Російський удар у ніч проти 16 серпня спричинив масштабну пожежу на книжковому ринку біля метро «Почайна». Згоріли книжки, павільйони, запаси підприємців, пошкоджень зазнали розташовані поруч видавництва. Але масштаб цієї втрати не вимірюється лише квадратними метрами чи вартістю товару. «Петрівка» майже три десятиліття була неформальною книжковою інституцією Києва — місцем, де поруч існували видавці, букіністи, колекціонери, підручники, рідкісні видання і тисячі приватних історій.
Уранці 16 серпня замість звичних рядів із книжками біля метро «Почайна» залишилися обгорілі металеві конструкції, попіл і книжки, які продовжували тліти вже після того, як основне полум’я загасили. Російська армія вночі атакувала Київ балістичними ракетами. Пожежі й руйнування виникли на чотирьох локаціях в Оболонському та Голосіївському районах, а ліквідація наслідків тривала фактично весь день. Загалом у столиці внаслідок атаки були поранені троє людей. Безпосередньо на території ринку, за даними «Читомо», постраждали двоє людей.
Саме визначення масштабу руйнування потребує обережності. Читомо, кореспондентка якого працювала на місці, повідомило, що згоріли майже всі книжкові ряди. Суспільне водночас писало про кілька повністю знищених рядів павільйонів. На фотографіях видно вигорілі торговельні конструкції та значні пошкодження сусідніх точок, однак остаточної офіційної інвентаризації всього ринку станом на 17 серпня немає. Тому формула «ринку більше немає», яка швидко поширилася після атаки, передає масштаб емоційної та фізичної втрати, але ще не є технічним висновком про стан кожного павільйону.
І це важлива різниця. Бо головне питання після пожежі — не тільки скільки яток згоріло, а й чи зможе після цього відновитися сама модель «Петрівки»: сотні дрібних продавців, букіністичні фонди, спеціалізовані точки, дешеві книжки, підручники, професійна література і культура довгого пошуку, якої практично немає у звичайній мережевій книгарні.
Удар напередодні книжкового сезону
Для частини продавців атака сталася в один із найгірших можливих моментів року — перед початком навчального сезону.
Підприємиця Тетяна розповіла Суспільному, що її точка з канцтоварами у 12-му ряду повністю згоріла. Підприємці вже починали закуповувати продукцію до школи. Інша продавчиня, Наталя, торгувала підручниками з іноземних мов. Власниця крамниці з медичною літературою Аліна оцінила власні втрати у понад мільйон гривень: частина спеціалізованих видань коштувала по кілька тисяч гривень за примірник.
Ці історії показують особливу економіку «Петрівки». За вивіскою «книжковий ринок» стояли не один великий оператор і не одна товарна база, а десятки й сотні окремих підприємців. Для когось павільйон був додатковим каналом продажу, для когось — справою кількох десятиліть. Знищення такого бізнесу означає не лише втрату товару: потрібно відновити торгове місце, заново сформувати асортимент, знайти оборотні кошти, відновити зв’язки з постачальниками — і водночас зрозуміти, чи взагалі існуватиме майданчик, куди повертатися.
Особливо складно оцінити букіністичні втрати. Новий наклад сучасної книжки теоретично можна додрукувати. Старе видання, книжку з невеликого радянського чи раннього пострадянського накладу, давно закритого видавництва, приватного зібрання або спеціалізовану професійну літературу часто відтворити неможливо. Без інвентаризації не можна сказати, скільки саме таких книжок згоріло 16 серпня. Але саме тому матеріальні збитки ринку і його культурні втрати — не одне й те саме.
Від «чорних книгопродавців» до офіційного ринку
Офіційною датою відкриття «Петрівки» вважається 1 березня 1997 року, але її історія почалася раніше. Наприкінці 1980-х неформальні продавці книжок збиралися на тодішній вулиці Фрунзе, нині Кирилівській. Після ліквідації цього стихійного осередку в середині 1990-х частина торговців перебралася до району станції метро «Петрівка». Туди ж переїхали продавці з Куренівського парку. Так поступово сформувався книжковий ринок, який згодом легалізувався і став одним із найбільших подібних майданчиків в Україні.
У найкращі роки тут працювали сотні торгових місць, а на ринку була представлена продукція понад 120 видавництв. У міських довідниках фігурувала цифра 727 торгових місць. Асортимент охоплював сучасну художню літературу, дитячі книжки, підручники, словники, професійні видання, букіністику, журнали, комікси, карти, ноти, а поруч із книжками десятиліттями продавали аудіо- й відеопродукцію та колекційні речі.
У 2018 році станцію метро «Петрівка» перейменували на «Почайну». Змінилися назви транспортних об’єктів і юридичних осіб, книжковий ринок офіційно дедалі частіше називали ринком на Почайній. Але в міській мові стара назва пережила перейменування. Для багатьох киян фраза «поїхати на Петрівку» означала не район і навіть не конкретну адресу, а цілком визначений сценарій: кілька годин ходити між рядами, питати продавців про потрібну книжку, знаходити те, чого не було у звичайних магазинах.
До Google, маркетплейсів і великих книгарень
Щоб зрозуміти статус «Петрівки», треба повернутися в Київ кінця 1990-х і 2000-х.
Книжкових мереж було значно менше, електронна комерція лише формувалася, а можливість за кілька секунд перевірити наявність видання у десятках магазинів не існувала. Великий ринок концентрував в одному місці асортимент, який жодна окрема книгарня не могла собі дозволити. У 2021 році Kyiv Independent називав «Петрівку» найбільшим єдиним місцем продажу книжок в Україні й писав про понад 100 тисяч найменувань.
Фактично ринок виконував функцію аналогового пошуковика. Якщо потрібної книжки не було в одній ятці, продавець міг підказати іншу. Якщо видання давно зникло з магазинів, залишалася букіністика. Якщо покупець не знав точної назви, але пам’ятав автора, колір обкладинки або приблизний рік видання, досвідчений продавець нерідко міг зрозуміти, що саме він шукає.
У цьому й полягала відмінність від класичної книгарні. «Петрівка» продавала не лише книжки — вона продавала доступ до великої кількості книжкових мікросвітів, які існували поруч і часто трималися на знаннях конкретної людини за прилавком.
Але легенда була неоднозначною
Романтизувати цей простір без застережень теж неправильно.
Разом із легальними книжками, рідкісними виданнями та букіністикою «Петрівка» десятиліттями була одним із символів пострадянського ринку контрафакту. Тут продавали неліцензійні диски, програмне забезпечення, копії фільмів і музики. У 2011 році торгове представництво США внесло ринок до переліку відомих майданчиків із продажу піратської продукції.
У цьому сенсі історія «Петрівки» — це концентрована історія української торгівлі останніх трьох десятиліть: від стихійного ринку й касет та дисків до легального книговидання, маркетплейсів і сучасних книжкових мереж.
Саме тому ринок поступово втрачав свою колишню монополію. Після 2022 року кількість продавців і відвідувачів скоротилася, частина павільйонів закрилася. Одночасно в Києві розширилася мережа сучасних книгарень та значно зріс вибір українськомовних видань у звичайній роздрібній торгівлі. Ще до удару 2026 року «Петрівка» вже не була тим книжковим центром, яким була на початку 2000-х.
Але саме це робить її втрату парадоксальною: ринок уже перестав бути незамінним як канал купівлі нової книжки, проте залишався майже незамінним як тип міського простору.
Букіністика — те, що не переїде в інтернет автоматично
Сучасний бестселер можна замовити на сайті видавництва. Підручник — знайти на маркетплейсі. Новинку — купити в мережевій книгарні.
Набагато складніше перенести в онлайн стихійний масив старих книжок, приватних колекцій та дрібних спеціалізованих запасів, які накопичувалися десятиліттями. Для їх повної цифровізації треба описати кожен примірник, оцінити стан, сфотографувати, внести до каталогу. Для малого продавця це окремий бізнес-процес, якого часто просто не існувало.
Тому пожежа потенційно знищила не тільки товар, а частину неформального міського книжкового архіву. Який саме його обсяг втрачено, зараз невідомо. Для відповіді потрібні дані від адміністрації ринку та самих підприємців: кількість знищених точок, приблизна кількість книжок, структура асортименту, частка букіністики.
Без цього будь-яка цифра про «кількість знищених книжок на Петрівці» зараз була б припущенням.
Удар зачепив і сучасний видавничий кластер
Наслідки атаки не обмежилися торговельними рядами.
Поруч із «Почайною» розташовані приміщення українських видавництв. В офісі «Нашого Формату» в кількох кабінетах вибило частини стін, пошкодило стелю та меблі. Працівники не постраждали, а компанія почала оцінювати збитки. Це вже другий серйозний удар по інфраструктурі видавництва: у липні 2025 року російська атака пошкодила його склад та інтернет-магазин, після чого повноцінну роботу відновлювали близько півтора місяця.
Пошкоджень зазнали також офіс і частина складів видавництва «Лабораторія». Засновник компанії Антон Мартинов повідомив, що видавництво вже намагалося диверсифікувати зберігання книжок між різними складами, але не встигло перемістити всі запаси. Через це частина відвантажень тимчасово здійснюватиметься з інших майданчиків.
Таким чином на одній порівняно невеликій території удар одночасно зачепив стару книжкову економіку Києва — ринкові ятки й букіністику — і нову: сучасні видавництва, склади та онлайн-дистрибуцію.
Це вже не окремий епізод
Пожежа на «Петрівці» стає ще більш показовою, якщо розглядати її не ізольовано, а на тлі ударів по українській книжковій інфраструктурі.
За підрахунками Читомо станом на початок серпня, лише з травня по серпень 2026 року російські атаки щонайменше 15 разів пошкоджували книгарні, офіси видавництв, склади й друкарні. До атаки 16 серпня було відомо щонайменше про 9,65 млн пошкоджених або знищених примірників книжок і щонайменше 1,19 млрд грн збитків.
Для розуміння масштабу: весь зафіксований Книжковою палатою наклад книжок і брошур в Україні за 2025 рік становив 33,21 млн примірників. Отже, книжки, які були знищені тільки за кілька місяців літа 2026-го, відповідали приблизно 29% усього минулорічного накладу. І ці підрахунки були зроблені ще до пожежі 16 серпня на «Петрівці» та нового пошкодження «Нашого Формату» і «Лабораторії».
Тому історія «Петрівки» — це вже не тільки київська міська історія. Вона вписується у значно ширшу проблему фізичної вразливості української книжкової галузі: книжку потрібно не лише написати й надрукувати. Її треба десь зберігати, перевозити та продавати. Удар по будь-якому з цих вузлів руйнує весь ланцюг.
«Петрівка» пережила загрозу забудови. Тепер постало інше питання
Парадоксально, але задовго до війни головною загрозою для книжкового ринку вважали не фізичне знищення, а девелопмент.
Плани забудови території обговорювалися багато років. У 2019 році місто видало містобудівні умови та обмеження для проєкту торговельно-розважального центру, а в 2021 році з’явилися нові документи щодо масштабної забудови території. Проєкт передбачав великий торговельно-розважальний комплекс. Частина киян виступила проти знесення ринку, виникла кампанія #SavePetrovka. Забудовник заявляв про готовність залишити книжкову функцію в межах нового комплексу, але після початку повномасштабного вторгнення реалізація проєкту фактично зупинилася.
Тодішня дискусія була про те, чи можна замінити стихійний, неідеальний, але живий книжковий простір сучасним торговельним центром із відведеною зоною для книжок.
Після 16 серпня питання стало значно гострішим: чи буде взагалі що зберігати — і хто має це робити?
Відновити павільйони недостатньо
Найпростіший варіант відбудови — поставити нові торговельні конструкції замість згорілих. Але фізична реконструкція ще не означає повернення ринку.
Якщо підприємці втратили товар і не матимуть коштів на новий старт, павільйони залишаться порожніми. Якщо зникнуть букіністи, відбудований комплекс стане звичайним торговим майданчиком. Якщо місце відновлять лише як частину майбутнього ТРЦ, воно може зберегти назву, але втратити економічну модель, яка робила «Петрівку» «Петрівкою».
Тому перед розмовою про майбутнє потрібна максимально прозаїчна робота: реєстр пошкоджених торгових місць, оцінка збитків підприємців, окремий облік знищених книжкових запасів, визначення стану конструкцій, позиція власників та міської влади щодо території, а також відповідь самих продавців — скільки з них готові повернутися.
Станом на 17 серпня публічної комплексної оцінки таких даних немає. Читомо ще в день атаки наголошувало, що остаточні збитки можна буде встановити після завершення робіт рятувальників. КМВА також повідомляла, що відразу після удару говорити про можливість відновлення конкретних локацій зарано.
Що саме втрачає Київ
У випадку з «Петрівкою» легко сказати: місто втратило книжковий ринок. Але це визначення занадто вузьке.
По-перше, Київ утрачає один із небагатьох великих букіністичних просторів. Рідкісна книжка потребує іншої інфраструктури, ніж новинка видавництва. Її ринок складається з приватних запасів, знань продавців і довгих особистих контактів.
По-друге, під ударом опинився сегмент доступної книжкової торгівлі. Ринок десятиліттями конкурував не дизайном і сервісом, а вибором та ціною. Саме цю його особливість згадують люди, які купували там книжки ще до появи великих мереж і маркетплейсів.
По-третє, зникає простір малого підприємництва. За кожною яткою — власні запаси, постачальники, покупці й роки роботи. Для частини торговців втрата одного павільйону означає фактичне знищення всього бізнесу. Індивідуальні збитки вже оцінюються в сотні тисяч і понад мільйон гривень, хоча загальної цифри поки немає.
По-четверте, Київ утрачає частину власної повсякденної пам’яті. Не архітектурну пам’ятку і не музей у класичному розумінні, а локацію, значення якої створювалося повторенням: батьки їхали туди за підручниками, студенти — за професійною літературою, колекціонери — за старими виданнями, читачі — просто «подивитися, що є».
Саме такі місця особливо легко недооцінити. Вони не мають монументальних фасадів, охоронного статусу чи єдиного фонду, який можна описати в каталозі. Але з часом вони стають частиною міської ідентичності.
Чи закінчилася історія «Петрівки»
Після удару представники книжкового середовища писали про «кінець епохи». Це зрозуміла реакція: фотографії вигорілих рядів справді виглядають як фінал історії, що тривала майже три десятиліття.
Проте остаточну крапку ставити рано.
«Петрівка» вже змінювалася багато разів. Вона виросла зі стихійної торгівлі, пережила легалізацію, епоху книжкового дефіциту, бум піратських дисків, прихід інтернет-магазинів, появу великих мереж, перейменування району, конфлікт навколо забудови, пандемію, повномасштабну війну і попередні російські удари.
15 червня 2026 року російська атака вже знищила частину торговельних рядів. 30 липня пожежа знову охопила ширший ринковий комплекс на Почайній: тоді, за даними Читомо, вигоріли речові й господарські павільйони площею близько 1700 квадратних метрів, але саме книжкові ряди не постраждали. 16 серпня вогонь дістався вже до них у значно більшому масштабі.
Тепер майбутнє ринку залежатиме не тільки від того, які конструкції можна відбудувати. Воно залежатиме від відповіді на складніше питання: чи вважає Київ цей простір достатньо цінним, щоб відновлювати не просто торгові площі, а його книжкову функцію і людей, які її створювали.
Бо павільйон можна поставити заново.
Книжковий фонд можна частково закупити заново.
Але мережу людей, знань, звичок і пам’яті, яка накопичувалася біля «Петрівки» з кінця 1980-х, відтворити набагато складніше.
Саме тому пожежа 16 серпня — це не лише історія про спалені книжки. Це історія про те, як війна змінює культурну географію міста: прибирає з карти місця, які здавалися настільки звичними, що їхнє існування сприймалося як даність.
І лише після того, як дим розвіється й буде підраховано матеріальні збитки, Києву доведеться визначити ще одну, набагато складнішу цифру — скільки коштує повернути місту місце, цінність якого ніколи не вимірювалася тільки грошима.
