Україна знову порушує питання прямого використання заморожених російських державних активів, але саме Бельгія залишається країною, на яку припадає найбільша частина потенційного юридичного та фінансового ризику. Під час переговорів у Києві Андрій Сибіга та глава МЗС Бельгії Максім Прево фактично окреслили дві частини однієї проблеми: Києву потрібні російські гроші для оборони та відбудови, а Брюссель хоче гарантій, що через роки не залишиться сам із багатомільярдним рахунком. При цьому ЄС уже використовує доходи від російських активів, а після рішень 2025–2026 років межа між простим замороженням і фактичним залученням цих коштів поступово стає дедалі тоншою.
Від дискусії про «замороження» — до питання, хто зрештою отримає гроші
18 серпня у Києві виконувач обов’язків глави МЗС України Андрій Сибіга та міністр закордонних справ Бельгії Максім Прево повернулися до одного з найскладніших фінансово-правових питань війни — долі російських державних активів, заблокованих після початку повномасштабного вторгнення.
Позиція України зрозуміла: кошти держави-агресора мають використовуватися для підтримки держави, яка зазнала агресії. Сибіга заявив, що настав час знову активізувати роботу над юридичними механізмами прямого використання російських активів і добиватися колективного рішення партнерів.
Бельгія принципово не заперечує, що Росія має платити за завдані Україні збитки. Однак Прево пояснив, що його уряд не готовий підтримувати схему, за якої основні юридичні та бюджетні ризики фактично концентруються на одній країні.
Це важлива відмінність. Бельгійська позиція — не «повернути гроші Росії» і не «відмовитися використовувати їх на користь України». Суперечка точиться навколо способу, яким це можна зробити, та того, хто відповідатиме за наслідки, якщо такий механізм через роки буде оскаржений.
Сам Євросоюз нині виходить із принципу, що російські державні активи мають залишатися знерухомленими доти, доки Росія не припинить агресію і не компенсує Україні завдану шкоду. У грудні 2025 року ЄС додатково заборонив переведення заблокованих активів Центрального банку Росії назад Росії.
Чому саме Бельгія опинилася в центрі суперечки
Причина — Euroclear.
Це одна з ключових світових систем розрахунків і зберігання цінних паперів, штаб-квартира якої розташована в Бельгії. Після введення санкцій саме там опинилася переважна частина російських державних активів, заблокованих у Європейському Союзі.
Рада ЄС оцінює загальну суму активів Центрального банку Росії, іммобілізованих у ЄС, приблизно у €210 млрд.
А Euroclear повідомляв, що станом на кінець червня 2026 року його баланс становив €241 млрд, із яких €202 млрд були пов’язані із санкційними російськими активами.
Отже, формально рішення ухвалюватиме не одна Бельгія. Але якщо навколо активів виникне масштабний юридичний спір, першим великим вузлом цієї суперечки буде саме бельгійська фінансова інфраструктура.
Звідси й аргумент Прево: держави, які вимагають більш радикальних кроків, мають бути готовими розділити не лише майбутню політичну вигоду, а й потенційні фінансові зобов’язання.
Умовно кажучи, Брюссель ставить партнерам запитання: якщо через десять років виникне зобов’язання компенсувати десятки або сотні мільярдів євро — це буде проблема Бельгії чи спільна проблема всього ЄС і союзників?
Саме відповіді на це питання, за словами бельгійської сторони, поки що немає.
Заморозити — не означає конфіскувати
У дискусії про російські активи часто змішують кілька різних юридичних операцій.
Замороження або іммобілізація означає, що Росія формально залишається власником активів, однак не може ними розпоряджатися.
Конфіскація означала б позбавлення Росії права власності та передачу основної суми активів Україні або іншому суб’єкту.
Є ще третій варіант — використання доходів, які виникають унаслідок зберігання заблокованих активів.
І саме цим шляхом Євросоюз уже пішов.
У 2024 році ЄС створив правову конструкцію, яка дозволила спрямовувати надзвичайні доходи, отримані центральними депозитаріями від іммобілізованих активів Центробанку Росії, на допомогу Україні.
За нинішніми правилами 95% таких доходів спрямовуються через Ukraine Loan Cooperation Mechanism на обслуговування кредитів, наданих Україні країнами G7 та ЄС, а 5% — до Європейського фонду миру.
Тобто Європа вже перейшла важливу межу: російський капітал формально залишається заблокованим, але економічний результат від його перебування в європейській фінансовій системі працює на Україну.
Скільки грошей уже приносить Euroclear
Масштаб цих доходів — далеко не символічний.
За даними Euroclear, лише за перше півріччя 2026 року процентний дохід від санкційних російських активів становив €2,3 млрд.
Компанія зарезервувала €1,5 млрд як внесок, пов’язаний із надприбутками від цих активів. На середину 2026 року Euroclear уже перерахував приблизно €6,6 млрд таких внесків, а чергова виплата орієнтовно на €1,4 млрд мала відбутися в липні.
Це принципово інша модель, ніж повна конфіскація.
ЄС не забирає €200 млрд основного капіталу. Він використовує доходи, які цей капітал генерує, поки залишається заблокованим.
Саме тому такий підхід досі вважався юридично менш ризикованим.
Але є очевидна проблема: доходи вимірюються мільярдами, тоді як потреби України — сотнями мільярдів.
€90 млрд для України: активи РФ уже стали частиною фінансової архітектури
Ще один важливий етап настав наприкінці 2025-го та у 2026 році.
ЄС погодив новий кредит Україні на €90 млрд на 2026–2027 роки.
Ці гроші не вилучаються безпосередньо з російських активів. Європейський Союз залучає їх на ринках капіталу під гарантії бюджету ЄС.
У квітні 2026 року Рада ЄС остаточно погодила кредит. Орієнтовно €30 млрд передбачено для економічної та бюджетної підтримки і €60 млрд — для військової допомоги та інвестицій в оборонну промисловість.
Однак конструкція кредиту безпосередньо пов’язана з російськими репараціями.
ЄС передбачає, що Україна має повертати ці кошти лише після отримання репарацій від Росії. До того часу російські активи залишаються заблокованими, а Євросоюз зберігає за собою право використати їх для погашення кредиту — за умови відповідності такого рішення праву ЄС та міжнародному праву.
Це означає, що російські резерви вже перестали бути просто «замороженими грошима, яких ніхто не торкається».
Вони дедалі більше перетворюються на фінансове забезпечення майбутньої системи репарацій.
Чому тоді Європа просто не забере €200 млрд
Політично аргумент виглядає простим: Росія розпочала агресивну війну, завдала Україні величезних збитків і повинна їх компенсувати.
Юридично все значно складніше.
Активи Центрального банку — не звичайна приватна власність російського бізнесмена, який потрапив під санкції. Йдеться про суверенні державні резерви.
Навколо можливості їх остаточного вилучення існує дискусія щодо державного і центральнобанківського імунітету, правил міжнародної відповідальності держав, допустимості контрзаходів та механізму виконання майбутніх репараційних зобов’язань.
Одні правові підходи допускають ширше використання активів як відповідь на грубе порушення міжнародного права. Інші вважають остаточне вилучення резервів центрального банку значно складнішим, особливо якщо воно відбувається без міжнародного судового рішення, мирної угоди або спеціально створеного компенсаційного механізму.
Саме тому навіть Єврокомісія, просуваючи ідею так званого Reparations Loan, до кінця 2025 року наголошувала на моделі, за якої основна сума активів формально не конфіскується. Передбачалося використовувати пов’язані з ними грошові залишки для фінансування України, тоді як самі активи мали залишатися іммобілізованими.
Бельгія боїться не лише позову Росії
Коли Прево говорить про «системний ризик», йдеться про проблему, ширшу за один потенційний судовий процес.
Euroclear є частиною інфраструктури глобального ринку капіталу.
Якщо державні резерви можна буде остаточно вилучити політичним рішенням, деякі країни можуть переглянути ставлення до зберігання резервів у євро або до розміщення активів у європейських депозитаріях.
Неможливо автоматично стверджувати, що це призведе до масової втечі капіталу з Європи: такий наслідок є предметом дискусії, а не встановленим фактом. Однак саме ризик прецеденту для суверенних резервів є одним із факторів, які європейські уряди мають враховувати.
Другий рівень ризику — російські контрзаходи.
Москва вже використовує російські суди проти Euroclear.
У травні 2026 року московський суд виніс рішення на користь Центрального банку Росії у його позові проти Euroclear. Euroclear оскаржив його, але в липні апеляцію відхилили. Компанія заявляє, що не визнає юрисдикцію російських судів у цій справі, а такі рішення не визнаються в рамках права ЄС.
Сам по собі російський вердикт не дає Москві можливості просто забрати €200 млрд у Бельгії.
Але він показує, що юридична війна навколо цих активів уже почалася.
Чому Бельгія вимагає «солідарності»
Саме тут аргумент Прево стає ключовим.
Якщо ЄС або ширша коаліція держав ухвалює колективне політичне рішення конфіскувати російські резерви, то, на думку Брюсселя, юридичний ризик також має стати колективним.
Це може означати створення механізму гарантій або компенсацій, за яким у разі майбутніх претензій збитки не ляжуть виключно на Бельгію чи Euroclear.
Для країни з населенням приблизно 12 мільйонів людей потенційне зобов’язання, співмірне із сотнями мільярдів євро, принципово відрізняється від ризику, розподіленого між усіма державами ЄС, G7 або ширшою міжнародною коаліцією.
Тому бельгійська вимога фактично звучить так: якщо рішення спільне, фінансова відповідальність теж має бути спільною.
Українська позиція частково збігається з цією логікою. Сибіга також говорить про необхідність колективного рішення і колективної відповідальності.
Розбіжність полягає радше в темпі: Київ хоче швидше перейти від замороження до реального використання капіталу, тоді як Бельгія вимагає спочатку створити систему юридичного та бюджетного страхування.
Є ще один варіант — зробити активи важелем на переговорах
Прево озвучив і альтернативну модель.
Якщо сьогодні юридично безпечну схему повної конфіскації створити не вдається, активи можна не повертати Росії та використовувати їх як важіль у майбутніх переговорах.
Логіка проста.
Понад €200 млрд залишаються недоступними Москві. Для їх розблокування Росія повинна буде виконати певні умови, одним із центральних елементів яких можуть стати репарації Україні.
Фактично російські резерви можуть перетворитися на заставу.
Цей підхід дедалі ближчий до вже закріпленої позиції ЄС: активи повинні залишатися іммобілізованими, доки Росія не компенсує Україні завдану агресією шкоду.
Таким чином, навіть без формальної конфіскації Москва вже втратила можливість вільно користуватися цими резервами на невизначений термін.
Скільки Росія фактично винна Україні
У цьому контексті важливо розрізняти прямі руйнування, економічні втрати та майбутню вартість відбудови.
У публічних заявах ці цифри нерідко змішують.
Остання спільна оцінка уряду України, Світового банку, Європейської комісії та ООН — RDNA5, оприлюднена 23 лютого 2026 року, — оцінює прямі фізичні збитки приблизно у $195 млрд станом на кінець 2025 року.
Водночас загальні потреби України у відновленні та реконструкції протягом наступного десятиліття оцінено майже у $588 млрд.
Окремо економічні та соціальні втрати, за даними RDNA5, перевищили $666 млрд.
Тому твердження, що «Світовий банк оцінює зруйновану українську інфраструктуру більш ніж у $600 млрд», було б неточним.
Правильніше говорити, що сукупні економічні втрати вже перевищують $600 млрд, а потреби у відбудові наближаються до $600 млрд, тоді як оцінена вартість безпосередньо зруйнованих і пошкоджених активів є значно нижчою.
І навіть €200 млрд заморожених російських резервів покрили б лише частину загального рахунку війни.
Чотири сценарії, які зараз фактично лежать на столі
1. Пряма конфіскація
Найрадикальніший варіант — остаточно вилучити російські державні резерви і передати їх Україні.
Перевага очевидна: Київ швидко отримує величезний фінансовий ресурс.
Недолік — максимальні юридичні та політичні ризики. Саме для такого рішення Бельгія вимагає спільних гарантій і розподілу відповідальності.
2. Репараційний механізм
Активи залишаються формально російськими, але блокуються на тривалий термін і стають забезпеченням майбутніх виплат Україні.
Саме в цьому напрямку вже рухається ЄС.
Європейська рада доручила продовжувати роботу над юридичними та технічними параметрами Reparations Loan, пов’язаного з грошовими залишками від іммобілізованих активів.
3. Використання лише доходів
Це нинішня, вже працююча модель.
Основний капітал не чіпають, але мільярди євро прибутків спрямовують на підтримку України та погашення кредитів G7.
Її перевага — значно нижчий юридичний ризик.
Недолік — обсяг коштів у багато разів менший за потенційні потреби України.
4. Активи як переговорний важіль
Гроші залишаються замороженими до завершення війни та укладення репараційної угоди.
Москва отримує можливість повернути доступ до резервів лише після виконання встановлених умов.
Саме цей варіант прямо згадує бельгійська сторона.
Чому дискусія знову загострюється саме зараз
Причина — фінансування України після 2027 року.
На 2026–2027 роки ЄС уже створив великий фінансовий міст у вигляді €90-мільярдного кредиту. За даними Ради ЄС, станом на серпень 2026 року в його межах уже було виплачено €11,6 млрд.
Але війна триває, потреби в обороні залишаються величезними, а витрати на реконструкцію лише зростатимуть.
Тому питання, яке ще кілька років тому можна було відкладати, стає дедалі практичнішим:
хто фінансуватиме Україну після завершення нинішніх великих пакетів допомоги — європейські платники податків чи держава, яка розпочала війну?
Для Києва відповідь очевидна: максимальна частина рахунку має бути перекладена на Росію.
Для союзників проблема полягає в тому, як зробити це таким чином, щоб сам механізм не був зруйнований судами або політичною зміною обставин через п’ять, десять чи п’ятнадцять років.
Що може розблокувати позицію Бельгії
Із заяв Прево випливає, що бельгійська позиція не є абсолютним «ні».
Для її зміни необхідні щонайменше кілька умов.
Передусім — чітка юридична конструкція, яку можна захищати в європейських та міжнародних судах.
Далі — механізм колективної відповідальності. Якщо виникне необхідність компенсувати кошти або покрити втрати Euroclear, фінансовий тягар не повинен залишатися виключно бельгійським.
Третій елемент — широка міжнародна коаліція. Чим більше країн G7 та інших союзників України діятимуть за єдиною схемою, тим складніше буде представляти конфіскацію як одностороннє рішення однієї юрисдикції.
І нарешті — зв’язок активів із майбутнім механізмом репарацій.
Саме останній напрямок сьогодні виглядає найбільш реалістичним компромісом.
Не питання «чи використають», а питання «як далеко підуть»
Дискусія навколо заморожених російських активів за останні роки суттєво змінилася.
На початку головним питанням було: чи можна взагалі торкатися доходів від цих коштів?
Тепер відповідь уже відома — можна. Європа перераховує Україні мільярди євро, отримані від іммобілізованих російських резервів.
Наступне питання: чи можуть самі активи стати основою фінансування України?
ЄС і тут зробив крок уперед. Російські резерви вже фактично пов’язані з майбутніми репараціями і конструкцією кредитів Україні.
Залишається остання й найскладніша межа — остаточне позбавлення Росії права власності на основний капітал.
Саме тут проходить лінія бельгійської обережності.
Для України €200 млрд — це ресурс держави, яка зруйнувала українські міста, підприємства та енергетику і має за це заплатити.
Для Бельгії це водночас €200 млрд юридичного ризику, концентрованого у фінансовій установі на її території.
Тому суперечка Києва і Брюсселя насправді вже не про те, чи повинні російські гроші працювати на Україну. Значною мірою це вже відбувається.
Головне питання тепер інше: чи готові ЄС і його союзники колективно взяти на себе юридичну та фінансову відповідальність за перехід від використання прибутків до використання самого російського капіталу.
І саме відповідь на нього визначить, чи залишаться сотні мільярдів євро лише заставою для майбутніх репарацій — чи зрештою стануть одним із головних джерел фінансування оборони та відбудови України.
