Верховна Рада запровадила в Україні окремий військовий прощальний ритуал для захисників, яких суд оголосив померлими, але чиї тіла, останки або прах не були знайдені чи повернуті. Це рішення стосується однієї з найболючіших тем великої війни — родин, які втратили близьких, але не мають могили, де можна провести поховання, віддати останню шану й отримати державні військові почесті. Новий ритуал проводитимуть біля кенотафа — символічного місця пам’яті, яке встановлюють там, де немає фізичного поховання.

14 травня 2026 року Верховна Рада ухвалила законопроєкт №15029 про внесення змін до Закону України «Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України» щодо військового прощального ритуалу. Законопроєкт зареєстрував Кабінет Міністрів, головним комітетом був Комітет Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки. За документ у цілому проголосували 273 народні депутати.

Суть нововведення — у тому, що військові почесті тепер можна буде віддавати не лише під час поховання чи перепоховання, а й у випадках, коли поховання неможливе через відсутність тіла. Для цього вводиться окрема процедура — військовий прощальний ритуал біля кенотафа.

Яку проблему вирішує новий закон

Повномасштабна війна створила для України не лише воєнні, гуманітарні та соціальні виклики, а й дуже складні морально-правові ситуації. Одна з них — доля військових, які загинули під час захисту держави, але чиї тіла не вдалося повернути.

Для родин це означає роки очікування, невизначеності й болючої паузи між офіційним статусом людини та неможливістю провести традиційне прощання. У таких випадках суд може оголосити людину померлою, але без тіла немає поховання у звичному розумінні. А якщо немає поховання, то чинний порядок військових почестей фактично не давав повноцінного механізму для урочистого державного вшанування.

Саме цю прогалину і має закрити новий закон. Верховна Рада пояснила, що документ розроблено для унормування питань щодо віддання військових почестей тим, хто захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та був оголошений судом померлим.

Йдеться не просто про формальну церемонію. Для багатьох родин це питання гідності, пам’яті та права на публічне прощання. Коли немає могили, дуже часто немає і завершеного ритуалу жалоби. Кенотаф і військовий прощальний ритуал мають стати тим символічним місцем і державною процедурою, які дозволяють родині, побратимам, громаді та війську сказати: ця людина була, вона захищала країну, її жертва не зникла в безіменності.

Що таке кенотаф і чому саме він став центром нового ритуалу

Ключове поняття нового закону — кенотаф. Верховна Рада визначає його як символічну меморіальну споруду, яку можуть розміщувати на території кладовищ для збереження родинної та суспільної пам’яті про померлого на місці, де відсутнє тіло, останки або прах.

Простіше кажучи, кенотаф — це пам’ятний знак без поховання. Він не є могилою у фізичному сенсі, бо там немає тіла. Але він виконує іншу, не менш важливу функцію: стає місцем пам’яті, до якого можуть прийти рідні, побратими, друзі, громада.

У випадку загиблих військових це особливо важливо. Адже для суспільства пам’ять про полеглих захисників має бути не абстрактною, а видимою — у меморіальних просторах, на кладовищах, у громадах, де жили ці люди. Кенотаф дозволяє зафіксувати пам’ять навіть тоді, коли неможливо провести поховання.

Саме біля кенотафа і проводитиметься новий військовий прощальний ритуал. Це принципова відмінність від поховального ритуалу: держава не імітує поховання, а створює окрему форму урочистого вшанування там, де поховання провести неможливо.

Чому старих правил було недостатньо

До ухвалення нового закону військові почесті були прив’язані передусім до поховання або перепоховання. Це логічно для класичної ситуації: є тіло загиблого, є церемонія, є місце поховання, є процедура віддання військових почестей.

Але війна часто руйнує цю логіку. Захисник може загинути в районі активних бойових дій, на тимчасово окупованій території або за обставин, коли повернення тіла неможливе. Родина може отримати судове рішення про оголошення людини померлою, але не отримати можливості поховати її.

У такій ситуації стара модель залишала родину в юридичній і моральній порожнечі: людина визнана померлою, її служба і загибель мають бути вшановані, але формального поховання немає. Відповідно, не було і повноцінної процедури військового ритуалу.

Новий закон змінює сам підхід: військові почесті більше не залежать виключно від наявності тіла. Якщо захисник оголошений судом померлим, а для нього встановлюють кенотаф, держава може провести окремий військовий прощальний ритуал.

Кого саме стосуватиметься військовий прощальний ритуал

Новий ритуал стосуватиметься не всіх зниклих безвісти автоматично. Закон говорить про конкретну категорію — осіб, які:

1. захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України;
2. були оголошені судом померлими;
3. не можуть бути поховані через відсутність тіла, останків або праху;
4. мають кенотаф як символічне місце пам’яті.

Це важлива юридична межа. Статус зниклого безвісти і статус особи, оголошеної судом померлою, — не одне й те саме. Новий ритуал запускається саме тоді, коли є судове рішення про оголошення людини померлою.

Така конструкція дозволяє уникнути хаосу в правозастосуванні. Водночас вона дає родинам законний механізм для державного вшанування у випадках, коли чекати повернення тіла вже немає юридичної підстави або коли суд визнав людину померлою за встановленою процедурою.

Як відбуватиметься церемонія

За повідомленням Укрінформу, для проведення військового прощального ритуалу призначатиметься почесний підрозділ — почет. До його складу мають входити керівник почту, сурмач і барабанщик або військовий оркестр, прощальна команда з шести військовослужбовців, салютна команда з трьох військовослужбовців і прапороносна група.

У межах ритуалу передбачається:

• розгортання державного прапора;
• виконання сигналу “Шана”;
• три залпи холостими набоями;
• урочисте вручення прапора родичам загиблого.

“За потреби священнослужитель здійснює релігійний обряд”, – уточнюється в документі.

Із повним Порядком проведення військового прощального ритуалу можна ознайомитись у Додатку 19 до Статуту гарнізонної та вартової служб (стаття 83).

Порядок проведення військового прощального ритуалу (скриншот: itd.rada.gov.ua)

Це означає, що йдеться не про символічне покладання квітів у довільному форматі, а про унормовану церемонію з військовою структурою, послідовністю дій та визначеним порядком розміщення учасників.

Закон також визначає схему розміщення військовослужбовців почту та інших осіб на місці проведення ритуалу.

У практичному вимірі церемонія має виконувати кілька функцій:

• віддати військові почесті загиблому захиснику;
• дати родині офіційний простір для прощання;
• залучити військову частину, громаду та державні інституції до акту пам’яті;
• закріпити кенотаф як місце родинної та суспільної пам’яті;
• показати, що відсутність тіла не означає відсутність честі, пам’яті й державного визнання.

Хто ухвалюватиме рішення про проведення ритуалу

Рішення про проведення військового прощального ритуалу прийматимуть родичі або особи, які встановлюють кенотаф. Якщо близьких немає, таке рішення може ухвалити начальник гарнізону, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або голова місцевої адміністрації.

Цей пункт важливий, бо він ставить родину в центр процесу. Ритуал не має бути нав’язаною формальністю. Якщо є родичі або особи, які дбають про встановлення кенотафа, саме вони визначають потребу в церемонії.

Водночас закон передбачає варіант для випадків, коли родичів немає або вони не можуть організувати процес. Тоді ініціативу може взяти на себе держава через військове командування, ТЦК або місцеву владу. Це важливо для захисників, які не мають близьких родичів, але все одно мають право на військове вшанування.

Хто відповідатиме за організацію

Організаційна відповідальність за проведення ритуалу покладатиметься на начальника гарнізону або керівника ТЦК за місцем розміщення кенотафа. Для загиблих поліцейських, яких суд оголосив померлими, витрати покриватимуться коштом бюджету.

Це має зняти з родини частину організаційного тягаря. В умовах втрати, бюрократії та емоційного виснаження родичі часто не мають ресурсу самостійно координувати військові структури, церемоніал, місцеву владу та інші деталі. Тому визначення відповідальних осіб — не технічна дрібниця, а необхідна умова, щоб ритуал реально працював.

Чому це рішення має гуманітарне значення

На перший погляд, закон стосується церемоніалу. Але насправді його значення значно ширше. Він торкається теми, яку складно врегулювати лише юридичними нормами: як держава і суспільство мають поводитися з пам’яттю про тих, хто загинув, але не був похований.

Для родини поховання — це не лише формальна процедура. Це момент прийняття втрати, можливість зібрати близьких, побратимів, друзів, почути слова вдячності, побачити, що жертву людини визнає не тільки сім’я, а й держава. Коли тіла немає, родина часто позбавлена цього моменту.

Новий ритуал не повертає загиблого і не знімає болю. Але він дає форму пам’яті. Він дозволяє родині не залишатися сам на сам із відсутністю могили. Він створює офіційний простір, де можна попрощатися, навіть якщо фізичного поховання немає.

Для суспільства це також важливо. Війна породжує велику кількість втрат, частина з яких може залишатися невидимою саме через відсутність поховання. Кенотафи та ритуали біля них допомагають не допустити, щоб ці історії розчинилися в статистиці.

Чому закон важливий саме зараз

Україна переживає тривалу війну, в якій питання пам’яті, військової честі та ставлення до загиблих стає частиною державної політики. У таких умовах важливо не лише забезпечувати армію на фронті, а й вибудовувати систему поваги до тих, хто віддав життя за країну.

Поява окремого військового прощального ритуалу показує, що держава поступово адаптує свої правила до реальності великої війни. Статутні процедури, створені для більш стандартних ситуацій, не завжди відповідають нинішнім обставинам. Тому законодавство має враховувати випадки, коли тіло загиблого не повернули, але його пам’ять потребує такого самого рівня військової честі.

Це також частина ширшого процесу формування культури військової пам’яті. Україна вже змінює підходи до військових кладовищ, меморіалізації, ветеранської політики, вшанування полеглих. Новий ритуал біля кенотафа вписується саме в цю логіку: пам’ять про загиблих має бути не випадковою, а інституційно захищеною.

Чим військовий прощальний ритуал відрізняється від поховального

Головна відмінність — у відсутності самого поховання.

Військовий поховальний ритуал проводиться тоді, коли є тіло, останки або прах і відбувається поховання чи перепоховання.

Військовий прощальний ритуал проводитиметься тоді, коли поховання неможливе, бо тіла, останків або праху немає, але є кенотаф і судове рішення про оголошення особи померлою.

Тобто новий ритуал не дублює поховальний порядок, а створює паралельну процедуру для особливих обставин. Це принципово: держава визнає, що відсутність тіла не повинна позбавляти загиблого військових почестей, а родину — права на гідне прощання.

Що має зробити Кабмін

Після ухвалення закону Кабінет Міністрів має протягом трьох місяців привести нормативні акти у відповідність до нових норм.

Це означає, що парламентське рішення — лише перший крок. Щоб ритуал почав повноцінно працювати, потрібно узгодити підзаконні документи, інструкції та практичні процедури для військових частин, ТЦК, гарнізонів і місцевої влади.

На практиці саме від цього залежатиме, чи стане новий ритуал реальним інструментом для родин, чи залишиться лише декларацією. Потрібно буде чітко визначити порядок звернення, відповідальних осіб, механізм координації з родиною, участь військових підрозділів, місцевої влади та порядок фінансування окремих елементів церемонії.

Що це означає для родин захисників

Для родин новий закон означає передусім можливість отримати офіційне державне вшанування навіть тоді, коли немає тіла для поховання.

Це може мати кілька практичних наслідків:

• родина зможе ініціювати проведення військового прощального ритуалу біля кенотафа;
• пам’ять про загиблого буде закріплена не лише приватно, а й публічно;
• військові почесті віддаватимуться за визначеним порядком;
• громада отримає місце, де можна вшановувати захисника;
• відсутність тіла більше не буде підставою для відсутності церемоніалу.

Особливо важливо, що закон визнає емоційну й символічну потребу родини. Не всі питання війни можна вирішити виплатами, довідками чи статусами. Є речі, які стосуються гідності. Прощання — саме така річ.

Які питання можуть виникнути на практиці

Попри важливість закону, його застосування може потребувати додаткового роз’яснення. Зокрема, можуть виникати питання:

• як саме родина має звертатися щодо проведення ритуалу;
• які документи потрібно буде надати;
• хто відповідатиме за комунікацію між родиною, ТЦК, гарнізоном і місцевою владою;
• як визначатиметься місце встановлення кенотафа;
• як вирішуватимуться питання фінансування;
• чи буде єдина практика для різних громад;
• як уникнути формального підходу до дуже чутливої церемонії.

Тому наступний етап — не менш важливий, ніж саме голосування в Раді. Потрібно, щоб порядок працював зрозуміло, людяно і без зайвого бюрократичного навантаження на родини.

Символічний вимір: держава визнає не лише смерть, а й пам’ять

Ухвалення цього закону має ще один важливий вимір — символічний. Війна створює ситуації, коли людина може зникнути фізично, але не повинна зникнути з пам’яті держави. Саме тому кенотаф — не просто камінь або знак на кладовищі. Це спосіб сказати, що загиблий має ім’я, історію, службу, родину, громаду і державу, яка пам’ятає.

Для українського суспільства, яке щодня стикається з втратами, такі правила стають частиною нової культури пам’яті. Вона формується не лише великими меморіалами, а й конкретними процедурами: хто приходить на церемонію, хто несе прапор, хто віддає почесті, хто відповідає за організацію, де родина може вшанувати близьку людину.

Новий ритуал — це спроба повернути гідність у ситуації, де війна забрала навіть можливість звичайного прощання.

Запровадження військового прощального ритуалу — це не просто зміна до статуту Збройних Сил. Це відповідь держави на одну з найболючіших реальностей війни: коли захисник загинув, суд визнав його померлим, але тіло не повернули, і родина не має змоги провести поховання.

Новий закон дозволяє віддавати військові почесті біля кенотафа — символічного місця пам’яті без поховання. Таким чином, держава визнає: відсутність тіла не може означати відсутність честі, пам’яті й права на прощання.

Для родин це шанс отримати публічне, офіційне і гідне вшанування. Для війська — спосіб зберегти традицію честі навіть у найскладніших обставинах. Для суспільства — ще один крок до формування культури пам’яті про тих, хто захищав Україну й не повернувся додому.

За матеріалами unn.ua