Петер Мадяр приходить до влади не як безумовний союзник Києва, але й не як новий Орбан. Його політика щодо України буде жорсткою, прагматичною і залежною від трьох факторів: прав угорців Закарпаття, грошей ЄС для Будапешта та готовності Угорщини перестати бути головним блокувальником українського шляху до Європи.

9 травня 2026 року в Угорщині формально завершилася епоха Віктора Орбана: новий уряд на чолі з Петером Мадяром склав присягу, парламент повернув на свою будівлю прапор ЄС, а сам новий прем’єр пообіцяв країні «новий розділ» після років корупції, політичної ненависті й інституційного перекосу. Для України це відкриває вікно можливостей. Але не гарантує легкого перезавантаження. Мадяр уже дав зрозуміти: нормалізація відносин із Києвом можлива, але питання угорської меншини на Закарпатті стане центральним. Тож головне питання для України звучить так: чи отримав Київ шанс на нового партнера — чи лише більш демократичну версію старого угорського торгу?

Після Орбана — не автоматично легше

В Україні роками звикли сприймати Віктора Орбана як головну проблему у відносинах з Угорщиною. Він блокував або затягував рішення ЄС, використовував тему угорців Закарпаття як політичний інструмент, конфліктував із Києвом, грав на втомі Заходу від війни та регулярно перетворював Україну на внутрішнього ворога для угорської аудиторії.

Тому перемога Петера Мадяра та партії «Тиса» природно викликала в Києві полегшення. Здавалося б, Орбан пішов — отже, Будапешт має повернутися до європейського мейнстриму, розблокувати підтримку України, припинити політичний шантаж і стати передбачуваним сусідом.

Але ситуація складніша.

Мадяр не є Орбаном. Він не виглядає політиком, який прагне залишити Угорщину в ролі спойлера всередині ЄС. Він зацікавлений у поверненні європейських грошей, відновленні довіри Брюсселя, демонтажі корупційної системи попередника і нормалізації відносин із сусідами.

Проте Мадяр також не є «українським кандидатом» чи романтичним союзником Києва. Він угорський політик, який прийшов до влади після багаторічної пропаганди Fidesz, де Україну часто показували як загрозу, а Зеленського — як фігуру, яка нібито може диктувати Будапешту свою волю. Тому новий прем’єр змушений говорити з власними виборцями мовою захисту угорських інтересів.

Саме звідси — його жорсткі заяви про Закарпаття, права угорської меншини, Берегове і необхідність «повернути права» закарпатським угорцям. Це не означає, що Мадяр стає новим Орбаном. Але це означає, що Києву доведеться мати справу не з другом, а з прагматичним переговорником.

Читайте також: “Петер Мадяр змінює тон Будапешта: що буде з підтримкою України, санкціями та російською нафтою”

Кінець епохи Орбана: що змінилося 9 травня

9 травня 2026 року новий угорський уряд на чолі з Петером Мадяром офіційно склав присягу. Це стало символічною точкою завершення політичної епохи Віктора Орбана, яка тривала понад півтора десятиліття і фактично перетворила Угорщину на головного внутрішнього опонента європейської політики щодо України.

Перші рішення нового парламенту були максимально символічними. Одним із них стало повернення прапора Європейського Союзу на будівлю парламенту — після того, як його прибрали ще за часів проросійського курсу Орбана. Це не просто жест протоколу. Це сигнал: нова влада хоче показати, що Угорщина повертається до Європи не лише формально, а й політично.

У своїй першій промові Мадяр говорив переважно про внутрішню політику. Він критикував уряд Орбана за економічний занепад, корупційну систему, атмосферу політичної ненависті й викривлення інституцій. Він пообіцяв перегляд конституційної системи, посилення стримувань і противаг, а також обмеження кількості прем’єрських термінів.

Показово, що у цій промові він фактично не говорив про зовнішню політику. Не згадав ані Україну, ані Росію, ані ЄС як окрему тему.

Це важливий сигнал: для Мадяра зараз пріоритет номер один — не міжнародні справи, а демонтаж внутрішньої системи Орбана. Українське питання для нього важливе, але воно не буде першим і єдиним пунктом порядку денного.

Орбан пішов, але його спадщина залишилася

Проблема України у відносинах з Угорщиною ніколи не зводилася лише до особистості Орбана. За роки його влади в країні сформувалася ціла політична конструкція, у якій Київ постійно виступав зручним подразником.

Орбан будував одразу кілька наративів:

Україна нібито порушує права угорців Закарпаття.
Допомога Україні нібито може втягнути Угорщину у війну.
Брюссель нібито змушує Будапешт жертвувати національними інтересами.
Європейські гроші та український напрямок можна використовувати як предмет торгу.
Росія — не стратегічна загроза, а партнер, із яким можна домовлятися.

Ця пропаганда не зникне в один день. Саме тому Мадяр не може просто оголосити: відтепер Угорщина повністю підтримує Україну, розблоковує всі рішення і відкриває всі маршрути для зброї.

Йому потрібно пояснити це суспільству. І особливо — консервативній частині виборців, яка могла підтримати «Тису» не тому, що стала проукраїнською, а тому, що втомилася від корупції, стагнації й авторитарного стилю Орбана.

Саме тому новий прем’єр мусить показати: зміна влади не означає відмову від захисту угорських національних інтересів. І головною темою для такої демонстрації стає Закарпаття.

Читайте також: Перезавантаження Угорщини: що означає падіння Орбана для України і чого чекати від Петера Мадяра

Чи є Мадяр новим Орбаном? Ні — але він не буде зручним

Найпростіша відповідь: ні, Мадяр не є новим Орбаном.

Але повна відповідь складніша: Мадяр не є новим Орбаном за цілями, але може частково використовувати схожу риторику заради внутрішньої політики.

Орбан використовував Україну як інструмент конфронтації з Брюсселем. Він блокував рішення не тому, що реально хотів вирішити питання угорської меншини, а тому що українська тема давала йому важіль торгу з ЄС і спосіб мобілізувати виборців удома.

Мадяр, навпаки, зацікавлений у нормалізації відносин із ЄС. Для нього першочергове завдання — розморозити європейське фінансування, яке було заблоковане через проблеми з верховенством права, корупцією та демонтажем демократичних інституцій за Орбана.

Саме тому він навряд чи захоче залишати Угорщину в ролі країни, яка постійно блокує Україну. Це погіршувало б його позиції в Брюсселі.

Але є й інша сторона. Мадяр не може виглядати як політик, який просто виконує побажання Києва і Єврокомісії. Орбанівська пропаганда вже намагалася представити його «маріонеткою Зеленського». Тож для нового прем’єра важливо публічно продемонструвати: він говоритиме з Україною жорстко, вимагатиме поступок і захищатиме угорців Закарпаття.

Тому правильна формула така:
Мадяр — не Орбан, але Україна не отримає від нього автоматичного союзництва. Це буде жорсткий прагматизм, а не політична дружба.

Берегове: символ, пастка чи шанс

Найбільший резонанс викликала заява Мадяра про бажання зустрітися із Володимиром Зеленським у Береговому — місті на Закарпатті, де історично значна частина населення є угорською.

Для багатьох в Україні це прозвучало тривожно. Чи не натякає новий угорський лідер на особливий статус Берегового? Чи не починається новий етап територіальних спекуляцій? Чи не повторює він стару гру Орбана?

Але простежується інша логіка.

По-перше, Мадяр не заявляв, що Берегове є угорською територією. Навпаки, у своєму формулюванні він підкреслив, що очікує на запрошення від української влади. Це важлива деталь: він не «запрошує Зеленського» на українську територію, а декларує готовність приїхати, якщо таке запрошення буде.

По-друге, така заява справді була дипломатично незграбною. У міждержавних відносинах місце зустрічі узгоджується непублічно, а не оголошується через соцмережі. Але ця незграбність радше свідчить про стиль Мадяра — імпровізаційний, особистий, інколи хаотичний, — а не про територіальні претензії.

По-третє, Берегове для нього — це символічна сцена. Саме там він може показати угорським виборцям, що питання меншини не забуте. А Київ може показати, що готовий говорити не через конфлікт, а через діалог із реальною громадою.

Тому Берегове — це не лише ризик. Це ще й шанс. Якщо правильно підготувати зустріч, вона може стати символом завершення орбанівської епохи у двосторонніх відносинах.

Чому зустріч із Золтаном Баб’яком стала позитивним сигналом

Один із найважливіших моментів — не сама заява Мадяра, а те, після якої зустрічі вона з’явилася. Новий угорський лідер говорив про Україну після розмови з мером Берегова Золтаном Баб’яком.

Це принципово.

Баб’як — один із найбільш конструктивних представників угорської громади України. Він не є фігурою, яка будує свою політичну вагу на конфлікті з Києвом. Навпаки, саме він у 2023 році звертався до Орбана із закликом не блокувати відкриття переговорів України з ЄС, пояснюючи, що це рішення потрібне і самій угорській громаді Закарпаття.

Також важливо, що після зустрічі з Мадяром Баб’як заявив: в Україні немає утисків прав угорської національної спільноти, адже ці питання врегульовані державою та реалізуються на практиці.

Це дуже важливий контраргумент до орбанівської пропаганди.

Не менш показово, що Мадяр не зробив ставку на найбільш токсичні структури, пов’язані з орбанівською елітою на Закарпатті. Зокрема, згадується КМКС та її багаторічний лідер Ласло Брензович, навколо якого накопичилося багато політичної недовіри з боку Києва.

Якби Мадяр почав український напрямок із контакту саме з цими колами, це був би тривожний сигнал. Але він обрав Баб’яка — і це радше свідчить про бажання шукати робочий, а не конфліктний канал.

«11 пунктів»: що Мадяр повторив, а що принципово викинув

Найбільше українців насторожило те, що Мадяр знову заговорив про права угорської меншини — майже в тій самій логіці, яку роками використовував Орбан.

У 2024 році тодішній міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто передавав Україні список із 11 пунктів. Частина з них стосувалася реальних питань освіти, мови, місцевого самоврядування та публічного життя. Але частина мала відверто політичний і неприйнятний характер.

Найпроблемніша вимога — забезпечити окреме представництво угорців у Верховній Раді. Це фактично означало б зміну виборчої системи, потенційно Конституції й проведення всеукраїнського референдуму. Тобто це було майже неможливо реалізувати навіть після війни.

Саме такі пункти виглядали не як захист прав меншини, а як навмисно вставлені вимоги, щоб Україна відмовилася — і Будапешт отримав привід для нової блокади.

Мадяр, цієї найбільш токсичної частини не повторив. І це один із головних позитивних сигналів.

Він говорить про мову, освіту, культурні права, адміністративне використання угорської мови в місцях компактного проживання. Це чутливі, але вирішувані питання. Натомість він не висуває вимог, які руйнують українську політичну систему або ставлять під сумнів суверенітет Києва.

Отже, різниця між Орбаном і Мадяром не в тому, що Мадяр не має вимог. Має. Але його вимоги поки що виглядають як предмет переговорів, а не як інструмент блокади.

Помилки у заявах Мадяра: незнання чи політична технологія

У Мадяра були твердження, які не відповідають реальності.

Наприклад, він заявив, що вища освіта в Україні залишається одномовною. Але в Береговому діє угорський університет імені Ракоці, а в Ужгородському національному університеті є угорський інститут, де також доступне навчання угорською.

Так само некоректною є теза про те, що іспити на атестат зрілості складаються лише українською. Угорські діти на Закарпатті можуть складати НМТ угорською мовою. Так, питання ЗНО в умовах воєнного стану залишається окремою темою, але воно не є нині реальною червоною лінією.

Ці помилки можуть мати кілька пояснень.

Перше — Мадяр справді ще не до кінця занурений у деталі українського законодавства та реальної ситуації на Закарпатті.

Друге — його команда могла використати старі шаблони, які роками продукувалися в Будапешті.

Третє — він говорив не стільки до Києва, скільки до угорського виборця, якому потрібно було показати: новий уряд не забув про «національні питання».

Але навіть тут важливо не перебільшувати загрозу. Некоректні твердження можна виправляти фактами. Значно гірше було б, якби Мадяр висунув свідомо нездійсненні вимоги, як це часто робив Орбан.

Що вже зробила Україна для угорської меншини

Україна не стоїть на місці. Вона вже зробила значну частину роботи, яку Будапешт роками вимагав виконати.

Початок конфлікту пов’язаний із законом про освіту 2017 року та подальшим законом про повну загальну середню освіту 2020 року. Саме тоді змінилася модель мов навчання, а частка української мови в освітньому процесі для нацменшин збільшилася. Для угорської громади Закарпаття це стало справді болючим питанням.

Але згодом Україна почала коригувати підхід.

13 грудня 2022 року було ухвалено Закон «Про національні меншини/спільноти України» — перший системний закон у цій сфері за роки незалежності.

У грудні 2023 року Верховна Рада ухвалила закон №3504-IX, який став переломним. Він:

повернув право європейських нацменшин навчатися рідною мовою;
закріпив можливість використання мови національної меншини в освітньому процесі поряд із державною;
розширив права у медіа, рекламі, публічному житті та місцевому самоврядуванні;
фактично відновив модель, яка існувала до 2017 року;
врахував рекомендації Венеційської комісії та євроінтеграційні вимоги Єврокомісії.

За цей закон проголосували 317 депутатів, що свідчить про широку політичну підтримку.

Суть української позиції можна сформулювати так:
рідна мова — як право, державна мова — як можливість.

Це означає, що угорська громада має мати змогу зберігати мову, культуру й освіту, але водночас українська держава має забезпечити знання державної мови, без якого громадяни не можуть повноцінно брати участь у житті країни.

Це не конфлікт між українською та угорською. Це стандартна європейська модель.

Чому питання Закарпаття не можна зводити до «поступок»

Для України небезпечно говорити про права угорців Закарпаття лише як про поступку Будапешту. Це неправильна рамка.

Захист прав національних меншин — не послуга Угорщині. Це частина українського європейського шляху, внутрішньої стабільності й державної зрілості. Угорська громада Закарпаття — це громадяни України. Їхні права мають бути гарантовані не тому, що цього вимагає Мадяр, а тому, що це правильно для самої України.

Але є й інша межа.

Україна не повинна дозволити, щоб Будапешт перетворював ці права на інструмент зовнішнього контролю або політичного шантажу. Будь-які рішення мають ухвалюватися українською державою, у межах Конституції, з урахуванням безпеки, європейських стандартів і реальних потреб громади.

Тому Києву потрібно тримати баланс:

Що Україна може і має робити	Чого Україна не повинна допустити
гарантувати освіту й культурні права угорської громади	дозволити Будапешту диктувати внутрішню політику
розширювати практичне використання угорської мови в громадах	створити прецедент політичної автономізації
вести діалог із реальними представниками закарпатських угорців	вести переговори лише з токсичними структурами, пов’язаними з Орбаном
показати Брюсселю готовність до європейських стандартів	обмінювати права меншини на зброю чи транзит у форматі ультиматуму

Головний інтерес Мадяра — гроші ЄС

Для нового прем’єра Угорщини українське питання важливе, але не головне. Його головна задача — повернути Угорщині доступ до європейського фінансування, замороженого за часів Орбана.

Йдеться приблизно про 17–18 млрд євро коштів ЄС. Для їхнього розморожування Брюссель висуває новому уряду умови — передусім у сфері антикорупції, судочинства, верховенства права та демонтажу орбанівської системи.

Єврокомісія готує для Будапешта дорожню карту з 27 пунктів, які потрібно виконати до кінця серпня. Серед цих вимог важливим елементом є і нормалізація відносин з Україною.

Це робить Брюссель союзником Києва.

Мадяр може хотіти торгуватися. Але він не може повністю ігнорувати позицію Єврокомісії, бо саме від неї залежить фінансове відновлення Угорщини після Орбана. Якщо нова влада хоче швидко отримати гроші, вона має показати, що Будапешт повертається до спільної європейської політики.

А Україна сьогодні є центральною темою цієї політики.

Читайте також: “Ціна повернення до Європи: чому ЄС пов’язав €35 млрд для Угорщини з 27 умовами — і яке місце в цій історії посідає Україна”

Транзит зброї: чому питання може стати частиною великого пакета

Окрім євроінтеграції, є ще один важливий вимір — військова логістика.

Україні потрібні не лише рішення про постачання зброї, а й маршрути, якими ця зброя може швидко, стабільно і безпечно потрапляти на українську територію. У цьому контексті згадується можливість відкриття або активнішого використання південного коридору, зокрема логістики з бази Авіано в Італії.

Такий маршрут міг би бути швидшим і зручнішим за деякі альтернативи. Але він залежить від політичної позиції Угорщини.

Для Мадяра дозвіл на транзит зброї — чутливе рішення. Після років орбанівської пропаганди частина угорського суспільства досі може сприймати військову допомогу Україні як ризик втягування Угорщини у війну.

Тому Мадяр, найімовірніше, спробує вписати це питання в ширший пакет домовленостей:

Україна робить додаткові кроки щодо угорської громади.
Угорщина демонструє конструктивність у ЄС.
Будапешт перестає блокувати оборонні рішення.
Брюссель відкриває шлях до розморожування угорських коштів.
Київ отримує політичне та логістичне полегшення.

Це не обов’язково погано. Погано буде лише тоді, якщо така угода виглядатиме як односторонній тиск на Україну.

Орбанівська система під загрозою: активи, еліти й аудит

Ще один важливий пласт — що буде з орбанівською системою після втрати влади.

Згадуються можливі юридичні ризики для Орбана, сценарії пошуку політичного захисту, версії про виїзд до США, родинні зв’язки, бізнес-інтереси зятя Іштвана Тіборца та підозри щодо використання європейських коштів.

Для України це не другорядна історія. Орбанівська система роками працювала як політична машина, яка одночасно:

конфліктувала з Києвом;
використовувала угорську меншину як важіль впливу;
будувала мережі фінансування за кордоном;
створювала лояльні структури в регіонах проживання закордонних угорців;
використовувала європейські гроші для внутрішньої політичної економіки.

Новий уряд Мадяра, ймовірно, проводитиме аудит цих потоків. Це може стосуватися і фінансування закордонних угорських громад, зокрема на Закарпатті.

Для Києва це може бути корисним. Якщо частина угорських програм справді використовувалася не для підтримки громади, а для політичного впливу й корупційних схем, їхній перегляд може зменшити токсичність угорської присутності на Закарпатті.

Але це також створить напругу. Старі еліти не зникнуть без опору. Вони можуть намагатися довести Мадяру, що саме вони є «справжніми представниками угорців України». Тому Києву важливо підтримувати контакти з конструктивними лідерами громади, а не дозволити орбанівським мережам знову монополізувати голос Закарпаття.

Чому мовчання Києва було правильним

Після заяв Мадяра в Україні було багато емоцій. Частина коментаторів побачила в них повторення орбанівського шантажу. Частина — загрозу територіальним спекуляціям. Частина — доказ, що «нічого не зміниться».

Але офіційний Київ відреагував стримано. І це було правильне рішення.

За часів Орбана Україна не раз відповідала різко, коли Будапешт переходив межу. Але зараз ситуація інша. Нова влада тільки формується, її позиції ще не остаточно зафіксовані, а перші сигнали — попри незручну риторику — все ж мають конструктивний потенціал.

Різка відповідь Києва могла б зіграти на користь Fidesz: мовляв, Україна знову зневажає угорські інтереси, а Мадяр виявився слабким у діалозі з Зеленським.

Натомість стриманість дала простір для переговорів.

Це саме той випадок, коли дипломатична пауза корисніша за гучну відповідь.

Що має зробити Україна зараз

Україна має рідкісне вікно можливостей. Але воно не залишатиметься відкритим вічно.

Потрібна швидка, скоординована й дуже практична стратегія.

Перше — підготувати чіткий пакет рішень щодо угорської меншини

Не загальні обіцянки, а конкретні пункти:

освіта угорською мовою там, де це передбачено законом;
гарантії використання угорської мови в місцях компактного проживання;
механізми комунікації з місцевою владою;
роз’яснення щодо НМТ, вищої освіти, шкільної моделі;
практичний моніторинг виконання вже ухвалених норм.

Друге — відокремити реальні питання від маніпуляцій

Україна має показати Мадяру, Брюсселю і самій угорській громаді: там, де є реальні проблеми, Київ готовий вирішувати. Там, де є політичні міфи, Київ готовий спокійно спростовувати фактами.

Третє — залучити реальних представників громади

Найгірший сценарій — якщо переговори про угорців Закарпаття знову вестимуться без самих угорців Закарпаття або через посередників, зацікавлених у конфлікті.

Потрібні голоси на кшталт Баб’яка — тих, хто живе в Україні, розуміє інтереси громади і не будує політичну кар’єру на ворожнечі.

Четверте — синхронізуватися з Брюсселем

Україна має зробити так, щоб будь-які домовленості з Будапештом були частиною ширшої європейської рамки. Це зменшить ризик шантажу і дасть Києву додаткові гарантії.

П’яте — вимагати взаємності

Україна вже зробила значну частину своєї роботи. Тепер питання не лише в тому, чи готовий Київ до діалогу. Питання — чи готовий Будапешт відповідати кроком на крок.

Три можливі сценарії для відносин України та Угорщини

Сценарій перший: швидке перезавантаження

Мадяр зустрічається із Зеленським, сторони погоджують пакет рішень щодо меншини, Угорщина розблоковує українські питання в ЄС, Брюссель позитивно оцінює новий курс Будапешта, а Україна отримує відкриття переговорних кластерів і зменшення політичного тиску.

Це найкращий сценарій, але він потребує швидкої та якісної дипломатичної підготовки.

Сценарій другий: повільний прагматичний торг

Найбільш реалістичний варіант. Мадяр не блокує Україну так агресивно, як Орбан, але й не дає швидких подарунків. Кожне рішення — кластери, транзит, оборонні фонди, меншини — стає предметом переговорів.

Україна поступово покращує позиції, але змушена вкладати багато дипломатичного ресурсу.

Сценарій третій: новий конфлікт у м’якшій формі

Мадяр під тиском Fidesz або консервативної частини виборців починає посилювати риторику, Будапешт повертається до умов і блокувань, а Закарпаття знову стає інструментом політичного тиску.

Це не найімовірніший сценарій, але його не можна виключати, якщо переговори проваляться або Київ і Будапешт почнуть говорити через публічні звинувачення.

Головна формула нової реальності

Після Орбана Україні справді може стати легше. Але не тому, що Угорщина автоматично стане союзником Києва. А тому, що нова влада в Будапешті має інші стимули.

Орбану було вигідно блокувати Україну.
Мадяру вигідно домовлятися.

Орбан будував конфлікт із Брюсселем.
Мадяр хоче повернути довіру Брюсселя.

Орбан використовував Закарпаття як інструмент шантажу.
Мадяр може використати Закарпаття як інструмент політичного виправдання нормалізації.

Орбан часто грав на користь Москви.
Мадяр, принаймні на старті, більше зацікавлений у поверненні Угорщини до ЄС.

Але це не означає, що Київ має розслабитися. Навпаки — саме зараз потрібна найточніша дипломатія.

Петер Мадяр навряд чи стане новим Орбаном у повному сенсі. Він не виглядає політиком, який хоче залишити Угорщину головним спойлером ЄС і хронічним блокувальником України. Його головні інтереси — внутрішнє очищення держави, повернення європейського фінансування, демонтаж орбанівської системи та відновлення довіри Брюсселя.

Але Мадяр не буде простим партнером для Києва. Він вимагатиме видимих кроків щодо угорської меншини на Закарпатті, говоритиме жорстко, торгуватиметься і намагатиметься показати власним виборцям, що не є «маріонеткою Зеленського».

Для України це не загроза, а випробування. Київ уже зробив значну частину роботи щодо прав нацменшин. Тепер важливо правильно подати ці рішення, закріпити їх практично, залучити саму угорську громаду Закарпаття і не дозволити Будапешту перетворити гуманітарне питання на інструмент політичного диктату.

Мадяр — це не новий Орбан. Але й не подарунок для України. Це шанс на складне, прагматичне і потенційно вигідне перезавантаження. Скористатися ним можна лише тоді, коли Київ діятиме швидко, спокійно і з чітким розумінням: після Орбана починається не дружба, а переговори.

За матеріалами rbc.ua