Українські війська протягом кількох місяців контратакують на Лиманському напрямку і змусили російські підрозділи відійти з частини позицій. The Telegraph називає цю операцію прикладом повернення повноцінного загальновійськового маневру на поле бою, перенасичене дронами. Однак її значення виходить далеко за межі кількох десятків чи навіть сотень квадратних кілометрів: бої під Лиманом показують, якою може бути сухопутна війна майбутнього — з танками, піхотою, безпілотниками, РЕБ, високоточною зброєю та дедалі тіснішою інтеграцією всіх цих компонентів.
Українські контратаки в районі Лимана на Донеччині перетворюються на один із найцікавіших військових сюжетів осені 2026 року.
За оцінкою британського військового експерта і відставного полковника Геміша де Бреттон-Гордона, опублікованою в The Telegraph, українські війська могли повернути понад 200 квадратних кілометрів території. Автор називає події під Лиманом потенційно однією з найважливіших сухопутних операцій війни.
Однак із цією цифрою потрібна обережність.
Інститут вивчення війни (ISW) станом на 10 вересня підтверджував тривалі українські контратаки навколо Лимана, а також те, що російські джерела визнають погіршення ситуації та втрату частини передових позицій. Водночас аналітики прямо зазначають: через обмеженість відкритих даних точні обриси фронту й остаточний масштаб українських здобутків ще не встановлені. Більше того, ISW вважає, що його власні карти, ймовірно, недооцінюють реальні українські просування.
Тому значення Лиманської операції зараз полягає не стільки у конкретній кількості квадратних кілометрів.
Набагато важливіше — як саме Україна намагається змінити ситуацію на цій ділянці фронту.
Російський наступ, який зіткнувся з контратакою
Лиман має значення не лише як окреме місто.
Це один із важливих вузлів на підступах до північної частини українського оборонного поясу Донбасу. Російське командування протягом тривалого часу намагалося використати цей напрямок для просування до Слов’янська з північного сходу.
Для Москви вихід до Слов’янська та Краматорська залишається одним із центральних оперативних завдань на Донеччині.
Саме тому ситуація навколо Лимана важлива стратегічно: якщо українські війська не просто зупиняють російський рух, а відсувають противника на схід і північний схід, Росії доводиться переглядати маршрути майбутнього наступу на Слов’янськ.
ISW 10 вересня вже зробив саме такий висновок: українські контратаки навколо Лимана можуть змусити російські війська концентруватися на спробах наближатися до Слов’янська зі сходу, оскільки північно-східний маршрут стає для них проблемнішим.
При цьому сама операція, судячи з відкритих даних, не почалася раптово у вересні.
Російські джерела ще наприкінці серпня повідомляли про українські контратаки навколо Лимана. Згодом кількість таких повідомлень почала зростати.
31 серпня російські воєнні блогери вже писали про український тиск біля Ставків, Катеринівки та в лісових масивах південніше Лимана. 7 вересня йшлося про контратаки в районах Ставків, Зарічного, Дробишевого, Мирного, Колодязів, Іванівки та Тернів. До 10 вересня російські джерела продовжували характеризувати ситуацію як складну та повідомляли про українські дії одразу на кількох ділянках.
Тобто йдеться не про один прорив бронетанкової колони.
Це більше схоже на тривалу серію локальних операцій, результатом яких стало поступове руйнування російської конфігурації фронту.
Чотири місяці замість одного удару
Саме ця характеристика особливо важлива.
The Telegraph звертає увагу, що підготовка української операції могла тривати близько чотирьох місяців і значною мірою залишалася поза увагою публіки.
Якщо така оцінка відповідає реальності, то це окремий успіх.
Сучасне поле бою в Україні надзвичайно прозоре. Над лінією фронту постійно працюють розвідувальні дрони. Супутникові знімки доступні не лише військовим, а й цивільним OSINT-аналітикам. Електронна розвідка відстежує радіозв’язок і роботу радарів. Безпілотники контролюють дороги, тилові маршрути, місця накопичення техніки та навіть переміщення невеликих груп піхоти.
За таких умов приховати підготовку наступальної операції набагато складніше, ніж навіть кілька років тому.
Класична концентрація сотень танків і БМП біля вузької ділянки фронту практично автоматично перетворила б їх на цілі.
Тому сучасний наступ вимагає іншої логіки: сили необхідно накопичувати поступово, маскувати логістику, приховувати командні пункти, вводити противника в оману щодо напрямку головного удару і лише у вирішальний момент створювати локальну перевагу.
Саме це де Бреттон-Гордон називає одним із головних уроків Лимана.
Україна, на його думку, змогла знайти слабке місце російської оборони, сформувати необхідну бойову міць і використати її раніше, ніж російське командування встигло перекинути достатні резерви.
Танки не померли. Але самі вони вже майже безсилі
Найцікавіша частина висновків The Telegraph стосується навіть не Лимана, а ширшої дискусії про майбутнє сухопутних військ.
Російсько-українська війна породила популярну тезу: через масове поширення дешевих FPV-дронів великі бронетанкові формування нібито втратили сенс.
Аргументи очевидні.
Безпілотник вартістю у кілька тисяч доларів може пошкодити або знищити машину, яка коштує мільйони. Дрони зробили рух техніки біля фронту надзвичайно небезпечним. Вони полюють на артилерію, вантажівки, БМП, танки, інженерні машини та евакуаційний транспорт.
Але з цього не обов’язково випливає смерть бронетехніки.
Швидше — смерть бронетехніки, яка діє ізольовано.
Саме в цьому полягає головний урок, який де Бреттон-Гордон бачить під Лиманом.
Танки та броньовані машини можуть продовжувати маневрувати навіть у надзвичайно насиченому дронами середовищі — але лише якщо навколо них працює ціла система.
Їм потрібна розвідка.
Потрібні власні БПЛА.
Потрібні засоби радіоелектронної боротьби.
Потрібне придушення ворожих операторів.
Потрібні артилерійські й високоточні удари по виявлених цілях.
Потрібні маскування, дим, інженерне забезпечення та хибні позиції.
Потрібна піхота, здатна завершити маневр.
І лише після цього броньована машина перестає бути просто великою ціллю і знову стає елементом бойової системи.
Не «танки проти дронів», а система проти системи
Тому протиставляти танки та безпілотники дедалі менш коректно.
Це приблизно так само, як сперечатися, що важливіше — артилерія чи піхота.
Ефективність визначає не окрема платформа, а здатність об’єднати різні засоби в один розвідувально-ударний контур.
Дрони знаходять ціль.
Інша система підтверджує координати.
РЕБ обмежує роботу ворожих безпілотників.
Артилерія або FPV знищують опорний пункт.
Бронетехніка допомагає швидко перемістити штурмову групу.
Піхота займає позицію.
Власні БПЛА продовжують контролювати територію та перешкоджають контратаці.
Саме це і є сучасною версією загальновійськового бою.
Змінилися інструменти, швидкість передачі даних і дальність ураження. Але базовий принцип залишився: успіх виникає тоді, коли різні роди військ посилюють один одного.
Тому де Бреттон-Гордон і називає події під Лиманом не перемогою танків над дронами, а перемогою combined arms — загальновійськової інтеграції.
Чому піхота все одно залишається незамінною
Є ще одна проблема, яку не вирішує навіть найкраща роботизована система.
Дрон може виявити позицію.
Дрон може її атакувати.
Наземний робот може доставити вибухівку або боєприпаси.
Але контроль території все одно зрештою означає фізичну присутність.
Саме тому український досвід одночасно демонструє і величезне значення роботизації, і її нинішні межі.
Reuters 11 вересня описував швидке поширення українських наземних роботизованих комплексів. Українські підрозділи використовують їх для логістики, евакуації, розвідки та ударних місій, намагаючись скорочувати кількість людей, яких необхідно фізично відправляти у найбільш небезпечні зони. Водночас навіть командири, які активно підтримують роботизацію, поки не розглядають машини як повну заміну піхоти.
І це фундаментальна відмінність між знищенням противника та контролем території.
Безпілотні системи дедалі краще виконують перше завдання.
Друге все ще потребує людей.
РЕБ стає таким самим базовим елементом бою, як артилерія
Ще один висновок Лимана — зміна ролі радіоелектронної боротьби.
Раніше РЕБ часто сприймалася як вузькоспеціалізований компонент.
Тепер вона фактично перетворюється на один із базових елементів виживання сухопутних сил.
Причина проста: якщо над полем бою постійно перебувають десятки чи сотні безпілотників, свобода маневру безпосередньо залежить від здатності хоча б тимчасово погіршити їхню ефективність.
Не обов’язково повністю «вимкнути» небо.
Достатньо створити локальне й короткочасне вікно, у якому противник гірше бачить ситуацію, повільніше передає координати або втрачає частину ударних дронів.
Іноді кількох хвилин може бути достатньо для переміщення бронегрупи чи піхоти.
Саме тому сучасна боротьба за повітряний простір більше не обмежується винищувачами й системами ППО.
Над лінією фронту формується інше «повітряне середовище», де одночасно працюють FPV, розвідувальні квадрокоптери, важчі ударні БПЛА, літаки, гелікоптери, радари, антидронові комплекси та засоби РЕБ.
Контроль над цим середовищем прямо впливає на можливість рухатися по землі.
Російська проблема «красивих доповідей»
Українські контратаки під Лиманом виявили ще одну слабкість — уже не технологічну, а управлінську.
Російські воєнні блогери почали відкрито критикувати практику неправдивих повідомлень про становище на фронті.
За даними ISW, російські джерела визнавали, що командування могло протягом тривалого часу отримувати надто оптимістичну картину ситуації.
Особливо показовою стала історія зі Святогірськом.
путін заявляв про російський контроль над містом, тоді як українські сили публічно демонстрували свою присутність там. Навіть частина російських воєнних блогерів була змушена визнати невідповідність офіційних заяв реальній ситуації.
Така система створює не лише пропагандистську проблему.
Вона може безпосередньо впливати на бойові дії.
Якщо на карті населений пункт позначено як зайнятий, хоча противник продовжує там діяти, командири сусідніх частин планують свої операції на неправильній основі.
ISW наводить ще більш показовий наслідок: російські підрозділи можуть мати проблеми з викликом вогню по позиціях, які їхні ж попередні доповіді вже оголосили захопленими.
Таким чином, проблема брехні рухається по вертикалі командування і зрештою перетворюється на оперативну вразливість.
Чи змінює Лиман ситуацію на всьому фронті
Поки що — ні.
І це важлива межа, яку необхідно провести.
Навіть значні українські успіхи навколо Лимана не означають стратегічного перелому у війні.
Росія продовжує атакувати на інших ділянках Донеччини, зокрема в напрямках Покровська, Костянтинівки та Дружківки. Reuters 8 вересня характеризував майбутні бої за схід Донеччини як потенційно особливо важкі, оскільки Москва продовжує прагнути вийти до ключової агломерації Слов’янськ—Краматорськ.
Не варто також плутати локальну оперативну ініціативу зі здатністю розпочати масштабний стратегічний наступ.
Для великої наступальної кампанії потрібні величезні людські та матеріальні ресурси, інженерна підготовка, резерви, боєприпаси, транспорт і стабільна логістика.
Україна все ще має гостру проблему людського ресурсу, а Росія — значно більші можливості компенсувати втрати.
Проте Лиман доводить інше: російський тиск не є одностороннім і незворотним.
На окремих ділянках фронту його можна не лише зупиняти, а й відкидати.
Чому Лиман має значення для переговорів
Саме тому військова ситуація має політичний вимір.
Кремль намагається будувати переговорну позицію на тезі про те, що російське просування нібито неминуче і тому Україна повинна погодитися на територіальні поступки зараз, інакше пізніше умови стануть ще гіршими.
Але для роботи такого аргументу необхідна одна умова: фронт справді має рухатися лише в один бік.
Лиман цю картину ускладнює.
ISW ще 8 вересня зазначав, що зміни на полі бою дедалі менше відповідають кремлівському опису ситуації. Аналітики нагадували не лише про Лиман, а й про попередні українські контрнаступальні дії та сповільнення темпів російського просування.
Це не означає, що одна операція автоматично покращить переговорну позицію Києва.
Але вона підриває аргумент про повну військову безальтернативність російських вимог.
Якщо Україна здатна повертати територію, ціна поступок змінюється.
Британська формула 20/40/40: армія після України
Саме тому британці так уважно аналізують цей досвід.
Стратегічний оборонний огляд Великої Британії вже запропонував модель сухопутної армії, яка радикально відрізняється від класичних механізованих формувань часів холодної війни.
Концепція отримала умовну назву 20/40/40.
Приблизно 20% бойової спроможності мають забезпечувати традиційні керовані людьми системи — танки, броньовані машини, ударні гелікоптери.
Ще 40% — багаторазові безпілотні та автономні платформи.
Решта 40% — масові витратні системи: ракети, снаряди та одноразові ударні дрони.
Сам британський Strategic Defence Review наголошує, що автономні та безпілотні системи вже стали невіддільною частиною сухопутної війни, але мають інтегруватися з броньованими платформами, а не просто замінити їх.
Начальник Генерального штабу британської армії у 2026 році також підтверджував, що перехід до структури 20/40/40 уже розпочався.
Лондон одночасно виділяє понад £5 млрд на трансформацію безпілотних спроможностей, включно з наземними роботизованими машинами, автономними ударними платформами та системами РЕБ.
Фактично Україна вже веде війну тим типом сил, який західні держави лише намагаються створити.
Армія майбутнього — це не армія дронів
Це, можливо, головний висновок операції під Лиманом.
Протягом кількох років дискусія про майбутню війну коливалася між двома крайнощами.
Перша — традиціоналістська: танки, артилерія і механізовані бригади залишаться основою сухопутної війни.
Друга — технологічна: дешеві дрони зроблять більшість важких платформ застарілими.
Український досвід дедалі більше показує, що обидва твердження надто спрощені.
Танк без дронів, РЕБ і розвідки стає легкою мішенню.
Але й сотні ударних дронів не можуть автоматично перетворитися на контроль над селом, лісосмугою чи містом.
Робот може доставити міну.
FPV може знищити БМП.
Розвідувальний безпілотник може знайти піхотну групу.
Але зрештою хтось повинен пройти останні сотні метрів, зайняти позицію, перевірити укриття, пережити контратаку і залишитися там.
Тому війна майбутнього, найімовірніше, буде не безлюдною.
Вона буде менш людною там, де людину можна замінити машиною, і максимально технологічною там, де людину замінити неможливо.
Що насправді довів Лиман
Остаточні масштаби української операції ще належить встановити.
ISW прямо застерігає, що відкритих даних поки недостатньо для точної оцінки всієї зміни лінії фронту. Тому твердження про понад 200 квадратних кілометрів слід сприймати як попередню оцінку, а не остаточну цифру.
Але вже зараз видно кілька речей.
Українські війська змогли протягом тривалого часу проводити контратаки на ділянці, яку Росія розглядала як один із маршрутів наступу на Слов’янськ.
Російські джерела визнають втрату частини позицій.
Російське командування зіштовхнулося з наслідками систематичного прикрашання ситуації.
А головне — українські сили показали, що навіть на одному з найбільш насичених безпілотниками полів бою у світі залишається можливість для маневру.
Але цей маневр більше не виглядає як танкова атака XX століття.
Його забезпечують розвідка, дані, дрони, РЕБ, артилерія, високоточні удари, бронетехніка, інженери та піхота.
Саме тому Лиман важливий не як доказ того, що танки перемогли дрони. Навпаки — він показує безглуздість самого такого протиставлення.
Перемагає не окрема зброя.
Перемагає сторона, яка швидше знаходить противника, швидше передає інформацію, ефективніше пригнічує його системи, концентрує необхідну силу в потрібному місці — і після всього цього здатна зайняти та втримати землю.
У цьому сенсі українська операція під Лиманом справді може виявитися значно важливішою, ніж показує кількість повернутих квадратних кілометрів.
