Українці, які виїхали після повномасштабного вторгнення за кордон, часто повертаються в Україну, щоб відвідати лікарів. Багато хто стверджує, що українська медицина – надійніша та якісніша за західну, посилаючись на особистий досвід і відгуки знайомих, яким доводилося “місяцями” чекати на прийом у лікаря у Європі. Чи така оцінка справедлива, та яке значення має медичний туризм у країні, охопленій війною? BBC News Україна розбиралася у цьому питанні.
Через повномасштабне російське вторгнення за кордон виїхали майже 5,7 млн українців. Про це свідчать дані Агентства ООН у справах біженців. За цими ж даними, станом на 2 вересня 2025 року, близько 5,1 млн із них перебували в Європі.
Більшість українських біженців у країнах ЄС отримує статус тимчасового захисту, що дозволяє їм проживати на території країни перебування, а також нарівні з громадянами країн-членів ЄС отримувати доступ до освіти, ринку праці та медичних послуг.
“Човникове” лікування українців
Саме медична сфера за кордоном – поряд із ресторанним сервісом, банківськими послугами та бʼюті-індустрією – стала об’єктом гострої критики з боку українців. У приватних розмовах і на сторінках соцмереж біженці стали ділитися своїм досвідом, здебільшого невдалим, неприємним і сповненим стресу.
На думку деяких із них, європейська медицина поступається українській як за доступністю, так і за якістю.
За цим невдоволенням стоять декілька факторів, говорить у розмові з BBC News Україна Павло Ковтонюк, колишній заступник міністерки охорони здоров’я Уляни Супрун у 2016-2019 роках. Нині він є експертом незалежного аналітичного центру Ukrainian Healthcare Center та викладачем у Києво-Могилянській академії.
Окрім мовного бар’єра та браку перевірених контактів, що ускладнює лікування за кордоном, був ще один фактор, який став причиною розчарування українців. Вони, як припускає Ковтонюк, живучи в Україні, переважно “міксували” державну та приватну медицини – і цей досвід вони порівнюють із державними послугами у країнах Європи.
“Якби вони користувалися ідентичним сервісом, тобто жили б тут (в Україні. – Ред.) у маленькому містечку, пішли б тут до державної лікарні і порівнювали б державну лікарню у нашому містечку і державну лікарню в європейському містечку – оцінка була б трошки інша”, – каже Ковтонюк.
Окремим явищем, на думку Ковтонюка, є “човникове” лікування українців: живучи за кордоном, вони часто повертаються лікуватися додому, але й ті, хто живе в Україні, часто виїжджає на лікування за кордон.
Він пояснює, що здебільшого з-за кордону приїжджають українці у разі лікування чогось простішого: коли потребують швидко потрапити до лікаря, отримати просту процедуру чи операцію, або ж пройти обстеження. Натомість якщо йдеться про комплексне та якісніше лікування, українці обирають закордон.
“В українців, які виїхали до ЄС чи Великої Британії, є запит на доступність медицини, до якої ми звикли в Україні, – і цей запит не задовольняють розвинені системи охорони здоров’я, – коментує він і додає, – Тому формула така: по доступність простих послуг – вертаємось, а по недоступні в Україні, або більш якісні послуги – їдемо на зовні”.
Іноземці теж лікуються в Україні
Однак не лише українці їдуть лікуватися в Україну, але й іноземці теж, говорить очільниця Української асоціації медичного туризму (УАМТ) Віолетта Янишевська.
За даними УАМТ, у 2019 році – до пандемії та повномасштабної війни – Україну відвідали 65 тисяч іноземних пацієнтів. Вони витрачали в середньому 2,8 тисяч доларів на кожного медичного туриста, що в сукупності принесло в українську економіку приблизно 182 млн доларів.
Ще близько 100 тисяч іноземців були в Україні на оздоровленні (спа, курорти тощо) – їхній середній чек, за словами Янишевської, склав приблизно 1 тисячі доларів. Загалом у 2019-му медичні туристи привезли в Україну понад 280 млн доларів – це без урахування супутніх витрат, таких як проживання, харчування чи розваги.
Головними драйверами рішень пацієнтів, за словами експертки, були ціни та відсутність черг. Згідно з даними УАМТ за 2019 рік, вартість лікування в Україні була в рази дешевше ніж у низці країн – для порівняння, по всьому світі середній чек іноземного пацієнта тоді складав 7,5 тисяч доларів за поїздку.
“Медичний туризм – це галузь, яка керується прайсом. Чому пацієнти виїжджають з будь-якої країни? Це висока вартість медичних послуг і лист очікування. В Україні листи очікування відсутні, як такі. Тобто приватні клініки та оздоровчі центри надають послуги з сьогодні на завтра, або з сьогодні на сьогодні”, – каже Янишевська.
Після початку повномасштабної війни в’їзний медичний туризм практично зупинився, говорить очільниця УАМТ. Однак, за її словами, вже після перших пів року іноземці знов стали приїздити до України.
Але знову ж таки мова іде про приватні медичні заклади та окремі сфери медицини, такі як стоматологія та деякі інші.
Сьогодні ж – Янишевська посилається на знайомих лікарів у західних регіонах України – попит не лише відновився, а й подекуди збільшився порівняно з показниками 2022 року. Зараз також напередодні єврейського Нового року Рош га-Шана, місцеві стоматологи очікують напливу пацієнтів.
“В Умані є декілька стоматологій, які заробляють один раз на рік – і цього вистачає на весь рік, можна вже не працювати”, – розповідає Янишевська.
Стоматологія є однією з найпопулярніших сфер, за якими їдуть в Україну іноземці. Утім, на думку експертки, іноземці обирають Україну не лише через “дешеві та прості послуги”.
За її словами, це лише частина пропозиції – поруч із такими складними й дорогими програмами, як клітинна терапія та репродуктивна медицина, а також кардіо- та офтальмологія.
Вона пояснює, що в Україні доступні деякі послуги, які в багатьох країнах на законодавчому рівні заборонені – зокрема запліднення із залученням донорів, вибір статі ембріона чи сурогатне материнство (неврегульоване українськими законами).
Так само в клітинній терапії: українське законодавство дозволяє трансплантацію стовбурових клітин, які застосовують для відновлення пошкоджених тканин і органів, – це в багатьох країнах обмежено з етичних міркувань.
Багато випадків, коли іноземці їдуть у клініки Львова за лазерною корекцією зору, яка тут суттєво дешевша.
Отже, медичні туристи з-за кордону їдуть в Україну як за дешевими, так і недоступними в своїй країні, специфічними процедурами. Так було і у польки Сандри Краузе.
“Український лікар був першим, хто подбав про мого сина”
Сандра Краузе, полька за громадянством і походженням, приїхала лікувати свого сина у Київ після того, як польські лікарі впродовж майже трьох років не могли поставити йому діагноз.
“Одного дня Бартек прокинувся хворим. Як зараз пам’ятаю, це був Святвечір 2020 року. Після денного сну він прокинувся з гарячкою, у нього стався напад, схожий на епілептичний, з’явилися тики та судоми”, – пригадує Сандра в коментарі BBC News Україна.
Того дня її дитина змінилася, і розпочався трирічний марафон прийомів у лікарів, аналізів і обстежень. Терапевти, згідно з протоколами лікування, направляли Бартека до неврологів і психіатрів, які сходилися на думці – хлопчик має синдром Туретта та РДУГ. Однак Сандра, психологиня за освітою, була знайома з цими діагнозами, і тому переконана – це не воно. Проте і її знайомі, і вчителі сина говорили, що вона перебільшує і просто має змиритися з тим, який він є.
“Мені казали, що Бартек гіперактивний, характерний, дикий, швидкий, не вміє тримати емоцій під контролем. Коротко кажучи – неслухняна дитина”, – розповідає Сандра.
Вона припускала, що син може страждати на рідкісний аутоімунний розлад PANDAS, однак деякі лікарі ігнорували ці побоювання, а деякі, за словами жінки, були обмежені протоколами лікування. Попри різні методи лікування стан Бартека не змінювався.
Тоді Сандра потрапила до клініки у Варшаві, яка співпрацювала з Києвом. Український лікар став першим, хто поставився до слів Сандри серйозно.
“Я нічого не розуміла з його слів, бо він говорив українською. Але тоді я почула “PANDAS” – і відчула полегшення. Тоді я вперше відчула, що про нас подбають”, – каже вона.
Вже за чотири тижні лікування в українській приватній клініці Бартек став почуватися краще.
“За вісім місяців він знову став собою”, – каже його мати.
Симптоми повернулися у липні 2024 року – тоді лікарі запропонували приїхати на процедури до Києва.
Рішення було непростим, каже Сандра, – вона боялася їхати до столиці країни, охопленої війною. Та все ж родина підготувала запас ліків і ковдр, каністри з пальним, воду, їжу та навіть генератор – і вирушила до України.
“У проміжках між сиренами ми гуляли Києвом. Я закохалася в це місто, хочу ще повернутися”, – каже Сандра.
Жінка розповідає, що хвороба Бартека невиліковна, але процедури в Україні дали йому ще декілька місяців здорового життя.
На думку Павла Ковтонюка, такі ситуації, коли іноземці приїжджають на лікування до України, поодинокі. Хоча тут існують хороші спеціалісти та заклади, системно українська медицина програє європейській, вважає він.
“В Україні є поодинокі лікарі, поодинокі команди, поодинокі відділення в державній медицині, або поодинокі приватні клініки, які конкурентоздатні, порівняно з країнами ЄС. Система не конкурентоздатна в цілому – тобто в Україні не можна всліпу покластися на систему”, – каже Ковтонюк.
Зокрема ця непередбачуваність системи спонукає українців шукати лікування за кордоном.
“Вони можуть рятувати тебе безкінечно”
За даними Української асоціації медичного туризму, однією з найбільш затребуваних сфер серед українців за кордоном є онкологія – зокрема таргетна та імунотерапія, які в Україні залишаються малодоступними. Попитом користується і високоспеціалізована діагностика, наприклад ПЕТ/КТ з ізотопом Галлія, а також малодоступні нейрохірургічні, ортопедичні та кардіологічні операції, розповідає Віолетта Янишевська.
Загалом лікування раку у Європі зараз дуже популярне серед українців, які охоче розповідають про його переваги та безкоштовні варіанти.
Водночас після того, як країни ЄС відкрили українцям доступ до своїх систем охорони здоров’я, більшість пацієнтів більше не мусять платити за лікування і користуються безплатними послугами. Це, однак, означає довгі черги, що стають джерелом роздратування та стресу для багатьох біженців.
Як пояснює Павло Ковтонюк, європейська медицина працює за принципом чіткої пріоритезації : у першу чергу допомога надається у термінових випадках, решта – можуть почекати.
“Лікар знає, який у тебе випадок – “зелений”, “жовтий”, “помаранчевий” – якщо ти не можеш чекати, ти миттєво потрапиш на операцію. Таких історій теж багато: коли сімейний лікар помітив екстрений випадок, і ти в той же день отримав томографію і операцію”, – розповідає він.
Ганна, яка від початку повномасштабної війни живе з родиною в Австрії, підтверджує цю логіку. Хоча їй довелося чекати на остаточний діагноз, вона визнає переваги системи: українські лікарі пропустили в неї онкологію, каже вона, і лише за кордоном жінці встановили правильний діагноз – уже на четвертій стадії раку – і одразу взялися за лікування.
“Я дуже уважна до себе людина: десь щось, і я вже біжу перевіряюся. Раз на рік я перевіряю свої груди та жіночі органи – і нічого не було такого підозрілого. Навпаки, мені казали, що ті кісти у мене безпечні”, – розповідає Ганна BBC News Україна.
Після перших місяців в Австрії жінка відчула, що “щось не те”. Погане самопочуття вона скидала на стрес – в тому числі через те, що мусила вивозити з України своїх близьких і адаптуватися в чужій країні.
Місцевий терапевт одразу направив її на мамографію, яка виявила утворення. Із п’яти категорій підозр на рак, в Ганни виявили чотири. Після біопсії діагноз підтвердився – жінка має рак грудей.
“Коли мені повідомили про те, що у мене злоякісна пухлина, і на той час уже були зроблені обстеження всього тіла, лікарі побачили, що є один метастаз – це вже була 4 стадія”, – розповідає вона.
Австрійські лікарі одразу розпочали лікування. Ганна підкреслює – всі аналізи, процедури та консультації були для неї безплатними. Вона не платила навіть за ліки в аптеці чи таксі до лікарні.
Крім того, її зняли з обліку безробітних і дали додаткову щомісячну виплату для догляду. В Україні жінка не лише мусила б платити за багато послуг, але й взагалі не змогла б себе утримати: до повномасштабної війни вони з чоловіком жили у Запоріжжі, а в області вели бізнес – ту територію окупували росіяни восени 2022 року, а родина втратила головне джерело доходу.
Ганна розповідає, що австрійські лікарі постійно стежили за її станом та підбирали нові методи лікування. Від першої лінії, яка спершу давала результат, довелося відмовитися: почали відмовляти нирки, які вона лікувала з підліткового віку. Наступна терапія виявилася неефективною – пухлина та метастази продовжували зростати, і її замінили на інший курс, який допоміг лише на пів року.
“Я була вже у дуже поганому стані. Я схудла на 20 кілограмів, і весь час ходила з кисневою трубкою у носі. Ну правда, тоді ще хоч ходила – потім я вже сіла в колісне крісло, бо сил вже взагалі не було”, – говорить Ганна.
Тоді лікарі погодилися на жорсткішу хіміотерапію, яка зрештою спрацювала.
Впродовж усього часу в австрійській лікарні за жінкою доглядали медики “Зеленого хреста”, які допомагали їй пересуватися шпиталем. Її також підтримувала психолог – особливо важливо це було перед операцією.
Ганна все ще кілька днів на тиждень проводить у лікарні, але тепер знову може ходити і загалом, як розповідає, почувається краще.
Нині вона продовжує боротьбу з хворобою та сподівається одного дня отримати квіти від лікарів, що вони дарують пацієнтам на прощання.
“Я взагалі кажу, що в Австрії найкраще живеться старим людям і людям з інвалідністю. Вони (австрійці. – Ред.) можуть рятувати до безкінечності”, – говорить жінка.
Багато онкопацієнтів, з якими спілкувалась ВВС, підтверджують переваги лікування раку у країнах ЄС.
В Україні до останнього часу були практично відсутні сучасні лінійні прискорювачі для променевої терапії. А на всю країну функціонують всього два ПЕТ/КТ апарати для сучасної діагностики.
Перспективи розвитку медичного туризму в Україні
На думку Віолетти Янишевської, виїзд за кордон на лікування не лише дає українцям можливість отримати послуги, недоступні в Україні, але й стимулює розвиток вітчизняної медицини через конкуренцію та обмін інноваціями.
Павло Ковтонюк до цього ставиться скептично, проте називає кілька перспективних напрямків: це стоматологія, репродуктивна медицина та реабілітація, що особливо розвинулася після повномасштабного вторгнення.
Втім, і в цьому він бачить чимало “але”.
“Для таких послуг потрібна система. Реабілітація – це тривала комплексна послуга. В Україні зараз ця сфера розвинена нерівномірно: протезування у нас пішло вперед, але більш тривалі процеси відновлення з залученням мультидисциплінарної команди і різних лікарів, щоб отримати цю послугу комплексно “під ключ”, – над цим поки що треба працювати”, – підсумовує Ковтонюк.
За матеріалами bbc.com
