Україна планує перебудувати систему протидії торгівлі людьми: замість ситуації, коли постраждала людина має окремо звертатися до різних установ і щоразу заново пояснювати, що з нею сталося, держава хоче перейти до єдиного інформаційного простору та скоординованого супроводу. Ще одна новація — використання штучного інтелекту для пошуку підозрілих оголошень про роботу в інтернеті, які можуть бути інструментом вербування для трудової чи іншої експлуатації.
Кабінет Міністрів затвердив Державну цільову соціальну програму протидії торгівлі людьми на період до 2030 року. Її координуватиме Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності. Уряд перейшов до цього рішення після того, як 25 лютого 2026 року затвердив Концепцію програми, тобто документ із загальною моделлю майбутньої політики.
Програма охоплює 2026–2030 роки та має поєднати профілактику, виявлення постраждалих, соціальну допомогу, розслідування злочинів і міжвідомчу координацію. Окремий акцент зроблено на наслідках війни, масовому переміщенні населення, цифровому вербуванні, ризиках для внутрішньо переміщених осіб, дітей, людей, які шукають роботу, та українців за кордоном.
При цьому важлива деталь: затвердження державної програми не означає, що всі передбачені нею цифрові сервіси вже запрацювали. Єдина інформаційна система, застосування ШІ для аналізу вакансій та частина нових механізмів допомоги залишаються заходами, які необхідно розробити та впровадити. У публічному повідомленні уряду немає календаря запуску кожного такого сервісу.
Чому держава змінює систему
Торгівля людьми давно не обмежується схемою, за якої людину обманом вивозять за кордон і примушують працювати. Експлуатація дедалі частіше починається в інтернеті — з оголошення про роботу, повідомлення у соцмережах, пропозиції швидкого заробітку, безплатного житла чи допомоги з переїздом.
У Концепції програми уряд прямо називає використання нових технологій одним із ключових каналів вербування. Серед актуальних форм експлуатації згадуються примусова праця, сексуальна експлуатація, примусове жебрацтво, використання людей у злочинній діяльності, незаконне усиновлення з метою наживи, експлуатація із застосуванням інформаційних технологій та інші змішані форми.
Війна додатково збільшила кількість людей, які можуть опинитися в зоні ризику. Це ВПО, громадяни, які втратили роботу або житло, сім’ї у складних життєвих обставинах, діти без належного супроводу, мешканці прифронтових і деокупованих територій, трудові мігранти та люди, які шукають можливості виїзду за кордон.
За даними Міжнародної організації з міграції, на які посилається урядова Концепція, протягом приблизно 30 років від торгівлі людьми могли постраждати понад 300 000 українців. У 2024 році офіційний статус особи, постраждалої від торгівлі людьми, отримали 182 людини: 58% із них були чоловіками, 37% — жінками та 5% — дітьми. МОМ того самого року ідентифікувала та надала допомогу 297 постраждалим, причому 26% із них були внутрішньо переміщеними особами.
Різниця між оцінкою реального масштабу проблеми та кількістю людей, які офіційно отримують статус і допомогу, є однією з причин, чому держава хоче змінити систему виявлення.
«Єдина історія» замість повторних допитувань
Однією з головних новацій уряд називає травмоорієнтований підхід.
Його практичний сенс полягає в тому, щоб людина, яка пережила експлуатацію, не мусила багато разів переказувати одні й ті самі травматичні обставини представникам різних установ — соціальним службам, місцевій адміністрації, правоохоронцям та іншим органам.
Мінсоцполітики пояснює майбутню модель так: після виявлення постраждалої людини інформація має використовуватися для швидкої ідентифікації та перенаправлення її до необхідних служб. Для цього передбачено створення єдиного інформаційно-аналітичного простору для обміну даними між державними структурами та партнерами.
У тексті програми цей напрям сформульований як створення цифрової системи збору та обміну даними між суб’єктами, які працюють у сфері протидії торгівлі людьми. Водночас держава планує розвивати кейс-менеджмент: тобто не просто зареєструвати звернення, а супроводжувати конкретну людину через різні етапи отримання допомоги.
Фактично йдеться про перехід від моделі «людина ходить між установами» до моделі, за якої установи мають координуватися навколо її випадку.
Це особливо важливо для людей після сексуальної чи трудової експлуатації, які можуть перебувати у стані психологічної травми, боятися переслідування, не довіряти державним органам або навіть не усвідомлювати, що ситуація, в якій вони опинилися, юридично може бути торгівлею людьми.
Що саме має змінитися
Програма передбачає значно ширшу реформу, ніж створення нової бази даних.
Держава хоче вдосконалити механізм виявлення постраждалих, запровадити критерії для роботи органів місцевого самоврядування, навчати фахівців на місцях, створювати місцеві команди реагування та регіональні програми. Планується також розширювати доступ до юридичних, психологічних, медичних та соціальних послуг і мережу центрів допомоги.
Окремий напрям — освіта та профілактика. Тему протидії торгівлі людьми планують інтегрувати в програми загальної середньої, професійної та вищої освіти.
Ще один блок стосується економічної вразливості. Саме брак роботи, доходів або стабільного житла часто робить людину більш схильною погоджуватися на ризиковані пропозиції. Тому програма пов’язує профілактику торгівлі людьми із працевлаштуванням, професійним навчанням, підтримкою малого бізнесу та фінансовою грамотністю.
Як ШІ має шукати небезпечні вакансії
Найбільш технологічна частина програми — застосування штучного інтелекту.
Уряд заявляє, що ШІ планують використовувати для виявлення підозрілих оголошень про роботу в інтернеті, які можуть містити ознаки шахрайства або ризик експлуатації. Також держава має аналізувати міграційні дані, щоб виявляти напрямки переміщення населення, де ризик шахрайства або експлуатації зростає.
Йдеться не про систему, яка автоматично визначатиме, що конкретний роботодавець займається торгівлею людьми. Алгоритм радше може виконувати функцію первинного фільтра — шукати оголошення або патерни, які потребують додаткової перевірки.
Наприклад, потенційними індикаторами ризику можуть бути аномально висока зарплата без вимог до кваліфікації, приховування юридичної назви роботодавця, обіцянка роботи за кордоном без зрозумілого контракту, пропозиція передати паспорт посереднику, нечіткі умови проживання або вимога оплатити сумнівні «послуги» перед працевлаштуванням.
Однак уряд поки не оприлюднив технічної специфікації майбутнього ШІ-рішення. Немає публічної інформації про те, які саме сайти або платформи воно аналізуватиме, які набори даних використовуватиме, хто перевірятиме спрацювання алгоритму і чи передаватимуться результати правоохоронним органам автоматично.
Тому наразі правильніше говорити про запланований інструмент виявлення ризиків, а не про готову державну систему автоматичного контролю вакансій.
Чому ШІ не може сам визначати «винного»
Використання алгоритмів у цій сфері створює очевидну проблему хибних спрацювань.
Підозріле з погляду алгоритму оголошення може бути звичайною невдало складеною вакансією. І навпаки: професійно оформлена шахрайська схема може не містити очевидних маркерів небезпеки.
Тому результат аналізу ШІ не може бути рівнозначним доказу злочину. Для встановлення факту торгівлі людьми потрібні перевірка, розслідування та встановлення конкретних обставин.
Програма загалом передбачає збільшення частки виявлених та розслідуваних злочинів, підвищення спроможності правоохоронних органів і судів та розвиток транскордонної співпраці. Цифрові інструменти в цій конструкції є лише одним із способів раніше побачити ризик.
Куди звертатися людині, яка вважає себе постраждалою
Цифрова система майбутнього не скасовує чинного механізму допомоги.
Людина, яка вважає, що постраждала від торгівлі людьми, уже зараз може звернутися до місцевої державної адміністрації за місцем перебування із заявою про встановлення відповідного статусу. Основним виконавцем соціальної допомоги є система соціальних служб, яка має оцінити потреби людини та організувати її подальший супровід.
Практичний маршрут може виглядати так:
- Якщо є безпосередня небезпека, варто звертатися до поліції та екстрених служб.
- Для консультації щодо торгівлі людьми працює державна гаряча лінія 1547.
- Для офіційного встановлення статусу подається заява до відповідної місцевої державної адміністрації.
- Проводиться співбесіда та оцінювання обставин. За чинним законодавством загальна процедура встановлення статусу не повинна перевищувати одного місяця від дня проведення співбесіди.
- Після встановлення статусу людина отримує передбачені законом соціальні гарантії та може претендувати, зокрема, на одноразову матеріальну допомогу.
Людина зі встановленим статусом має право на безоплатну медичну, психологічну, соціальну та правову допомогу, інформацію про свої права зрозумілою для неї мовою, допомогу із працевлаштуванням та професійним навчанням. За потреби закон також передбачає тимчасове розміщення у відповідних установах та одноразову матеріальну допомогу.
Іноземці та люди, які не володіють українською мовою, можуть проходити процедуру із залученням перекладача. Для дітей діють додаткові механізми захисту та залучаються служби у справах дітей.
Статус — не кримінальний вирок для експлуататора
Важливо розділяти дві процедури: отримання людиною статусу постраждалої від торгівлі людьми та кримінальне переслідування підозрюваних.
Статус потрібен передусім для доступу людини до гарантій, допомоги й реабілітації. Він не є судовим рішенням про винуватість конкретного роботодавця, посередника чи іншої особи.
Так само відсутність кримінального вироку сама по собі не означає, що постраждала людина не потребує соціальної та психологічної підтримки.
Саме тому нова програма намагається одночасно посилювати два блоки: допомогу постраждалим та спроможність правоохоронців розслідувати відповідні злочини.
Найскладніше питання — кому буде доступна «історія» людини
Створення єдиного інформаційного простору має очевидну перевагу: постраждалому не потрібно багато разів відтворювати травматичні події.
Але та сама система створює серйозний ризик — централізацію надзвичайно чутливої інформації.
У такій системі потенційно можуть зберігатися відомості про стан здоров’я, пережите сексуальне насильство чи сексуальну експлуатацію, місце перебування людини, її сімейні обставини, контакти, історію звернень до соціальних служб та інформацію, що може бути пов’язана з кримінальним провадженням.
Український Закон «Про захист персональних даних» встановлює особливі вимоги до обробки інформації про здоров’я, статеве життя, біометричні та низку інших чутливих категорій даних. Поширення персональних даних за загальним правилом здійснюється за згодою людини, а винятки повинні прямо випливати із закону.
Питання захисту інформації порушували ще під час громадського обговорення Концепції програми. Представники громадянського сектору пропонували до запуску єдиної електронної системи законодавчо визначити її статус, адміністратора, рівні доступу до даних, процедури шифрування та правила їх обробки. Також пропонувалося спочатку провести пілотний запуск в окремих регіонах і лише після оцінювання результатів масштабувати систему.
Це були саме пропозиції учасників консультацій, а не автоматично затверджені норми. Проте вони окреслюють головні питання, на які держава має відповісти перед повноцінним запуском платформи.
Що має бути зрозуміло до запуску цифрової системи
Перед практичним обміном інформацією між десятками установ необхідно визначити, хто саме бачитиме конкретні категорії даних.
Наприклад, соціальному працівнику може бути потрібна інформація про необхідність житла або психологічної допомоги, але це не означає, що він повинен бачити всі матеріали кримінального провадження. Так само правоохоронному органу не обов’язково має бути доступна повна медична історія людини.
Тобто принцип «одна історія» не повинен означати «одна база, яку бачать усі».
Безпечніша модель передбачає розмежування прав доступу, фіксацію кожного звернення до даних, мінімізацію інформації, яку отримує конкретний працівник, шифрування та чіткі правила щодо строків зберігання.
Не менш важливе питання — взаємодія з міжнародними та громадськими організаціями. Сам уряд говорить про інформаційно-аналітичний простір для обміну між державними органами та міжнародними партнерами. Але передача персональних даних постраждалих повинна мати окрему правову підставу та не може відбуватися просто тому, що організація бере участь у програмі.
Чому держава робить окремий акцент на жінках і дівчатах в інтернеті
Мінсоцполітики окремо зазначає, що цифрові заходи мають зменшити ризики торгівлі людьми для жінок і дівчат в онлайн-середовищі.
Це не означає, що проблема стосується лише жінок. Навпаки, офіційна статистика за 2024 рік показує, що більшість людей, які отримали статус постраждалих від торгівлі людьми, становили чоловіки. Значна частина таких випадків пов’язана з трудовою та іншими формами експлуатації.
Окремий акцент на жінках і дівчатах пояснюється специфічними ризиками сексуальної експлуатації, онлайн-вербування та гендерно зумовленого насильства. Тому нова програма застосовує не універсальний підхід для всіх постраждалих, а передбачає врахування різних форм уразливості.
Не кожна експлуатація є торгівлею людьми
Це ще одне важливе юридичне розмежування.
Трудове порушення, шахрайство під час працевлаштування, невиплата зарплати, сексуальне насильство, незаконне переміщення людини та торгівля людьми можуть перетинатися, але не є автоматично тотожними поняттями.
Під час громадського обговорення проєкту програми Коаліція громадських організацій з протидії торгівлі людьми окремо застерігала від надто широкого змішування торгівлі людьми із сексуальним насильством, пов’язаним з війною, депортацією та примусовим переміщенням. Ці явища можуть збільшувати ризик експлуатації, але мають різну юридичну природу та різні механізми розслідування.
Для практичної допомоги це розмежування важливе: людину повинні перенаправити до механізму, який відповідає саме тому порушенню, від якого вона постраждала.
Чого програма хоче досягти до 2030 року
Урядова Концепція побудована навколо міжнародної моделі «4P»: prevention — запобігання, protection — захист постраждалих, prosecution — переслідування злочинців та partnership — партнерство і координація.
Серед орієнтирів — підвищення обізнаності населення про ризики торгівлі людьми, збільшення кількості постраждалих, яких держава може своєчасно ідентифікувати і направити по допомогу, покращення якості розслідувань та повноцінна робота цифрової системи обміну даними.
Фінансувати програму планують із державного та місцевих бюджетів, міжнародної технічної допомоги та інших дозволених джерел. Водночас конкретний обсяг видатків має визначатися щороку залежно від можливостей бюджету.
І це одна з головних невизначеностей програми: масштаб реальних змін залежатиме не лише від затвердженого документа, а й від майбутнього фінансування, технічних рішень, регіональних програм та нормативних актів.
Що вже працює, а чого ще треба чекати
Система допомоги постраждалим від торгівлі людьми в Україні існує вже зараз. Людина може звернутися по консультацію, отримати соціальний супровід, пройти процедуру встановлення статусу та скористатися передбаченими законом гарантіями. Гаряча лінія 1547 також уже працює.
Натомість єдиний інформаційно-аналітичний простір, автоматизований обмін даними та повноцінне застосування ШІ для пошуку ризикових вакансій — це наступний етап.
Тому головна зміна, яку уряд затвердив у 2026 році, поки полягає не у запуску одного нового сервісу, а у зміні архітектури всієї системи: держава хоче раніше знаходити ризики, швидше ідентифікувати постраждалих, менше травмувати їх повторним переказуванням пережитого та координувати допомогу між установами.
До 2030 року ця модель має перетворитися на працюючу цифрову інфраструктуру.
Чи стане вона справді зручнішою для постраждалої людини, залежатиме від трьох речей: наскільки швидко запрацюють передбачені програмою сервіси, чи матимуть громади достатньо ресурсів для реальної допомоги та наскільки жорстко буде захищена найчутливіша частина системи — персональні дані людей, які вже пережили експлуатацію.
