Перший приїзд до Києва спецпосланців президента США Дональда Трампа Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера виявився важливим не через оголошений дипломатичний прорив — його якраз не сталося. Значно важливішим став сам формат переговорів.
Після зустрічі американських представників із путіним у Москві Віткофф і Кушнер вирушили до Києва. Але цього разу за столом поруч з українською та американською сторонами з’явилися радники з національної безпеки Великої Британії, Франції та Німеччини — так званої E3.
Їхню участь підтвердили і Київ, і сам Віткофф. Офіс президента повідомив, що після двосторонніх раундів української та американської делегацій відбулася спільна зустріч за участю радників лідерів Франції, Великої Британії та Німеччини. Американський спецпосланець згодом заявив, що європейці долучилися до переговорів для спільної роботи над подальшими кроками.
Це ще не означає, що Європа стала рівноправною стороною американсько-російського переговорного процесу. Але символічна й практична зміна відбулася: модель, за якої Вашингтон намагався окремо домовлятися з Москвою, а потім обговорювати результат із Києвом, стала значно складнішою.
Україна отримала можливість говорити із посланцями Трампа не сам на сам, а в присутності трьох європейських держав, на які значною мірою може лягти відповідальність за майбутні гарантії безпеки, постачання зброї та фінансування України.
Для Вашингтона це також має свою логіку. Якщо адміністрація Трампа хоче скорочувати власну довгострокову відповідальність за європейську безпеку, то будь-яка життєздатна угода щодо України неминуче потребуватиме участі тих, хто повинен буде оплачувати й забезпечувати її військову частину.
Саме тому київський раунд може виявитися важливішим не через конкретні пропозиції Віткоффа і Кушнера, які поки не оприлюднені, а через зміну самої архітектури переговорів.
Москва — Київ: чому зміна маршруту має значення
Протягом попередніх раундів дипломатії адміністрація Трампа робила ставку передусім на прямий контакт із Кремлем.
Віткофф неодноразово їздив до Росії, тоді як його перша офіційна поява в Києві відбулася лише у вересні 2026 року. Після цього Володимир Зеленський прямо наголосив на необхідності більш збалансованого підходу: американські посланці багато разів бували в Москві й лише тепер уперше приїхали до української столиці.
Це не другорядна дипломатична деталь.
Переговорник, який регулярно отримує позицію однієї сторони без безпосереднього контакту з іншою, ризикує поступово почати сприймати рамку першої сторони як вихідну точку дискусії.
Для України проблема полягала саме в цьому: Москва могла подавати Вашингтону власні вимоги не як максималістські умови агресора, а як параметри, навколо яких Київ нібито повинен шукати компроміс.
Перший візит Віткоффа і Кушнера до Києва змінює цю конструкцію принаймні процедурно. Американці отримують українську позицію безпосередньо, бачать наслідки війни й одночасно чують аргументи ключових європейських союзників України.
Reuters повідомляв, що після московського та київського раундів прориву не відбулося, хоча американська сторона намагається відновити тристоронній переговорний процес. Територіальне питання, насамперед Донбас, залишається одним із головних вузлів суперечностей.
Тому говорити про зміну позиції США поки зарано.
Змінився інший параметр — середовище, в якому цю позицію формують.
Чому Трамп погодився на присутність E3
На перший погляд це суперечить попередньому підходу Білого дому.
Трамп тяжіє до персоналізованої дипломатії: невелика кількість переговорників, мінімум багатосторонніх форматів і максимальна концентрація рішень навколо лідерів.
Європейський Союз із його 27 державами, Єврокомісією, Європейською радою та необхідністю узгоджувати позиції для такої дипломатії незручний.
Франція, Німеччина та Велика Британія — значно зручніші.
Разом це три найбільші європейські військово-політичні центри, здатні говорити від власного імені, ухвалювати швидші рішення та брати на себе значно більше практичних зобов’язань, ніж більшість інших союзників.
Але головна причина участі E3 значно прагматичніша.
Без Європи неможливо створити гарантії безпеки
Після потенційного припинення вогню Україна потребуватиме механізму, який зробить новий російський напад надто дорогим або практично неможливим.
І саме тут виникає фундаментальна суперечність.
Київ прагне максимально сильних американських гарантій.
Трамп, навпаки, намагається мінімізувати довгострокові військові та фінансові зобов’язання США в Європі.
Хтось повинен заповнити цю прогалину.
Найочевидніші кандидати — Велика Британія, Франція та Німеччина.
Ще в червні лідери Франції, Великої Британії, Німеччини та України спільно заявили, що після припинення вогню Україна повинна отримати надійні юридично оформлені гарантії безпеки, зокрема через багатонаціональні сили. Вони також наполягали, що лінія зіткнення має бути вихідною точкою переговорів, а міжнародні кордони не можуть змінюватися силою.
Тому E3 — не просто політичні прихильники Києва.
Це держави, без участі яких частину майбутньої безпекової конструкції фізично неможливо реалізувати.
І якщо Вашингтон хоче передати європейцям значну частину відповідальності за післявоєнну Україну, він не може одночасно повністю виключити їх із переговорів про умови цієї відповідальності.
Що E3 реально може заблокувати
Називати присутність європейців появою “європейського вето” було б перебільшенням.
Франція, Німеччина та Велика Британія не можуть заборонити Трампу домовлятися з путіним.
Вони не можуть юридично заблокувати американсько-російську декларацію або інший документ між Вашингтоном і Москвою.
Але це не означає, що їхній вплив незначний.
Мирна угода щодо України не може бути реалізована без самої України.
А більшість потенційних довгострокових механізмів її безпеки, від фінансування армії до ППО, зброї, навчання військових або можливої присутності іноземних контингентів, потребують участі європейських держав.
І саме тут виникає можливість заблокувати не документ, а його реалізацію.
Перша лінія оборони — територіальне питання
Найнебезпечнішою для Києва залишається модель, за якої територіальні поступки Україні подаються як необхідна ціна швидкого миру.
Кремль зацікавлений у тому, щоб перетворити нездатність захопити всі заявлені ним території військовим шляхом на територіальні здобутки дипломатичним тиском.
Для України принципова різниця полягає між фактичним припиненням бойових дій по лінії фронту і юридичною або політичною згодою на передачу Росії неокупованих територій.
E3 здатна посилити Київ саме тут.
Якщо ключові європейські союзники одночасно відмовляються підтримувати вимогу про відхід української армії з контрольованих нею територій, Вашингтону складніше представити таку вимогу як “позицію міжнародної спільноти”.
Американський тиск у такій ситуації залишається серйозним, але стає двостороннім — США проти позиції України та частини Європи, а не США разом із рештою Заходу проти Києва.
Це принципово інша переговорна конфігурація.
Другий запобіжник — гарантії безпеки
Для Києва ключове питання будь-якого перемир’я полягає не тільки в тому, де проходитиме лінія розмежування.
Набагато важливіше — що відбудеться після припинення стрілянини.
Якщо Росія отримає кілька років для переозброєння, відновлення запасів ракет і техніки та перегрупування армії, слабке припинення вогню здатне перетворитися на підготовчий етап наступної війни.
Саме тому українська сторона наполягає на сильній армії як центральному елементі майбутніх гарантій безпеки.
Після київських переговорів Зеленський знову наголосив: Україна повинна мати сильні збройні сили, а їх утримання потребуватиме значних ресурсів. Серед тем переговорів він назвав безпекові та економічні гарантії, а також післявоєнне відновлення.
У практичному вимірі це означає:
- довгострокове фінансування української армії;
- гарантовані поставки боєприпасів;
- систему протиповітряної та протиракетної оборони;
- спільне виробництво озброєння;
- розвідувальну підтримку;
- навчання та інтеграцію українських сил із європейськими арміями;
- потенційні механізми військової присутності союзників;
- заздалегідь визначену відповідь на нову російську агресію.
Без європейців значну частину цього списку просто немає кому виконувати, якщо США справді зменшуватимуть власну участь.
Тому присутність E3 у Києві — це ще й початок переговорів про те, хто саме гарантуватиме виконання майбутнього миру.
Трамп може віддати Європі не лише повноваження, а й рахунок
Для Вашингтона залучення E3 має очевидну перевагу.
Воно дозволяє одночасно зменшувати відповідальність США і вимагати більшої відповідальності від Європи.
Ця логіка вже давно проявляється у сфері оборони: адміністрація Трампа наполягає, що європейські союзники повинні значно більше витрачати на власну безпеку та підтримку України.
8 вересня американський заступник міністра оборони Елбрідж Колбі знову закликав європейські країни нарощувати військові спроможності й брати на себе більшу частину підтримки України. Паралельно Велика Британія оголосила нове фінансування української ППО, а Німеччина — передачу додаткових перехоплювачів Patriot.
Така модель добре узгоджується з політичною філософією Трампа.
Америка зберігає роль держави, яка веде переговори з Москвою та претендує на дипломатичне посередництво.
Європа натомість:
- фінансує Україну;
- постачає значну частину зброї;
- розвиває оборонне виробництво;
- забезпечує довгострокові гарантії;
- і потенційно бере на себе основну відповідальність за стабільність після припинення війни.
У такому сценарії участь E3 у переговорах — не поступка Європі, а підготовка до передачі їй рахунку.
ППО показує, як може працювати нова модель
Найкраще майбутній розподіл ролей видно на прикладі української протиповітряної оборони.
У короткій перспективі Київ залишається критично залежним від США — передусім від систем Patriot і перехоплювачів для боротьби з балістичними ракетами.
Зеленський планує обговорити із Трампом наприкінці вересня саме “зимовий пакет” ППО. Reuters підтвердив, що додаткові засоби протиповітряної оборони мають стати однією з основних тем очікуваної зустрічі.
Але довгострокова стратегія України полягає в поступовому зменшенні критичної залежності від політичних рішень Вашингтона.
Саме тому Київ зацікавлений у європейському виробництві перехоплювачів, спільних програмах озброєнь та розвитку власних систем.
Модель може виглядати приблизно так:
США забезпечують критичний міст зараз.
Європа нарощує здатність замінити частину американських ресурсів у майбутньому.
Для Трампа така конструкція приваблива, оскільки дозволяє скорочувати американські витрати.
Для України — тому що зменшує ризик, що зміна політичного курсу у Вашингтоні в якийсь момент залишить країну без ключових систем.
Для Європи — набагато менш комфортна, тому що потребує величезних коштів і швидкого нарощування промисловості.
Але E3 — ще не Європейський Союз
Одна з ключових помилок у сприйнятті київських переговорів — ототожнювати участь Великої Британії, Франції та Німеччини з участю ЄС.
Це різні речі.
Велика Британія взагалі не входить до Євросоюзу.
Франція та Німеччина є його ключовими державами, але не можуть самостійно ухвалювати рішення від імені всіх 27 членів.
Таким чином Трамп отримує зручний проміжний формат.
За столом є представники головних європейських військово-політичних держав, але немає складної інституційної машини ЄС.
Це дозволяє вести переговори швидше.
Водночас проблема виникне тоді, коли домовленості потребуватимуть грошей.
Фінансування України, санкційна політика, використання заморожених російських активів, торговельні рішення, програми оборонної промисловості — значна частина цих питань перебуває вже на рівні всього Європейського Союзу.
Тому E3 може домовлятися про політичну рамку.
Але для реалізації частини цієї рамки все одно знадобиться Брюссель.
Усередині E3 немає повної єдності
До того ж сама “євротрійка” не є монолітним блоком.
Лондон, Париж і Берлін однаково зацікавлені в тому, щоб Україна не зазнала стратегічної поразки.
Але їхні погляди на майбутні відносини зі США відрізняються.
Велика Британія
Для Лондона трансатлантичний зв’язок залишається фундаментом європейської безпеки.
Британія може підтримувати посилення європейських військових спроможностей, але не як альтернативу США, а як спосіб зберегти Вашингтон усередині європейської системи стримування.
Німеччина
Берлін також зацікавлений у максимальному збереженні американської присутності.
Німеччина нарощує власні військові можливості, однак повна стратегічна автономія Європи вимагала б від неї набагато різкішої трансформації оборонної політики.
Франція
Париж традиційно значно прихильніше ставиться до концепції європейської стратегічної автономії.
Для Франції скорочення американської присутності — не лише ризик, а й аргумент на користь створення самостійного європейського центру сили.
Поки йдеться про підтримку України та стримування російського тиску, ці розбіжності можна відкласти.
Але щойно сторони почнуть обговорювати конкретні гарантії — кількість військ, фінансування, командування, застосування сили у випадку повторного нападу Росії — відмінності стануть набагато гострішими.
Найбільша небезпека для України — не погана угода, а асиметрична угода
Для Києва існує ще один ризик.
Припустімо, Вашингтон досягає домовленостей із Москвою про припинення бойових дій.
Україна бере на себе конкретні зобов’язання.
Європа обіцяє гарантії.
США залишають за собою лише політичну роль.
У такій конструкції може виникнути небезпечна асиметрія.
Українські поступки набувають чинності відразу.
Європейські гарантії потребують місяців або років для створення.
Американська участь поступово скорочується.
Росія отримує перепочинок.
Саме тому для України критично важливо, щоб порядок був протилежним: спочатку створюються механізми стримування, і лише потім Київ бере на себе незворотні зобов’язання.
Інакше мирна угода може стати не завершенням війни, а переходом до її наступної фази.
Що означають “достойні ідеї” Віткоффа та Кушнера
Після переговорів Зеленський заявив, що американські представники привезли кілька “достойних” або “доволі хороших” ідей, але наголосив: ще потрібно зрозуміти, чи можна їх реалізувати.
Reuters також повідомляв про обережно позитивну оцінку українського президента, водночас наголошуючи, що прориву не відбулося.
Це важлива дипломатична формула.
Вона дозволяє Києву одночасно:
- не конфліктувати з Трампом;
- демонструвати готовність до переговорів;
- не брати на себе зобов’язань щодо невідомих суспільству пропозицій;
- і залишати можливість відмовитися від неприйнятних елементів пакета.
Імовірно, саме така тактика залишатиметься базовою для України.
Не відкидати переговори як такі.
Не давати Вашингтону можливості заявити, що саме Київ блокує мир.
Але розкладати кожну пропозицію на конкретні умови: території, армія, санкції, гарантії, ППО, фінансування, заморожені російські активи, механізм контролю за припиненням вогню.
Наступний тест — зустріч Зеленського з Трампом
Очікувана наприкінці вересня зустріч Зеленського і Трампа може показати, чи стала поява E3 у Києві одноразовим епізодом або початком нового переговорного формату.
На столі будуть щонайменше два блоки.
Перший — військовий.
Україні потрібні додаткові засоби ППО перед зимою, насамперед перехоплювачі проти балістичних ракет.
Другий — політичний.
Чи погодяться США на модель, за якої переговори щодо завершення війни більше не ведуться через окремий канал Вашингтон — Москва з подальшим інформуванням Києва, а передбачають постійну участь України та європейських держав.
Саме друге питання може виявитися стратегічно важливішим.
Три сценарії після київського раунду
Сценарій перший. E3 закріплюється в переговорах
Найкращий для Києва варіант.
Франція, Велика Британія та Німеччина беруть участь у наступних раундах, координують позиції з Україною та починають паралельно формувати конкретний пакет гарантій безпеки.
У цьому випадку можливості Вашингтона тиснути на Україну односторонньо зменшуються.
Сценарій другий. Європейців використовують як майбутніх гарантів, але не як співавторів угоди
Для Трампа це може бути оптимальною моделлю.
Вашингтон і Москва домовляються про політичні параметри.
Україна повинна погодитися.
Європейці отримують завдання профінансувати та забезпечити реалізацію домовленостей.
Саме цього сценарію Києву варто остерігатися найбільше.
Сценарій третій. Переговори знову заходять у глухий кут
Це також цілком реалістична перспектива.
Між позиціями Росії та України залишаються фундаментальні розбіжності, насамперед щодо територій і майбутнього військово-політичного статусу України.
Після переговорів у Москві та Києві жодного прориву оголошено не було. Американська сторона говорить лише про просування в питанні організації наступних переговорів.
У такому разі головним результатом вересневого раунду стане не мирний процес, а формування нового західного механізму координації.
Європа повернулася в переговори, але боротьба за місце за столом лише починається
Поява представників Франції, Німеччини та Великої Британії на переговорах із Віткоффом і Кушнером у Києві стала важливим зрушенням.
Але перебільшувати його не варто.
Європа ще не отримала права визначати американсько-російський порядок денний.
ЄС як інституція досі не став повноцінним учасником переговорного процесу.
Трамп зберігає можливість напряму домовлятися з путіним.
Проте змінилася головна річ: дедалі складніше уявити життєздатне завершення війни, домовлене лише між Вашингтоном і Москвою.
Україна повинна погодитися на його умови.
Європейці повинні забезпечити значну частину гарантій.
ЄС — профінансувати значну частину післявоєнної конструкції.
А отже, всі вони рано чи пізно повинні опинитися всередині переговорного механізму.
Для України це відкриває можливість перетворити європейську підтримку з фінансової та військової на політичну: використовувати Францію, Німеччину та Велику Британію як додаткову противагу американському тиску.
Для Трампа участь E3 також може бути вигідною — але з іншої причини. Вона дозволяє США поступово передавати європейцям відповідальність за Україну, не відмовляючись від ролі головного дипломатичного посередника.
Саме між цими двома логіками й розгортатиметься наступний етап переговорів.
Київ прагнутиме отримати Європу як політичний щит.
Вашингтон — як військового гаранта і платника.
А Москва намагатиметься не допустити ні першого, ні другого, зберігаючи переговори максимально вузькими та домагаючись через США тих поступок, яких не змогла здобути на полі бою.
Тому головний результат київської зустрічі поки полягає не в наближенні миру.
Він у тому, що переговори про Україну стають дедалі важче вести без України — і дедалі важче реалізувати без Європи.
