18 серпня над Польщею та Балтійським морем одночасно з’явилися винищувачі, літаки-заправники, AWACS, розвідувальні платформи та один із найновіших американських літаків радіоелектронної боротьби EA-37B Compass Call. НАТО називає це вдосконаленням оборонних спроможностей. Польська Rzeczpospolita вважає, що масштаб і склад сил вказують на значно складніший сценарій: Альянс міг перевіряти здатність швидко ізолювати Калінінградський регіон у разі обмеженої російської атаки на Польщу чи країни Балтії.
Уранці 18 серпня 2026 року сервіси відстеження авіації показали незвичну картину над північною та центральною Польщею. У повітрі одночасно перебували десятки військових літаків країн НАТО — від винищувачів та заправників до платформ дальнього радіолокаційного виявлення, розвідки й радіоелектронної боротьби.
Особливу увагу привертав американський EA-37B Compass Call — новітній спеціалізований літак РЕБ, призначений для роботи з радіолокаційними системами, зв’язком та іншими елементами електромагнітного середовища противника. Літак прибув із грецької бази Суда-Бей, працював приблизно дві години над північною Польщею західніше Калінінградської області й після виконання місії залишив регіон. The War Zone, посилаючись на польського військового посадовця, назвав групу саме «спеціалізованим пакетом розвідки та радіоелектронної боротьби».
Саме склад цієї групи став головною причиною дискусії про справжню мету польотів.
Офіційно НАТО заперечує будь-який надзвичайний або безпосередньо наступальний характер операції. У штабі Альянсу пояснили, що НАТО є оборонним союзом і постійно вдосконалює свої можливості. Активність 18 серпня за участю американських і норвезьких винищувачів, польських сухопутних сил, літака AWACS та інших компонентів, за словами представників НАТО, була одним із прикладів такого тренування. Деталі не розголошуються через вимоги операційної безпеки.
Але польський військовий оглядач Марек Козубал у Rzeczpospolita пропонує дивитися на побачене ширше. На його думку, це могла бути репетиція зовсім іншого рівня — перевірка того, як швидко НАТО зможе перейти від спостереження та стримування до активної нейтралізації російського військового потенціалу навколо Балтії.
Що насправді відбулося 18 серпня
Точної кількості літаків НАТО не оприлюднювало.
За відкритими даними авіаційних трекерів, у різні моменти можна було ідентифікувати близько 25 військових бортів. Польські джерела оцінювали загальну кількість бойової та допоміжної авіації значно вище — приблизно до 50 машин, оскільки далеко не всі військові літаки транслювали дані, доступні цивільним сервісам спостереження. Rzeczpospolita також повідомляла приблизно про 50 бойових і допоміжних машин над Польщею.
Серед зафіксованої авіації були:
- натовський E-3A Sentry AWACS, який забезпечує дальнє радіолокаційне спостереження та координацію повітряної операції;
- американський EA-37B Compass Call для радіоелектронної боротьби;
- розвідувальні літаки;
- американські та норвезькі винищувачі;
- кілька літаків-заправників, зокрема Airbus A330 MRTT;
- польські розвідувальні платформи;
- американські ударні вертольоти AH-64E Apache;
- польські сухопутні сили, які також брали участь в активності.
Окремо в районі протоки Скагеррак між Данією та Норвегією кілька годин працювали британський морський патрульний P-8A Poseidon та німецький військовий літак.
Таким чином, йшлося не про групу винищувачів, які просто тренували перехоплення цілей. У повітрі одночасно були присутні основні компоненти, необхідні для складної повітряної операції: розвідка, управління, дозаправлення, радіоелектронна боротьба та бойова авіація.
Саме ця комбінація і стала головним аргументом тих експертів, які вважають подію 18 серпня набагато важливішою за звичайний повітряний патруль.
Чому EA-37B став головною загадкою операції
Найбільш показовою була присутність EA-37B.
Compass Call — це не винищувач і не звичайний літак спостереження. Його завдання пов’язані з електромагнітним середовищем: виявленням та протидією системам зв’язку, радарам та іншим електронним засобам противника.
У реальній великій повітряній операції подібні платформи допомагають зменшувати ефективність систем, які дозволяють противнику бачити повітряну обстановку, передавати інформацію та координувати свої сили.
Тому поява EA-37B біля одного з найбільш насичених військовими системами російських регіонів викликала особливу увагу.
Американський літак працював у польському повітряному просторі й не порушував російського кордону. Так само немає підтвердження, що він здійснював активне глушіння російських систем.
Але вже сама його участь дозволяє припустити, що одним із завдань могла бути робота з електромагнітною картиною регіону та відпрацювання взаємодії РЕБ з розвідкою, AWACS і бойовою авіацією.
The War Zone зазначає, що подібна конфігурація сил була значно складнішою за звичайну місію повітряного патрулювання.
Чому все відбувається саме навколо Калінінграда
Калінінградська область — російський ексклав між Польщею та Литвою — має непропорційно велике військове значення.
Росія протягом років створювала тут систему, яку у військовій термінології називають A2/AD — anti-access/area denial, тобто комплекс засобів, покликаний ускладнити противнику доступ до певного регіону та свободу дій усередині нього.
Йдеться не про одну систему озброєння, а про поєднання протиповітряної оборони, далекобійних ракет, берегових комплексів, радіоелектронної боротьби, розвідки та сил Балтійського флоту.
Свіжий аналіз International Institute for Strategic Studies зазначає, що російська система A2/AD у Балтійському регіоні має дві ключові функції: ускладнити перекидання підкріплень НАТО через Балтійське море та Сувальський коридор і одночасно обмежити свободу маневру сил Альянсу вже всередині регіону.
Саме тому Калінінград у потенційному конфлікті був би водночас і великою загрозою для НАТО, і надзвичайно вразливою російською позицією.
Після вступу до НАТО Фінляндії та Швеції географія Балтійського моря радикально змінилася: практично все його узбережжя, крім російських ділянок, контролюють держави Альянсу.
Для Росії це означає, що Калінінград дедалі більше перетворюється на ізольований передовий військовий район.
Для НАТО — що його нейтралізація в разі війни може стати однією з перших умов для безпечного перекидання військ до Литви, Латвії та Естонії.
Сувальський коридор: причина, чому Калінінград неможливо розглядати окремо
Поруч розташована одна з найважливіших ділянок усієї східної оборони НАТО — Сувальський коридор.
Це приблизно 100-кілометрова смуга польсько-литовського кордону між Калінінградською областю та Білоруссю.
Через неї проходить сухопутне сполучення Польщі з країнами Балтії.
У разі великої війни цей маршрут став би одним із головних шляхів перекидання сухопутних сил, техніки, боєприпасів та іншого забезпечення до Литви, Латвії й Естонії.
Саме тому можливості Росії завдавати ударів із Калінінградського регіону безпосередньо пов’язані зі здатністю НАТО утримувати зв’язок із Балтією.
Rzeczpospolita робить із цього далекосяжний висновок: якщо Росія спробує змінити статус-кво в регіоні, придушення військового потенціалу Калінінграда може бути необхідним для забезпечення Сувальського коридору.
Це вже не офіційно підтверджений план НАТО, а аналітична інтерпретація польського видання.
Проте військова логіка такого сценарію зрозуміла: Альянсу необхідно було б не лише обороняти польську чи литовську територію, а й позбавити Росію можливості блокувати надходження союзних підкріплень.
Від оборони до ізоляції регіону
Саме тут маневри 18 серпня стають особливо цікавими.
Якщо дивитися на них із погляду потенційної кризової операції, склад авіаційного угруповання дозволяв тренувати одразу кілька завдань.
AWACS створює єдину картину повітряної обстановки та допомагає керувати авіацією.
Розвідувальні літаки збирають дані про об’єкти й активність противника.
Засоби РЕБ працюють з електромагнітним середовищем.
Заправники дозволяють бойовим літакам тривалий час залишатися в районі операції.
Винищувачі забезпечують безпосередню бойову складову.
Усе разом нагадує архітектуру, необхідну для великої інтегрованої повітряної операції.
Але це ще не означає, що НАТО 18 серпня буквально репетирувало атаку на Росію. Відомих доказів такого конкретного сценарію немає.
Коректніше говорити про те, що Альянс демонстрував і перевіряв набір спроможностей, які були б необхідні як для оборони східного флангу, так і для нейтралізації військових систем противника у випадку реального конфлікту.
Саме цю різницю між офіційною оборонною метою та потенційними військовими можливостями підкреслює польська дискусія.
Eastern Sentry: маневри мають довшу історію
Подію 18 серпня також не можна розглядати окремо від операції Eastern Sentry — «Східний вартовий».
НАТО запустило її 12 вересня 2025 року після масованого порушення польського повітряного простору російськими дронами 10 вересня. Альянс визначив Eastern Sentry як гнучку багатодоменну активність для посилення всього східного флангу.
До неї залучають винищувачі, вертольоти, літаки спостереження, транспортну авіацію, ППО, кораблі та нові протидронові технології.
Тобто Eastern Sentry від початку задумувалася не як одне класичне навчання з фіксованим сценарієм і датами, а як постійна система підвищеної готовності.
НАТО прямо пояснювало, що вона повинна бути достатньо гнучкою для концентрації сил «там і тоді, де це необхідно».
У цьому контексті 18 серпня можна розглядати як перевірку того, наскільки швидко союзники здатні сформувати складне авіаційне угруповання біля потенційної кризової зони.
Росія тестує НАТО — НАТО тестує себе
Є й ширший контекст.
Керівник польського Агентства зовнішньої розвідки Павел Шота в інтерв’ю Rzeczpospolita заявляв, що Росія розглядає Польщу та інші держави східного флангу як перешкоду для своїх стратегічних цілей.
На його думку, Москва продовжуватиме тестувати НАТО, спостерігаючи за реакцією Альянсу на провокації та поступово намагаючись пересувати межі допустимого.
При цьому сценарій повномасштабного вторгнення Росії в НАТО — не єдина і навіть не обов’язково найбільш імовірна загроза.
Значно складнішою може стати обмежена криза.
Наприклад, локальна військова провокація, проникнення на невелику територію, атака на інфраструктуру, масштабна кібератака або інший інцидент, після якого Москва спробує поставити Альянс перед політичним вибором: відповідати військово й ризикувати ескалацією чи погодитися на переговори.
Саме здатність швидко відреагувати на такий сценарій є критичною.
Якщо відповідь НАТО потребуватиме тижнів політичних консультацій та перекидання сил, у Росії з’явиться простір для створення доконаного факту.
Якщо ж Альянс може за години сформувати розвідувально-ударну та оборонну систему на потрібній ділянці, сама можливість такої провокації стає менш привабливою.
У цьому сенсі головним результатом подій 18 серпня міг бути не конкретний військовий маневр, а демонстрація швидкості.
Чому важлива участь США
Є ще одна деталь — операція проходила під американським контролем і передбачала значну участь американських засобів.
Це має політичне значення на тлі дискусій про майбутню військову присутність США в Європі.
Rzeczpospolita трактує події 18 серпня як сигнал: попри суперечки про перерозподіл оборонного навантаження між Сполученими Штатами та європейськими союзниками, Вашингтон зберігає ключові можливості для управління операціями високої складності на східному фланзі.
Особливо показовою тут є участь EA-37B.
Це дефіцитний і технологічно складний американський ресурс, який не потрібно було б перекидати до Польщі для звичайного демонстраційного польоту.
Його присутність показала, що США готові інтегрувати в оборону Балтійського регіону не тільки винищувачі, а й спеціалізовані системи забезпечення складної операції.
А де Білорусь
Польський автор звертає увагу ще на одну деталь — стриману реакцію Мінська.
Географічно потенційний конфлікт навколо Сувальського коридору практично неможливо відокремити від Білорусі.
Калінінград розташований із одного боку коридору, білоруська територія — з іншого.
У разі війни з НАТО білоруська інфраструктура потенційно могла б використовуватися Росією як військовий тил, як це вже відбувалося під час російського вторгнення в Україну.
Водночас під час підвищеної активності НАТО в серпні Мінськ не супроводжував її очевидною публічною ескалацією.
Rzeczpospolita пропонує дві можливі інтерпретації: або це свідоме інформаційне маскування, або білоруське керівництво чудово розуміє, наскільки небезпечним для самої Білорусі стане прямий конфлікт Росії з НАТО.
Підтверджень жодної з цих версій немає.
Чи справді НАТО готувало «удар по Калінінграду»
Формулювання про «удар» потребує найбільшої обережності.
НАТО не заявляло, що 18 серпня тренувало атаку на Калінінградську область.
Немає також підтвердження, що літаки відпрацьовували знищення конкретних російських об’єктів.
Офіційна позиція Альянсу протилежна: йшлося про вдосконалення оборонних можливостей та взаємодії союзників.
Тому теза про майбутню ізоляцію та знищення військових цілей у Калінінградському регіоні — це передусім оцінка Марека Козубала та інших військових оглядачів, зроблена на основі складу сил, географії польотів і стратегічного значення регіону.
Водночас заперечувати військову логіку такої оцінки також складно.
Якщо Калінінград використовується Росією для ускладнення доступу НАТО до Балтії, то в разі реального конфлікту Альянс повинен мати засоби для придушення цієї загрози.
Саме для цього потрібні розвідка, AWACS, РЕБ, винищувачі, заправники та інтегрована система командування.
18 серпня значна частина цих елементів одночасно з’явилася в одному районі.
Нове стримування на Балтійському морі
Тому головне значення маневрів може полягати навіть не в тому, який саме сценарій був записаний у закритому плані операції.
Набагато важливіше те, що НАТО продемонструвало Росії можливість швидко створювати біля Калінінградського регіону складне багатокомпонентне авіаційне угруповання.
Раніше Москва значною мірою будувала власне стримування в Балтії на протилежній ідеї: сам Калінінград мав бути фактором, який змушує НАТО діяти обережніше через концентрацію там ракет, ППО, флоту та систем РЕБ.
Тепер ситуація поступово змінюється.
Вступ Фінляндії та Швеції до НАТО, посилення Польщі, розширення військової інфраструктури країн Балтії та постійна присутність союзної авіації роблять російський ексклав дедалі більш ізольованим.
У разі кризи Калінінград залишався б потужним джерелом загрози, але водночас сам опинився б під постійним спостереженням і тиском сил НАТО з кількох напрямків.
Саме тому епізод 18 серпня можна назвати демонстрацією нового типу стримування.
Його послання полягає не в тому, що НАТО збирається атакувати Росію.
Послання інше: якщо Росія спробує створити обмежену військову кризу на східному фланзі, Альянс хоче показати, що здатний дуже швидко перетворити Балтійський регіон із простору російського тиску на простір, де вже сама російська військова інфраструктура стане вразливою.
Тому порівняння цих польотів зі звичайними навчаннями справді видається недостатнім.
Але так само перебільшенням було б стверджувати, що НАТО вже репетирувало конкретний удар по Калінінграду.
Найточніше визначення подій 18 серпня — перевірка й демонстрація можливостей, необхідних для ведення великої операції на східному фланзі у випадку, якщо стримування не спрацює.
І саме в цьому полягає головний сигнал Москві: НАТО намагається зробити потенційну локальну авантюру Росії не способом розколоти Альянс, а сценарієм, за якого Кремль ризикуватиме втратити військову ініціативу в усьому Балтійському регіоні.
