Він був із тих, про кого за життя кажуть «жива легенда», а після смерті — «пішла епоха». Про Ігоря Поклада, який покинув нас 9 липня, не хочеться ні казати, ні писати банальності. Бо він — це наші «Ой летіли дикі гуси…», «Сіла птаха білокрила на тополю», «Кохана, мрій кришталевих цвіт» і ще багато пісень, без яких немає України.
Коли з початком повномасштабного вторгнення родина Покладів опинилася в окупації у Ворзелі, за них переживала вся країна. А коли його не стало, багато хто подумав: «Як це? Він мав бути вічно». Але композитор буде з нами у своїх піснях — і в цьому разі банальність доречна. Друга правдива банальність — його життям точно керували зверху: інакше звідки така кількість щасливих випадковостей, які точно були не випадкові?..
Ігор Поклад і народився, і помер під час війни. Саме через евакуацію під час Другої світової майбутній метр української музики з’явився на світ 1941 року в нинішньому Бішкеку, тодішньому Фрунзе — столиці Киргизстану. По закінченні війни батька композитора, кадрового військового Дмитра Поклада, направили до України — інакше хто зна, яка з колишніх республік СРСР могла б тепер вважати твори Ігоря Поклада своїми?
Повоєнне дитинство минуло в Івано-Франківську, тоді в Чорткові, потім у Тернополі, а там учителька 9 класу помітила талант хлопця і сказала батькам: «У вас росте талановита дитина. Він повинен займатися музикою, а ви маєте йому в цьому допомогти!».
Так Ігор опинився в музичній школі, і весь її семирічний курс пройшов за два роки. А на вихідних їздив до Львова, щоб навчатися в професора Львівської консерваторії Бориса Шейка. Вступати до Києва поїхав уже у всеозброєнні.
Є тут якийсь поет?
У столиці 15-річний хлопець часу не гаяв: з базою, отриманою від Шейка, він легко вступив до училища Глієра, водночас влаштувався репетитором і акомпаніатором до Укрконцерту, а позаяк у свої 15 уже мав написану для пісень музику, вирішив використати столичні можливості. Поруч з Укрконцертом (розташованим тоді в Цирку) були редакції кількох газет. «Може, там є якийсь поет або хтось відгукнеться?» — подумав хлопець і просто приніс до однієї редакції свої мелодії.
Фото: rozmova.wordpress.com / Ігор Поклад з батьками
Чому він пішов саме до тієї редакції, а не до іншої, що була поруч? Імовірно, бо «зверху» знали, що саме в редакції «Молоді України» працює Борис Олійник, який стане першим співавтором Ігоря Поклада.
«Давай, хлопче, награй мені ту мелодію», — сказав Ігорю Олійник — і так з’явилася їхня перша пісня «Пісня не загубиться». А за 10 років вони разом створили для Ніни Матвієнко «Мамо, вечір догоря».
Але справжню популярність Покладу принесла «Кохана», написана у співавторстві з Ігорем Барахом. Барах, лікар швидкої допомоги, у вільний час писав вірші, був прихильником музики Поклада і якось сам зателефонував йому. Вони зустрілися в кімнаті на вулиці Горького, де жив композитор, й Ігор-композитор запропонував Ігорю-поету написати щось на мелодію, яку він створив ще у 18 років. «Пиши, що хочеш, але щоб у приспіві було жіноче ім’я або дзвінке слово», — сказав Поклад Бараху.
Поки Барах їхав від Поклада в автобусі, у нього народилося: «Кохана, мрій кришталевих цвіт. Кохана, тобі дарую світ…».
Відомою на весь Союз «Кохану» зробив Костянтин Огнєвий — він викладав у естрадно-цирковому училищі, що було розташоване в Укрконцерті, де працював акомпаніатором Поклад. Знову збіг? Не думаємо.
А згодом «Кохана» перетворилася на «Коханого» — її заспівала солістка створеного Покладом ансамблю «Мрія» Ліна Прохорова.
Опісля «Кохану» переспівали і Юрій Богатіков, і Муслім Магомаєв, і навіть польські Trubadurzy.
У результаті Барах на відшкодування від «Коханої» зміг купити трикімнатну квартиру поруч із Покладом. Та й композитора, думаємо, не образили.
Його «Мрія»
Ще одним хітом Ігоря Поклада став жіночий ансамбль «Мрія» — ще під час роботи в Укрконцерті Поклад отримав від керівництва київської філармонії пропозицію створити жіночий колектив, подібний до естонського жіночого ансамблю «Лайне», що тоді гримів. І Поклад на початку 1965 року завдання виконав: вирушив спочатку на завод «Арсенал», що мав власний хор, провів, як кажуть, кастинг, а потім у Театрі ім. Лесі Українки зустрів свою колишню студентку Ліну Прохорову, яка працювала там актрисою. «Що ти тут робиш? Ти ж співачка!» — сказав Ліні Поклад, і акторська кар’єра Прохорової завершилася, а естрадна почалася. Прохорова, що згодом стала дружиною композитора, першою виконувала його майбутні хіти, а ансамбль «Мрія» швидко набув популярності.
Фото: скриншот відео / Ансамбль “Мрія”
Щоправда, ненадовго: Ігоря Поклада забрали до армії, і без постійного керівника гурт втратив позиції.
Зате на Поклада вчергове чекав щасливий випадок: під час служби в армії він познайомився з молодим поетом Юрієм Рибчинським. Ну а далі ви знаєте: «Чарівна скрипка», «Дикі гуси», «Два крила», «Тиха вода»… Поклад завжди вмів входити у правильні двері.
Пісні з неба
Ігор Поклад вірив, що пісні приходять з неба. І до нього вони так і приходили — уві сні. «Скільки пісень мені снилося, але ліньки було встати й записати! А так у мене було б не 150 пісень, а 1550», — згадував маестро.
Проте мелодію пісні «Скрипка грає» він записати не полінувався: прокинувся, награв на роялі (фортепіано він за інструмент не визнавав), записав на магнітофон і ліг спати.
Він міг працювати над однією піснею багато років, а якщо потрібно було написати щось на замовлення, спочатку довго розігрівався — грав класику.
«Якось я вирішив проінспектувати свою творчу нотну бібліотеку. Побачив і сам не повірив — невже все це написане мною?! Коли я тільки устиг?! У моїй шафі є кілометри музики! — казав маестро. — Але майже половину з того, що я маю сьогодні, ніхто і ніколи взагалі не чув».
Фото: скриншот відео / Ігор Поклад
Звісно, Поклад писав не лише пісні — у його доробку є й рок-опера «Ірод», і оперети «Конотопська відьма» й «Весілля в Малинівці», і музика до мультфільму «Як козаки…», і роботи в кіно (до речі, Поклад довго шкодував про те, що відмовив Леоніду Бикову в написанні музики до «В бій йдуть одні старики»). Були в нього й симфонічні твори.
Проте він давно визначився: пісня для нього — найголовніше.
Найбільше пісень Ігор Поклад написав для Софії Ротару — десь із десяток. Проте популярними чомусь стали тільки «Тече вода» і «Хай щастить».
Замінований рояль
Останні свої роки Ігор Поклад провів у заміському будинку у Ворзелі разом з другою дружиною Світланою.
Про їхні стосунки можна написати окрему статтю, а то й книгу. Але цей щасливий випадок — знайомство з нею у спільних друзів — став, напевно, найщасливішим у його житті.
Фото: з відкритих джерел / Ігор і Світлана Поклади
Світлана стала для Поклада коханою, музою, янголом-охоронцем, агенткою, а, зрештою, співавторкою книжки «По той бік рояля».
Коли почалося повномасштабне вторгнення, вони думали, що перебувають у правильному місці — напевно, в Києві буде страшніше? «Чесно кажу, якби ми були на той момент у Києві, я вмовляла б чоловіка перебратися у Ворзель», — згадувала Світлана Поклад.
Але одного дня вони побачили біля свого будинку російські танки й БТР і залишилися повністю відрізаними від світу — без води, світла, газу… Врятували закрутки, що Світлана зберігала в погребі, і сам погріб — там подружжя ховалося, аж допоки їх не визволили волонтери.
Потім у їхньому будинку оселилися окупанти. Залишаючи дім Покладів, вони замінували рояль.
Витягнув Покладів з окупації Костянтин Гудаускас, який згодом став героєм фільму «Буча» — власне, деякі знімання «Бучі» відбувалися зокрема в будинку Покладів.
Звісно, цей травматичний досвід дався взнаки — останнім часом Ігор Поклад боровся з тяжкою хворобою і здебільшого перебував у лікарні.
У свої 80 він чесно зізнався: «Музика мені більше не сниться. Тому нічого вже не народиться, думаю. Що міг — зробив. Хто зможе зробити краще — нехай робить…».
Фото: gordonua.com
Ігорю Покладу було 83 роки
***
Прощання з Ігорем Покладом відбудеться завтра, 11 липня, в Національній філармонії України.
За матеріалами lb.ua
