Нова стратегія нацбезпеки США офіційно фіксує головну мету у Європі як швидке припинення бойових дій в Україні й “стратегічну стабільність” з Росією. Не перемога України, не поразка агресора – а зручний для Вашингтона “стабільний” баланс із Кремлем.
На рівні риторики це та сама формула “America First”. На рівні практики – це означає, що Україна в тексті Трампової стратегії виглядає радше змінною в чужому рівнянні, ніж суб’єктом з правом на власний результат війни.
Що саме ухвалили
Йдеться про нову National Security Strategy (NSS-2025) — рамковий документ Білого дому, який описує бачення загроз, пріоритети та цілі США на кілька років. Формально це:
- “дорожня карта”, за якою потім вибудовують оборонну політику, бюджети, допомогу союзникам тощо;
- текст із передмовою Трампа в стилі “America First”, де він позиціонує себе як “President of Peace” і перелічує нібито посередництво США у восьми конфліктах (Камбоджа–Таїланд, Косово–Сербія, Пакистан–Індія, Ізраїль–Іран, Вірменія–Азербайджан тощо). Це самоопис адміністрації, а не консенсусна оцінка міжнародної спільноти.
- Документ різко критикує ЄС, говорить про загрозу “цивілізаційного зникнення Європи”, вихваляє “патріотичні партії” та декларує завдання США – “культивувати опір нинішній траєкторії Європи”.
- Для України ключове: США оголошують своїм “ядровим інтересом” якнайшвидше припинити бойові дії, щоб стабілізувати економіки Європи та відновити стратегічну стабільність із Росією.
Це – радикальний зсув у порівнянні з стратегією Байдена 2022 року, де Росія описувалась як держава, що веде “жорстоку й неспровоковану війну” проти України, а підтримка нашого суверенітету – ключовий елемент бачення “вільного й відкритого порядку”.
Україна в документі: “швидке припинення бойових дій” і “життєздатна держава”
Ключовий абзац про війну Росії проти України сформульований так, що для США головний інтерес – не результат, а швидкість завершення:
“Ядровий інтерес Сполучених Штатів – домовитися про швидке припинення бойових дій в Україні, щоб стабілізувати європейські економіки, запобігти ненавмисній ескалації чи розширенню війни та відновити стратегічну стабільність із Росією, а також забезпечити післявоєнне відновлення України, яке дозволить їй вижити як життєздатній державі.”
Важливі акценти:
- Немає слів “перемога України” або “поразка Росії”
Замість цього – “припинення бойових дій”, “стабільність”, “життєздатна держава”. Тобто США цікавить, щоб Україна існувала, але не обов’язково в межах міжнародно визнаних кордонів. - Росію не називають агресором
У розділі про Європу йдеться про “війну в Україні”, про те, що європейці сприймають Росію як загрозу, але документ зосереджується на “стратегічній стабільності” з РФ і керуванні відносинами Європи з Росією, а не на покаранні агресора. - Критика Європи за “нереалістичні очікування” щодо війни
Стратегія прямо каже, що:- європейські чиновники мають “нереалістичні очікування” від війни;
- сидять в “нестабільних урядах меншості”;
- “порушують основні принципи демократії”, придушуючи опозицію;
- більшість європейців нібито хоче миру, але це не відображається в політиці через “підрив демократичних процесів”.
Це фактично ідеологічна рамка: якщо уряд ЄС підтримує Україну в спробі повернути території, він “нереалістичний” і “антидемократичний”; демократичною вважається лінія на швидкий мир – майже незалежно від ціни для Києва.
Як Вашингтон бачить Європу та НАТО
У документі Європа описана як континент, що:
- втратив частку у світовому ВВП з 25% у 1990-му до ~14% зараз,
- за нинішніх трендів “через 20 років буде невпізнанною”,
- може не мати достатньо сильних економік та армій, щоб лишатися надійними союзниками.
Ключові меседжі:
- Жорстка критика європейських урядів та ЄС
- Говориться про “нереалістичні очікування щодо війни”, які ґрунтуються на “нестабільних урядах меншості”,які “порушують основні принципи демократії, щоб придушити опозицію”,і нібито не відображають бажання “європейської більшості, яка хоче миру”.
- НАТО не має бути “вічно розширюваним альянсом” – це пряма цитата із стратегії й очевидний реверанс у бік вимог Кремля та його червоних ліній щодо розширення Альянсу.
Стратегія прямо говорить, що США прагнуть, аби НАТО перестали сприймати як блок, який постійно розширюється, а Європа має взяти на себе відповідальність за власну оборону, без домінування однієї країни. Це — сигнал проти майбутніх хвиль розширення, включно з перспективою України в НАТО, принаймні за цієї адміністрації. - Ідеологічний шар: “цивілізаційне зникнення Європи”
У витоках і медійному прочитанні стратегії підкреслено риторику про “civilisational erasure” Європи через міграцію, демографію та “ліберальні еліти”, а також симпатію до правих, євроскептичних сил, що борються проти цього тренду. Тобто NSS не лише безпековий документ, а й маніфест про підтримку націоналістичних рухів у ЄС.
Тобто, на стратегічному рівні Вашингтон фактично легітимізує спільну політичну лінію з євроскептичними та крайніми правими силами в Європі – саме тими, які системно виступають за “мир за всяку ціну” з Росією й проти подальшої військової підтримки України.
Перерозподіл фокусу: Західна півкуля, не глобальний “поліцейський”
Якщо звести стратегічну логіку в одну формулу, вона виглядає так: Америка – не “глобальний поліцейський”, а гравець, який захищає власні інтереси й мінімізує ризики великих війн.
У документі:
- Росія вже не описується як головний “ревізіоністський ворог”, як це було в часи Байдена. Натомість наголос зміщений на те, що:
- Європа має сама відповідати за свою оборону;
- США допоможуть відновити “стратегічну стабільність” із Москвою після припинення бойових дій в Україні.
Фокус сил США:
Західна півкуля
- Відроджений сучасний варіант доктрини Монро: США мають зосередитись на Західній півкулі, зупиняти масову міграцію, боротись із картелями, жорсткіше діяти в Карибському регіоні та щодо Венесуели.
Близький Схід
- Регіон більше не вважається головним пріоритетом:
- США говорять про послаблення енергетичної залежності від регіону
- Вказують на ослаблення Ірану і припинення війни в Газі з поверненням заручників як вже досягнуті результати,
- Роблять висновок: історична причина зосереджуватися на Близькому Сході “зникає”.
Індо-Тихоокеан
- Ціль — запобігти війні з Китаєм, посилити військову присутність у Західній частині Тихого океану, але сам Китай описаний радше як економічний конкурент, ніж екзистенційна безпекова загроза, як це було в стратегії Байдена.
Африка
- Дискурс: менше “допомоги”, більше інвестицій та доступу до ресурсів, партнерства зі “спроможними” державами.
Усе це разом означає: Україна – не центр світової боротьби демократії з автократією, а одна з криз, яку треба “швидко локалізувати”, щоб США могли зайнятися “своїм двором” та стримуванням Китаю з позиції сили.
Чим це відрізняється від епохи Байдена
У 2022 році:
- Стратегія Байдена прямо називала війну РФ проти України “жорстокою й неспровокованою”, підкреслювала необхідність захисту принципів територіальної цілісності й недоторканності кордонів, а також зміцнення НАТО й підтримки України як частини ширшої боротьби демократій проти автократій.
У 2025 році:
- Росія описується як фактор, із яким треба відновити “стратегічну стабільність”.
- Основна проблема – не агресія Кремля, а “нереалістичні” європейські уряди, які нібито не хочуть чути свої народи й не готові сказати “досить” війні.
- Україна – “життєздатна держава після конфлікту”, але без чіткого визначення, де проходять її кордони й як гарантується безпека.
Тобто відбувся зсув від “Україна як форпост, який треба підтримати до перемоги” до “Україна як змінна в задачі про стабільність євразійського континенту”.
Ризики для України: мир без справедливості, стабільність без гарантій
З точки зору України, у такому формулюванні інтересів США закладено кілька ризиків.
Тиск на “швидку угоду” замість стратегії перемоги
Як тільки Вашингтон кладе в основу стратегії “швидке припинення бойових дій”, виникає спокуса:
- продавити перемир’я на лінії фронту, яка є вигідною Росії на момент домовленостей;
- мінімізувати обсяг подальшої військової допомоги, пояснюючи це “завершенням активної фази війни”;
- запропонувати Україні економічний пакет відновлення в обмін на згоду з невигідними політичними умовами (де-факто замороження частини окупації, відкладене питання Криму тощо).
Формулювання про “виживання як життєздатної держави” дуже комфортно лягає під логіку:
“Ви зберегли державність – значить, Америка свої зобов’язання виконала”.
Відсутність чітких “червоних ліній” для Росії
Коли ключова мета – стабільність, а не справедливість, виникає небезпечний сценарій:
- Кремль зберігає значну частину окупованих територій;
- санкції частково пом’якшуються в обмін на форму “миру”;
- Росія відновлює армію й економіку, паралельно підриваючи європейську єдність руками прокремлівських партій – якраз тих, на чию “патріотичність” орієнтується нова стратегія США.
І все це – при збереженні для Вашингтона можливості сказати власному виборцю: “Ми завершили війну, Європа сама відповідає за свою безпеку, Америка не платить за чужі конфлікти”.
Нова лінія розлому між США та Європою – за рахунок України
Оскільки стратегія:
- звинувачує європейські уряди в “нереалістичності” та “антидемократичності”;
- підтримує “патріотичні партії”, часто проросійські та антиукраїнські;
Українське питання перетворюється на інструмент внутрішнього конфлікту в Європі, де США стають не арбітром, а фактичним союзником сил, що прагнуть згорнути підтримку Києва.
Що це означає для Європи та НАТО
У стратегії зафіксовано кілька важливих сигналів для Європи:
- Більше жодного “NATO open door” у старому сенсі
США хочуть “покласти край сприйняттю НАТО як постійно розширюваного альянсу” – це удар по ідеї відкритих дверей для України, Грузії та інших потенційних кандидатів. - Фактична вимога стратегічної автономії Європи
Вашингтон хоче, щоб Європа:- сама фінансувала свою оборону,
- не домінувалась жодною “ворожою силою”,
- але при цьому була більш відкритою для американських товарів і бізнесу.
- Реорієнтація США на Західну півкулю та Азію
Паралельно з цим у документі прописано посилення військової присутності у Західній півкулі (боротьба з наркокартелями, Венесуела) та фокус на стримуванні Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні. Європа виглядає як хронічно проблемний, але вже не “головний” театр.
Інакше кажучи, Європі прямо говорять: або ви самі вирішуєте, як закінчити війну в Україні, або ваші внутрішні кризи будуть використані проти вас – з опорою на ті сили, які обіцяють “мир з Росією й кінець санкцій”.
Україна в світі “America First”
Нова Стратегія нацбезпеки США – це не лише документ про пріоритети Америки. Це чіткий сигнал Україні та Європі, що:
- США більше не сприймають війну як боротьбу добра зі злом у звичній нам пост-2014 риториці. Вони вважають її як ризик великої війни й фактор економічної нестабільності.
- Україна для Вашингтона – ключ до стабілізації Європи, а не до покарання Росії. Якщо цю стабільність можна купити “швидким припиненням бойових дій”, питання справедливості та деокупації легко зсунуть на другий план.
- Європа – не партнер, а проблемна змінна: США вже закладають у стратегію роботу з тими силами в Європі, які просувають наративи “втоми від України” і “компромісу з Кремлем”.
У такій реальності Україна перестає бути “проєктом Заходу” й остаточно стає проєктом самої України та тих союзників у Європі, які готові боротися за іншу логіку безпеки – не “стабільність із агресором”, а стримування й поразку агресора.
Тому головний висновок із цієї стратегії для нас простий і жорсткий: “America First” означає, що ніхто, крім нас самих, не поставить “Ukraine First” у своїх документах.
За матеріалами news.liga.net
