Українські компанії переживають брак кадрів через мобілізацію. Тисячі чоловіків вже у ЗСУ, чимало – в процесі мобілізації, багатьох можуть забрати в армію в будь-який момент. Кожен день бізнеси ризикують недорахуватися кількох своїх працівників, і це спонукає їх наймати жінок на посади, де раніше працювали переважно чоловіки. Можна без досвіду, аби з бажанням опанувати нову професію.
Місяць тому Тетяна (ім’я змінене) з колегами їхала на роботу на Київщині, як їхнє авто для перевірки документів зупинили працівники ТЦК. Чотирьох чоловіків забрали до військкомату і незабаром мобілізували, каже жінка, а це мінус чотири людини на продуктовому складі великого підприємства.
Жінка каже, що до війни у її відділенні на складі працювали тільки чоловіки, а зараз там десятки дівчат-комплектувальниць, більшість вчилися з нуля.
Подібна ситуація у багатьох компаніях.
Вони у найкращому випадку можуть забронювати тільки 50% військовозобов’язаних, які в них працюють, але цього, як запевняє бізнес, недостатньо.
Та і не скрізь легко замінити жінок на чоловіків. У київському метрополітені, наприклад, бракує 100 машиністів. Через це поїзди вже їздять рідше, а щоб вивчитися на машиніста, треба майже рік.
Як компанії виходять зі скрути і чи вдається переманювати жінок у професії, які роками вважалися чоловічими?
Стрімкий злет у кар’єрі
Хімік Наталя Скиданович влаштувалася на завод будівельних сумішей у передмісті Львова.
У передмісті часто бувають раптові перевірки військово-облікових документів з боку ТЦК, кажуть у “Будмікс”, і кількох їхніх працівників невдовзі після таких перевірок мобілізували. А дві ключові для підприємства людини – головний інженер на початку повномасштабного вторгнення і начальник виробництва – місяць тому пішли в армію добровольцями.
Тож коли Наталя прийшла за оголошенням на вакансію технолога, компанія побачила у цьому можливість і запропонувала їй стати начальницею виробництва, каже Світлана Ваврищук, піар-менеджерка “Будмікс”.
Наталя має досвід у будівництві, керувала невеликим колективом чоловіків, хоча на такій високій посаді не була. Але компанія вирішила “піти на ризик” і вивчити її “на начальницю” в процесі.
Наталя каже, що пропозиція не стала для неї “шоком”.
І взагалі, нагадує жінка, ще в 2017 році в Україні скасували поділ на “чоловічі” і “жіночі” професії, тому для неї не дивно, що жінки тепер з’являються всюди.
Хоча у своєму житті їй доводилося зіштовхуватися зі стереотипами. Як на практиці під час навчання на хімічному факультеті, так і пізніше, розповідає Наталя, їй не раз казали: “Чого ти сюди прийшла? Іди в школу викладати”.
Але їй подобалися сучасні комп’ютеризовані виробництва, і вона не хотіла працювати вчителькою. У неї в сім’ї був і особистий приклад – її мама все життя працювала в будівництві, проєктувала будинки та церкви.
Наталя каже, що на новій роботі їй поки що важко. Але це тому, каже жінка, що вона новенька і ще не адаптувалася. “А де легко? Вникати та пізнавати завжди важко”.
“Я ж не можу приховувати, що хлопці на лінії знають практичні моменти краще. Приємно, що вони не насміхаються, коли я чогось не знаю, і багато допомагають, що мені дуже цінно. Я поставила собі за мету все досконало вивчити”, – каже Наталя.
Проблема з уніформою
Єдиний нюанс – “Будмікс” поки що не може дістати для Наталі уніформу. Чоловіки здебільшого працюють у спеціальних комбінезонах, і за правилами безпеки їм треба вдягати взуття із металевими носками, розповідають у компанії.
“А в Україні для жінок я такого ніде не знайшла”, – каже Світлана Ваврищук.
Загалом Наталі не часто доводиться носити спецодяг, і кросівки цілком підходять для виробництва, переконана вона.
Та все ж існують стандарти і невдовзі компанія замовить для Наталі окремий спецодяг, не зовсім такий, як у чоловіків.
Ситуація з формою типова – через мобілізацію під час Першої і Другої світової війн жінок теж активно залучали на виробництвах, і спочатку в них не було форми. Тоді нові реалії перекроїли жіночу моду.
В Україні проблеми з уніформою мали кілька років тому перші жінки-патрульні, а про форму для жінок-військових, яких зараз у ЗСУ десятки тисяч, з новою силою заговорили влітку 2022 року, через вісім років після російського вторгнення в Крим і Донбас.
Тому і в інших “чоловічих” професіях ситуація зміниться, бо жінок ставатиме більше, вважає Наталя.
“Якщо є потреба зараз стати жінці на чоловіче місце і вона може робити це достойно, я не вважаю, що ця проблема. Абсолютно. У будь-якій галузі”.
Беремо жінок в охорону
Валентина Танич, медсестра за освітою, понад рік працює охоронницею в АТБ. До цього вона працювала у цьому ж супермаркеті на касі.
Жінка каже, що їй змалку подобалося гратися “в розслідування”, а на касі вона з цікавістю спостерігала за роботою охоронців. Тож коли місце звільнилося – запропонувала свою кандидатуру.
Вона не сприймала це як “чоловічу” професію, тому що вже не раз бачила жінок-охоронниць в інших магазинах. Її начальниця – теж жінка, каже Валентина.
Та і схоже на те, що на цій роботі немає нічого, чого не може жінка. Охоронці АТБ не носять зброї, не скручують руки крадіям – їм узагалі заборонено вступати у конфлікти.
“Якщо щось стається, ми натискаємо на спеціальну кнопку, і потім приїжджає мобільна група”, – каже охоронниця.
Треба тільки бути спостережливою і вміти спілкуватися з людьми, а вони є різні – “і агресивні теж, але ми повинні залагоджувати ситуацію без конфліктів”, пояснює Валентина.
“Ми не маємо права ображати людей мімікою чи жестом. Але якось покупець казав, що у мене такий погляд, що я тут же зрозумів, що маю поставити тачку на місце”, – каже вона, сміючись.
Валентина зізнається, що почувається на цій посаді впевненішою в собі.
Жінки почали працювати в охороні ще до війни, каже Микола Кабатов, директор з персоналу мережі супермаркетів АТБ. Хтось із чоловіків їхав у відпустку, хтось – за кордон на сезонні роботи, і їх почали змінювати жінки.
Зараз, коли 3,5 тис. з 15 тис. військовозобов’язаних працівників мобілізували, в охороні АТБ працює близько тисячі жінок, каже Кабатов, “і працюють вони дуже ефективно та добре”.
Але не всіх можна замінити. Одна з головних професій для АТБ – вантажник, і тут жінок найняти не можуть, каже Кабатов.
Хоч у 2017 році і скасували поділ на “чоловічі” та “жіночі” професії, у законі все ще є норма, що жінки не можуть підіймати більше ніж 175 кг з підлоги, і понад 350 кг – з робочої поверхні з урахуванням ваги тари і упаковки.
Щоб наймати жінок, АТБ мусить робити свої склади більш механізованими, щоб такі великі вантажі переміщали машини.
У мережі припускають, що на модернізацію піде рік – після цього у вантажниці почнуть брати і жінок.
Здійснила мрію своєї бабусі
У мережі супермаркетів “Сільпо” водійкою фури працює Лілія Шульга.
Вона каже, що це давно було її мрією, “але раніше були малі діти, чоловік був проти, а зараз я розлучена”.
Поєднувати професію і материнство – нелегко, тому що це робота вахтовим методом. У “Сільпо” – це пів місяця відпочинку і пів місяця роботи, під час якої водійки живуть разом у гуртожитку, каже Лілія.
Але жінка заручилася підтримкою мами в догляді за дітьми, перевезла її до себе та вирішила піти на курси водійок вантажівок.
В Україні, де хороші водії потрібні у війську, зараз можна знайти багато таких безплатних курсів.
До цього Лілія 5 років працювала на складі з документами, а ввечері підробляла на таксі. Габаритні машини завжди її манили.
Коли жінка склала іспити, то дізналася від своєї мами, що її бабуся теж хотіла їздити на великій машині в молодості.
“Але вона не здала іспит, і в неї не вийшло. А в мене вийшло, і мама сказала – ти здійсниш мрію і своєї бабусі також”, – каже Лілія.
Зараз жінка вже рік працює у “Сільпо”, пересідає з 10-тонної машини на 20-тонну та обожнює свою роботу.
“Мені подобається – не набридливо, завжди бачиш природу, різні місця, і цей шок у людей, які бачать мене, як я вилізаю зі своєї здоровенної машини. Буває, фотографують на дорогах”, – каже Лілія.
“Можливо, колись жінкам і було складно. А зараз усе сучасне. Головне – правильно припаркуватися, а там далі все вивантажують. Як щось ламається – дзвоню на гарячу лінію або якісь хлопці поруч допоможуть”.
Недавно Лілія по роботі навіть побувала в Австрії. У неї не було досвіду міжнародних перевезень, але у чоловіка-водія виникли проблеми з дозволом на виїзд за кордон і Лілія підмінила колегу.
“Якби не ситуація, я би, мабуть, ніколи туди не потрапила”, – каже жінка.
Поки що Лілія та її колега Наталя, яка раніше водила тролейбус, – перші та єдині водійки вантажівок на підприємствах Fozzy Group.
Але компанія співпрацює з курсами, де вчать водійок. Fozzy Group запрошує цих жінок до себе на екскурсію, показує вантажівки і “робить ставку” на те, що після навчання вони прийдуть до них на роботу, каже HR-директорка “Сільпо” Любов Українець.
Крім водійок жінки у компанії є вже серед комплектувальниць на складах, пекарів-подовиків, які працюють з великими об’ємами тіста, охоронниць, обвалювальниць м’яса та в інших професіях, які раніше вважалися чоловічими. Часто люди приходять ззовні, але не лише – у компанії заохочують нинішніх співробітників, чоловіків і жінок, опановувати нові професії, і це працює, каже Любов Українець.
Немає такого, що компанія тепер більше схильна наймати жінок, а не чоловіків, каже директорка. Але там працюють над тим, щоб спонукати жінок розглядати раніше нетипові для них вакансії.
“Можливо, раніше жінки не надто цікавилися такими професіями, як водійка вантажівки. Тепер ми намагаємося підсвічувати і рекламувати це”.
Які виникають проблеми
Замінити чоловіків на жінок часто непросто.
“Багато аграрних і логістичних підприємств роблять навчання для жінок, але сказати при цьому, що у жінок є на це великий відгук, ми не можемо”, – каже Вікторія Білякова з Work.ua, одного з лідерів серед сайтів із працевлаштування.
Але, додає вона, це стосується тільки оголошень на сайті. Роботодавці можуть шукати працівників і напряму чи на інших платформах.
Орест Котис, директор транспортної компанії “Ір Транс”, каже, що їхня вакансія далекобійниці висить уже пів року.
“Ми готові допомогти з навчанням, але не було бажаючих. В Україні дуже мало далекобійниць, хоч за кордоном це нормальна практика”, – каже підприємець.
Така ж ситуація з кадрами у київському метро.
Компанії потрібні слюсарі, токарі, машиністи, електромеханіки, електромонтери. Ці робітничі професії неможливо опанувати на курсах за кілька тижнів.
Багатьох спеціалістів через специфіку своєї роботи компанія навчає сама, інших шукає через співпрацю із професійними училищами.
“Але якщо об’єктивно дивитися на стан речей, то більшість випускників училищ – це чоловіки”, – каже Олексій Сорбот, фінансовий директор комунального підприємства “Київський метрополітен”.
Можливо, жінкам не цікаві робітничі професії або їм заважають стереотипи про “чоловічу роботу”.
Нещодавно у заголовки ЗМІ потрапило Колківське училище на Волині, де на трактористок вчаться 10 дівчат, хоча раніше їх було тільки 2-3.
“На кранівника також перший раз прийшла вчитися дівчина”, – розповіли ВВС Україна в приймальній комісії училища. Там не знають, чому виріс попит – припускають, що дівчатам просто зручно вчитися ближче до дому.
Але важко також не помітити, як останнім часом побільшало оголошень про курси для трактористок. Останніми місяцями громадські організації отримують гранти на те, щоб зацікавити жінок обирати робітничі професії, які раніше вважалися чоловічими.
Ймовірно, що чим більше розмов про нові можливості для жінок – тим більш помітними вони стають.
Зростання інтересу серед жінок помічають і в Львівелектротрансі. Серед водіїв тролейбусів там 132 чоловіки і 42 жінки.
Але вже серед стажерів двоє з п’яти – жінки. У компанії сподіваються, що стереотипи про те, що на сучасному тролейбусі працювати фізично важко – зникатимуть ще швидше.
На початку червня київський метрополітен оголосив про гострий брак кадрів, тоді на їхніх курсах машиністів навчалася тільки одна жінка. Користувачі в соцмережах бурхливо обговорювали ситуацію з кадрами, про це багато писали в медіа.
І ось метрополітен знову оголосив набір на ще 30 місць на курс машиністів, який почнеться у вересні, і за тиждень прийшло більш ніж 450 заявок, з яких половина – жінки, сказали ВВС Україна в пресслужбі.
Однак, одна з кандидаток, Ніно Назарова розповіла на платформі Х про свій негативний досвід співбесіди в метро. У один день мало прийти 20 дівчат, пише дівчина, а прийшло тільки три. На її думку, так сталося через попередню телефонну розмову з одним із працівників метро, який “відмовляв і висміював наше бажання приєднатися до колективу, розказував, що жінка не здатна залізти в кабіну”.
“Мають зателефонувати з відділу кадрів, сказати відповідь, – написала дівчина про результати співбесіди. – Та начальник чітко сказав, що віддасть перевагу чоловікам, якщо вони прийдуть. Нащо тоді було звати на цю зустріч? Бо так зверху сказали”.
Після цієї історії у київському метро заявили, що поговорили “з усіма фахівцями, які беруть участь у відборі кандидатів” і сподіваються, що подібних ситуацій більше не буде.
Що коли жінок не вистачить
Але чи можуть жінки замінити усіх чоловіків, яких не вистачає?
“Ні, це неможливо, через міграцію жінок не вистачає і на жіночі професії”, – каже Вікторія Білякова з Work.ua.
На окремих підприємствах Fozzy Group, наприклад, тільки цього року виїхало 250 людей з 30 тисяч працівників.
На “Кривий Ріг Цемент”, де в червні оголосили про навчання для водійок самоскидів, кажуть, що міграція – дуже болюче питання для регіону.
Обираючи роботу, жінки часто поглядають на західні області України чи Східну Європу, тим паче, коли мають дитину і розуміють, що в іншому місці може бути краща школа, каже директорка з персоналу Наталя Расторгуєва.
Непросто стало найняти і чоловіків, багато з яких хочуть працювати онлайн або неофіційно, адже за законом підприємства зобов’язані вести військовий облік своїх працівників.
“На ринку зараз є кандидати, які кажуть – оформіть мою тітку, сестру, дружину, а працюватиму я”, – каже Марина Калюжна, HR-директорка компанії Suziria Group, однієї з лідерів на ринку зоотоварів.
Раніше супервайзерами у компанії працювали майже одні чоловіки, поодинокі жінки були “на вагу золота”. Але професія передбачає часті візити у магазини, тобто публічні місця, а чоловіки бояться там з’являтися через перевірки військово-облікових документів і нішу помалу займають жінки.
“Зараз ми маємо 28% жінок серед супервайзерів, – каже Марина Калюжна, – і дивимося на жінок як на потенціал, який раніше може і не були готові помічати через роз’їздний характер роботи”.
Щоб знайти людей, компанія використовує усе, що може, – оголошення онлайн, в маршрутках, кіно, торговельних центрах, контакти з місцевою владою, яка може розповісти про вакансії серед переселенців.
Ефективно працює і програма “Приведи друга”, коли працівник радить роботу своєму другу і за його працевлаштування отримує гроші.
Та разом з тим Марина Калюжна розуміє, що кількість жінок – не нескінченна. І у “жіночих професіях” особливого відтоку кадрів немає.
Тому, як і багато інших українських компаній, Suziria Group уважніше приглядається до людей у віці за 50, які у деяких професіях можуть стати порятунком у часи кадрової кризи.
За матеріалами bbc.com
