Повернення, полон, втрата: як новий закон змінює життя військових і їхніх родин.
Верховна Рада ухвалила законопроєкт №13646, який має посилити соціальні гарантії для військовослужбовців та членів їхніх сімей. На перший погляд, це черговий пакет змін про виплати, відпустки й трудові права. Насправді ж ідеться про дещо більше: спробу держави нарешті зібрати в одну логіку те, що досі часто працювало фрагментарно — права військового під час служби, після повернення до цивільного життя і в найтрагічніших сценаріях для його родини.
У країні, яка четвертий рік живе в умовах повномасштабної війни, соціальні гарантії для армії — це вже давно не “додаткова опція” і не жест вдячності. Це базовий елемент контракту між державою і людиною, яка бере на себе ризик служби. Якщо держава вимагає мобілізації ресурсу, вона зобов’язана забезпечити не лише зброю і наказ, а й зрозумілі правила захисту — фінансового, трудового, медичного, сімейного.
Саме цю рамку і намагається закріпити новий закон.
Не лише зарплата: що гарантують військовому під час служби
Документ прямо фіксує набір речей, які для військового не повинні залежати від обставин, доброї волі начальства чи правової невизначеності. Під час служби держава гарантує грошове забезпечення, медичну допомогу, харчування, речове забезпечення, а також проживання, безоплатний проїзд і поштовий зв’язок.
Окремо передбачено право на відпустки за сімейними обставинами, а лікування й реабілітація мають проходити за рішенням ВЛК. Формально це виглядає як перелік базових норм. Але в реальності саме такі “базові” речі часто визначають, чи відчуває військовий себе захищеним системою, чи змушений постійно доводити очевидне.
Цінність цього блоку в тому, що закон намагається прибрати розмитість. Соціальні гарантії мають перестати бути набором окремих прав, про які потрібно знати, вміти виборювати і щоразу підтверджувати. Вони мають працювати як стандарт.
Повернення до цивільного життя: держава визнає, що служба не повинна “обнуляти” людину
Один із найважливіших елементів закону — захист після завершення служби. За військовим зберігається право повернутися на роботу на посаду не нижчу за ту, яку він мав раніше. Це критично важлива норма, бо вона прямо відповідає на головний страх багатьох людей: служба не повинна означати втрату професійного майбутнього.
Більше того, після взяття на військовий облік передбачена виплата в розмірі середньої зарплати. Це не просто фінансова деталь, а своєрідний перехідний місток між військовим і цивільним етапами життя. У воєнній реальності такий перехід рідко буває легким: людина повертається до ринку праці, до побуту, до зміненого фізичного чи психологічного стану. І тут важливо, що закон хоча б частково визнає цей перехід окремим етапом, який також потребує підтримки.
Ще одна принципова річ — військовим зараховують повний страховий і трудовий стаж. Додається також право на професійну адаптацію і щорічну відпустку вже в перший рік роботи. Усе це разом формує важливий сигнал: служба не повинна викидати людину з її професійної біографії. Навпаки — держава має зробити так, щоб цей досвід не ставав підставою для соціального “відкату”.
Найболючіше питання: прозорі правила для родин загиблих і зниклих безвісти
Окремий і, без перебільшення, найчутливіший блок закону стосується виплат сім’ям загиблих і зниклих безвісти військових.
Документ запроваджує чітке правило: загальний обсяг допомоги для таких родин становить 15 мільйонів гривень. Якщо військовий має статус зниклого безвісти, його родина отримує близько 120 тисяч гривень щомісяця. Якщо ж згодом підтверджується загибель, родині мають виплатити решту суми так, щоб загальний обсяг допомоги склав ті самі 15 мільйонів гривень.
Ключове тут — не тільки в розмірі виплат, а в принципі. Держава намагається зафіксувати єдиний, зрозумілий механізм, який не залишає сім’ї в підвішеному стані між різними статусами, процедурами і правовими колізіями. Для родин, які місяцями або роками живуть у невизначеності, це питання не лише грошей. Це питання хоч якоїсь передбачуваності там, де все інше вже зруйноване війною.
Таке рішення, по суті, прибирає хаос із системи: допомога більше не має виглядати як набір різних режимів для схожих трагедій. Закон пропонує одну рамку, зрозумілу для кожної сім’ї.
Полон — не кінець відповідальності держави
Ще одна важлива новація стосується військовослужбовців, які повернулися з полону. Для них зберігатимуть виплати та надаватимуть матеріальну допомогу під час лікування і тривалого стаціонарного догляду.
Ця норма має не лише соціальне, а й моральне значення. Вона закріплює принцип: повернення з полону не означає, що держава “викреслює” військового зі сфери своєї відповідальності. Навпаки, після найважчого досвіду людина часто потребує найбільшої підтримки — медичної, психологічної, матеріальної. І закон прямо це визнає.
Родина військового — теж частина фронту
Документ посилює гарантії не лише для самого військовослужбовця, а й для його близьких. Члени сімей матимуть переважне право на працевлаштування, допомогу при переїзді, оплату лікарняних. У випадку поранення або загибелі передбачена одноразова грошова допомога.
Це важлива зміна в підході. Війна давно показала, що служить не лише той, хто в формі. Разом із ним службу проходить і його родина — через переїзди, втрату стабільності, тривогу, невизначеність, додаткове навантаження в побуті та вихованні дітей. Тому розширення гарантій для членів сім’ї — це не “супутня пільга”, а визнання реального внеску тилу в обороноздатність країни.
Чому цей закон важливий саме зараз
На четвертому році великої війни суспільство дедалі гостріше реагує не лише на фронтові новини, а й на те, наскільки справедливо держава ставиться до тих, хто воює. У цій чутливій темі будь-яка прогалина — це не просто бюрократична помилка, а удар по довірі.
Саме тому закон №13646 важливий не лише як соціальний документ. Це політичний і суспільний сигнал: служба має бути підкріплена не абстрактною вдячністю, а конкретними правилами. Людина повинна знати, що під час служби вона не залишиться без базового забезпечення, після повернення — без роботи і стажу, а її родина — без зрозумілого механізму захисту в разі найгіршого сценарію.
Звісно, сам по собі закон ще не гарантує ідеального виконання. Українська практика добре знає розрив між ухваленням норми і її реальною дією. Попереду — питання підзаконних актів, процедур, швидкості оформлення статусів, роботи соціальних служб, військових частин і місцевих органів. Але навіть із цим застереженням сам факт ухвалення такого документа — це крок до більш чесної системи, де права військового не мають залежати від випадку.
Закон про посилення соціальних гарантій для військових і їхніх сімей — це не просто ще одна правка до соціального законодавства. Це спроба зробити більш людяним і передбачуваним той бік війни, який не видно в щоденних зведеннях.
Він не скасовує болю втрат, не знімає тягаря служби і не вирішує всіх проблем армійського соціального захисту. Але він встановлює головне: держава визнає, що її відповідальність перед військовим не закінчується наказом про службу — і не завершується навіть після повернення з фронту.
За матеріалами babel.ua
