Нещодавно народна депутатка Мар’яна Безугла повідомила, нібито має синдром Аспергера — форму аутизму, за якої людина мислить і сприймає світ інакше.
«Наше мислення дійсно дещо інше. Я мислю структурами, алгоритмами, верифікацією», — написала Безугла у Facebook, додавши, що їй важко брехати, а емоції вона відчуває інакше завдяки свідомій соціалізації.
І додала: «Я відчуваю емоції, але дещо інакше. І здебільшого це результат свідомої соціалізації. У мене високий поріг страху тощо. Нам також дуже важко брехати, я фактично не брешу, але, звісно, можу помилятися в судженнях. Усвідомлюючи специфіку, зробила її своєю зброєю, знаряддям для досягнення власних ідей».
Заява викликала суспільний резонанс із трьох причин:
- Як перевірив журналіст Данило Мокрик, згідно з чинним наказом, затвердженим МОЗ і СБУ, особам із синдромом Аспергера не можна надавати доступ до державної таємниці. Безугла повідомила, що мала такий доступ, працюючи в Комітеті Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки.
- Ця ситуація викликала хвилю дискримінації, маніпуляцій та брехні про людей з синдромом Аспергера, який є різновидом РАС. На жаль, зміни в головах багатьох українців щодо інклюзивності, знань про здоров’я, зокрема психічне, різницю між хворобою й станом, досі надто повільні.
- Синдромом Аспергера у соцмережах почали пояснювати неетичні висловлювання депутатки щодо, наприклад, загиблих. Як-от нещодавно загиблого в ДТП депутата Ярослава Рущишина. Відповідно, апелювати до нездатності людей з РАС бути повноцінною частиною суспільства.
Медичний стан не є публічною інформацією, тому в нас немає і не може бути доступу до медичних даних депутатки, аби підтвердити чи спростувати наявність в неї цього діагнозу. Так само у нас немає інструменту, який би визначив, чи повʼязані контраверсійні висловлювання Безуглої з РАС. Але ми можемо інше: підтримати людей з РАС і пояснити з точки зору сучасної науки, чим є синдром Аспергера і що насправді варто знати освіченим людям про інших людей, які живуть поруч із нами.
Для цього LB.ua поспілкувався з власником Клініки ментального здоров’я психіатром Євгеном Скрипником.
Базово про людей із синдромом Аспергера
Люди із синдромом Аспергера часто відзначаються аналітичним мисленням, увагою до деталей.
Можуть мати високу академічну чи професійну успішність у сферах, що відповідають їхнім інтересам, але водночас труднощі з побудовою стосунків, роботою в команді, емоційним самовираженням. Часто відчувають тривожність через складність адаптації до соціальних норм.
«Щодо відсутності емпатії — це міф. Люди із синдромом Аспергера мають емпатію, просто вона по-іншому проявляється. Не завжди можуть відчувати емоції інших людей, як нормотипові люди», — каже психіатр.
Лікар каже, що синдром Аспергера, або високофункціональний аутизм — форма РАС, яка має кілька ключових рис:
- Відсутність затримки мовного розвитку: діти із синдромом Аспергера зазвичай починають розмовляти у віці, близькому до норми. Мовлення граматично правильне, але може бути педантичним, надто формальним або з незвичайною інтонацією;
- Збережений або високий інтелект: на відміну від інших форм РАС, у більшості людей із синдромом Аспергера відсутній інтелектуальний дефіцит. Багато з них демонструють глибокі знання в конкретних сферах;
- Труднощі соціальної взаємодії — це основна ознака. Вони можуть бути щирими, чесними, але не розуміють соціальних нюансів, як-от: іронія, сарказм, натяки, жести. Мають труднощі з емоційною емпатією, але не обов’язково з когнітивною;
- Обмежені та стереотипні інтереси: захоплення дуже вузькими темами, іноді глибокий інтерес до схем, даних, розкладів, механізмів;
- Ригідність і потреба в рутинах: зміни в розпорядку викликають тривогу, дратівливість або навіть кризи.
Наприклад, нейротипова дитина бачить маму, яка плаче, і здогадується: «Вона сумна, бо розбила вазу». А дитина з РАС може не зчитати плач як емоцію або не пов’язати його з попередніми подіями. Але це не означає, що людина не співчуває. Вона просто може не розпізнати, що співчуття зараз потрібне — якщо їй про це не сказати прямо.
«Людина з РАС може не зрозуміти, що вам сумно, якщо ви просто мовчите», — додає Скрипник.
Але якщо ви скажете: «Мені сумно» — вона може глибоко це відчути і захотіти допомогти, просто не завжди знає, як правильно це зробити.
Фото: neuroflex.ua / Робота з дітьми з аутизмом (РАС)
Застарілі документи про синдром Аспергера
Зараз в Україні чинна МКХ-10 (Міжнародна класифікація хвороб 10-го перегляду). Відповідно до неї, синдром Аспергера розглядають як окремий первазивний розлад розвитку, схожий на аутизм, але без суттєвих порушень мовлення чи інтелекту, каже психіатр Євген Скрипник. Він має власний код — F84.5. Хоча сучасна наука вже не вважає його окремою нозологією.
У новіших міжнародних класифікаціях — МКХ-11 і DSM-5 (поки що не імплементовані в Україні) — синдром Аспергера об’єднали з іншими формами аутизму в єдиний діагноз: розлади аутистичного спектра (РАС).
«Автор терміна Ганс Аспергер співпрацював з нацистським режимом й особисто рекомендував дітей з інвалідністю для евтаназії. Через це багато людей у спільноті РАС більше не хочуть, щоб їх асоціювали з цим іменем», — зазначає психіатр. Саме тому офіційна діагностика вже не використовує термін «синдром Аспергера».
Тепер усі варіанти аутичних проявів — незалежно від рівня інтелекту чи мовлення — входять до спектра РАС і розрізняються за рівнем потреб у підтримці.
МКХ-11 пропонує такі уточнення:
- РАС з порушенням інтелектуального розвитку / без порушення;
- РАС з порушенням мовлення / без порушення;
- також вказані інші можливі клінічні особливості.
Фото: EPA/UPG / Гендиректор Tesla Ілон Маск у день відкриття заводу в Грюнгайде поблизу Берліна, 22 березня 2022 року.
Жити з непідтвердженим діагнозом
Люди можуть жити з синдромом Аспергера, не мати офіційного діагнозу і тільки здогадуватися про його наявність. Людина може дізнатися про нього і в дорослому віці.
«Навіть коли зверталися до фахівця, то лікарі-психіатри могли не встановити діагноз — це проблема для України. Загалом часто асоціюється, що аутизм проявляється порушенням мовлення і зниженням інтелекту, а при синдромі Аспергера цього немає. Могли встановлювати тривожні, депресивні розлади, але не аутизм (Аспергера)», — каже Скрипник.
Якщо діагноз встановили, насамперед потрібно звернутися до корекційних педагогів, до психотерапевта, також можуть призначити медикаменти, якщо є супутні психічні розлади, пояснює Скрипник. І додає: «Бувають випадки, коли людина думає, що є РАС, а в неї його немає. Зараз часто є розмови про аутизм і РДУГ — розлад дефіциту уваги з гіперактивністю (це нейровідмінні люди). І люди самостійно собі встановлюють діагноз по відео в тіктоку».
Фото: Микола Тищенко у фейсбуці
Що з допуском до держтаємниці
Перелік протипоказань тут діє згідно з Наказом № 174/136 від 13.05.2002 МОЗ України та СБУ. За ним, протипоказами є захворювання з категорій МКХ‑10: F0–F4, F20–F39, F40, F41**, а також всі розлади аутистичного спектра (F84), що включає синдром Аспергера.
Тобто особа з таким діагнозом протягом “перебігу захворювання” не могла отримати допуск до держтаємниці. Укладач наказу передбачав можливість допуску лише після стійкої ремісії понад п’ять років, а рішення мав би ухвалити індивідуально лікар‑психіатр.
Коли цей документ підняли на-гора через кейс із депутаткою, його розкритикували фахівці і рідні людей з РАС. Чому він застарілий, можна зрозуміти з пояснень психіатра вище.
У дискусії виявилось, що вже є новий наказ МОЗ і СБУ № 987/235 (від 20.06.2025), яким видалено категорію F84 (тобто аутизм і синдром Аспергера) зі списку протипоказань для доступу до держтаємниці. Це означає, що лише розлади з інших категорій залишаються під забороною. У переліку є всі тривожно-депресивні та тривожні розлади тощо, але аутизм зник.
Проте наказ ще не набрав чинності. Відповідно, зберігається ймовірність, що депутатка мала допуск до державної таємниці у порушення нехай застарілого, але чинного законодавства.
За матеріалами lb.ua
