Сенатор Кріс Ван Голлен прямо пов’язує свої застереження з українським прецедентом. Якщо Ізраїль уже зміг зупинити передачу Iron Dome, то розширення спільної розробки на штучний інтелект, кіберзахист, лазерні системи, сенсори й автономну зброю потенційно збільшить кількість американських програм, щодо яких може знадобитися ізраїльське погодження.
Від прямої допомоги до промислового переплетення
Окремий політичний вимір дискусії стосується майбутнього американської допомоги Ізраїлю, яку зазвичай оцінюють у $3,8 млрд на рік.
Критика цієї підтримки в Демократичній партії посилюється. У липні понад сто демократів у Палаті представників підтримали припинення всієї американської допомоги Ізраїлю. Хоча ця позиція не має більшості в Конгресі, саме голосування показало масштаб змін у партії.
Поглиблення промислової співпраці може зробити американо-ізраїльські оборонні відносини менш залежними від щорічних політичних суперечок навколо допомоги.
Якщо ізраїльські компанії розміщуватимуть виробництво у США, створюватимуть спільні підприємства й найматимуть американських працівників, програми отримають власних політичних захисників у десятках виборчих округів. Припинити таку співпрацю буде складніше, ніж просто скоротити один рядок бюджетних асигнувань.
Колишній посадовець Державного департаменту Джош Пол вважає, що саме в цьому може полягати довгострокова мета ініціативи: перетворити підтримку Ізраїлю з зовнішньої допомоги на частину американської промислової політики.
Для прихильників це перевага — союз стає стійкішим до політичних криз. Для противників — спосіб закріпити особливі відносини на десятиліття й ускладнити майбутньому Конгресу можливість змінити курс.
Чому ця дискусія безпосередньо стосується України
Україна з’являється в цій історії не лише через заблоковану передачу Iron Dome. Вашингтон дедалі частіше змушений розподіляти обмежені запаси між кількома театрами війни.
Під час одночасних візитів Володимира Зеленського та Біньяміна Нетаньягу до США обидва лідери просили про додаткову військову підтримку. За повідомленнями медіа, Зеленський порушував питання про 300 ракет-перехоплювачів Patriot. Дональд Трамп відповів, що виконати запит буде складно, оскільки боєприпаси витрачаються у війні з Іраном.
Це демонструє нову реальність: навіть для США високотехнологічні перехоплювачі не є необмеженим ресурсом. Виробництво не завжди встигає за темпами бойового застосування, а рішення про постачання одному союзникові можуть зменшувати можливості підтримати іншого.
Сама по собі американсько-ізраїльська технологічна ініціатива не передбачає автоматичного вилучення зброї з українського напрямку. Вона також може дати позитивний результат для Києва, якщо спільні підприємства збільшать виробництво перехоплювачів, засобів боротьби з безпілотниками та компонентів ППО.
Проте потенційна вигода залежить від умов угод. Якщо США отримають повні права на виробництво й передачу виготовлених у них систем, зростання потужностей може допомогти всім союзникам. Якщо ж кожний реекспорт вимагатиме окремого ізраїльського погодження, промислова інтеграція створить додатковий політичний фільтр.
Для України важливо не лише те, скільки систем вироблятимуть США та Ізраїль, а й хто матиме право вирішувати, кому ці системи можна передати.
Сенат також підтримує співпрацю, але остаточного рішення немає
Ініціатива ще не стала законом. Палата представників ухвалила власну версію NDAA, однак Сенат повинен завершити розгляд свого документа. Після цього дві палати узгоджуватимуть розбіжності, а остаточний текст має бути схвалений повторно й переданий президенту.
У сенатській версії NDAA також передбачено створення американо-ізраїльської оборонно-технологічної ініціативи. Вона міститься в секції 1217 і має назву FUTURES Act. Сенатський варіант доручає міністру оборони США після консультацій з ізраїльським колегою створити механізм співпраці у сферах досліджень, випробувань, координації та промислового виробництва.
Отже, суперечка в Сенаті, найімовірніше, точитиметься не лише навколо повного скасування ініціативи, а й навколо її остаточної конструкції. Сам принцип розширеної співпраці вже має прихильників в обох палатах.
Які запобіжники могли б зняти частину побоювань
Конгрес може зберегти технологічну співпрацю, водночас чіткіше захистивши свободу рішень Вашингтона.
Один із можливих запобіжників — пряма норма про те, що жодна іноземна держава не отримує права визначати місце розгортання або одержувача обладнання, яке належить США. Винятки могли б стосуватися лише конкретних захищених технологій і мати заздалегідь визначену процедуру.
Інший варіант — вимога забезпечити американську державу повними виробничими та технічними правами на ті елементи, розроблення яких переважно профінансували платники податків США.
Конгрес також може запровадити обов’язкове повідомлення про кожний випадок, коли Ізраїль відмовляється погодити передачу спільної системи іншому союзникові. Це дозволить законодавцям оцінювати, чи відповідає відмова інтересам національної безпеки США.
Додатковими гарантіями могли б стати аварійний механізм ліцензування, право США виробляти альтернативні компоненти, регулярний аудит технологічної залежності та чіткі правила доступу до секретних програм.
У проєкті вже передбачено проміжний звіт через 180 днів після набрання законом чинності, щорічні звіти до 2030 року та публічні оновлення, якщо вони не загрожують секретності й експортному контролю. Проте звітність сама по собі не розв’язує питання права на остаточне рішення.
Більше, ніж суперечка про Ізраїль
Дискусія навколо секції 219 виходить далеко за межі американо-ізраїльських відносин. Вона показує, як змінюється сама природа військових союзів.
Сучасні системи озброєння дедалі рідше є повністю національними. В одному комплексі можуть поєднуватися американські ракети, ізраїльські сенсори, європейська електроніка, програмне забезпечення приватних компаній і компоненти, виготовлені в кількох країнах. Це пришвидшує розроблення та розподіляє витрати, але створює взаємну залежність.
Перевагою такого підходу є масштаб: союзники можуть об’єднувати найкращі технології, швидше запускати виробництво та спільно поповнювати запаси.
Недолік проявляється під час кризи. Коли зброя потрібна негайно, кожна ліцензія, право інтелектуальної власності або вимога погодження може перетворитися на політичну перепону.
Саме це сталося з Iron Dome для України. Сполучені Штати володіли батареями, але не мали повної свободи розпоряджатися ними. Тепер Конгрес вирішує, чи поширити подібну модель на набагато ширше коло технологій.
Тому головне питання полягає не в тому, чи варто США співпрацювати з Ізраїлем. Така співпраця вже існує десятиліттями й дала обом країнам важливі оборонні можливості. Питання в тому, як провести межу між ефективним партнерством і втратою самостійності.
Якщо майбутня система збільшить виробництво, захистить американські технологічні права та збереже можливість допомагати іншим союзникам, вона може стати вигідною моделлю оборонної кооперації. Якщо ж спільні розробки означатимуть, що Вашингтон щоразу потребуватиме дозволу Єрусалима, технологічна перевага обернеться стратегічною залежністю.
Для України різниця між цими сценаріями вимірюватиметься не політичними формулюваннями, а кількістю систем, які реально можна буде отримати під час наступної кризи.
