План США – це не просто чергова «мирна ініціатива». У версії, яку вже бачили ключові столиці, він перетворює війну в Україні на угоду, де агресор отримує бонуси за силу, а жертва – зобов’язання, обмеження й ризик нової війни. Саме так його читає колумніст Bloomberg Марк Чемпіон, колишній керівник бюро Wall Street Journal у Стамбулі.
Нижче контекст 28-пунктового плану, логіка критики Чемпіона, що саме в ньому «капітуляційне» – і які кроки він пропонує Україні й союзникам, щоб перетворити токсичний документ на тест для Путіна та самого Вашингтона.
Що за план – і чому це вже не просто «злив у медіа»
Йдеться про 28-пунктовий план, який просуває адміністрація Дональда Трампа як «реалістичний шлях до миру». За різними витоками (Politico, Reuters, Axios, текст, оприлюднений Bloomberg) ключові елементи виглядають так:
- Територія.
- Крим, Донецьк і Луганськ отримують де-факто визнання як «російські території» (принаймні зі сторони США та низки партнерів).
- Лінія фронту в Херсонській і Запорізькій областях фактично «заморожується» – без вимоги повного виведення російських військ.
- Чутливий «Донецький оборонний пояс» (зокрема Покровськ та інші міста, які Москва ще не змогла повністю захопити) перетворюється на демілітаризовану зону, звідки українські війська мають відійти.
- Армія й безпека.
- Збройні сили України скорочуються до 600 000 військових – суттєво менше, ніж нинішні оцінки понад 800–900 тисяч.
- На території України забороняється розміщення військ НАТО, причому це оформлено саме як частину гарантій.
- Натомість обіцяються «міцні» чи «робастні» гарантії безпеки (“робастність” (від англ. “robust”) означає стійкість, витривалість та надійність системи, у даному випадку — системи забезпечення безпеки) – без чіткого механізму й прописаних дій у разі нового нападу.
- Гроші й санкції.
- 100 млрд доларів із заморожених російських активів йдуть на відбудову України, ще 100 млрд мають додати європейські платники податків.
- США отримують контроль над значною частиною інвестицій та частку прибутку від відбудови.
- Санкції з Росії знімаються поступово – фактично в прив’язці до економічної співпраці (зокрема корисні копалини), а не до поведінки РФ щодо України.
- Політика всередині України.
- Передбачаються швидкі вибори (орієнтовно впродовж 100 днів) після підписання угоди.
- Підкреслюється позаблоковий статус: Україна не вступає до НАТО, хоча неформально може рухатися в бік ЄС.
На цьому тлі Зеленський уже публічно говорить про дилему «втрата гідності чи втрата ключового партнера» і шукає підтримки Європи, яка загалом реагує стримано й насторожено.
Марк Чемпіон: «Документ, який винагороджує агресію та карає жертву»
Марк Чемпіон у колонці для Bloomberg називає цей план «визначним документом» – але в дуже специфічному сенсі: він демонструє, як далеко готовий зайти Білий дім, щоб завершити війну без реальної поразки Росії.
Його ключові тези:
- План легалізує силову зміну кордонів, підриваючи базовий принцип міжнародного права – непорушність кордонів та заборону агресивної війни.
- Україну змушують погодитися на де-факто «остаточну передачу» територій, які РФ захопила силою від 2014 року, включно з тими, що вона так і не змогла завоювати до кінця.
- Водночас Росія не зазнає еквівалентних втрат чи обмежень – її збройні сили не демілітаризуються, на них не накладають жодних дзеркальних квот.
- Гарантії безпеки для України розмиті, умовні й легко маніпульовані Кремлем – схожі на Будапештський меморандум-2.0.
Формула виглядає так:
РФ отримує територію й практично вихід із санкцій, США – частку в реконструкції та доступ до ресурсів, Європа – рахунок, Україна – урізану армію, «сіру» безпеку й ризик нової агресії.
Територія й «фортеця Донбасу»: чому демілітаризована зона – подарунок Москві
Окрема лінія критики – саме територіальний блок.
Де-факто визнання анексій
План не завжди прямо вживає слово «визнання», але по суті пропонує:
- Прийняти, що Крим, Донецьк і Луганськ – російські, принаймні у правопорядку, який визнають США й частина союзників.
Чемпіон проводить паралель із післявоєнною ситуацією Балтії: Захід формально не визнавав окупацію, але де-факто мирився з нею. Логіка нинішнього плану, за його оцінкою, набагато гірша: тут йдеться не про політику невизнання, а про кроки до фактичної легалізації.
«Донецький оборонний пояс» як демілітаризована зона
Особливо небезпечний, на думку Чемпіона, пункт про демілітаризований пояс уздовж лінії фронту – якраз на ділянці, де РФ роками «ламає зуби» об українську оборону (Покровськ та інші ключові вузли).
- Росія, щоб захопити ці міста, змушена була б витратити щонайменше рік і десятки тисяч життів.
- У плані їй пропонують інше: Україна сама відводить війська, а територія стає зоною без важких озброєнь з обох сторін – але за умов, коли Україна вже ще більше обмежена у військових можливостях, а РФ – ні.
Це означає:
- Київ втрачає фортецю Донбасу – один із опорних районів для подальшої оборони.
- В майбутньому відбити ці території буде практично неможливо – навіть якщо Захід знову захоче наростити допомогу.
- Південні й східні кордони України опиняються в набагато гіршому стратегічному положенні.
При цьому, зауважує Чемпіон, в угоді не прописано:
- повне виведення російських військ на глибину десятків кілометрів;
- заборону тримати ракети й ударні дрони так, щоб вони продовжували діставати до українських портів і міст.
Армія, гарантії, НАТО: чому це «Будапешт-2», тільки гірше
Другий блок критики стосується військових умов і гарантій.
Скорочення ЗСУ – без дзеркала для РФ
План вимагає скоротити українську армію до 600 000 військових, тоді як для Росії не встановлюється жодних чисельних чи географічних обмежень.
Це створює асиметрію:
- Україна, яка вже пережила два повномасштабні вторгнення за 10 років, формально роззброюється.
- Росія зберігає свободу маневрувати військами вздовж українських кордонів, накопичувати сили й проводити «навчання» впритул до демілітаризованої зони.
Єдиний реалістичний запобіжник повторної агресії – це настільки сильні оборонні можливості України, щоб новий напад був завідомо невигідним. Замість цього план пропонує навпаки – «обрізати» оборону.
Заборона на війська НАТО в Україні
Ще один елемент: у плані забороняється розміщення військ НАТО в Україні, навіть у форматі тренувальних або моніторингових місій.
Фактично:
- Україна отримує ніби гарантії безпеки – але без найпотужнішого реального інструменту їх забезпечення (присутності союзних військ та інфраструктури).
- Кремль уникатиме головного, чого завжди боявся – постійної військової присутності НАТО в Україні – і водночас збереже простір для тиску.
«Робастні гарантії», які легко зламати
Чемпіон вказує на ще один парадокс:
- Відповідь США на порушення з боку РФ запускається тільки у випадку «значних» і «тривалих» порушень.
- Натомість навіть одиничний обстріл Росії з української сторони може бути використаний, щоби позбавити Україну гарантій.
Це відкриває шлях до класичних російських провокацій:
- удар під чужим прапором;
- «невідомі» ракети з боку третіх сторін;
- маніпуляції інформацією.
План не містить чіткого «як саме» і «що саме» зроблять США та партнери, якщо РФ піде на новий виток агресії. Для країни, яка вже має досвід Будапештського меморандуму, це виглядає як повторення давньої помилки – тільки з набагато більшими ставками.
Гроші, санкції, корисні копалини: кому вигідна економічна архітектура плану
Фінансово-санкційний блок – ще один ключовий момент у колонці Чемпіона.
100 млрд із активів РФ – це не «жорстка поступка»
Загальний обсяг зафіксованих Світовим банком збитків України вже перевищує 500 млрд доларів, і ця цифра зростатиме.
На цьому тлі:
- 100 млрд із заморожених активів РФ – не здається драматичною поступкою з боку Москви, особливо з урахуванням того, що ці активи вже й так заблоковані, і в умовах повноцінної поразки Росії рахунок був би набагато більшим.
- Ще 100 млрд має додати Європа – з власних бюджетів, у момент, коли її економіки самі під тиском.
Контроль США та спільні ресурси з РФ
Якщо вірити тексту плану та витокам:
- Відбудова України частково вибудовується як інвестиційний бізнес-проєкт, де США контролюють значну частину рішень і отримують частку прибутку.
- Паралельно в документі фігурують пункти про співпрацю США та РФ у сфері критично важливих корисних копалин та енергетики.
Інакше кажучи, чим краще працює новий бізнес між Вашингтоном і Москвою, тим більше стимулів для послаблення санкцій – незалежно від того, як Росія поводиться щодо України.
Чемпіон попереджає: у такій конструкції Україна ризикує стати:
- полем, де відбулося руйнування;
- ринком для реконструкції;
- але не повноцінним суб’єктом, який може диктувати умови власної безпеки.
Чому Чемпіон говорить про «примус до капітуляції», а не про «болючий компроміс»
Усі «мирні плани» у війнах – це завжди про компроміси. Але Марк Чемпіон наполягає: ця угода виходить за межі того, що можна назвати болючим, але прийнятним компромісом.
В його логіці:
- Україна віддає:
- території, включно з тими, де її армія досі тримається;
- частину суверенного контролю над безпекою (ліміти на армію, заборона на війська союзників);
- право на нормальний вступ до НАТО в майбутньому;
- потенціал стати повноцінним регіональним військовим гравцем.
- Росія отримує:
- фактичну легалізацію результатів агресії;
- поступове повернення до глобальної економіки;
- роль співінвестора в реконструкції – замість відповіді як воєнний злочинець.
- США отримують:
- можливість сказати виборцю: «Ми зупинили війну»;
- частку в контролі над відбудовою й ресурсами;
- зниження витрат на підтримку оборони України.
- Європа:
- рахунок за відбудову;
- погіршену безпеку на своїх східних кордонах;
- прецедент, що агресію можна монетизувати.
Саме тому Чемпіон називає план сучасним аналогом «угоди, де одна сторона переслідує територіальні цілі, а інша – комерційні», натякаючи на тінь пакту Молотова–Ріббентропа.
Що пропонує Чемпіон: не просто сказати «ні», а переписати план під справжній мир
Важливий момент: колумніст Bloomberg не закликає Україну просто відмовитися від будь-якої дипломатії. Він пропонує стратегію, яка:
- зберігає позицію Києва як сторони, що прагне миру,
- але викриває реальні наміри Кремля й слабкість нинішнього документу.
Крок 1. Публічний пакет правок – по пунктах
Замість абстрактного «ми проти» Зеленський, на думку Чемпіона, має:
- Офіційно озвучити принципи, без яких мир для України не буде ні справедливим, ні стабільним.
- Запропонувати чіткі поправки до ключових пунктів 28-пунктового плану: територія, демілітаризація, гарантії, санкції, фінанси.
- Зробити це максимально публічно – для українського суспільства, союзників, Росії й американської аудиторії.
Така стратегія:
- показує, що Україна не відкидає мир – вона відкидає цей формат миру;
- ставить питання до Путіна: він хоче реальної деескалації чи лише оформлення завойованого?
Крок 2. Реальні механізми безпеки замість «довіри до добросовісності Кремля»
Чемпіон говорить про мінімальний набір умов, без яких «гарантії» – порожні:
- Міжнародний миротворчий контингент із чітким мандатом – на всій території демілітаризованої зони.
- Широка демілітаризована зона з обох сторін, з відведенням важкого озброєння й ударних засобів на десятки кілометрів, включно з Кримом.
- Формально зафіксована відмова Росії від подальших територіальних претензій, з автоматичним поверненням санкцій або навіть їх посиленням у разі порушення.
Інакше кажучи, він пропонує забрати з документа віру в «чесне слово Путіна» й замінити її верифікованими механізмами.
Крок 3. Жодних лімітів на українські сили й союзну допомогу
Ще один принциповий блок поправок:
- Скасування обмежень на чисельність української армії.
Україна має сама вирішувати, який рівень оборони їй потрібен після повномасштабної війни. - Жодних заборон на розміщення інструкторів, тренувальних місій чи спільних штабів із союзниками.
Навіть якщо членство в НАТО відкладається, двері для практичної військової інтеграції мають залишатися відкритими. - Гарантії безпеки мають бути «озброєними», а не паперовими.
Йдеться не лише про заяву «ми відреагуємо», а про конкретні формати: спільні навчання, передові бази ППО/ПРО, інтеграцію розвідки та систем командування.
Крок 4. Санкції й активи – прив’язати до поведінки РФ, а не до бізнесу
Чемпіон пропонує розвернути логіку:
- Заморожені активи РФ мають розглядатися як початкова частина репарацій – із перспективою збільшення в разі нових актів агресії, а не як «щедрий внесок Москви у відбудову».
- Скасування санкцій має жорстко прив’язуватися до:
- повного дотримання угоди;
- реальної деескалації;
- співпраці з міжнародними інституціями (зокрема у справах воєнних злочинів).
Співпраця у сфері корисних копалин чи інших проектів може розглядатися лише після того, як агресор доведе, що перестав ним бути – а не як частина стартового пакета.
Якщо Кремль відмовиться: чому це теж результат
У фіналі Чемпіон описує важливий «якщо…».
- Якщо Україна формально й публічно пропонує пакет правок, які перетворюють план на реальний – хоч і болючий – мир із дієвими гарантіями;
- Якщо США й союзники бачать, що Київ не блокує мир, а бореться за його якість;
- Якщо після цього саме Путін відмовляється – стає очевидно:
- Хто насправді не хоче завершення війни на основі міжнародного права.
- Хто прагне використати план як спосіб закріпити загарбання й виграти час для наступного витка агресії.
Тоді, пише Чемпіон, навіть у Білого дому буде менше простору для самообману: стане ясно, що це не «складний компроміс між двома сторонами», а спроба легалізувати вимоги агресора.
Чому цей текст важливий не лише для України
Колонка Марка Чемпіона – не офіційна позиція Bloomberg чи уряду якоїсь країни. Це попередження досвідченого репортера, який довго працював на перетині Європи, Росії та Близького Сходу:
- Для України – про те, що «мир за будь-яку ціну» може виявитися паузою перед ще гіршою фазою війни.
- Для Європи – про те, що легалізація російської агресії підірве безпеку на всьому континенті, створивши прецедент винагороди за силову зміну кордонів.
- Для США – про те, що спроба поєднати «швидкий мир», бізнес-інтереси й ігнорування принципів може принести короткий політичний виграш, але стратегічну поразку – і для Заходу, і для міжнародного порядку.
Головна думка Чемпіона проста, але жорстка:
Мирний план, який винагороджує агресію, не зупиняє війну – він лише відкладає її наступний, ще кровопролитніший раунд.
Звідси й його пропозиція: не просто сказати «ні», а розкласти план США на складові, переписати його під реальні гарантії й показати світові, хто саме не готовий до справжнього миру.
За матеріалами forbes.ua
