Європейська ракетна промисловість починає перебудовуватися під війну, в якій недостатньо мати найкращу ракету — її потрібно мати тисячами, бути здатним швидко замінити витрачені боєприпаси і не розоритися, відбиваючи дешеві дрони дорогими перехоплювачами.
Війна Росії проти України, а згодом бойові дії на Близькому Сході продемонстрували слабке місце західної моделі: десятиліттями арсенали формувалися навколо відносно невеликої кількості складних, високоточних і дуже дорогих ракет. Така система працює, коли потрібно відбити обмежену атаку або провести коротку операцію. Вона значно гірше пристосована до війни на виснаження, у якій сотні повітряних цілей можуть з’являтися протягом однієї ночі, а боєприпаси витрачаються швидше, ніж заводи встигають виготовляти нові.
Reuters 16 вересня описав цей процес як помітний зсув у європейських закупівлях: військові дедалі активніше шукають дешевші ракети й перехоплювачі, які можна виробляти значно більшими серіями. Ідеться не про відмову від Patriot, Aster, IRIS-T чи інших високотехнологічних комплексів. Нова модель передбачає багатошаровий арсенал, у якому найдорожчий боєприпас використовується лише проти цілі, що справді вимагає таких можливостей.
Україна фактично стала полігоном, де ця концепція була доведена необхідністю. Проти частини російських ударних дронів застосовують мобільні вогневі групи, зенітні дрони, засоби радіоелектронної боротьби та інші дешевші рішення, щоб не витрачати дефіцитні зенітні ракети там, де можна обійтися простішою зброєю. Тепер приблизно таку саму економіку намагаються закласти у свої майбутні арсенали європейські держави.
Війна змінила головне питання: не «яка ракета найкраща?», а «скільки їх ми можемо виготовити?»
У мирний час оборонне планування дозволяло робити ставку на невеликі серії максимально складної зброї. Під час великої війни виникає інша математика.
Якщо противник запускає сотні дешевих безпілотників, захисник не може нескінченно відповідати ракетами вартістю в мільйони доларів. Навіть якщо перехоплення тактично успішне, економічно така модель може виявитися невигідною.
Саме тут виникає поняття cost per kill — не просто ціна однієї ракети, а повна вартість знищення однієї повітряної цілі. Якщо для гарантованого перехоплення необхідно запускати дві ракети по кілька мільйонів євро кожна, реальна ціна знищення цілі може бути набагато вищою за номінальну вартість одного боєприпасу.
Це важливе уточнення до цифри €20 млн, яка фігурує в матеріалі Reuters. Технічний директор Frankenburg Technologies Андреас Бапперт говорив про необхідність знизити вартість успішного перехоплення з рівня, що в окремих сценаріях може сягати €20 млн, до приблизно €1–2 млн. Це не означає, що будь-яка традиційна зенітна ракета сама по собі коштує €20 млн.
І саме це змінює вимоги до майбутньої ППО: замість універсальної дорогої ракети для кожної цілі потрібна піраміда боєприпасів — від десятків тисяч дешевих перехоплювачів до значно меншої кількості надскладних ракет проти балістичних та інших високошвидкісних цілей.
Skyhammer: ракета, яку хочуть випускати по 2 500 на місяць
Одним із найпоказовіших прикладів нової моделі є британський стартап Cambridge Aerospace.
Його Skyhammer створений насамперед проти великих ударних дронів типу Shahed. Британське Міноборони вказує дальність близько 30 км і максимальну швидкість 700 км/год. У травні 2026 року система пройшла випробування в Йорданії, а британська влада вже замовила Skyhammer для власних сил та партнерів у Перській затоці.
Тут головна цифра — навіть не дальність.
Cambridge Aerospace заявляє, що до кінця першого кварталу 2027 року хоче досягти виробництва 2 500 перехоплювачів на місяць, тобто темпу близько 30 000 на рік. Reuters наголошує: поки це саме виробнича ціль компанії, а не підтверджений серійний випуск. Для її реалізації Cambridge інвестує, зокрема, у власну базу виробництва ракетних двигунів і намагається заздалегідь закрити дефіцит критичних компонентів.
Це показовий контраст із традиційною оборонною промисловістю.
Для дорогого стратегічного перехоплювача сотні ракет на рік можуть вважатися великим виробництвом. Для зброї проти масових дронів навіть кілька тисяч на рік можуть виявитися недостатніми.
Cambridge тому намагається запозичити підходи з цивільної промисловості. Reuters повідомляє, наприклад, про використання комерційних технологій на кшталт автомобільних радарних чипів. Це не означає, що ракета перетворюється на звичайний цивільний виріб. Але логіка інша: там, де не потрібен компонент військового класу за величезною ціною, виробник намагається використати дешевшу масову технологію.
Точна серійна ціна Skyhammer публічно не розкрита. І це ще одна причина обережно ставитися до ефектних порівнянь «ракета за десятки тисяч проти ракети за мільйони». Важливіший підтверджений факт полягає в іншому: британський уряд уже перейшов від експериментів до закупівель низьковартісних перехоплювачів.
У липні Лондон додатково виділив £3,16 млн трьом компаніям на програму Low-Cost Air Defence Effectors. Вона входить до ширшої європейської ініціативи LEAP, у якій беруть участь Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія і Польща. Її безпосередня мета — створення дешевих засобів проти масованих атак дронів і ракет.
Тобто «дешева ракета» вже перестає бути нішевою стартапною ідеєю і входить у державні програми озброєнь.
Frankenburg: фабрика важливіша за рекордні характеристики
Ще радикальніший підхід демонструє Frankenburg Technologies.
Її Mark I — маленька ракета для надкороткої протидронової оборони. Залежно від конфігурації заявлена зона ураження становить приблизно до 1,5–2 км. Ракета важить менше двох кілограмів і створювалася саме під дешеві безпілотні цілі, а не як універсальний засіб ППО.
Головна інновація Frankenburg знову лежить не лише в ракеті.
Компанія створює модель FieldFoundry — невеликі модульні виробничі майданчики, які можна розгортати в різних країнах. Відкрита в Ризі лінія разом із запланованим підприємством в Адажі має, за планом компанії, вийти на виробничу спроможність до 100 ракет на добу до кінця 2026 року. Водночас безпосередній план випуску на весь 2026 рік становить лише 1 500 ракет, оскільки виробництво ще перебуває на стадії розгортання.
Тому ці дві цифри не суперечать одна одній: 1 500 — очікуваний фактичний випуск у перехідний рік, 100 на добу — майбутня проєктна потужність.
Окремий завод у Польщі, який Frankenburg планує разом із державною PGZ, має отримати спроможність випускати до 10 000 Mark I на рік.
Це вже оборонне виробництво, організоване за логікою боєприпасу масового споживання.
Підхід Frankenburg фактично ставить традиційне запитання з ніг на голову. Не «як зробити ракету максимально потужною?», а «яка мінімальна ракета гарантовано виконає конкретне завдання — і як виготовити її десятками тисяч?».
Fire Point і FREYJA: українська спроба перенести ту саму економіку на балістичну загрозу
Набагато складніше застосувати принцип дешевої масової ракети до протиракетної оборони.
Саме це намагається зробити українська Fire Point у проєкті FREYJA.
Fire Point є архітектором та інтегратором загальноєвропейської системи, а як перехоплювач пропонує FP-7.X. У проєкті беруть участь компанії з кількох європейських країн; серед партнерів називали HENSOLDT, Kongsberg, Weibel, Saab, Diehl Defence, Thales, Safran, Leonardo та інших. HENSOLDT, зокрема, працює з радарами, а Kongsberg — над командним компонентом системи.
Ціна, яку Fire Point хоче отримати після виходу на серійне виробництво, — менше €1 млн за перехоплювач.
За словами керівниці компанії Ірини Терех, це приблизно у чотири-шість разів дешевше за перехоплювачі Patriot, з якими Україна сьогодні асоціює насамперед захист від балістичних ракет.
Але тут особливо важливо не перетворювати ціль розробників на вже наявну характеристику.
FREYJA ще не є готовою серійною системою.
Fire Point ставить за мету провести перше успішне перехоплення балістичної ракети приблизно до середини 2027 року. Компанія заявляла Janes про початкову мету виробництва до 2 000 FP-7.X на рік, однак це також майбутня виробнича ціль.
Заявлені параметри теж слід читати саме як проєктні. Fire Point говорить про майбутню швидкість близько 2 200 м/с і перехоплення приблизно на висотах 20–25 км. Раніше конструктори компанії повідомляли про зону роботи в межах приблизно 80 км. Ці характеристики ще мають бути доведені повноцінним випробуванням усієї системи.
І є ще одна принципова відмінність від PAC-3.
Початкова версія FP-7.X повинна використовувати уламково-фугасне ураження поблизу цілі. Сама Fire Point порівнювала першу ітерацію радше з PAC-2, ніж із PAC-3, який використовує складнішу концепцію прямого кінетичного зіткнення hit-to-kill. Перехід до hit-to-kill компанія розглядає як наступний етап.
Отже, обіцянка «перехоплювач за менш ніж €1 млн» не означає, що Fire Point уже створила повний аналог PAC-3 за п’яту частину ціни.
Насправді ставка інша: створити достатньо ефективний, значно дешевший і набагато масовіший європейський ешелон протибалістичної оборони, залишивши дорожчим системам найскладніші завдання.
Якщо це вдасться, наслідки для ринку можуть бути значно більшими, ніж поява ще однієї ракети.
Destinus: та сама революція, але вже в ударному озброєнні
Зміна відбувається не лише у ППО.
Паралельно Європа переосмислює економіку далекобійного удару.
Reuters повідомив, що Нідерланди замовили для України 700 крилатих ракет Ruta Block 2 виробництва Destinus на €250 млн.
Ruta Block 2 має заявлену дальність понад 700 км і бойове навантаження 250 кг. Виробник позиціонує її як засіб для ураження важливих і укріплених цілей у глибині, здатний летіти на малих висотах і працювати в умовах проблем із супутниковою навігацією.
Якщо механічно поділити €250 млн на 700 ракет, виходить близько €357 тис. за одиницю.
Але цю цифру не можна автоматично називати заводською ціною однієї Ruta. Вартість великих оборонних пакетів може включати додаткове обладнання, інтеграцію, логістику, навчання, пускові елементи або інші витрати. Reuters повідомляє загальну кількість і загальну суму контракту — це дозволяє оцінити порядок вартості, але не визначити точну flyaway price одного боєприпасу.
Сам факт замовлення 700 далекобійних засобів одним пакетом, однак, показовий.
У традиційній європейській моделі далекобійні крилаті ракети нерідко закуповували десятками або низькими сотнями. Нова логіка виходить із того, що у великій війні запас має дозволяти не провести кілька символічних ударів, а вести кампанію протягом тривалого часу.
Destinus паралельно об’єдналася з Rheinmetall у Rheinmetall Destinus Strike Systems. Партнери планують розгорнути в Німеччині складання та випробування сімейства крилатих ракет, включно з Ruta Block 2 і дальшою Ruta Block 3. Для Block 3 заявлена дальність понад 2 000 км і 250-кілограмова бойова частина.
І тут знову головним продуктом стає не лише ракета.
Головний продукт — серійна лінія.
Як виглядає нова «піраміда» ракет
Різні проєкти не можна напряму порівнювати лише за ціною: Skyhammer не замінить FP-7.X, а FP-7.X не виконує завдання Ruta.
Але разом вони показують структуру майбутнього арсеналу.
| Система | Основне завдання | Заявлена дальність / зона | Ціна | Виробнича амбіція |
|---|---|---|---|---|
| Frankenburg Mark I | масові дрони, дуже ближня ППО | до ≈2 км | у відкритих оцінках — десятки тисяч доларів | 1 500 у 2026 році; проєктна потужність до 100/добу на латвійському майданчику; польська лінія до 10 000/рік |
| Cambridge Aerospace Skyhammer | Shahed-подібні дрони | ≈30+ км, до 700 км/год | точну серійну ціну не оприлюднено | ціль — 2 500/місяць до кінця I кварталу 2027 року |
| Fire Point FP-7.X / FREYJA | балістичні ракети | цільові параметри: ≈20–25 км по висоті, до ≈80 км зони перехоплення | ціль — менш як €1 млн | заявлена початкова мета — 2 000/рік; перше повне балістичне перехоплення очікується близько середини 2027 року |
| Destinus Ruta Block 2 | далекобійний удар | 700+ км, 250 кг | пакет 700 ракет за €250 млн дає ≈€357 тис. середньої вартості, але не обов’язково заводської ціни ракети | спільне масштабування Destinus і Rheinmetall; точний темп не розкрито |
Ці системи демонструють важливу зміну: замість вимоги, щоб кожен боєприпас був максимально універсальним, нова архітектура робить ставку на спеціалізацію.
Дрон за десятки тисяч доларів повинен зустрічати дешевий перехоплювач. Крилату ракету — дорожчий і швидший. Балістичну — високотехнологічний протибалістичний засіб. А найскладніші високошвидкісні цілі залишаються роботою для преміальних систем.
Patriot нікуди не зникає
Найбільша помилка — сприймати нинішню тенденцію як «кінець Patriot».
Відбувається майже протилежне.
Попит на Patriot настільки високий, що Lockheed Martin у січні 2026 року домовилася з американським урядом про багаторічне збільшення виробничої спроможності PAC-3 MSE приблизно з 600 до 2 000 ракет на рік. У 2025 році компанія поставила рекордні 620 PAC-3 MSE.
Тобто навіть виробники «золотих» ракет переходять до значно більших серій.
Ще раніше НАТО організувало закупівлю до 1 000 Patriot GEM-T для Німеччини, Нідерландів, Румунії та Іспанії. Вартість контракту становила $5,5 млрд і передбачала створення додаткових виробничих потужностей у Європі.
Європейський ракетний гігант MBDA також заявив, що між 2023-м і кінцем 2025 року подвоїв випуск ракет, а у 2026-му планує наростити його ще на 40%. Компанія інвестує мільярди євро у виробництво, а випуск Aster 30 має різко зрости.
Отже, ринок не ділиться на «старих дорогих виробників» і «нових дешевих».
Обидва сегменти розширюються одночасно.
Різниця в тому, що раніше саме високотехнологічний сегмент фактично визначав структуру арсеналу. Тепер під ним швидко виростає новий масовий шар.
Що насправді революційного: ракети починають проєктувати під завод
Протягом десятиліть оборонні програми часто будувалися за принципом: спочатку визначити максимально бажані характеристики, потім створити систему, а після цього організувати її виробництво.
Нове покоління компаній намагається перевернути послідовність.
Ще на стадії конструювання вони питають: чи можна це виготовляти тисячами? Чи доступні двигуни? Чи можна замінити дефіцитний компонент? Чи існує друга лінія постачання? Скільки часу займає випробування? Чи можна розгорнути виробництво в іншій державі?
Саме тому у повідомленнях Cambridge постійно з’являються двигуни, у Fire Point — головки самонаведення, у Frankenburg — модульні фабрики, а у Destinus — стандартизовані контейнерні пускові установки та партнерство з Rheinmetall.
Найкращий проєкт на папері не має великої військової цінності, якщо одну критичну деталь виготовляє єдиний постачальник із темпом сто одиниць на рік.
Для війни на виснаження виробнича архітектура сама стає частиною характеристик зброї.
Але «дешево і багато» має свої ризики
Нові компанії роблять дуже амбітні заяви, і саме тут необхідна найбільша обережність.
По-перше, заявлена потужність — не фактичний випуск. Cambridge ще повинна довести, що здатна стабільно виготовляти 2 500 перехоплювачів щомісяця. Frankenburg будує лінії з розрахунком на десятки тисяч, але її фактичний випуск у 2026 році значно менший.
По-друге, серійна ціна може відрізнятися від цільової. Fire Point прямо визнавала, що перші FP-7.X можуть не вкладатися у планку €1 млн і що така ціна очікується після масштабування виробництва.
По-третє, складність інтеграції не зникає. FREYJA повинна змусити радари, командний пункт, канал передачі даних, пускову установку і сам перехоплювач від різних виробників працювати як єдиний комплекс за лічені секунди. Це значно складніше, ніж просто успішно запустити ракету.
По-четверте, дешевша ракета не обов’язково має таку саму ймовірність ураження, дальність чи стійкість до протидії, як дорожча.
А отже, реальна економіка визначатиметься не цінником на корпусі, а співвідношенням ціна × надійність × необхідна кількість пусків × темп виробництва.
Україна з покупця перетворюється на одного з конструкторів нового європейського ринку
Для України цей зсув особливо важливий.
До 2022 року європейський ракетний ринок був надзвичайно складним для нових виробників: тривалі цикли сертифікації, невеликі партії, домінування великих концернів і десятилітні програми розробки.
Велика війна змінила вимоги замовника.
Тепер досвід застосування, швидкість удосконалення і здатність різко нарощувати виробництво стали окремою конкурентною перевагою. Саме цим українські компанії можуть запропонувати те, чого часто бракує традиційним західним концернам: постійний зворотний зв’язок із бойового середовища.
Fire Point у цьому сенсі — найяскравіший приклад. Українська компанія вже не просто намагається продати окрему ракету європейській державі. Вона претендує на роль головного архітектора багатонаціональної системи протиракетної оборони, в якій європейські компанії постачають ключові сенсори й компоненти.
Інша можливість — включення українських технологій у виробничі ланцюги ЄС.
Якщо нова модель справді закріпиться, найбільш цінними компаніями можуть виявитися не тільки ті, хто здатний створити найскладнішу ракету, а й ті, хто може запропонувати достатньо ефективну конструкцію, придатну для випуску десятками тисяч.
У цьому український оборонний сектор має досвід, якого до 2022 року практично не було ніде у Європі.
Нова формула арсеналу: характеристики × ціна × кількість × час
Європа не відмовляється від високотехнологічної зброї.
Вона відмовляється від припущення, що невеликої кількості високотехнологічної зброї буде достатньо.
У майбутній структурі Patriot PAC-3 або інші преміальні перехоплювачі залишатимуться незамінними проти найбільш небезпечних балістичних цілей. Нижче з’являтимуться дешевші ракети проти крилатих ракет і реактивних дронів. Ще нижче — десятки тисяч мініперехоплювачів, дронів-перехоплювачів, гармат і систем РЕБ.
Те саме відбуватиметься з ударними засобами: поруч із дорогими далекобійними ракетами мають з’явитися значно більші запаси дешевших крилатих систем, придатних для серійного застосування.
Тому головна зміна 2026 року — не конкретний Skyhammer, Ruta чи FP-7.X.
Змінюється сама одиниця виміру військової сили.
Раніше виробник міг переконувати замовника дальністю, точністю, швидкістю і складністю системи. Тепер до цих параметрів дедалі жорсткіше додаються ще два:
скільки таких ракет можна виготовити за рік — і скільки часу потрібно, щоб відновити витрачений запас.
Для війни на виснаження відповідь на ці запитання може виявитися не менш важливою, ніж максимальна дальність польоту.
