Що означає «дух (формула, платформа) Анкориджа»
«Дух Анкориджа» — це не назва підписаної угоди і не міжнародний документ на кшталт “меморандуму” чи “комюніке”. Це політичний ярлик, яким російські посадовці позначають нібито досягнуті непублічні “розуміння” між Путіним і Трампом під час саміту в Анкориджі (Аляска) 15 серпня 2025 року.
Ключова характеристика терміна — навмисна неперевірюваність: Кремль апелює до “домовленостей”, але відмовляється розкривати зміст, що ми бачимо і в останніх коментарях Пєскова, де він прямо каже, що не вважає за потрібне публічно обговорювати деталі.
Чому цей термін “живе” без документа
У нормальній дипломатії “рамкові домовленості” можуть існувати в різних формах: спільна заява, протокол, дорожня карта, “non-paper” (неофіційний документ), або хоча б узгоджений перелік принципів. В історії з Анкориджем публічно зафіксовано інше: саміт справді відбувся, тривав майже три години, але угоди про завершення війни оголошено не було.
Отже, «дух Анкориджа» — це зручна політична конструкція: вона імітує наявність базового консенсусу, але не містить юридичних зобов’язань і не дозволяє зовнішнім сторонам звірити “що саме було погоджено”.
Як «Анкоридж» став референсом Кремля
Нижче — мінімальна хронологія, важлива для розуміння, чому “Анкоридж” звучить знов і знов.
15 серпня 2025 — саміт Трамп—Путін в Анкориджі.
Домовленості про завершення війни не оголошено; Трамп говорить про продуктивність, але визнає відсутність угоди.
Початок вересня 2025 — публічне “розчарування” Трампа Путіним.
Reuters цитував Трампа: він “дуже розчарований” Путіним і натякає на кроки, які США можуть зробити для підтримки людей та безпеки в контексті війни.
8 жовтня 2025 — російський МЗС говорить, що “імпульс Анкориджа” вичерпано.
Заява Рябкова про те, що надії на угоду “значною мірою розвіялися”, і там же фігурує сюжет про Томагавки як фактор ескалації. Цікаво, що вже наступного дня в Кремлі звучали взаємовиключні оцінки щодо того, “згасає” чи ні анкориджський імпульс.
22–23 січня 2026 — новий раунд контактів РФ—США та “формула Анкориджа” як умова територіального блоку.
Пізні переговори Путіна з американськими емісарами: Кремль ставить територіальне питання як центральне для тривалого миру. Паралельно російські посадовці публічно відмовляються деталізувати “формулу Анкориджа”. Москва апелює до “формули”, нібито погодженої на Алясці, але без прозорих деталей.
Висновок з таймлайну простий: “Анкоридж” використовується Кремлем як постійний маркер базових вимог, навіть коли публічні сигнали з боку США змінювалися.
Навіщо Кремлю постійно посилатися на Анкоридж
Зафіксувати “вхідну точку” переговорів на своїх умовах
Коли російська сторона каже: “потрібно повернутися до анкориджських розумінь”, вона фактично формує рамку, в якій подальша розмова має відбуватися “від уже погодженого” — тобто з меншою свободою маневру для США та партнерів України.
Створити ефект “ви вже погодились”
Це класична переговорна техніка: якщо ти переконав опонента, що він уже визнав певний принцип, то наступний крок — торг навколо деталей, а не навколо самого принципу. Проблема в тому, що тут “визнання” не підтверджене документом.
Приховати суперечності й уникати перевірки
Як тільки є текст, з’являються запитання: хто що підписав, які гарантії, які механізми контролю, що є умовою припинення вогню, що є порушенням тощо. Без тексту — можна одночасно:
- посилатися на “домовленості”,
- не відповідати на запитання “які саме”,
- і пересувати зміст формули залежно від політичної потреби.
Свіжий приклад — прямі відповіді Пєскова, що деталі “формули Анкориджа” публічно обговорювати не будуть.
Підмінити юридичну площину символічною
Назви на кшталт “дух”, “платформа”, “імпульс” працюють як символічні контейнери: у них можна “упакувати” вимоги про території, санкції, гарантії безпеки, обмеження на союзи — і подати це як “пакет”, який нібито вже має історію узгодження.
Чому Вашингтон майже не говорить про Анкоридж
Є кілька прагматичних причин.
- Немає публічного документа — нема що коментувати.
- У США логіка інша: зараз переговорний процес “прив’язаний” до чинних емісарів та плану, а не до символів.
Нинішні контакти прив’язані до конкретних делегацій і треків (безпекового й економічного), тоді як Кремль просуває “Анкоридж” як мета-рамку. - Політичний ризик підтвердження.
Будь-яке публічне “так, було узгоджено” автоматично породить запитання союзників і України: “що саме?”, “чи не в обхід України?”, “чи не про територіальні поступки?”. Тому адміністраціям зазвичай вигідніше триматися фактажу, а не легенд.
Що може ховатися всередині «анкориджських розумінь»
Оскільки зміст не оприлюднено, ми можемо говорити лише про ймовірні елементи, які проступають у медіаописах і в нинішніх заявах Кремля:
- Територіальний блок як “ядро”: у січні 2026 Кремль знову називає території (зокрема Донбас) ключем до довготривалого врегулювання.
- Публічна відмова розкривати деталі при одночасному наголосі на Донбасі: це чітко видно в коментарях Пєскова.
- Тема “Томагавків” як індикатор того, що паралельно торгуються важелі тиску: у жовтні 2025 російські посадовці прямо пов’язували можливу передачу Tomahawk із різкою ескалацією.
- Поведінкова логіка після Анкориджа: уже на початку вересня 2025 Трамп публічно говорив про розчарування Путіним. Це не схоже на “повноцінну угоду”, радше на незавершений торг.
У підсумку “Анкоридж” виглядає як набір тез, які Москва хоче визнати базою: території + безпековий статус + важелі санкцій. Але зовні це подається як “таємна формула”, щоб опоненти грали у відгадування.
Що це означає для України та Європи
Ризики
- Нормалізація “таємної бази”: якщо світ звикає до думки, що “десь були погоджені принципи”, то дискусія зсувається з “чи прийнятно це?” на “як саме оформити?”.
- Тиск через публічну невизначеність: туман створює поле для інформаційних операцій і взаємних звинувачень (“ви відмовилися від того, що вже прийняли”).
- Підвищення ставки на територіях: у поточній картині Кремль прямо ставить територіальне питання в центр.
Можливості
- Контр-рамка прозорості: чим туманніша “формула”, тим сильніша позиція того, хто вимагає письмових параметрів і механізмів.
- Розмежування треків: окремі безпекові й економічні треки перемовин — це дає можливість Україні та партнерам чіткіше окреслювати, що є предметом торгу, а що — ні.
- Управління очікуваннями: саміт 2025 року показав, що навіть “велика зустріч” без підготовленого тексту може завершитися без угоди.
«Дух Анкориджа» — це не угода і не зафіксований документ, а політична конструкція, якою Кремль позначає нібито досягнуті в Анкориджі неформальні “розуміння” з Вашингтоном. Її сила — в туманності: Москва може апелювати до “вже погодженого”, не розкриваючи змісту й не дозволяючи перевірити, що саме було обговорено або чи було взагалі узгоджено.
Росія постійно повторює цю формулу, щоб: заякорити переговори на власних вимогах, насамперед територіальних, підвищити тиск на США через ефект “ви вже погодились”, маневрувати без відповідальності за конкретні пункти й одночасно тримати відкритими економічні та санкційні треки торгу. Те, що Вашингтон майже не посилається на Анкоридж, підкреслює: для США це радше епізод без публічної домовленості, тоді як для Кремля — зручний інструмент задавати рамку дискусії.
За матеріалами bbc.com
