Польща стала для України одним із найважливіших партнерів у перші місяці повномасштабної війни: відкрила кордон для мільйонів людей, передавала танки й літаки, перетворилася на головний логістичний вузол західної допомоги. Але колишній посол Польщі в Україні Марек Зюлковський пропонує подивитися на цю історію ширше. За його оцінкою, у польській публічній дискусії детально порахували витрати на підтримку України, але значно рідше рахували те, що Польща отримала натомість: додаткове економічне зростання, працівників, податки, нові компанії, торговельний профіцит, замовлення для оборонної промисловості та — найголовніше — стратегічний захист від Росії.
Дискусія, яку відкриває Зюлковський, насправді значно ширша за суперечку про статистику. Вона стосується самого способу, в який Польща й Україна дедалі частіше описують свої відносини: як історію односторонньої допомоги й «боргу вдячності» чи як дедалі складніше партнерство двох країн, кожен із яких отримує від іншого цілком конкретні вигоди.
І саме тут цифри змінюють картину.
Від танків до відкритого кордону: роль Польщі неможливо применшити
Починати розмову про польську допомогу Україні лише з критики було б несправедливо.
Після 24 лютого 2022 року Польща справді зробила те, на що в перші тижні війни не наважувалися багато значно заможніших держав.
Країна відкрила кордон для людей, які тікали від російського вторгнення. Польські родини масово приймали українців у своїх квартирах і будинках. Волонтери організовували транспорт, харчування, медикаменти, житло та евакуацію.
Одночасно Польща стала одним із головних транспортних коридорів, через які в Україну надходили зброя, боєприпаси, гуманітарні вантажі та обладнання.
Варшава також була серед тих столиць, які найбільш активно переконували союзників передавати Україні важке озброєння.
Саме Польща однією з перших почала передавати танки Т-72, а пізніше — бойові машини, артилерію, літаки МіГ-29 та інше озброєння. За оприлюдненими Міністерством оборони Польщі в липні 2026 року даними, загальна вартість здійснених військових пожертв Україні становить близько 16,45 млрд злотих. Причому приблизно 14,9 млрд злотих припали на 2022–2023 роки.
Отже, теза про те, що Польща зробила надзвичайно багато, не потребує ревізії.
Зюлковський ставить інше запитання: як саме цю допомогу почали рахувати й використовувати у внутрішній політиці?
4,91% ВВП: як одна цифра стала політичним аргументом
У польському політичному дискурсі однією з найбільш цитованих цифр стала оцінка, відповідно до якої Польща витратила на Україну та українських біженців суму, еквівалентну 4,91% ВВП.
Таку оцінку офіційно поширювала Канцелярія президента Польщі. Із цих 4,91% приблизно 0,71% відносили до безпосередньої підтримки України, а 4,2% — до витрат, пов’язаних із прийомом українських біженців.
Цифра вражає. Вона дозволяє сформулювати дуже простий політичний меседж: Польща пожертвувала Україні майже 5% своєї економіки.
Але саме проти такого прочитання виступає Зюлковський.
За його підрахунками, проблема полягає не обов’язково у самих витратах, а в способі їхнього співвідношення з ВВП. Якщо накопичені протягом кількох років витрати зіставляти з ВВП одного базового року, виходить значно більший відсоток, ніж у разі порівняння витрат із розміром економіки в ті роки, коли вони фактично здійснювалися.
Зюлковський оцінює реальне навантаження у 2022–2023 роках приблизно в 1,7% ВВП, хоча методологічно різні міжнародні бази можуть використовувати різні способи підрахунку.
Тут важливе ще одне уточнення.
Витрати на біженців усередині Польщі — це не те саме, що гроші, передані Україні.
Частина таких коштів залишалася в польській економіці: ішла польським школам, лікарням, перевізникам, власникам житла, магазинам, органам місцевого самоврядування, державним установам.
Саме тому механічне додавання цих витрат до військової, фінансової та гуманітарної допомоги Києву може створювати спрощену картину.
Навіть Ukraine Support Tracker Кільського інституту у своїй основній базі відокремлює міждержавну допомогу Україні від витрат країн на розміщення біженців.
І це вже не технічна дискусія про таблиці Excel. Від способу підрахунку залежить політичний висновок: чи була допомога Україні економічною жертвою Польщі — чи частиною значно складнішого процесу, який одночасно створював витрати й вигоди.
Українці не лише отримували допомогу. Вони збільшували польський ВВП
Найсильнішим аргументом у цій дискусії є дослідження Deloitte, проведене для Управління Верховного комісара ООН у справах біженців.
Його друга редакція суттєво змінила попередні оцінки економічного ефекту української міграції.
За моделлю Deloitte, присутність українських біженців збільшила реальний ВВП Польщі приблизно на:
- 1,5% у 2022 році;
- 2,3% у 2023 році;
- 2,7% у 2024 році.
Для 2024 року це відповідає приблизно 98,7 млрд злотих додаткового ВВП.
Це не означає, що українці «перерахували Польщі 98,7 млрд злотих». Ідеться про модель контрфактичного сценарію: наскільки меншою була б польська економіка, якби цієї групи працівників, підприємців та споживачів у країні не було.
Але сам масштаб показника важливий.
Deloitte пояснює його не лише збільшенням кількості працівників.
Приплив українців створив додатковий попит: вони винаймають житло, купують продукти й товари, користуються послугами, транспортом та банківською системою.
Водночас збільшення пропозиції праці дало можливість польським підприємствам розширювати виробництво.
І, що особливо цікаво, дослідники не побачили очікуваного негативного ефекту для польських працівників.
Побоювання про «українців, які забрали роботу», не підтвердилися
Економічна логіка на перший погляд видається простою.
Якщо на ринок праці швидко виходять сотні тисяч нових працівників, конкуренція повинна посилитися, зарплати — знизитися, а безробіття серед місцевого населення — зрости.
За даними Deloitte, у Польщі цього не сталося.
У повітах, де частка зайнятих українських біженців зростала сильніше, рівень зайнятості польських громадян не падав. Навпаки, дослідники виявили позитивний зв’язок із зайнятістю поляків та негативний — із безробіттям.
Пояснення полягає в тому, що працівники не завжди конкурують один з одним за однакові місця.
Додаткова робоча сила дозволяє компаніям поглиблювати спеціалізацію: частина польських працівників переходить на складніші й краще оплачувані позиції, тоді як нові мігранти закривають дефіцит кадрів в інших сегментах.
У 2024 році працювали близько 69% українських біженців працездатного віку — проти приблизно 75% серед громадян Польщі. Роком раніше рівень зайнятості українських біженців становив близько 61%.
Отже, за два-три роки значна частина людей, які спочатку були отримувачами екстреної допомоги, перетворилася на звичайних платників податків, працівників і споживачів.
Але український потенціал Польща використовує далеко не повністю
Є й інший бік.
Приблизно 40% українських біженців мають вищу освіту, але значна частина з них працює на посадах, що не відповідають кваліфікації.
Лише близько 12% українських біженців, за даними Deloitte, працювали менеджерами, професіоналами або технічними спеціалістами — проти 37% поляків.
Причини знайомі багатьом українцям за кордоном: диплом потрібно підтвердити, до регульованих професій складно потрапити, знання польської не завжди достатнє, а частина посад формально прив’язана до громадянства.
Це означає, що економічний ефект може бути ще більшим.
Deloitte підрахував: навіть ліквідація половини нинішніх розривів у працевлаштуванні та кваліфікації могла б створити для польської економіки щонайменше 6 млрд злотих доданої вартості на рік і понад 2,5 млрд злотих додаткових податків та соціальних внесків.
Тобто інтеграція українців для Польщі поступово переходить із гуманітарної політики в економічну.
Український бізнес: 30 тисяч було лише початком
Ще один канал економічного ефекту — підприємництво.
Уже до кінця першого півріччя 2023 року громадяни України зареєстрували після початку повномасштабної війни близько 29,4 тисячі індивідуальних підприємств у польській системі CEIDG. Серед основних секторів були будівництво, ІТ та послуги.
Тому цифра «близько 30 тисяч компаній», яку часто наводять у публікаціях, фактично описує лише ранній етап.
До середини 2026 року Польсько-українська господарча палата вже говорила про близько 110 тисяч одноосібних підприємницьких діяльностей і 26 тисяч компаній, пов’язаних із мігрантами з України. Тут, щоправда, є принципове застереження: це ширша група українських мігрантів, а не лише біженці, які приїхали після лютого 2022 року.
Але загальна тенденція очевидна.
Українці в Польщі дедалі менше є лише об’єктом соціальної політики й дедалі більше — частиною її економічної структури.
Торгівля: війна зробила Україну значно важливішим ринком для Польщі
Ще чіткіше взаємна вигода проявляється у зовнішній торгівлі.
Польський експорт в Україну різко зріс після початку великої війни. За даними польського державного порталу Trade.gov.pl, у 2021–2023 роках він збільшився приблизно на 80%.
Позитивне торговельне сальдо Польщі у відносинах з Україною зросло з 2,1 млрд євро у 2021 році до 7,1 млрд євро у 2023-му. Україна піднялася з 15-го на сьоме місце серед ринків для польського експорту.
У 2024 році загальний товарообіг між країнами перевищив 77 млрд злотих.
Це важлива деталь у суперечці про «хто кому допомагає».
Торгівля — не благодійність. Україна отримує потрібні їй товари, а польські виробники — величезний сусідній ринок.
Після російського вторгнення Україна почала значно більше імпортувати з Польщі:
паливо, автомобілі, транспортне обладнання, хімічну продукцію, будівельні матеріали, продукти харчування і, звичайно, оборонну продукцію.
Війна стала трагедією для України, але для частини польського бізнесу вона одночасно створила новий масштаб попиту.
Цей факт не применшує допомоги Польщі. Він лише робить баланс відносин менш одновимірним.
Польський ВПК: Україна стала головним клієнтом
Найпоказовіший приклад — оборонна промисловість.
Польща безоплатно передала Україні озброєння на мільярди злотих. Це реальна допомога, за яку держава заплатила власними ресурсами.
Але паралельно війна створила безпрецедентний експортний ринок для польських оборонних компаній.
За офіційним звітом польського МЗС, у 2024 році фактичний експорт озброєнь і військової техніки з Польщі досяг рекордних 3,14 млрд євро.
Приблизно 2,49 млрд євро — 79% усього військового експорту — припало на Україну.
Це дуже важливе розмежування.
Військова допомога і продаж зброї — не одне й те саме.
У першому випадку Варшава віддавала техніку безкоштовно.
У другому — польські підприємства отримували оплачувані замовлення, а отже доходи, робочі місця, податки, інвестиції у виробничі потужності та можливість розширювати серійне виробництво.
При цьому структура польської підтримки поступово змінилася.
З оприлюднених у липні 2026 року даних Міноборони випливає, що з 16,45 млрд злотих військових пожертв лише близько 1,55 млрд, або 9,4%, припало на 2024–2026 роки. Основна маса безоплатних передач відбулася на початку війни.
Тобто модель поступово зміщується від «віддавати зі складів» до виробництва, закупівель і комерційних контрактів.
І це загальноєвропейська тенденція: Кільський інститут фіксує дедалі більшу частку нової зброї, яку країни не вилучають зі старих запасів, а замовляють у промисловості.
Чи означає це, що українці «повернули Польщі» всю допомогу?
Ні. І тут важливо не впасти в дзеркальну помилку.
Не можна взяти 2,7% додаткового ВВП у 2024 році й просто відняти від 4,91% витрат на допомогу.
Це різні економічні показники.
4,91% — накопичена оцінка певних витрат, причому за специфічною методикою й із включенням витрат на біженців.
2,7% — модельна оцінка того, наскільки більшим був ВВП Польщі в одному конкретному році завдяки присутності біженців.
ВВП — це не прибуток державного бюджету.
Так само 98,7 млрд злотих додаткового ВВП не означають 98,7 млрд злотих доходів польської казни.
Тому теза «українці вже повністю оплатили польську допомогу» була б таким самим спрощенням, як твердження «Польща втратила на Україні майже 5% ВВП».
Набагато точніше сказати інакше:
допомога Україні мала значні витрати, але Польща одночасно отримала значні економічні вигоди, які часто залишалися поза політичною дискусією.
Від солідарності до «вдячності»
Саме тут економічна дискусія переходить у політичну.
Перші місяці 2022 року в польсько-українських відносинах були майже унікальним періодом суспільної мобілізації.
Однак із затягуванням війни почали накопичуватися конфлікти: зерно, транспорт, конкуренція підприємців, історичні суперечки, Волинь, внутрішня боротьба польських політичних партій.
Польсько-українська суперечка навколо аграрного імпорту та блокування кордону вже у 2023–2024 роках показала, наскільки швидко безпекове партнерство може зіткнутися з внутрішніми економічними інтересами.
У 2026 році історичні питання знову загострили відносини. Фонд Стефана Баторія прямо попереджав, що майбутнє двох держав залежить від переходу до симетричного партнерства, а не взаємних претензій.
Зюлковський бачить небезпеку в тому, що реальна допомога Польщі поступово почала перетворюватися на політичний капітал.
Логіка стала приблизно такою: ми вам допомогли — тепер ви нам винні.
І саме це, на думку дипломата, є стратегічною помилкою.
Польща більше не є єдиним незамінним вікном України на Захід
У 2022 році географія давала Польщі унікальну роль.
Через польський кордон ішов колосальний потік людей, зброї й товарів. Варшава була одним із найактивніших адвокатів Києва у Європі.
Але згодом система підтримки стала значно ширшою.
Європейські інституції створили багаторічні фінансові механізми. Німеччина, Велика Британія, країни Північної Європи та інші держави нарощували військову допомогу.
До весни 2025 року Європа як група вперше обігнала США за накопиченим обсягом виділеної військової допомоги — 72 млрд євро проти 65 млрд євро на той момент.
Польська частка в нових безоплатних військових передачах, навпаки, різко зменшилася порівняно з 2022–2023 роками.
Це не означає, що Польща стала неважливою.
Її географічне положення, логістика, транспортні маршрути, ремонтні бази, політичні контакти та потенційна роль у майбутній відбудові залишаються надзвичайно важливими.
Але Польща вже не може будувати відносини з Україною на припущенні, що Київ не має альтернатив.
Найдорожче, що отримала Польща, взагалі складно оцінити у злотих
У дискусії про економічні вигоди є ще один пункт, який набагато важливіший за податки чи експорт.
Українська армія вже понад чотири роки стримує Росію на сотні кілометрів східніше польського кордону.
Для Польщі це має величезну стратегічну цінність.
Якби Україна програла війну або втратила здатність існувати як незалежна держава, Польща отримала б принципово інше безпекове середовище: значно довший фактичний кордон із російською військовою системою, нові витрати на укріплення східного флангу, необхідність утримувати більші сили та постійний ризик військового тиску.
Саме тому допомога Україні не є класичною зовнішньою благодійністю.
Вона одночасно є інвестицією Польщі у власну оборону.
Це не заперечує морального виміру польської солідарності 2022 року. Навпаки — пояснює, чому підтримка України залишається раціональною навіть тоді, коли перша хвиля суспільного ентузіазму давно минула.
Наступний великий ринок — відбудова України
Існує й довгостроковий економічний вимір.
Після війни Україні знадобляться сотні мільярдів доларів інвестицій у дороги, мости, житло, енергетику, промисловість, транспорт, телекомунікації та оборону.
Польські компанії мають очевидні переваги: географію, спільний кордон, логістичні ланцюги, знання українського ринку та багаторічні бізнесові контакти.
Саме тому нинішні польсько-українські відносини — це ще й боротьба за позиції на одному з найбільших майбутніх ринків Європи.
Якщо відносини між Варшавою та Києвом перетворяться на постійний обмін взаємними претензіями, польський бізнес може втратити частину цієї переваги на користь конкурентів із Німеччини, Франції, Великої Британії, США, країн Північної Європи чи Туреччини.
Тобто навіть питання політичного тону має цілком матеріальну ціну.
То хто кому має бути вдячним?
Саме таке запитання провокує дискусія Зюлковського.
Але парадокс у тому, що правильної відповіді на нього немає.
Україна має всі підстави пам’ятати, що Польща зробила у 2022 році.
Без польського кордону, логістики, озброєння і суспільної допомоги становище України в перші місяці вторгнення було б набагато важчим.
Але й Польща має причини пам’ятати іншу частину історії.
Українці заповнили дефіцит робочої сили, створили підприємства, платять податки, стимулюють споживання. Український ринок став одним із найважливіших для польського експорту. Війна принесла рекордні контракти польському ВПК. А українські військові щодня знищують потенціал держави, яку сама Польща вважає своїм головним воєнним противником.
Тому відносини двох держав дедалі менше вкладаються у формулу «донор — отримувач».
Головна проблема — не скільки дала Польща, а як вона хоче використати цей внесок
Саме тут аргумент Зюлковського стає найбільш політичним.
Польща може сприймати 2022 рік як моральний кредит, який Україна повинна постійно погашати — поступками в історичній політиці, економічних суперечках чи дипломатії.
А може розглядати той самий внесок як початковий капітал для нового польсько-українського партнерства.
Перша модель майже неминуче генерує конфлікти.
Бо вдячність не є безстроковою зовнішньополітичною валютою. Держави зрештою діють відповідно до власних інтересів.
Друга модель значно прагматичніша.
Польща допомагала Україні не лише тому, що це було морально правильно. Виживання незалежної України було й залишається фундаментальним польським інтересом.
Так само для України сильна, стабільна й доброзичлива Польща — не просто сусід, а критично важливий партнер у ЄС і НАТО, транзитний коридор, економічний ринок та один із ключових потенційних учасників відбудови.
Замість «боргу вдячності» — рахунок взаємної вигоди
Через чотири з половиною роки після початку повномасштабного вторгнення польсько-українські відносини входять у набагато складнішу фазу.
Епоха, коли достатньо було сказати «Польща допомагає Україні», закінчилася.
Тепер доводиться рахувати одночасно дві сторони балансу.
Польща заплатила мільярди за зброю, соціальні програми та прийом біженців.
Але Польща також отримала додаткову робочу силу, економічне зростання, податки, десятки тисяч нових підприємств, стрімке збільшення експорту, оборонні замовлення та безпековий буфер від Росії.
Україна отримала тил, зброю, політичне лобіювання та притулок для мільйонів своїх громадян.
Але Україна водночас стала великим ринком для польської економіки й державою, яка власною армією стримує найбільшу воєнну загрозу для Польщі.
Тому, можливо, найважливіший висновок дискусії, яку започаткував Марек Зюлковський, полягає не в тому, що Польща дала Україні менше, ніж стверджувала, і не в тому, що Україна вже все Польщі компенсувала.
Обидва твердження були б надто простими.
Справжня зміна полягає в іншому: після 2022 року Польща й Україна стали набагато сильніше економічно та стратегічно залежними одна від одної, ніж це визнає політична риторика обох країн.
І якщо Варшава продовжуватиме рахувати лише витрати, а Київ — лише власні жертви, накопичений за роки війни капітал партнерства можна швидко втратити.
Якщо ж обидві країни почнуть рахувати не «борг вдячності», а взаємний інтерес, саме це може стати основою значно зріліших польсько-українських відносин після війни.
