Україна може отримати від Туреччини один із найбільших за останній час пакетів американського ракетно-артилерійського озброєння з чужих запасів: 70 балістичних ракет M39 ATACMS, 12 гусеничних пускових M270 MLRS, 2524 некеровані ракети M26 і 47 тисяч 203-мм касетних артилерійських боєприпасів M509A1.
Але ключове слово тут поки що — «може». Американський Держдепартамент справді передав Конгресу документи, необхідні для реекспорту зброї американського походження з Туреччини в Україну. У цих документах Вашингтон прямо заявляє, що готовий санкціонувати передачу. Однак це ще не повідомлення про доставку зброї в Україну і навіть не остаточний дозвіл на її фізичне переміщення. Нотифікації були передані Конгресу 3 серпня 2026 року, а оприлюднені в Congressional Record 6 серпня.
Для цієї процедури діє 30-денний, а не 15-денний строк розгляду Конгресом. 15 днів американський закон передбачає для передачі НАТО, його державам-членам та ще кільком окремо визначеним союзникам. Кінцевим отримувачем у цьому випадку є Україна, тому застосовується загальний 30-денний строк.
Тобто станом на 11 серпня 2026 року пакет ще перебуває у процедурі погодження.
Не нова американська допомога, а зброя з турецьких складів
Особливість цієї історії полягає в тому, що Сполучені Штати не формують новий пакет зі своїх військових запасів. Формальним власником озброєння є Туреччина, яка свого часу отримала його зі США.
Американський Arms Export Control Act не дозволяє країні, яка придбала певні американські системи, просто продати або передати їх третій державі за власним рішенням. Для значної частини такої техніки та боєприпасів потрібна згода Вашингтона. Американські правила також вимагають отримувати дозвіл DDTC перед реекспортом або повторною передачею контрольованих оборонних виробів.
Саме тому схема виглядає не як звичайна двостороння угода «Туреччина — Україна», а щонайменше як трикутник:
Туреччина → США → Україна.
Анкара пропонує передати озброєння, Вашингтон має дозволити реекспорт, після чого техніка і боєприпаси можуть бути фізично передані Україні.
В американських документах пояснення Туреччини сформульоване доволі прагматично: вона хоче скорочувати запаси старіших оборонних систем, щоб спрямовувати фінансові ресурси на модернізацію й утримання новішого озброєння. Мотив України — посилення наступальної та оборонної вогневої підтримки у війні проти російського вторгнення. Держдепартамент окремо зазначає, що Україна вже експлуатує такі самі або по суті аналогічні боєприпаси.
Що саме входить до пакета
Насправді йдеться про дві американські нотифікації, які разом утворюють великий ракетно-артилерійський пакет.
| Озброєння | Кількість | Що це |
|---|---|---|
| M270 MLRS | 12 | гусеничні реактивні системи залпового вогню |
| M39 ATACMS | 70 | рання версія тактичної балістичної ракети ATACMS |
| M26 | 2524 | 227-мм некеровані касетні ракети для MLRS |
| M509A1 | 47 000 | 203-мм артилерійські DPICM-боєприпаси |
Перша нотифікація охоплює 12 M270, 2524 M26 та 47 тисяч 203-мм снарядів. Їхня вказана в документах початкова вартість придбання становить приблизно $255,9 млн. Друга стосується окремо 70 M39 ATACMS із початковою вартістю приблизно $28 млн. Разом — близько $283,9 млн за первинною вартістю придбання.
І це важливе застереження: $283,9 млн — не обов’язково ціна, яку Україна платить Туреччині. Саме таку помилку легко зробити, назвавши пакет «угодою на $284 млн». Congressional Record вказує original acquisition value — вартість, за якою відповідне майно свого часу було придбане. Комерційні умови українсько-турецької операції, її остаточна ціна, схема фінансування та платежів у документах не розкриваються.
Тому коректніше говорити про плановану передачу або закупівлю з турецьких запасів, але не стверджувати, що публічно відомий контракт на $283,9 млн.
70 M39 ATACMS: велика кількість, але це не 300-кілометрова версія
Найбільше уваги закономірно привертають 70 ATACMS.
Важливо, однак, уточнювати модифікацію. Це M39 Block I — найперша серійна версія ATACMS, а не пізніші далекобійні варіанти сімейства.
Американська армія наводить для M39 характеристики:
- дальність — приблизно 25–165 км;
- наведення — інерціальне;
- бойова частина — 950 протипіхотних і протиматеріальних суббоєприпасів APAM.
Для порівняння, M39A1 отримала GPS-корекцію, меншу кількість суббоєприпасів і дальність до приблизно 300 км.
Отже, формулювання «Україна отримає ще 70 ракет ATACMS» технічно правильне, але без уточнення модифікації створює хибне уявлення, ніби йдеться про 70 боєприпасів із максимальною для сімейства ATACMS дальністю.
M39 — приблизно 165 км, а не 300 км.
Чим M39 відрізняється від пізніших ATACMS
Головна відмінність — не лише дальність.
M39 створювали передусім для ураження площинних цілей, а не для точкового руйнування однієї споруди великою унітарною бойовою частиною. Вона несе сотні малих суббоєприпасів, які розсіюються над районом цілі.
Американські військові матеріали прямо характеризують M39 як інерціально керовану касетну ракету з 950 M74, розраховану на застосування по площинних або недостатньо точно визначених цілях на дистанції до 165 км.
Саме тому її ефект принципово відрізняється від пізніших ATACMS з унітарною бойовою частиною.
70 таких ракет номінально несуть загалом 66 500 суббоєприпасів M74. Це не означає 66,5 тисячі окремих «ракет» або гарантованих уражень: йдеться про внутрішнє корисне навантаження 70 касетних бойових частин.
Чи користувалася Україна такими ATACMS раніше
Так.
Саме короткодальня касетна модифікація стала першою версією ATACMS, яку Україна отримала восени 2023 року. Пізніше Вашингтон передав Україні й далекобійніші варіанти сімейства.
Це пояснює ще одну фразу в документах Держдепартаменту: Україна вже має боєприпаси «того самого або по суті аналогічного типу». Тобто пакет не створює для ЗСУ принципово нової категорії озброєння — він насамперед збільшує запас уже освоєної системи.
І в цьому може полягати його найбільша практична цінність: не в появі нового технологічного класу зброї, а в кількості.
Що дадуть ще 12 M270
Другий важливий компонент — 12 M270 Multiple Launch Rocket System.
На відміну від колісного HIMARS, M270 — важча гусенична платформа. Її принципова перевага — подвійний пусковий модуль. Американська армія вказує, що M270 може нести два контейнери, причому кожний стандартний контейнер містить шість ракет відповідного типу або одну ATACMS.
Таким чином одна M270 може одночасно мати до:
12 стандартних 227-мм ракет
або
двох ATACMS.
Тобто 12 додаткових машин — це не просто ще 12 одиниць техніки, а суттєве збільшення кількості пускових каналів для всього сімейства сумісних боєприпасів.
Для України це особливо важливо тому, що M270 уже є в експлуатації, а отже не потрібно з нуля створювати окрему систему застосування для абсолютно незнайомої платформи.
2524 M26: стара, некерована, але дуже масова частина пакета
На тлі ATACMS про 2524 ракети M26 говорять значно менше, хоча кількісно це один із найбільших компонентів передачі.
M26 — базова 227-мм ракета, навколо якої історично формувався комплекс MLRS. На відміну від сучасних GMLRS, вона некерована.
Американська армія підтверджує, що бойова частина M26 містить 644 суббоєприпаси M77. У США величезні запаси таких старих ракет та їхніх суббоєприпасів упродовж років демілітаризували саме через старіння та проблему нерозірваних елементів.
Якщо просто перемножити номінальне спорядження, 2524 M26 містять приблизно 1,63 млн суббоєприпасів M77.
Це добре демонструє масштаб пакета, але водночас пояснює його обмеження: M26 — не високоточна GMLRS, а старіша зброя для створення ефекту на значній площі.
47 тисяч 203-мм боєприпасів: менш помітна, але дуже цікава частина
Ще один компонент — 47 000 американських M509A1 калібру 203 мм із DPICM-суббоєприпасами.
Саме калібр робить цю позицію особливо цікавою для України.
ЗСУ мають 203-мм самохідні гармати 2С7 «Піон». АрміяInform, інформаційне агентство Міністерства оборони України, неодноразово повідомляло про експлуатацію українськими артилеристами 203-мм 2С7.
Таким чином пакет потенційно розв’язує специфічну проблему: пошук боєприпасів до радянського артилерійського калібру, який не є стандартним для більшості сучасних західних армій.
У самій американській нотифікації зазначено саме 47 000 203-mm DPICM howitzer rounds.
Якщо ATACMS посилюють далекобійну ракетну складову, ця частина пакета може збільшити ресурс уже наявної української важкої ствольної артилерії.
Майже весь пакет — касетний
Є ще одна риса, яка об’єднує три з чотирьох основних позицій.
M39 — касетна.
M26 — касетна.
M509A1 — касетний артилерійський боєприпас.
Тобто це не просто «великий пакет ракет і снарядів», а переважно передача старих американських боєприпасів класу DPICM — Dual-Purpose Improved Conventional Munition.
Такі боєприпаси створюють ефект на площі, однак мають і серйозний недолік: частина суббоєприпасів може не вибухнути під час застосування й залишатися небезпечною після бою. Сама американська армія, пояснюючи перехід від старих DPICM до новішого озброєння, зазначала проблему значної кількості нерозірваних боєприпасів та ризику для військових і цивільних.
Україна і Туреччина станом на 2026 рік не належать до держав-учасниць Конвенції про касетні боєприпаси.
Це, однак, не скасовує правил міжнародного гуманітарного права щодо розрізнення військових і цивільних цілей, пропорційності та запобіжних заходів при застосуванні зброї.
Що саме вже погодив Вашингтон
Саме тут виникає головна термінологічна пастка цієї історії.
В американських документах є дуже сильне формулювання: уряд США «prepared to authorize this transfer» — готовий санкціонувати передачу. Держдепартамент також вказує, що операція відповідає американським цілям безпекової допомоги і що при її оцінюванні врахували політичні, військові, економічні, правозахисні питання та питання контролю над озброєннями.
Отже, на рівні виконавчої влади США політичне рішення фактично позитивне.
Але «Держдеп готовий дозволити» ≠ «США остаточно дозволили» ≠ «Туреччина вже відправила» ≠ «Україна вже отримала».
Це чотири різні стадії.
Календар процедури: що має статися далі
До 3 серпня 2026 року — домовленості про передачу
Туреччина вирішує передати відповідне американське озброєння Україні та запускає процедуру отримання згоди США. Публічний Congressional Record не розкриває самого українсько-турецького контракту, його ціни або дати підписання. Він лише фіксує Туреччину як сторону, що пропонує передачу, а Україну — як отримувача.
3 серпня — документи передані Конгресу
Держдепартамент офіційно направляє дві нотифікації американському законодавчому органу. Обидві вказують 3 серпня 2026 року як дату доставки повідомлення Конгресу.
6 серпня — документи стають публічними
Нотифікації друкуються в Congressional Record, після чого точна номенклатура озброєння стає публічною.
Серпень — початок вересня — контроль Конгресу
Для передачі Україні діє стандартна процедура: згода не набуває чинності до завершення 30 календарних днів після подання, якщо не застосована окрема надзвичайна процедура. За цей час Конгрес теоретично може ухвалити спільну резолюцію, яка забороняє передачу.
Саме тому твердження, що Туреччина може розпочати передачу вже приблизно через 15 днів, не відповідає загальній нормі, яка застосовується до України. П’ятнадцятиденний режим стосується передач НАТО, членам Альянсу та визначеній законом групі союзників.
Після завершення строку — американська згода може набути чинності
У самому Congressional Record дата передачі сформульована максимально конкретно: «immediately after the congressional notification period is complete» — одразу після завершення періоду повідомлення Конгресу.
Лише після цього слід очікувати фактичну логістику, якщо не виникнуть інші адміністративні чи технічні затримки.
Хто займатиметься передачею
Документи також показують, що логістична схема значно складніша за просту доставку зі складу в Туреччині.
Для пакета з M270, M26 і 203-мм боєприпасами названі:
турецькі компанії MKE, ASFAT та ARCA Savunma; болгарська VTIC International; американські Pansophico та Patriot Defense Group.
Для передачі ATACMS перелік коротший: MKE, Pansophico та Patriot Defense Group.
Це не означає, що всі ці компанії є продавцями зброї. Американська нотифікація описує їх як учасників схеми передачі, через яких має пройти операція.
Чого ми поки не знаємо
Попри надзвичайно детальну номенклатуру, офіційні американські документи залишають кілька суттєвих питань без відповіді.
По-перше, невідома публічна ціна української угоди. $283,9 млн — це сума початкової вартості придбання американського озброєння, а не обов’язково сума контракту.
По-друге, не оприлюднений детальний графік доставки. Формула «одразу після завершення строку» означає юридичну можливість почати передачу, а не гарантію, що всі 70 ATACMS і 12 M270 одночасно опиняться в Україні наступного дня.
По-третє, немає підстав вважати весь пакет уже поставленим. Станом на 11 серпня процедура конгресового контролю ще триває.
По-четверте, умови застосування американського озброєння цими документами не визначаються. Нотифікації стосуються дозволу на передачу, а не окремих правил використання ATACMS після отримання.
Чому цей пакет справді великий
Його значення не варто зводити лише до цифри 70 ATACMS.
Насправді він одночасно закриває три різні потреби.
Перша — оперативно-тактична дальність: ще 70 ATACMS M39.
Друга — кількість пускових платформ: ще 12 M270, які можуть працювати з різними боєприпасами сімейства MLRS.
Третя — масова артилерійська вогнева підтримка: понад 2500 227-мм ракет і 47 тисяч 203-мм артилерійських боєприпасів.
При цьому американська сторона не витягує цей пакет зі своїх активних запасів — відбувається перерозподіл уже експортованої американської зброї між двома партнерами США. Саме така модель може бути не менш показовою, ніж конкретна кількість ATACMS: країни, які модернізують власні арсенали, можуть перетворювати старі американські запаси на ресурс для України, але Вашингтон зберігає юридичний контроль над їхнім подальшим переміщенням.
