Про що можна говорити зі звільненими з полону, а про що — ні. Як будувати цей делікатний діалог, радить Telegram-канал Міністерства юстиції України:
Перш ніж звернутися до людини, яка пережила полон, слід звернути увагу на коректність формулювання. Так, фахівці пропонують використовувати термін «ветерани / ветеранки, які пережили полон», не посилаючись на офіційний статус, а враховуючи наявність досвіду перебування в полоні.
Російсько-українська війна відрізняється повним нехтуванням рф норм міжнародного гуманітарного права. Зокрема росія використовує військовополонених задля отримання додаткової інформації, помсти, деморалізації, залякування і підривання бойового духу українських Захисників і Захисниць.
Для людини перебування в полоні пов’язано з тотальним контролем над її життям, відсутністю можливості себе захистити, що само собою дуже небезпечно.
Такий досвід впливає на психоемоційний стан особистості, часто глибоко змінює її. У людини може бути втрачене почуття базової довіри до світу, довіри до інших людей та може порушуватися віра в себе. Тому на відновлення здатності довіряти можуть знадобитися роки та неабияка підтримка.
Людям, які комунікують з тими, хто пережив полон, варто знати зокрема такі правила спілкування:
1️⃣ Не варто запитувати про травматичний досвід просто з цікавості. Будь-який ваш інтерес до історії людини має бути суто професійним, а не особистим. Приклад професійного інтересу: лікарю необхідно знати про травми, юристу потрібно задокументувати свідчення. Приклад особистого інтересу — «А як там було?». Це може призвести до небажаних наслідків, ретравматизації.
2️⃣ Без дозволу людини не можна доторкатися до її тіла, обіймати, чіпати її особисті речі.
3️⃣ Не варто різко, без попередження змінювати спільно визначені плани.
4️⃣ Не можна проявляти контроль і обмежувати автономію людини.
5️⃣ Не можна підтримувати спроби людини ігнорувати прояви фізичного болю, який є наслідком перебування у полоні. Говоріть про шляхи розв’язання проблеми та покажіть реальні вигоди в теперішньому часі: «Позбудешся болю», «Повернеш сон» тощо.
6️⃣ Не можна знецінювати досвід полону, не говоріть: «Нічого страшного», «Забудь» і таке інше.
7️⃣ Не можна давати нереалістичні надії або малоймовірні для реалізації обіцянки: «Час усе вилікує, ти забудеш» або «Психолог зробить так, що ти цього більше не згадаєш».
8️⃣ Не варто бачити в людині тільки «жертву» і жаліти. Якщо людина вижила в полоні, значить завжди було щось, що допомогло там вижити. Варто використовувати цей ресурс і розуміти стійкість людини.
9️⃣ Не варто надмірно «героїзувати». Безперечно, потрібно мати неабияку мужність і силу, щоб витримати полон і тортури. Але героїзм — це прояв зустрічі з власною силою, і відбувається він у певний момент. Роль «герой / геройка» може бути занадто тяжкою ношею, щоб нести її щодня.
Ті, хто пережили полон, — це люди надзвичайної сили та волі. Пам’ятаймо про те, що шлях повернення з полону довготривалий: треба звільнити не тільки тіло, потрібно допомогти особистості інтегрувати цей досвід, вбудувати його до нової картини світу, прийняти себе з цим досвідом.
Більше інформації можна дізнатись у «Довіднику безбар’єрності».
