Україна запускає дворічний експеримент із державного фінансування остеоінтегративного протезування. Йдеться про складну технологію для людей, які через особливості ампутації, біль або пошкодження шкіри не можуть нормально користуватися традиційним протезом із приймальною гільзою. На одну лише систему фіксації НСЗУ передбачила доплату 1,2 млн грн. Але отримати її зможе не кожна людина з ампутацією: перед операцією необхідно пройти кілька рівнів відбору, а після — тривалу реабілітацію та медичний контроль.
Для більшості людей після ампутації стандартним рішенням залишається протез із приймальною гільзою. Вона охоплює залишок кінцівки, передаючи через м’які тканини навантаження від протеза на тіло.
Але така конструкція працює не для всіх.
Коротка або деформована кукса може не дозволяти надійно зафіксувати протез. Постійне тертя іноді спричиняє біль, пошкодження шкіри, рубцювання, дерматити чи виразки. Навіть технічно правильно виготовлена гільза в окремих випадках не забезпечує людині можливості регулярно користуватися протезом.
Саме для таких пацієнтів Україна запускає окремий державний механізм фінансування остеоінтегративного протезування — методу, за якого протез кріпиться не до приймальної гільзи, а до імплантату, встановленого безпосередньо в кістку.
Кабінет Міністрів затвердив дворічний експериментальний проєкт. НСЗУ оплачуватиме операцію та стаціонарну реабілітацію в межах Програми медичних гарантій і додатково фінансуватиме систему прямої кісткової фіксації. Розмір такої доплати становитиме 1,2 млн грн на одну систему. Зовнішню частину протеза та пов’язані з нею послуги оплачуватиме інша державна структура — Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю.
Це важлива зміна насамперед тому, що остеоінтеграція перестає бути технологією, доступ до якої залежить переважно від благодійних програм, окремих медичних центрів або інших джерел фінансування.
При цьому сама технологія для України вже не нова. Перші операції з остеоінтеграції українським пацієнтам провели у травні 2023 року за участю іноземних фахівців. Станом на квітень 2026 року, за даними МОЗ, українські медики виконали вже 101 таке втручання, майже половина з них стосувалася високих ампутацій стегна. Тепер держава намагається перевести цей напрям із поодинокої практики в регульовану систему.
Що таке остеоінтегративний протез
Принципова відмінність від звичайного протезування — спосіб кріплення.
При традиційній схемі навантаження передається через приймальну гільзу на шкіру та інші м’які тканини кукси. При остеоінтеграції в кістковомозковий канал залишкової кістки встановлюють металевий імплантат. Кісткова тканина поступово інтегрується з ним, а через спеціальний зовнішній компонент до конструкції приєднується протез.
Тобто протез фактично отримує пряме механічне з’єднання зі скелетом.
Це усуває головну проблему для людей, які не переносять приймальну гільзу: їм більше не потрібно утримувати протез за рахунок щільного охоплення залишку кінцівки.
Для правильно відібраних пацієнтів така конструкція може поліпшити передавання навантаження, комфорт сидіння, баланс, ходьбу та загальну мобільність. Дослідження також фіксують збільшення часу користування протезом і покращення окремих показників якості життя. Водночас доказова база залишається обмеженішою, ніж для значно поширенішого гільзового протезування, особливо якщо йдеться про довгострокові результати.
Саме тому остеоінтеграцію не слід сприймати як «кращу версію протеза» для всіх людей з ампутаціями.
Це радше спеціалізований варіант для частини пацієнтів, у яких стандартний шлях не працює або створює неприйнятні проблеми.
Кому насамперед призначена нова програма
У повідомленні про запуск експерименту МОЗ акцентує на людях із короткими або деформованими ампутаційними куксами стегна чи плеча, для яких традиційне гільзове протезування не забезпечує нормального функціонального результату.
Причинами можуть бути, зокрема:
- постійний біль під час користування гільзою;
- значне рубцювання;
- повторні дерматити;
- виразки та інші ушкодження шкіри;
- анатомічна форма або недостатня довжина залишку кінцівки, через яку звичайний протез складно надійно зафіксувати.
Це означає, що сама наявність ампутації права на остеоінтеграцію не створює.
Навпаки, система побудована так, щоб спочатку перевірити, чи справді можливості звичайного, неінвазивного протезування вичерпані.
І саме тут з’являється перший незвичний етап нового маршруту.
Спочатку потрібно отримати два незалежні висновки протезистів
Перед оцінюванням можливості остеоінтеграції пацієнт повинен отримати консультаційні висновки щонайменше двох протезно-ортопедичних підприємств.
Їхнє завдання — оцінити, чи можна забезпечити людину функціональним протезом без хірургічної імплантації.
Чинний порядок МОЗ додатково передбачає, що такі підприємства не повинні бути пов’язані з лікарнею, яка проводить остеоінтеграцію, та мають працювати в системі забезпечення людей допоміжними засобами реабілітації.
Цей запобіжник має принципове значення.
Остеоінтегративний протез — не просто інший спосіб виготовлення протеза, а хірургічне втручання з довготривалими наслідками. Тому держава фактично закладає правило: операцію не повинні рекомендувати лише тому, що вона технічно доступна.
Спочатку мають бути оцінені менш інвазивні альтернативи.
Далі — повне медичне обстеження
Якщо гільзове протезування не дає прийнятного результату, пацієнта оцінює ортопед-травматолог.
Чинний порядок МОЗ передбачає детальний аналіз причини ампутації та загального стану здоров’я, огляд кукси, рубців і м’яких тканин, оцінювання сили м’язів та рухливості суглобів.
При травматичних ампутаціях можуть знадобитися лабораторні та інструментальні дослідження — зокрема аналізи на ознаки запалення, рентгенографія та КТ залишкової кінцівки. За необхідності проводяться електронейроміографія й денситометрія.
Мета такого обстеження — перевірити не лише те, чи може імплантат фізично бути встановлений у кістку.
Лікарям потрібно оцінити, чи здатна кісткова тканина витримувати нове навантаження, чи немає прихованої інфекції, наскільки безпечно загоюватимуться тканини та чи зможе людина пройти необхідну реабілітацію.
Кому можуть відмовити
Остеоінтеграція має значно жорсткіші критерії відбору, ніж звичайне протезування.
Чинний порядок МОЗ серед протипоказань називає, зокрема, незавершене формування кісток, остеомієліт або активний інфекційний процес у ділянці кукси, недостатню щільність чи товщину кісткової тканини, оклюзивні захворювання судин кінцівок і цукровий діабет з ускладненнями.
До переліку також належать куріння, маса тіла понад 100 кг, вагітність, низка психічних станів і залежностей, а також деякі інші фактори, здатні збільшувати ризики операції або подальшого використання системи.
МОЗ визначає й вікові обмеження: у чинному порядку протипоказанням зазначений вік молодше 22 років за незакритих зон росту та понад 65 років.
Окремо враховується запланований рівень фізичної активності.
Для остеоінтегрованої конструкції небезпечними можуть бути заняття з великим осьовим або ударним навантаженням. Український порядок, наприклад, прямо застерігає щодо бігу, єдиноборств та деяких інших високоінтенсивних активностей.
Отже, парадоксально, але дуже активна людина також не обов’язково буде оптимальним кандидатом.
Рішення ухвалюватиме не один лікар
Навіть позитивного висновку ортопеда-травматолога недостатньо.
МОЗ передбачає багаторівневу процедуру. Після первинного обстеження можливість остеоінтегративного протезування розглядає консиліум або комісія медичного закладу із залученням мультидисциплінарної реабілітаційної команди.
Заклад повинен мати не лише хірурга відповідної кваліфікації, а й можливість забезпечити реабілітацію. До команди можуть входити лікар фізичної та реабілітаційної медицини, ортопед-травматолог, фізичний терапевт, ерготерапевт, протезист-ортезист та спеціалісти у сфері психічного здоров’я.
У межах нового експериментального проєкту позитивне рішення комісії медичного закладу додатково має бути погоджене з фахівцями МОЗ.
Тільки після проходження цього маршруту людина може перейти безпосередньо до втручання.
Де робитимуть операції
Остеоінтеграцію не оплачуватимуть у будь-якій лікарні, яка погодиться її провести.
Учасників експериментального проєкту окремо визначатиме Міністерство охорони здоров’я.
Це мають бути державні або комунальні медичні заклади, які мають ліцензію на медичну практику та договори з НСЗУ щонайменше за двома напрямами:
- стаціонарна хірургічна допомога;
- стаціонарна реабілітація.
Чинні правила остеоінтеграції також вимагають, щоб у закладі працював ортопед-травматолог, який пройшов відповідне навчання та має сертифікацію для систем остеоінтеграції, дозволених до використання в Україні.
Фактично держава намагається концентрувати такі операції в центрах, де можна забезпечити не тільки хірургію, а весь цикл — від відбору до тривалого післяопераційного супроводу.
Що саме оплатить НСЗУ
Фінансова модель має дві частини.
Перша — медична.
НСЗУ оплачуватиме хірургічне втручання та стаціонарну реабілітацію за відповідними пакетами Програми медичних гарантій.
Додатково за кожну використану систему прямої кісткової фіксації передбачена доплата в розмірі 1,2 млн грн.
Важливо: 1,2 млн грн — це не виплата пацієнтові і не повна вартість усього протезування.
Це окрема державна доплата медичному закладу за дорогу імплантовану систему. Саме втручання та реабілітація фінансуються через інші механізми НСЗУ.
А хто оплатить сам протез
Зовнішня частина протеза фінансуватиметься окремо.
За неї відповідатиме Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю. Через чинні державні програми Фонд має забезпечувати:
- зовнішній протез кінцівки;
- необхідні комплектувальні;
- індивідуальний підбір;
- виготовлення;
- примірку;
- подальше обслуговування протеза.
Таким чином держава фактично розділяє одну технологію між системою охорони здоров’я та системою забезпечення засобами реабілітації.
НСЗУ фінансує те, що відбувається з тілом пацієнта — операцію, імплантат і медичну реабілітацію.
Фонд — те, що стосується зовнішньої протезної конструкції.
Це не одна операція — і на ній лікування не закінчується
Остеоінтеграція потребує часу.
Міжнародна практика передбачає як одноетапні, так і двоетапні хірургічні методики. При двоетапному варіанті спочатку в кістку встановлюють імплантат і дають йому інтегруватися з кістковою тканиною, після чого встановлюють компонент, через який приєднується зовнішній протез. Конкретний протокол залежить від системи імплантації та клінічної ситуації.
Після цього починається один із найважливіших етапів — реабілітація.
Навантаження на імплантат збільшують поступово. Людина має фактично заново навчитися правильно передавати вагу через протез, контролювати рухи та користуватися новою системою.
Тому результат залежить не тільки від успішності самої операції, а й від дисципліни пацієнта, роботи фізичних терапевтів, протезистів та подальшого медичного контролю.
Контроль триватиме щонайменше рік
Урядовий експеримент передбачає чіткий графік спостереження.
Після виписки контрольні огляди проводитимуть через:
6 тижнів → 3 місяці → 6 місяців → 12 місяців.
На етапах через три, шість і дванадцять місяців оцінюватимуть функціональні можливості людини, якість життя та психічний стан.
Через рік передбачена також денситометрія — дослідження щільності кісткової тканини.
Цей моніторинг має не лише клінічне значення.
Оскільки програма запускається саме як експеримент, держава таким чином збиратиме дані про ефективність, ускладнення та результати застосування технології в українських умовах.
Головний ризик — інфекція
Остеоінтеграція усуває проблему приймальної гільзи, але створює іншу особливість: частина конструкції проходить через шкіру.
Фактично утворюється постійна зона контакту між зовнішнім середовищем та імплантованою системою.
Саме тому одним із найчастіших ускладнень є інфекція м’яких тканин навколо місця виходу імплантату.
Систематичні огляди показують, що частота таких ускладнень суттєво різниться між дослідженнями залежно від типу системи, способу операції, тривалості спостереження та критеріїв, за якими дослідники визначають інфекцію. Значна частина інфекцій є поверхневими і лікується антибіотиками, однак можливі й значно серйозніші ускладнення — включно з глибокою інфекцією та остеомієлітом.
Саме ризик інфекції є однією з причин, через які людині після остеоінтеграції потрібні тривалий контроль та ретельний догляд за ділянкою проходження імплантату через шкіру.
Є й ризик перелому або проблем із самим імплантатом
Інфекціями перелік можливих ускладнень не обмежується.
У науковій літературі описані:
- переломи кістки навколо імплантату;
- недостатня інтеграція імплантату з кісткою;
- його розхитування;
- механічні несправності компонентів;
- необхідність повторних операцій;
- у частині випадків — видалення імплантату.
Британський NICE у рекомендаціях щодо прямої скелетної фіксації наголошує, що довгострокової доказової бази поки недостатньо, а процедура пов’язана з потенційно серйозними ускладненнями. Тому вона потребує спеціалізованих центрів, ретельного відбору і системного спостереження.
Це добре пояснює, чому Україна також запускає технологію не як масову послугу, а у форматі дворічного експериментального проєкту.
Чому тоді пацієнти погоджуються на цей метод
Тому що для правильно підібраної людини альтернатива може бути значно гіршою.
Якщо через біль, шкірні проблеми або анатомію кукси людина здатна користуватися звичайним протезом лише кілька годин або взагалі відмовляється від нього, навіть складніша технологія може забезпечити суттєве функціональне поліпшення.
Систематичні огляди досліджень остеоінтеграції описують покращення мобільності, ходьби, комфорту, часу користування протезом та окремих показників якості життя. Водночас автори наголошують: значна частина наявних досліджень невелика, довготривалих даних менше, а користь необхідно співвідносити з ризиком інфекцій та повторних втручань.
Тому вибір фактично відбувається не між «звичайним» і «кращим» протезом.
Для конкретного пацієнта питання звучить інакше:
чи створюють проблеми гільзового протезування настільки серйозне обмеження, що потенційна користь операції переважає її довгострокові ризики?
Чому проєкт називають експериментальним
Дворічний статус експерименту означає, що держава не просто відкриває нове джерело оплати.
Вона тестує всю модель одночасно:
кого відбирати → де оперувати → як оплачувати імплант → як поєднати роботу НСЗУ і Фонду соцзахисту → як організувати реабілітацію → як спостерігати за пацієнтом → які результати та ускладнення виникають.
МОЗ ще навесні 2026 року прямо називало серед ключових завдань створення доказової бази, визначення критеріїв відбору, механізму фінансування та переліку закладів, а також аналіз результатів лікування.
Тобто через два роки держава матиме значно більше українських даних, на основі яких можна буде вирішувати, чи слід залишати остеоінтегративне протезування постійною частиною системи та в якому масштабі.
Що змінюється для людини з ампутацією
Головна зміна — не в появі самої технології.
В Україні вона вже застосовується.
Змінюється доступ до неї.
Раніше одним із найбільших бар’єрів була висока вартість системи та необхідність окремо організовувати операцію, імплантат, протезування і реабілітацію. Тепер держава створює механізм, у якому ці компоненти повинні фінансуватися через дві вже існуючі системи — Програму медичних гарантій та державне забезпечення протезами.
У спрощеному вигляді маршрут виглядатиме так:
проблеми зі звичайним протезом → два висновки протезних підприємств → обстеження ортопедом → оцінка показань і протипоказань → комісія медзакладу → погодження з МОЗ → інформована згода → операція → реабілітація → встановлення та налаштування зовнішнього протеза → контрольні огляди протягом року.
І на кожному етапі залишається можливість, що остеоінтеграція буде визнана недоцільною.
Не «протез майбутнього» для всіх, а новий варіант для складних випадків
Запуск державного фінансування остеоінтегративного протезування особливо важливий для України через велику кількість бойових і цивільних травматичних ампутацій.
Але масштаб потенційної потреби не робить цю технологію універсальною.
Для людини, яка комфортно та функціонально користується правильно підібраним гільзовим протезом, хірургічне встановлення імплантату може не мати сенсу. Воно додає операційні ризики, необхідність постійного догляду за зоною проходження імплантату через шкіру та можливість інфекційних і механічних ускладнень.
Остеоінтеграція стає особливо цінною саме на іншому кінці спектра — коли звичайне протезування фактично не повертає людині функціональність.
Тому принциповим результатом урядового рішення є не те, що держава починає оплачувати «дорожчий протез». Вперше формується окремий механізм, за яким пацієнта зі складною ампутацією можуть провести через повний високотехнологічний маршрут — від доказу неможливості стандартного протезування до операції, імплантації, реабілітації та забезпечення зовнішнім протезом.
А дворічний експеримент має показати, чи зможе ця модель стати постійною частиною української системи допомоги людям з ампутаціями.
