Скільки випадків сексуального насильства, скоєного під час повномасштабної війни, зафіксовано в Україні, хто саме може претендувати на репарації для постраждалих і чому це поняття включає не лише грошові виплати.
Злочин, що містить елементи геноциду
22 жовтня 2024 року президент України Володимир Зеленський у зв’язку з ратифікацією Римського статуту підписав закон про зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України. Відтепер Кримінальний кодекс доповнюється новою статтею, яка встановлює кримінальну відповідальність за злочини проти людяності. До ККУ внесено також і поняття командної відповідальності — таким чином, командири нестимуть відповідальність за воєнні злочини своїх підлеглих, навіть якщо вони не скоювали їх особисто, але знали про них і не відреагували на це.
Римський статут — міжнародний договір, заснований Міжнародним кримінальним судом — підписаний Україною ще 20 січня 2000 року, проте ратифікований лише 24 серпня 2024-го. Саме в цей день президент Зеленський підписав відповідний законопроєкт. Римський статут визначає порядок роботи суду, а також те, які саме злочини підпадають під його юрисдикцію, а його ратифікація була однією з вимог для України як для країни-кандидата на вступ у Євросоюз.
«Україна зараз — у ситуації, коли ратифікація Римського статуту є дуже важливим кроком. Оскільки, на превеликий жаль, в умовах повномасштабної війни ми стикаємося з такими воєнними злочинами, злочинами проти людяності. Серед іншого, до Кримінального Кодексу України внесено також і поправки до ст. 442 про такий злочин, як геноцид — діяння, які умисно або частково направлені на знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи», — пояснює у коментарі NV юристка й адвокатка Марина Легенька, віцепрезидентка ГО Ла Страда-Україна.
Одним із воєнних злочинів, який може містити певні елементи геноциду, є сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, або СНПК, додає вона. Це поняття охоплює не лише зґвалтування як таке: сюди також входять такі види злочинів, як каліцтво статевих органів та інші дії зі статевими органами, примусове оголення, примус до проституції, примусова стерилізація або ж примусова вагітність, сексуальне рабство тощо.
Жінка стоїть на балконі у Києві після атаки дронів, 29 жовтня 2024 року / Фото: REUTERS/Thomas Peter TPX IMAGES OF THE DAY
«Сексуальне насильство пов’язане з конфліктом — це метод ведення війни. У його основі лежить не отримання сексуального задоволення, а спроби тиску та залякування. Воно може містити елементи геноциду, адже може супроводжуватися фразами типу: „щоб не плодилися тобі подібні“ абощо. Саме тому СНПК — це не про стать. Від нього однаково можуть постраждати як жінки, так і чоловіки», — наголошує Марина Легенька.
З початку повномасштабної війни у лютому 2022-го на гарячу лінію Ла Страда Україна, у фокусі якої — протидія гендерно-зумовленому, домашньому насильству, а також сексуальному насильству як воєнному злочину, надійшло 102 звернення, що стосуються безпосередньо СНПК. Серед них — 71 жінка, близько 10 чоловіків середнього віку 30−35 років. А також — 21 неповнолітніх, серед яких 13 дівчаток і 2 хлопчиків, решта — діти дошкільного віку, які також могли бути свідками насильства, скоєного по відношенню до їхніх матерів, розповідають в організації. Також зафіксовано і випадки СНПК стосовно людей старшого віку — наприклад, відомо про постраждалих жінок віком 65 та 71 рік.
Разом з тим, дані Офісу Генерального прокурора в Україні свідчать, що станом на 1 жовтня 2024 року в Україні зафіксовано 321 випадок сексуального насильства, пов’язаного з війною, серед яких 115 — насильство, скоєне проти чоловіків, та 206 — проти жінок.
У реальності ж таких випадків — значно більше, пояснює Марина Легенька. Не всі постраждалі особи звертаються до правоохоронних органів із заявами або ж на гарячі лінії, ідентифікуючи себе. Ще одна причина, чому чітких статистик немає — відсутність доступу до окупованих територій.
«Попри те, що війна в Україні триває десять років, і сексуальне насильство, пов’язане з нею, не з’явилося тут і зараз, протягом цих десяти років фіксувалися лише його поодинокі випадки. У нас нібито вже і було розуміння, що це таке, проте ми не були готові до таких масштабів, — каже Марина Легенька. — Зараз же ми бачимо, що розпочали свою роботу Центри допомоги врятованим, активно розгорнули роботу по темі СНПК громадські організації, для постраждалих працюють гарячі лінії, а органи Національної поліції, прокуратури та судочинства мають змогу пройти спеціалізоване навчання щодо роботи з СНПК».
З метою вдосконалення системи підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною, було впроваджено зокрема і профільний проєкт Вистоїмо разом у співпраці Ла Страда Україна, Український Жіночий Фонд і Асоціація жінок-юристок ЮрФем. Його цільовою аудиторією стали судді, поліцейські, представники громадського сектору, юристи і юристки, та інші надавачі послуг постраждалим від СНПК.
«А може, ти сама загравала з окупантами»
«Найбільшу кількість звернень ми отримали в період деокупації окремих регіонів — територій Київщини, Чернігівщини, Сумщини, Харківщини. Після цього кількість звернень щодо СНПК дуже знизилася. Я не можу сказати, що це пов’язано лише з тим, що зараз території звільняють не так активно. Багато чого залежить і від готовності самих людей повідомляти про цю ситуацію», — розповідає директорка Департаменту Національних гарячих ліній і соціальної допомоги Ла Страда Україна Альона Кривуляк.
Жінка йде вулицею окупованого Росією міста Донецьк, жовтень, 2024 року / Фото: REUTERS/Alexander Ermochenko
Воєнні злочини характеризуються тим, що, на відміну від інших типів злочинів, не мають строку давності. Тобто постраждалі особи можуть ідентифікувати себе та заявити про насильство будь-коли — навіть через кілька десятків років. Марина Легенька як приклад наводить Хорватію, яка перебувала у війні в 1991—1995 роках, проте постраждалі від таких воєнних злочинів, як СНПК, продовжують виходити з тіні та заявляти про себе навіть зараз, через десятки років.
«В Україні люди можуть жити з цим досвідом уже два, два з половиною роки, й протягом цього часу намагаються самостійно впоратися зі своєю травмою. Хтось може думати: я виїду за кордон і забуду про це, або — завантажу себе роботою. Але травма нікуди не дівається, людина постійно повертається в ці події. І в якийсь момент відчуває, що готова заявити про це», — говорить Альона Кривуляк.
Таким чином, одним із найпоширеніших запитів, що надходять на гарячу лінію, є запит на психологічну допомогу — постраждалі розуміють, що не здатні впоратися з травмою самотужки. Це ж стосується і тих, хто стали свідками сексуального насильства, пов’язаного з війною: мама, яка спостерігала за тим, як ґвалтують її дитину, так само травмована, як і жінка, яка пережила групове зґвалтування з боку окупантів, або ж військовий, якого примушували оголюватися у полоні, наголошує експертка. А тому сексуальне насильство — травматична подія, незалежно від того, які саме дії вчинялися щодо людини.
Жителі й жительки маленьких містечок, які пережили сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, та після деокупації їхніх населених пунктів продовжують залишатися у них, часто воліють зберігати анонімність і конфіденційність. Причиною цьому може бути, до прикладу, страх засудження з боку оточуючих.
«На жаль, у зв’язку з різними гендерними стереотипами, які максимально вкорінилися у нашому суспільстві, постраждалі особи можуть чути на свою адресу фрази на зразок: «А чому з тобою таке трапилося, зі мною — ні? Ми ж живемо по сусідству. Може, ти сама загравала з окупантами», — наводить приклад Альона Кривуляк. Через цькування односельців навіть ті, хто готові були залишатися у рідних містах і селах, відбудовувати оселі та відновлювати бізнеси, можуть вимушено ухвалювати рішення про виїзд, не витримуючи пресингу.
Відчуття безпеки може бути відсутнє і з інших причин — наприклад, через страх повторної окупації домівок. Це також впливає на небажання свідчити про воєнні злочини. Ще одна причина, чому люди можуть не звертатися по допомогу та не ідентифікують себе як постраждалих — нерозуміння самого визначення СНПК і того, що саме туди входить, додає співрозмовниця NV:
«Наприклад, візьмемо компонент, який стосується примусового оголення. Є доволі велика кількість людей, які повернулися з полону — це як цивільне населення, так і військовослужбовці й військовослужбовиці, які в полоні стикнулися з примусовим оголенням. Цей злочин дійсно є сексуальним насильством, скоєним в умовах війни. Але часто такі люди можуть залишатися ніби „за бортом“ отримання допомоги вже після повернення. Це також може стосуватися і тих, хто стали свідками сексуального насильства стосовно інших — вони теж є постраждалими від СНПК».
Ідентифікація та фіксація таких злочинів, як сексуальне насильство, пов’язане з війною — процес, який може тривати протягом багатьох років, зазначають у Ла-Страда Україна.
Що таке репарації та чому це важливо
Одне з основних завдань і держави, і громадського сектору сьогодні — інформування суспільства щодо проблематики воєнних злочинів, зокрема СНПК, а також — надання різнопланової допомоги постраждалим, зазначають експертки. Це і психологічна, і юридична, і медична допомога, і — репарації, державна система надання яких в Україні сьогодні лише формується на рівні профільного законодавства.
19 червня 2024 року Верховна Рада ухвалила за основу проєкт закону № 10132 Про статус осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України, та невідкладні проміжні репарації. Зараз цей документ, який пропонує закріпити на законодавчому рівні порядок надання постраждалим та їхнім сім’ям невідкладних проміжних репарацій, очікує на розгляд у другому читанні.
Передував йому пілотний проєкт щодо виплати проміжних репарацій, профінансований Global Survivors Fund за сприяння офісу віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної. За словами Альони Кривуляк, інформаційний розголос довкола пілотного проєкту, частково вплинув на кількість звернень від постраждалих:
Рятувальники працюють на території обласної онкологічної лікарні, яка постраждала від російського авіаудару, Запоріжжя, 7 листопада 2024 року / Фото: REUTERS/Stringer
«Можна сказати, що у нас збільшилася кількість звернень стосовно СНПК, зокрема протягом серпня-вересня 2024 року, коли почалася активна інформаційна кампанія щодо того, що люди, які постраждали від СНПК, мають право на отримання фінансової та інших видів допомоги. Але я би не сказала, що це стало якимось „бумом“. Проте думка, що матеріальний компонент сильно змотивує людей заявляти про себе, помилкова. Людям недостатньо роз’яснюють, кому конкретно будуть доступними ці види допомоги. І тут ми повертаємося до того, про що йшлося вище — які саме злочини входять до поняття СНПК, і чому сексуальне насильство — це не лише суто про зґвалтування».
Пілотний проєкт з надання проміжних репарацій розрахований на 500 учасників і учасниць — постраждалих від СНПК, які можуть подати відповідну заяву та отримати грошові виплати у сумі 3000 євро, каже Марина Легенька. Та попри це саме поняття репарацій як таке включає в себе не лише матеріальну компенсацію. Загалом система міжнародного права виділяє п’ять видів репарацій: реституція, компенсація, реабілітація, сатисфакція та гарантії неповторення. Й отримання людиною грошової виплати у 3000 євро не має означати, що в майбутньому вона не зможе більше звернутися за іншими формами підтримки та допомоги.
«Сатисфакція — це про визнання і суспільством, і державою шкоди, якої зазнали постраждалі. Гарантії неповторення — те складне, що на сьогоднішній день є дуже проблемним, тому що Україна не може цього гарантувати, адже це залежить не від нас. Але, разом з тим, коли ми говоримо про гарантії неповторення, держава повинна вжити різноманітних заходів зі свого боку, які зменшуватимуть ймовірність повторення подібних подій. Серед іншого репарації — це реабілітація, а вона може бути і медичною, і психологічною, може стосуватися здобуття нових освітніх навичок, підвищення кваліфікації тощо», — так роз’яснює різницю між видами репарацій Марина Легенька.
Що ж до такої форми, як реституція, тут ідеться про максимальне відновлення того рівня життя, того становища, в якому перебувала людина до того, як відносно неї було скоєно воєнний злочин. Наприклад, відновлення документів, зруйнованого житла або втраченого майна, також — відновлення інфраструктури пошкоджених міст тощо.
Про особливості надання репарацій розповідає також і представниця Фонду доктора Деніса Муквеге в Україні Олена Маслова. Ця міжнародна правозахисна організація займається темою сексуального насильства, скоєного під час війни, у різних країнах світу.
«При наданні репарацій, як проміжних, так і повноцінних, не оцінюється завдана шкода. Репарації, включно з компенсаціями, надаються за сам факт грубих порушень прав людини. Тому програми репарацій відрізняються від кримінального і судового процесу, а рівень доказової бази в таких програмах набагато нижчий», — каже Олена Маслова.
Згаданий вище законопроєкт № 10132 вводить в українське законодавство таке поняття, як СНПК — станом на сьогодні воно там відсутнє, через що кримінальні справи за фактом сексуального насильства, скоєного під час війни в Україні, відкриваються за статтею 438 ККУ — Порушення законів і звичаїв війни. Крім того, проєкт закону окреслює категорії осіб, які підпадають під визначення постраждалих від СНПК, та мають право на правовий, соціальний захист та надання проміжних невідкладних репарацій, зокрема — на грошову допомогу.
Жінка їде на велосипеді містом Покровськ, що на Донеччині, жовтень, 2024 рік / Фото: REUTERS/Inna Varenytsia
Олена Маслова описує, як виглядатиме механізм надання такої допомоги: на центральному рівні — тобто на базі одного з міністерств — буде створено спеціальну комісію, яка розглядатиме заявки постраждалих осіб та ухвалюватиме рішення про визнання їхнього права на отримання допомоги. Сам законопроєкт — досить рамковий, а тому конкретні інструменти його реалізації будуть розроблені додатково відповідними постановами Кабінету міністрів України уже після після ухвалення закону.
На думку експертки, цей законопроєкт — дуже важливий з точки зору визнання державою факту порушення прав постраждалих від СНПК осіб, а також визнання їхнього права на отримання проміжних невідкладних репарацій та необхідної допомоги. У разі, якщо закон буде ухвалено, в майбутньому він може стати основою для створення в Україні системи допомоги та захисту постраждалим особам від інших порушень прав людини, пов’язаних з агресією Росії проти України, зокрема — постраждалим від тортур та інших видів насильства.
«Тобто, крім забезпечення доступу постраждалим від СНПК до невідкладних проміжних репарацій, законопроєкт може стати моделлю для розробки національної програми репарацій для інших постраждалих від російської збройної агресії проти України, — наголошує Ольга Маслова. — А також — забезпечить сталість програми невідкладних проміжних репарацій як наступний крок після реалізації пілотного проєкту».
За матеріалами life.nv.ua
