Перший офіційний візит Володимира Зеленського до Сербії дав значно більше практичних результатів, ніж могло здатися з підписаного в Белграді документа про ветеринарну безпеку. Україна й Сербія домовляються про зону вільної торгівлі, готують інфраструктурні та логістичні проєкти, обговорюють енергетику й відбудову, а Белград виділяє €2 млн українському енергосектору. Політичне значення поїздки ще ширше: президент України вперше приїхав до держави, яка не запровадила санкцій проти Росії, залежить від російських енергоресурсів і роками намагалася балансувати між Москвою та ЄС. Однак говорити про геополітичний розворот Сербії поки зарано.

Володимир Зеленський прибув до Белграда 7 серпня, а наступного дня провів переговори з президентом Сербії Александаром Вучичем і прем’єр-міністром Джуро Мацутом. Це був перший офіційний візит Зеленського до Сербії за час його президентства і перша поїздка українського президента до цієї країни за вісім років. AP називає Сербію однією з небагатьох європейських держав, що впродовж повномасштабної війни зберігали дружні відносини з Москвою.

Саме тому значення зустрічі виходить далеко за межі двосторонніх економічних відносин.

Київ отримав можливість розширити свою присутність на політичному полі, яке Росія традиційно вважала комфортним для себе. Белград, своєю чергою, продемонстрував Брюсселю, що готовий поглиблювати співпрацю з Україною, але водночас не відмовився від головних елементів своєї багаторічної політики щодо Москви.

Тобто в Белграді стався не сербський «розворот на Захід», а щось складніше: Вучич розширює простір для маневру між Росією, Україною та Євросоюзом. Для Києва ж важливо вже те, що цей маневр дедалі частіше передбачає співпрацю з Україною.

Візит почався на тлі нової російської атаки

Переговори в Белграді відбувалися після чергової масштабної російської атаки на Україну.

Зеленський повідомив, що протягом доби від російських ударів загинули 13 людей, 77 були поранені, а під обстрілами опинилися 12 областей. Росія застосовувала балістичні ракети й ударні безпілотники, зокрема реактивні «шахеди», атакуючи енергетику, залізницю та цивільні підприємства.

Для української сторони це стало не лише контекстом візиту, а й аргументом під час переговорів про допомогу.

Президент окремо наголосив на ситуації в енергетиці напередодні зими: за його словами, через російські удари в Україні фактично не залишилося неушкоджених теплових електростанцій.

Саме енергетика в результаті стала одним із практичних напрямів українсько-сербського зближення.

Сербія вирішила виділити €2 млн на підтримку українського енергетичного сектору у 2026 році, а також готує нову гуманітарну допомогу, зокрема медичне й енергетичне обладнання.

Це не масштаби підтримки найбільших західних партнерів України. Але політична вага допомоги від Белграда більша за її номінальну вартість — саме через особливі відносини Сербії з Росією.

Що конкретно отримала Україна від переговорів

Підсумки візиту можна розділити на кілька напрямів: енергетика, торгівля, транспорт і логістика, відбудова, продовольча безпека та європейська інтеграція.

1. €2 млн для української енергетики

Під час зустрічі з прем’єром Сербії Джуро Мацутом Зеленський подякував Белграду за рішення виділити цього року €2 млн на підтримку українського енергосектору.

Додатково готується гуманітарний пакет, який має охопити медицину та енергетику.

На тлі систематичних російських атак Київ фактично намагається створити широку міжнародну коаліцію не лише для постачання систем ППО, а й для швидкого відновлення генерувальних потужностей, підстанцій, мереж та іншої інфраструктури.

Сербія тепер також входить до цієї системи допомоги — нехай поки й у відносно невеликому масштабі.

2. Сербія може долучитися до відбудови одного з українських міст

Ще один практичний результат — готовність Белграда взяти участь у відновленні одного із суттєво постраждалих українських міст.

Конкретне місто поки не назване.

Але сама модель уже добре знайома Україні: окремі держави або регіони партнерських країн беруть патронат над містами чи областями й фінансують конкретні проєкти — житло, соціальну інфраструктуру, енергетику, транспорт.

Для Сербії це зручна форма співпраці.

Вона дозволяє Белграду безпосередньо допомагати Україні, водночас не перетинаючи найбільш політично чутливих для Вучича «червоних ліній» — передусім питання санкцій проти Росії чи прямої військової допомоги.

Головний економічний результат — рух до вільної торгівлі

Чи не найважливішою довгостроковою домовленістю стала спроба завершити переговори щодо угоди про вільну торгівлю.

Зеленський заявив, що сторони хочуть до кінця 2026 року підготувати все необхідне для укладання угоди про зону вільної торгівлі між Україною та Сербією.

Reuters також повідомляє, що обидва президенти підтвердили намір завершити відповідну роботу до кінця року.

Цей процес почався не під час нинішнього візиту.

У травні український віцепрем’єр та торговий представник Тарас Качка і міністерка внутрішньої та зовнішньої торгівлі Сербії Ягода Лазаревич уже підписали спільну заяву про продовження переговорів щодо угоди.

Тепер процес отримав політичне прискорення на рівні президентів.

Торгівля вже швидко зростає

За даними, наведеними після переговорів, товарообіг України та Сербії у 2025 році становив $442,2 млн, тоді як лише за перше півріччя 2026-го він досяг $345,9 млн.

Причому торгівля фактично вже повернулася до довоєнного рівня.

За даними президента Торгово-промислової палати Сербії Марко Чадежа, у 2025 році:

• Сербія експортувала до України товарів на $202,9 млн;
• імпорт із України становив $239,3 млн;
• з Україною працюють близько 900 сербських компаній;
• приблизно 670 із них імпортують українську продукцію.

У структурі українського експорту до Сербії важливу роль відіграють залізна руда, вугілля, алюмінієвий дріт та продукція для промисловості. Україна, своєю чергою, купує в Сербії добрива, шини, папір і картон, хімічну продукцію та інші товари.

Тому майбутня зона вільної торгівлі — вже не суто дипломатичний жест.

Вона може спростити торгівлю між двома економіками, які після шоку 2022 року знову нарощують взаємні поставки.

Залізниця, порти і Дунай: економіка переходить у геополітику

Не менш цікавим напрямом переговорів стала транспортна інфраструктура.

Зеленський та Мацут обговорювали розвиток Дунайського коридору, транспортного сполучення між країнами та ширшої логістичної мережі, яка мала б краще з’єднати Україну, Західні Балкани та ЄС.

Окремо сторони говорили про порти й залізниці.

Вучич навіть публічно відзначив український досвід функціонування залізничної системи під час війни і заявив, що Сербія може багато чому навчитися в українських державних компаній.

Для Києва цей напрям має стратегічний зміст.

Після початку повномасштабної війни Україна системно перебудовує логістику на захід і південний захід Європи. Дунай уже став одним із ключових альтернативних маршрутів українського експорту.

Інтеграція цього коридору із Західними Балканами потенційно створює додаткові маршрути до європейського ринку й зменшує залежність від окремих транспортних вузлів.

Тому переговори про залізницю, порти та Дунай — не другорядний технічний сюжет, а частина ширшої післявоєнної перебудови економічної географії України.

Меморандум про тварин і харчі — технічний, але не випадковий

Єдиним документом, про підписання якого офіційно повідомили за підсумками президентських переговорів, став меморандум між українською Держпродспоживслужбою та сербським Міністерством сільського, лісового господарства й управління водними ресурсами.

Документ стосується:

• здоров’я тварин;
• безпечності харчових продуктів;
• контролю їхньої якості;
• запобігання транскордонному поширенню інфекцій.

На тлі великих геополітичних очікувань такий меморандум може виглядати скромно.

Проте він безпосередньо пов’язаний із майбутньою торговельною угодою. Лібералізація аграрної та продовольчої торгівлі неможлива без взаємного визнання ветеринарних і санітарних процедур.

Тобто це радше один із технічних фундаментів майбутньої вільної торгівлі.

А що з дронами та сербськими боєприпасами?

Саме тут проходить межа між підтвердженими результатами візиту й припущеннями.

Перед поїздкою в європейських медіа з’являлася інформація про можливу оборонну співпрацю. Зокрема, обговорювалася потенційна схема виробництва безпілотників за участю України, Сербії та Об’єднаних Арабських Еміратів.

Ця тема особливо цікава через значний сербський оборонно-промисловий комплекс.

Крім того, Росія неодноразово звинувачувала Белград у тому, що сербські боєприпаси через посередників зрештою опиняються в Україні.

У травні 2025 року російська Служба зовнішньої розвідки навіть публічно звинуватила сербські підприємства у поставках боєприпасів Україні через треті країни. Reuters тоді зазначав, що Белград заперечував прямий продаж зброї Україні, водночас визнаючи, що сербська оборонна продукція експортується покупцям у різних країнах.

Однак після переговорів 8 серпня Вучич окремо заявив, що військова співпраця під час зустрічі не обговорювалася. Reuters також не повідомляє про жодні оборонні угоди за результатами візиту.

Тому говорити про домовленості щодо спільного виробництва дронів наразі некоректно.

Це залишається одним із потенційних напрямів, який обговорювали медіа, але не підтвердженим результатом белградських переговорів.

ППО: Зеленський використав Белград і для сигналу західним партнерам

Хоча Сербія сама не є ключовим постачальником сучасних систем протиракетної оборони для України, пресконференція в Белграді стала майданчиком для ще одного важливого сигналу.

Відповідаючи на питання про російські балістичні удари, Зеленський заявив, що Україна у 2026 році отримує менше протибалістичних ракет, ніж у попередньому році.

Основними потенційними джерелами таких боєприпасів він назвав США, а серед європейських країн — Німеччину та Польщу. Окремо президент згадав Південну Корею, Японію та Ізраїль, хоча можливості отримати системи від цих країн залишаються обмеженими.

Таким чином, одна з функцій белградського візиту була ширшою за українсько-сербські відносини: Київ використав його для міжнародної комунікації щодо критичного дефіциту ППО напередодні ще однієї зими.

Чому Вучич узагалі запросив Зеленського

Ось тут починається головна політична інтрига.

Сербія майже ідеально ілюструє політику багатовекторного балансування.

Белград:

• визнає територіальну цілісність України;
• не визнає російської анексії українських територій;
• голосував у міжнародних організаціях за окремі рішення на підтримку України;
• надає гуманітарну допомогу;
• хоче розвивати торгівлю з Києвом.

Але одночасно:

• не приєднався до санкцій ЄС проти Росії;
• зберігає суттєві політичні контакти з Москвою;
• залишається залежним від російського газу;
• у сербському суспільстві та медіасередовищі зберігаються сильні проросійські настрої.

Сам Вучич напередодні приїзду Зеленського знову дав зрозуміти: санкційна політика Белграда щодо Росії не змінюється.

Отже, зустріч із українським президентом не означає, що Сербія обрала Київ замість Москви.

Вона означає, що Вучич дедалі активніше демонструє: відносини Сербії з Росією не повинні блокувати відносини з Україною.

Для Москви це вже неприємна зміна.

Брюссель як головний адресат белградської дипломатії

Одним із ключів до поведінки Вучича залишається Європейський Союз.

Сербія має статус кандидата на членство в ЄС, однак її переговори просуваються значно повільніше, ніж хотів би Белград. Єврокомісія прямо пов’язує швидкість розширення з реформами у сфері демократії, верховенства права та фундаментальних прав.

У доповіді Єврокомісії за 2025 рік зазначалося, що реформи в Сербії суттєво сповільнилися, а суспільна поляризація поглибилася на тлі масових протестів та невдоволення корупцією, браком підзвітності й тиском на громадянське суспільство.

Є ще одна проблема: зовнішня політика.

Для країни-кандидата відмова узгоджувати свою позицію з санкційною політикою ЄС дедалі важче поєднується з претензією на майбутнє членство.

Тому прийом Зеленського дозволяє Вучичу надіслати Брюсселю простий сигнал: Сербія не є сателітом Москви й готова працювати з Україною.

Це не вирішує проблему санкцій чи верховенства права.

Але розширює дипломатичний маневр Белграда.

І тут з’являється Косово

Відносини Сербії та України мають ще одну особливість, яка часто губиться за темою Росії.

Україна не визнає незалежності Косова.

Для Белграда це принципове питання зовнішньої політики, і Вучич неодноразово публічно дякував Києву за таку позицію.

Натомість Сербія визнає територіальну цілісність України в її міжнародно визнаних кордонах і не визнає російської анексії Криму та інших окупованих територій.

Саме цей принцип створює для двох держав своєрідний дипломатичний фундамент: вони можуть посилатися на необхідність однакового застосування норм міжнародного права.

Москва для Сербії при цьому все ще важлива, зокрема як постійний член Ради Безпеки ООН, який підтримує Белград у косовському питанні.

Тому будь-які очікування, що Вучич просто обміняє Росію на Україну та ЄС, ігнорують одну з фундаментальних конструкцій сербської зовнішньої політики.

Енергетика прив’язує Сербію до Росії сильніше, ніж дипломатична риторика

Є й цілком матеріальна причина обережності Белграда — енергетика.

Reuters зазначає, що Сербія продовжує суттєво залежати від російського газу.

Окрема складна історія пов’язана з нафтовою компанією NIS, оператором єдиного сербського нафтопереробного заводу.

Компанія тривалий час контролювалася російськими Газпром Нефть та Газпром і потрапила під американські санкції. У 2026 році тривав процес можливої зміни структури власності за участю угорської MOL, тоді як Вашингтон вимагав усунення російського контролю.

Це дуже наочний приклад того, що балансування Белграда поступово стає дорожчим.

Російська присутність у сербській енергетиці, яка роками була геополітичним активом Москви, тепер створює для Сербії ризики через санкції США та необхідність домовлятися із західними партнерами.

Тому диверсифікація зовнішньої політики й економічних зв’язків для Вучича — вже не лише дипломатична гра, а питання економічної безпеки.

Символи теж мали значення

На перший погляд, протокольні деталі візиту можуть здатися несуттєвими. Насправді вони добре показують межі нинішнього зближення.

BBC звернула увагу, що після прибуття Зеленського до аеропорту його зустрічала міністерка енергетики Дубравка Джедович-Ханданович, а не сам Вучич. Уздовж маршруту українського президента спочатку не було традиційного для державних візитів оформлення українськими прапорами.

Натомість пізніше Belgrade Tower підсвітили синьо-жовтими кольорами, відбулася офіційна церемонія з почесною вартою, а переговори провели на найвищому рівні.

Це дуже сербська дипломатична конструкція.

З одного боку — продемонструвати Києву та Брюсселю повагу.

З іншого — не створити всередині країни картинку безумовного політичного приєднання до української позиції.

Чи це поразка Росії на Балканах

Саме так найгучніше сформулювала значення візиту частина європейської преси.

NZZ інтерпретувала прийом Зеленського як порушення політичного табу: український президент опинився за столом переговорів із керівником держави, яку Москва довго сприймала як одного з найближчих партнерів на Балканах.

У такому трактуванні для України це справді невелика дипломатична перемога.

Але не тому, що Київ «перетягнув» Сербію на свій бік.

А тому, що Росія дедалі менше здатна диктувати Белграду, з ким той може співпрацювати.

Показовий момент: коли в травні 2025 року російська розвідка звинуватила Сербію у фактичному забезпеченні України боєприпасами через третіх посередників, Москва використала формулювання про «удар у спину».

А тепер український президент приїжджає до Белграда, зустрічається з Вучичем, домовляється про торгівлю, енергетику, транспорт і відбудову.

Для Кремля сам факт такої нормалізації незручний.

Проте називати її стратегічною поразкою Росії поки передчасно.

Чого Вучич не зробив

Щоб зрозуміти реальні масштаби змін, важливо подивитися не лише на те, що відбулося в Белграді, а й на те, чого не сталося.

Сербія:

не оголосила про приєднання до санкцій проти Росії;

не заявила про зміну своєї політики щодо Москви;

не оголосила про пряму військову допомогу Україні;

не підтвердила спільного виробництва дронів;

не підписала великої політичної чи безпекової угоди з Києвом.

Більше того, Вучич прямо повторив, що позиція Сербії щодо антиросійських санкцій залишається незмінною.

Це принципове застереження до будь-яких висновків про «розворот Белграда».

Але й називати візит суто символічним неправильно

З іншого боку, оцінювати переговори тільки за одним підписаним меморандумом також було б помилкою.

За два дні сформувався досить широкий порядок денний:

• вільна торгівля;
• енергетична допомога Україні;
• відбудова українського міста;
• Дунайський транспортний коридор;
• залізнична та портова інфраструктура;
• продовольча безпека;
• гуманітарна допомога;
• євроінтеграція обох держав.

І це відбувається на тлі швидкого відновлення двосторонньої торгівлі.

Тобто економічна база для зближення вже існує.

Що отримує Україна

Для Києва белградський візит має щонайменше чотири вигоди.

Перша — розширення коаліції

Україна показує, що може вибудовувати відносини не лише з державами, які давно й однозначно займають проукраїнську позицію.

Робота з країнами, де сильний російський вплив, може мати не менше стратегічне значення.

Друга — практична економіка

Вільна торгівля, транспорт, Дунай, сербський ринок і відбудова — це вже не дипломатична символіка, а потенційні гроші, логістичні маршрути та робочі місця.

Третя — дипломатичне послаблення російської монополії

Кожен нормальний двосторонній формат Києва з Белградом підриває уявлення, що історичні симпатії до Росії автоматично означають політичну ізоляцію України.

Четверта — Балкани

Україні важливо бути присутньою у регіоні, де змагаються впливи ЄС, США, Росії, Китаю, Туреччини та країн Перської затоки.

Сербія — найбільша держава Західних Балкан і тому особливо важливий партнер.

А що отримує Вучич

Вигода Белграда не менша.

Насамперед Вучич отримує додатковий аргумент у відносинах із Брюсселем: Сербія може демонструвати конструктивну роботу з Україною, підтримку її територіальної цілісності та готовність до економічної інтеграції.

По-друге, Сербія отримує доступ до українського досвіду, який після років війни став унікальним у сферах залізничної логістики, енергетичної стійкості, цифровізації та потенційно оборонних технологій.

По-третє, Белград диверсифікує торговельні зв’язки.

А головне — Вучич продовжує свою улюблену стратегію: не обирати одну сторону остаточно, а залишатися потрібним одразу кільком центрам сили.

То Сербія віддаляється від Росії?

Швидше — зменшує залежність від необхідності постійно демонструвати лояльність Москві.

Це не одне й те саме.

Вучич не розриває відносин із Росією. Не вводить санкцій. Не відмовляється від традиційної сербської позиції щодо Косова. Не робить Белград частиною військової коаліції на підтримку України.

Але одночасно він уже може приймати Зеленського, виділяти гроші українській енергетиці, планувати участь у відбудові України, готувати з Києвом зону вільної торгівлі та говорити про спільну європейську перспективу.

Ще кілька років тому Москва могла розраховувати, що політична близькість до Росії суттєво обмежуватиме українсько-сербські зв’язки.

Тепер це припущення працює дедалі гірше.

Белград не став союзником Києва. Але й «російським Балканам» стає тісніше

Саме так, мабуть, варто оцінювати головний результат першого офіційного візиту Зеленського до Сербії.

Стратегічного розвороту Белграда не сталося.

Вучич залишається Вучичем: він балансуватиме між Брюсселем, Москвою, Вашингтоном, Пекіном та іншими центрами сили доти, доки така модель приноситиме Сербії політичну й економічну вигоду.

Але для України питання полягає не в тому, щоб за одну зустріч перетворити Сербію на безумовного союзника.

Значно реалістичніша мета — зробити так, щоб прагматична співпраця з Києвом ставала для Белграда вигіднішою, регулярнішою й політично звичнішою.

Саме це й відбулося 7–8 серпня.

Сербія дала Україні €2 млн для енергетики, готує гуманітарний пакет, готова долучитися до відбудови, домовляється про спільні транспортні проєкти та хоче до кінця року просунутися до угоди про вільну торгівлю. Водночас Белград не змінив позиції щодо санкцій проти Росії, а Вучич заперечив, що на переговорах ішлося про військову співпрацю.

Тож відповідь на питання, чи став візит історичним розворотом Сербії, — ні.

Але якщо запитати, чи став він ще одним свідченням поступового звуження російської політичної монополії на Сербію, відповідь уже значно ближча до так.

І для Києва це, можливо, важливіше за будь-які гучні декларації.