Президент США Дональд Трамп домагається нової особистої зустрічі з лідером КНДР Кім Чен Ином уже восени 2026 року. Потенційним вікном для неї може стати листопадова поїздка американського президента до Азії, коли в китайському Шеньчжені відбудеться саміт APEC. Але порівняно з першими переговорами Трампа і Кіма ситуація радикально змінилася: Північна Корея має більший ядерний арсенал, відкрито відмовляється обговорювати власне роззброєння на старих умовах і отримала нового стратегічного партнера в особі Росії. Тож майбутня зустріч, якщо вона взагалі відбудеться, може початися вже не з питання «як денуклеаризувати КНДР», а з набагато складнішого — чи готові США вести переговори з Пхеньяном, який вимагає ставитися до нього як до ядерної держави.
Американський президент Дональд Трамп хоче повернутися до одного з найгучніших дипломатичних проєктів своєї першої каденції — прямого діалогу з Кім Чен Ином.
За даними The Wall Street Journal, Трамп закликає своїх помічників опрацювати можливість нової зустрічі з лідером КНДР уже восени. Американський президент приватно обговорював її проведення під час наступної поїздки до Азії, яка може відбутися в листопаді. Саме 18–19 листопада китайський Шеньчжень прийматиме зустріч економічних лідерів APEC. Однак офіційної підготовки саміту Трамп—Кім наразі немає.
Є й важлива деталь: Північна Корея не входить до APEC. Організація об’єднує 21 економіку, серед яких є США, Китай, Південна Корея та Росія, але немає КНДР. Тому присутність Кім Чен Ина в Шеньчжені не передбачена самим форматом саміту. Якщо зустріч відбудеться приблизно в цей час, для неї знадобиться окрема дипломатична домовленість.
Головне, однак, навіть не місце переговорів. За сім років після останньої особистої зустрічі Трампа і Кіма змінився сам предмет торгу.
У 2018 році Вашингтон намагався переконати Пхеньян відмовитися від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки, нормалізацію відносин та економічні стимули. У 2026 році Кім фактично пропонує протилежну формулу: спочатку США мають змиритися з тим, що КНДР залишиться ядерною державою, і лише після цього можна говорити про мирне співіснування.
Трамп уже почав подавати сигнали Пхеньяну
Інтерес американського президента до нової зустрічі не обмежується повідомленнями ЗМІ.
17 серпня Трамп заявив журналістам, що Кім Чен Ин уже відповів на його спроби встановити контакт, але не уточнив ані змісту відповіді, ані того, яким каналом відбувалася комунікація. Білий дім також не надав деталей.
За день до цього Трамп наказав суттєво скоротити американську участь у спільних із Південною Кореєю військових навчаннях Ulchi Freedom Shield. Президент назвав такі маневри дорогими та заявив, що вони надсилають Пхеньяну ворожий сигнал.
У результаті США та Південна Корея домовилися завершити навчання 21 серпня замість запланованого 27 серпня та скоротити частину польових елементів. Це стало одним із найпомітніших жестів Вашингтона щодо КНДР із моменту повернення Трампа до влади.
Подібний сценарій уже був.
Після першого саміту з Кімом у Сінгапурі у 2018 році Трамп також призупинив великі американсько-південнокорейські навчання, розраховуючи таким чином підтримати дипломатичний процес. Але ядерної угоди це зрештою не принесло.
Отже, нинішнє скорочення навчань можна розглядати як перший елемент дипломатичної розрядки. Водночас це створює для Трампа ризик повторення старої проблеми: Вашингтон робить конкретний військово-політичний жест ще до того, як Пхеньян погодився на конкретні поступки у своїй ядерній програмі.
Що сталося під час попередньої «дипломатії самітів»
Трамп і Кім Чен Ин зустрічалися тричі у 2018–2019 роках.
Перша зустріч відбулася 12 червня 2018 року в Сінгапурі й стала першим в історії самітом чинних лідерів США та Північної Кореї.
Сторони підписали спільну декларацію, яка передбачала чотири основні напрямки: встановлення нових відносин між США та КНДР, формування стабільного мирного режиму на Корейському півострові, роботу над повною денуклеаризацією півострова та повернення останків американських військових, загиблих під час Корейської війни. США також пообіцяли Північній Кореї гарантії безпеки.
Проблемою документа була відсутність конкретного механізму.
Не було узгодженого переліку ядерних об’єктів, графіка їх демонтажу, системи міжнародної перевірки або чіткої послідовності, за якою Пхеньян мав отримувати послаблення санкцій.
Фундаментальна суперечність проявилася на другому саміті — у Ханої 27–28 лютого 2019 року.
Північна Корея пропонувала демонтаж значної частини ядерного комплексу в Йонбені в обмін на суттєве послаблення міжнародних санкцій. Вашингтон вважав запропоновані заходи недостатніми та вимагав ширшого обмеження північнокорейської ядерної інфраструктури. Зрештою переговори завершилися без угоди.
У червні 2019 року Трамп і Кім зустрілися втретє — у демілітаризованій зоні між двома Кореями. Трамп навіть коротко перейшов лінію розмежування й став першим чинним президентом США, який ступив на територію КНДР.
Сторони домовилися відновити робочі переговори. Але зустріч дипломатів у Стокгольмі в жовтні того самого року закінчилася без результату, після чого переговорний процес фактично зупинився.
Чому у 2026 році домовитися буде набагато складніше
Основна відмінність між 2018-м і 2026 роком полягає в тому, що Північна Корея використала роки дипломатичної паузи для розвитку ядерної та ракетної програм.
За оцінкою SIPRI на січень 2026 року, КНДР могла накопичити достатньо розщеплюваних матеріалів приблизно для 90 ядерних боєзарядів, хоча реально зібраний арсенал інститут оцінює максимум приблизно у 60 боєголовок. SIPRI наголошує на великій невизначеності таких оцінок через закритість північнокорейської програми.
Міжнародне агентство з атомної енергії у квітні 2026 року також повідомило про різке нарощування спроможностей КНДР виробляти ядерну зброю.
Генеральний директор МАГАТЕ Рафаель Гроссі заявив про значне зростання активності на комплексі Йонбен — зокрема на реакторі, установці перероблення палива та об’єктах, пов’язаних зі збагаченням урану. Агентство також відстежувало нову споруду, схожу на центр зі збагачення урану.
Тобто ядерна програма, яку США намагалися демонтувати сім років тому, сьогодні стала більшою, технологічно розвиненішою і складнішою для контролю.
Проте ще важливіша зміна — політична.
Кім більше не пропонує денуклеаризацію
У березні 2026 року Кім Чен Ин пообіцяв остаточно закріпити статус КНДР як ядерної держави.
Він заявив, що Північна Корея готова як до конфронтації, так і до мирного співіснування зі США, але водночас дав зрозуміти: Вашингтон має відмовитися від вимоги ядерного роззброєння Пхеньяна як передумови переговорів.
Пізніше Кім сформулював позицію ще чіткіше: можливість нормальних відносин зі США залишається, якщо Вашингтон прийме КНДР такою, якою вона є, тобто державою з ядерним арсеналом. Альтернативою він назвав тривалу конфронтацію.
Саме тут виникає принципово нова переговорна дилема.
Для Трампа потенційною метою залишається відновлення переговорів про ядерну програму. Для Кіма сам факт володіння ядерною зброєю вже не виглядає предметом торгу.
Таким чином сторони можуть погодитися зустрітися, але прийти за стіл із несумісними початковими позиціями.
Росія дала Пхеньяну те, чого не було у 2018 році
Друга фундаментальна зміна — відносини КНДР із Росією.
Під час перших самітів із Трампом Пхеньян був значною мірою дипломатично ізольований і гостро потребував послаблення міжнародних санкцій.
У 2026 році Кім має значно сильнішу зовнішньополітичну позицію.
Північна Корея стала одним із ключових військових партнерів Росії у війні проти України. За даними Reuters, КНДР передавала Росії мільйони артилерійських і мінометних боєприпасів, балістичні ракети, реактивні системи та інше озброєння. Приблизно 14–15 тисяч північнокорейських військових раніше були направлені до Курської області; Москва та Пхеньян у 2025 році офіційно підтвердили їхню участь у бойових діях.
У серпні 2026 року українська військова розвідка також повідомила Reuters про розгортання в західній Росії північнокорейського ракетного підрозділу, який потенційно може отримати до 120 балістичних ракет і шість пускових установок.
Для Пхеньяна така співпраця означає не лише гроші та ресурси.
Північнокорейські військові отримують досвід сучасної війни — від застосування безпілотників та засобів радіоелектронної боротьби до артилерійської координації. Виробники зброї КНДР одночасно можуть аналізувати роботу своїх систем у реальних бойових умовах.
У результаті Кім підходить до можливих переговорів зі США вже не як настільки ізольований лідер, яким він був у 2018 році.
Чого може домагатися Пхеньян
Якщо переговори все-таки почнуться, максималістська вимога США — повна денуклеаризація — практично гарантовано зіткнеться з відмовою КНДР.
Тому можливий інший формат: не ліквідація ядерного арсеналу одним великим договором, а переговори про контроль над загрозою.
Предметом торгу теоретично можуть стати заморожування виробництва нових матеріалів для ядерної зброї, обмеження випробувань міжконтинентальних ракет, зупинка або демонтаж окремих об’єктів, міжнародний контроль над частиною програми чи домовленості щодо нерозповсюдження технологій.
Натомість Пхеньян може вимагати послаблення санкцій, скорочення американсько-південнокорейських військових навчань, політичних гарантій та фактичного визнання того, що ядерний арсенал КНДР принаймні в осяжній перспективі нікуди не зникне.
Це вже буде зовсім інша переговорна модель, ніж та, яку США просували у 2018–2019 роках.
Південна Корея опиняється в особливо складному становищі
Для Сеула повернення американсько-північнокорейської дипломатії має подвійний ефект.
З одного боку, південнокорейське керівництво підтримує зниження напруженості й відновлення діалогу з Пхеньяном. Президент Південної Кореї Лі Чже Мьон також виступає за дипломатичне врегулювання та зменшення військової напруги на півострові.
З іншого — прямі домовленості Трампа з Кімом можуть безпосередньо зачіпати оборонні інтереси Сеула.
Скорочення Ulchi Freedom Shield уже стало показовим прикладом: рішення Вашингтона було ухвалене дуже швидко, а південнокорейська сторона опинилася перед необхідністю адаптувати спільні навчання до нового політичного курсу США.
Для Сеула критично важливо, щоб предметом торгу з Пхеньяном не стали такі питання, як масштаб американської військової присутності на Корейському півострові або спроможність США та Південної Кореї проводити спільні оборонні операції.
Саме тому дипломатичний прорив між Вашингтоном і Пхеньяном парадоксальним чином може одночасно зменшити ризик прямого конфлікту і збільшити занепокоєння американських союзників.
Чому Китай може стати важливою частиною рівняння
Потенційне проведення зустрічі приблизно одночасно із самітом APEC додає до переговорів ще одного ключового учасника — Китай.
Саміт економічних лідерів APEC відбудеться в Шеньчжені 18–19 листопада. Китай уже заявляє, що підтримує політичне врегулювання проблем Корейського півострова, а китайська дипломатія активізує контакти з Південною Кореєю на тлі нової спроби Трампа домовитися з Кімом.
Водночас Пекін не може просто включити Кіма до саміту APEC, адже КНДР не є членом форуму. Тому навіть якщо Китай відіграватиме роль господаря або дипломатичного посередника, зустріч Трампа і Кіма потребуватиме окремого формату.
Саме тому листопад варто розглядати наразі не як дату вже запланованого саміту, а як дипломатичне вікно, яке Білий дім потенційно може використати.
Що може стати реалістичним результатом зустрічі
Очікувати великої угоди про повну ліквідацію ядерної програми КНДР після однієї зустрічі було б надто оптимістично.
Навіть у 2018 році, коли Кім формально підтверджував готовність працювати над денуклеаризацією Корейського півострова, сторони так і не змогли домовитися про практичний механізм.
У 2026 році стартові позиції віддалилися ще більше.
Тому найбільш реалістичним дипломатичним результатом потенційного саміту могла б бути не остаточна угода, а домовленість про відновлення системних переговорів на робочому рівні.
Другим можливим результатом може стати мораторій або часткове обмеження певних військових активностей — наприклад ракетних випробувань КНДР в обмін на зміни в американсько-південнокорейських навчаннях.
Третім — створення переговорної рамки щодо контролю над ядерною програмою без негайного вирішення принципового питання про повну денуклеаризацію.
Але саме тут Вашингтон зіткнеться з політично складним вибором: будь-які переговори про обмеження північнокорейського арсеналу замість його повної ліквідації Пхеньян може представити як фактичне визнання свого ядерного статусу.
Саміт можливий. «Сінгапур-2» — уже ні
Трамп і Кім мають одну важливу спільну рису: обидва віддають перевагу дипломатії на найвищому рівні та розглядають особисту зустріч лідерів не лише як завершення переговорного процесу, а як інструмент для його запуску.
Саме тому новий саміт не можна виключати.
Трамп уже публічно демонструє бажання говорити, заявляє про відповідь Кіма на свої сигнали і скорочує військові навчання з Південною Кореєю. Пхеньян зі свого боку, попри різку антиамериканську риторику, не закриває двері для діалогу з нинішньою адміністрацією США.
Але повторити сценарій 2018 року вже неможливо.
Тоді центральним питанням було, що США можуть запропонувати КНДР за відмову від ядерної зброї.
Тепер Пхеньян ставить інше питання: що США можуть запропонувати, якщо КНДР ядерної зброї не відмовиться.
І саме відповідь на нього визначить, чи стане можлива четверта зустріч Трампа і Кім Чен Ина початком нового переговорного процесу — чи лише ще одним гучним самітом без довгострокової угоди.
