Вибори, які мали показати, наскільки сильним є проросійський і антиукраїнський протест на сході Німеччини, дали відповідь гучнішу за прогнози. «Альтернатива для Німеччини» більш ніж удвічі покращила результат, розгромила ХДС канцлера Фрідріха Мерца й опинилася за три мандати від більшості. Але головний ризик для України не в тому, що одна федеральна земля зможе завтра припинити постачання Patriot чи скасувати санкції проти Росії. Вона цього не може. Значно важливіше інше: у найбільшого європейського двостороннього партнера України майже половина виборців однієї зі східних земель підтримала партію, яка пропонує принципово інший курс щодо Києва, Москви та європейської безпеки.
Ще за кілька днів до виборів 6 вересня Саксонія-Ангальт виглядала як великий політичний експеримент. Опитування давали ультраправій «Альтернативі для Німеччини» близько 42%, тоді як Християнсько-демократичному союзу — приблизно 22%. Вперше виникла не теоретична, а практична можливість, що АдН стане настільки великою фракцією, що традиційні партії просто не зможуть сформувати уряд без неї.
Результат виявився ще драматичнішим.
За попереднім офіційним підсумком АдН здобула 43,8% голосів і 39 із 83 місць у новому ландтазі. ХДС чинного прем’єра Свена Шульце обвалився до 17,2% і 15 мандатів. СДПН отримала 9,3%, «Зелені» — 8,9%, Ліві — 8,6%, а Союз Сари Вагенкнехт, BSW, ледь подолав бар’єр із 5,3% і отримав п’ять місць. Для абсолютної більшості потрібно 42 депутати.
Тобто АдН не вистачило трьох мандатів.
Ці три місця тепер відділяють Німеччину від безпрецедентної для її повоєнної історії ситуації: приходу до виконавчої влади у федеральній землі партії, місцевий осередок якої земельна Служба захисту конституції офіційно класифікує як підтверджено правоекстремістський.
А для України вибори дали ще один, не менш важливий результат. Під час кампанії дискусія про Росію, санкції та постачання зброї перестала бути другорядною зовнішньополітичною суперечкою і стала частиною боротьби за владу всередині Німеччини.
Саме тому вибори у невеликій землі з населенням трохи більше двох мільйонів людей вийшли далеко за межі Магдебурга.
Від прогнозованого прориву до політичного землетрусу
Ще у 2021 році АдН набрала в Саксонії-Ангальт 20,8%, а ХДС — 37,1%. Християнські демократи тоді переконливо перемогли й зберегли контроль над землею.
Через п’ять років співвідношення практично перевернулося.
АдН більш ніж подвоїла свою підтримку, а ХДС утратив приблизно 20 процентних пунктів. Результат АдН став найкращим результатом будь-якої партії на земельних виборах у Саксонії-Ангальт від часу возз’єднання Німеччини. Попередній максимум АдН на земельному рівні — 32,8% у Тюрингії 2024 року — був перевершений більш ніж на десять пунктів.
Ще показовішим виявився результат в одномандатних округах.
П’ять років тому ХДС виграв 40 із 41 прямого мандата. Тепер християнські демократи не взяли жодного. АдН перемогла у 38 округах, а решта три дісталися Лівим. Це означає, що перемога ультраправих не була результатом кількох надзвичайно сильних районів — партія фактично накрила майже всю територію землі.
Водночас це не були вибори з низькою явкою, де організована радикальна меншість отримала непропорційно великий вплив. На дільниці прийшли 77,8% виборців, що стало рекордом для Саксонії-Ангальт після об’єднання країни.
Висока мобілізація грала насамперед на користь АдН. За післявиборчою оцінкою Infratest dimap, партія змогла привести до урн близько 160 тисяч людей, які не голосували у 2021 році. Водночас вона перетягувала голоси від ХДС та інших партій.
Це важлива деталь. Успіх АдН уже важко пояснити винятково тим, що невелике стабільне ядро радикального електорату голосує активніше за інших.
На цих виборах партія розширила ринок.
АдН стала першою не тільки серед протестного електорату
Ще кілька років тому головним поясненням успіхів АдН було протестне голосування: люди нібито не стільки підтримують її програму, скільки карають традиційні партії.
Саксонія-Ангальт показала, що цього пояснення вже недостатньо.
АдН стала найсильнішою політичною силою практично в усіх вікових категоріях; лише серед виборців старше 70 років ХДС зміг зрівнятися з нею. Серед чоловіків за АдН проголосував приблизно кожен другий, а серед чоловіків 35–59 років підтримка була ще вищою. У сільських регіонах партія набрала 50,4%, тобто там мала б абсолютну більшість сама.
Але значно серйознішим сигналом для конкурентів стала зміна сприйняття її компетентності.
У 2021 році лише 8% виборців вважали, що АдН має найкращі відповіді на економічні проблеми. У 2026-му таких уже 30% — навіть трохи більше, ніж довіряли у цьому питанні ХДС.
У боротьбі зі злочинністю АдН вважали найкомпетентнішою 40% виборців, у питаннях притулку та біженців — 38%, у захисті інтересів східних німців — 36%. Близько 29–30% віддавали їй першість також у питаннях робочих місць, енергетики, освіти, соціальної справедливості та «забезпечення миру».
Це якісна зміна.
Партія перестає бути лише інструментом голосування «проти» і для дедалі більшої частини населення стає партією, від якої очікують конкретного управління.
Чому схід Німеччини голосує інакше
Пояснювати 43,8% лише міграцією або симпатіями до Росії було б помилкою.
У Саксонії-Ангальт одночасно зійшлися кілька довготривалих процесів: наслідки трансформації після падіння НДР, демографічний спад, значно слабша прив’язаність до традиційних партій, економічна тривога, розрив між містом і селом, недовіра до Берліна — і специфічне сприйняття Росії.
Саме ця суміш зробила землю ідеальним середовищем для АдН.
Пам’ять про об’єднання Німеччини досі залишається політичною
Падіння Берлінського муру принесло східним німцям свободу, демократію і величезні інвестиції. Але економічний бік об’єднання був значно травматичнішим.
Наприкінці 1989 року роботу мали близько 9,8 млн із 16 млн жителів НДР. Через десять років кількість зайнятих скоротилася приблизно вдвічі. У Саксонії-Ангальт безробіття у 2003 році досягало 22%; тепер воно близько 8%. При цьому, за наведеними Reuters даними Competitiveness Report East Germany 2026, накопичені статки східних німців і досі становлять лише близько чверті рівня жителів Заходу.
Це не означає, що жителі колишньої НДР хочуть повернення комуністичної системи.
Йдеться про інше відчуття: після 1990 року багато підприємств зникли, частина управлінських позицій перейшла до людей із Заходу, молодь виїжджала, цілі райони втрачали населення. У частини суспільства закріпилася думка, що рішення знову ухвалюються десь далеко — цього разу не у Східному Берліні, а у федеральному Берліні.
АдН працює саме з цією емоцією.
Її меседж можна звести до формули: ви десятиліттями слухали, що потрібно терпіти ще одну реформу заради майбутнього, а тепер вам знову пояснюють, що треба платити більше за енергію, більше витрачати на оборону і допомагати Україні, тоді як ваші власні проблеми залишаються невирішеними.
Не бідність, а страх втратити досягнуте
Одна з помилок — уявляти виборця АдН обов’язково безробітним або найбіднішим.
Нинішня політична тривога значною мірою пов’язана зі страхом погіршення, а не лише з теперішньою бідністю.
Німецька промисловість переживає складну трансформацію: високі ціни на енергію, китайська конкуренція, зелений перехід, проблеми автомобільної та хімічної промисловості. Для Саксонії-Ангальт із її енергоємними підприємствами ця тема особливо чутлива.
Тому проросійська економічна аргументація АдН має тут специфічну силу.
Партія пропонує максимально простий причинно-наслідковий ланцюг: дешевий російський газ забезпечував сильну промисловість → санкції й відмова від Росії зробили енергію дорожчою → німецькі підприємства втрачають конкурентоспроможність → потрібно відновити економічні відносини з Москвою.
Реальна структура проблем німецької економіки значно складніша. Але передвиборче повідомлення не зобов’язане бути економічною дисертацією.
Воно має бути зрозумілим.
І це повідомлення АдН працює.
Росія для Сходу — інший історичний досвід
Є ще одна лінія, без якої складно пояснити, чому питання України так легко з’єднується у Саксонії-Ангальт з економічним протестом.
У колишній НДР Росія має іншу історичну присутність, ніж у Західній Німеччині.
У регіоні десятиліттями жили сотні тисяч радянських військових. Російська була обов’язковою іноземною мовою у школах. Радянський Союз був постійною складовою офіційного та повсякденного життя.
Reuters наводить Наумбург як особливо показовий приклад: свого часу в місті та околицях перебувало близько 30 тисяч радянських військових — приблизно стільки ж, скільки там було місцевих жителів.
Це не означає автоматичної любові до Кремля.
Швидше йдеться про сформовану десятиліттями установку: Росія може бути складним і небезпечним партнером, але з нею краще домовлятися, ніж конфронтувати.
Саме на цю установку накладається пам’ять про дешеві російські нафту й газ.
АдН перетворила обидва мотиви на політичну програму. Вона виступає за припинення німецької підтримки України, нормалізацію відносин із Москвою та повернення економічних і енергетичних зв’язків із Росією. Земельна програма окремо наголошує на необхідності добрих економічних і культурних відносин із РФ.
Саме тут вибори у Саксонії-Ангальт стають безпосередньо важливими для України.
Україна не була єдиною темою виборів. Але антиукраїнська позиція не завадила АдН — навпаки
Було б некоректно називати голосування 6 вересня «референдумом про Україну».
Для виборців були важливі передусім внутрішні питання. За післявиборчим дослідженням, близько 25% називали визначальним соціальне забезпечення, 17% — мир у Європі, приблизно 15% — економіку. Для електорату АдН особливо важливими були злочинність, внутрішня безпека та міграція.
Однак дані водночас руйнують інше зручне пояснення: що проросійська позиція партії не має стосунку до її популярності.
57% опитаних у Саксонії-Ангальт заявили, що схвалюють позицію АдН про припинення постачання зброї Україні. Серед виборців самої партії таких 92%.
Ще показовіше питання про «мир».
На загальнонімецькому рівні лише 16% громадян називали АдН партією, якій найбільше довіряють у забезпеченні миру в Європі. У Саксонії-Ангальт — вже 29%, більше, ніж будь-якій іншій політичній силі. ХДС отримав 18%.
Водночас ставлення до самої Росії розколює електорат майже дзеркально.
Серед виборців ХДС 70% вважали загрозу з боку Росії серйозною. Серед прихильників АдН — лише 31%; 66% виборців партії не вважали російську загрозу значною.
Тобто російське питання не пояснює весь результат АдН.
Але воно точно є частиною результату.
Парадокс Саксонії-Ангальт: проросійська партія перемогла на тлі російської загрози
Політичний контраст став ще різкішим одразу після виборів.
9 вересня канцлер Мерц заявив, що спроба атаки безпілотником на аеропорт Лейпциг/Галле була місяцями підготовлена в Росії і могла призвести до великої катастрофи. Москва причетність заперечила.
Аеропорт розташований безпосередньо біля Саксонії-Ангальт і є одним із ключових логістичних вузлів Німеччини.
Отже, майже одночасно виборцю пропонують дві абсолютно протилежні концепції безпеки.
Концепція Мерца: Росія становить довгострокову військову та гібридну загрозу, тому Німеччина повинна переозброюватися, зміцнювати НАТО, підтримувати Україну і зберігати тиск на Москву.
Концепція АдН: конфронтація з Москвою сама робить Німеччину менш безпечною та біднішою; потрібно припинити допомогу Україні, зняти санкції й повернутися до співпраці з Росією.
Мерц після поразки не пом’якшив позицію. Навпаки, 9 вересня він прямо звинуватив АдН у тому, що вона підтримує Росію всупереч інтересам Німеччини та хоче припинити підтримку України.
Тобто вибори не змінили офіційну стратегію Берліна.
Але вони показали, наскільки масштабною стала альтернатива цій стратегії.
Чому це особливо важливо для України
Німеччина — вже не той обережний партнер перших місяців повномасштабної війни.
Станом на середину 2026 року федеральний уряд надав або зарезервував для України приблизно €57,6 млрд військової підтримки та понад €43,3 млрд двосторонньої цивільної допомоги. На 2026 рік у бюджеті закладено €11,5 млрд військової допомоги. Офіційний Берлін називає Німеччину найбільшим європейським партнером України у військовій та цивільній підтримці й найбільшим двостороннім партнером загалом.
Ця допомога вже давно не обмежується окремими поставками техніки.
Німеччина фінансує ППО, ракети, артилерійські боєприпаси, дрони, далекобійні проєкти, ремонт інфраструктури та довгострокову оборонно-промислову співпрацю. Значна частина бюджету 2026 року вже пов’язана з багаторічними програмами.
Саме тому політичний ризик треба оцінювати не питанням: «чи зупиняться поставки завтра?»
Правильне питання інше:
чи залишиться німецький виборець готовим фінансувати таку модель у 2027-му, 2028-му і після федеральних виборів 2029 року?
Що Саксонія-Ангальт може змінити — і чого не може
Найважливіше обмеження: навіть якщо АдН сформує уряд у Магдебурзі, вона не зможе сама припинити німецьку військову допомогу Україні.
Земельний уряд не може одноосібно:
- скасувати федеральні чи європейські санкції проти Росії;
- зупинити рішення Берліна про постачання зброї Україні;
- відновити Nord Stream;
- змінити членство Німеччини у НАТО;
- укласти альтернативну зовнішньополітичну угоду з Москвою.
Зовнішня політика та оборона є передусім компетенцією федерації.
Тому твердження «перемога АдН у Саксонії-Ангальт припинить допомогу Україні» було б неправильним.
Однак і вважати земельний уряд політично неважливим теж не можна.
По-перше, федеральні землі беруть участь у загальнонімецькій політиці через Бундесрат. Уряд АдН отримав би державну платформу для ініціатив проти санкцій, військових поставок та оборонної політики Берліна — навіть якщо більшість таких вимог не матимуть обов’язкової сили.
По-друге, це створює ефект нормалізації. Вперше позиція «припинити озброювати Україну й відновити відносини з Росією» стане не просто програмою опозиції, а потенційно офіційною політичною позицією уряду німецької федеральної землі.
І по-третє, найважливішим стає приклад для всієї країни.
Якщо АдН покаже, що може не лише протестувати, а й керувати, головний аргумент «цю партію не можна допустити до виконавчої влади» стане значно слабшим напередодні 2029 року.
Три голоси до влади: хто тепер вирішує долю Магдебурга
Самостійної більшості АдН не отримала.
У новому ландтазі 83 депутати. Для контролю потрібно 42. В АдН — 39.
На перший погляд, математика проста. На практиці вона майже заблокувала традиційну партійну систему.
ХДС має 15 депутатів, СДПН — вісім, «Зелені» — вісім, Ліві — вісім, BSW — п’ять. Навіть ХДС, СДПН, «Зелені» та Ліві разом мають лише 39 місць — стільки ж, скільки одна АдН.
Щоб сформувати абсолютну більшість без ультраправих, фактично довелося б домовлятися майже всім іншим партіям одночасно, включно з силами, між якими існують принципові ідеологічні бар’єри.
АдН запросила всі партії на переговори. ХДС, СДПН, «Зелені» та Ліві відмовилися.
BSW погодився.
10 вересня земельне керівництво Союзу Сари Вагенкнехт одностайно вирішило розпочати переговори з АдН. Серед заявлених тем — енергетика, освіта та «політика миру».
Це надзвичайно важливо саме для українського аспекту.
АдН і BSW стоять на протилежних полюсах у частині економічної й соціальної політики, але мають суттєві перетини у ставленні до Росії, санкцій та військової підтримки України. Обидві сили закликають до відновлення економічних зв’язків із Москвою і виступають проти нинішнього курсу Берліна щодо війни.
Разом АдН і BSW мають 44 мандати.
Але станом на 12 вересня BSW не погодився на формальну коаліцію й не погодився зробити Зігмунда прем’єром. Партія просуває модель уряду меншості, ситуативної співпраці або безпартійного прем’єра. АдН наполягає, що партія з 43,8% повинна сама очолити уряд.
Тобто переговори почалися, але домовленості про уряд ще немає.
Є й інший шлях: три депутати ХДС
АдН не приховує, що дивиться не лише на BSW.
Після виборів Ульріх Зігмунд почав апелювати до окремих депутатів інших фракцій, насамперед консерваторів. Для отримання абсолютної більшості йому потрібно лише три додаткові голоси.
Reuters повідомляв 11 вересня, що АдН шукає союзників серед депутатів ХДС та інших партій. Підтверджених переходів станом на 12 вересня немає, але сам факт такої стратегії став новим випробуванням для знаменитої німецької Brandmauer — «брандмауера», тобто принципової відмови традиційних партій співпрацювати з АдН.
Це один із найглибших наслідків виборів.
Раніше дилема звучала так: чи повинна ХДС колись дозволити АдН стати молодшим партнером консервативного уряду?
Тепер ситуація перевернулася.
У Саксонії-Ангальт АдН у два з половиною рази більша за ХДС і сама намагається переконати окремих християнських демократів підтримати уряд, центром якого буде вона.
Чи може Зігмунд стати прем’єром без 42 гарантованих голосів
Так, але не так просто, як іноді описують після виборів.
Конституція Саксонії-Ангальт передбачає кілька етапів.
У першому голосуванні кандидат повинен отримати більшість від усього складу парламенту — 42 голоси. Якщо цього не відбувається, протягом семи днів проводиться друге голосування — і в ньому знову потрібна абсолютна більшість усіх депутатів.
Лише після провалу другого голосування парламент отримує ще 14 днів, щоб вирішити, чи припиняти каденцію достроково. Якщо більшість не проголосує за розпуск, відбувається наступне голосування, де переможцем стає кандидат із більшістю поданих голосів.
Тому проста тактика BSW «ми утримаємося і дамо Зігмунду перемогти вже у другому турі» не працює.
Але якщо політична криза дійде до фінальної стадії, 39 дисциплінованих голосів АдН можуть виявитися достатніми, якщо її противники не зможуть виставити кандидата з більшою підтримкою.
Отже, прем’єрство Зігмунда не гарантоване.
Але воно цілком реальне.
Чому результат б’є особисто по Мерцу
ХДС керував Саксонією-Ангальт безперервно з 2002 року.
Тепер партія отримала 17,2%, не виграла жодного прямого округу й фактично втратила роль домінуючої сили регіону.
Мерц після виборів визнав, що результат «струсонув ХДС до основ», але ще раз категорично відкинув співпрацю з АдН.
Проблема для канцлера значно ширша за одну землю.
На початку вересня, ще до голосування, ARD-DeutschlandTrend показував: роботою федеральної коаліції були задоволені лише 15% німців, незадоволені — 84%. Роботу самого Мерца позитивно оцінювали 13%.
А у федеральному партійному рейтингу АдН із 27% уже випереджала ХДС/ХСС із 21%.
Тобто Саксонія-Ангальт не створила кризу Мерца.
Вона її матеріалізувала.
Після виборів дискусія всередині федеральної коаліції одразу перейшла до соціальних реформ, пенсій, податків, економіки й методів боротьби з АдН. Соціал-демократи почали вимагати коригування частини реформаторського курсу Мерца, побоюючись подальшого відтоку протестного електорату.
Для України це важливо не тому, що СДПН чи ХДС зараз хочуть раптово припинити допомогу.
А тому, що будь-які €10–15 млрд на Україну відтепер будуть дедалі активніше конкурувати у внутрішньополітичній дискусії з пенсіями, медициною, дорогами, енергетикою та податками.
Саме цю конкуренцію АдН намагатиметься посилювати.
Найгостріший короткостроковий ризик — не зброя, а секретні дані
Є одна сфера, де земельний уряд АдН може створити проблему майже одразу.
Це внутрішня безпека.
Федеральні землі мають власні поліцію, міністерства внутрішніх справ та земельні відомства із захисту конституції. Вони постійно обмінюються інформацією між собою та з федеральними структурами.
А земельний осередок АдН у Саксонії-Ангальт з 2023 року офіційно класифікований місцевою контррозвідкою як підтверджено правоекстремістський.
Тому ще до виборів у федеральному уряді обговорювали, як діяти, якщо представники АдН отримають доступ до міністерств, що працюють із секретною інформацією.
Після 6 вересня дискусія стала практичною.
Нижня Саксонія оголосила, що перевірить, яку інформацію можна буде передавати поліції та спецслужбам Саксонії-Ангальт у разі приходу АдН до влади. Особливе занепокоєння викликають матеріали про російське шпигунство й диверсії.
10 вересня міністри внутрішніх справ федерації та земель уже обговорювали захист окремих секретних даних і джерел, зокрема інформації, пов’язаної з Росією.
Це не означає автоматичного твердження, що інформація від уряду АдН потрапить до Москви.
Та сам факт, що німецька система безпеки готує запобіжники від потенційного витоку інформації через уряд однієї зі своїх земель, показує масштаб інституційного конфлікту.
Іронія виборів: АдН проти військової допомоги Україні, але оборонна промисловість потрібна самій землі
Після голосування проявилася ще одна суперечність.
Саксонія-Ангальт прагне отримувати нові оборонні інвестиції та робочі місця. Зокрема, ізраїльська Elbit Systems розглядає Сангераузен як можливий майданчик для виробництва компонентів для німецьких компаній.
АдН водночас виступає проти значної частини німецької оборонної політики й допомоги Україні, називаючи себе «партією миру».
11 вересня Зігмунд спробував поєднати ці позиції: він заявив, що військове виробництво може бути корисним для потреб самої Німеччини, внутрішньої безпеки та реалізації політики депортацій, але висловив скепсис щодо участі у закордонних конфліктах.
Для німецької дискусії це показовий момент.
АдН не пропонує просто пацифізм.
Вона пропонує іншу модель застосування сили: озброєння та силові ресурси — для Німеччини, кордонів і внутрішньої безпеки; значно менше — для підтримки союзників і України.
Східнонімецька аномалія — але вже не лише східна проблема
Було б неправильно переносити 43,8% Саксонії-Ангальт на всю Німеччину.
Схід країни має власну історію, нижчі доходи й накопичені статки, сильніший демографічний спад, іншу структуру міст і сіл та специфічні відносини з Росією.
Але ще небезпечніше для традиційних партій — вважати АдН винятково східнонімецьким феноменом.
На федеральному рівні партія вже стала першою у DeutschlandTrend із 27%. У західних промислових землях вона теж нарощує підтримку. Дослідження після Саксонії-Ангальт показують, що причини перетікають із регіону в регіон: міграція, економічна невпевненість, страх втрати роботи, високі енергетичні витрати і дедалі слабша віра в здатність традиційних партій контролювати ситуацію.
Тому результат на сході може бути не моделлю майбутньої цифри 44% для всієї країни.
Але він може бути моделлю механізму зростання.
Що ці вибори насправді сказали про підтримку України
Найпростіший висновок — «східна Німеччина проголосувала проти України» — був би неправильним.
Люди голосували через десятки причин: соціальну політику, міграцію, злочинність, економіку, недовіру до Берліна, невдоволення Мерцом, стан інфраструктури й страх перед майбутнім.
Проте настільки ж неправильно ігнорувати український компонент.
АдН пішла на вибори з чіткою позицією: припинення військової підтримки України, нормалізація відносин із Росією та відновлення економічних зв’язків.
Ця позиція не завадила партії здобути 43,8%.
Більше того, 57% виборців землі прямо підтримали тезу про припинення постачання Україні зброї.
Саме це робить вибори справжнім тестом.
Не тестом того, чи припинить Німеччина допомогу Україні завтра.
А тестом того, наскільки легко партія може вигравати вибори в Німеччині, відкрито виступаючи проти цієї допомоги.
Відповідь Саксонії-Ангальт: дуже легко — якщо антиукраїнську політику вдається вписати у ширший пакет соціального, економічного, антиміграційного й антиелітного невдоволення.
Головний ризик для України — не Магдебург, а Берлін у 2029 році
Станом на 12 вересня 2026 року допомога Україні не стоїть перед безпосередньою загрозою через результат одних земельних виборів.
Федеральний уряд Мерца зберігає курс. Після виборів Німеччина не лише не оголосила про скорочення допомоги, а й продовжила нові військові поставки. 8 вересня Берлін повідомив, зокрема, про термінову передачу Україні додаткових ракет Patriot PAC-2 та розширення постачань засобів ППО, дронів і далекобійних боєприпасів.
Тобто короткостроковий висновок для Києва достатньо спокійний.
Але середньо- і довгостроковий — значно тривожніший.
Німецька допомога Україні розрахована на роки. Вона потребує нових бюджетів, нових закупівель, політичної підтримки парламенту та готовності німецького суспільства оплачувати все більші оборонні витрати.
А Саксонія-Ангальт продемонструвала, наскільки ефективним може бути альтернативний політичний аргумент:
не витрачайте гроші на Україну; відновіть торгівлю з Росією; подешевшайте енергію; спрямуйте ресурси на німців.
Чим слабшим буде Мерц, чим повільніше зростатиме економіка і чим гострішими будуть суперечки про пенсії, медицину й податки, тим сильніше працюватиме ця формула.
Саксонія-Ангальт як політична лабораторія
Тому найбільша інтрига після 6 вересня полягає навіть не в тому, хто саме стане прем’єром.
Якщо АдН залишиться в опозиції, вона все одно матиме найбільшу фракцію, майже половину виборців і зможе доводити, що інші п’ять партій об’єдналися лише для недопущення переможця до влади.
Якщо вона сформує уряд меншості, Німеччина вперше побачить щоденне управління АдН.
Якщо домовиться з BSW — буде зруйновано ще один політичний бар’єр: принцип, що партії поза ультраправим спектром не допомагають АдН приходити до влади.
Якщо ж три депутати ХДС або іншої фракції зрештою забезпечать Зігмунду більшість, удар по «брандмауеру» буде ще сильнішим.
У кожному сценарії АдН уже виграла головне: вона перестала бути партією, про яку сперечаються, чи можна її допустити до влади, і стала партією, з якою доводиться рахувати, як саме вона може цю владу отримати.
43,8% — це не розворот Німеччини від України, але попередження
Саксонія-Ангальт не ухвалює рішення про Patriot, санкції ЄС чи членство у НАТО.
Тому вибори 6 вересня не означають, що найбільший європейський партнер України раптом змінив зовнішню політику.
Але вони зруйнували дві важливі політичні ілюзії.
Перша — що проросійська й антиукраїнська позиція автоматично робить партію неприйнятною для німецького масового виборця.
Не робить.
Друга — що успіх АдН можна нескінченно пояснювати лише протестом маргіналізованої меншості.
Після 43,8%, рекордної явки, перемоги майже в усіх округах і зростання довіри до партії в економіці, енергетиці, соціальній політиці та питаннях «миру» це пояснення вже не працює.
Для Мерца результат став особистою політичною поразкою.
Для ХДС — кризою стратегії стримування АдН.
Для німецької федеративної системи — тестом того, як поводитися з можливим ультраправим земельним урядом.
Для служб безпеки — проблемою доступу до чутливих даних на тлі російської гібридної загрози.
А для України — сигналом про те, що головною боротьбою найближчих років стане не лише пошук нових пакетів зброї.
Боротьба йтиме за суспільне пояснення, чому ці пакети взагалі потрібні Німеччині.
Мерцу доведеться переконувати виборця, що допомога Україні — це не благодійність за рахунок німецьких пенсіонерів чи промисловості, а інвестиція у власну безпеку; що дешевий російський газ не можна просто повернути натисканням кнопки; що російська загроза не зникне після скасування санкцій; і що оборонні витрати та підтримка Києва мають сенс для самої Німеччини.
Якщо федеральний центр програє цю дискусію, головним наслідком виборів 6 вересня стане не те, хто керуватиме Саксонією-Ангальт.
43,8% можуть виявитися моментом, коли політична альтернатива нинішньому німецькому курсу щодо України перестала бути периферійною — і вперше наблизилася до реальної виконавчої влади.
