26 серпня гірські долини на кордоні Непалу й Тибету за лічені хвилини перетворилися на русло гігантського селевого потоку. Вода, лід, каміння і ґрунт прорвалися системою річок Бхоте-Коші та Трисулі, руйнуючи дороги, мости, будинки, енергетичні об’єкти й прикордонну інфраструктуру.
Масштаб трагедії продовжує уточнюватися. За останніми даними Reuters, у Непалі загинули щонайменше 547 людей, у Тибеті — п’ятеро. Непальська служба з управління ризиками стихійних лих повідомляла про 977 людей, місцеперебування яких ще не встановлено, серед них 517 іноземців. Китайська сторона окремо повідомляла про 558 зниклих у тибетському повіті Г’їронг, включно з 260 іноземцями. Через хаос після катастрофи, зруйнований зв’язок і постійне звіряння списків ці цифри ще можуть істотно змінюватися.
Для України катастрофа також стала надзвичайною ситуацією: станом на 12:00 28 серпня зв’язку немає з 56 громадянами України. Це дві туристичні групи — 48 і сім осіб — та одна українка, яка подорожувала з іноземною групою. За інформацією МЗС, українців поки немає у підтверджених списках загиблих або поранених.
Але найважливіше питання — що могло створити настільки потужну хвилю. Перші повідомлення говорили про землетрус. Тепер науковці дедалі більше сходяться на іншому сценарії: обвал частини високогірного льодовика спричинив гігантську льодово-кам’яну лавину, яка перетворилася на швидкісний потік води, уламків і бруду.
Катастрофа почалася високо в горах
Епіцентр подій був не в населених долинах, які згодом затопило, а значно вище — у важкодоступній високогірній частині Гімалаїв.
Супутникові знімки Planet Labs, проаналізовані вченими та Reuters, показали, що значна частина нижньої частини льодовика відкололася приблизно на висоті 5200 метрів. Маса льоду обвалилася приблизно на 1200 метрів вниз до дна долини. По дорозі вона захоплювала каміння, ґрунт, сніг та інші уламки.
Тобто йшлося не просто про шматок льоду, який упав зі схилу.
Коли сотні тисяч або мільйони тонн льоду й гірської породи починають рухатися майже вертикальним гірським рельєфом, вони створюють величезну кінетичну енергію. Лавина вдаряє в долину, руйнує схили, захоплює воду й осадові породи та поступово перетворюється на debris flow — селевий або уламковий потік.
Саме такий механізм тепер вважають одним із найімовірніших.
Національне управління Непалу зі зменшення ризиків стихійних лих повідомило, що подія сталася в районі річки Лхенде приблизно за 20 км від прикордонного переходу. Геологи відомства прямо назвали причиною ice-rock avalanche — льодово-кам’яну лавину.
Землетрус виявився не землетрусом
Перші години після катастрофи породили іншу версію.
Геологічна служба США зафіксувала сейсмічний сигнал, який спочатку інтерпретували як землетрус магнітудою близько 4,4. Виникла логічна гіпотеза: підземний поштовх міг спричинити обвал льодовика або зсув.
Але подальший аналіз змінив картину.
USGS дійшла висновку, що справжнього землетрусу, ймовірно, не було. Сейсмічні прилади зафіксували коливання земної кори, створені самим падінням величезної маси льоду й каміння та подальшим рухом уламкового потоку.
Це принципова деталь.
Вона означає, що причинно-наслідковий зв’язок, найімовірніше, був не «землетрус → обвал → повінь», а «обвал льодовика → лавина → сейсмічний сигнал → катастрофічний селевий потік і повінь».
Остаточна реконструкція ще потребуватиме детальних супутникових даних і польових досліджень.
Як обвал льодовика перетворився на гігантську повінь
Катастрофу можна умовно розділити на кілька послідовних фаз.
Спочатку від льодовика відокремилася велика маса льоду. Вона пішла вниз надзвичайно крутим схилом і захопила каміння та ґрунт.
Далі льодово-кам’яна лавина увійшла в річкову систему. Частина льоду могла дуже швидко руйнуватися і танути через тертя та перемішування. До потоку приєдналася річкова вода.
Після цього величезна маса води, валунів, глини, піску, дерев і уламків будівель почала рухатися вниз вузькими гірськими долинами.
ICIMOD повідомляв, що значний обсяг льоду та каміння, ймовірно, потрапив у Ленде-Кхола — притоку Бхоте-Коші, а звідти хвиля пішла у Бхоте-Коші та Трисулі.
У деяких районах уламки могли тимчасово перекривати русла, утворюючи природні дамби. Якщо вода накопичується за такою загатою, а потім прориває її, виникає ще одна різка хвиля.
Саме тому для такої катастрофи недостатньо слова «повінь».
Фактично вниз долинами рухалася важка абразивна маса, здатна не просто затоплювати споруди, а фізично руйнувати їх.
Дев’ять метрів за пів години
Найкраще швидкість катастрофи показують гідрологічні спостереження.
За даними ICIMOD, на Трисулі біля Галчхі рівень води піднявся приблизно на дев’ять метрів лише за 30 хвилин. На іншій станції, біля Малекху, зростання становило близько семи метрів за такий самий проміжок часу.
Для людей нижче за течією це означало фактичну відсутність часу на нормальну евакуацію.
У звичайній річковій повені рівень може зростати годинами або днями. Тут ситуація розвивалася інакше: величезна хвиля вже була сформована вище в горах і рухалася вузькою долиною.
Сам рельєф Гімалаїв додатково посилив її.
Круті схили прискорюють потік, а вузькі ущелини не дозволяють воді розтікатися в сторони. Внаслідок цього енергія концентрується у відносно вузькому руслі.
Великі валуни, які несе вода, стають своєрідними таранами. Вони руйнують мости й будинки, після чого уламки цих конструкцій також потрапляють до потоку та збільшують його руйнівну силу.
Чому загинуло так багато людей
Причиною масштабних людських втрат стало поєднання одразу кількох факторів.
Катастрофа сталася практично без попередження. Частина автоматичних станцій спостереження була пошкоджена або змита самим потоком.
Друга проблема — географія. У багатьох місцях між річкою та гірським схилом розміщуються дороги, поселення, готелі, гідроелектростанції та інші об’єкти. Коли вода різко займає всю долину, можливостей для відступу майже немає.
Третій фактор — велика кількість людей, які перебували тут не постійно.
Район Расува та перехід між Непалом і Тибетом є важливим туристичним і паломницьким маршрутом. Через нього їдуть, зокрема, групи, які прямують до священної для індуїстів і буддистів гори Кайлас та озера Манасаровар.
Саме тому серед зниклих надзвичайно багато іноземців.
За даними непальського агентства з управління надзвичайними ситуаціями, серед 977 людей, місцеперебування яких ще встановлюють, 517 — іноземці. На тибетському боці китайська сторона повідомляла про 558 зниклих, серед яких близько 260 іноземних громадян.
Чому тіла знаходять за сотні кілометрів
Ще одна причина швидкого зростання кількості підтверджених загиблих — географія річкової системи.
Бхоте-Коші впадає в Трисулі. Далі вода рухається в більші річкові системи центрального Непалу.
Людей, автомобілі та уламки споруд потік переносив далеко від місць, де вони зникли. Непальські рятувальники знаходили тіла не лише в Расуві та сусідньому Нувакоті, а значно нижче за течією — у Читвані, Танахуні та районах Навалпарасі.
Це надзвичайно ускладнює ідентифікацію.
Людина може значитися зниклою в одному районі, тоді як її тіло знаходять через десятки або сотні кілометрів. Окремо існує проблема туристів, які могли врятуватися, але через відсутність зв’язку ще залишаються у списках зниклих.
Саме тому кількість зниклих не можна автоматично трактувати як кількість загиблих.
56 українців: що відомо про пошуки
Серед тих, з ким не вдається встановити зв’язок, залишаються 56 громадян України.
За даними МЗС на середину дня 28 серпня, це група з 48 туристів, ще одна група із семи людей та українка, яка подорожувала разом з іноземцями. У списках підтверджених загиблих або постраждалих українців наразі немає.
Українські дипломати працюють одночасно з непальською і китайською сторонами. Співробітники посольства України в Індії прибули до Непалу, посольство в КНР контактує з китайськими органами влади, залучений почесний консул України в Непалі.
Окремо дипломати звіряють списки з туроператорами та готелями.
Це важливо, оскільки в умовах знищених доріг, відсутності мобільного зв’язку та евакуації людей до різних районів статус «немає зв’язку» ще не означає підтверджене фізичне зникнення.
Пошукову операцію ускладнює зруйнована інфраструктура
Катастрофа практично відрізала частину гірських районів від зовнішнього світу.
Потік знищив або пошкодив дороги, мости, лінії електропередачі, житлові будинки та гідроенергетичні об’єкти. Постраждала також транспортна артерія, яка сполучає Катманду з Тибетом.
Там, куди неможливо дістатися автомобілем, рятувальники використовують гелікоптери.
За даними Nepal Police, до операції було залучено понад 4400 поліцейських, а також військових та Armed Police Force. У трьох постраждалих районах — Нувакоті, Расуві й Дадінгу — силовики врятували або надали первинну допомогу більш ніж 1400 людям.
Окремо Непальська рада з туризму повідомляла про евакуацію понад сотні іноземних туристів.
Проте пошуки можуть тривати ще довго: величезні площі вкриті товстими шарами мулу, каміння та уламків.
І катастрофа ще не завершилася
Найнебезпечніша особливість таких подій — можливість каскадного розвитку.
Після основного обвалу в горах утворилися нові завали, які перегородили частину водотоків. За ними почала накопичуватися вода.
28 серпня Reuters повідомляв про озеро, обсяг якого зріс до понад 2,5 млн кубометрів. Через побоювання щодо прориву рятувальну операцію тимчасово зупиняли. Пізніше вода почала переливатися, а загрозу оцінили як контрольованішу, після чого пошуки поновили.
Проте сама проблема нікуди не зникла.
Якщо уламки льоду, землі та каміння перегороджують гірську річку, утворюється barrier lake — загатне озеро.
На відміну від звичайної дамби, така конструкція не має бетонного каркаса, шлюзів або контрольованого водоскиду. Вона складається з хаотичної маси каміння, ґрунту, льоду й дерев.
Її руйнування може статися раптово.
Саме тому навіть після проходження головної хвилі тисячі людей нижче за течією залишаються в зоні ризику.
Чи винна зміна клімату
На це питання науковці поки відповідають обережно.
Прямого доказу, що саме глобальне потепління спричинило конкретний обвал 26 серпня, немає.
Для такої атрибуції необхідно дослідити температуру, опади, стан льодовика, мерзлоту, геологічну структуру схилу й довгострокові кліматичні тенденції.
Але загальний фон добре відомий.
За даними, які наводить Reuters із посиланням на ООН, непальські льодовики за трохи більш ніж три десятиліття втратили близько третини льоду, а в останнє десятиліття темпи танення були приблизно на 65% вищими, ніж у попереднє.
ICIMOD також фіксує швидкі зміни кріосфери всього регіону Гіндукушу—Гімалаїв: льодовики втрачають масу, деградує багаторічна мерзлота, змінюється сніговий покрив, а ризики льодовикових повеней, зсувів, лавин і debris flows стають дедалі серйознішими.
Механізм досить простий.
Лід і мерзлий ґрунт можуть виконувати роль своєрідного «цементу», що стабілізує гірські схили. Підвищення температури послаблює цю конструкцію. Вода проникає в тріщини, мерзлота тане, а льодовики стають тоншими та нестабільнішими.
Це не означає, що кожен обвал спричинений зміною клімату.
Але означає, що середовище, в якому можуть виникати такі катастрофи, стає нестабільнішим.
Чому ця повінь може стати попередженням для всіх Гімалаїв
Катастрофа в Непалі демонструє специфічну небезпеку сучасних високогірних регіонів.
Проблема полягає вже не лише в традиційних повенях після сильних дощів.
Може спрацювати цілий ланцюг:
потепління → нестабільний льодовик або мерзлий схил → обвал → льодово-кам’яна лавина → перекриття або різке поповнення річки → селевий потік → прорив природної дамби → нова повінь.
І кожна наступна фаза підсилює попередню.
Особливо небезпечними стають транскордонні басейни. Подія може початися на території однієї країни, а через десятки хвилин ударити по населених пунктах іншої.
Саме після катастрофи китайська влада закликала посилити моніторинг льодовикових і загатних озер та ризиків зсувів, а ICIMOD наголосив на необхідності більшої регіональної співпраці й систем раннього попередження.
Що відомо зараз
Через дві доби після катастрофи її повний масштаб усе ще неможливо визначити.
Підтверджено вже понад 550 загиблих у Непалі й Тибеті, а національні списки людей, місцеперебування яких ще встановлюють, охоплюють понад тисячу осіб. Частина цих записів може бути знята після відновлення зв’язку, але водночас рятувальники продовжують знаходити нові тіла далеко нижче за течією.
Серед людей, яких шукають, залишаються 56 українців.
Наукова картина також поступово прояснюється. Найпереконливіші на цей момент дані вказують, що катастрофу запустив масштабний обвал частини льодовика та льодово-кам’яна лавина, а не землетрус. Подальше проходження води й уламків вузькими гімалайськими долинами перетворило локальний обвал на стихійне лихо регіонального масштабу.
Тепер небезпека змістилася вище за течією: після катастрофи утворилися нові нестабільні озера та природні загати.
Тому для Непалу й Тибету головне питання вже не лише в тому, скільки людей забрала перша хвиля, а й у тому, чи вдасться не допустити другої.
