От перед вами цифра — 58,5 млрд грн. Упродовж двох років повномасштабного вторгнення російської армії в Україну таку суму великі вітчизняні компанії спрямували на підтримку ЗСУ та гуманітарні місії. Це вже не лише від палкого серця, а й від холодного розрахунку. Розрахунку на виживання.
ЯК МИ РАХУВАЛИ: Аби зробити рейтинги найбільших донаторів, NV попросив бізнес-групи, найбільші приватні компанії країни та лідерів галузей озвучити розмір допомоги на оборонні та гуманітарні потреби з 24 лютого 2022 року по 1 березня 2024 року. Редакція надіслала понад 70 запитів та отримала інформацію від 55 фірм. Частина даних була подана в іноземній валюті, для їх конвертації використано такий офіційний курс НБУ: $1 — 39,1338 грн, 1 євро — 42,4641 грн. Деякі компанії, в тому числі лідери галузей, не озвучують розмір допомоги з міркувань безпеки.
58,5 млрд грн — це лише верхівка цього жертовного айсберга, адже вищезгаданий Індекс найбільших донаторів України презентує лише 57 представників приватного сектору країни. Очевидно, що цим список не вичерпано. «Більшість українських компаній має корпоративні програми, спрямовані або на допомогу Збройним силам України, або на допомогу тим, хто постраждав від бойових дій», — підкреслює Ганна Гвоздяр, заступниця міністра з питань стратегічних галузей промисловості України. Але й це не все.
Соціологічне дослідження Pace Panel, яке оприлюднила маркетингова компанія Publicis Groupe Ukraine (PGU), свідчить: щонайменше 83 % українців або донатять на потреби ЗСУ, або волонтерять, чи роблять те й інше водночас. Ця цифра стабільна протягом двох років війни. У 2022‑му вона була лише на 1 % нижчою ніж за 2023 рік.
«Оскільки донати в нас стали такою рутиною, то того самого ми очікуємо й від брендів, — робить висновок Дар’я Маліхатко, директорка Data Sciences у PGU. — Якщо я це роблю, то і бренди мають це робити, навіть у більших масштабах».
Найбільше, що натепер здатен зробити бізнес «у більших масштабах» для захисту країни від російської навали, та й уже робить, — долучитися до виробництва всього того, що потребують армія, система цивільної оборони, тактична медицина тощо. «Народилася нова індустрія defence tech, — пояснює Гвоздяр. — Сучасні розробки, які бережуть життя людей, — у їх створенні велику роль відіграли й цивільні виробники. Після нашої перемоги defence tech стане однією з найбільш розвинених та прибуткових сфер ОПК».
Захисний механізм
Але бізнес не тільки донатить. Запускаються нові виробництва і сервіси під потреби армії. Олександр Мироненко, менеджер одного з підприємств холдингової компанії System Capital Management (SCM), навів кілька прикладів:
«На наших підприємствах військових об’єктів немає. Для нас це важливо. Тому що в нас було досить багато „прильотів“, — підкреслює Мироненко. — А все це [обладнання для ЗСУ] робиться за межами основних виробництв».
Під словосполученням «все це» Мироненко має на увазі тільки-но налагоджене та профінансоване виробництво всього того, що захищає військових та їхню техніку від ворожого пострілу, ба навіть ворожого ока. Тож краще, щоб недоброзичливці не знали, де все це виготовляється. Але добре, щоб вони розуміли: виготовляється все це в промислових масштабах і вмить передається українському війську.
От, приміром, у руках Мироненка макет конструкції з хвилястої сталі. Її прототипи, —а це натепер близько 400 штук великих сталевих діжок, — вкопуються неглибоко в землю, накриваються лісом і в такий спосіб слугують укриттям від артобстрілів позицій українських сил оборони. У цей саме час у полях 11 одиниць техніки риють фортифікаційні споруди, які за рахунок SCM облаштовуються для потреб ЗСУ.
«Це такий стандартний пакет, який ми зараз робимо на донецькому та запорізькому напрямках, і це досить масштабні інвестиції, — каже Мироненко. — З початку року на фортифікацію ми витратили близько 100 млн грн». Ще SCM витратить 15 млн грн на замаскований польовий шпиталь, який запрацює протягом місяця.
Окрім фортифікаційних споруд компанія виробляє й постачає армії захист для американських танків Abrams, торік переданих ЗСУ.
У російських медіа військові час від часу обговорюють, що нібито намацали слабкі місця Abrams і тепер за допомогою протитанкової керованої ракети здатні знешкодити заокеанську техніку. «Зараз монтується захист на Abrams, — каже Мироненко. — Думаю, що невдовзі він досить непогано запрацює на донецькому напрямку».
Ті бізнеси, які не мають власних виробничих платформ, спрямовують свої гроші, а також ті, що зібрали на загальнонародному фандрайзингу, на закупівлі всього необхідного, аби українцям вижити, а росіян — вижати.
Алла Юрчук, менеджер із зовнішніх комунікацій агрохолдингу Астарта, описує це так: «Як стало зрозуміло, що війна затягується, у допомозі військовим ми зробили ставку на їх системне технічне і технологічне забезпечення, а також навчання».
До того, щоб озброїти Україну та демілітаризувати РФ, долучилися інноватори і від фінансового сектору. Приміром, Анатолій Рогальський, директор із маркетингу monobank, розказує, що кожен великий збір донатів, який проголошує його фінустанова, супроводжується її власними грошима.
«Після успіхів у морі легше збирати на морські дрони, — зазначає він. — Морські дрони останнім часом роблять нам багато гарних новин. Ми на них збирали два рази».
Журналіст NV також поставив запитання й Томашу Фіалі, власникові медіахолдингу NV й головному акціонеру інвесткомпанії Dragon Capital: на що здебільшого спрямована допомога Збройним силам України від Dragon Capital? Відповідь була коротка, але ємна: «Дрони, зброя, підтримка ветеранів, машини, все, що треба».
Оце «все, що треба», на переконання Гвоздяр, заступниці міністра з питань стратегічних галузей промисловості України, для багатьох українських компаній складається щонайменше з трьох напрямків. По-перше, це виготовлення складових частин до артилерійських боєприпасів або боєприпасів до БпЛА. По-друге, переобладнання техніки, яка здатна розміновувати території. І третє: «Бізнес активно залучений до здійснення благодійної допомоги, в тому числі до ліквідації наслідків російської агресії, — додає Гвоздяр. — Більшість українських компаній має корпоративні програми, спрямовані або на допомогу Збройним силам України, або на допомогу тим, хто постраждав від бойових дій».
Нелюдський фактор
Женя зачаровує. Але не тільки своїми акробатичними трюками, незліченними віджиманнями від підлоги, не лише своєю сонячною усмішкою, а от цим невтомним ходінням на руках у спортивній залі київського медичного центру Recovery. Віднедавна слово «ходити» для 40‑річного Євгена Бердника означає навантажувати руки. Ніг у Жені більше нема. Він утратив їх в боях під Роботиним Запорізької області. Мінно-вибухова травма. Ампутація.
На війні Женя був задовго до повномасштабного вторгнення, у 2022 році він боронив українську столицю. У мирні часи займався бізнесом та спортом. Тепер, після важкого поранення, щосили вчиться жити новим, ба навіть старим добре забутим життям. Приміром, відновив кинуте ще у 2005 році навчання в юридичній академії.
— Скільки часу у тебе зараз забирає спорт? — запитує NV.
— Щодня три години, — відповідає Женя.
Сфотографуватися з ним — то честь, і він в цьому нікому не відмовляє. Тож Світлана Гриценко, членкиня правління Фонду Віктора Пінчука, не гаючи часу, робить маленьку фотосесію з людиною, для якої, чи радше для таких, як він, в Україні, побудована мережа реабілітаційних центрів Recovery. На тепер це 12 відділень по всій країні.
Проєкт розпочався влітку 2022 року з Лондону. Тут Пінчук виставив на аукціон Christie’s скульптуру Мавпа із повітряних куль (пурпурна) зірки світового образотворчого мистецтва американця Джеффа Кунса. Лот було продано за $ 11,5 млн. Це й була перша, але не остання інвестиція в побудову Recovery, загальноукраїнської мережі реабілітаційних центрів для поранених військових.
«Давно ці гроші закінчилися, і фінансування вже істотно перевищило початок нашого фінансового вливання», — уточнює Гриценко, яка керує Recovery. На сьогодні у 12 центрах мережі пройшли реабілітацію вже понад 8 тис. військовослужбовців. У планах — проводити реабілітацію 20‑22 тис. військових на рік.
Гриценко каже, що чимало з тутешніх пацієнтів прагнуть повернутися до війська, а подекуди й на фронт. «Дуже часто навіть при ампутаціях вони повертаються [до служби], — розповідає вона. — Хоча вже й не на передову».
Проте Ростислав Андрусенко, завідувач реабілітаційного центру Recovery (Київ), нікуди не поспішає. Його мета в прямому та переносному сенсі — поставити воїна на ноги. Навіть коли ніг уже нема.
Саме в цей момент на тренажер заходить поранений боєць, у якого немає двох рук, а замість однієї ноги — протез.
«Це звичайна бігова доріжка, — каже про тренажер Андрусенко. — Нам треба відновити стереотип ходьби, адже він [боєць] ходить постійно на милиці. Щоб відновити стереотип, треба ходити, але ходити правильно».
Реабілітація, особливо після таких важких політравм, — то абсолютно нова наука для України. Вона й у світі маловивчена. Чимало українських компаній долучаються до фінансування таких проєктів, які рятують тих, хто рятує нас. Приміром, NV спитав великого виробника пива Carlsberg Ukraine: на яких проєктах, пов’язаних із війною, ви зробили акцент? «Окрім гуманітарних місій, спрямованих на відбудову мостів, будинків, доступ до чистої води, Carlsberg долучився «до створення центру ОПЛІЧ ХАБ (психологічна підтримка постраждалим від війни) в Запоріжжі. Підтримуємо реабілітаційний центр UNBROKEN у Львові».
Приблизно в той самий бік дивиться й Астарта. До її гуманітарного проєкту Common Help Ukraine долучилися понад 35 іноземних та українських партнерів. «Увагу приділяємо навчанню та належній підготовці наших захисників, — каже Юрчук. — Це допоможе і життя зберегти, і в подальшому полегшить перехід від військового життя до цивільного».
На вимогу часу
Ще в листопаді 2023 року PGU оприлюднила звіт, за яким помітне зростання активності пожертв від корпоративного сектору. Дар’я Маліхатко, директорка Data Science у PGU, каже, що тоді зростання показало плюс 10 %. І цей тренд зберігається дотепер. Перше, що згадала Маліхатко, — запущена на початку квітня кампанія на підтримку ЗСУ від Київстару та схожа свіжа гуманітарна ініціатива від агрохолдингу Кернел.
До такої активності компанії спонукає суспільство, впевнена вона. Адже за тими самими даними (PGU), 51 % опитаних українців очікують від бізнесу, що бренди та компанії продовжуватимуть підтримувати ЗСУ. 59 % українців ладні рекомендувати до покупки саме ті бренди, які підтримують воїнів, а 43 % рекомендуватимуть компанії, що допомагають волонтерським рухам.
«І ми однозначно бачимо, що комунікаційні стратегії [бізнесів] це використовують, принаймні великі бренди, — підкреслює Маліхатко. — Ми, як комунікаційники, коли працюємо зі своїми клієнтами, намагаємося знайти можливість органічно показати цю діяльність бізнесів, донести її до споживачів».
Також представниця PGU звернула увагу, що до 2022 року рівень вимог суспільства до бізнесу щодо його соціальної відповідальності був приблизно на одному рівні з країнами Заходу. Але тепер все змінюється. І це вписано в логіку війни.
«Досить часто більші очікування соціальної відповідальності від брендів там, де менш стабільна ситуація, — каже Маліхатко. — Ми бачимо по Штатах, Канаді — нижче, ніж по всьому світі».
Тож коли в Україні настане стабільність, процвітання та розвиток в умовах гарантованого миру, роль бізнесу знову звузиться до сплати податків. Але це мрії про ідеальний світ. А поки що держчиновниця Гвоздяр відокремлює найактуальніше. Найбільше, що може зробити бізнес для оборонки, — це долучитися до виробництва, каже вона NV.
«Зараз будь-яке підприємство може працювати в оборонній галузі, опанувавши свою нішу», — впевнена Гвоздяр.
Це так і не так, фіналізує дискусію Томаш Фіала. «За нашими спостереженнями, ця індустрія вже має багатомільярдний експортний потенціал, — підтверджує інвестбанкір. — Є сенс подумати про часткову лібералізацію експорту, бо український бізнес уже створює підприємства за кордоном для експорту замість завантаження спроможності та робочої сили в Україні під експорт».
За матеріалами biz.nv.ua
